ФРЕСКИ. ЧАСТИНА 1
В останній третині XII століття внутрішні стіни Кирилівської церкви були розписані фресковим живописом, збереглося близько 750 м² – п’ята частина від колись існуючих.
Під час ремонтів у ХVIII столітті стіни церкви неодноразово штукатурили й білили.
29 березня 1860 року в Кирилівській церкві під штукатуркою та пізнішим живописом було виявлено давні фрески. Відкриття здійснив священник Петро Орловський, коли під час богослужіння від стіни відвалився шматок вапна, і священник побачив на стіні обличчя святого. Він помітив, що розписи «имеют сходство с живописью Киево-Софийского собора». Інформація про відкриття давнього живопису потрапила в друк. Було створено комісію, яка проводила обстеження церкви, у її звіті було відзначено схожість фресок із живописом Софійського собору. Фрески було датовано XII століттям, комісія рекомендувала відновити їх «как драгоценный памятник древней святыни и науки археологии».
1867 року російський академік Ізмаїл Іванович Срезневський і художник-реставратор Федір Григорович Солнцев зробили кілька копій відкритої частини фресок і написів та продемонстрували їх в Імператорському Російському археологічному товаристві. Потім церкву вивчав російський археолог Василь Олександрович Прохоров (помер 1882 року), який відзначив «варварское очищение фресок». 1874 року до III Всеросійського археологічного з’їзду історик Церкви, протоієрей Петро Гаврилович Лебединцев за благословенням митрополита Київського і Галицького Арсенія (у миру – Федір Павлович Москвін) розкрив частину фресок у вівтарі: композицію «Евхаристия», частину «Святительского чина», кілька образів святих у медальйонах, окремі сюжети з житійного циклу святителя Кирила Александрійського; а на стінах центральної частини наосу: «Рождество Христово», «Успение Пресвятой Богородицы». Найвдалішим у художньому сенсі було розкриття образу великомученика Димитрія. Імовірно, у розчищенні брав участь священник Йосип Желтоножський, який за результатами зробив загальний огляд виявлених розписів, проаналізував їхню художню цінність і техніку виконання. Єдиною публікацією за результатами археологічного з’їзду стала стаття священника Василя Антонова 1876 року. А. Советов відзначав, що розпис сильно постраждав у процесі розчищення, фарбовий шар було пошкоджено, особливо в зображенні рівноапостольних Костянтина й Олени; за лівим клиросом були повністю збиті постаті святих воїнів Георгія та Феодора Стратилата (?), а написи стерті, але навіть у такому вигляді вона зацікавила любителів старовини.
Новий етап у вивченні та реставрації кирилівських фресок розпочався 1880 року, він пов’язаний із невтомною діяльністю відомого мистецтвознавця, фахівця у сфері християнської іконографії Адріана Вікторовича Прахова (помер 1916 року), який опублікував і першу наукову працю про них. На його думку, усі попередні розкриття фресок були не найвдалішими, з його погляду, вони відіграли лише негативну роль у долі фресок.
1880 року А.В. Прахов розчистив кілька невеликих фрагментів живопису й зробив їхні копії. Начерки, виставлені ним восени 1880 року в приміщенні Імператорського Російського археологічного товариства, яскрава доповідь і пропозиція відкрити та скопіювати інші фрески, що вціліли, зацікавили наукову спільноту. Імператорське Російське археологічне товариство звернулося по фінансову підтримку до імператора Олександра III, який наказав виділити 10 тисяч рублів на проведення в церкві необхідних робіт. Було створено комісію у складі протоієрея П.Г. Лебединцева, історика церковної архітектури Петра Олександровича Лашкарьова та А.В. Прахова. Упродовж 1881 і 1882 рр. А.В. Прахов, працюючи з великою обережністю, вапно спочатку зчищалося тупими ножами, потім тонкий шар, що залишився, скочувався хлібним м’якушем, фрески промивалися слабким розчином поташу (калієва сіль вугільної кислоти), нарешті, близько 10 разів промазувалися 5% розчином саліцилової кислоти з домішкою соди, повністю розкрив розпис, зробивши в процесі понад 200 копій. Після зняття п’ятиярусного іконостасу відкрилися добре збережені композиція «Сретение» та зображення апостолів Петра й Павла на передвівтарних стовпах.
