ІСТОРІЯ ЧЕРНІГОВА З XIX СТОЛІТТЯ ДО НАШИХ ДНІВ

У 1801 – 1803 рр. стіни Чернігівської фортеці були розібрані, а гармати, до встановлення їх на нові лафети як пам’ятки Валу, просто кинули купою біля будівлі полкової канцелярії.

Вид Чернігова з-за Десни. Початок XIX століття. Гравюра на металі Т.С. Стадлера з акварелі російського художника Олександра Михайловича Кунавіна (помер 1814 року). Джерело – Українська графіка XI – початку XX ст. – К.: Мистецтво, 1994. – С. 155. Фото без змін

.

1802 року Чернігів став губернським містом утвореної Чернігівської губернії.

1803 року петербурзькими архітекторами було створено новий план міста. Він ґрунтувався на принципах регулярної забудови – з прямими вулицями та прямокутними кварталами. Однак він майже не враховував історичну забудову, що призвело до часткового знищення старого міста. Більшість старих кварталів перепланували. З найдавніших вулиць центру міста залишилася лише вулиця Гончарна (укр. Гонча вулиця). Великою втратою для історичного ландшафту став знос фортечних валів 1803 року. На їхньому місці розбито бульвар. Збереглися лише фрагменти давнього валу, зокрема, під будівлею Колегіуму та поблизу нього. Під час реконструкції зруйнували й більшість споруд Борисоглібського монастиря, які слугували основними приміщеннями чернігівського колегіуму. Знесли й сотні житлових будинків, які не вписувалися в нові квартали.

1804 року на Детинці за проєктом петербурзького архітектора Андріяна (Адріана) Дмитровича Захарова збудовано Будинок губернатора. Нині в будівлі розташований Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського (укр. Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського).

Будинок губернатора. Фото 18 грудня 2020 року. Автор – Виноградов А.І. Ліцензія – Creative Commons Attribution 3.0. Фото без змін

.

Згідно з переписом населення на 1810 рік, Чернігів займав площу в 476 десятин (520 га), на якій проживали близько 7500 осіб. У цей час за різних потреб місто відвідувало до 15 тисяч приїжджих людей. Відбувався активний розвиток міста, жваво розквітали торгівля, будівництво, промисли. Щороку в Чернігові проводилися торгові ярмарки, які нарівні з базарами ставали центром активної торгівлі городян.

Навала імператора французів Наполеона I Бонапарта (фр. Napoléon Bonaparte) на Росію 1812 року не призвела до окупації Чернігова. Проте багато жителів Чернігова поповнили лави козацьких полків і ополчення. Чернігівський драгунський полк уславився ще 4(16) листопада 1805 року в бою біля села Шенграбен (нім. Schlacht bei Hollabrunn und Schöngrabern) в Австрії. За цей бій чернігівці першими з кавалерійських частин отримали Георгіївський штандарт, пожалуваний імператором Олександром I «за подвиг при Шенграбене 4 ноября 1805 года», із Георгіївським навершям і написом «Пять против тридцати», що став девізом полку на багато років. Згодом полк брав участь і в Бородінській битві. А 1813 року удостоєний семи срібних труб за битву біля річки Кацбах (фр. Bataille de la Katzbach) 26 серпня 1813 року.

1844 року чисельність населення Чернігова збільшилася до 12 тисяч осіб.

Станом на 1845 рік у центральній частині міста було встановлено 97 газових вуличних ліхтарів. Вони працювали за спеціально складеним графіком, запалювалися й гасилися в певний час залежно від пори року.

Після 1845 року на місці давнього Детинця та Чернігівської фортеці засновано парк під назвою Вал. Були створені дві площі: Гімназична та Соборна.

1846 року на Десні з’явився перший пароплав.

На початку 1850-х років у Чернігові з населенням понад 14 тисяч жителів працювало 12 невеликих підприємств, більшість з яких займалася виробництвом цегли.

.

Герб Чернігівської губернії, затверджений 8 грудня 1856 року. Автор – Лобачев Владимир. Дата 14 червня 2020 року. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін

.

1858 року в Чернігові вийшов перший номер першого періодичного видання «Черниговские губернские ведомости», що складалося з офіційної та неофіційної частин. У першій друкували укази й розпорядження влади, у другій – статті з етнографії та культури. Видання проіснувало до 1917 року.

Загальний вигляд зі сходу. XIX століття. Малюнок і літографія невідомих майстрів. Джерело – З української старовини. – К.: Мистецтво, 1991. – С. 108. Фото без змін

.

1859 року чернігівці отримали телеграфний зв’язок.

Після скасування кріпосного права 1861 року населення Чернігова поступово зростає. Переважна більшість будинків у місті дерев’яні. Район обов’язкових кам’яних споруд обмежувався Красною (або Базарною) площею. Гужовий транспорт (вид упряжного транспорту) був домінуючим.

У 1860-х роках по Десні розпочалося регулярне судноплавство. Річка відігравала роль транзитної транспортної артерії, оскільки нею перевозили промислові товари із центральної Росії до південних губерній.

У 1861 – 1863 рр. український письменник і поет Леонід Іванович Глібов видавав «Черниговскій Листокъ», єдину тоді на Чернігівщині українську газету.

У 1861 – 1911 рр. виходили «Черниговские епархиальные известия».

1863 року закінчили будівництво дороги Чернігів – Київ.

У 1866 – 1872 рр. видавалися «Записки» Чернігівського статистичного комітету.

1870 року, в ході проведення численних державних реформ, почало діяти «Міське положення», згідно з яким у Чернігові було створено нову думу (розпорядчий орган), яка мала значно ширші повноваження, ніж раніше, та управу (виконавчий орган). Це призвело до різкого пожвавлення місцевого самоврядування.

