АНТРОПОМОРФНА ФІГУРКА («ІДОЛ») З КУРГАНУ «ЧОРНА МОГИЛА»

У верхній частині насипу кургану була знайдена невелика фігурка невідомого призначення, що зображує людинку, яка сидить навпочіпки. Разом із цією фігуркою у верхній частині насипу знаходилися два шоломи, два турячі роги в срібній карбованій оправі, два обоюдогострі ножі й дві кольчуги.

Згадка про цю фігурку міститься в листі українського історика та археолога Володимира Боніфатійовича Антоновича (укр. Володимир Боніфатійович Антонович, помер 1908 року) Дмитру Яковичу Самоквасову, де йдеться про виготовлення копії «чернігівського божка» для музею старожитностей Імператорського Київського університету Святого Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Дмитро Якович Самоквасов, також згадуючи фігурку в переліку знахідок, 1908 року написав про неї таке: «…бронзова статуетка, близько двох дюймів висоти (близько 5 см), що зображує людину – божка, який сидить навпочіпки, зі складеними на грудях руками… (Будда?)».

«Ідол» за Д.Я. Самоквасовим. Малюнок із видання 1917 року. Джерело – https://www.stena.ee/blog/razoblachenie-idola-iz-chyornoj-mogily. Фото без змін

.

Мініатюрна фігурка була вкрита настільки потужним шаром зелених окислів, що неможливо було розгледіти жодні деталі й зрозуміти, що ж являв собою ідол із «Чорної могили». Довгий час ця маленька фігурка залишалася поза полем зору фахівців. 1949 року радянський і російський археолог Борис Олександрович Рибаков у праці, присвяченій старожитностям Чернігова, зазначив лише, що, «к сожалению, до химической расчистки его, очень трудно, что-либо сказать об этой сидящей человеческой фигурке с каким-то предметом в руках». 

1982 року, через 110 років після вилучення з кургану, фігурку було передано до Відділу реставрації Державного історичного музею в Москві співробітниці В.М. Даркевич. Почалося зняття кірки окислів. Реставрація виявила фігурку темно-червоної бронзи заввишки 4,5 см, вагою трохи більше 39 г, що зображує чоловіка, який сидить, круглоголового й бородатого. Його руки підняті до грудей, лікті відведені, лівою рукою фігурка стискає свою довгу бороду, у стиснутій кисті правої руки знаходився невідомий, повністю втрачений предмет, який був, імовірно, виготовлений з органічного матеріалу (дерево?), рот щілиноподібний, ніс виступає, великі, круглі, витріщені очі. Стали читатися деталі одягу: «кафтан, між полами якого на колінах 2-3 слабкі смужки-складки одягу, навколо талії широкий пояс, серпоподібні кінці якого звисають ліворуч і праворуч, на правому зап’ясті браслет».

За Тамарою Анатоліївною Пушкіною, радянським і російським археологом, істориком-медієвістом, фахівцем у галузі слов’яно-руської та скандинавської археології. 1984 рік. Джерело – https://www.stena.ee/blog/razoblachenie-idola-iz-chyornoj-mogily. Фото без змін

.

Серед старожитностей Русі IX – XI ст. немає нічого, подібного до цієї фігурки. Немає аналогій і серед східно- та західноєвропейських матеріалів. Висувалися різні припущення щодо її призначення: статуетка могла використовуватися для гри, або, можливо, це амулет, який символізує скандинавського бога-громовержця Тора (давньоскандин. Þōrr). На користь того, що це, можливо, фігурка скандинавського божества, вчені висловлювалися на підставі низки подібностей. Найближчими виявилися кілька фігурок зі Скандинавії та Ісландії, датованих X – XI ст. Усі вони зображують чоловіка, який сидить, тримаючись за бороду. Призначення фігурок спірне. Більшість дослідників схиляються до думки, що вони є зображеннями язичницьких скандинавських богів. Можливо, на думку британського антрополога й фольклориста, фахівця з германського та кельтського язичництва, германо-скандинавської міфології Хільди Родерік Елліс-Девідсон (англ. Hilda Roderick Ellis Davidson, померла 2006 року), ці фігурки були мініатюрними копіями статуй із язичницьких храмів, одним із яких був храм в Уппсалі (швед. Uppsala, нині місто, адміністративний центр лену Уппсала у Швеції), описаний північнонімецьким хроністом Адамом Бременським (нім. Adam von Bremen, помер у 1080-х роках). Більшість фігурок вважається зображенням бога Тора. Р. Перкінс (англ. R. Perkins) запропонував зіставити мініатюрні фігурки з «кишеньковими божками» доби заходу язичництва й початку поширення християнства. Між собою ці знахідки відрізняються лише матеріалом і деякими деталями (на 2019 рік усього 5):

– фігурка з Феддета (дан. Feddet), місто на острові Зеландія в Данії.

