ІСТОРІЯ ЧЕРНІГОВА ДО XIX СТОЛІТТЯ
Окремі знахідки доби неоліту (грец. νέος – «новий» + λίθος – «камінь») з околиць Чернігова свідчать, що перші поселенці з’явилися тут ще в IV тисячолітті до н. е.
Виявлені в урочищах Яловщина і Татарська гірка поселення доби бронзи вказують на заселення території нинішнього міста у II тисячолітті до н. е.
Мис у гирлі Стрижня, при впадінні її в Десну, вперше був заселений людьми на початку нашої ери, що підтверджується знахідками кераміки зарубинецької археологічної культури (III/II ст. до н. е. – II ст. н. е.).
Протягом III – V ст. н. е. на території Яловщини та Олександрівки перебувало кілька ранніх слов’янських поселень. Учені відносять їх до київської археологічної культури (укр. Київська археологічна культура, рубіж II-III ст. – 2-га половина V ст.) і колочинської археологічної культури (середина V ст. – середина VII ст.). Сліди проживання людей виявлені також на крутих берегах Десни та Стрижня, де існувало кілька поселень сіверян: на мису чернігівського Детинця, де пізніше розташовувалася Цитадель, а також на Єлецьких (укр. Єлецькі гори) і Болдиних (укр. Болдині гори) горах та в інших місцях.
На території сучасного міста знайдені залишки слов’янських родових поселень VII – VIII ст. Високий берег Десни, порізаний глибокими ярами, становив природні (створені природою) укріплення, що давали можливість одночасно створювати в цій місцевості кілька поселень. Залишки житла VII – VIII ст. були досліджені радянським і російським археологом Борисом Олександровичем Рибаковим (помер 2001 року) на березі Стрижня. Аналогічні матеріали виявив і український археолог Володимир Петрович Коваленко (укр. Володимир Петрович Коваленко, помер 2016 року).
Подальше зростання цих поселень призвело наприкінці VII століття (на думку українського історика Сергія Анатолійовича Леп’явка у IX столітті) до їх злиття та утворення в південно-західній частині сучасного Валу поселення (городища?). Воно займало вигідне географічне положення на плато між річкою Десною та її притокою Стриженем. Південна частина поселення була укріплена, іншу частину – займали сільськогосподарські угіддя. Б.О. Рибаков вважав, що Чернігів виріс на основі кількох поселень, одне з яких перетворилося з часом на Детинець, на терасі Стрижня. Саме тут простежуються культурний шар VII – VIII ст. і наступні нашарування IX – X ст.
У культурному шарі Чернігова кераміка волинцевської археологічної культури (укр. Волинцівська археологічна культура, 2-га половина VIII – IX ст.) і роменсько-борщівської археологічної культури (укр. Роменсько-борщевська археологічна культура, 2-га половина VIII – X ст.) простежується в шарах VIII – X ст. (Винокур І.С., Телегін Д.Я. Археологія України. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – С. 361). У цей час найдавнішим великим центром сіверян VIII – IX ст. був Седнів (укр. Седнів, нині селище міського типу в Чернігівському районі Чернігівської області, за 20 км від Чернігова). У давнину це поселення називалося Сновейськом або Сновеськом. Чернігів оформився як великий центр дещо пізніше, але поселення на його території за масштабами вже наприкінці IX століття, на думку російського історика Андрія Олександровича Карпенка, перевершували аналогічні поселення в Києві. Перші укріплення в чернігівських поселеннях були зведені до рубежу IX – X ст.
За межами укріплень чернігівського поселення виявлено могильник. Поряд із ним перебувало язичницьке святилище. Ще одне святилище пов’язують із берегом озера, де дослідники локалізують «Святу діброву».
У IX столітті Чернігів стає центром Сіверської землі та одним із найбільших міст Давньої Русі. Швидкому його зростанню сприяло вигідне географічне положення в басейні Десни та її приток Снов і Сейм. Десною місто підтримувало зв’язок із Києвом і далі Дніпром із Візантією. Десна відкривала вихід до земель у верхів’ях Волги та Оки, а також до Новгорода (нині місто Великий Новгород, адміністративний центр Новгородської області Російської Федерації). Волго-Донським шляхом Чернігів підтримував зв’язок з арабським Сходом. Ремесла, землеробство й торгівля становили основу господарської діяльності Чернігова.
884 року великий князь-регент Київський Олег «Віщий» підкорив країну «сіверян». Чернігів стає важливим і багатим містом держави Русь поряд із Києвом і Новгородом.
Уперше Чернігів згадується в «Повісті временних літ» (початок XII століття) під 6415 (907) роком, де йдеться про мирний договір великого князя-регента Олега з візантійцями. Імперія зобов’язалася платити данину найбільшим містам Русі – «дать дань (уклады) для русских градов: сперва для Киева, затем и для Чернигова, и для Переяславля, и для Полоцка, и для Ростова, и для Любеча, и для прочих городов: ибо по этим городам сидят князи, сидящие под Олегом». Як бачимо, Чернігів згаданий у договорі відразу після Києва, що вказує на значущість Чернігова в торговому житті Русі, а також натякає на те, що місто вже існувало в минулі століття. Другим після Києва він значиться і в торгових договорах із Візантією 911 і 944 років. Згідно з цими договорами чернігівські купці мали право безмитної торгівлі в Константинополі.
Лаконічні рядки літопису наочно свідчать про те, що Чернігів був великим містом і відігравав важливу роль у житті давньоруської держави. Чернігів, поряд з іншими містами, мав важливе значення в обороні давньоруської держави від зовнішніх ворогів.
Яскравим свідченням швидкого зростання Чернігова є давньоруські кургани. Вони з’являються на початку X століття і до кінця століття їхня кількість швидко зростає. У Чернігові та його околицях зафіксовано сотні курганів, які тягнуться на північ від міста і простираються навколо приміських поселень. Курганні некрополі: Болдині гори (Троїцька група – вулиця Коцюбинського, Хлібопекарська), Олегове поле (укр. Олегове поле – вулиці Івана Мазепи та Старобілоуська), Стриженська група (укр. Стриженська група – вулиці Гоголя та Котляревського), кургани «в Березках» (укр. «Старе кладовище в Берізках» – проспект Михайла Грушевського, вулиці Курганна, Київська), група насипів «П’ять кутів», Яловщинська група, Бобровицька група (укр. Бобровицька група (могильник літописного Гюричева) – вулиці Шевченка, Червоноармійська, Милорадовичів) та інші.
Поховання в курганах були різними. Покійників ховали як шляхом кремації, так і інгумації. Чоловіки-воїни завжди мали з собою зброю. Нерідкими були поховання, коли поряд із чоловіком клали коня або жінку, які мали супроводжувати померлого в загробному світі. Чеський археолог Борживой Достал (чес. Bořivoj Dostál, помер 1994 року) і радянський та російський археолог Сергій Сергійович Ширинський (помер 2021 року), відзначаючи схожість інвентарю, писали про повну ідентичність дружинних могил Києва та Чернігова похованням у Великій Моравії (чес. Velká Morava).
Найбільшим городищем і «могильником варягів» на Русі, судячи з усього, є «Шестовицький археологічний комплекс» за 12 км на південний захід від Чернігова, в урочищі Коровель, біля села Шестовиця (село Чернігівського району Чернігівської області), неподалік річки Десна. Він складається з городища, подолу, курганного могильника і датується переважно X століттям. У Шестовиці, мабуть, була дислокована розміщена за межами Чернігова й покликана забезпечити великокнязівський контроль над містом дружина київського князя, до складу якої входили варязькі воїни. Вона протистояла місцевій військово-дружинній землевласницькій знаті.