Розуміючи, що Кирилівська церква не може бути лише археологічним об’єктом, по завершенні розчищення А.В. Прахов створив проєкт відновлення храму, який передбачав дотримання інтересів «как русской археологии, так и Православной Церкви». Планувалося підтримувати збережені фрески в доброму стані, створити вівтарну перешкоду у формах ХII століття, поповнити настінний живопис у місцях, де старі фрески були втрачені, привести в порядок давні архітектурні форми, звільнені від нашарувань штукатурки, а також зробити ретельні обміри й виконати копії фресок у розмір оригіналу. Цю ідею у вересні 1882 року активно підтримав генерал-губернатор Південно-Західного краю Олександр Романович Дрентельн, запросивши в казни 48 тисяч рублів, у необхідності чого переконав міністра внутрішніх справ Російської імперії графа Дмитра Андрійовича Толстого. Також з ініціативи А.В. Прахова в нартексі церкви було встановлено печі для підтримання оптимального температурно-вологісного режиму.
Проте реставраційна практика 2-ї половини XIX століття передбачала неминуче поновлення давнього живопису, який страждав від численних потертостей та інших механічних втрат. За наполяганням церковної комісії практично всі збережені фрески вирішили вкрити олійними фарбами, зберігаючи їхній давній сюжет і малюнок, а в місцях втрати фресок писати нові зображення.
У січні – лютому 1883 року в Санкт-Петербурзі в залах університету відбулася виставка копій фресок. За словами А.В. Прахова, «для Киева была открыта новая страница его искусства самой блестящей эпохи… XII в. был едва известен».
1903 року до 150-річчя прославлення святителя Димитрія Ростовського фрескові розписи вирішили привести до ладу. Церковно-історичне й археологічне товариство при Київській духовній академії отримало пропозицію «освидетельствовать обветшавшие фрески Киево-Кирилловской церкви и дать своё заключение в способе их реставрации». Комісія у складі історика Церкви Миколи Івановича Петрова та священника К. Фоменка з’ясувала, що фрески ХII століття збереглися значно краще за новітні розписи, які саме й потребували поновлення, закріплення й оновлення фарб; давні фрески рекомендовано було не чіпати й оберігати під час ремонту. На всяк випадок члени товариства склали докладний перелік усіх давніх фресок та їхніх фрагментів. Проте з незрозумілих причин фрески були записані олійними фарбами, малюнок і сюжет було збережено.
З кінця 1920-х років, коли в Кирилівській церкві збиралися відкрити музей, розпочали планомірні дослідницькі роботи.
У 1925 – 1927 рр. було здійснено повну фотофіксацію архітектури та розписів храму П. Негелем і С. Аршеневським, проведено обміри істориком архітектури Іполитом Владиславовичем Моргилевським і А. Ханіковим, до вивчення фресок і пізнішого живопису приступив історик Всеволод Михайлович Зуммер.
1927 року першу, не зовсім вдалу спробу відкрити фрески з-під олійних записів здійснив Дмитро Йосипович Кіплик, заново розкривши розписи Кирило-Афанасіївського приділу.
1935 року Павло Іванович Юкін відкрив кілька фресок: образ святого воїна в центральному нефі, частково «Рождество Христово» та «Успение Пресвятой Богородицы», а також постаті апостолів Петра й Павла, проте використана ним каустична сода пошкодила фрески.
Після війни церква перебувала в аварійному стані, відновлення храму тривало в 1949 – 1954 рр. Над реставрацією живопису працювали Євген Самойлович Мамолат, Лука Петрович Калениченко, хімік-технолог О.Ф. Плющ, Леонід Григорович Тоцький, А.І. Марампольський та інші. Реставратори відкрили колекцію старовинних орнаментів, зокрема на південній стіні апсиди при виході на майданчик-балкон – непошкоджені орнаментальні розписи, розчистили фреску «Лоно Авраамово». Давня графья фресок дала змогу показати непропорційність дописів і відновити первісні форми деяких фресок, а також вказала на індивідуальну манеру роботи різних майстрів. Було встановлено, що фрески загалом збереглися на площі 800 м².