1875 року відкрився міський цивільний банк.

1877 року зусиллями громадськості було відкрито громадську бібліотеку.

1878 року розпочато будівництво водогону. Перші артезіанські свердловини були пробурені в Яловщині. Перша частина водогону була запущена 1880 (1883) року. Остаточно проблему водопостачання міста вирішили 1889 року, а завершено будівництво було 1897 року освяченням і відкриттям водонапірної башти.

На початку 1890-х років у Чернігові з’явилося своє військове містечко, пізніше відоме як «Старі казарми». Казарми для солдатів Вологодського піхотного полку були збудовані за 3 версти від Чернігова, біля села Коти, на березі річки Стрижень.

1891 року прокладено вузькоколійну залізницю від Чернігова до станції Крути (нині село в Ніжинському районі Чернігівської області).

1893 року в місті з’явилася залізниця.

1895 року на центральних вулицях Чернігова впроваджено вуличне електричне освітлення.

1896 року засновано Історичний музей Чернігівської губернської вченої архівної комісії. 

1897 року в чернігівському будинку Дворянських зборів відбувся перший кіносеанс.

Населення Чернігова поступово збільшується. На 1897 рік (перший загальний перепис населення Російської імперії) його чисельність становила 27 716 осіб: «малороси» (українці) – 10 085, «євреї» – 8 780, «великороси» – 7 985 і так далі. Згідно з даними перепису близько 53% жителів Чернігова вміли читати й писати, переважно молодь. У Чернігові проживало багато дворян – майже 4 тисячі. За даними тих років, губернський Чернігів складався з 705 будинків городян, 4 цегельних заводів, 1 монастиря, 12 храмів, 2 богаділень та інших казенних і торговельних споруд. Працювали дві лікарні: «земська губернська» та «громади сестер милосердя».

1899 року 12 чавунних гармат XVII – XVIII ст., що залишилися в місті, були встановлені на доставлених з Києва лафетах і розставлені на краю валу колишньої Чернігівської фортеці, де й стоять досі.

1899 року на Детинці коштом князя Долгорукого, за проєктом архітектора-інженера Д.В. Савицького, збудовано жіночу гімназію. З 1983 року в будівлі розташований Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана (укр. Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана).

Будівля жіночої гімназії. Фото 15 вересня 2011 року. Автор – Fordman. Ліцензія – GNU FDL, версії 1.2. Фото без змін

.

З кінця XIX століття в Чернігові почали функціонувати відділення банків. Заможні жителі міста користувалися послугами ломбарду, трьох ощадних кас і товариства взаємного кредиту. Ярмарки збирали чотири рази на рік, і тричі на тиждень базар: по понеділках, середах і п’ятницях. Кількість торговельних закладів швидко збільшувалася: якщо 1900 року в місті налічувалося 428 магазинів і крамниць, то 1910 року їх уже – 734. Економічний характер Чернігова був адміністративно-торговельно-ремісничий: дрібна місцева харчова промисловість, цегельні, свічковий і миловарний завод тощо.

На початку XX століття дорогою «Київ – Петербург» курсують кінні диліжанси з Чернігова до Гомеля (білор. Гомель, нині місто, адміністративний центр Гомельської області Білорусі) та Козельця (нині селище міського типу в Чернігівському районі Чернігівської області).

.

Собори Чернігова. Фотографія початку XX століття. Джерело – https://itinery.com.ua/article/view/shcho-treba-obovyazkovo-pobachyty-yakscho-vy-vpershe-v-chernigovi. Фото без змін

.

На початку XX століття на території Детинця коштом Судієнкова збудували одноповерховий будинок пансіону чоловічої гімназії. Зараз у будівлі розміщується спортивне товариство «Спартак». У цей час у Чернігові діяли 3 ремісничі училища, 2 торговельні школи, фельдшерська школа, а також духовне училище та духовна семінарія. З’явилися перші приватні дошкільні заклади: двоє яслів і дитячий садок. У місті діяли 15 готелів, 9 трактирів і 3 буфети, поштова й телефонна контори, а також телефонна станція, яка 1912 року обслуговувала 138 абонентів. Гужовий транспорт (вид упряжного транспорту) як і раніше залишався єдиним засобом пересування вулицями міста.

1902 року засновано Чернігівський музей українських старожитностей. Він був створений на основі колекції російського громадського та культурного діяча, збирача українських старожитностей, мецената Василя Васильовича Тарновського-молодшого (укр. Василь Тарновський-молодший, помер 1899 року), подарованої ним місту 1899 року.

Революційні події 1905 – 1907 рр. лише злегка торкнулися провінційного Чернігова. Лише восени 1905 року в місті відбувся загальний страйк, припинили роботу водогін і електростанція, зачинилися навчальні заклади. 28 жовтня 1905 року губернію перевели в стан посиленої охорони. До Чернігова та інших населених пунктів ввели війська.

1907 року в місті відкрився перший кінотеатр «Кинематограф иллюзион». 

.

Вид Чернігова. Фотографія 1908 року. Джерело – Россия. Полное географическое описание нашего отечества. – Т 7. Малороссия. – 1908. Суспільне надбання. Фото без змін

.

План міста Чернігова 1908 року. На пам’ять про 1000-річчя м. Чернігова. З позначенням колишньої «Чернігівської фортеці» та валу. Літотипографія С.В. Кульженка, м. Київ, 1908 рік. Джерело – Державний архів Чернігівської області. Суспільне надбання. Фото без змін

.