Ще наприкінці XIX століття в Чернігові та на його околицях налічувалося близько 500 курганів. Але після інтенсивного й варварського їх пограбування на сьогодні залишилися лише окремі курганні насипи на Болдиних горах, у сучасному районі «П’ять кутів», на Бобровиці, в Яловщині та інших частинах міста.
Кургани X століття на Болдиній горі. Джерело – https://perlyny-ua.narod.ru/cernigivska/chernigov/cernigov2-p21.html. Фото без змін
Залишки курганів по вулиці Куйбишева (нині Магістратська), 13, розкопки 1988 – 1989 рр. Джерело – Ситий Ю.М. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Чернігова. – Чернігів: Десна Поліграф, 2013 – С. 38. Фото без змін. Виявлено камеру від знесеного кургану
Монументальним і найбільшим курганом, що зберігся в Чернігові, є – Курган «Чорна могила» , імовірно, князівський.
Курган «Чорна могила». Фото 17 квітня 2009 року. Автор – Володимир Стефанович Білецький, радянський і український учений, фахівець у галузі гірничої справи. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
У 2-й половині XIX століття навколо «Чорної могили» існували й невеликі кургани. Вони займали всю територію саду Єлецького монастиря – на захід від нинішньої вулиці Хлібопекарної (колишня вулиця Воровського), а їхній північний край сягав нинішньої вулиці Олександра Мацієвського (колишня вулиця Попудренка). Російський історик права та гарячий ентузіаст археології, дослідник Чернігівських курганів Дмитро Якович Самоквасов 1878 року описав один із них: «за 40 аршинів (28,45 метра) від підошви Чорної могили на подвір’ї Єлецького монастиря збереглася насип близько 2 аршинів (близько 1,4 метра) висоти…, під яким на поверхні землі знайдено кістяк, обернений головою на захід з руками, схрещеними нижче живота, без речей». Уся ця ділянка була забудована наприкінці XIX століття.
У Чернігові крім «Чорної могили» до наших днів збереглося ще два великі кургани – «Гульбище» і «Безіменний», у яких поховані знатні воїни. Про це, крім зброї, свідчать залишки дорогого одягу та речей.
Чернігівські кургани становлять найбільший курганний некрополь на всій території дохристиянської Русі, а «Чорна могила» є найбільшою серед усіх давньоруських курганів. Це свідчить, що в Чернігові проживала багата й впливова військово-дружинна верхівка. Чернігівські воїни брали участь у походах великих князів Київських Ігоря I Рюриковича (укр. Ігор Рюрикович), Святослава I Ігоровича (укр. Святослав Ігорович) і Володимира I Святославича (укр. Володимир Святославич), які велися з метою зміцнення молодої київської держави. Таким чином, не лише перша писемна згадка, а й кургани дають підстави стверджувати, що навіть на ранньому етапі історії Чернігів належав до кола найважливіших міст Русі.
Чернігівські кургани справедливо вважають найбагатшими на Русі. Матеріали їхніх розкопок дали історичній науці сотні цінних предметів, що характеризують економіку, побут і культуру наших предків. Більша частина розкопаних давніх цінностей перебуває в колекції Державного історичного музею в Москві Російської Федерації, менша частина – в Чернігівському обласному історичному музеї імені В.В. Тарновського (укр. Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського). У фондах Чернігівського обласного історичного музею зберігається колекція з розкопок 1908 року дослідника Чернігівських курганів Д.Я. Самоквасова курганів Троїцької групи.
У середині X століття в трактаті візантійського імператора Костянтина VII «Багрянородного» (дав.-грец. Κωνσταντῖνος Ζ΄ ὁ Πορφυρογέννητος, помер 959 року) «Про управління імперією» (найуживаніше, грец. Πρὸς τὸν ἴδιον υἱὸν Ρωμανόν – Моєму синові Роману) як один із населених пунктів «зовнішньої» «Росії», з якими торгує Візантія, згаданий місто Τζερνιγῶγα, у якому легко вгадується Чернігів.
План давнього Чернігова, за Б.О. Рибаковим. Джерело – Винокур І.С., Телегін Д.Я. Археологія України. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – С. 363. Фото без змін
I – давні укріплення, які збереглися до XVIII століття;
II – курганні групи X – XI ст.;
III – великі кургани X століття;
IV – церкви XI – XII ст.;
V – схема розташування вулиць Чернігова після 1803 року.
Райони давнього міста:
Д – Детинець;
О – «Окольний град» (давній посад);
Т – «Третяк»;
П – посад міста на середину XII століття.
1 – Курган «Чорна могила»;
2 – Курган «Княжни Чорної»;
3 – Курган «Гульбище» на Болдиних горах;
4 – Олегове поле;
5 – Стриженська група курганів;
6 – «Старе кладовище в Березках»;
7 – Іллінська церква Іллінського монастиря;
8 – печери та підземні скити й церкви;
9 – Спаський собор;
10 – Борисоглібський собор;
11 – П’ятницька церква;
12 – Успенський собор Єлецького монастиря;
13 – «Свята діброва».
У 980 – 990-х рр. чернігівський Детинець, як і більшість давньоруських фортець-«градів» Середнього Подніпров’я, переживають значну реконструкцію, будуються нові укріплення. Детинець зайняв усю південно-західну ділянку мису над Стриженем, його площа збільшилася до 6 га. Одночасно споруджено рів Окольного граду – давній ремісничо-торговий посад. Укріплена територія на Подолі становила понад 5 га. Загальна укріплена площа Чернігова становила 67 га.
– «Детинець», політико-адміністративний центр міста, де перебували князівський двір, жили наближені князя та церковна влада. Він перебував на високому виступі правого берега долини Десни, обмеженому з двох боків річкою та її притокою Стриженем (територія сучасного заповідника Вал). Детинець був оточений глибоким ровом, високим земляним валом з дерев’яними стінами та баштами. На його території перебували кам’яні будівлі: храми, терема, а також головна площа.
– «Окольний град» (або Окольне місто), прилягав до Детинця з півночі та заходу, займав велику територію, на якій проживала основна маса населення. Він був обнесений оборонним валом і глибоким ровом.
– «Поділ», торговий посад перебував у низині, на південний захід від Детинця, уздовж берега Десни. Значна його частина мала свої укріплення.
За правління великого князя Київського Володимира I Святославича Русь прийняла християнство. Услід за киянами, приблизно 989 року або в найближчі роки, чернігівці були охрещені. За народною легендою, цей обряд провели в Святому озері поблизу Десни. Після прийняття християнства чернігівці ще деякий час продовжували ховати померлих у традиційних язичницьких могильниках. Прикладом можуть слугувати могили на Болдиних горах, де поряд із язичницькими похованнями перебувають християнські поховання перехідного періоду – у могильних ямах під курганним насипом. Протягом 1872, 1873, 1878 років Д.Я. Самоквасов розкопав 106 курганів Троїцької групи з похованнями в могильних ямах нижче рівня материка. Кургани мали від 10 до 35 метрів в окружності біля основи та від 35 см до 2,85 метра висоти. Могильні ями, викопані в материку на глибину від 35 см до 2,15 метра, містили кістки людей без прикрас або з бідними прикрасами. Практично в усіх могилах збереглися сліди трун із дощок, а в окремих і корозовані залізні цвяхи. Померлі були покладені у витягнутому положенні на спині, головою на захід, у 2 випадках на північний захід, з руками на грудях або животі – 12 випадках і в 3 випадках – уздовж тіла. Лише в 13 могилах було знайдено супровідний інвентар. За християнськими канонами, людина має піти з цього світу такою, як прийшла в нього, тобто без будь-яких сторонніх предметів.