З 1964 року найкращі представники київської реставраційної школи – П.Я. Редько, Ольга Лісаневич, А. Остапчук, А. Єрко, В. Рибчинський, А. Коваленко розпочали планомірні роботи з розкриття, закріплення, збереження й дослідження фресок. Реставратори зняли 5 пластів записів: найдавніший з них належав до ХII століття, а пізній – до ХIХ століття. Завдяки їхній роботі було переглянуто історію відновлень храму, переосмислено художній рівень живопису й дано нову стилістичну оцінку пам’ятці.
Розпис Кирилівської церкви, повторюючи в основних частинах звичайну для XII століття структуру небесної ієрархії, водночас має й властиві лише йому особливості. Фресковому оформленню, окремі композиції якого не мають аналогів, притаманні цілісність, художня досконалість, оригінальність і глибокий сюжетний зміст, які визначають особливе місце храму серед сакральних споруд Східної Європи. Для нього характерні поліхромність малюнків і динамічність зображень.
У центральній бані храму, де за розробленою Церквою структурою перебували Христос в оточенні архангелів, на час проведення реставраційних робіт у 1880-х роках від старої фрески збереглися лише обриси архангельських крил.
У барабані бані у 12 простінках між вікнами розташовані монументальні постаті дванадцяти апостолів, це відкриті фрески XII століття.
У простінках вікон барабана бані розташовані постаті дванадцяти апостолів. Фрески, XII століття. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Нижче, на вітрилах (сферичних трикутниках) бані було зображено чотирьох євангелістів. Найкраще збереглося зображення євангеліста Марка на південно-західному вітрилі.
Центральна апсида Кирилівської церкви. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/freski-kirillovskoy-zerkvi.html. Фото без змін
Центральні підпружні арки декоровані почерговими зображеннями Сорока Севастійських мучеників у медальйонах, пов’язаних між собою мальованими петлями-кільцями.
У конхе (склепінчастій частині) центральної апсиди, як і в київському Софійському соборі, перебував образ Божої Матері «Оранта» з піднятими в молитві руками. Більша частина композиції – олійний живопис XIX століття, а від давнього фрескового зображення збереглися край блакитного хітона Богоматері та подіум, на якому вона стоїть.
Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Під постаттю Орант, у середньому регістрі апсиди, розташована фреска «Евхаристия» – сцена причастя апостолів Христом. У її центрі зображено престол із ківорієм, на якому містяться хрест, дискос із 7 просфорами, чаша та звіздиця. За престолом по його боках, двічі, представлено Ісуса Христа, одягненого в синій хітон, а в центрі – два ангели з рипідами. Праворуч Спаситель зображений майже в профіль, що подає апостолу Павлу чашу з вином. Апостоли, написи яких не збереглися, що йдуть за апостолом Павлом, можуть бути ідентифіковані на підставі їхнього традиційного розташування в цій композиції: Матвій, Марк, Андрій, Варфоломій, Пилип. У лівій частині композиції Спаситель зображений прямолично, що подає апостолу Петру просфору. За апостолом Петром зазвичай зображують апостолів Іоанна, Луку, Симона, Якова, Хому.
Фреска «Евхаристия». XII століття. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/freski-kirillovskoy-zerkvi.html. Фото без змін
Під «Евхаристией» розташована монументальна композиція «Святительский чин». Тут фігурують образи Отців християнської Церкви. Образи святителів із розгорнутими сувоями в руках розміщені в простінках трьох вівтарних вікон: дві розділені вікном фронтальні постаті – у центрі, по три – у 3/4-них поворотах праворуч і ліворуч. Розміреність ритму, великі постаті, стримана колористична гама, побудована на контрасті білого кольору риз із червоним оздобленням і такими самими червоними німбами, створюють величне враження. Через погану збереженість із певною мірою впевненості можна ідентифікувати лише 3 святителів у правій частині композиції. Образ другого святителя з південного боку повністю відповідає іконографічному типу святого Афанасія Александрійського: у нього сиве волосся, високе чоло зі зморшками, видовжений ніс, трапецієподібна борода. Перед образом святого Афанасія зображений святий, іконографія якого нагадує образ святого Іоанна Золотоуста. Святий Кирило Александрійський, імовірно, представлений останнім у правій групі ієрархів. Верхню частину постаті було дописано олійними фарбами у ХIХ столітті, але образ, очевидно, зберігає риси давнього зображення, характерні для цього святого.
