НАПИСИ-ГРАФІТІ
Графіті . На стінах Софійського собору збереглося безліч неофіційних написів і рисунків, зокрема XI – XII ст., фахівці їх називають «графіто». Графіті Софії Київської є найціннішими пам’ятками писемності та унікальним історичним джерелом. Це своєрідний кам’яний літопис Києва.
Відкриття графіті – це тривалі пошуки, добір спеціального бічного освітлення, реставрація напису, обробка фото, аналіз особливостей написання кожної літери, притаманних певному часу. Деякі графіті Софії Київської виконані не кирилицею, а глаголицею. У соборі виявлено понад 7 тисяч графіті XI – початку XVIII ст., дослідники розшифрували 5 тисяч. Одні написи розповідають про маловідомі факти життя історичних осіб, повідомляють про народження й смерть князів, прихід і від’їзд церковних владик, погодні явища, поховання й перепоховання, деякі графіті спростовують усталені погляди на події минулого. Багато відомих людей залишили на стінах собору свої автографи.
У нижній частині на мафорії (плащі) святого графіто. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Графіто на мафорії святого. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Найпомітнішими дослідниками й відкривачами більшості графіті є радянський та український історик, археолог Сергій Олександрович Висоцький (помер у 1998 році) і сучасний український дослідник В’ячеслав Васильович Корнієнко.
Відомий дослідник давньоруських графіті С.О. Висоцький виявив на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору так звану «Софійську» абетку. Вона складалася з 27 літер: 23 – грецьких і 4 – слов’янських: Б. Ж. Ш. Щ. Найпростіше й найлегше пояснення знахідки, що перед нами невдала спроба відтворити кириличний алфавіт, до якого схилялися деякі вчені, не задовольнило С.О. Висоцького. Здійснивши серйозний аналіз «Софійської» абетки та зіставивши її з грецьким, глаголичним і кириличним алфавітами, він переконливо показав, що вона відображає один із варіантів писемності, який уживався на Русі наприкінці IX – на початку X ст. вузьким колом людей.
«Софійська» абетка, відкрита С.О. Висоцьким. Джерело – Толочко П.П. Древний Киев. – Киев: Наукова думка, 1983. – С. 283. Фото без змін
Графіто: «6526» (1018). Зі слів провідного наукового співробітника Національного заповідника «Софія Київська» В.В. Корнієнка, видно давньоруське «зело», «ферт», літеру «к», а далі зашпакльовану літеру. За контекстом, усе-таки тут літера, що позначає 18-й рік (Джерело – https://www.umoloda.kiev.ua/number/1950/203/69356/).
Графіто: «6527» (1019), виконане грецькими літерами, складається тільки з дати. Вона виконана на фресці з образом святого цілителя Пантелеймона, якого шанував великий князь Ярослав «Мудрий». Запис 1019 року за контекстом присвячений вокняжінню Ярослава в Києві після тривалої боротьби.
Фахівці виявили на соборній фресці з образом святого Пантелеймона, який був одним із найшанованіших у родині Ярослава «Мудрого», автограф його дочки Анни, майбутньої королеви Франції. На думку В.В. Корнієнка, ще до від’їзду до Франції схожий за почерком автограф, як на грамоті короля Франції Філіппа I (фр. Philippe I) 1063 року, був залишений Анною Ярославною в Києві в Софійському соборі на фресці з образом святого Пантелеймона.
Автограф королеви Анни на грамоті короля Філіппа I на користь Абатства св. Крепіна в Суассоні. Автографічний підпис кирилицею – «AHA РЪИНA» (тобто лат. Anna Regina, «королева Анна»). 1063 рік. Джерело – http://mini-site.louvre.fr/sainte-russie/COMMUN/zoom_png/7.png. Суспільне надбання. Фото без змін
Для ідентифікації почерку була проведена велика робота. Для порівняння взяли грамоту Абатства в Суассоні, на якій зберігся підпис королеви Анни. Хоча матеріали, на яких робилися написи, різні, за динамікою почерку було визначено, що обидва автографи – на грамоті й на стіні собору – доволі схожі, підсумовує у своєму інтерв’ю В.В. Корнієнко (Джерело – Новые открытия в «Софии Киевской»: Автограф французской королевы и неопознанная святая. 2011 рік. https://kp.ua/kiev/285237-novye-otkrytyia-v-sofyy-kyevskoi-avtohraf-frantsuzskoi-korolevy-y-neopoznannaia-sviataia).
В одному з графіті йдеться про київського священника Іларіона, якого 12 лютого 1051 року князь Ярослав «Мудрий» поставив митрополитом руських єпископів, що зібралися в «Софії». Досі був відомий тільки рік події, і завдяки уточненій даті ми тепер знаємо, що митрополитів і єпископів ставили навіть під час Великого посту, причому в будь-який день тижня, а не тільки в неділю, як вважалося раніше.
У 1959 році в центральній наві Софійського собору, на фресці з образом святого Пантелеймона, С.О. Висоцький виявив графіто церковнослов’янською мовою про кончину Ярослава «Мудрого» 20 лютого 1054 року: «Въ [лѣто] 6562 мѣсяца фѣврар [авъ] 20 [е] усъпен [и] е цесаря нашего въ въскрісение в неделю муч Феодора».
