ФРЕСКИ ТА ІНШЕ ОЗДОБЛЕННЯ ХРАМУ
Фрески Церкви св. Михаїла, на думку радянського мистецтвознавця, фахівця в галузі історії давньоруського та візантійського мистецтва Віктора Микитовича Лазарєва (помер у 1976 році), можуть бути приписані місцевим київським майстрам.
Проблема каталогізації збережених залишків фресок Михайлівського собору вперше була поставлена наприкінці XX століття, а списки всіх збережених фрагментів були опубліковані лише у 2010-х роках.
У 1888 році в Михайлівському соборі російський історик мистецтва Адріан Вікторович Прахов після розбирання високого іконостаса під шарами штукатурки виявив давні розписи. Збережені написи на них частково грецькі, частково слов’янські. Фрески були знайдені на стовпах вівтарної арки, а певна їх кількість – в інших частинах храмового інтер’єру. Після розчищення фресок А.В. Прахов виконав 13 копій. Донині збереглися копії: «Архангела Гавриїла», «Богоматері», «Первосвященника Захарії», «Пророка Самуїла» та трьох орнаментів. Копії були написані олією на полотні, вони фіксують багато деталей, які у фрескових оригіналах нині втрачені. Копії зберігаються в Національному заповіднику «Софія Київська».
Оскільки повного опису знайдених у 1888 році фресок складено не було, найдокладніша інформація міститься в матеріалах, пов’язаних з їх відкриттям і розчищенням. Це стаття в газеті «Киевлянин» від 26 червня 1888 року з першим повідомленням про виявлені в Михайлівському соборі розписи, донесення настоятеля Михайлівського монастиря митрополиту про роботи, що проводилися в соборній церкві, а також особисте листування А.В. Прахова та звіт членів Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії, які оглядали фрески після їх розчищення.
Згідно з газетною статтею, площа фресок, виявлених у 1888 році на обох стовпах вівтаря, за попередніми підрахунками становила 226 кв. аршинів (близько 114 м²). У листі від 11 вересня 1888 року А.В. Прахов вказує, що «шматки» розчищених ним фресок знаходяться на південній і північній стінах трансепта, але про характер відкритих там зображень не повідомляє. Про фрески, помічені тоді ж під олійним розписом у південній частині вівтаря, інформує газетна стаття: «на рівні зображення Богоматері на щоках арки дияконника видно одяг і ноги якихось святителів». Але фрески дияконника розчищені не були, тому їхня подальша доля невідома.
Документи Церковно-археологічного товариства свідчать про те, що збережені на західних лізенах (лопатках) стовпів вівтарної арки фрескові зображення розташовувалися в п’яти регістрах. Два нижні регістри наприкінці 1888 року були знову закриті іконостасом, а три верхні, дописані олійною фарбою, можна бачити на фотографіях храмового інтер’єру.
Вівтарна арка Михайлівського собору з фресками, записаними олією. Фото початку XX століття. Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Korneliuk_Yurii/Fresky_Mykhailovskoho_Zlatoverkhoho_sobora_v_Kyeve.pdf?PHPSESSID=m449id1e041vj98ho0lre37rh5. Фото без змін
Південний стовп вівтарної арки собору з фресками, записаними олією. Фото до 1934 року. Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Korneliuk_Yurii/Fresky_Mykhailovskoho_Zlatoverkhoho_sobora_v_Kyeve.pdf?PHPSESSID=m449id1e041vj98ho0lre37rh5. Фото без змін
Прориси збережених фресок, знятих зі стовпів вівтарної арки, у стані перед демонтажем у 1934 році. Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Korneliuk_Yurii/Fresky_Mykhailovskoho_Zlatoverkhoho_sobora_v_Kyeve.pdf?PHPSESSID=m449id1e041vj98ho0lre37rh5. Фото без змін
У верхньому п’ятому регістрі на кожному стовпі знаходилося по медальйону з напівфігурою мученика. Написи в медальйонах не збереглися, але мучеників одразу ж визначили як Севастійських. Під час поновлення в 1889 році цих медальйонів олійною фарбою в них з’явилися написи з іменами, взятими зі списку Сорока Севастійських мучеників: Іоанн і Феодул. У четвертому регістрі, нижче медальйонів із мучениками, знаходилися фігури композиції «Благовіщення», архангел Гавриїл на північному стовпі, Богоматір на південному. Під ними в третьому регістрі на північному стовпі був зображений первосвященник Захарія, на південному пророк Самуїл. На момент відкриття обидві фігури мали збережені грецькі написи. У другому регістрі під Захарією та Самуїлом розташовувалися два святителі з утраченими написами. Інформацію про фрески найнижчого регістру дають лише документи Церковно-археологічного товариства, у яких на правому (південному) стовпі фіксується зображення шестикінцевого хреста, а на лівому (північному) стовпі – втрата зображення.
