МОЗАЇКИ

Мозаїки Церкви св. Михаїла, виконані в XII столітті, безсумнівно, є шедевром християнського мистецтва. Вони одночасно належать і до візантійського, і до давньоруського мистецтва. Їхніми творцями були, очевидно, константинопольські художники, які працювали в тісній співпраці з місцевими майстрами.

Опис живопису в Михайлівському храмі, складений мандрівником і архідияконом Павлом Алеппським (араб. بولس ابن مكاريوس الزعيم الحلبي‎) у середині XVII століття, та збережені фрагменти розпису дозволяють уявити систему розташування мозаїк у храмі. Мозаїки знаходилися, ймовірно, тільки у вівтарній апсиді та на двох найближчих стовпах. Згідно з описом Павла Алеппського, вівтар Михайлівського собору «…схожий на вівтар Св. Софії та монастиря Печерського», тобто композиція мозаїк повторювала аналогічну, створену в храмі київського Софійського собору. У вівтарі була своя Богоматір Оранта (сер.-грец. Οuραητα), нині повністю втрачена. Павло Алеппський описує її так: «На передньому (східному) його боці є зображення Владичиці, яка стоїть, піднісши свої пречисті руки з відкритими долонями, з позолоченої мозаїки». Нижче Оранти знаходилося, як констатує Павло Алеппський, «зображення Господа, який подає своїм учням, що стоять з обох боків, хліб і кров божественні», це композиція «Євхаристія» (Причащання апостолів). Нижче «Євхаристії», як вказує Павло Алеппський, – «Під ними навколо зображення архієреїв – усі з мозаїки» – композиція постатей св. отців на повний зріст – «Святительський чин», яка втрачена.

Мозаїки храму не лише мали очевидну схожість із декорацією вівтаря Софійського собору, а й вирізнялися іконографічною, композиційною та стилістичною своєрідністю. Композиція «Євхаристія», що займала апсиду та стіни віми, крім 12 апостолів, які прямували до Христа, включала 8 апостолів із числа 70, представлених фронтально (повністю збереглося тільки зображення апостола Тадея). На рівні «Євхаристії», на лізенах (лопатках) східних стовпів, звернених у вівтар, були розміщені один навпроти одного святий воїн Димитрій Солунський і архідиякон Стефан.

У середині XIX століття в Михайлівському соборі всі збережені в ньому давні мозаїки досліджуються мистецтвознавцями та звільняються від пізніших нашарувань.

Улітку 1934 року перед знесенням Михайлівського собору збережені мозаїки були зняті з його стін і перенесені на нову основу. Загальна площа збережених мозаїк – 45 м². У київському Софійському соборі експонуються: «Євхаристія», «Святий архідиякон Стефан», «Апостол Тадей» і ще 4 фрагменти, у Державній Третьяковській галереї в Москві – «Димитрій Солунський». Із михайлівських мозаїк, що збереглися до наших днів, високою художньою майстерністю вирізняються «Євхаристія» та «Димитрій Солунський».

9 серпня 1934 року був знятий і спущений останній відрізок мозаїчної композиції «Євхаристія». Для демонтажу цієї мозаїки площею 31 м² її розділили на 44 частини. Роботи почалися 22 липня й тривали 19 днів. Для «Євхаристії», перенесеної до Софійського собору, на 2-му поверсі в південній виставковій залі збудували спеціальну стіну, яка за формою повторює апсиду Михайлівського собору.

Євхаристія. Мозаїка, XII століття. Унизу обабіч, ліворуч – фреска «Архангел Гавриїл», праворуч – фреска «Богоматір». Експонуються в Софійському соборі. Фото 12 травня 2009 року. Автор – Ієрей Максим Массалітін from Rabat, Maroc. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 2.0 Generic. Фото без змін

.

Вивченням мозаїк ґрунтовно займався російський і радянський історик мистецтва Дмитро Власович Айналов (помер у 1939 році). Попри відсутність атрибутів, він запропонував свою схему, хто є хто в композиції «Євхаристія». Групу ліворуч очолює апостол Петро, групу праворуч, відповідно, Павло. Усі апостоли наділені індивідуальними рисами, вони зображені без німбів, їх мають лише Христос і ангели з рипідами (опахалами-віялами). Майстри не позбавили сцену урочистості, але апостоли утворюють вільні групки, помітна ускладнена мова жестів, розташування рук і голів. Під ними немає основи, що створює враження якогось неземного польоту фігур на золотому тлі мозаїк.