Графіто про смерть Ярослава «Мудрого». Джерело – https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Grafiti_Sophiya.jpg. Суспільне надбання. Фото без змін
Дослідники вважають, що в графіто № 13, яке міститься в прорізі вікна північної зовнішньої галереї собору, «Спаси, Господи, кагана нашого» йдеться про великого князя Київського Святослава II Ярославича, який помер у 1076 році. Згідно з С.О. Висоцьким, це графіто втрачене через обвал штукатурного шару під час Другої світової війни.
Інше графіто присвячене великому князю Київському Всеволоду I Ярославичу. Воно було відкрите С.О. Висоцьким, а пізніше проаналізоване радянським і російським лінгвістом Андрієм Анатолійовичем Залізняком (помер у 2017 році). Напис зробив один із дружинників Всеволода, Дмитр: «Андрій, руський князь благий», помер у середу «по обіді» й був похований наступного дня, у Великий Четвер 14 квітня 1093 року.
Графіто про поховання Всеволода Ярославича. Фото 24 березня 2016 року. Автор – Alissa.B. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін
У Софійському соборі зберігся напис про мирний договір, укладений наприкінці XI століття між великим князем Київським Святополком II Ізяславичем, князем Володимиром «Мономахом» та Олегом Святославовичем на річці Желяні (сучасне урочище Жуляни в Києві).
Графіто про мир на Желяні. Кінець XI століття. Джерело – История Украинской ССР. – Киев: Наукова думка, 1981. – Т.1. – С. 431. Фото без змін
У 2009 році на одній зі стін центральної частини собору зберігся напис-графіто 1110-1113 рр., зроблений князем Брячиславом, сином великого князя Київського Святополка II Ізяславича. Брячислав, якому на той момент було не більше 10 років, просить: «Господи помози рабу своему грешьному убогому Брѧчиславу Павьлу». Чи було життя автора напису щасливим, неясно, але відомо, що князь прожив коротке життя – усього близько 23 років. За цим написом і вдалося дізнатися хресне ім’я князя – Павло.
На думку Сергія Олександровича Висоцького, князь Володимир «Мономах» єдиний із тогочасних можновладців, хто залишив на стінах Софії Київської два графіті, що робить його винятковою особою як з історичного, так і з психологічного погляду. Перше графіті: «Господи, допоможи рабові своєму Василію, грішному, допоможи йому, Господи».
У нижній частині графіто князя Володимира «Мономаха». Джерело – https://st-sophia.org.ua/uk/novini/zasidannya-naukovo-restavratsijnoyi-radi/. Фото без змін
Автограф-графіто Володимира «Мономаха». Джерело – Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. – Київ: Наукова думка, 1989. – С. 463. Фото без змін
Друге графіті Володимира «Мономаха» – «Господи, допоможи рабові своєму Володимиру на многії літа й дай прощення гріха на день судний».
На князівських хорах Софійського собору виявлене графіто, присвячене пам’яті Гертруди, дружини великого князя Київського Ізяслава I Ярославича: «Господи допоможи рабі своїй Олисаві, Святополковій матері, руській княгині». Його залишив один з онуків Гертруди-Олисави.
Збереглося графіто 2-ї половини XII століття, опубліковане С.О. Висоцьким, про купівлю княгинею Марією (Агафією) Мстиславною, вдовою великого князя Київського Всеволода II Ольговича, землі, що раніше належала Бояну, за 700 гривень соболів при 12 свідках: княгиня «Всеволожа» купила землю Боянову всю.
Графіті № 25 про купівлю Боянової землі. 2-га половина XII століття. Джерело – История Украинской ССР. – Киев: Наукова думка, 1981. – Т.1. – С. 430. Фото без змін
Давність культу деяких святих, за словами В’ячеслава Васильовича Корнієнка, допомогли підтвердити дослідження графіті. Наприклад, дослідники вважали, що мощі святої Варвари, які нині містяться в київському Володимирському соборі, прибули до Києва не за часів давньої Русі, а значно пізніше. Адже особливе шанування цих мощей почалося в XVII столітті. Однак працівникам заповідника вдалося встановити, що культ святої великомучениці Варвари набув великої популярності ще з часів хрещення Русі. Фреска з образом святої Варвари міститься в західній частині Софійського собору.
Фреска «Свята Варвара». Фрагмент. Центральна нава (західний трансепт) на північно-західному хрещатому стовпі. Джерело – http://sofiyskiy-sobor.polnaya.info/ua/freski_sofiivskogo_soboru.shtml. Фото без змін
Досі не було відомо, чий це образ, – констатує В.В. Корнієнко. – Про те, що це свята Варвара, говорять графіті на фресці, одне з яких виконане ще в XII столітті. Дослідники, звернувшись до історичних джерел, з’ясували, що частинка мощей святої Варвари була привезена до Києва з Візантії дружиною великого князя Володимира, царівною Анною. Під час спорудження Софійського собору частинки мощей, найімовірніше, були вкладені під стовп з образом святої в аркаді-трифорії (потрійний арковий проріз), через яку в давні часи входили до центральної частини храму. Імовірно, ті, хто будував собор, вірили, що, проходячи поряд із мощами, люди освячувалися.
Верхня дата написів-графіті, імовірно, збігається з часом згасання традиції продряпування написів на стінах. У Софії Київській ця межа припадає переважно на XV століття з поодинокими зразками текстів до XVII століття.