Знайдені в могилах речі дозволили радянському й українському археологу-медієвісту Олександру Петровичу Моці датувати поховання цієї групи: кургани № 7, 8 – X-XI ст.; кургани № 5, 6, 15 – XI століттям; курган № 11 – XI-XII? ст. (нумерація за Д.Я Самоквасовим). Д.Я Самоквасов поповнив антропологічну колекцію Імператорського Московського університету (нині Московський державний університет імені М.В. Ломоносова, Російська Федерація) передавши туди 54 черепи, які можуть походити з курганів, як Троїцької групи, так і Стриженської групи, які досліджувалися одночасно. Серед антропологічного матеріалу визначено, 29 чоловіків: 17 – віком 20-30 років, 12 – віком 30-50 років; 25 жінок: 7 – віком 18-20 років, 15 – віком 20-30 років, 3 – віком 30-50 років.
992 року в Чернігові було засновано єпископію.
На початку 1020-х років Чернігів за площею, можливо, перевищував тогочасний Київ.
1024 (6532) року, після битви під Лиственом біля Чернігова (нині село Малий Листвен у Ріпкинському районі Чернігівської області), Чернігів стає стольним градом першого відомого за літописом чернігівського князя Мстислава Володимировича, брата великого князя Київського Ярослава I «Мудрого» (укр. Ярослав Володимирович).
За князя Мстислава Володимировича розпочалася велика перебудова Чернігова, його Детинця, Окольного граду та посаду. Детинець було розширено на схід і захід, його площа становила 10,5 га, довжина ровів – близько 1,6 км, на його території будуються нові князівські терема. На початку 1030-х років у центрі свого стольного граду – Детинця, князь заснував новий кам’яний князівський двір і розпочав будівництво Церкви св. Спаса (Спасо-Преображенський собор, укр. Спасо-Преображенський собор). Мстислав велику увагу приділяє зведенню міських оборонних споруд. Площа Окольного граду більш ніж удвічі перевищувала площу Детинця, близько 25,5 га, її лінія укріплень становила – 2,6 км.
Ще не так давно вважали, що Детинець був таких самих розмірів і в глибоку давнину. Але археологи виявили на схід від Спасо-Преображенського собору давній рів, який, можливо, належить до раннішого часу, ніж спорудження собору. Імовірно, за князя Мстислава, коли Детинець розширювали, цей рів був засипаний, а його вал зритий і в центрі тепер уже більшого Детинця було збудовано головний храм міста.
Імовірно, за Мстислава Володимировича в західній стороні від міста утворився посад, пізніше названий – «Третяк», його площа становила близько 19,5 га. Тут археологами виявлено житла, що датуються XI – XIII ст.
– «Третяк», тобто третє місто після Детинця та Окольного граду. Самостійна укріплена ділянка Окольного граду, із західного боку прилегла до Детинця. Тут жили купці та ремісники.
Чернігівські землі простягалися далеко на північний схід, до Мурома (нині місто, адміністративний центр Муромського району Владимирської області Російської Федерації), до Коломни (нині місто, адміністративний центр міського округу Коломна Московської області Російської Федерації) на Оці та на південь, до Тмутаракані (ототожнюється із середньовічними шарами городища в дельті річки Кубані на території нинішньої станиці Тамань Краснодарського краю Російської Федерації) на Чорному морі.
У 2-й половині XI століття, за років князювання Святослава Ярославича (1054 – 1073 рр.), зростання Чернігова тривало. У цей час були засновані Єлецький (за переказом 1060 року) та Іллінський (за переказом близько 1069 року) монастирі, що стали духовними центрами Чернігово-Сіверської землі.
Уперше в літописі чернігівські укріплення згадуються під 6586 (1078) роком у зв’язку з міжусобною боротьбою великого князя Київського Ізяслава I (укр. Ізяслав Ярославич) і Всеволода Ярославичів з Олегом Святославичем. Як виглядали ці фортифікаційні споруди – судити важко, бо літописи дуже скупо говорять про них: «приступил к восточным воротам от Стриженя, и захватил ворота. И взяли они окольный город, и спалили его огнём, а люди бежали во внутренний город».
У період свого князювання в Чернігові Володимир Всеволодович «Мономах» (1078 – 1094 рр.) займався міським будівництвом. На Детинці він збудував один із храмів з усипальницею та кам’яні терема, від яких збереглися лише фундаменти, облаштував дорогу на Київ.
Наприкінці XI століття зусиллями князів і Київської митрополії в Чернігові засновано єпархію, що включала широкі простори східної Русі.
Наприкінці XI – на початку XII ст. чернігівський ігумен Даниїл склав «Опис подорожі до Святої Землі».
За чернігівського князя Давида Святославича (1097 – 1123 рр.) у місті велося велике будівництво, зокрема, збудована Борисоглібська церква (Борисоглібський собор, укр. Борисоглібський собор).
У XII столітті з’являються укріплення Передгороддя.
– «Передгороддя», обширний ремісничо-торговий посад, що розташовувався на північ і захід від Окольного граду. Він був укріплений частоколом, валом, ровом.
У період роздробленості Русі Чернігівське князівство закріплюється за гілкою Рюриковичів – Ольговичами, засновником якої був Олег Святославич, онук Ярослава «Мудрого». Український археолог Тетяна Григорівна Новик і археолог Юрій Юрійович Шевченко (укр. Юрій Юрійович Шевченко помер 2015 року) вважають, що у випадку Чернігова йдеться про самостійну щодо київської «чернігівську династію». За час її правління давній Чернігів досяг найбільшого розквіту.
Починаючи з XII століття, Чернігів переживає епоху свого підйому. Відомо, що місто на ті часи було досить сильною фортецею. Він був захищений ровами та валами, мав дерев’яні зрубні стіни, що складалися з окремих зрубів-городень і надбрамних башт.
Очевидно, до цього часу належить і спорудження в Чернігові фортечних валів і ровів Третяка протяжністю близько 1,6 км, до яких прилягали раніше створені вали та рови Єлецького монастиря, що мають 800 метрів в обводі. Імовірно, в цей час продовжилося зведення й оборонних укріплень Окольного граду, довжина яких сягала – 8 км. Площа Детинця, Окольного граду разом із Третяком до цього часу стала дорівнювати площі Києва часів Ярослава «Мудрого».
У XII столітті навколо Борисоглібського храму формується єпископський двір, до якого з 2-ї половини XII століття вели в’їзні «Єпископські ворота».
1152 року, у боротьбі за Київ, Чернігів облягав Ростово-Суздальський князь Юрій Володимирович «Довгорукий». Облягачі зруйнували Передгороддя та захопили Окольний град, захисники міста укріпилися на Детинці. Чернігівцям вдалося вистояти, а вчасно підійшла допомога киян зірвала плани Довгорукого захопити Чернігів і подальшого прориву до Києва.
В останній третині XII століття на північно-східну ділянку мису, упритул до берега Стрижня, було перенесено княжий двір. Таким чином, площа Детинця збільшилася майже на третину. Тут формується ще один архітектурний ансамбль. 1174 року була збудована Михайлівська церква, а 1186 року – Благовіщенська церква. Наприкінці XII століття в’їзд на княжий двір прикрасили кам’яні ворота з надбрамною церквою.
Верхній замок (Цитадель) і Детинець. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Одночасно розширився на схід і Окольний град. Він був опоясаний глибоким ровом, валом і дерев’яними стінами, забудований дерев’яними зрубними однокамерними теремами, і простягався до сучасної Красної площі. Тут проживало торгово-ремісниче населення.
Наприкінці XII – на початку XIII ст. Чернігів переживає епоху свого найбільшого розквіту. Місто, з відкритими посадами, займало площу близько 400 га, укріплена його частина – 350 га. Центром міста так само залишається Детинець, площею – 16 га. Загальна довжина його оборонних споруд – 1,6 км. Детинець мав троє воріт – Водяні, Київські та Погорілі.