– бронзова статуетка була знайдена 1904 року на фермі Реллінге (швед. Ralling) у провінції Сьодерманланд, Швеція. Вона зображує оголеного бородатого бога родючості Фрейра (давньоскандин. Freyr, букв. «пан») з ерегованим пенісом. Він сидить, схрестивши ноги, на його голові конічний убір, на правій руці браслет, нею він погладжує свою трикутну бороду, ліктями він спирається на коліна. Висота статуетки 9 см.

Бог Фрейр. Бронзова статуетка з Реллінге. Зберігається в Шведському музеї національних старожитностей – Державний історичний музей (швед. Statens historiska museum, Historiska museet). Фото – Gabriel Hildebrand, Statens historiska museum. / CC BY 2.5. Джерело – https://focus.ua/technologies/573052-fallos-vysotoy-50-sm-arheologi-obnaruzhili-neobychnoe-nadgrobie-na-kurgane-epohi-vikingov. Фото без змін

.

– кістяна фігурка Фрейра з Лунда (швед. Lund), місто в лені Сконе у Швеції). І в цьому випадку оголений божок спирається ліктями на коліна. З чернігівською фігуркою його зближує зображення круглої, мабуть, непокритої голови, щілиноподібний рот і злегка витріщені округлі очі.

Кістяна фігурка Фрейра з Лунда. Джерело – https://ru-sled.ru/bronzovyj-idol-iz-chernigovskogo-kurgana-chyornaya-mogila/. Фото без змін

.

– майже така сама кістяна фігурка Тора з Бальдурсхеймюра (ісл. Baldursheimur) в Ісландії, відрізняється лише тим, що борода в нього роздвоєна і в руках божка по пасму, які зливаються з обрисами колін, голова непокрита (https://unotices.com/book.php?id=64924&page=21).

Кістяна фігурка Тора з Ісландії. Джерело – https://ru-sled.ru/bronzovyj-idol-iz-chernigovskogo-kurgana-chyornaya-mogila/. Фото без змін

.

– бронзова статуетка чоловіка, була знайдена 1817 року на фермі Ейрарланд (ісл. Airarland) поблизу міста Акюрейрі (ісл. Akureyri) в Ісландії, датується приблизно 1000 роком, зображує людину, яка сидить на стільці, одягнену в конічний головний убір. Борода, як і в кістяної фігурки, роздвоюється, але має стилізовану форму молота, який Тор тримає обома руками.

Статуетка-амулет Тора з Ейрарланда, Ісландія. Експонується в Національному музеї Ісландії (ісл. Þjóðminjasafn Íslands). Фото 27 липня 2017 року. Автор – Drackon. Джерело – https://fiord.org/media/vikings/statuya-amulet-tora-iz-yeyrarland-islan.html. Фото без змін

.

Як бачимо, зображення Фрейра й Тора досить близькі одне до одного в окремих деталях, що пов’язано з переплетенням у ряді випадків їхніх функцій. Видається, що кістяні фігурки язичницьких богів з Ісландії та Лунда найближчі до язичницького ідола з «Чорної могили». Звісно, повного збігу немає. Але з божествами скандинавського світу чернігівську знахідку пов’язує ціла низка деталей костюма, пози, положення рук, форми голови, бороди та рис обличчя.

Для багатьох готландських (Готланд (швед. Gotland), острів у Балтійському морі, належить Швеції) поминальних каменів періоду вікінгів характерні зображення воїнів у підперезаних каптанах і щільно облягаючих округлих головних уборах. Дуже виразний профіль цих воїнів, що повністю збігається з контуром чернігівського ідола: крутий лоб, що становить одну лінію з великим загостреним носом, борода клином. Ряди таких фігур і окремі силуети – піші, в човнах або верхи – прикрашають камені з Леребро Хаммарс (швед. Lärbro Hammars) і Леребро Тенгельгорда (швед. Lärbro Tängelgård), Стенчурка Лілльєр (швед. Stanchurk Lillier), Альскуг (швед. Alskog) та інші.

.