1908 року в Чернігові відбувся XIV Археологічний з’їзд.

.

Будинок чернігівського Миколаївського єпархіального братства (нині Чернігівський обласний філармонійний центр фестивалів та концертних програм). Фото 1911 року. Джерело – Фотовиставка колекції історичних фото. Суспільне надбання. Фото без змін

.

1913 року населення Чернігова становило 35 850 осіб.

Напередодні Першої світової війни (1914 – 1918 рр.) загальна чисельність учнів у Чернігові становила 6,2 тис. осіб.

Чернігів разом із більшістю повітів Чернігівської губернії потрапив у прифронтову зону, і на його територію поширювалися умови воєнного стану, оголошеного 5 серпня 1914 року головнокомандувачем Південно-Західного фронту генералом від артилерії Миколою Юдовичем Івановим. На території губернії активізувався процес створення народного ополчення, зокрема 1 грудня 1914 року в Чернігові відбулася передача ополченського прапора, що зберігався у Спасо-Преображенському соборі, дружині ополчення.

1916 року в Чернігові засновано Педагогічний (вчительський) інститут, який давав неповну вищу педагогічну освіту.

Після Лютневої революції 1917 року в Чернігові створено загони Вільного Козацтва, і влада перейшла до рук Української Центральної ради. За Української Народної Республіки в місті пожвавилося українське культурне життя: видавництво «Сіверянська думка», щоденник губернського земства «Чернігівщина», орган губернської Ради Селянських Депутатів «Народне Слово», українські школи і так далі.

Восени 1917 року було оголошено набір учнів до першої змішаної гімназії з навчанням українською мовою.

19 січня (1 лютого) 1918 року, не зустрівши жодного збройного опору, до міста вступив червоногвардійський загін, проголошено Радянську владу. Чернігівська рада робітничих і солдатських депутатів узяла на себе господарські функції та намагалася провести низку соціальних перетворень.

12 березня 1918 року австро-німецькі війська зайняли Чернігів, і місто повернулося під владу уряду Української Народної Республіки.

Наприкінці квітня 1918 року Чернігів перейшов під владу Української Держави – 2-го Гетьманату.

У травні 1918 року в Чернігові створено підпільний губернський комітет більшовицької партії та губревком, почала випускатися підпільна газета «Рабочий и крестьянин».

14 грудня 1918 року в Чернігові почалося збройне повстання, яке було жорстоко придушене.

У 2-й половині грудня 1918 року Чернігів перейшов під владу Директорії Української Народної Республіки. Гетьманські війська, що перебували в Чернігові, перейшли на її бік.

10 січня 1919 року Богунський полк Червоної гвардії під командуванням Миколи Олександровича Щорса зайняв позиції північно-східніше міста, а Таращанський полк під командуванням Василя Назаровича Боженка – з південного сходу. Біля мосту відбувся бій між куренями Директорії та підрозділами Богунського полку. Зрештою на світанку 12 січня 1919 року до Чернігова увійшли частини Богунського полку. Після вуличних боїв, о 12 годині дня місто було взято.

У Чернігові розпочалася націоналізація промислових підприємств, у п’яти пунктах міста відкрилися вечірні школи для дорослих. 11 лютого 1919 року в залі Дворянських зборів було поставлено першу виставу Спілки професійних артистів. Почала виходити газета «Знамя Советов».

Влітку 1919 року на територію України увійшли загони Добровольчої армії під командуванням російського полководця, генерал-лейтенанта Антона Івановича Денікіна. 31 серпня денікінці захопили Київ. 10 вересня частини Червоної армії розпочали контрнаступ із Чернігова на Київ – було зайнято Козелець (нині селище міського типу в Чернігівському районі Чернігівської області). Але отримавши підкріплення, денікінці знову перейшли в наступ і 12 жовтня зайняли Чернігів. Денікінці влаштували єврейські погроми. Більшості дворян задля порятунку довелося емігрувати.

7 листопада 1919 року до Чернігова увійшли частини Червоної армії, утретє встановлено Радянську владу. Більшовики зайнялися пошуками та знищенням «класових ворогів». Проведено переділ житла, а також націоналізація підприємств, у місті їх було лише кілька. Чернігівські церкви використовували переважно під склади. Катерининська церква стала будівлею архіву, в колишньому католицькому костелі влаштували гуртожиток Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), а єврейську школу перетворили на палац піонерів (нині Молодіжний театр).

У період 1919 – 1922 рр. у Чернігові відкрито три музеї: етнографічний, поміщицького побуту та мистецтв, культів – створений на основі єпархіального сховища старожитностей.

1920 року в Чернігові відкрито архів Наукового товариства Інститут народної освіти.

1921 року почали роботу чавуноплавильний, клінкерний, пивоварний і оцтовий заводи. З торговельно-ремісничого міста Чернігів перетворюється на промисловий центр.

7 листопада 1922 року відбулося відкриття заводу «Октябрьский молот».

1923 року в Спасо-Преображенському соборі проведено археологічні дослідження. Вони допомогли зробити значні уточнення в історії Чернігова доби Русі.

1924 року розпочалися роботи із забезпечення водою робітничих передмість. Було розроблено план розвитку Чернігова на 30 років. Цей план передбачав спорудження в центральній частині міста адміністративних і житлових будівель, а також облаштування великих масивів зелених насаджень. Промислові підприємства виводяться за межі житлової забудови.

У 1925 – 1932 рр. Чернігів був центром Чернігівського округу. 

1925 року в місті налічувалося 11 державних підприємств.

