ІЗЯСЛАВ ДАВИДОВИЧ
Ізяслав Давидович, князь Чернігівський, великий князь Київський, помер 6 березня 1161 року від ран у Симеонівському монастирі в Копиревому кінці поблизу Києва (нині в Києві) отриманих під Білгородом (нині село Білогородка у Бучанському районі Київської області, не плутати з російським Бєлгородом).
Після смерті 1143 року його брата печерського ченця Миколи (Миколая) Святоші (у миру – князь Святослав Давидович) Ізяслав відправив до ігумена Києво-Печерського монастиря послання з благанням дати йому на благословення та втіху хрест померлого, узголів’я та поміст, на якому блаженний клав поклони. Ігумен віддав йому все, що той просив зі словами: «По вере твоей да будет тебе то, от чего ждешь ты помощи». Отримавши ці речі, Ізяслав дбайливо їх зберігав і прислав до монастиря багато золота, щоб віддячити за пам’ять про брата.
У «Житії преподобного Николы Святоши», складеному єпископом Володимирським Симоном (початок XIII століття) описується одна з подій у житті Ізяслава Давидовича. Князь одного разу сильно захворів і готувався вже до смерті. Бачачи це, довкола нього зібралися дружина, донька й усі бояри. Він же, трохи привставши, і просив води з Печерського колодязя. Сказавши це, він онімів і вже більше нічого не міг вимовити. Послали до Печерського монастиря, взявши там води й омили нею труну преподобного Феодосія. Дав ігумен і волосяницю преподобного Святоші, щоб зодягнути в неї його брата. Перш ніж прийшов посланий із водою та волосяницею, князь Ізяслав сказав: «Идите скорее из города навстречу преподобным отцам Феодосию и Николаю». Коли ввійшов посланець із водою та волосяницею, князь знову вигукнув: «Никола Святоша!»
Дали князю випити тієї води, наділи на нього волосяницю – і він раптом став здоровий – і всі прославили Бога та угодників Його. З тих пір Ізяслав завжди брав і надівав на себе цю волосяницю, коли занедужував – і негайно одужував. І в кожній битві мав він із собою цю волосяницю, і залишався неушкодженим.
Як відомо, і як зазначив літописець, Ізяслав «зане возлюби зело великое княжение Киевское» і завжди претендував на Київ, де на відміну від інших чернігівських князів здобув певну популярність – зокрема тому, що разом із дружиною викупав узятих половцями в полон воїнів і союзників князя Смоленського Ростислава Мстиславича, серед яких був і князь Святослав Всеволодович.
У березні 1161 року до Києва, де в цей час князював Ізяслав, підійшло військо союзників Ростислава Мстиславича – Мстислав Ізяславич, Рюрик Ростиславич, Володимир Андрійович і князь Пороський Василько Юрійович. Кинутий половцями Ізяслав Давидович спробував утекти, але був, наздогнаний чорними клобуками (торками) і в бою був смертельно поранений. Перед смертю він заповів поховати його у волосяниці його брата, яку не наважився надіти через гріх перед боєм, сподіваючись, що зцілиться хоч від вічних хвороб і виразок.
6 березня 1161 року Ізяслав Давидович помер у Симеонівському монастирі в Копиревому кінці поблизу Києва, а через тиждень, 13 березня, був похований у Церкві святих Бориса і Гліба в Чернігові «…положиша тело его в отчий его церкви, у святых мучеников Бориса и Глеба».