Площа Окольного граду сягнула 40 га. Площа Третяка становила близько 20 га, а обширного Передгороддя, на думку українського історика й археолога Юрія Миколайовича Ситого (укр. Юрій Миколайович Ситий), – 285 га. Укріплення Передгороддя виявлені у вигляді рову на перехресті «П’яти кутів» археологом Павлом Миколайовичем Гребенем 1990 року та на північний захід від перехрестя. Ширина рову – 7-8 метрів, він досліджений на глибину до 2,5 метра. Площа Подолу становила близько 50 га, заселеного звичайним людом. Найбідніше населення міста проживало в напівземлянках.
Чернігів оточували заміські монастирі, приміські села, численні князівські та боярські садиби.
«Чернігів у XIII столітті» – Детинець, Окольний град, Третяк, Передгороддя та Поділ. Чернігівський краєзнавець і художник Георгій Осипович Петраш (укр. Георгій Осипович Петраш, помер 1985 року). Експонується в Борисоглібському соборі. Фото 12 липня 2010 року. Автор – Fordman. Суспільне надбання. Фото без змін
Щодо чисельності населення є припущення, що до початку XIII століття в місті проживало понад 20 тисяч жителів, що дозволяє вважати його одним із найбільших міст не лише Русі, а й Європи.
Детинець, Окольний град, Третяк, Передгороддя та Поділ Чернігова. Експонується в Борисоглібському соборі. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Таким чином, на початку XIII століття Чернігів складався з п’яти частин: Детинця, Окольного граду, Третяка, Передгороддя, Подолу – кожна з яких була обнесена оборонним валом і відокремлювалася одна від одної глибокими ровами.
Чернігів на початку XIII століття, з нанесенням місць дослідження оборонних споруд: I – укріплення Верхнього замку; II – рів на південь від Спаського собору; III – укріплення Детинця; IV – укріплення на Подолі; V – укріплення Третяка; VI – укріплення Окольного граду; VII – укріплення Передгороддя; VIII – укріплення Єлецького монастиря. Джерело – Ситий Ю.М. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Чернігова. – Чернігів: Десна Поліграф, 2013 – С. 15. Фото без змін
Основою економічного життя Чернігова було ремесло. У місті працювали ремісники різних спеціальностей. Матеріали археологічних досліджень свідчать про розвиток залізоробного, бронзоливарного, гончарного та ювелірного ремесла. Були розвинені й інші виробництва. У ході археологічних розкопок були виявлені столярні, склодувні, косторізні, ювелірні майстерні. На початку XIII століття в місті налічувалося щонайменше три десятки майстерень із виготовлення цегли-плінфи різного формату. Велика ковальська майстерня перебувала на місці нині занедбаного будинку на перетині вулиці Ремісничої (укр. Реміснича вулиця) і проспекту Перемоги. Високий рівень ювелірної справи підтверджується й 11 дорогоцінними речовими скарбами XII – XIII ст., знайденими на Детинці, у прибудові Спаського собору, на посаді та в районі Єлецького монастиря. Бідне населення міста займалося землеробством, що підтверджується численними знахідками плугів, кіс, наральників. Городяни також розводили худобу.
Центром торгівлі в Чернігові був «міський торг» – територія сучасних Красної площі і Скверу імені Богдана Хмельницького. Знайдені тут чернігівські гривни, а також арабські та візантійські монети, західноєвропейські ювелірні вироби свідчать про широкі зовнішні торговельні зв’язки міста. Гривна чернігівського типу є проміжною між київською та новгородською гривною.
Угорі чернігівська гривна періоду XII – XIII ст. (срібло, 206,14 г), унизу литовська гривна періоду XIII – XIV століть (срібло, 106,58 г). Джерело – https://ru.krymr.com/a/istoriya-ukrayinskoyi-hryvni-vid-chasiv-ukrayiny-rusi/31437304.html. Фото без змін
Взимку 1234-1235 рр. великий князь Київський Володимир IV Рюрикович разом із князем Володимиро-Волинським Данилом Романовичем облягали Чернігів. Згідно з літописними свідченнями між чернігівцями та дружиною Данила йшли «люти бої». Як розповідає Галицько-Волинський літопис, у цей час Данило Романович «попленил все Черниговские страны, воевал от Крещения до Вознесения».
На сьогодні на території Чернігова відомо 14 монументальних споруд давньоруського часу, з них 10, згідно з висновками вчених, мали культове призначення. При цьому п’ять: Спасо-Преображенський собор, Борисоглібський собор, Успенський собори Єлецького монастиря, Іллінська (укр. Іллінська церква) і П’ятницька церкви збереглися до теперішнього часу.
Схема розташування давньоруських пам’яток монументальної архітектури Чернігова (за Є.Є. Черненко, 2016 рік): 1 – Борисоглібський собор, початок XII ст.; 2 – будівля під Борисоглібським собором («двокамерний терем»), 2-га половина XI століття; 3 – Спасо-Преображенський собор, 1-ша половина XI століття; 4 – «однокамерний терем», 2-га половина XI століття; 5 – «Єпископські ворота», 2-га половина XII століття; 6 – церква-усипальниця, остання чверть XI століття; 7 – ворота «Князівського двору», початок XIII століття; 8 – храм, досліджений 1956 року, початок XIII століття («Михайлівська церква»); 9 – Благовіщенська церква, XII століття; 10 – П’ятницька церква, кінець XII – початок XIII ст.; 11 – Успенський собор Єлецького монастиря, кінець XI – початок XII ст.; 12 – церква початку XIII століття по вулиці Сіверській (укр. «Сіверянська церква»); 13 – Іллінська церква, кінець XI – початок XII ст.; 14 – церква на Верхньому Замку, XII століття. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6114/1/%d0%94%d0%b0%d0%b2%d0%bd%d1%8c%d0%be%d1%80%d1%83%d1%81%d1%8c%d0%ba%d1%96%20%d1%85%d1%80%d0%b0%d0%bc%d0%b8%20%d0%a7%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d0%be%d0%b2%d0%b0%20%20%d1%96%20%d0%bc%d0%be%d0%bd%d0%b3%d0%be%d0%bb%d1%8c%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0%20%d0%bd%d0%b0%d0%b2%d0%b0%d0%bb%d0%b0.pdf. Фото без змін
Схема розташування давньоруських пам’яток монументальної архітектури навколо Спасо-Преображенського та Борисоглібського соборів у Чернігові (за М.В. Холостенком): 1 – Спасо-Преображенський собор; 2 – Борисоглібський собор; 3 – «Єпископські ворота»; 4 – «однокамерний терем»; 5 – південно-західна прибудова Спасо-Преображенського собору. Штрихуванням позначено місцезнаходження кладок із цегли-плінфи. Джерело – Холостенко М.В. Черниговские каменные княжеские терема XI в. // Архитектурное наследство. – 1963. – Вып. 15. – С. 4. Рис. 2. Джерело – «Пам’ятки монументальної архітектури Північного Лівобережжя України ХІ–ХІІІ ст.». Фото без змін
Розвиток Чернігова було перервано монгольською навалою на руські землі. Повідомлення про взяття Чернігова монголами дійшло до нас у літописних зведеннях у кількох версіях, які відрізняються між собою.
У жовтні 1239 року монгольське військо під проводом чингізида Мунке (монг. Менх хаан?, в руських літописах Менгу-хан) облягло Чернігів, розпочався штурм. На допомогу місту прийшло військо на чолі з чернігівським князем Мстиславом Глібовичем, під стінами міста розгорнулася жорстока битва, у якій монголи здобули перемогу. Воскресенський літопис (загальноруське літописне зведення XVI століття) повідомляє: «Лют бо бе бой у Чернигова, оже и тараны на нь поставиша и меташа на нь камением полтора перестрела, а камень же яко можаху четырем мужем сильным подняти… И побежден бысть Мстислав. И множество от вой (воинов) его избиено бысть». 12 жовтня (до 18 жовтня) місто впало – «и град взяша и запалиша огнем», тобто місто було взято й спалено. Археологічні дослідження підтвердили літописні згадки. Археологи виявили обширні сліди пожеж, залишки згорілих споруд. Було навіть знайдено замок із міських воріт, який монголи збили таранною машиною. Прийнято вважати, що 1239 року храми й монастирі міста були зруйновані монголами. Проте результати археологічних досліджень у XXI столітті дозволяють припустити, що храми руйнувалися поступово, внаслідок загального соціально-економічного та політичного занепаду регіону в XIII – XVI ст.