У 1920-х – на початку 1930-х рр. Чернігів зберігає значення культурного центру. Діяльність його наукових установ тісно пов’язана з Всеукраїнською академією наук (ВУАН) (укр. Всеукраїнська академія наук), зокрема з її історичною секцією та Археологічним комітетом, із центральними історичними архівами в Києві та Харкові, Харківським науково-дослідним інститутом історії української культури імені академіка Дмитра Багалія (укр. Харківський науково-дослідний інститут історії української культури імені академіка Дмитра Багалія) та іншими.

1925 року (за іншими даними 1923 року) шляхом об’єднання 5 музеїв було створено Крайовий історичний музей; з 1934 року – Чернігівський державний історичний музей; з 1991 року – Чернігівський державний історичний музей імені В.В. Тарновського (укр. Чернігівський державний історичний музей імені В.В. Тарновського); з 1997 року – Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського (укр. Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського).

Згідно з переписом 1926 року Чернігів налічував 34 359 жителів, у тому числі 57% українців, 20% росіян і 10% євреїв.

1926 року відкрито театр імені Т.Г. Шевченка.

У 1927 – 1929 рр. збудовано нову електростанцію.

1928 року створено об’єднання Чернігівських цегельних заводів «Кирпич» і завершено будівництво залізниці Чернігів – Гомель (білор. Гомель, нині місто, адміністративний центр Гомельської області Білорусі).

18 травня 1929 року, за пропозицією вчених, створено Чернігівський державний історико-культурний заповідник, до якого мали увійти Спаський, Троїцький і Успенський собори, але це рішення практично залишилося на папері, бо потрібні кошти виділені не були.

1930 року введено в експлуатацію залізничну лінію Чернігів – Овруч (нині місто в Коростенському районі Житомирської області).

На початку 1931 року в місті вже функціонував один з найбільших залізничних вузлів у північній Україні.

1932 року утворено Чернігівську область. За проєктом «соціалістичної реконструкції» в центрі Чернігова знесли торговельні ряди, які мали значну історичну цінність, однак завдяки цьому розширили й сформували Красну площу. Її, як і найважливіші вулиці міста, виклали червоною клінкерною цеглою.

Чернігів постраждав під час проведеного радянською владою Голодомору 1932 – 1933 рр. 30 березня 1933 року на «чорну дошку» занесено Чернігівський лісопромгосп, померло щонайменше 3 602 жителів Чернігова.

1932 року почали роботу судноремонтні майстерні. У цей час кількість підприємств у місті сягнула 32, а кількість працюючих на них перевищила 1000.

1933 року в місті відкривається обласна науково-медична бібліотека, засновуються кондитерська та меблева фабрики.

1934 року почала роботу Чернігівська фабрика музичних інструментів.

1934 року відкрилися музей українського письменника, громадського діяча, класика української літератури Михайла Михайловича Коцюбинського (укр. Михайло Михайлович Коцюбинський, помер 1913 року) та обласна філармонія.

У 1935 – 1937 рр. під керівництвом українського й радянського архітектора Олександра Михайловича Касьянова було розроблено новий проєкт реконструкції Чернігова, яким передбачалися докорінне перепланування історичної частини міста, підвищення поверховості забудови.

1936 року в місті збудовано стадіон. 

1937 року засновано бібліотеку для дітей.

Чернігів не обійшов масовий сталінський терор 1937 – 1938 рр. Понад тисячу чернігівців зазнали репресій і лише через двадцять років були реабілітовані.

1938 року здано в експлуатацію першу чергу міської каналізації протяжністю 13 км.

1939 року споруджено Кінотеатр імені товариша Н. Щорса (нині Кіно-культурний художній центр з національно-патріотичного виховання дітей та молоді).

Кінотеатр імені Н.О. Щорса. Фото 27 липня 2008 року. Автор – Test-off. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін

.

1939 року населення міста становило 68 597 осіб, діяло 57 промислових підприємств, працювало 109 підприємств роздрібної торгівлі та 34 – громадського харчування. Система медичного обслуговування складалася з міської лікарні, 6 поліклінік, 2 спеціальних диспансерів, психіатричної та фізіотерапевтичної лікарень, 13 медпунктів і 5 рентгенівських кабінетів. У місті налічувалося 14 середніх і неповних середніх шкіл, 2 виші й 4 технікуми, а також 8 вечірніх шкіл для дорослих.

Друга світова війна (1939 – 1945 рр.).

Перший наліт німецької авіації на Чернігів мав місце на шостий день після початку Радянсько-німецької війни (1941 – 1945 рр.) – 27 червня 1941 року. У ході масованих авіабомбардувань міста 23 – 25 серпня 1941 року, велика пожежа охопила значну територію від вулиці Комсомольської до Застриження в один бік і від вулиці Старокиївської до Валу – в інший. Були зруйновані промислові підприємства, культурно-просвітницькі та медичні установи, багато архітектурних та історичних пам’яток.

Схема зони руйнувань Чернігова внаслідок авіабомбардувань 23 – 25 серпня 1941 року. Створена 4 березня 2009 року на плані Чернігова 1936 року. Автор – Dima-cn. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін

.

28 серпня 1941 року розпочалися бої за Чернігів, 2-га німецька армія розпочала наступ з району Гомеля (білор. Гомель, нині місто, адміністративний центр Гомельської області Білорусі) на частини 5-ї армії Південно-Західного фронту, що обороняли місто. Одночасно затискаючи в лещата 21-шу армію Брянського фронту, на схід просувалися частини танкової групи генерал-полковника Гайнца Вільгельма Гудеріана (нім. Heinz Wilhelm Guderian) у напрямку на Конотоп (нині місто, адміністративний центр Конотопського району Сумської області). Чернігів і зосереджені навколо радянські війська опинилися в оточенні. Німці продовжували бомбардування й звужували кільце оточення. Рештки радянських військ отримали наказ на відступ. У ніч на 9 вересня 1941 року німецькі частини зайняли Чернігів. Розпочалася дворічна окупація, що супроводжувалася масовими розстрілами та відправкою на примусові роботи до Німеччини мирних громадян. Загалом за час окупації були вбиті 52 453 жителів міста та полонених солдатів. 695 осіб було вивезено на примусові роботи до Німеччини.

