ЄВПРАКСІЯ (АДЕЛЬГЕЙДА) ВСЕВОЛОДІВНА

Євпраксія Всеволодівна , др.-рус. Еоупраксиа, у західноєвропейських джерелах Адельгейда (нім. Adelheid, Пракседа, лат. Praxedis), молодша донька Всеволода I Ярославича, великого князя Київського, народж. бл. 1071 р. Київ – померла 09.07.1109 р. Київ, імператриця Священної Римської імперії та королева Німеччини 1089 – 1095 рр.

27 червня 1087 року помер перший чоловік Євпраксії, Генріх I «Довгий» фон Штаде (нім. Heinrich I. der Lange), маркграф Саксонської Північної марки (див. ФРН), з яким руські князі мали традиційний союз. Дослідники припускають, що цей шлюб був потрібен батькові Євпраксії, Всеволоду для посилення своїх позицій перед Європою в протистоянні з небожем Ярополком, який був одружений з німецькою графинею Кунігундою.

Імовірно, Євпраксія була дуже гарна, тому що в неї закохався імператор Священної Римської імперії Генріх IV (нім. Heinrich IV). Заручини з ним відбулися через рік після смерті її першого чоловіка, 1088 року. На початку осені 1088 року Євпраксія як «наречена» Генріха IV перебувала в Абатстві в Кведлінбурзі (нім. Quedlinburg, нині місто у федеральній землі Саксонія-Ангальт, ФРН) під опікою абатиси Адельгейди (нім. Adelheid), сестри імператора.

14 серпня 1089 року архієпископ Магдебурга Гартвіг фон Шпанхайм (нім. Hartwig von Spanheim) у Соборі Кельна (нім. Köln, нині місто у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія, ФРН) повінчав 39-річного Генріха IV і молоду киянку Євпраксію, яка після навернення в католицтво прийняла ім’я Адельгейда (Аделаїда). Коронація королеви Адельгейди відбулася невдовзі після Різдва 1089 року також у Кельні.

Шлюб доньки Всеволода I з католиком викликав протест з боку митрополита Київського і всієї Русі Іоанна II, який погрожував великому князю церковним відлученням. У джерелах немає відомостей, як реагував Всеволод на цю загрозу, але, думається, на його західну політику вона не справила жодного впливу. Митрополит Іоанн II помер після серпня 1089 року. Водночас, новий митрополит Іоанн III, за згодою імператора Візантії Олексія I Комніна (грец. Ἀλέξιος Α’ Κομνηνός) відправив київську православну делегацію на собор у Барі (італ. Bari, нині місто, адміністративний центр області Апулія в Італії), скликаний папою Урбаном II (лат. Urbanus PP. II) 10 – 15 вересня 1089 року з метою примирення Церков. Доводиться визнати, що вибір нового митрополита був цілком логічний і не суперечив політиці Всеволода, який прагнув зблизитися з Німеччиною та папством.      

На думку німецького історика Герда Альтгоффа (нім. Gerd Althof), шлюб Адельгейди й Генріха мав на меті зміцнити зв’язки імператора із саксонською династією. Новобрачній призначалася роль заручниці, що для свого часу було широко поширеною практикою, яка дозволяла зміцнити й убезпечити укладений політичний союз. З іншого погляду, завдяки цьому шлюбу Генріх IV намагався отримати підтримку київського князя в боротьбі проти саксонських правителів і сприяти об’єднанню православної та католицької церков.

Цікава подальша доля Євпраксії, яка бере активну участь у політичному житті Німеччини. У 1090-х роках Євпраксія бере участь разом із Генріхом IV в італійській кампанії. У березні 1190 року імператор рушив до Італії, щоб втрутитися в боротьбу між Климентом III (лат. Clemens PP. III) і Урбаном II. У квітні 1090 року Генріх IV прибув до Верони (італ. Verona, нині місто, адміністративний центр провінції Верона області Венето в Італії), куди трохи пізніше перебрався і його двір. Не враховуючи короткого періоду життя в Падуї (італ. Padova, нині місто, адміністративний центр провінції Падуя області Венето в Італії) у січні – серпні 1091 року, Євпраксія аж до 1093 року залишалася у Вероні, де 1092 року помер її новонароджений син і де відбуваються основні події ускладнення стосунків з Генріхом. Охолодження між подружжям настало швидко, стрімко набуваючи скандальних форм на тлі запеклої боротьби за інвеституру.

