ІСТОРІЯ МОНАСТИРЯ
Точна дата, коли збудували Єлецький монастир, невідома – суперечки з цього приводу тривають досі. За переказом, наведеним церковним ученим і письменником, архімандритом Єлецького Успенського монастиря Йоаникієм Галятовським (укр. Йоаникій Ґалятовський, пол. Joannicjusz Galatowski, помер 1688 року) у праці «Скарбница потребная и пожиточная всему свету», надрукованій у Новгород-Сіверському 1676 року, Успенський чоловічий монастир був заснований на місці появи на гілці однієї з ялин (давньорус. ель, звідси й назва – Єлецький) 3 лютого (за старим стилем) 1060 року ікони Пресвятої Богородиці. Чернігівський князь Святослав Ярославич вважав, що це велике знамення, і віддав вказівку на цьому місці заснувати монастир, імовірно, з дерев’яною церквою. У втраченому синодику Єлецького монастиря першим його настоятелем було названо «строитель монах Феодосии».
1069 року, згідно з цим же переказом, у монастирі перебував деякий час один із основоположників чернецтва на Русі, преподобний Антоній Печерський.
На межі XI і XII ст. на тому місці, де з’явилася свята ікона, будується кам’яний Успенський храм.
Літописних відомостей про монастирську обитель небагато. Під 1177 роком згадується «Ефрем – игумен святой Богородицы».
1239 року під час монгольської навали Єлецький монастир був пограбований і спалений. Після чого він протягом майже двох століть перебував у запустінні.
1454 року князь Можайський Іван Андрійович (помер близько 1485 року, онук князя Московського і великого князя Володимирського Дмитра Івановича «Донського»), який отримав «в кормление» від великого князя Литовського Казимира Ягеллончика (лит. Kazimieras Jogailaitis, у Польщі король Казимир IV Ягеллончик) Чернігів, розпочав відновлення чернігівських святинь. Тоді ж було відновлено й Єлецький монастир. В обителі було відремонтовано Успенський храм, біля якого були збудовані келії для ченців, а також встановлено великий дзвін на двох стовпах і малі дзвони на дзвіниці.
Письмові джерела щодо історії Єлецького монастиря аж до середини XVII століття дуже скупі. Початок архімандрії в Єлецькому монастирі належить, імовірно, до XV – XVI ст.
У XV – XVI ст. монастир, як і весь Чернігів, був оточений частоколом (палями). Через своє прикордонне положення Чернігів ставав об’єктом багатьох походів і облог, під час яких страждав і Єлецький монастир, що знаходився за межами міських укріплень.
1500 року Чернігів переходить під владу Великого князівства Московського. Є відомості, що Єлецький монастир відновлюється, зміцнені оборонні споруди, в обителі оселили московських ченців.
За свідченням архімандрита Йоаникія (Галятовського) в Єлецькому синодику було записано 35 архімандритів – настоятелів монастиря, але сам Йоаникій називає лише шість імен: Ніфонт, Адріан, Іона, Герасим, Никифор, Серапіон (у миру – Висоцький). На думку історика Церкви, архієпископа Чернігівського і Ніжинського Філарета (у миру – Дмитро Григорович Гумілевський, помер 1866 року), вони були Єлецькими архімандритами в московський період, 1500 – 1610 рр.
Під час Лівонської війни 1558 – 1583 рр., монастир 1579 року був пограбований польсько-литовським військом.
Чернець Єлецького монастиря Сергій (син донського козацького отамана Михайла Черкашеніна) склав «Слово о некоем старце» (1-ша половина XVII століття), що розповідає про паломництво до Святої землі.
У березні 1610 року під час захоплення і спалення, руйнування Чернігова коронними військами підкоморія київського Самуїла Єронімовича Горностая (пол. Samuel Hornostaj) монастир згорів, зазнавши найбільших руйнувань і втрат. Обвалилися куполи й стіни монастирських храмів, була безповоротно втрачена давня Єлецька-Чернігівська ікона Божої Матері. Спроба поляків вивезти важкий монастирський дзвін, що висів на стовпах, закінчилася невдачею. Ченці, що вціліли, втекли до Москви.
За часів входження Чернігова до складу Речі Посполитої, 1623 року польська влада передала Єлецький монастир Руській уніатській церкві (лат. Ecclesia Ruthena unita, пол. Ruski Kościół Unicki, укр. Руська Унійна Церква – Українська греко-католицька церква). Уніати відремонтували обитель і відновили її діяльність.