Під «Святительским чином» у 9 медальйонах розміщені погруддя святителів, погана збереженість, зокрема відсутність підписів, унеможливлює їхню атрибуцію.
Розпис центральної апсиди. Джерело – https://www.pravenc.ru/text/1840467.html. Фото без змін
На нижній частині стін – зображення підвісних тканин і декор, що імітує мармурові панелі.
На стовпах тріумфальної арки, у середньому горизонтальному регістрі, розташований біблійний сюжет «Сретение» (укр. «Стрітення»), який досить рідко зображують на цьому місці. Кирилівське «Сретение» зображує святу родину – Йосипа й Марію з маленьким Христом на руках – на північному вівтарному стовпі. Вони прямують до храму.
Фреска «Сретение», Йосип і Марія з маленьким Христом на руках. XII століття і 1880-ті роки. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/freski-kirillovskoy-zerkvi.html. Фото без змін
Святу родину зустрічають старець Симеон і Анна Пророчиця, їхні образи виконані на південному вівтарному стовпі. Розташування композиції на порозі вівтарного простору посилює її «жертвенний символізм».
Фреска «Сретение», старець Симеон і Анна Пророчиця. XII століття і 1880-ті роки. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/freski-kirillovskoy-zerkvi.html. Фото без змін
Вражає майстерність виконання образу Симеона Богоприємця. Перед глядачем постає шановний старець у блідо-блакитному хітоні; зморшки на обличчі виписані обережними, тонкими мазками. Композиція символізує спадкоємність Нового Заповіту щодо Старого.
Фреска «Сретение», фрагмент. Старець Симеон. XII століття. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/freski-kirillovskoy-zerkvi.html. Фото без змін
Під сценою «Сретение», у нижньому регістрі, величні та монументальні фрескові постаті на повний зріст апостолів Петра з хрестом і Павла з Євангелієм – намісників Церкви земної. Збереглися верхні частини постатей, нижні – живопис XIX століття.
Святий апостол Петро. Фреска, XII століття. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/freski-kirillovskoy-zerkvi.html. Фото без змін
Святий апостол Павло. Фреска XII століття. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/freski-kirillovskoy-zerkvi.html. Фото без змін
Великий інтерес становить унікальний фресковий цикл на стінах південної, або Кирилівської апсиди (дияконника).
Фрески XII століття в дияконнику. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/freski-kirillovskoy-zerkvi.html. Фото без змін
Це яскраві детальні сцени житія єпископів Александрійських Кирила й Афанасія, живопис, який не має аналогів у давніх пам’ятках усієї візантійсько-балканської спадщини. Усього в апсиді було розміщено 16 житійних сцен, з них збереглося 12 + 2 дописані у ХIХ столітті, 8 збереглося в доброму стані, решта у фрагментах: «Святой Кирилл пишет заповедь Божию», «Святой Кирилл проповедует правую веру», «Святитель Афанасий в ладье», «Святой Кирилл учит цесаря», «Святой Кирилл учит в Соборе», «Проклятие святым Кириллом еретиков во главе с Несторием», «Святой Кирилл исцеляет бесноватых», «Богородица благословляет святых Афанасия и Кирилла», «Погребение святого Кирилла», «Погребение святого Афанасия».
Сцени розміщені в 5 горизонтальних регістрах, читаються послідовно зліва направо і зверху вниз. Над першим ярусом проходила широка орнаментальна смуга з охристо-жовтих кіл із вписаними в них завитками на червоному, синьому та зеленому тлі. Від неї зберігся незначний фрагмент, за його зразком у ХIХ столітті було відтворено всю смугу. Ряди фресок розділені між собою червоно-коричневою розграфкою завширшки 8-10 см.