За іконографічної схожості сцен «Євхаристії» в Софійському соборі та в Михайлівській церкві відзначаються їхні композиційні й стилістичні особливості. Так, напис, що супроводжує композицію в церкві, виконаний слов’янською. Образ Христа вирізняється м’якістю. Він звернений до апостолів, які приступають до Нього. Апостоли представлені в різноманітних поворотах стосовно один одного; їхні жести нюансовані, а індивідуально трактовані образи відрізняються не лише портретними типами, а й характером. Пропорції трохи видовжені, рухи складок одягу витончені, пози стримані, але динамічні, лики позначені глибокою задумою, красою та шляхетністю. Багату кольорову гаму мозаїк утворюють мінливі кольорові лінії й плями, що відсвічують додатковими тонами, контурні лінії, виконані коричневою, чорною та червоною смальтою, які надають природності формам. Живописні прийоми дозволили художникам досягти майже реалістичної достовірності в передачі живого блиску очей, теплоти тілесного тону, фактури тонких струмливих тканин.

Євхаристія. Ліва частина композиції. Мозаїка, XII століття. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman

.

Євхаристія. Права частина композиції. Мозаїка, XII століття. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Апостол Матвій. Фрагмент правої частини композиції «Євхаристія». Мозаїка, XII століття. Публікація – Юрія Коренюка «Мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору. Каталог». Фото без змін

.

Євхаристія. Центральна частина композиції. Мозаїка, XII століття. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/mihaylovsky-sobor.html. Фото без змін

.

Досліджуючи свого часу михайлівські мозаїки, радянський мистецтвознавець, фахівець у галузі історії давньоруського та візантійського мистецтва Віктор Микитович Лазарєв (помер у 1976 році) звертав увагу на зображення вівтарної огорожі в «Євхаристії», дуже схожої на огорожу храму в композиції «Введення» мозаїк візантійського Монастиря Дафні XI століття (грец. Δαφνί, за 11 км на північний захід від центру Афін, столиці Греції). До цієї схожості можна додати орнамент, розміщений уздовж правого боку михайлівської «Євхаристії», який майже буквально повторює орнаментальні фризи, що обрамляють у дафнійському кафоліконі склепіння тромпів зі сценами євангельських свят.

Австрійський історик мистецтва Отто Демус (нім. Otto Demus, помер у 1990 році) розвиток стилю столичної константинопольської школи візантійського монументального мистецтва 1-ї половини XII століття трактував як маньєристичну трансформацію класичного стилю мозаїк Дафні. Але мозаїки київського Михайлівського собору він із константинопольським мистецтвом не пов’язував, вважаючи їх твором грека, який працював із місцевими учнями й дотримувався архаїчних традицій. Серед сучасних дослідників стиль михайлівських мозаїк найдокладніше досліджений радянською та російською мистецтвознавицею, яка спеціалізувалася на візантійському й давньоруському мистецтві, Ольгою Сигізмундівною Поповою (померла у 2020 році). Вона вважала, що їхніми виконавцями були майстри, виховані в класичній традиції, і водночас акцентувала увагу на таких відступах від дафнійського класицизму, які передвіщали стиль зрілого XII століття.

Мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору вирізняються також дуже тонко розробленими колористичними гамами. У них переважають зелені й золоті барви. Багатство зеленого – надзвичайне й простягається від тьмяно-зеленого до яскравого та насиченого. Золоті й зелені кольори доповнені білими, рожевими та бузковими.

10 вересня 1938 року до Заповідника «Софійський музей» були передані мозаїчні зображення «Святого архідиякона Стефана» та «Апостола Тадея». Експозиція в Київському державному музеї українського мистецтва (нині Національний художній музей України) була закрита. Сьогодні ці унікальні художні твори XII століття можна побачити на 2-му поверсі Софійського собору в південній виставковій залі.

.

Святий архідиякон Стефан. Мозаїка, XII століття. Експонується в Софійському соборі. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/mihaylovsky-sobor.html. Фото без змін

.

Апостол Тадей. Мозаїка, XII століття. Експонується в Софійському соборі. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/mihaylovsky-sobor.html. Фото без змін

.

Фрагмент мозаїки, імовірно, апостола. Мозаїка, XII століття. Експонується в Софійському соборі. Фото 3 вересня 2021 року. Автор – Rasal Hague. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін

.

Фрагмент мозаїки святого. Мозаїка, XII століття. Експонується в Софійському соборі. Фото 3 вересня 2021 року. Автор – Rasal Hague. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін

.