У 1628 – 1646 рр. архімандритом монастиря був український православний, потім греко-католицький церковний діяч, поет, учений і видавець Кирило Транквіліон-Ставровецький (укр. Кирило Транквіліон-Ставровецький, помер 1646 року в Єлецькому монастирі).
1633 року король Владислав IV Ваза (пол. Władysław IV Waza), призначив коад’ютором монастиря сина архімандрита Кирила, Єремію Ставровецького.
1635 року Єлецькому монастирю належали села Авдіївка і Горбове (нині село в Чернігівському районі Чернігівської області), а також озера Галин і Святе (укр. Озеро «Святе», нині в Чернігівському районі Чернігівської області) які здавалися в оренду чернігівському бурмістру (міському голові) панові Асалаю (пол. Asalay).
Королівською грамотою від 3 березня 1643 року як коад’ютор був призначений монах Василіянського Ордену святого Йосафата (лат. Ordo Sancti Basilii Magni) Іларіон Колковський (пол. Hilarion Kołkowski), з правом зайняти архімандрію після того, як вона стане вакантною.
У вересні 1646 року, можливо, саме в монастирській друкарні архімандрит Кирило (Транквіліон-Ставровецький) видав першу в Чернігові друковану книгу – свій твір «Перло многоценное» (укр. Перло багатоцінне).
1646 року наступником архімандрита Кирила став Мар’ян Оранський (пол. Marian Orański), за даними дослідника проблем Середньовіччя, краєзнавця, архівіста Аркадія Васильовича Верзилова (помер 1931 року) «лях свецкий». Він став нареченим ігуменом обителі без прийняття сану, очевидно, у зв’язку з тим, що в монастирі майже не було братії, і після смерті архімандрита Кирила обитель існувала номінально.
1649 року під час Польсько-козацької війни (Хмельниччини, 1648 – 1657 рр.) поляків було вигнано з Чернігова, і Єлецький монастир знову стає православним.
Між 1649 – 1657 рр. єпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Зосима Прокопович, проживаючи в Києво-Печерській лаврі, відвідав запустілий Єлецький монастир і склав синодик (поминальник) цієї обителі з відомостями з її історії.
У 1653 – 1667 рр. архімандритом Єлецького монастиря був церковний письменник Лазар (у миру – Лука Васильович Баранович, укр. Лазар Баранович), майбутній архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський, помер 1693 року в Чернігові.
У 1669 – 1688 рр. архімандритом монастиря був церковний письменник Йоаникій (у миру – Галятовський). За пожертви московського царя Олексія Михайловича, гетьмана Війська Запорозького на Лівобережній Україні Івана Самойловича Самойловича, чернігівських полковників Івана Авраамовича Вибельського (укр. Іван Аврамович, Іван Вибельський, помер 1670 року), Василя Касперовича Андрійовича Дуніна-Борковського (пол. Wasilij Kasperowicz Dunin-Borkowski, укр. Василь Дунін-Борковський) та інших козацьких старшин у 1670-х роках був відремонтований головний монастирський храм – Успенський собор, збудовані кам’яні келії, огорожа. При монастирі створена бібліотека.
У період 1670 – 1675 рр. у північно-східній частині монастиря на місці більш ранньої, дерев’яної дзвіниці, була збудована кам’яна восьмигранна оборонна надбрамна вежа, майбутня Надбрамна дзвіниця. У ній і зараз можна побачити численні бійниці.
На початку 1670-х років з ініціативи архімандрита Йоаникія, гетьман Війська Запорозького на Лівобережній Україні Дем’ян Ігнатович Многогрішний (укр. Дем‘ян Гнатович Многогрішний (Ігнатович)) затвердив за монастирем «давні його володіння»: села Горбове й Авдіївку з перевозами та з угіддями, перевіз на річці Десні «против хутора Онисова под Черниговом», озеро Богородичне, села Серединка (нині село в Чернігівському районі Чернігівської області) і Надинівка (нині село в Чернігівському районі Чернігівської області) «с грунтами, лесами, полями, озерами, ставами и другими угодьями».
Універсалом від 22 червня 1672 року гетьман Іван Самойлович затвердив за Єлецьким монастирем села Авдіївка, Надинівка, Серединка, Анісів (нині село в Чернігівському районі Чернігівської області), Горбове, перевіз через Десну і всі раніше належні обителі угіддя.