Контури ділянок фресок, знятих зі стовпів вівтарної арки, відповідають їхнім сучасним розмірам, а фрески, які до наших днів не збереглися, позначені темним кольором. Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Korneliuk_Yurii/Fresky_Mykhailovskoho_Zlatoverkhoho_sobora_v_Kyeve.pdf?PHPSESSID=m449id1e041vj98ho0lre37rh5. Фото без змін
Регістри на схемі фресок — українською
| На оригіналі | Українською |
|---|---|
| Пятый регистр | П’ятий регістр |
| Четвертый регистр | Четвертий регістр |
| Третий регистр | Третій регістр |
| Второй регистр | Другий регістр |
| Первый регистр | Перший регістр |
1. Медальйон із напівфігурою мученика, у Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі
2. Архангел Гавриїл, нині в Національному заповіднику «Софія Київська»
3. Богоматір, нині в Національному заповіднику «Софія Київська»
4. Первосвященник Захарія, нині в Національному заповіднику «Софія Київська»
5. Пророк Самуїл, фрагмент, верхня частина фігури, у Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі
6. Пророк Самуїл, фрагмент, нижня частина фігури, нині в Національному заповіднику «Софія Київська»
7. Святитель (Миколай), у Державній Третьяковській галереї
8. Шестикінцевий хрест, фрагмент, верхня частина, нині в Національному заповіднику «Софія Київська»
9. Медальйон із напівфігурою мученика, втрачений
10. Стовпник, втрачений
11. Святитель, втрачений
12. Хрест, втрачений
13. Шестикінцевий хрест, фрагмент, нижня частина, втрачений
14. Фігури святителів (не менше двох) в арці дияконника, втрачені
15. Невідомий святий на північній лізені арки жертовника, втрачений
Крім перелічених зображень, у листі А.В. Прахова від 11 вересня 1888 року є згадка про фреску із зображенням стовпника. Місця її знаходження він не вказує, а в інших джерелах про стовпника з якихось причин не згадується. Тому єдиною підставою для визначення її розташування є фотографії інтер’єру, які фіксують на західних бічних гранях внутрішніх лізен вівтарної арки двох написаних олією стовпників, розташованих поряд із медальйонами п’ятого регістру. Деяку інформацію, що стосується цих образів, знаходимо в газетній статті від 26 червня 1888 року, яка згадує про розташоване на бічній грані південної лопатки вівтарної арки, поряд із фрескою Богоматері з «Благовіщення», зображення колон, зв’язаних вузлом. Такі самі зв’язані декоративним вузлом парні колони слугували основами зображень стовпників, написаних на цьому місці олійною фарбою. Отже, автор статті, найімовірніше, мав на увазі фрагмент фрески із зображенням стовпника, збереженої на південній лізені; у період публікації статті верхня частина цієї фрески, можливо, ще знаходилася під шаром штукатурки. Але автор помилився у визначенні розташування колон, вказавши рівень четвертого регістру, поряд із Богоматір’ю, де бічні грані лізен, як свідчать фотографії, були розписані орнаментами. Про фрескові орнаменти, що існували на бічних гранях лізен вівтарних стовпів, повідомляє та сама газетна стаття, а також інші джерела.
Відомості про михайлівські фрески періоду демонтажу в 1934 – 1937 рр., перед знесенням собору, ще уривчастіші. Офіційний договір на зняття фресок був укладений із російським і радянським живописцем Дмитром Йосиповичем Кіпліком, запрошеним із Ленінградської Академії мистецтв. Працював він із червня до середини вересня 1934 року. У його звітах вказано, що за іконостасом фрески із зображеннями святителя та хреста вціліли тільки на південному стовпі, від святителя північного стовпа залишилися лише сліди, а на місці північного хреста не збереглося й штукатурки. Щодо фресок, які розташовувалися вище іконостаса, то вони були покриті олійною фарбою, під якою їх доводилося спочатку розшукувати й лише потім знімати. Це були фігури «Благовіщення», Захарії та Самуїла. Список фресок, знятих Д.Й. Кіпліком, у його звітах такий: дві фігури «Благовіщення»; Миколай Чудотворець, така атрибуція святителя на південному стовпі вперше з’являється в період демонтажу; Самуїл; зображення хреста; чотири орнаменти. Перелічені фрески збереглися й донині, але фігура Самуїла – у вигляді двох ізольованих фрагментів. Фрески із зображеннями мучеників у медальйонах і стовпника не згадуються, мабуть, вони не були виявлені. Але фігура Захарії, про існування якої Д.Й. Кіпліку було відомо, у його списку теж не фігурує.