Збереглася й більша частина смуги орнаменту, яка відділяла сцену «Євхаристії» від «Святительського чину».

.

Мозаїчний орнамент. Експонується в Софійському соборі. Фото 3 вересня 2021 року. Автор – Rasal Hague. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін

.

За якістю виконання, й особливо за вишуканістю колориту, зображення святого воїна Димитрія Солунського – найкраще зі збереженого. Як частина мозаїчного декору вівтаря, воно прикрашало південну лізену північно-східного вівтарного стовпа храму. Святий Димитрій представлений в урочистій фронтальній позі, у бойових обладунках, із мечем у піхвах. Правою рукою він підтримує спис, лівою спирається на щит. Воїнський образ символічно втілює духовну доблесть людини, яка реально існувала й прославилася не ратними подвигами, а своєю стійкістю та мученицькою смертю. Витончена й водночас мужня фігура Димитрія виконана лінійно, без виявлення об’єму. Враження нематеріальності образу посилюється ефектом світлової рухливості зображення. Багатоколірна поверхня мозаїки, набраної з прозорих і непрозорих кубиків смальти, то м’яко мерехтить, то спалахує сліпучими відблисками. Виразний вплив величезних чорних очей св. Димитрія, які надають його образу особливої одухотвореності. Можливо, таке підкреслене виділення в Михайлівській церкві образу Димитрія було зумовлене бажанням великого князя Київського Святополка II, оскільки Димитрій Солунський вважався святим патроном його батька – великого князя Ізяслава I Ярославича (хресне ім’я Димитрій).

Мозаїка із зображенням св. Димитрія Солунського. 1111 – 1113 рр. Вапняний ґрунт, смальта, цегла, кольоровий камінь, мармур. 2,22 × 1,29 метра. Експонується в Державній Третьяковській галереї в Москві. Фото 9 березня 2022 року. Суспільне надбання. Фото без змін

.

23 липня 1938 року з фондів Київського державного музею українського мистецтва 4 художні твори XII століття з Михайлівського собору, зокрема й «Димитрій Солунський», було відправлено до Москви на виставку, присвячену 750-річчю «Слова о полку Ігоревім», організовану Державною Третьяковською галереєю.

Акт від 23 липня 1938 року про передачу музейних предметів на виставку. Сайт – Софійський музей. Фото без змін

Після завершення виставки музейні предмети до Києва повернуті не були. Вони були взяті на облік постійного зберігання московським музеєм. Таким чином, зняті зі стін собору мозаїки й фрески розподілялися між музеями Ленінграда (Ермітаж і Російський музей), Москви (Третьяковська галерея) та Києва (Софійський собор).

Радянський археолог та історик архітектури Михайло Костянтинович Каргер (помер у 1976 році) акцентував увагу на розташуванні Димитрія Солунського. Мозаїка знаходилася на дуже парадному місці, на вівтарному стовпі храму, на тому його боці, який виходив у головний вівтар. Постать святого воїна на повний зріст у багатих обладунках, зі щитом і списом, вирізняється навіть серед інших михайлівських мозаїк, відомих своєю реалістичною спрямованістю, гострою портретною характеристикою зображеного. У своїх роботах М.К. Каргер писав: «Чи не можна в цьому зображенні бачити не лише ікону патрона князя – будівничого храму, а й певною мірою портретні риси самого Ізяслава-Димитрія? Про те, що така постановка питання має під собою ґрунт у традиціях давньоруського живопису, свідчить ікона Димитрія Солунського XII століття з міста Дмитрова, де святий Димитрій не лише наділений портретними рисами князя Всеволода «Велике Гніздо», а й трон його позначений родовим знаком князя».

Розвиваючи далі думку, М.К. Каргер пише: «Усе це дозволяє висловити сумнів у тому, що собор Михайлівського Золотоверхого монастиря, який дійшов до наших днів, справді є церквою Михаїла, закладеною в 1108 році князем Святополком Ізяславичем». На Михайлівській горі було три великі храми, один із яких, найдавніший, був створений Ізяславом Ярославичем близько 1060 року, а два інших – його синами: Церква св. Петра, збудована Ярополком між 1085 і 1087 рр., та Церква св. Михаїла, збудована Святополком між 1108 і 1113 рр. Із трьох храмів Дмитрівського-Михайлівського монастиря до XVI століття зберігся лише один, відомий уже з кінця XVI століття як Церква св. Михаїла. Спираючись на викладене вище, М.К. Каргер вважав: «що немає жодної впевненості в тому, що це справді був храм, закладений Святополком у 1108 році».