У роки війни Чернігівська область стала краєм активної партизанської боротьби – в області були створені й активно діяли партизанські об’єднання. Понад 12 тисяч партизанів завдали величезної шкоди ворогові.

Бої за визволення Чернігова розпочалися в середині вересня 1943 року й здійснювалися з’єднаннями та частинами армій Центрального фронту. Чернігівсько-Прип’ятська фронтова наступальна операція радянських військ Центрального фронту здійснювалася як складова частина Чернігівсько-Полтавської стратегічної операції – першого етапу битви за Дніпро.

8 вересня 1943 року 76-а гвардійська стрілецька дивізія виступила з району Орла (нині місто, адміністративний центр Орловської області Російської Федерації) під Чернігів. За три доби безперервного наступу вона просунулася на 70 км і на світанку 20 вересня підійшла до села Товстоліс (нині село в Чернігівському районі Чернігівської області), у трьох кілометрах на північний схід від Чернігова, а потім, 21 вересня 1943 року, визволила місто й після триденних запеклих боїв усю область, продовживши наступ на захід.

Станом на листопад 1943 року населення міста становило 26 585 осіб. Війна перетворила Чернігів на суцільні руїни. Було повністю знищено 50 і сильно зруйновано 57 промислових споруд, зруйновано залізничне господарство, електростанцію, радіовузол, телефонний зв’язок. Унаслідок воєнних дій знищено 1740 будівель, а це 70% житлового фонду міста. Значних руйнувань зазнали пам’ятки Детинця, історичний музей. Чернігів почав відбудовуватися практично заново.

Наприкінці 1943 року розпочалися заняття в середніх і семирічних школах, а 1944 року – у вчительському інституті. До кінця 1944 року в місті вже працювали 25 підприємств і 16 артілей промислової кооперації.

Чернігів відбудований за генеральними планами 1945, 1958, 1968 років, український і радянський архітектор Наталія Федорівна Панчук, і реконструйований.

1946 року до Чернігова повернулися евакуйовані до Уфи (башк. Өфө, нині місто, столиця Республіки Башкортостан Російської Федерації) експонати музею М.М. Коцюбинського.

1946 року Чернігів був віднесений до трьох історичних міст України після Києва та Львова. Це пов’язано з тим, що в цьому одному з найдавніших міст України до теперішнього часу збереглося до 50 пам’яток архітектури XI – XIX ст. і до 200 меморіальних пам’яток і пам’ятних місць, пов’язаних з перебуванням видатних осіб. Чернігову пощастило – це одне з небагатьох міст, якому за радянського періоду вдалося зберегти всі давні храми.

1947 року проведено археологічні дослідження на Верхньому Замку.

1949 року в Чернігові знову запрацювала фабрика музичних інструментів.

До 1950 року було оновлено 89% довоєнної житлової площі міста.

У січні 1950 року відкрито новий міський залізничний вокзал, проєкт радянського архітектора Геннадія Івановича Гранаткіна.

Залізничний вокзал. Фото 1 грудня 2013 року. Автор – Дмитрий Романчук. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін

.

1950 року було збудовано залізничний міст через Десну.

У 1950 – 1955 рр. центр міста цілком перебудовано (архітектори П. Буклавський та Ігор Ягодовський): виникли нові вулиці, збудовано нові квартали, зазеленіли нові бульвари, сквери й парки. Основні магістралі міста забудовуються 3 – 5-поверховими будинками.

1951 року було створено Чернігівське військове авіаційне училище для підготовки льотчиків-винищувачів. Воно принесло найбільшу славу повоєнному Чернігову. Протягом понад сорока років воно підготувало понад шість тисяч льотчиків, серед них дев’ять космонавтів, у тому числі, першого астронавта України Леоніда Костянтиновича Каденюка.

Великим досягненням повоєнних десятиліть був порятунок історичних пам’яток – П’ятницької та Катерининської церков, Борисоглібського собору, будинку Колегіуму, які перебували в напівзруйнованому стані. Відновленням П’ятницької церкви займався радянський архітектор, дослідник і реставратор пам’яток давньоруського зодчества Петро Дмитрович Барановський. Він вирішив не відновлювати багатокупольний храм, а відновити вигляд церкви початку XIII століття. На щастя, саме давньоруські стіни вистояли після вибуху авіабомби, що впала неподалік.

1956 року Чернігів почав отримувати природний газ.

1956 року на згадку про козацьку боротьбу в центральній частині міста встановлено монумент Богдану Михайловичу Хмельницькому; українські й радянські скульптори Іван Петрович Кавалерідзе, Галина Львівна Петрашевич та український архітектор, мистецтвознавець і краєзнавець Андрій Антонович Карнабіда. Пам’ятник перебуває в сквері, що носить його ім’я.

1957 року розпочалося будівництво заводу з виробництва синтетичного волокна «Черниговхимволокно», у грудні 1959 року він почав роботу. 

1959 року важливою подією в культурному житті міста стало відкриття нової будівлі театру імені Т.Г. Шевченка, проєкт українських, радянських архітекторів Семена Давидовича Фрідліна та Семена Павловича Тутученка.