Свідченням того, що Чернігів продовжував жити, однак у менших масштабах, є згадка в Галицько-Волинському літописі (літопис XIII століття) про те, як князь Володимиро-Волинський Володимир Василькович (укр. Володимир Василькович, помер 1288 року) подарував Спаському храму в Чернігові Євангеліє в срібному окладі та з перлинами. Такий щедрий подарунок може свідчити про те, що богослужіння в місті тривали, а отже, була й міська парафія. Також у ході археологічних досліджень виявлено кілька ремісничих майстерень поблизу Детинця.
Після монгольського розорення Чернігівська земля дедалі більше слабшала та роздроблювалася на низку самостійних дрібних князівств. Значення центру чернігово-сіверських земель перейшло до Брянська (нині місто, адміністративний центр Брянської області Російської Федерації), сюди ж переводиться й єпископська кафедра. Після цього, майже до XVI століття, згадки про Чернігів практично зникають зі сторінок писемних джерел.
1356 року чернігівські землі були захоплені великим князем Литовським Ольгердом (лит. Algirdas) і приєднані до Великого князівства Литовського. Чернігів управлявся намісниками Литовського князівства. Литовці прагнули перетворити Чернігів на форпост на південно-східному кордоні своїх володінь.
У 1370-х – 1380-х роках у Чернігові литовський князь Вітовт (лит. Vytautas) збудував дерев’яно-земляну фортецю – Верхній Замок (Цитадель). У «Предословии о великих князях литовских» згадано, що Вітовт «начя созидать грады многие и зарубил Киевъ и Черниговъ…». Ні обсяг робіт, ні їхній характер нам невідомі.
Чернігівський замок. Реконструкція. Джерело – https://itinery.com.ua/article/view/shcho-treba-obovyazkovo-pobachyty-yakscho-vy-vpershe-v-chernigovi. Фото без змін
Місто стало поступово відновлюватися завдяки тому, що перебувало на торговому шляху між Литвою та Москвою, а також Кафою (кримськотат. Kefe, нині місто Феодосія, адміністративний центр Феодосійського району Автономної Республіки Крим) і Москвою. У місті розташовувалася митниця, на якій брали 3 гроші з воза. Чернігів стає транзитним пунктом не лише для солі, смоли та поташу, а й для східних товарів: шовкових тканин, килимів, парчі, фруктів і спецій.
У XIV – XVI ст. розвиток Чернігова гальмувався через постійні війни Великого князівства Литовського і Великого князівства Московського. Ці держави боролися за домінування у Східній Європі, перманентно розоряючи Чернігівщину та Сіверщину. З цієї причини в ХV – ХVІ ст. Чернігів переживав період занепаду.
Чернігів на карті Чернігово-Сіверських земель у XV столітті. Стефан Кучинський (пол. Stefan Maria Kuczyński). Чернігово-Сіверські землі у складі Литви. – Варшава, 1936. Джерело – Ziemie Czernihowsko-Siewierskie pod rządami Litwy. Суспільне надбання. Фото без змін
1481 року великий князь Литовський Казимир Ягеллончик (лит. Kazimieras Jogailaitis, у Польщі король Казимир IV Ягеллончик) видав указ, що забороняв будівництво, відновлення та ремонт православних церков.
Чернігів не раз зазнавав руйнувань від нападів кримських татар. Особливо місто постраждало під час їхніх нападів 1482 і 1497 років.
Наприкінці XV століття, поступово відновивши економіку, місцеві князі прагнуть разом зі своїми волостями перейти на службу до великого князя Московського.
За підсумками Московсько-литовської війни (1500 – 1503 рр.), унаслідок розгрому литовських військ у битві на річці Ведроші (місце на берегах сучасних річок Сельня (раніше Ведроші) та Рясна, поблизу сіл Алексіно та Єловка в Дорогобузькому районі Смоленської області Російської Федерації) 14 липня 1500 року та укладення Благовіщенського перемир’я 25 березня 1503 року, Чернігів увійшов до складу Великого князівства Московського.
Через своє прикордонне положення Чернігів стає об’єктом безлічі походів і облог. Міська фортеця сильно постраждала під час литовського походу 1506 року.
Під час військової кампанії 1507 року литовці спалили Чернігів, але взяти під свій контроль змогли лише Любеч (нині селище міського типу в Чернігівському районі Чернігівської області) з околицями.
1515 року чернігівська фортеця сильно постраждала під час нападу козаків під проводом Євстафія Івановича Дашкевича (укр. Остафій Дашкевич, один із організаторів і перших отаманів Війська Запорозького).
1531 року, щоб Чернігів міг виконувати свою важливу функцію прикордонної фортеці, до цього часу старі укріплення прийшли в непридатність, за велінням великого князя Московського Василя III Івановича, на мису давнього Детинця, що виступає вбік Десни, завершується будівництво нового дерев’яного кремля. Він був обнесений валом, глибоким ровом, рубленими дубовими стінами з п’ятьма високими баштами та підземним ходом до річки Стрижень. Усередині укріплень розташовувалися церкви, адміністративні та житлові будівлі, провіантські та порохові склади, на озброєнні в фортеці перебували 27 великих і багато малих гармат, а її гарнізон налічував близько 1000 осіб.
У цей час місто активно заселялося населенням з Московії, зокрема військовими, обслуговуванням яких і жило місто. Старі ж землевласники, які сиділи тут із XIII століття, поступово виїхали до Литви. Ремісництво й торгівля в місті майже не розвивалися. 1602 року Чернігів платив до Москви лише 7 рублів оброчного податку, а ще 17 – з навколишніх земель. Це була мізерна сума, що свідчить про відсталість міста, яке в Москві розглядали лише як прикордонний форпост.
1534 року гарнізон Чернігова успішно відбив спробу київського воєводи Андрія Яковича Немировича (лит. Andrejus Nemirovičius) взяти місто.
На початковому етапі Лівонської війни (1558 – 1583 рр.) чернігівську фортецю намагалися штурмувати литовсько-руські воєначальники 1562 року Філон Семенович Кміта-Чорнобильський, а потім і Міхал Томаш Вишневецький гербу «Корибут» (пол. Michał Tomasz Wiśniowiecki herbu Korybut, майбутній король Речі Посполитої), але незважаючи на розорення околиці та посаду взяти місто їм не вдалося.
1579 року невдачею закінчилася й спроба штурму міста військом литовсько-руського магната князя Костянтина-Василя Костянтиновича Острозького (західнорус. Коньстѧньтин Коньстѧньтинович Острозский), знову була розорена околиця, у тому числі Єлецький Успенський монастир.
У 1584 – 1592 рр. постраждалий Чернігівський кремль-детинець було перебудовано та зміцнено. Вулиця від Погорілих (Північних) воріт стала головною. Уздовж неї споруджуються адміністративні будинки, казарми та артилерійський двір.
Восени 1604 року Чернігів було обложено 3-тисячним військом московського самозванця Лжедмитрія I (Григорій Отрепьєв), але взяти місто не змогли. Але після того, як чернігівці дізналися про здачу Моровська (нині село в Козелецькому районі Чернігівської області), місто відчинило ворота й перейшло на бік Лжедмитрія I. Присягу самозванцю принесли три чернігівські воєводи. Четвертого воєводу Н.С. Воронцова-Вельямінова за відмову прийняти присягу вірності новому цареві – стратили. Утвердившись у Москві, новий цар, на подяку, звільнив Чернігів і всю Сіверщину на 10 років від будь-яких податків.