У 1675 – 1676 рр. на захід від Успенського собору коштом полковника Василя Касперовича Андрійовича Дуніна-Борковського була збудована Церква в ім’я апостолів Петра і Павла з трапезним корпусом, у якому знаходилися братська кухня, пекарня, комора, погріб. Первісна загальна площа храму 45,5 × 17,5 метрів, збереглося лише одне приміщення площею 13,6 м². Водночас почали перебудовувати палатний (північний) корпус келій, зведений, можливо, на початку XVI століття. Імовірно, у 2-й половині 1670-х років були закінчені східний корпус келій і близький до нього за архітектурою південно-західний корпус.
Архімандрит Йоаникій 1676 року склав книгу «Скарбница потребная и пожиточная всему свету» про чудеса давньої та нової, Єлецької ікони Божої Матері з описом історії монастиря та його головного храму. Архімандрита недарма називають «першим істориком мистецтва Чернігова».
У грудні 1687 року новий гетьман Війська Запорозького Іван Степанович Мазепа (Мазепа-Колединський, укр. Іван Степанович Мазепа (Мазепа-Колединський), пол. Iwan Mazepa herbu Kołodyn (Mazepa Kołodyński)) також видав обителі підтверджувальний універсал. Дбали про благоустрій Єлецького монастиря й жителі Чернігова та Чернігівського полку, імена яких внесені в монастирський синодик: «Пан Колчицкий надал в монастырь Елецкий село своё Буянку (нині село в Ріпкинському районі Чернігівської області) в сотне Ройской», «Максим Уласенко, казак Черниговский, надал грунта пахотные, лежачие под Черниговом», «Пан Иерофей Конвисар, бурмистр Черниговский, дарил утварь церковную».
У 1688 – 1696 рр. архімандритом Єлецького монастиря був Феодосій Углицький (у миру – Полоницький-Углицький, укр. Феодосій (Теодосій) Микитович Углицький), з 1692 року архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський. 1688 року для нього на території монастиря збудували дерев’яний будинок, який слугував для нього житлом. У ньому з кінця XVII – XVIII ст. жили настоятелі монастиря.
Універсалом від 10 лютого 1689 року гетьман Іван Степанович Мазепа за проханням архімандрита Феодосія село Мощенка (нині село в Чернігівському районі Чернігівської області) було приписано до монастиря. Гетьман дозволив архімандриту Феодосію зайняти «своїми людьми» і село Лемешівка (нині село в Чернігівському районі Чернігівської області), сусіднє з Мощенкою.
У 1696 – 1697 рр. архімандритом монастиря був Іоанн (у миру – Іван Максимович Васильківський, або Іван Максимович; укр. Йоан (в миру – Іван Максимович Максимович), засновник Чернігівського колегіуму, майбутній архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський, потім митрополит Тобольський і всього Сибіру.
1697 року архімандрит Іоанн отримав універсал гетьмана Івана Степановича Мазепи на володіння млином на річці Білоус поблизу Чернігова, подарованим обителі наказним чернігівським полковником Леонтієм Артемійовичем Полуботком (укр. Леонтій Полуботок).
Наприкінці XVII століття весь комплекс Єлецького монастиря був обнесений цегляною огорожею, висота якої сягала 4 метрів, а загальна довжина дорівнювала 1 км. Зовні вона була оштукатурена й прикрашена карнизом із пілястрами. Огорожа надавала завершеності всьому архітектурному ансамблю монастиря. За радянського часу огорожа місцями була повністю зруйнована, а велика її частина перебувала в напівзруйнованому стані. Нині, коли монастир знову діє, вона щороку ремонтується. Для повного відновлення огорожі потрібні значні кошти.
Таким чином, протягом 2-ї половини XVII століття формується архітектурний ансамбль Єлецького монастиря з яскравими рисами українського бароко.
У 1697 – 1699 рр. архімандритом монастиря був релігійний і церковний діяч Димитрій (у миру – Данила (Даниїл) Савич Туптало, укр. Димитрій (в миру – Данило Савич Туптало)), майбутній митрополит Ростовський і Ярославський. Архімандрит Димитрій влаштував поблизу села Копачів (нині село в Чернігівському районі Чернігівської області) млин.
Взимку 1697/1698 року внаслідок неврожаю в Чернігівському краї був сильний голод. Архімандрит Димитрій купував за кордоном хліб для монастирських селян і годував в обителі всіх бідних власним коштом. На прохання архімандрита гетьман Іван Степанович Мазепа звільнив монастирських підданих від постійної повинності і наказав, щоб «козаки в сёлах монастырских живучий избытков жадных над жителями тамошными чинити неважилися и грунта я кие неслушне позаймали, жеб монастырови зповертали конечне».