Із жовтня 1934 року демонтажем михайлівських фресок став займатися запрошений із Москви художник-реставратор Павло Іванович Юкін. Зі стовпів вівтарної арки він зняв фрески, не демонтовані Д.Й. Кіпліком, а потім почав шукати під пізнішими нашаруваннями залишки фресок в інших частинах інтер’єру. Відвідуючи Київ періодично й у наступні роки, він продовжував займатися цією роботою до серпня 1937 року, коли Михайлівський собор був підірваний. Точного переліку фресок, які П.І. Юкіну вдалося виявити й демонтувати, немає. Орієнтуючись на фрески, що дійшли донині, можемо припустити, що П.І. Юкін зняв фігуру Захарії та медальйон із мучеником, який розташовувався на південному стовпі. Медальйон північного стовпа донині не дійшов, і відомостей про його стан у період демонтажних робіт немає. Фреска із зображенням стовпника теж не збереглася, але вона фігурує в Акті внутрішньої передачі музейних предметів Софійського музею від 1 квітня 1941 року. Отже, вона була демонтована й передана музею, а зникла, найімовірніше, у процесі переміщень воєнного часу.
Про техніку виконання та стиль зображень михайлівських фресок судити складно через поганий стан їхнього фарбового шару. Проте, орієнтуючись на різновиди рисунка кількох відносно збережених фігур, є підстави говорити про ті самі стилістичні варіанти, які є визначальними й у мозаїках цього самого собору.
Підсумовуючи всю зібрану інформацію, сформулюємо деякі висновки.
Два медальйони з напівфігурами мучеників (збереглася одна напівфігура мученика з південного стовпа, у Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі), розташовані у верхніх частинах вівтарних стовпів (1 і 9), згідно з наданою їм після відкриття атрибуцією були залишками циклу зображень Сорока Севастійських мучеників, які займали підпружні арки купола. Подібні зображення існують на підпружних арках головного купола київського Софійського собору, де на північній і південній арках збереглося 15 мозаїчних медальйонів. Традиції зображати Севастійських мучеників на підпружних арках купола дотримувалися протягом усього XII століття.
Розташована на стовпах нижче мучеників композиція «Благовіщення» (2 і 3) відповідає усталеній до початку XII століття традиції розміщувати цей сюжет на вівтарній арці. Фігура архангела Гавриїла своїм стилем продовжує лінію класицизму мозаїчного ансамблю кафолікону візантійського Монастиря Дафні XI століття (грец. Δαφνί, за 11 км на північний захід від центру Афін, столиці Греції). Фігура михайлівського архангела сприймається як близька репліка архангела з аналогічної сцени в мозаїках Дафні. Хоча в композиції Михайлівського собору архангел менш динамічний і жезл тримає, не відхиляючи його назад, це пов’язано з тим, що розташований він не в широкому склепінні тромпа, а на площині лізени. Його лик зберіг лише первісну підкладку, виконану досить щільною сірою фарбою, перекритою шаром прозорої жовтої вохри. Хітон і гіматій архангела задовільно зберегли моделювання складок смугами тіньового тону, нанесеного на підкладки локального кольору, з подальшим прописуванням світлових ділянок кількома шарами напівпрозорих білил, що дають відчуття об’ємної форми.
2. Архангел Гавриїл. Фреска, XII століття. Експонується в Софійському соборі. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/mihaylovsky-sobor.html. Фото без змін
Із початку XII століття в композиції «Благовіщення» Богоматір зображалася найчастіше сидячи, на тлі міського пейзажу, доповненого іноді пишною рослинністю. На михайлівській фресці Марія сидить на престолі, позаду неї велика арка та міська стіна зі спорудами й високим деревом. Іконографічною особливістю її образу є розведені в боки руки з пряжею, зображення пряжі не збереглося. У мозаїчному Благовіщенні на вівтарній арці Софійського собору положення рук Марії схоже: її ліва рука з клубком вовни піднята вгору, права з ниткою та веретеном відведена вбік і опущена вниз, але там Діва Марія зображена стоячи.