Початкова сцена верхнього регістру не збереглася. У ХIХ столітті на її місці відповідно до реконструкції А.В. Прахова було написано сюжет «Святого Кирилла избирают в епископы». Від другого сюжету дійшов фрагмент зображення воріт із хрестом над ними. А.В. Прахов припустив, що це ворота храму, і сцену було ідентифіковано як «Святой Кирилл идёт к воротам». Добра збереженість наступної сцени та частина напису до неї, збереглося слово «люди», дали змогу А.В. Прахову визначити її як «Святой Кирилл учит людей»: святитель проповідує, стоячи на узвишші, у лівій руці тримає Євангеліє, права піднята в жесті звернення; тлом слугують архітектурні споруди; поруч – група людей, які слухають пастиря.
У другому регістрі міститься 4 сцени. На північному боці давній живопис втрачено, у XIX столітті було написано композицію «Святой Кирилл обличает поганых». У центрі регістру, над вікном, зберігся невеликий фрагмент невідомої композиції із зображенням біля брами постаті, збереглася нижня частина в білому одязі. На думку А.В. Прахова, тут був зображений святитель Кирило перед царськими воротами. Третя сцена – «Святой Кирилл пишет заповедь Божию»: на тлі ківорія в задрапірованому білою тканиною кріслі сидить святитель Кирило, який одягнений у синю фелонь, блакитний підризник, на плечах білий омофор, на голові сітчаста скуфія; він пише в книзі, що лежить на його лівій руці. Перед ним на пюпітрі лежить розкрита книга, вита ніжка пюпітра декорована фігуркою риби. На столі – чорнильниця; у торцевій частині столу, за відчиненими дверцятами на полицях, видно 2 білі пляшечки для чорнила. Праворуч – група учнів святителя Кирила: їхні голови злегка схилені, у того, хто стоїть першим, руки притиснуті до грудей, кінці довгих рукавів перев’язані навхрест, що означає смирення й покору учнів своєму вчителю та благоговіння перед ним.
Фреска «Святой Кирилл пишет заповедь Божию». XII століття. Джерело – https://www.pravenc.ru/text/1840467.html. Фото без змін
У четвертій сцені – «Святой Кирилл проповедует правую веру» – у центрі групи з 5 святителів зображений святитель Кирило в традиційному сітчастому головному уборі, поруч із ним – святитель Афанасій у характерному вбранні з хрестами на омофорі у вигляді тетрафоліїв.
Фреска «Святой Кирилл проповедует правую веру». XII століття. Джерело – https://www.pravenc.ru/text/1840467.html. Фото без змін
Третій регістр починається фрескою, на якій збереглася верхня частина фігури, що сидить у кріслі, без німба, та образи присутніх; за спиною сидячого – від берега відпливає човен з постаттю в єпископському вбранні. Атрибуція сюжету утруднена: А.В. Прахов лише описав його, не даючи визначення; Н.В. Блиндерова назвала цей сюжет «Святой Кирилл в ладье»; Певна побачила в сидячому імператора Феодосія II, який скликав III Вселенський Собор в Ефесі, проте ця інтерпретація неоднозначна і викликає сумніви. Можна припустити, що тут представлений епізод із Житія святителя Афанасія Александрійського: на березі в кріслі – імператор Юліан «Відступник», за правління якого святитель Афанасій опинився на засланні, у човні, що відпливає, у якій вгадується давньоруський човен, зображений сам святитель, який рятується від переслідування імператора Юліана.
Другий сюжет має напис: «Св. Кирилл учит цесаря». У центрі представлений цесар у парадному давньоруському князівському одязі XII століття, без німба, по боках – святителі Кирило в хрещатій ризі, у скуфії та Афанасій у білій ризі, на омофорі хрести у вигляді тетрафоліїв. Можливо, тут зображений не цесар – візантійський імператор, а засновник храму великий князь Всеволод II Ольгович.