Універсалом від 22 травня 1698 року гетьман Іван Степанович Мазепа, на прохання архімандрита Димитрія, дозволив монастирю на монастирських перевозах поблизу Чернігова й в Авдіївському «горелку свою для шинку держати и продавати оную».
1698 року з ініціативи архімандрита Димитрія та на замовлення чернігівського полковника Юхима Яковича Лизогуба біля південного фасаду Успенського собору розпочалося будівництво усипальниці (Церква св. апостола Якова) для його батька чернігівського полковника Якова Кіндратовича Лизогуба (укр. Яків Кіндратович Лизогуб, помер 9 серпня 1698 року).
У 1700 – 1702 рр. архімандритом Єлецького монастиря був Нікон.
1701 року коштом чернігівського полковника Юхима Яковича Лизогуба в монастирі над оборонною надбрамною вежею було надбудовано верхній ярус, призначений для розміщення дзвонів, увінчаний барочною банею. Споруда отримала функцію – Надбрамної дзвіниці, її висота становить 36 метрів.
Фасад дзвіниці. Джерело – Храми Чернігово-Сіверщини. Альбом «Храми Чернігова. Єлецький монастир». Фото без змін
План 1-го ярусу дзвіниці. Джерело – Храми Чернігово-Сіверщини. Альбом «Храми Чернігова. Єлецький монастир». Фото без змін
Монастирська дзвіниця. Фото 25 червня 2016 року. Автор – Качуровська. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін
Універсалом від 6 травня 1703 року гетьман Іван Степанович Мазепа віддав монастирю «в полное арендовое заведоване горелчаные, тютюнные и дегтевие шинки» в селах Анісів, Горбове, Мощенка, Авдіївка. Коли закінчився річний термін оренди шинків, архімандрит Іполит клопотав про поновлення оренди й на наступний рік і отримав новий універсал гетьмана від 5 травня 1704 року.
Наступник Іполита архімандрит Ісакій (у миру – Васенкевич, укр. Ісаакій Васенкевич), незважаючи на те, що гетьман Іван Степанович Мазепа підвищив плату за оренду «горелочных, тютюнных и дегтярных шинков» у монастирських селах з 400 до 500 золотих на рік, продовжив її ще на кілька років.
У XVIII столітті Єлецький монастир утримував шинки майже в усіх своїх володіннях, що давало йому значні прибутки. У кожному такому питному закладі на рік продавалося від 100 до 400 відер сивухи та «гарячого вина».
1724 року в Єлецькому монастирі належав штат: архімандрит, ігумен, проповідник, намісник, скарбник, священик, інквізитор, вотчинний наглядач, диякон, ченці, або послушна братія (квасовар-пивовар, стольничий, кухар, трапезний, хлібний, хлібодар, підкеларник, ворітник, конюшенний, городній, чашник, погребний, годинник, житенний, дзвонар, просфорник, паламар, рухлядник, той, що служив хворим), білці (4 копіїсти, 2 піддячі, канцелярист, стряпчий, наказний), служки (віконничник, 2 пічники, 2 теслі, 2 коваля, 12 конюхів при монастирі та 8 у селах, шорник, швець, 2 кравці, приспішник, архімандритський кухар, опалювач в архімандритських келіях, 2 рибалки, 2 церковні сторожі, бондар, колісник, 6 слуг для «всяких разсылок и выезда с архимандритом и прочими властями»). Усій братії видавалося жалування грошима й хлібом: архімандриту належало 100 рублів і 8 четвертей хліба, ченцям – по 6 рублів і 5 четвертей хліба. Крім того, гроші належали на різні монастирські й церковні потреби. До 1786 року в Єлецькому монастирі проживав 21 монах.
У 1755 – 1757 рр. архімандритом монастиря був Гервасій (у миру – Григорій Лінцевський, укр. Гервасій (в миру – Григорій Лінцевський)), з 1757 року – єпископ Переяславський і Бориспільський.
У 1761 – 1762 і 1763 – 1773 рр. архімандритом був Панкратій (у миру – Чарнийський, укр. Панкратій (в миру – Чарниський)), помер у Єлецькому монастирі 1773 року.
Згідно з ревізією 1782 року за Єлецьким монастирем числилося 1342 селянина.