Прикраси з міста VIII – X ст. Каупанга (норв. Kaupang) у Норвегії. Джерело – https://ru-sled.ru/bronzovyj-idol-iz-chernigovskogo-kurgana-chyornaya-mogila/. Фото без змін

.

Близькі стилістично й скульптурні голівки з витріщеними круглими очима, борідками клином на дерев’яному возі IX століття поблизу Осеберга (норв. Oseberg) у фюльке Вестфолл у Норвегії та дерев’яна плоска фігурка підперезаного воїна з королівського кургану кінця X століття в першій данській столиці – Еллінге (дан. Jelling). Аналогічні зображення відомі на ювелірних виробах IX – X ст. Такою є личина, що прикрашає щиток персня з Еллінге, округлі голівки, розставлені на верхній ажурній накладці одного з типів скандинавських фібул.

Таку деталь чернігівської фігурки, як браслет(?) на правому зап’ясті, крім бронзової статуетки з Реллінге, можна знайти на деяких фігурах на рунічних каменях, на платівці зі зіставленими фігурками Фрейра та велетки в Норвегії, у бронзових амулетів-фігурок скандинавських воїнів.

Відсутність слов’янських, балтських, фінських або тюркських аналогій і ціла низка паралелей у скандинавському матеріалі дозволили припустити скандинавське походження бронзового ідола з «Чорної могили». Знахідки, подібні до чернігівської, є рідкістю, тому визначення цього зображення зустрічає певні труднощі. Однак деякі припущення зробити можна.

Слід звернути увагу на дві деталі, що характеризують чернігівського ідола, – це борода й чітко читаний широкий пояс. Борода – атрибут бога-воїна Тора-громовика, а в «Молодшій Едді» (ісл. Snorra Edda) є такі слова: «…и другим бесценным сокровищем владеет Тор – Поясом Силы. Лишь только он им опояшется, вдвое прибудет божественной силы». Руда борода Тора асоціювалася з блискавкою – небесним вогнем, струс бороди породжував вітри й шторми. Присутність зображення Тора видається доречною серед похоронного інвентарю знатного воїна, пов’язаного з варязьким середовищем. У цьому випадку особливий інтерес набуває етнічне та соціальне визначення поховання «Чорної могили».

На підставі всіх цих даних 1984 року Тамара Анатоліївна Пушкіна припустила, що фігурка зображує бога Тора й виготовлена скандинавським ремісником. Після цієї публікації інтерпретація фігурки як зображення бога Тора стає практично загальноприйнятою в радянській науковій літературі.

У середині 1990-х років було здійснено перший досвід визначення елементного складу металевої фігурки за допомогою рентгено-флуоресцентного, енерго-дисперсійного аналізу, проведеного в рентгено-спектральній лабораторії кафедри геохімії Геологічного факультету Московського державного університету імені М.В. Ломоносова. Результат аналізу поверхні показав, що фігурку було відлито зі свинцевої міді: Cu – 93,25%, Sn – 0,07%, Pb – 2,58%, Ag – 0,14%, Sb – 0,16%, Fe – 1,5%, Au – 2,3%. Незважаючи на те, що сильна корозія та реставрація істотно вплинули на фігурку, наявність золота в складі спектра дозволила стверджувати, що спочатку фігурка була позолоченою, що неможливо було визначити при візуальному огляді. Результати аналізу стали ще одним аргументом на користь віднесення фігурки до скандинавської ремісничої традиції, оскільки золочення бронзових виробів – характерний прийом металообробки Північної Європи доби вікінгів.      

Крім наведеної вище, існує й інша точка зору на інтерпретацію всіх цих фігурок. Вона заснована на факті, що ті з фігурок, які входили до складу поховальних комплексів, супроводжувалися наборами гральних шашок. Набори фішок використовувалися для популярної в добу вікінгів гри hneftafl – «королівська дошка». Такої версії, опублікованої 2012 року, дотримується український археолог Наталя Віталіївна Хамайко. Вона висунула доводи про приналежність таких знахідок гральним наборам, де антропоморфні фігурки могли відігравати роль «тавлейних королів» (давньорус. «тавлия, тавлѣя» дошка для гри в нарди, шашки чи шахи). Така ймовірність стосується й «Чорної могили», де знайдені скляні й кістяні шашки.

