ВОЛОДИМИР II ВСЕВОЛОДОВИЧ «МОНОМАХ»
Володимир II Всеволодович «Мономах», хресне ім’я Василій, великий князь Київський, помер 19 травня 1125 року поблизу Переяславля на річці Альті, біля Церкви Бориса і Гліба, у віці 71 року. Він прозваний Мономахом за прізвиськом роду матері, яка була родичкою імператора Візантії Константина IX Мономаха (грец. Κωνσταντίνος Θ΄ Μονομάχος).
Згідно з Києво-Печерським патериком, Володимир «Мономах» іще, бувши князем Чернігівським (1078 – 1094 рр.), перебуваючи в Чернігові, сильно захворів. Князь, уже перебуваючи при смерті, послав до ігумена Печерського монастиря Іоанна I (1088 – близько 1103 рр.), просячи прислати до нього в Чернігів ченця Агапіта Лікаря. Покликавши його, ігумен передав йому прохання князя. Агапіт, який ніколи не залишав стін обителі, передав для князя зілля, після чого той цілком одужав. Тяжка хвороба спіткала князя між 1088 – 1094 рр.
Володимир «Мономах» був видатним публіцистом XII століття, його перу належить багато творів. До нас дійшли чотири його праці. Перша знаменита – «Повчання Володимира Мономаха» своїм дітям (1117 рік), друга – автобіографічна розповідь про «Шляхи й лови», третя – лист до двоюрідного брата Олега Святославовича (1097 рік), четверта (ймовірна) – «Устав Володимира Всеволодовича» (1113 рік).
Початок «Повчання Володимира Мономаха». Лаврентіївський літопис. 1377 рік. Джерело – http://doc.histrf.ru/10-16/pouchenie-vladimira-monomakha/. Суспільне надбання. Фото без змін
На думку радянського та українського історика, археолога Сергія Олександровича Висоцького (помер у 1998 році), Володимир «Мономах» єдиний із тогочасних можновладців, хто залишив на стінах Софійського собору два написи-графіті, що робить його винятковою особою як з історичного, так і з психологічного погляду. Перше графіті – «Господи, допоможи рабові своєму Василію, грішному, допоможи йому, Господи».
Автограф-графіті Володимира «Мономаха» в Софійському соборі. Джерело – http://ukrmap.su/uk-uh7/297.html. Суспільне надбання. Фото без змін
Друге графіті Володимира «Мономаха»: «Господи, допоможи рабові своєму Володимиру на многії літа й дай прощення гріха на день судний».
На схилі літ Володимир «Мономах» із задоволенням згадував: «От коли я жив у Чернігові, я своїми руками стриножив у лісових пущах десятків зо три диких коней, та ще й доводилося їздити степом, теж власноруч ловив їх. Двічі тури піднімали мене разом із конем на роги, олень бив мене рогами, лось ногами топтав, а другий колов, дикий вепр зірвав у мене зі стегна меч, ведмідь укусив коліно, а рись одного разу, стрибнувши мені на стегна, звалила разом із конем…».
Ніби на підтвердження правдивості цих спогадів, у 1821 році в лісах на околицях Чернігова був знайдений важкий золотий амулет-змійовик вартістю в 100 гривень кун, імовірно, загублений князем під час однієї з мисливських пригод або шаленої скачки до Києва: «А з Чернігова я сотні разів скакав до батька в Київ за один день до вечора».
Змійовик Володимира «Мономаха» – «Чернігівська гривна». Золото, лиття. Близько 1084-1094 рр. Нині зберігається в Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі. Джерело – История Украинской ССР. – Киев: Наукова думка, 1981. – Т.1. – С. 288-289. Фото без змін
Золотий змійовик, помилково названий «Чернігівською гривною», належить до найкоштовніших пам’яток ювелірного мистецтва місцевого виробництва. Змійовик, інакше – амулет, талісман, оберіг, що охороняє, оберігає людину від різних напастей і хвороб, демонів і злих духів, має вигляд круглого медальйона з вушком для шнурка; його тильний бік прикрашений людською головою, обвитою сімома зміями, звідси й його назва – змійовик. Тип цього талісмана виник на Сході, у давній Халдеї (аккад. māt Kaldu, південь Месопотамії), і через Візантію проник у слов’янський світ та на Русь. За віруваннями людей того часу, хвороби є проявом бісівської сили, і тому, щоб її вигнати, потрібна допомога молитви й заклинання, а також зображення небесних патронів. На аверсі (лицьовому боці) змійовика в центрі зображений архангел Михаїл із державою та лабарумом у руках, оточений двома кільцями грецьких написів: «Господи допоможи рабові своєму Василеві». Іконографія образу архангела має аналогії в образах цього святого на візантійських монетах. Він дуже близький також до мозаїчного зображення архангела Михаїла в головному куполі Софії Київської. На реверсі (звороті) – голова, подібна до античної Горгони Медузи, з двома кільцями грецьких написів.