Московсько-польська війна (1609 – 1618 рр.). У ході війни, у березні 1610 року коронні загони київського підкоморія Самуїла Єронімовича Горностая (пол. Samuel Hornostaj) хитрістю взяли Чернігів. Поляки вирішили не закріплюватися в місті, фортецю спалили, вбили багатьох жителів міста й відступили. Самуїл Горностай намагався вивезти дзвони з Єлецького монастиря, але вони виявилися надто важкими для цього. Місто спорожніло й залишалося без влади понад десять років. Король Речі Посполитої Сигізмунд III Ваза (пол. Zygmunt III Waza), борючись за московський престол, засудив дії Самуїла Горностая, адже король сподівався на підтримку Сіверщини.
Згідно з Деулінським перемир’ям (пол. Rozejm w Dywilinie) 1(11) грудня 1618 року або 3 січня 1619 року, Чернігово-Сіверська земля на 14 років відійшла до Речі Посполитої. У Чернігові мало місце замкове управління на чолі з комендантом. Після встановлення своєї влади поляки взялися за відновлення фортеці. Нове заселення Чернігова та його околиць ішло з боку підвладних Польщі українських земель. Населення міста становило близько 2 тисяч осіб. Також швидко розросталися міські околиці.
У 1-й чверті XVII століття в південному куті Детинця було зведено невелику, 20 × 25 сажнів (42,67 × 53,34 метра), цитадель.
1623 року грамотою короля Сигізмунда III Чернігову було надано Магдебурзьке право, при цьому посадові особи не обиралися, а призначалися королівською адміністрацією. Засновано магістрат (становий орган міського управління): голова міста називався – війт, першим війтом Чернігова був шляхтич Ян Куновський (пол. Jan Kunovskiy), який одночасно виконував і обов’язки коменданта фортеці. Засновуються шляхетські земські міські підкоморські суди, зрівняні в правах із київськими.
Герб Чернігова, 1623 рік. Джерело – http://uk.wikipedia.org/wiki/Файл:Gerbche10.jpg. Суспільне надбання. Фото без змін
Православне населення, що проживало в Речі Посполитій, зазнавало національного та релігійного гніту з боку поляків-католиків. Наприклад, 1627 року давній Борисоглібський храм перейшов під управління монахів-домініканців і перетворений на костел. 1623 року Єлецький монастир разом з Успенським собором, а 1631 року й Спаський храм були передані Руській уніатській церкві (лат. Ecclesia Ruthena unita, пол. Ruski Kościół Unicki, укр. Руська Унійна Церква – Українська греко-католицька церква). Невдоволення населення періодично переростає у повстання. Вони часто створювали свої окремі загони на місцях і «пановъ своїхъ… ляховъ… ксєндзовъ позабїяли (костёлы) попустошили».
17(27) травня – 5(14) червня 1634 року Поляновський мирний договір підтвердив кордони між Московським царством і Річчю Посполитою за Деулінським перемир’ям 1618 року.
1635 року Чернігів став центром Чернігівського воєводства, яке поділялося на два повіти: Чернігівський і Новгород-Сіверський. Засновується герб із зображенням двоголового орла під однією короною.
Герб Чернігівського воєводства. 1635 рік. За гербівником польського генеалога й геральдиста Каспера Несецького (пол. Kasper Niesiecki, помер 1744 року). Видання 1839 року. Автор – Лобачев Владимир. Дата 23 січня 2020 року. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін
Перші паростки культурного відродження з’явилися з настанням XVII століття. Зокрема, архімандрит Єлецького монастиря український православний, потім греко-католицький церковний діяч, поет, учений і видавець Кирило Транквіліон-Ставровецький збудував 1646 року в Чернігові першу друкарню.
У січні 1648 року починається велике повстання під проводом гетьмана Богдана-Зіновія Михайловича Хмельницького гербу «Абданк» (пол. Bohdan Zenobi Chmielnicki herbu Abdank) (Повстання Хмельницького, укр. Повстання Хмельницького або Хмельниччина), яке швидко переросло в козацько-польську війну. Чернігів став одним із перших міст, які отримали повідомлення про повстання. Слід зазначити, що в місті перебувала шляхта майже з усього Лівобережжя. Найбільший магнат князь Єремія Міхал Вишневецький гербу «Корибут» (пол. Jeremi Michał Wiśniowiecki herbu Korybut), тікаючи від повстанців, зупинявся в Чернігові та схиляв шляхту на свій бік, пропонуючи йти разом із ним за Дніпро, на Правобережжя. Проте чернігівська шляхта, не усвідомлюючи ще всієї небезпеки та покладаючись на захист навколишніх лісів, залишилася в надії відсидітися в міцному замку.
Наприкінці травня 1648 року козаки підійшли до міста, а 13 червня стало відомо про облогу Чернігова повстанцями. Державний і військовий діяч Великого князівства Литовського Володислав Єжи Халецький (лит. Wolodislav Jerzy Chaletsky) писав 3 липня 1648 року віленському воєводі, що ««Чернигов уже полторы недели держится в осаде… Господь Бог только знает, выдержат ли осаждённые, ибо не имея где взять праха, уже не стреляют с пушек, а только с ружьев обороняются». За свідченням джерел, облога Чернігова тривала 3 тижні. І замок її не витримав. Згідно з відомостями анонімного кореспондента з Варшави від 2 серпня 1648 року, сусідні з Черніговом міста також здавалися козакам, «выдавая им на муки шляхту католиков»; в одному з них «больше чем 800 шляхты вырублено».
1648 року створено Чернігівський козацький полк, який із 1649 року очолив Мартин Небаба, що загинув 26 червня 1651 року. Чернігівська фортеця стала адміністративно-політичним центром козацького Чернігівського полку, зберігаючи одночасно й значення фортеці.
Герб полкового центру – Чернігова. Джерело – Власна робота. Based on Gajecky, George. The Cossack Administration of the Hetmanate. 2 vols. Cambridge, Mass., 1978; Гречило А., Савчук Ю., Сварник I. Герби міст України (XIV – I пол. XX ст.) – Київ: Брама, 2001. Автор – Alex Tora. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
За умовами Зборівського мирного договору (укр. Зборівський мирний договір) 18 серпня 1649 року Чернігів увійшов до складу Гетьманщини (укр. Гетьманщина, самоназва, в офіційних документах – Військо Запорозьке. Проте невдовзі Чернігівщина знову опинилася під контролем польської знаті.
На початку 1651 року боротьба поновилася. На Чернігівщині були зосереджені: Чернігівський полк, Київський і Ніжинський полки, а також частина Чигиринського й Кропивнянського полків. Після визволення Чернігова козаки намагалися взяти Гомель (білор. Гомель, нині місто, адміністративний центр Гомельської області Білорусі), але 26 червня 1651 року були розбиті в бою під Репками (укр. Рíпки, нині селище міського типу в Чернігівському районі Чернігівської області).
Унаслідок численних битв військові сили Гетьманщини значно вичерпалися. Богдан Хмельницький змушений був піти на підписання миру. 18(28) вересня 1651 року підписано Білоцерківський мирний договір. Після якого коронне військо Речі Посполитої в лютому 1652 року окупувало Чернігівщину. Усе це викликало хвилю великого невдоволення з боку народних мас і знову призвело до вибуху боротьби з іноземним пануванням, і Чернігів невдовзі було визволено.