3. Богоматір. Фреска, XII століття. Експонується в Софійському соборі. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/mihaylovsky-sobor.html. Фото без змін
Лик Богоматері пофарбований сірою фарбою, але прозоро, потім перекритий жовтою вохрою, на якій збереглися залишки ліній коричневого рисунка деталей, прозорих коричневих тіней і розбілено-вохристих кольорів із завершальними білильними відблисками. Її туніка спочатку була покрита темно-сірою фарбою, по якій світлові ділянки складок промальовувалися блакитною ляпіс-лазур’ю. Складки її червоного мафорія теж були висвітлені блакитним кольором, хоча на фресці мафорій зберіг лише червоно-вохристу підкладку зі слідами чорного промальовування складок.
10 вересня 1938 року обидві фрескові фігури «Благовіщення», які до цього експонувалися в Київському державному музеї українського мистецтва (нині Національний художній музей України), були передані до Заповідника «Софійський музей». Експозиція в Київському державному музеї українського мистецтва була закрита. Сьогодні ці унікальні художні твори можна побачити на 2-му поверсі Софійського собору в південній виставковій залі.
Під «Благовіщенням» знаходилися фронтальні фігури первосвященника Захарії та пророка Самуїла, представленого в типі первосвященника з такими самими атрибутами богослужіння, як і в Захарії, – кадилом і ковчегом. Фігури первосвященників збереглися, хоча дуже пошкоджені (4, 5 і 6).
4. Первосвященник Захарія. Фреска, XII століття, нині в Національному заповіднику «Софія Київська». Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/mihaylovsky-sobor.html. Фото без змін
Фігури Захарії та Самуїла являють собою маньєристичну трансформацію класичного стилю. Їхні ноги через високо розташовані пояси виглядають видовженими, нагадуючи ноги апостолів михайлівської «Євхаристії», а їхні витончені стопи й кисті рук стилізовані так само, як у мозаїчного Димитрія Солунського. У їхніх ликах залишки коричневого рисунка деталей із незначними ділянками прозоро-коричневого тіньового тону лежать на первісній підкладці жовтої вохри. У Захарії підкладки сивого волосся та бороди виконані розбіленою зеленню, на якій лежать білильні мазки пасом. У Самуїла волосся й борода покриті розбіленою сірою фарбою, збереглися її залишки; нею були, мабуть, прописані й півтони на лику, залишки сірої фарби видно в очницях.
На ефоді Захарії видно моделювання складок смугами тіньового тону, нанесеного на підкладки локального кольору, з подальшим прописуванням світлових ділянок кількома активними білильними нашаруваннями, що дають відчуття об’ємної форми. Підризник Захарії спочатку був покритий темно-сірою фарбою, по якій світлові ділянки складок промальовувалися блакитною ляпіс-лазур’ю.
Пророк Самуїл. Фрагмент фрески XII століття, у Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі. Автор – unknown, photo by George Shuklin. Суспільне надбання. Фото без змін
Фігура пророка Самуїла збереглася дуже пошкодженою, у вигляді двох ізольованих фрагментів.
5. Пророк Самуїл. Фрагмент, верхня частина фігури. Фреска, XII століття, у Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі. Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Korneliuk_Yurii/Fresky_Mykhailovskoho_Zlatoverkhoho_sobora_v_Kyeve.pdf?PHPSESSID=m449id1e041vj98ho0lre37rh5. Фото без змін
6. Пророк Самуїл. Фрагмент, нижня частина фігури. Фреска, XII століття, у Національному заповіднику «Софія Київська». Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Korneliuk_Yurii/Fresky_Mykhailovskoho_Zlatoverkhoho_sobora_v_Kyeve.pdf?PHPSESSID=m449id1e041vj98ho0lre37rh5. Фото без змін
Поділ підризника Самуїла, збереженого на нижньому фрагменті його фігури, прикрашений коштовним камінням у ромбічних оправах і великих круглих обрамленнях, схожих на блюдця, які копійно відтворюють аналогічну декорацію обшивки подолу далматика царя Соломона в купольних мозаїках Дафні.
23 липня 1938 року з фондів Київського державного музею українського мистецтва 4 художні твори XII століття з Михайлівського собору, зокрема й фрагмент верхньої частини фігури «Пророк Самуїл», було відправлено до Москви на виставку, присвячену 750-річчю «Слова о полку Ігоревім», організовану Державною Третьяковською галереєю.
Акт від 23 липня 1938 року про передачу музейних предметів на виставку. Сайт – Софійський музей. Фото без змін
Після завершення виставки музейні предмети до Києва повернуті не були. Вони були взяті на облік постійного зберігання московським музеєм. Таким чином, зняті зі стін собору мозаїки й фрески розподілялися між музеями Ленінграда (Ермітаж і Російський музей), Москви (Третьяковська галерея) та Києва (Софійський собор).