У 2-й половині XVIII століття монастир, будучи однією з найбагатших і найблагоустроєніших обителей, перетворюється на великого землевласника. Згідно з описом архімандрита Єлецького монастиря в 1774 – 1788 рр. Єрофея (у миру – Йоаникій Малицький, укр. Ієрофей (в миру – Йоаникій Малицький)) обителі належали села Мощенка, Лемешівка, Горбове, Глузди (нині село в Чернігівському районі Чернігівської області), Авдіївка, Анісів, Напорівка (укр. Напорівка, нині хутір у складі села Лукашівка у Чернігівському районі Чернігівської області), Вершинова Муравійка (нині село в Чернігівському районі Чернігівської області), Серединка, Сядричі (нині село Деснянка у Чернігівському районі Чернігівської області), Юр’ївка (нині село в Чернігівському районі Чернігівської області), Пижівка. У Лемешівці монастир мав власну винокурню, а в монастирських шинках на рік продавалося 2 тисячі відер горілки. Обитель мала 147 ланів орної землі та 56 сінокосів, які щорічно давали 2,7 тисячі возів сіна. У володінні Єлецького монастиря знаходилися кілька гаїв будівельного лісу, понад 10 млинів і рибальських озер. Монастир мав цегельний завод у Чернігові.
1786 року архімандритом Єрофеєм (майбутній єпископ Чернігівський і Ніжинський у 1788 – 1796 рр., митрополит Київський і Галицький у 1796 – 1799 рр.) з доходів обителі для монастирської дзвіниці було відлито дзвін у 160 пудів.
10 квітня 1786 року указом російської імператриці Катерини II на південь Російської імперії – Малоросію була поширена секуляризація. Єлецький монастир було віднесено до 1-го класу. До казни були передані ті, що перебували у власності монастиря кріпосні селяни – 1256 чоловіків і 1169 жінок, 7 пекарень, 8 шинків, винокурня, 4 лазні, 9 млинів, 4 поромні переправи та багато іншого.
Після 1786 року за Єлецьким монастирем залишалися лише деякі садиби в Чернігові, близько 40 десятин орної землі, 3 озера та Романівський млин у Гущині (нині село в Чернігівському районі Чернігівської області).
Печатка Єлецького монастиря. Автор – Денис Коритько. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін
1811 року в південній частині монастиря збудовані Настоятельські покої, з 1861 року – нова Петропавлівська церква з трапезною.
План Єлецького монастиря початку XIX століття. Креслярська копія з оригіналу, Центральний державний історичний архів у Ленінграді (ЦДІАЛ), ф. 1488, д. 925. Джерело – Цапенко М. Архитектура левобережной Украины XVII – XVIII веков. – Москва, 1967. – С. 66. https://www.pslava.info/Chernigiv_MonJeleckyj_066,252215.html. Фото без змін
1 – Успенський собор;
2 – північні (ігуменські) келії;
3 – східні келії;
4 – Настоятельські покої;
5 – Надбрамна дзвіниця;
6 – Церква в ім’я апостолів Петра і Павла з трапезною.
У 1813 – 1818 рр. архімандритом монастиря був Феофіл (у миру – Федір Татарський, укр. Феофіл (в миру – Федір Татарський)), майбутній архієпископ Катеринославський, Херсонський і Таврійський. Він займався історією Чернігівського Єлецького Успенського монастиря.
У 1818 – 1822 рр. архімандритом був Мелетій (у миру – Іван Носков, укр. Мелетій (в миру – Іван Носков)).
У 1823 – 1828 рр. архімандритом монастиря був Єронім (у миру – Ігнатій Візерський, помер 1837 року), який, згідно з Російським біографічним словником (1896 – 1913 рр.), «привёл его (монастырь) в отличное во всех отношениях состояние».
У 1820-х – 1840-х рр. Єлецький монастир бідував і занепадав. Згідно з «Геометричним спеціальним планом» 1835 року, «за монастырём всей земли, включая усадьбу», значилося 127 десятин. Ділянки монастирської землі в Чернігові та навколо нього здавалися в оренду. Терміни оренди часто поновлювалися, а потім орендарі, користуючись слабким наглядом з боку монастирської адміністрації, самовільно передавали оренду іншим особам. Важко було знайти господаря, до якого з цих причин монастир не мав би претензій. У XIX столітті велися безплідні суди, що закінчувалися для монастиря втратою майна.
До середини XIX століття Єлецький монастир занепав.
У 1850 – 1852 рр. архімандритом монастиря був Климент (у миру – Петро Можаров).