8(18) січня 1654 року Переяславська рада. 1654 року чернігівці на площі біля Спасо-Преображенського собору присягали на вірність московському цареві, згідно з угодою між московськими послами та Богданом Хмельницьким про присягу на вірність у всіх жителів полкових міст.
У середині та в 2-й половині XVII століття на Чернігівщині продовжувало діяти Магдебурзьке право. Московський уряд підтвердив його спеціальними грамотами містам. Дві підтверджувальні грамоти отримав і Чернігів: 26 червня 1655 року та 1687 року.
1659 року до Чернігова було приставлено московського воєводу з військом, обслуговування якого лягло на чернігівців. Хліб для чернігівських ратних людей боярин і воєвода Петро Васильович Шереметєв 1666 року «велел… собирать» із чернігівських, менських, сосницьких і понорницьких млинів; а поки цей хліб зберуть, він дав вказівку «солдат и стрельцов кормить мещанам». За гетьмана Лівобережної України Івана Мартиновича Брюховецького (укр. Іван Брюховецький) царських солдатів у Чернігові було 1200 осіб, для них були збудовані спеціальні казарми.
Невдовзі виник конфлікт козацької старшини та інших представників панівних станів Гетьманщини з московськими воєводами та ратними московськими людьми. Загострилися відносини місцевої знаті з воєводами і в Чернігові.
1666 року московські чиновники провели перший перепис жителів Чернігова. Вони зафіксували в місті 314 дворів міщан. Вважається, що на той час у кожному дворі проживало 7-8 осіб. Здійснивши приблизні підрахунки, можна припустити, що в місті проживало близько 2-2,5 тисячі осіб міщанського стану. Цікаво, що в місті майже не було бідних людей – перепис зафіксував лише 12 дворів «убогих» міщан. Оскільки мета перепису полягала у встановленні кола осіб, які могли платити податки, до нього не потрапили козаки, шляхта і духовенство. Вони були привілейованими верствами і не обкладалися податком. Тому точні підрахунки всіх жителів міста за цим переписом неможливі. Можна лише припустити, що 1666 року населення Чернігова становило до 3 тисяч осіб.
У 1667 – 1670 рр. Чернігівська фортеця ремонтується й модернізується. Ці укріплення займали територію так званого Валу, в межах сучасних: проспекту Миру, вулиці Преображенської (укр. Преображенська вулиця) і річки Стрижень. Тоді було споруджено вісім нових бастіонів, а замість ветхих – нові дерев’яні рубані стіни. Були збудовані порохові погреби, житлові та господарські будівлі, майстерні й артилерійський двір, полагоджено давні Київські, Любецькі та Водні ворота.
1668 року під час Лівобережного повстання (1668 – 1669 рр.) гетьмана Івана Мартиновича Брюховецького в Чернігівській фортеці царський гарнізон протягом 7 місяців тримав оборону від козаків.
В економічному розвитку Чернігова XVII століття мало місце масове заснування цехів, як торгово-ремісничих корпорацій. Цехи Чернігова охоплювали майстрів різних спеціальностей, функціонуючи як багатопрофільні та багатолюдні організації. Так, в одному з цехів міста працювали одночасно ковалі, колісники (виготовлення коліс і возів), конвісари (виготовлення предметів із олова), золотарі, колодії, мечники, склярі, римарі (виготовлення кінської упряжі), токарі, мірошники, теслі тощо. «Выпись из книг Черниговской ратуши» за 1674 рік згадує про функціонування в місті цеху, в якому об’єднувалися чоботарі (укр. шевці) та кушніри (виготовлення та ремонт виробів із хутра й шкіри). Його цехмейстером (старшиною цеху) був Яско Федорович. Унікальними виробництвами в Чернігові та його полку було виробництво гутного скла (вироби створюють вручну з гарячого скла одразу після плавлення) і паперу. Царський уряд постійно намагався обмежити гуральство (виробництво спирту, горілки), але потім виробництво алкогольних напоїв відновили, за умови, що в держави буде монополія на його купівлю в козаків.
Культурне відродження Чернігова пов’язане з діяльністю архієпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського Лазаря (у миру – Лука Васильович Баранович), який переніс до Чернігова друкарню, закладену ним у Новгороді-Сіверському 1675 року. З його ініціативи та коштом гетьманського уряду й чернігівської козацької старшини були проведені ремонти й перебудовані в барочному стилі чернігівські храми, зокрема Спасо-Преображенський собор.
У 1679 – 1689 рр. коштом чернігівського полковника Василя Касперовича Андрійовича Дуніна-Борковського (пол. Wasilij Kasperowicz Dunin-Borkowski, укр. Василь Касперович Андрійович Дунін-Борковський) і гетьмана Війська Запорозького Івана Степановича Мазепи (Мазепи-Колединського) (укр. Іван Степанович Мазепа (Іван Мазепа-Колединський), пол. Iwan Mazepa herbu Kołodyn (Jan Mazepa Kołodyński)) збудовано Свято-Троїцький собор у стилі українського бароко.
У 1690-х роках на території Детинця неподалік фортечного рову чернігівський полковник Яків Кондратович Лизогуб збудував будинок, у якому в XVIII столітті перебувала полкова канцелярія Чернігівського козацького полку (укр. Будинок Чернігівської полкової канцелярії). Будинок відомий також під назвою «Будинок Мазепи» (укр. «Мазепинський будинок») або «Кам’яниця Лизогуба» (укр. «Будинок Якова Лизогуба»).
Будинок Чернігівської полкової канцелярії. Фото 14 квітня 2014 року. Автор – Neovitaha777. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін
Наприкінці XVII – XVIII ст., судячи зі скупих відомостей, з оборонною метою були знову відремонтовані укріплення фортеці, а також Окольного міста, Третяка, Єлецького монастиря. Укріплення Окольного міста складалися, мабуть, лише з рову, валу й частоколу.
Виснажлива Північна війна (1700 – 1721 рр.) принесла Чернігову значні економічні труднощі та масові побори царських військ. Чернігівські козаки брали участь у Полтавській битві 27 червня (8 липня) 1709 року на боці війська московського царя Петра I. Після перемоги Петро I дорогою до Санкт-Петербурга відвідав Чернігівську фортецю. Де за його вказівкою були встановлені додаткові гармати. За іншою версією Петро I не захотів тягти застарілі гармати до Санкт-Петербурга.
1700 року в Чернігові на основі слов’яно-латинської та слов’яно-математичної початкових шкіл було засновано Колегіум (укр. Чернігівський колегіум) архієпископом Чернігівським і Новгород-Сіверським Іоанном (у миру – Іван Максимович Васильківський, або Іван Максимович; укр. Йоан (у миру – Іван Максимович Максимович)) коштом гетьманської канцелярії Івана Степановича Мазепи відповідно до указу московського царя Петра I про «учинення колегіумів» з метою просвіти. Це був перший середній навчальний заклад на території Лівобережної України. 1786 року заклад було реорганізовано в духовну семінарію.
Чернігівський колегіум із дзвіницею, збудований 1702 року. Фото 29 вересня 2016 року. Автор – Star61. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін
Перший рукописний план Чернігова, так званий «Абрис Чернігівський», датований 1706 роком. Цей план було вперше опубліковано Людмилою Андріївною Пляшко 1971 року та введено в науковий обіг у 1970-х роках.