Комплекс усіх цих зображень, що символізують спадкоємний зв’язок новозавітної церковної ієрархії зі старозавітним священством, може розглядатися як безпосередня цитата з програми оформлення вівтаря київського Софійського собору, де на внутрішніх лізенах вівтарної арки розташовувалися мозаїчні образи первосвященників, а під ними фрескові фігури святителів. Прикметною рисою зображень фігур Захарії та Самуїла на вівтарних стовпах Михайлівського собору є їхня симетричність.
Під пророками знаходилися фігури двох святителів (7 і 11), уцілів лише один. Атрибуція збереженого святителя (7) як Миколая Чудотворця вперше з’являється в період її демонтажу. Згодом така атрибуція за фрескою закріпилася й у Державній Третьяковській галереї, де вона знаходиться. Її розпис, як і фреска «Архангел Гавриїл», продовжує лінію класицизму мозаїчного ансамблю кафолікону Монастиря Дафні. У лику святителя залишки коричневого рисунка деталей із незначними ділянками прозоро-коричневого тіньового тону лежать на первісній підкладці жовтої вохри. Підкладки його сивого волосся та бороди виконані розбіленою зеленню, на якій лежать білильні мазки пасом.
7. Святитель (Миколай). Фреска, XII століття, у Державній Третьяковській галереї в Москві. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/mihaylovsky-sobor.html. Фото без змін
Збережений білий фелон (риза) святителя промальований по чистій штукатурці смугами темно-сірої фарби, потім він майже повністю пофарбований білилами, по яких ще раз промальований коричневими лініями складок, модельованих кількома коричневими й білильними лесуваннями, що перекривають одне одного. Підризник святителя спочатку був покритий темно-сірою фарбою, по якій світлові ділянки складок промальовувалися блакитною ляпіс-лазур’ю.
23 липня 1938 року, як і фрагмент фрески «Пророк Самуїл», «Святитель Миколай» був відправлений до Москви на виставку, присвячену 750-річчю «Слова о полку Ігоревім», організовану Державною Третьяковською галереєю. Назад, як і «Пророк Самуїл», до Київського державного музею українського мистецтва він повернутий не був, а взятий на облік постійного зберігання московським музеєм.
Оскільки Церква св. Михаїла була монастирським храмом, образи преподобних у її розписах були, мабуть, численними й займали важливі місця. На західних гранях у верхніх частинах вівтарної арки храму в XIX столітті були написані олійною фарбою зображення двох стовпників на місцях аналогічних фрескових зображень (10). Їхні фігури фланкували простір вівтаря, підкреслюючи високе значення чернечого способу життя. Приклад подібного розташування стовпників існує в мозаїках собору 1180 – 1190 рр. у Монреале (італ. Monreale, південне передмістя Палермо) на Сицилії в Італії, де їхні парні зображення займають верхній регістр пілонів вівтарної арки.
Нижній регістр стовпів вівтарної арки Михайлівської церкви був відведений під зображення двох хрестів (8, 12 і 13), але донині дійшов лише фрагмент верхньої частини шестикінцевого хреста з південного стовпа (8 і 13). Його збережена частина заввишки 1,24 метра має дві перекладини, якою була основа хреста, невідомо. Висота регістру, у якому хрести розташовувалися, орієнтовно становила 3 метри, отже, їхні верхні обрамлення знаходилися приблизно на одному рівні з архітравом вівтарної огорожі. У храмових розписах Візантії зображення хрестів на стовпах, що розділяють вівтарну огорожу, невідомі. У давньоруських розписах, сучасних ансамблю Церкви св. Михаїла, подібних хрестів теж немає, але з 2-ї половини XII століття вони починають зустрічатися. Це великий хрест у нижній частині північного стовпа вівтарної арки Успенського собору у Владимирі на Клязьмі (нині місто Владимир, адміністративний центр Владимирської області Російської Федерації), збережений від його першого розпису 1161 року, а також хрести на вівтарній арці в нещодавно розчищених фресках Спасо-Преображенської церкви Спасо-Євфросиніївського жіночого монастиря в Полоцьку (біл. Полацк, нині місто, адміністративний центр Полоцького району Вітебської області Білорусі).
Крім фресок, що розташовувалися на вівтарній арці, до наших днів дійшли залишки чотирьох образів, місцеположення яких в інтер’єрі собору документально не зафіксоване. Це фігура пророка, обрізана на рівні колін; фігура мученика; фрагмент фігури мученика; фрагмент поясного зображення святителя в медальйоні. Щодо місцеположення цих фресок є кілька припущень.