Драматичний театр імені Т.Г. Шевченка. Фото 20 серпня 2013 року. Автор – Pedro J Pacheco. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін

.

Промисловий ріст Чернігова призвів до того, що населення міста швидко зростало, 1959 року – 89 585 осіб: українці становили 69%, росіяни – 20%, євреї – 8%, поляки – 1%.

1959 року вступила в дію потужна ретрансляційна станція, 150-метрова вишка.

У вересні 1960 року здійснив перший набір студентів Чернігівський філіал Київського політехнічного інституту (нині Чернігівський національний технологічний університет (укр. Національний університет «Чернігівська політехніка»)).

1961 року введено в експлуатацію першу турбіну нової Чернігівської ТЕЦ (теплоелектроцентраль).

1964 року в Чернігові на місці старої пристані було збудовано річковий порт.

1964 року територія давнього Детинця отримала сучасну назву парку – Центральний парк культури та відпочинку імені М.М. Коцюбинського (укр. Центральний парк культури та відпочинку імені М.М. Коцюбинського), а пам’ятки на його території 1967 року увійшли до складу Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника. 

5 листопада 1964 року в Чернігові запрацювало «Чернігівське тролейбусне управління» і на маршрути виїхали перші 22 тролейбуси.

1970 року відчинив свої двері новий Палац піонерів (нині Палац школярів), проєкт архітектора А. Зарі.

1970 року населення Чернігова становило 158 873 особи.

1973 року місто розширено та поділено на два райони: Деснянський і Новозаводський.

1975 року відкрився торговий центр «Дружба», проєкт архітектора П. Юзефовича.

1976 року відкрився ляльковий театр.

.

Панорама Єлецького монастиря та Детинця з Болдиних гір. Фото 19 листопада 1978 року. Автор – М.І. Жарких. Джерело – Негатека, № 073-12. https://www.pslava.info/Chernigiv_073-12,251639.html. Фото без змін

.

1979 року на базі Чернігівського державного історичного музею створено Чернігівську археологічну експедицію.

1979 року населення Чернігова – 238 141 особа.

1980 року було розроблено новий план реконструкції Чернігова. У ході його реалізації споруджено готельно-ресторанний комплекс «Градецький» 1981 року, кінотеатр «Перемога» 1984 року, розпочато будівництво середньої школи № 12 та видавничого комплексу «Десна».

1981 року створено відділ охорони та вивчення археологічних пам’яток Чернігівського державного історичного музею, очолений українським археологом Володимиром Петровичем Коваленком.

26 квітня 1986 року сталася найстрашніша трагедія, яку довелося пережити Чернігову за весь повоєнний період – аварія на Чорнобильській АЕС. Комуністична влада довго приховувала трагедію й змусила чернігівців, як і жителів усіх міст, що прилягають до зони аварії, марширувати на демонстрації 1 травня. А в ці дні радіоактивна небезпека була найбільшою. Відстань від міста до АЕС – усього 80 км. І хоча Чернігів не потрапив до зони радіоактивного забруднення, багато жителів міста, взявши участь у ліквідації, віддали свої життя та здоров’я. На ознаменування десятиліття цієї загальнонародної трагедії на Алеї Героїв 1996 року встановлено бронзовий Пам’ятний знак – Жертвам Чорнобильської трагедії.

1989 року чисельність населення міста – 296 347 осіб.

З 1989 року розпочалася хронічна нестача продовольства й побутових товарів. Довелося вводити картки на купівлю харчових продуктів і одягу, аж до колготок і шкарпеток. Потім у місті поширилися листкові купони синього кольору, без яких не були дійсні жодні покупки. Невдоволення населення різко зростало.

6 січня 1990 року в Чернігові відбулася «Ковбасна революція» – стихійний виступ жителів міста проти чинної влади. Після цього відбулася низка мітингів, один із яких, наймасовіший, близько 10 тисяч осіб, відбувся 7 січня біля будівлі обкому. Події набули широкого резонансу, породили низку аналогічних акцій в інших містах Радянського Союзу. Результатом подій стала зміна обласного та міського партійного керівництва, посилення авторитету опозиційних політичних сил.

1995 року чисельність населення міста – 314 тисяч осіб.

Згідно з останнім переписом 2001 року населення Чернігова становило 304 994 особи: українці – 86,3%, росіяни – 10,6%, білоруси – 1,15%. Населення за рідною мовою: українська – 74,01%, російська – 24,5%, білоруська – 0,29%.

2003 року на основі кількох збанкрутілих підприємств («Черниговавтодеталь», «Черниговский завод специального автотранспорта») було сформовано «Чернігівський автозавод». Перший автобус із конвеєра ЧАЗу зійшов 19 вересня 2003 року. 2010 року підприємство розпочало виробництво першого чернігівського тролейбуса.

На 1 січня 2006 року чисельність населення міста – 299 609 осіб.

21 листопада 2013 року в Києві на Майдані Незалежності розпочався мітинг на знак протесту проти рішення уряду України заморозити переговори з Євросоюзом щодо угоди про асоціацію. Чернігів приєднався до Євромайдану вже 22 листопада. О 16 годині під будівлею Чернігівської обласної державної адміністрації зібралося близько сотні громадян. Але вже за годину всі розійшлися – завадив дощ. 7 грудня 2013 року з 13-00 до 15-00 відбувся мітинг, на якому було до 1000 осіб. На 10 грудня біля Красної площі стояли кілька білих агітаційних наметів політичної партії «Батьківщина» і 2 намети, в яких розміщувалися мітингувальники в кількості – близько 10 осіб. Міліція – 2 особи на відстані 100 метрів від наметів. Роздавали газету «Слово Батьківщини». У ній заклик лідера партії Юлії Володимирівни Тимошенко: «брати владу у свої руки». 20 лютого 2014 року на молебні за жертвами виступів у Києві («Небесна Сотня») зібралася повна площа людей.