Стиль змійовика, а також написи дозволяють датувати його кінцем XI століття. Не без підстав його пов’язують із Володимиром «Мономахом», який княжив у Чернігові наприкінці XI століття й носив хресне ім’я Василій. Цей медальйон відлитий за восковою моделлю з високопробного золота та є високохудожнім твором мистецтва. І напис, і голова зі зміями, і фігура архангела Михаїла опрацьовані дуже ретельно й упевненою рукою. Пізніше з цього виливка майстер виготовив форму й за нею повторив копії, але вже з міді. Вони зберігалися в Чернігівському державному історичному музеї (нині Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського), нині їхнє місцеперебування невідоме.
Перед смертю Володимир «Мономах» наказав відвезти його на те місце на березі Альти, де загинув князь Борис Володимирович. Там у церкві на честь князя Бориса, що була споруджена за велінням Мономаха, він кілька днів молився й… помер.
У Лаврентіївському літописі, де подана розлога характеристика Володимира «Мономаха», говориться: «І просидів він у Києві на отчому столі тринадцять літ, і в рік 6633 (1125) від початку світу Преставився, місяця травня в 19 день, проживши від народження свого 73 роки. Преставився він на (річці) Альті, біля улюбленої церкви, яку він збудував великими коштами (на честь Бориса і Гліба). Сини його й бояри віднесли його до Києва, і він покладений був у святій Софії біля батька свого».
Літопис містить надзвичайно змістовну й образну характеристику покійного князя, що далеко виходить за межі шаблонів посмертних князівських панегіриків. «Его же слух произиде по всимъ странамъ, как паче же бѣ страшенъ поганым».
У «Слові про погибель Руської землі», літературній пам’ятці XIII століття, що прославила блискуче минуле Русі, серед найвідоміших героїв названий і Мономах, із яким шукали дружби правителі багатьох країн світу, зокрема й візантійський імператор: «То всё покорено было Богом крестияньскому языку (народу) поганьскыя страны <…> Володимеру Манамаху, которым то половцы дети своя страшаху в колыбели, а Литва из болота на свет не выникываху, а Угры твердяху каменныи горы железными вороты, абы на них великый Володимир тамо не въехал. А Немци радовахуся, далече будуче за синим морем…».
Російський історик Василь Микитович Татищев (помер у 1750 році) подав дуже яскраву характеристику Володимира «Мономаха»: «і любили його всі довкола й підвладні йому. Він не був гордим, не звеличувався у своїх добрих справах, а славу й честь за всі перемоги віддавав насамперед Богові, на Нього одного сподівався, і за те Бог престол понад інших дарував і багатьох супротивників підкорив. До всіх він був милостивий і щедрий на пожертви, у правосудді дотримувався законів, і хоча винних карав, але більше зменшуючи їхню провину й прощаючи. Був гарний обличчям, очі в нього були великі, волосся рудувате й кучеряве, чоло високе, борода широка. На зріст він не був особливо високий, але міцний тілом і дуже сильний. У ратях дуже хоробрий і вмілий у шикуванні військ. Він багатьох своїх ворогів переміг і підкорив, сам же одного разу біля Треполя був переможений, про що ніколи згадувати не міг, почасти з жалю за братом Ростиславом, який тоді потонув і якого він дуже любив, а почасти від сорому, що незгода Святополкова його до цього спонукала. Володів Руссю 13, а всього жив 73 роки».
У Російській православній церкві Володимир «Мономах» шанується як благовірний князь у Соборі всіх святих, що в землі Руській просіяли (друга неділя після П’ятидесятниці), та в Соборі Київських святих (15 липня (28 липня)).
Міркуючи неупереджено, не можна не помітити, що Володимир «Мономах» у своїх настановах і в уривках про нього літописців постає бездоганнішим і добродушнішим, ніж у своїх вчинках, у яких проглядаються вади часу, виховання й середовища, у якому він жив. Такий, наприклад, учинок із двома половецькими ханами, убитими з порушенням даного слова й прав гостинності. Заповідаючи синам поміркованість у війні та людинолюбство, сам Мономах, однак, мимохідь зізнається, що під час узяття Мінська, у якому він брав участь, не залишено було живими ні челядина, ні худобини. Нарешті, він хоч і дбав про руську землю, але й себе не забував і, караючи князів, відбираючи їхні уділи, віддавав їх своїм синам.