Сучасний розмір фрески «Невідомий пророк» (1,65 × 1,05 метра), за ймовірної первісної висоти його фігури 2 метри, не суперечить припущенню про те, що він міг знаходитися в простінку між вікнами барабана купола. Але в куполі Михайлівського собору риштування перед його знесенням не встановлювалися, отже, демонтаж фресок, якщо їхні залишки там існували (адже питання про характер декорації купола мозаїками чи фресками залишилося нез’ясованим), не міг бути проведений. Крім того, у барабані купола Михайлівського собору, як і в барабані центрального купола Софійського собору, було дванадцять вікон, тому ймовірніший варіант використання в ньому тієї самої іконографічної програми, що й у Софії, де в простінках між дванадцятьма вікнами барабана зображені не традиційні пророки, а Дванадцять апостолів. Залишається згадати про «шматки» фресок, розчищених А.В. Праховим на північній і південній стінах трансепта, де в простінках між трьома вікнами середнього рівня, найімовірніше, знаходилися фігури, можливо, пророки.
Невідомий пророк, фігура обрізана на рівні колін. Фреска, XII століття. Місце демонтажу не встановлене, нині в Національному заповіднику «Софія Київська». Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/mihaylovsky-sobor.html. Фото без змін
Фігуру пророка, мабуть, слід віднести до маньєристичної трансформації класичного стилю. Унизу вона обрізана, тому довжина його ніг не визначена, тричвертний ракурс голови й піднята рука нагадують динамічні пози пророків у куполі дафнійського кафолікону, а тонке зап’ястя та мініатюрна кисть виявляють ті самі риси манірної стилізації, що й у Захарії та Самуїла. У лику пророка залишки коричневого рисунка деталей із незначними ділянками прозоро-коричневого тіньового тону лежать на первісній підкладці жовтої вохри.
Із фресок із зображеннями мучеників одна – «Невідомий мученик» – збереглася майже на повну висоту, а від іншої залишився лише фрагмент фігури мученика, її верхня частина (знаходиться в Національному заповіднику «Софія Київська»). Ці фрески могли розташовуватися в будь-якій частині храмового інтер’єру. У цьому випадку звернемо увагу на те, що висота фігури, яка збереглася майже повністю, у сучасному стані становить 2,40 метра, але в неї обрізані стопи, разом із якими вона була ще більшою. Це значно перевищує розміри фігур, що розташовувалися на вівтарній арці, де їхня висота варіюється в межах 1,90 – 2,05 метра.
Невідомий мученик, зберігся до стоп. Фрагмент. Фреска, XII століття. Місце демонтажу не встановлене, нині в Національному заповіднику «Софія Київська». Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/mihaylovsky-sobor.html. Фото без змін
У мученика волосся й борода пофарбовані сірим кольором, під яким видно первісну червону вохру, що покривала, мабуть, увесь лик, але залишків фарби на ньому майже не збереглося.
Від фрагмента поясного зображення святителя в медальйоні (знаходиться в Музеї історії Михайлівського Золотоверхого монастиря) збереглася нижня частина обрамлювального кільця діаметром близько 1,20 метра, ліве плече з білою смугою омофора на коричнево-червонуватому фелоні, Євангеліє та незначний залишок правої кисті. Дослідження цього фрагмента показали, що олійною фарбою він не записувався, а був покритий побілкою, яка збереглася в тріщинах і на вставках, що заповнюють випадіння штукатурки XII століття. Отже, медальйон знаходився на ділянці стіни, недоступній під час виконання олійних розписів початку XIX століття. Крім захищених високим іконостасом вівтарних стовпів, такі місця, згідно з описами XIX століття, існували в апсиді Приділу Введення (дияконнику), де до стіни апсиди примикав півкруглий «іконостас» із шафами обабіч. Тому є підстави для припущення, що збережений фрагмент медальйона зі святителем міг знаходитися в нижній частині стін дияконника, будучи залишком поясного святительського чину.
Із фресок, які були виявлені в бічних частинах вівтаря Михайлівського собору, не збереглися ні залишки фігур святителів, що знаходилися в дияконнику (14), ні залишки фігури невідомого святого на північній лізені арки жертовника (15). Фотографія останньої фігури збереглася, вона фіксує процес розчищення фрески.