План Чернігова «Абрис Чернігівський», 1706 рік. Розмір 63 × 97 см. План містить малюнки фасадів головних оборонних, культових та інших споруд. Житлова забудова вздовж вулиць і доріг позначена умовними прямокутниками. Фото з копії оригіналу. Оригінал зберігається у відділі рукописів Бібліотеки Російської академії наук у Санкт-Петербурзі, Російська Федерація, копія в Чернігівському обласному історичному музеї імені В.В. Тарновського, ВСП 579/1. Джерело – https://serg-klymenko.narod.ru/Other_World/Ukraine.Chernigiv.htm. Фото без змін
1. Цитадель (Верхній замок, укр. Верхній замок), невелика кругоподібна в плані фортеця, де розташовувався гарнізон урядових військ. Довжина цитаделі – 40 сажнів (85 метрів), ширина – 30 сажнів (64 метри), налічувалося 7 башт, одна з них проїзна. Башти були двоярусними, можливо шестигранними, з високими шатровими покрівлями, що завершувалися флюгерами-прапорцями. У дворі стояла дерев’яна тризрубна, триверха Михайлівська церква.
2. Перший замок Черкаський – колишній Детинець. Його довжина – 150-200 сажнів (320-427 метрів), ширина – 200 сажнів (427 метрів), налічувалося 15 башт, чотири з них проїзні. Тут стояли кам’яні церкви: Спаський собор (2а) і Воскресенська церква (2б), дерев’яні церкви: Благовіщенська (п’ятизрубна, п’ятиверха; 2в) і Богословська (тризрубна, триверха; 2д). Кам’яний Борисоглібський собор (2є) розташовувався в архієпископському дворі й на плані позначений прямокутником і хрестиком. Ратуша (2ж) позначена прямокутником із написом.
3. Другий замок Черкаський – колишній посад. Його довжина – 385 сажнів (821 метр), ширина – 120-220 сажнів (256-469 метрів), налічувалося 12 башт, дев’ять з них проїзні. Тут перебували: кам’яна Катерининська церква (показана тридольною, триверхою, оскільки в ті часи була ще недобудована; 3а), дерев’яні – Миколаївська (п’ятизрубна, семиверха; 3б) і Здвиженська (тризрубна, триверха з дзвіницею, прибудованою із заходу; 3в) церкви. Курган із часовенькою на вершині був розташований у заплаві Десни навпроти Катерининської церкви. До нього прилягала складська будівля – «мигазеїн» (3д). Угору по річці Стрижень, навпроти Другого замку була влаштована гребля з млином на кілька кругів. На лівому березі ставка зображено й «підворок полковника» Павла Полуботка (3є). Униз по Десні показано наплавний (на човнах) міст (3ж).
4. Третяк, довжина – 200 сажнів (427 метрів), ширина – 150 сажнів (320 метрів), його оточували вали та рови без башт, прилягав до посаду із заходу. Показані монастирі з соборами, з церквою – П’ятницький монастир (4а), Єлецький Успенський монастир (4б), Троїцький собор (4в), дерев’яна Покровська церква (тризрубна, триверха; 4д). На придеснянських схилах неподалік Троїце-Іллінського монастиря показані абриси Іллінської церкви (4є). На північ від Третяка позначені два безіменні кургани. Один з них, висота до вершини 4 сажні (8,53 метра), довжина окружності основи 58 сажнів (123,75 метра), ототожнюють із «Чорною могилою» (4ж).
5. «Солдатська слобода» – прилягала до Верхнього замку з боку Десни. Слобода була оточена палісадом завдовжки 170 сажнів (362,7 метра).
Згідно з планом, кожна частина міста була оточена валами, сухими ровами, дерев’яними стінами, плетенями, палісадами. Усього в документі зображено 34 вежі та 15 культових споруд.
Цитадель (Верхній замок). Об’ємно-просторова віртуальна реконструкція Чернігівської фортеці на рубежі XVII-XVIII ст., створена Підприємством «Культурно-художній Арт-центр» на замовлення Чернігівського національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». Джерело – https://serg-klymenko.narod.ru/Other_World/Ukraine.Chernigiv.htm. Фото без змін
1. Проїзна башта з містком.
2. Фортечні стіни.
3. Караульна хата.
4. Церква святих Михаїла та Федора.
5. Гарматний двір.
6. Хати для проживання гарнізону.
7. Комори.
8. Великий амбар.
9. Наказна хата.
10. Казенний амбар (арсенал).
1715 року коштом чернігівського полковника Юхима Яковича Лизогуба біля Валу збудовано Катерининську церкву в стилі українського бароко та освячено 1725 року. Храм збудований на пам’ять про його батька чернігівського полковника Якова Кондратовича Лизогуба і на честь козаків Чернігівського полку, які брали участь 1696 року у взятті турецької фортеці Азов (нині місто, адміністративний центр Азовського району Ростовської області Російської Федерації).
Катерининська церква. Фото 11 вересня 2018 року. Автор – Roman Naumov. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін
Чернігівська фортеця, початок XVIII століття. Реконструкція. Джерело – https://www.pslava.info/Chernigiv_Chernigiv,251633.html. Фото без змін
Згідно з переписом 1721 року в Чернігові зафіксовано 631 двір, у тому числі: козацької старшини – 18, священнослужителів – 19, міщан – 141, козаків – 245, бобилів – 178, шинкових – 30. На відміну від результатів перепису 1666 року тепер більшість чернігівців були бідняками.
У Чернігові продовжувався розвиток ремесел і ремісничих цехів. 1730 року в місті згадується 7 цехів, а через кілька десятиліть – 8. Це кравецький (пошиття одягу), чоботарський (укр. шевський), різницький, пекарський (укр. перепечайський), ковальський, ткацький, шаповальський і гончарний цехи.
1739 року кількість населення Чернігова – 3302 особи.
У середині XVIII століття укріплення Чернігова перебували в повній збереженості.
До початку 1780-х років Чернігів залишався центром полку, як адміністративно-територіальної одиниці.
1780 року на Детинці в стилі класицизму збудовано Будинок архієпископа (укр. Будинок архієпископа, нині Державний архів Чернігівської області). Будинок архієпископа входив до складу Борисоглібського монастиря.
Будинок архієпископа. Фото 28 вересня 2013 року. Автор – Nataliya Shestakova. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
1781 року, після ліквідації полкового поділу на Придніпровській Україні, Чернігів стає центром Чернігівського намісництва Російської імперії, намісником якого 1782 року став російський військовик і державний діяч, генерал-поручик Андрій Степанович Мілорадович (помер 1796 року). Того ж року привілейованим малоросійським станам найвище дарували права російського дворянства.
1783 року збудовано один із перших мостів Чернігова – Червоний міст через річку Стрижень.
Запровадження імперських порядків призвело до знищення міського самоврядування. Замість магістрату, з 1785 року міське управління здійснювала «шестигласна дума». Щоб знищити пам’ять про колишні вольності, замінили й герб міста – на одноголового орла. Місцева влада перебувала під повним контролем губернатора, який був центром адміністративного та світського життя міста й губернії.
1786 року в Чернігові налічувалося найбільше майстрів-пекарів – 56, а також чоботарів (укр. шевців-чоботарів) – 46. Усього в місті працювало 185 майстрів.
Російський історик Лівобережної України Афанасій Филимонович Шафонський у своїй книзі «Описание Черниговского наместничества» пише, що Чернігів 1786 року займає невелику територію, що включала Лісковицю і район «П’яти кутів». Густота забудови невелика – усього 838 споруд і близько 6 тисяч жителів. Промисловість розвинена слабко – працювали 8 цегельних заводів, 14 винокурень, 3 пивоварні, 18 водяних і вітряних млинів, 10 кузень. Розвинені кустарні промисли.
1786 року за указом російської імператриці Катерини II, у ході початої секуляризації монастирських володінь, у Чернігові з 4 монастирів було закрито 3: Борисоглібський, Троїце-Іллінський, П’ятницький. Їхні будівлі та території передані світським організаціям.
1786 року було складено перший регулярний план міста.
1789 року указом імператриці Катерини II у Чернігові було відкрито «Головне народне училище», реорганізоване 1805 року в чоловічу гімназію.
1796 року Чернігів став центром Малоросійської губернії.
1799 року Чернігівську фортецю скасовано як непотрібну.