ІГОРЕВА МОГИЛА
Курган «Ігорева могила» поблизу міста Іскоростеня (нині місто Коростень, адміністративний центр Коростенського району Житомирської області).
Курган «Ігорева могила», що вважається місцем поховання князя Ігоря. Поблизу села Немирівка в Коростенському районі Житомирської області. Фото 30 серпня 2020 року. Автор – Kiyanka. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін
Ігор I Рюрикович «Старий», великий князь Київський, убитий восени 945 року повсталими древлянами. Вони прив’язали князя до верхівок двох зігнутих дерев і розірвали надвоє. У «Повісті временних літ», написаній на початку XII століття, під 945 роком описується, як при спробі київського князя Ігоря зібрати з древлян додаткову данину «древляни, вийшовши з міста Іскоростеня проти Ігоря, убили Ігоря і дружину його, оскільки її було мало. І похований був Ігор, і є могила його біля Іскоростеня в деревській землі і до цього часу». Далі літописець повідомляє, що Ольга «взявши з собою малу дружину, вирушила налегке, прийшла до могили свого чоловіка і оплакувала його. І повеле людям своїм насипати велику могилу, і коли насипали, наказала звершувати тризну».
1980 року фонди відділу Археологічних пам’яток Державного Історичного музею в Москві поповнилися винятково цікавим експонатом – бронзовим наконечником піхов меча чудової збереженості (ДІМ, інв. № 105009, оп. 2575/1).
Бронзовий наконечник піхов меча з Кургану «Ігорева могила». Джерело – https://loveread.ec/read_book.php?id=87152&p=45. Фото без змін
Наконечник прикрашений однаковим з обох боків орнаментом у вигляді стрічкового плетіння та людських масок, виконаним з великою майстерністю. Його завершує схематизована голова тварини, а в нижній частині, вочевидь, зображено хижого птаха з великими очима та вигнутим дзьобом.
За класифікацією радянського археолога Галі Федорівни Корзухіної (померла 1974 року) подібні ажурні наконечники піхов із так званим північним орнаментом скандинавського стилю датуються X століттям, швидше за все 2-ю його половиною. У цей час подібні наконечники були широко поширені в скандинавських країнах, у Східній же Європі число знахідок їх невелике. Слід зазначити, що наконечники не були необхідною приналежністю піхов меча, виготовлені з дерева, шкіри або тканини піхви найчастіше не мали металевих наконечників.
На території давньої Русі до цього часу було відомо лише 13 екземплярів ажурних наконечників із плетеним орнаментом, зі звіриними й пташиними голівками. Вони знайдені в Гульбищі поблизу Чернігова (місто, адміністративний центр Чернігівської області), в курганах Приладожжя, Тимерьова, Гньоздова, Шестовиці (Російська Федерація), в культурних шарах Великого Новгорода, Гньоздовського поселення (Російська Федерація) і поселення поблизу села Городище Кирилівського району Вологодської області (Російська Федерація), а також серед випадкових знахідок у басейні Оки, в Поволжі (Російська Федерація) та в Херсонесі (дав.-грец. Χερσόνησος – ἡ χερσόνησος, нині розкопаний у Гагарінському районі міста Севастополя). Найближчою аналогією публікованого екземпляра є бронзовий наконечник піхов меча з Херсонеса, який з обох боків прикрашений в оточенні плетеного орнаменту людськими масками, звіриними й пташиними голівками. За своїми розмірами ці наконечники також ідентичні: висота їх 7, ширина 4 см.
На території середньовічного Херсонеса знайдено ще два наконечники піхов меча X століття, а в античній могилі виявлено впускне поховання воїна з давньоруським бойовим ножем. Ці знахідки дали підставу припустити, що, перебуваючи на озброєнні руських воїнів, вони опинилися в Херсонесі у зв’язку з походом 988 року київського князя Володимира Святославича на Корсунь (Херсонес).
Наконечник, принесений музею в дар заслуженим діячем мистецтв РРФСР, радянським архітектором Петром Дмитровичем Барановським (помер 1984 року), потрапив до нього за таких обставин. Під час Першої світової війни (1914 – 1918 рр.) на фронті П.Д. Барановському доводилося постійно працювати з 10-верстовою мапою. Він помітив, що поряд із містом Коростень дрібним шрифтом позначено місце під назвою «Могила князя Ігоря». Це його зацікавило, і він став шукати нагоди, побувати в цих місцях. Невдовзі така можливість трапилася. В урочищі під назвою «Ігорева могила», розташованому в 7-8 км на північний схід від Коростеня (літописного Іскоростеня) у верхів’ях річечки Ушипки – притоки річки Уж, за околицею села Сингаї (нині в Коростенському районі Житомирської області), він побачив курган заввишки близько 3 метрів, розрізаний широкою траншеєю навпіл. Своєю величиною цей курган вразив ще російського історика Василя Микитовича Татищева (помер 1750 року), коли він під час Північної війни 1710 року на чолі загону йшов із Києва до Коростеня. За словами В.М. Татищева, курган цей настільки високий, що подібного йому величиною ніде, окрім як у пониззі Волги, він не бачив.
За розповідями місцевих жителів, за кілька днів до приїзду П.Д. Барановського курган було розкопано солдатами, які стояли в селі Сингаї напередодні їх переведення на інше місце. У ньому було виявлено скелет, поряд з яким лежав меч. Офіцер, який керував цими аматорськими розкопками, меч узяв із собою, а скелет наказав віднести до сільської каплиці, де П.Д. Барановський його оглянув. При спробі поправити кістки земля з них осипалася, і на підлогу впав розкішно орнаментований наконечник піхов меча.
Зіставляючи літописні відомості з обставинами знахідки наконечника та з археологічним матеріалом з Херсонеса, можна дійти висновку, що, вочевидь, курган в околицях Коростеня було насипано над похованням великого князя Київського Ігоря Рюриковича і знайдений тут наконечник був прикріплений до піхов його меча.