15. Невідомий святий. Фреска, XII століття. Північна лізена арки жертовника Михайлівського собору. Фото процесу розчищення від нашарувань у 1934 році. Фреска не збереглася. Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Korneliuk_Yurii/Fresky_Mykhailovskoho_Zlatoverkhoho_sobora_v_Kyeve.pdf?PHPSESSID=m449id1e041vj98ho0lre37rh5. Фото без змін
У довоєнних інвентарних списках Софійського заповідника значиться фреска, атрибутована як «зображення коня». Вона не збереглася, але виявлена її фотографія, виконана після її демонтажу й розчищення, яка свідчить, що це був фрагмент зображення вершника на коні.
Вершник на коні. Фрагмент фрески. Місце демонтажу не встановлене. Стан після демонтажу та розчищення від нашарувань до 1940 року. Фреска не збереглася. Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Korneliuk_Yurii/Fresky_Mykhailovskoho_Zlatoverkhoho_sobora_v_Kyeve.pdf?PHPSESSID=m449id1e041vj98ho0lre37rh5. Фото без змін
Фотографією зафіксовані голова та передня частина тулуба коня, від вершника збереглася нога в темній штанині й білому чоботі. На чоботі читається тонка темна лінія, яку можна інтерпретувати як зображення вертикально опущеного списа. Перед вершником колона, увінчана масивною коринфською капітеллю, над нею простежуються контури арки, основа колони виходить за межі фрагмента. Під ногами коня пологий пагорб, на якому залишки якогось зображення, промальованого чорними мазками. Наявність у вершника списа викликає асоціацію із сюжетом змієборства. Беручи до уваги ймовірний склад сюжетів, пов’язаних із посвятою храму, можливий варіант розгляду цього фрагмента як частини зображення «Чуда в Хонах», де архангел Михаїл розсікає землю списом. Щоправда, архангел у ньому зазвичай піший, але в окремих випадках може зображатися й в образі кінного воїна. Проте з подібною атрибуцією не узгоджується зображена поряд із вершником величезна колона. Крім того, виходячи із зафіксованих в Акті внутрішньої передачі музейних предметів від 1 квітня 1941 року розмірів фрагмента (1,29 × 0,42 метра), висота вершника разом із конем не перевищувала 70 см, що для головного персонажа в монументальному розписі дуже дрібно, тому ймовірніший варіант розгляду його як персонажа вставної сцени з композиції, що об’єднує кілька сюжетів. Такою композицією міг бути розширений ізвод Різдва Христового із сюжетом побиття немовлят, у якому присутні цар Ірод у палатах – велика колона з аркою, і група воїнів зі списами. Оскільки в давньоруських храмових розписах XII століття поширеним варіантом розташування сцени «Різдво Христове» була південна торцева стіна трансепта із симетричним розташуванням у північному торці трансепта Успіння Богородиці, є сенс іще раз згадати про ділянки фресок, розчищених А.В. Праховим у трансепті. Нижні частини торцевих стін трансепта в Михайлівському соборі в 1-й половині XVIII століття були прорізані арками, але арка південного торця була нижчою, тому між нею та вікнами середнього рівня існувала ділянка первісної кладки заввишки понад 2 метри, на якій цілком могли зберегтися залишки композиції. Висота збереженої ділянки визначається за обмірними кресленнями собору й за фотографією торцевої стіни трансепта з боку південної прибудови.
У цій роботі було звернено увагу й перелічено подібності між композиціями Михайлівського храму та Монастиря Дафні. Їх було достатньо для висновку про те, що майстри, які визначали коло зразків, використаних під час виконання фресок Церкви св. Михаїла, були тісно пов’язані з традицією мозаїк Дафні. Найімовірніше, роботою над мозаїчною та фресковою частинами художнього ансамблю Михайлівського храму керували ті самі провідні майстри. Цілком імовірно, що вони могли брати й безпосередню участь у роботі над фресками, але стан збережених фрескових фрагментів не дає можливості розгорнуто характеризувати індивідуальні манери їхніх виконавців.
Від фрескових орнаментів, що прикрашали інтер’єр Михайлівського собору, збереглося 17 фрагментів. Переважно це частини фризів, зняті з лізен трьох вівтарних арок, що визначається порівнянням рисунка їхніх олійних записів, зафіксованих фотографіями, з фресковими фрагментами після їх розчищення. Це не виключає того, що деякі зі збережених орнаментів могли знаходитися й в інших частинах інтер’єру.