У 1859 – 1866 рр. Єлецький монастир був відроджений за архієпископа Чернігівського і Ніжинського Філарета (у миру – Дмитро Григорович Гумілевський). На його прохання 1860 року Святійший Синод передав монастир у його управління. Архієрей розмістив в обителі свою велику бібліотеку, архів, а також Чернігівську духовну консисторію. Вона разом з архівом 1861 року розмістилася в колишній Церкві в ім’я апостолів Петра і Павла з трапезною. Для архівних справ консисторії були пристосовані 2-й і 3-й поверхи монастирської дзвіниці. Архієпископ Філарет на виділені з казни гроші, а також на власні кошти відремонтував кам’яні будівлі, влаштував господарські служби. Турботою архіпастиря був відроджений і занедбаний монастирський фруктовий сад.
Після смерті 1866 року архієпископа Філарета монастирем управляв новий архієпископ Чернігівський і Ніжинський у 1866 – 1871 рр. Варлаам (у миру – Василь Порфирович Денисов).
Указом Святійшого Синоду від 21 серпня 1868 року в Чернігівській єпархії засновувалося вікаріатство. Єлецькою обителлю стали управляти вікарії, що титулувалися єпископами Новгород-Сіверськими. Будучи настоятелями монастиря вікарні єпископи, одночасно виконували посаду ректора Чернігівської духовної семінарії, голови Єпархіального комітету Чернігівського відділення Православного місіонерського товариства, а також голови Ради Братства святого Михаїла, князя Чернігівського.
Єлецький монастир у XIX столітті. Джерело – https://ukrainaincognita.com/chernigivska-oblast/chernigiv/chernigiv-eletskyi-uspenskyi-monastyr. Фото без змін
У 1890 – 1892 рр. у Єлецькому монастирі в Будиночку святителів Феодосія і Димитрія було відкрито іконописну школу, також влаштовано притулок для сиріт на 8 осіб, складено й надруковано опис бібліотеки та ризниці монастиря, розпочато дослідження давніх фресок Успенського собору й печер на території обителі. В урочищі «Святе», що належало монастирю, було влаштовано Каплицю в ім’я преподобного Миколи Святоші. Були придбані образ святого, а також частка його облачення.
Вигляд на Єлецький монастир з боку надбрамної дзвіниці. Фото початку XX століття. Державна публічна історична бібліотека Російської Федерації (ДПІБ). Джерело – https://www.pravenc.ru/text/189789.html. Фото без змін
1903 року поряд із приміщенням странноприїмниці при єпископі-настоятелі Ісидорі (у миру – Петро Олександрович Колоколов) Братством святого Михаїла була відкрита бібліотека з читальнею.
Згідно з монастирською відомістю за грудень 1907 року, у Єлецькому монастирі проживали настоятель-єпископ, 13 ченців і 4 послушники. При обителі була відкрита церковнопарафіяльна школа. У приміщенні школи в недільні й святкові дні проходили релігійно-моральні читання.
На прохання Комітету з влаштування XIV Археологічного з’їзду в Чернігові 1908 року єпископ Чернігівський і Ніжинський Антоній (у миру – Яків Григорович Соколов) розпорядився передати на виставку портрети архіпастирів з Чернігівського архієрейського дому. Таке ж розпорядження щодо монастиря віддав єпископ-настоятель Нестор (у миру – Микола Дмитрович Фомін). Крім портретів на виставці було представлено велику кількість предметів церковної старовини.
У лютому 1912 року на засіданні Чернігівської єпархіальної ради було вирішено відкрити в Єлецькому монастирі школу з гуртожитком для підготовки дияконів і псаломщиків.
З 12 жовтня по 6 листопада 1919 року, під час Громадянської війни, на території монастиря знаходився штаб білогвардійських частин генерал-лейтенанта Антона Івановича Денікіна.
7 листопада 1919 року Чернігів зайняли більшовики, почалися утиски монастирської братії.
27 липня 1920 року постановою Президії губернського виконавчого комітету споруди Єлецького монастиря передавалися Губернській надзвичайній комісії по боротьбі з контрреволюцією та саботажем «для организации там концентрационного лагеря».
З 12 червня 1921 року на території монастиря діяла Єлецька релігійна громада.
Наприкінці 1921 року рішенням радянської влади Єлецький Успенський чоловічий монастир було закрито. Монастирські будівлі віддали різним світським установам, у келіях влаштували казарми для червоноармійців.