Увечері 21 лютого 2014 року радикально налаштована молодь скинула з постаменту пам’ятник Леніну на проспекті Миру. Подивитися на те, як упаде головний комуністичний символ Чернігова, на п’ятачку між Головпоштамтом і готелем «Україна» зібралося 2,5-3 тисячі чернігівців. Правоохоронці, що стояли віддалік, у конфлікт не втручалися. Також мали місце погроми в облвиконкомі.

2015 року чисельність населення міста – 294 727 осіб.

Згідно з опитуваннями, проведеними Соціологічною групою «Рейтинг» 2017 року, чисельність населення міста 291 641 особа: українців – 91%, росіян – 7%. Українською вдома розмовляють 18% населення міста, російською – 53%, українською та російською в рівній мірі – 28%.

2020 року в Чернігові та області почалася епідемія коронавірусу – COVID-19. Перший випадок хвороби в області зафіксовано 26 березня в Борзнянському районі, у Чернігові – 22 квітня. Станом на 12 червня 2020 року в Чернігові було 105 випадків інфікування з 385 по області.

2020 року чисельність населення міста – 286 899 осіб.

.

Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman

.

Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman

.

Як і раніше, основне багатство міста становить спадщина минулих поколінь. Головними архітектурними пам’ятками міста є 5 середньовічних храмів, зведених у XI – XIII ст. Також місто примітне великою кількістю пам’яток періоду Гетьманщини в стилі козацького бароко. Більша частина цих будівель формує архітектурні комплекси на Валу, який із часів заснування Чернігова і до початку XX століття був політичним центром міста, та на території заснованих в XI столітті Єлецького і Троїце-Іллінського монастирів.

Вид на Чернігівський детинець з Десни. Фото 25 серпня 2006 року. Автор – Сергій Клименко. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін

.

Панорама від вулиці Преображенської. Храми: Спасо-Преображенський, Борисоглібський, Колегіум. Парк культури та відпочинку імені М.М. Коцюбинського або Парк Детинець-Вал. Фото 7 червня 2012 року. Автор – Тестов И.В. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін

.

Чернігівський детинець або Вал – центральна й найдавніша частина Чернігова, де первісно був розташований княжий замок, а згодом – Чернігівська фортеця. Розташований на високому виступі правого берега долини Десни, обмеженому з двох боків річкою та її притокою Стриженем. З княжих часів на Валу збереглося 2 середньовічні храми. Спасо-Преображенський собор XI століття і поруч із ним – Борисоглібський собор XII століття. Доповнюють архітектурний ансамбль Валу пам’ятки в стилі українського бароко. 

Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній». Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman

1. Спасо-Преображенський собор. XI століття

2. Борисоглібський собор. XII століття

3. Будинок полкової канцелярії. XVII століття

4. Колегіум. XVII – XVIII ст.

5. Державний архів. 1780 рік

6. Обласний історичний музей. 1804 рік

7. Обласний художній музей. 1899 рік

8. Хрестильня. XX століття

9. Спортивна школа. XIX століття

10. Пам’ятник гетьману І.С. Мазепі, встановлений 2009 року

11. Пам’ятник О.С. Пушкіну

12. Пам’ятник Т.Г. Шевченку, встановлений 1992 року на місці колишньої Цитаделі

13. Пам’ятник на братській могилі воїнам-визволителям (1943 рік)

14. Катерининська церква. 1715 рік

15. Пам’ятний знак «Борцям за волю і незалежність України» (укр. «Пам’ятник Борцям за волю і незалежність України»), 2009 рік

16. Пам’ятний камінь «Борцям за волю України», встановлений у жовтні 1992 року

17. Колишній будинок Поштової станції губернського казначейства. XVIII століття

18. вулиця Горького, нині вулиця Музейна (укр. Музейна вулиця)

19. вулиця Підвальна (укр. Підвальна вулиця)

20. вулиця Преображенська (укр. Преображенська вулиця) 

.

На території Чернігівського Валу розташований Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» (укр. Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній»):

– 1967 року постановою Ради Міністрів УРСР від 20 лютого 1967 року № 125 було створено Чернігівський державний архітектурно-історичний заповідник на правах філії Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей» (укр. Державний архітектурно-історичний заповідник «Софіївський музей»);

– 1978 року постановою Ради Міністрів УРСР від 22 червня 1978 року № 344, Чернігівський державний архітектурно-історичний заповідник перетворено на самостійну установу з філією в Новгороді-Сіверському;

– 1998 року указом Президента України від 29 грудня 1998 року № 1392/98 заповіднику надано статус національного;

– 2003 року розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2003 року № 233-р. цілісний майновий комплекс заповідника передано з громадської власності територіальних громад Чернігівської області в державну власність із віднесенням його до сфери управління Державного комітету України з будівництва та архітектури (нині – Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України).

Нині до Детинця умовно відносять територію, що утворює ділянку, схожу на трикутник між проспектом Миру – на заході, вулицями Єлецькою та Преображенською – на півночі, вулицею Музейною – на сході та вулицею Підвальною – на півдні.

Катерининська церква. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman

.