Фреска «Святой Кирилл учит цесаря». XII століття. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/freski-kirillovskoy-zerkvi.html. Фото без змін
Третій сюжет за збереженим написом визначений як «Св. Кирилл учит в Соборе». Композиційно фреска близька до сцени «Св. Кирилл учит царя»: у центрі на троні сидить імператор у далматиці, з лором, на голові стемма, з німбом, майже буквально повторені зображення святителів Кирила й Афанасія, які звертаються до нього, за винятком жесту святителя Афанасія: в першому випадку він обома руками тримає кодекс, у другому – права рука відведена вбік. Позаду імператорського трону видно голови у шоломах 2 вартових зі списами, а за святителями – 2 єпископи з німбами. А.В. Прахов пов’язав цей сюжет із III Вселенським Собором. Проте допустиме в символічних сценах зображення парних Александрійських святителів неможливе в композиціях історичних, оскільки святителі Афанасій і Кирило не були сучасниками, хоча обидва й були учасниками Вселенських Соборів, але один – I, а інший – III. Ця фреска слугує скоріше виразом ідеї Вселенського Собору, коли симфонія влади церковної та світської зберігає чистоту християнської віри.
Фреска «Святой Кирилл учит в Соборе». XII століття. Джерело – https://www.pravenc.ru/text/1840467.html. Фото без змін
Четвертий ряд відкривається сюжетом, який був позначений А.В. Праховим як «Проклятие святым Кириллом еретиков во главе с Несторием». Єретики зображені зі схиленими головами, замисленими, які взялися за бороди. Далі йде сюжет «Святой Кирилл исцеляет бесноватых». Святитель показаний на тлі архітектурної споруди, жестом благословляючої руки він приборкує двох біснуватих, готових кинутися на нього, зображених на тлі червоної гори.
Фреска «Святой Кирилл исцеляет бесноватых». XII століття. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/freski-kirillovskoy-zerkvi.html. Фото без змін
Останній сюжет цього ряду – «Богородица благословляет святых Афанасия и Кирилла» – ще раз повертає до земних трудів святителів, які боролися з єресями на славу Ісуса Христа і Божої Матері.
Фреска «Богородица благословляет святых Афанасия и Кирилла». XII століття. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/freski-kirillovskoy-zerkvi.html. Фото без змін
У заключному, п’ятому регістрі від композиції ліворуч збережений лише фрагмент, а праворуч представлене «Погребение святого Кирилла»: 2 учні кладуть тіло святителя в мармурову раку із зображенням процвілого хреста, решта стоять ліворуч біля раки, праворуч – постать єпископа, що кадить, у хрещатій фелоні.
Фреска «Погребение святого Кирилла». XII століття. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/freski-kirillovskoy-zerkvi.html. Фото без змін
Невідому композицію ліворуч можна з певною мірою впевненості реконструювати як «Погребение святого Афанасия». Збережені фрагменти за такого трактування сюжету дають змогу побачити в її іконографії схему, близьку до сцени «Погребение святого Кирилла»: такі самі архітектурні споруди; поза єпископа в червоній фелоні, голова якого схилена вниз, аналогічна позі святителя, що кадить над ракою Кирила; прочитується й подібна група людей. Таким чином, у нижньому регістрі завершували цикл, вочевидь, 2 сцени із зображенням завершення земного шляху святителів Афанасія й Кирила Александрійських.
Збереженість цих розписів хоч і не повна, але найкраща з усіх фресок храму. Колірна гама – це червоні, блакитні, зелені та жовті пігменти. Манера виконання нагадує книжкову мініатюру. Фрески дияконника, об’єднані сюжетно, становлять послідовну розповідь, яка вводить глядача в реалії церковного життя ІІІ – V ст. єгипетської Александрії та періоду ранньої Візантії.
По боках житійного циклу на стінах і пілястрах південної апсиди розміщені симетрично постаті 12 святителів і 4 дияконів, збереглося 9, решта переписані. Усі зображені фронтально на зріст, у руках тримають кодекси, у більшості на голові тонзура. У другому регістрі на південній стіні, ліворуч від вікна, А.В. Прахов визначив за написом постать святителя Євлогія Александрійського, найближчого сподвижника святителя Кирила. Можна припустити, що представлені тут святі були пов’язані зі святителями Кирилом і Афанасієм, імовірно, це учасники I та III Вселенських Соборів. Таким чином, у програмі розпису вівтарного простору храму не лише показана тема спадкоємності служіння – від апостолів до святителів Вселенських, а й представлена місія слов’ян, зокрема просвітителів Русі.