Напередодні Великодня 1091 року Генріх IV захопив Мантую (італ. Mantova нині місто, адміністративний центр провінції Мантуя області Ломбардія в Італії) і повернув своє військо в бік Каносси (італ. Canossa, нині комуна в провінції Реджо-нель-Емілія області Емілія-Романья в Італії). Тут фортуна відвернулася від імператора: герцог Баварії Вельф I (IV) (нім. Welf I) заблокував переходи через Альпи так, що цього разу Генріх опинився в оточенні у Вероні й протягом трьох років, з 1093 по 1096 рік, не міг повернутися до Німеччини. Його син Конрад (нім. Konrad) 1093 року приєднався до папи Римського та його прихильників, таким чином, ставши ворогом свого батька.

Повідомляється, що Генріх IV дуже ревнував свою дружину і погано з нею поводився. Одне з таких свідчень наводить російський історик Микола Михайлович Карамзін (помер 1826 року): «Желая испытать целомудрие Агнесы, Генрих велел одному барону искать её любви. Она не хотела слушать прелестника; наконец докуками его выведенная из терпения, назначила ему время и место для тайного свидания. Вместо барона явился сам император, ночью, в потёмках, и вместо любовницы встретил дюжину слуг, одетых в женское платье, которые, исполняя приказ императрицы, высекли его без милосердия, как оскорбителя её чести. В мнимом бароне узнав своего мужа, Агнесса сказала: «Для чего шёл ты к законной супруге в виде прелюбодея?» Раздражённый Генрих, считая себя обманутым, казнил барона, а целомудренную Агнессу обругал с гнусной жестокостью: нагую показал молодым людям, велев им также раздеться».

Адельгейду Генріх звинуватив у сексуальних провинах і запроторив до в’язниці. У «Штаденських аналах» (лат. Annales Stadenses, XIII століття) вказується: «Конрад, сын Генриха от первого брака, восстал против своего отца по следующей причине. Король Генрих возненавидел королеву Адельхайду, свою жену, да так, что ненависть была ещё сильнее, чем страсть, с которой он её прежде любил. Он подверг её заключению, и с его позволения многие совершали над ней насилие. Как говорят, он впал в такое безумие, что даже упомянутого сына убеждал войти к ней. Так как тот отказывался осквернить ложе отца, король, уговаривая его, принялся утверждать, будто он не его сын, а одного герцога, на которого названный Конрад был чрезвычайно похож лицом».

Існує версія, що відбувалося це тому, що Генріх входив до секти ніколаїтів, які практикували оргії. У свою чергу, Герд Альтгофф вважає, що, оскільки шлюб імператора з Євпраксією був частиною мирної угоди із саксонськими правителями і вона була своєрідною заручницею, то його ставлення до дружини змінилося після того, як у нього почалися ускладнення із саксонцями. Те, що Генріх наказував ґвалтувати дружину, на думку Г. Альтгоффа, було покаранням заручниці, що представляла сторону, яка не виконала своїх зобов’язань.

Будучи фактично в’язнем у Вероні, Євпраксія наприкінці 1093 року втікає звідти під заступництво папи Римського. Біля стін Верони її зустрів загін на чолі з Вельфом V «Товстим» (нім. Welf V. der Dicke) і успішно доставив її до Каносси до своєї дружини Матильди (італ. Matilde, лат. Mathildis), маркграфині Тоскани (див. Італія).

На церковному соборі в Констанці в Швабії (нім. Konstanz, нині місто в адміністративному окрузі Фрайбург федеральної землі Баден-Вюртемберг, ФРН) у квітні 1094 року і на синоді в П’яченці (італ. Piacenza, нині місто, адміністративний центр провінції П’яченца області Емілія-Романья в Італії) у березні 1095 року Адельгейда свідчила проти Генріха, викриває його розпусне життя, звинувативши його в примушуванні до подружніх зрад, зокрема, до співжиття зі старшим сином Конрадом, також звинуватила імператора в оргіях і участі в сатанинських ритуалах (чорних месах). 1095 року в П’яченці звинувачення Адельгейди підтвердив Конрад. Папа Урбан II віддав Генріха анафемі, а скаргу Євпраксії було визнано справедливою, і вона отримала відпущення гріхів. Бездітний шлюб Генріха та Адельгейди було розірвано 1095 року.