2011 року фігурка чернігівського ідола знову вирушила до відділу наукової реставрації Державного історичного музею в Москві. Трудомістка методика пошарового механічного розчищення поверхні, проведена реставратором предметів із металу В.А. Ширяковим, повністю виявила первісний вигляд фігурки. Після зняття останнього шару окислів проступила частково втрачена позолота – у давнину ідол сяяв золотим блиском.

Фігурка після механічного розчищення. Малюнок археолога Анни Сергіївни Дементьєвої. Джерело – https://www.stena.ee/blog/razoblachenie-idola-iz-chyornoj-mogily. Фото без змін

.

Зняття кірки окислів дозволило знову звернутися до питання про технологію виготовлення фігурки. У відлитої з «чистої» міді фігурки деталі були пропрацьовані вхолодну за допомогою набору карбів, після чого фігурка була позолочена з використанням технології «вогневого золочення» (амальгамування).

Сліди технологічних операцій на поверхні фігурки (а – обличчя; б – комір, вигляд ззаду; в – пояс, вигляд спереду; г – каптан, нижня частина, вигляд ззаду): 1 – чекан із кільцевим боєм; 2 – кернер (точковий слід); 3 – чекан із прямокутним боєм; 4 – чекан із трикутним боєм. Джерело – https://www.academia.edu/38652186/%D0%9C%D1%83%D1%80%D0%B0%D1%88%D0%B5%D0%B2%D0%B0_%D0%92_%D0%9E%D1%80%D1%84%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%9E_%D0%92_%D0%9B%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B0_%D0%90_%D0%AE_%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%8F_%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%8F_%D0%B8%D0%B4%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%B8%D0%B7_%D0%BA%D1%83%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D0%B0_%D0%A5_%D0%B2_%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B8%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D1%8F_2019.Фото без змін

.

Особливостями хімічного складу пояснюються й деякі дефекти на поверхні фігурки. Невеликі відкриті порожнини, зафіксовані в більшості випадків на ділянках, прикрашених орнаментом – на поясі, на руці, а також на носі, є дефектом, властивим литтю міддю. Мідь – дуже в’язкий метал, схильний у розплавленому вигляді поглинати гази. У процесі твердіння розплаву поглинені гази виділяються і роблять масу металу пористою. При подальшій обробці й декоруванні виробу потрапляння інструмента в пору, що знаходиться близько до поверхні, призводить до продавлювання металу й відкриття на поверхні нових порожнин. Також до відкриття приповерхневої пори на виступаючій ділянці рельєфу може призвести і травмування виробу в процесі його використання. Імовірно, саме це ми і спостерігаємо на обличчі фігурки (фото – а).

Після розчищення поверхні стали читатися приховані раніше деталі. Насамперед виявилася поза – персонаж сидить, схрестивши босі ноги з чітко позначеними пальцями, права нога лежить зверху. Така поза незвична для північноєвропейських фігурок – у зображенні людини, що сидить у позі «лотоса», безсумнівно, читається вплив «сходу». У цьому контексті видається доречним згадати про знамениту фігурку Будди (VI – VII ст.), знайдену на території поселення Гельгьо (швед. Helgö) на острові Гельгьо на озері Мелар (швед. Mälaren) у Швеції, що свідчила про інтерес до східної екзотики на півночі Європи.

Фігурка з «Чорної могили» вдягнена в одяг із довгим рукавом, який звужується до зап’ястя й завершується двома чіткими лініями. Між якими знаходиться смуга з орнаментом із кружечків, можливо, таким чином, виділено манжет. Після реставрації 1982 року вгадувався лише один манжет, який був інтерпретований як браслет. М’яка лінія від краю рукава до талії та відсутність складок у районі пояса вказують, що це не туніка, а каптан. З боку спини на шиї добре видна смуга з вертикальних штрихів, яка зникає на грудях під бородою. Така смуга може бути оздобленням коміра каптана або відображати наявність коміра-стійки якогось нижнього одягу. Наявність багатошаровості в одязі різко підвищує статус персони. На грудях нижче бороди розташовані кружечки, що маркують вертикальний розріз, а ліворуч і праворуч від бороди вони, швидше за все, оформляють трикутний виріз. Поділ одягу піднятий над зігнутими колінами, складки не позначені, отже, можна припустити, що довжина каптана була приблизно до середини стегна. Навколо талії одяг підперезаний смугою, на якій видно декор у формі маленьких трикутників. Так міг зображуватися м’який шкіряний або тканинний пояс, прикрашений або металевими бляшками, або виготовлений з тканини, малюнок якої відрізняється від малюнка тканини самого каптана. Уздовж ніг проходять смуги з кружечків, аналогічних кружечкам плечового одягу, ймовірно, це штани або ногавиці зі смугою декору вздовж ноги. Таким чином, деталі крою та візерунок тканини позначені карбованим орнаментом.