Репертуар орнаментальних мотивів, представлений фрагментами, квітково-пелюсткових і стрічково-рослинних, переважно відповідає типології орнаментів мозаїк і фресок київського Софійського собору. Варіанти композиційних побудов, утворених рядами ромбів, кіл, трикутників із вписаними в них пальметами різноманітної форми, в орнаментальних розписах Софійського собору теж найпоширеніші, що свідчить про стійкість сформованої в Києві традиції декоративного оформлення храмових інтер’єрів.
Квітково-пелюстковий орнамент. Фрагмент фрески північного стовпа вівтарної арки собору. Фреска, XII століття, у Новгородському державному об’єднаному музеї-заповіднику. Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Korneliuk_Yurii/Fresky_Mykhailovskoho_Zlatoverkhoho_sobora_v_Kyeve.pdf?PHPSESSID=m449id1e041vj98ho0lre37rh5. Фото без змін
Квітково-пелюстковий орнамент. Фреска, XII століття. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/mihaylovsky-sobor.html. Фото без змін
Стрічково-рослинний орнамент. Фрагмент фрески південного стовпа вівтарної арки. Фреска, XII століття, нині в Новгородському державному об’єднаному музеї-заповіднику. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/mihaylovsky-sobor.html. Фото без змін
Проте стилістичні відмінності орнаментів у михайлівських і софійських фресках досить відчутні. Виявляються вони в зменшенні основних модулів орнаментальних композицій, а також насиченні їх великою кількістю дрібних і тонше промальованих деталей. Найбільше це демонструють стрічкові орнаменти з білими стеблами на кольоровому тлі, що нагадують у Михайлівському соборі густе й водночас ажурне мереживо. Відчуттю їхньої легкості сприяє й відсутність чорних облямівок стебел, характерних для орнаментів цього типу в Софійському соборі.
Стрічково-рослинні орнаменти. Фрески, XII століття. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/mihaylovsky-sobor.html. Фото без змін
Стрічково-рослинний орнамент. Фреска, XII століття. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/mihaylovsky-sobor.html. Фото без змін
Фрески, XII століття. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/mihaylovsky-sobor.html. Фото без змін
Стрічково-рослинний орнамент. Фреска, XII століття. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/mihaylovsky-sobor.html. Фото без змін
На окремих фрагментах фрескових орнаментів із Михайлівського собору збереглися орнаментальні композиції, які близьких аналогій у Софійському соборі не знаходять. Це залишок композиції, поле якої заповнене сіткою невеликих ромбічних комірок, а також смуга, що складається зі ступінчастих хрестів.
Сітчастий орнамент, із сіткою невеликих ромбічних комірок і смугою, що складається зі ступінчастих хрестів. Фрагмент. Фреска, XII століття. Місце демонтажу не встановлене, нині в Національному заповіднику «Софія Київська». Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Korneliuk_Yurii/Fresky_Mykhailovskoho_Zlatoverkhoho_sobora_v_Kyeve.pdf?PHPSESSID=m449id1e041vj98ho0lre37rh5. Фото без змін
У мозаїчних орнаментах Софійського собору ступінчасті мотиви зустрічаються, але хрести такої форми відсутні. Орнаменти, що складаються зі схожих хрестів, були у фресках 1108 року Софійського собору в Новгороді (нині втрачені), а в 2-й половині XII століття смуги зі ступінчастих хрестів набувають поширення в давньоруських храмових розписах.
Мозаїчний орнамент із Михайлівського Золотоверхого монастиря. Початок XII століття. Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. – Київ: Наукова думка, 1989. – С. 360. Фото без змін
Фрагменти колишнього оздоблення інтер’єру Церкви св. Михаїла, використані як будівельні матеріали, нерідко можна було виявити в різних пізніх прибудовах до храму. Так, біля західного входу в північний приділ знаходилися до 1930-х років дві давні мармурові колони з капітелями візантійського типу, поставлені, проте, капітелями вниз. Дві інші капітелі такої самої форми, використані як бази для цегляних колон, знаходилися біля північного входу в той самий приділ. Дві мармурові капітелі з Михайлівського Золотоверхого монастиря були опубліковані істориком Церкви Миколою Івановичем Петровим (помер у 1921 році) в Альбомі пам’яток Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії, показані нижче.
Мармурова капітель, опублікована М.І. Петровим. Джерело – Альбом достопримечательностей Церковно-археологического музея при Киевской духовной академии. – Вып. III-IV. – Киев, 1915. – Табл. XII. Фото без змін
Мармурова капітель, опублікована М.І. Петровим. Джерело – Альбом достопримечательностей Церковно-археологического музея при Киевской духовной академии. – Вып. III-IV. – Киев, 1915. – Табл. XII. Фото без змін