Генріх був у повному відчаї. Бернольд із Констанци (нім. Bernold von Konstanz, помер 16.09.1100 р.) у своїй хроніці повідомляє, що він майже наважився на самогубство і лише шлюб, що несподівано розпався влітку 1095 року, Матильди Тосканської й Вельфа V вдихнув у нього надію. Завдяки зв’язкам у Падуї Генріх IV об’єднався з Вельфами, яким повернув 1096 року Баварію, і 1097 року імператор урочисто святкував Трійцю в Регенсбурзі (нім. Regensburg, нині місто, адміністративний центр округу Регенсбург федеральної землі Баварія, ФРН).

У цей час Русь відійшла від союзу з Генріхом IV і встановила контакти з папою Урбаном II. Імовірно, перехід Русі до табору противників імператора був пов’язаний зі скандальним конфліктом Євпраксії та Генріха.

Якийсь час після цього Євпраксія жила в Італії, вочевидь при дворі сина Генріха IV, короля Італії Конрада II. Але близько 1096 – 1097 р., як гадають, вона вирушила до Угорщини, «де у неї було багато родичів», але там не затрималася і близько 1099 року повернулася до Києва, де жила її мати Анна Половецька.

Після смерті Генріха IV, який помер 7 серпня 1106 року, Євпраксія 6 грудня 1106 року постриглася в черниці в Андріївському (Янчиному) жіночому монастирі, де її сестра Янка (у миру – Анна Всеволодівна) була настоятелькою.

Євпраксія померла 9 липня 1109 року і була похована в Печерському монастирі. Її тіло покладено в монастирі біля дверей Церкви Успіння Богородиці на південь.

На початку XII століття над її похованням спорудили божницю, де тіло її й лежало.

Успенська церква на початку XII століття, стрілка вказує на божницю. Фото – Києво-Печерська лавра. Джерело – https://vechirniy.kyiv.ua/news/73780/. Фото без змін

1638 року інок Печерського монастиря та церковний письменник Афанасій Кальнофойський у своїй книзі «Тератургіма» в переліку надгробків людей, похованих у межах монастиря, повідомляє, що в божниці знаходилася надгробна плита з епітафією (Аθанасій Калнофойскій. Эпитафіи фундаторам лавры / Отделъ ІІ. Извѣстія очевидцевъ, современниковъ и иностранныхъ писателей // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. – Кіевъ: типографія Е.Я. Федорова, 1874. – С. 37 – 38).

У 1722 – 1729 рр. Успенський собор було перебудовано й розширено. Давнє ядро храму з півночі, заходу та півдня оточили нові двоповерхові приділи, як і в Софійському соборі, давні стіни виступали назовні лише у вівтарній частині. Що сталося з божницею невідомо.

План Успенського собору з місцем, де було знайдено поховання Євпраксії Всеволодівни (чорним кольором – обриси первісної церкви): 2 – місцезнаходження божниці, 1 – розташування труни Євпраксії Всеволодівни, вказано згідно з інформацією, отриманою у вересні 2020 року від отця Йосифа, який брав участь у розкопках, та співробітників заповідника. Автор – Angloman. Складено 29 вересня 2020 року. Фото змінено

Південно-західний кут собору, там, де нині знаходяться другі двері, у давнину знаходилася божниця. Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Стрілкою на західному фасаді південної частини собору вказано місце, де знаходилася божниця. Фото 15 червня 2018 року. Автор – Angloman

Усередині собору. Місце, де було знайдено поховання Євпраксії Всеволодівни. Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Євпраксія Всеволодівна була однією з перших вітчизняних феміністок: «…имела силу характера и мужество бороться против угнетения и издевательств. Она выступила против сильнейшего владыки мира – немецкого императора Генриха IV – и победила его, пусть и пожертвовав собой. Такой она и вошла в историю».