Видається можливим запропонувати такий варіант реконструкції одягу фігурки – це каптан-куртка з неглибоким трикутним вирізом горловини й розрізом до талії. Поділ сягає середини стегна або трохи вище, рукави довгі з манжетами. На спині біля горловини, а також вище й нижче пояса, по подолу та задній частині спідниці нанесено візерунок, який може показувати декор або конструктивні особливості крою. Ноги закриті або штанами, або ногавицями. Отже, на фігурці зображено комплект одягу, характерний для костюма «східного» типу. Система крою каптана, на думку багатьох дослідників, походить із Центральної Азії.

Такі комплекти – каптан, нижня сорочка або нижній каптан, штани та ногавиці чи панчохи – виникли в середовищі кочівників, разом із поширенням вершництва увійшли у військовий побут багатьох народів. Важливо зазначити, що в пізньому залізному віці зображення людей у каптанах з’являються й на півночі Європи. Проте дослідники іконографії зображення костюма ранньосередньовічної Скандинавії вважають, що каптан пов’язаний не з реаліями буденності, а виключно з героїчною сферою життя й мав служити одягом богів і героїв. У своїй праці «Одяг вікінгів» 2006 року, заснованій на образотворчих та археологічних джерелах, Т. Евінг (англ. Т. Ewing) указує на присутність у чоловічому костюмі як туніки, так і каптана.

Деталь пояса (схема-розгортка). Мал. А.С. Дементьєвої. Джерело – https://ru-sled.ru/bronzovyj-idol-iz-chernigovskogo-kurgana-chyornaya-mogila/. Фото без змін

.

Несподіваною деталлю костюма «східного» вигляду виявився пояс, на якому, замість традиційно підвішеної зброї, двічі, на обох боках, зав’язані незвичайного вигляду химерні вузли. Походження цієї деталі слід шукати зовсім в інших межах – на півночі. Вузли різних форм трапляються в орнаментиці Скандинавії доби вікінгів. На думку деяких дослідників, особлива любов норманів до цієї деталі орнаменту пов’язана з мореплавством і важливою роллю морських вузлів, не виключено також, що зав’язування вузлів відображає магічні вірування.

Французький лінгвіст, міфолог Жорж Едмон Дюмезіль (фр. Georges Edmond Dumézil, помер 1986 року) виявив разючу схожість між германо-скандинавським богом Одіном (давньоскандин. Óðinn) та індійським богом світових вод Варуною (давньоінд. वरुणः). Так само як Один, Варуна є самодержцем-царем над світом, богами та людьми. Варуна наставляє богів, і вони виконують його накази та поради. Так само, як Один, Варуна є покровителем царської влади. Обидва боги – Один, Варуна – маги в основі своїй. Дар Одіна дивовижним чином змінювати вигляд, приймаючи різні подоби, відповідає здатності до перевтілення Варуни, що називається в індійській міфології майя. Варуна володіє путами, петлями та вузлами, якими він миттєво охоплює того, кого хоче покарати. Бог Один на полі битви теж зв’язує ворогів «військовими путами». Варуна – верховний бог у своїх темних, несамовитих, жахливих проявах. Ця риса характеризує також і Одіна, одне з прізвиськ якого Ігг означає «Жахливий».

Вигляд фігурки з «Чорної могили», що відкрився після розчищення, демонструє нам дивовижну картину синтезу північних і східних елементів, це дозволяє висунути припущення, що вони могли бути об’єднані в єдиному об’єкті на «східному торговому шляху», тобто на території Східної Європи. Східні деталі, що відрізняють фігурку від скандинавських «побратимів», дають можливість припустити, що вона була виготовлена скандинавським майстром на території Давньої Русі (Мурашёва В.В., Орфинская О.В., Лобода А.Ю. «Новая история» «идола» из кургана Черная могила (X в.) // Российская археология. – № 1, 2019. – С. 73–86).

.

Експонуються в Державному історичному музеї у Москві, Російська Федерація. Джерело – https://www.stena.ee/blog/razoblachenie-idola-iz-chyornoj-mogily. Фото без змін

.

Таким чином, можна констатувати, що остаточно встановити походження й призначення фігурки з «Чорної могили» так і не вдалося.