Болдині гори – парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, розташований на території Новозаводського району Чернігова. Так звані гори утворюються з 20 – 35-метрових пагорбів, розгорнутих дугою на південь від заплави річки Стрижень. Є меморіальним парком і місцем відпочинку городян. Площа парку-пам’ятки – 6 га («Природно-заповідний фонд Чернігівської області» (Чернігівська обласна державна адміністрація, 2016 р.). С. 196), 3,09 га (Паспорт комплексної цільової програми розвитку житлово-комунального господарства міста Чернігова на 2017 – 2020 рр.), парка – 29,5 га (УДК 581:712.27 Порівняльний аналіз дендрофлори зелених насаджень міста Чернігова, Таблиця 1.2. Характеристика насаджень загального користування міста Чернігова). Парк був закладений 1911 року і тривалий час був історичним некрополем з обмеженим відвідуванням аж до 1917 року. Створений як Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва рішенням Чернігівського облвиконкому від 8 вересня 1958 року № 861. Він розташований на території однойменної історичної місцевості й обмежений вулицею Толстого на півночі, а на півдні – схилом берега Десни. Західніше до нього прилягає Свято-Троїцький кафедральний собор. На південній оконечності парку розташовані Іллінська церква та Антонієві печери, на східній (біля сходів) – Вічний вогонь біля Могили Невідомого Солдата (обеліск), який було встановлено 1967 року. 8 травня 1986 року біля підніжжя гори було відкрито Меморіал Слави.

Вид на Могилу Невідомому Солдату (обеліск). За обеліском перебувають пам’ятки археології: курганний комплекс «Гульбище», у тому числі кургани «Гульбище» і «Безіменний». Фото 26 квітня 2019 року. Автор – Andrew Matus. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін

.

Туристичний план-контент встановили на підході до Болдиних гір. Фото 11 листопада 2020 року. Джерело – https://chernigiv-rada.gov.ua/news/id-45039/. Фото без змін

.

Розташований на Болдиних горах на площі 1,2 га курганний комплекс є одним із найбільших, відомих науці, в Україні некрополів IX – X ст. Він складається з 6 курганних груп, розкиданих на значному просторі. Загалом збереглося близько 230 курганів. У кожній курганній групі є багато звичайних невисоких насипів і кілька великих, що належали воїнам-дружинникам. Серед останніх вирізняються особливо великі кургани з багатим інвентарем, у яких поховано військово-дружинну верхівку. Кургани Болдиних гір досліджувалися 1872 і 1908 років російським істориком права та гарячим ентузіастом археології, дослідником Чернігівських курганів Дмитром Яковичем Самоквасовим, а 1965 року радянським і російським археологом Сергієм Сергійовичем Ширинським.

Фото 26 червня 2004 року. Автор – Сергій Клименко. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Джерело – Приватний сайт Сергія Клименка. Фото без змін

.

2022 року чисельність населення Чернігова – 282 747 осіб.

24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. З самого початку війни російські війська підступили до Чернігова і, не маючи можливості його захопити, розпочали масований обстріл його цивільної інфраструктури авіацією та артилерією. 3 березня внаслідок російського авіаудару по вулиці В’ячеслава Чорновола загинули 47 мирних жителів Чернігова. Місто змушені були залишити дві третини жителів. 

 6 березня 2022 року президент України Володимир Олександрович Зеленський за «подвиг, масовий героїзм і стійкість громадян під час відсічі збройній агресії Російської Федерації проти України» присвоїв Чернігову почесне звання «Місто-герой України».

10 березня 2022 року, зі слів мера (укр. міський голова) міста Владислава Анатолійовича Атрошенка, Чернігів оточений.

У ніч з 22 на 23 березня 2022 року внаслідок російського авіабомбардування було зруйновано автомобільний міст через Десну, що слугував сполученням Чернігова з Києвом і всією Україною, що вкрай загострило ситуацію.

31 березня 2022 року українська армія відбила трасу М01, що з’єднує Київ і Чернігів, поклавши край облозі. Хоча місто й не перебувало в тимчасовій окупації, це були чи не найтяжчі часи в історії Чернігова. За словами мера міста В.А. Атрошенка, деякі мікрорайони зруйновані на 70%. Під час бойових дій вода й газ були лише в деяких районах міста, електроенергії не було ніде. Був відсутній зв’язок. Чернігів став одним із найбільш постраждалих міст України.

7 квітня 2022 року російські війська повністю залишили Чернігівську область.

Вторгнення Російської Федерації в Україну спровокувало нову хвилю українізації в Чернігові, дедалі більше людей воліють розмовляти українською. Згідно з опитуванням, проведеним Міжнародним республіканським інститутом (англ. International Republican Institute) у квітні – травні 2023 року, українською вдома розмовляли 53% населення міста, російською – 41 %.

19 серпня 2023 року російська армія завдала ракетного удару по Чернігівському обласному академічному українському музично-драматичному театру імені Т.Г. Шевченка (укр. Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г. Шевченка). Будівлю було серйозно пошкоджено, зруйновано дах, почалася пожежа. Загинули 7 осіб, у тому числі 1 дитина, 148, у тому числі 15 дітей, постраждали. Пошкоджень зазнали ще 60 будівель навколо Красної площі, більшість з яких є об’єктами культурної спадщини, зразками архітектури в стилістиці українського необароко XX століття.

Фото 19 серпня 2023 року. Автор – Григорій Мазур / АрміяInform. Джерело – Ракетний обстріл Чернігова: кореспондент АрміяInform побував на місці трагедії. Ліцензія – Creative Commons Attribution 4.0 International. Фото без змін

.

2023 року комісія Міністерства культури та інформаційної політики України підтвердила передачу державі з тривалого тимчасового користування 18 об’єктів Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», зокрема, це давні собори, якими користувалася Українська православна церква.