У 1920-х роках почалися археологічні дослідження Єлецького монастиря.
У травні 1922 року під час вилучення церковних цінностей з Єлецького монастиря було вивезено 34 фунти 19 золотників срібла, 11 фунтів срібних виробів.
20 квітня 1923 року представники Чернігівського єпархіального управління на умовах і на термін, встановлені за угодою з Губернським відділом комунального господарства, взяли в орендне користування Архієрейський будинок з Петропавлівською церквою, східні келії, будиночок святителя Феодосія Углицького, Настоятельський корпус, сараї, гаражі та південно-західні келії (колишній готель) для учнів чоловіків робітничо-селянської інспекції.
16 серпня 1923 року Чернігівською окружною ліквідаційною комісією щодо відокремлення Церкви від держави була створена комісія з представників окружного виконкому для ревізії майна, що перебуває у віданні Єлецької релігійної громади. Після ревізії договір Єлецької громади з Чернігівським окрліквідкомом 22 серпня 1923 року був розірваний «ввиду укрывательства членами общины имущества и хаотического ведения последнего».
7 січня 1928 року Комісія з членів Міськради та Держмузею обстежила садибу Єлецького монастиря й констатувала її аварійний стан, унаслідок чого на підставі декрету Всеукраїнського центрального виконавчого комітету від 19 квітня 1922 року «сочла целесообразным передать всю усадьбу Госмузею». Зважаючи на велике історико-культурне значення Успенської церкви, Рада народних комісарів УСРР оголосила храм із дзвіницею й огорожею історико-культурними пам’ятками всеукраїнського значення і передала їх на утримання держбюджету.
На початку 1930-х років монастирська територія належала навчально-будівельному комбінату.
У 1930-х роках стан монастирського архітектурного ансамблю погіршився. Монастирські будівлі почали руйнуватися, чому сприяли й місцеві жителі, які розібрали 1935 року частину огорожі по вулиці Підмонастирській (нині вулиця Толстого, укр. Вулиця Толстого).
У 1941 – 1943 рр. під час Другої світової війни, німецькі окупанти розмістили в монастирі військову частину, а в Успенському соборі влаштували стайню.
1942 року окупаційна влада відкрила один з корпусів, що оточують Успенський собор, – Дмитрівський храм, при якому діяла релігійна громада. В інших монастирських будівлях розміщувалися склади, Петропавлівська церква слугувала окупантам майстернею з ремонту техніки.
Після того як 1942 року до Чернігова наблизилися партизани й підпільникам вдалося винести з монастирських печер, де було заховано зброю, 12 гвинтівок і кулемет, німці поспішно демонтували й вивезли свої верстати з будівлі Петропавлівської церкви.
На 1943 рік, під час військових дій у монастирі були повністю зруйновані південно-західні келії (колишній готель), будівля колишньої духовної консисторії (первісно Церква в ім’я апостолів Петра і Павла з трапезною, 1675 – 1676 рр.), а також північні келії XVI – XVII ст.
У 1943 – 1962 рр. проведено ремонт і реставрацію деяких споруд монастиря, при збереженні їх у віданні різних світських установ. Під час відновлення в 1943 – 1947 рр. Петропавлівська церква (будівля 1811 року) була перебудована й пристосована під театр. У 1950-х роках у колишньому храмі розміщувався Драматичний театр імені Т.Г. Шевченка, пізніше – Театр юного глядача, Чернігівська обласна філармонія до 1964 року, РАЦС (Запис актів цивільного стану) і до 1992 року – Спортивний клуб «Динамо». У просторому трапезному залі, що прилягає до церкви із західного боку, розташовувалася Бібліотека імені В.Г. Короленка з читальним залом, а пізніше на деякий час сюди було перенесено Чернігівський обласний архів. У будиночку святителя Феодосія Углицького після 1945 року жили сім’ї, а пізніше розміщувався Художньо-рекламний комбінат Управління культури.
1957 року, після дослідження північних келій XVI – XVII ст. Центральними науково-реставраційними майстернями Академії будівництва і архітектури СРСР, розпочалася їхня реставрація. Були відновлені стіни, дерев’яний дах, дверні та віконні прорізи, а також кахельні печі в стінах сіней: одна, із зелених рельєфних кахлів XVI століття, – у східній кімнаті центральної частини корпусу, інша, з білих розписних кахлів XVII століття, – у південній кімнаті східної частини корпусу. Реставрація виконана за проєктом архітектора-реставратора Ірини Валентинівни Ільєнко. У 1980-х роках у будівлі розміщувалося Товариство охорони пам’яток історії та культури. 2008 року там знаходився ігуменський корпус.
