РОСТИСЛАВ I МСТИСЛАВИЧ

Ростислав I Мстиславич, великий князь Київський, помер 14 березня 1167 року в місті-замку Заруб на шляху до Києва (нині городище поблизу селища міського типу Рогнєдино, адміністративного центру Рогнединського району Брянської області Російської Федерації). Він помер у віці близько 60 років.

У перший час князювання в Смоленську молодий князь Ростислав у всьому підкорявся велінням свого батька великого князя Мстислава I. Навіть ініціатива боротьби смолян з полоцькими князями належала не Ростиславу, а його батькові. Ростислав був найкращим охоронцем народних вічових прав. Особливою рисою Смоленського князівства було цілковите злиття княжої дружини із земщиною, яка брала тут найдіяльнішу участь у всіх громадських і політичних справах. Самі смоленські князі користувалися досить обмеженими правами. Ростислав не обмежив прав земщини, а навпаки, у всіх справах став сам спиратися на неї. Уся суть його князювання полягала в тому, що він «упорядкував» Смоленське князівство.

Ростислав Мстиславич багато дбав про збирання й переписування книг і рукописів. У самому Смоленську, в інших містах і селищах за його правління з’явилися книгосховища світської та духовної літератури.

Водночас князь Ростислав не ухилявся від участі в боротьбі за велике князювання, яка досягла найбільшої гостроти саме за його часів. Він був вірним союзником старшого брата – Ізяслава Мстиславича, разом із ним воював проти Юрія «Довгорукого», особливо активно в 1147 – 1151 рр. 

1161 року остаточно зміцнившись на київському престолі, подальше правління великого князя Ростислава I було досить спокійним, особливо порівняно з попередніми роками. Усобиці траплялися лише епізодично, а Ростислав Мстиславич завжди намагався примирити ворогуючі сторони та запобігти конфліктам. Влада Ростислава не зазнавала серйозних замахів. Він намагався підтримувати безпеку Києва й стежив за порядком. 

Особливості особистого темпераменту вабили Ростислава Мстиславича до мирної, організаторської діяльності. Князь був христолюбцем, щотижня причащався, «обливаючи своє обличчя слізьми, з багатьма стогонами та сердечними зітханнями, так що всі, хто бачив його в такому зворушенні, не могли утриматися від сліз». Під час Великого посту по суботах і неділях Ростислав Мстиславич, за можливості, обідав у себе з печерським архімандритом Полікарпом і 12 печерськими ченцями. Коли ж закінчувався Великий піст, тоді великий князь Ростислав у Лазареву суботу скликав усіх печерських старців, частував їх, подавав милостиню. Він також і від інших монастирів скликав і частував братію, але особливо він дбав про братію печерську. 

Ростислав Мстиславич підтримував дружбу з печерським архімандритом Полікарпом I. Згідно з однією з розповідей, одного разу князь розповів архімандриту про намір віддалитися від марнотного мирського життя, щоб жити в злагоді в монастирській тиші. Полікарп відповів йому: «Князь благочестивый, Бог повелел вам жить так: творить правду, судить праведным судом и неизменно стоять в крестном целовании». Князь Ростислав відповів йому: «Отче святой, княжение в этом мире не может быть без греха и уже измучило и изнурило меня своими вседневными печалями; хотел бы я хоть немного в старости моей послужить Богу и поревновать таким князьям и царям, которые, пройдя узкий и прискорбный путь, получили Царство Небесное. Слышал я о желании великого в царях Константина, уже с небес явившегося одному из старцев и сказавшего: „Если б я знал, какую великую честь получает чин иноческий, что огненными крылами они невозбранно взлетают к Престолу Владыки, я снял бы с себя венец и царскую багряницу и облекся бы в иноческие одежды“». Почувши це, Полікарп сказав: «Христолюбивый князь, если желаешь этого от сердца – то да будет воля Божия». Проте князь не встиг виконати свого бажання.

Наприкінці 1166 року новгородці розлюбили свого князя Святослава, сина Ростислава, і вигнали його з Новгорода. У лютому 1167 року великий князь Ростислав Мстиславич наважився вирушити до Новгорода, щоб примирити свого сина з новгородцями. Спершу він прибув до міста Чечерськ (білор. Чачэрск, нині місто, адміністративний центр Чечерського району Гомельської області Білорусі), де пообідав із зятем Олегом Святославичем, князем Новгород-Сіверським, та своєю дочкою Агафією. Далі великий князь попрямував до Смоленська. Коли смоляни дізналися, що до них заїде їхній улюблений князь, «мало не весь город Смоленск» виїхав йому назустріч за 300 верст. Щедро обдарований смолянами, Ростислав вирушив до Новгорода через Торопець (нині адміністративний центр Торопецького району в Тверській області Російської Федерації), але тут занедужав і послав гінця до сина в Новгород, щоб той разом зі знатними новгородцями з’явився у Великі Луки (нині адміністративний центр Великолуцького району в Псковській області Російської Федерації). Під час зустрічі Ростислав Мстиславич благав новгородських послів примиритися з сином, не розлучатися з ним до гробу, заклинав їх триматися союзу зі смолянами, як з найкращими їхніми друзями, сина Святослава він благав ладнати з новгородцями. Обидві сторони скріпили свій союз, і новгородці пообіцяли бути вірними Святославу до гробу.

На зворотному шляху, у Смоленську, Ростислав відчув себе ще гірше. Проте він наказав везти себе до Києва, його сестра Рогніда, бачачи сильне знемагання брата, благала його: «Останься здесь в Смоленске, и мы положим тебя здесь в созданной нами церкви». Він же відповідав їй: «Не делайте этого; но если у меня и нет сил, чтобы везли меня в Киев, и если Бог возьмёт меня на пути, пусть положат тело моё в церкви, воздвигнутой отцом моим, – в монастыре святого Феодора. Если же Бог избавит меня от этой болезни и подаст мне здравие, то я обещаюсь быть иноком в Печерском святом монастыре при блаженном Поликарпе». Коли хвороба розвинулася в ньому ще сильніше, і вже він був при смерті, то сказав священикові Симеону, своєму духовному отцеві: «Ты воздашь ответ Богу за то, что воспрепятствовал мне постричься от святого того мужа в Печерском монастыре, ибо я истинно желал того, и да не вменит мне Господь в грех, что не исполнил я обета».

14 березня 1167 року Ростислав помер у місті-замку Заруб. Його тіло було привезено до Києва і 21 березня 1167 року покладено в труну в церкві київського Феодорівського монастиря «в отни ему манастыри, приложився к отцем своим». Іпатіївський, Воскресенський, Густинський літописи повідомляють про це під 6676 (1168) роком.

В оцінках особистості Ростислава Мстиславича та результатів його діяльності історики виявляють дивовижну одностайність. У ньому, як правило, визнають людину чесну, охоронця старих традицій, яка з повагою ставилася до принципу старійшинства й підтримувала честь великокнязівського київського столу. Історики, проте, зазначають, що Ростислав не успадкував видатних здібностей батька й діда і не мав особливих дарувань государя та полководця.

Князь Ростислав прославлений Руською православною церквою в лику святих як благовірний, день пам’яті – 14 (27) березня. До 2016 року він мав місцеве шанування.

Ухвалою Архієрейського собору Руської православної церкви від 3 лютого 2016 року встановлено загальноцерковне шанування благовірного князя Ростислава.