У Московському Кремлі туристам розповідають легенду, що Володимир «Мономах» отримав від свого діда по матері, візантійського імператора Константина IX Мономаха, царський вінець – «Шапку Мономаха», яка стала символом царської влади самодержців Московських. Згідно з переказом, у 1114 році князь Володимир покликав до себе бояр і мовив: «князь великий Олег ходил и взял с Царьграда дань на вся вои своя, и здрав воротился восвояси; а потом князь великий Святослав Игоревич ходил и взял на Константин-град тяжчайшую дань: и мы Божею милостею той же чести сподобны». Володимир зібрав умілих воєвод, велике військо й відправив їх на Оракію, звідки повернулися вони з багатством і тисячами полонених. Візантії тоді загрожували перси й латиняни, а правив нею Константин IX Мономах, який доводився Володимиру дідом. Не бажаючи нової війни, імператор відправив своєму онукові до Києва багаті дари на честь його сходження на руський престол. Посли з Царгорода – митрополит Ефеський Неофіт, єпископ Мілітинський Євстахій і стратиг Антіохійський – піднесли Володимиру золоте блюдо, на якому лежали животворний хрест, царський вінець, святі барми й ланцюг аравійського золота. Цими регаліями візантійський імператор благословив великого князя на самодержавне царство й нарік його Мономахом, государем усієї Русі.
Насправді Константин IX Мономах помер у 1055 році, коли Володимиру було два роки. Ще в 1860 році було встановлено, що серед історичних діячів не існувало митрополита Неофіта. Ба більше, на думку низки істориків, князь Володимир Всеволодович за життя не іменувався Мономахом – це прізвисько було додане пізніше, приблизно під час створення легенди про шапку. Насправді ця легенда була створена й документально оформлена за великого князя Московського Василія III Івановича (правив 1505 – 1533 рр.) з метою зміцнити його права на престол. Перша коротка письмова згадка про якусь «шапку», якою вінчався на царство онук великого князя Московського Івана III (правив 1462 – 1505 рр.) Дмитрій (помер у 1509 році), як співправитель діда, трапляється в грамоті 1498 року. У 1509 – 1518 рр. існувала формулярна редакція чину вінчання, де шапка фігурує без додатка «Мономахова». Однак уже в текстах 1518 року та редакції Чудового монастиря 1510 – початку 1540-х рр. коронування Дмитрія проводиться саме Мономаховою шапкою. Утвердження шапки Мономаха як частини вигаданої безперервної традиції вінчання на царство руських князів закріпилося за правління Івана IV «Грозного» (правив 1533 – 1584 рр.). Достеменно відомо, що в 1547 році він використав цю регалію на церемонії вступу на царський престол. У 1551 році були створені барельєфи Успенського собору, присвячені легенді про дар Константина Мономаха. Видана за Івана IV формулярна редакція чину вінчання його сина Івана зазначала, що царевич має отримати «царський вінець, який, поряд з іншими регаліями, був надісланий імператором Константином Мономахом». Пізніша версія документа від 1557 – 1560 рр. уже явно підкреслювала давність московської династії та близькість її до візантійського імператора.
«Шапка Мономаха» в Оружейній палаті Московського Кремля. 2013 рік. Автор – Shakko. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін
Питання місця й часу створення шапки є спірним, історики висувають із цього приводу різні гіпотези. Знавець давньоруської історії, радянський і російський історик Микола Сергійович Борисов припускає, що шапку після смерті князя Московського Юрія Даниловича (правив 1303 – 1325 рр.) отримав його брат Іван I Данилович «Калита», князь Московський 1325 – 1340 рр.) від хана Золотої Орди Узбека (тат. Үзбәк хан, ﺋوﺯﺒﻪﻙ). Нібито первісно шапка була жіночою тюбетейкою (каз. төбетей, тақия, кирг. тебетей, суусар тумак, тат. түбәтәй) і належала сестрі Узбека та дружині князя Юрія Даниловича – Кончаці, у хрещенні Агафії. Український історик Олександр Андрійович Палій у «Короткому курсі історії України» пише про шапку Мономаха так: «„Шапка Мономаха“ з московського Кремля – справді тюбетейка, подарована ханом Орди Узбеком московському князю на знак своєї влади над Московією, початок XIV століття».
Згідно з основною сучасною теорією, шапка була зібрана з деталей шоломів синів князя Московського Івана II Івановича «Красного» (правив 1353 – 1359 рр.) – князя Московського Дмитрія «Донського» (правив 1359 – 1389 рр.) і княжича Івана «Малого». Золоті пластини тулії датуються початком-серединою XIII століття, єдиний предмет із них був складений у 1505-1526 рр. Цю гіпотезу підтверджує розташування орнаментальної облямівки пластин: кутові елементи зигзагоподібного візерунка спрямовані в різні боки, ніби частини двох дуже схожих головних уборів були складені в одне ціле.
Із великим князем Володимиром «Мономахом» імовірно пов’язують мармуровий саркофаг № 20, що експонується в Софійському соборі.
6 травня 2020 року указом президента України Володимира Олександровича Зеленського 53-й окремій механізованій бригаді (53 ОМБр) ЗС України було присвоєно почесне найменування «імені князя Володимира Мономаха» (укр. 53-тя окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха (53 ОМБр).