Фото 1960 року. Джерело – https://cn.archives.gov.ua/expos/temat/PDA/13.php. Державний архів Чернігівської області», один. збер. 0–9686. Фотографія. Фото без змін
У 1961 – 1962 рр. Успенський собор з Надбрамною дзвіницею реставрувався Міжобласною спеціалізованою науково-реставраційною виробничою майстернею № 3.
1966 року подвір’я Єлецького монастиря стає знімальним майданчиком для єдиного радянського фільму жахів «Вій» за мотивами однойменної повісті українського письменника Миколи Васильовича Гоголя.
Загальний вигляд з північного заходу. Фото 4 квітня 1976 року. Автор – М.І. Жарких. Джерело – Негатека, № A102-14. https://www.pslava.info/Chernigiv_MonJeleckyj_a102-14a,252224.html. Фото без змін
У 1981, 1983 роках археолог і краєзнавець Олександр Володимирович Шекун проводив охоронні розкопки на території Єлецького монастиря. Зібрані під час робіт матеріали зберігаються у фондах Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» (укр. Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній»).
План Єлецького монастиря. Джерело – Памятники градостроительства и архитектуры УССР. – Киев: Будівельник, 1986. – Т. 4. – С. 266. https://www.pslava.info/Chernigiv_MonJeleckyj_pga4_0707,252214.html. Фото без змін
1 – Успенський собор;
2 – північні (ігуменські) келії;
3 – східні келії;
4 – Надбрамна дзвіниця;
5 – огорожа з воротами;
6 – Приділова церква св. апостола Якова (Усипальниця Лизогубів);
7 – південно-західні келії (настоятельські);
8 – дерев’яний житловий будинок (Будинок архімандрита Феодосія Углицького).
Загальний вигляд з південного заходу, з Болдиних гір. Фото 21 травня 1989 року. Автор – М.І. Жарких. Джерело – Негатека, № 490-27. https://www.pslava.info/Chernigiv_MonJeleckyj_490-27a,252234.html. Фото без змін
У 1990 – 1991 рр. розкопки на території монастиря проводив український архітектор, мистецтвознавець, краєзнавець Андрій Антонович Карнабіда. Матеріали, зібрані в ході робіт, зберігаються у фондах Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» (укр. Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній»).
20 серпня 1992 року за клопотанням митрополита Чернігівського і Ніжинського Антонія (у миру – Онуфрій Іванович Вакарик) на підставі рішення Чернігівського обласного виконавчого комітету від 31 грудня 1991 року «О передаче памятника архитектуры Республиканского значения сооружений Елецкого Успенского монастыря в г. Чернигове Епархиальному управлению Украинской православной церкви» Державний архітектурно-історичний заповідник передав у безоплатне користування УПЦ: Успенський собор, Надбрамну дзвіницю, північний, східний і південно-західний келійні корпуси, Будинок святителя Феодосія, монастирську огорожу.
1992 року Єлецький монастир було відновлено вже як жіночий. Монастирський комплекс знаходиться в безоплатній оренді Московського патріархату під назвою Свято-Успенський Єлецький жіночий монастир на честь головного храму Успіння Пресвятої Богородиці. 19 серпня 1992 року в Петропавлівській церкві відбулося перше богослужіння. Настоятелькою монастиря стала ігуменя Феодосія (у миру – Сорока).
У 1996 – 2006 рр. настоятелькою монастиря була ігуменя Амвросія (у миру – Ганна Павлівна Іваненко). При ній були відремонтовані всі зношені будівлі обителі. Відновлені Успенський собор, заново освячений 28 серпня 1998 року, Петропавлівська церква, Надбрамна дзвіниця, східні келії, обладнані швейна, золотошвейна, іконописна майстерні, просфорня, влаштовано підсобне господарство, на схилі Лісковицької гори (укр. Лісковиця) розбито невеликий город.
1996 року за благословенням митрополита Чернігівського і Ніжинського Антонія був заведений особливий звичай святкування пам’яті святителя Феодосія Чернігівського, з урочистим обнесенням мощей по храмах, де служив подвижник.
З 1997 року в Петропавлівській церкві зберігається ковчежець із частками мощей святителя Димитрія Ростовського, святителя Феодосія Чернігівського і преподобного Лаврентія Чернігівського (у миру – Лука Євсійович Проскура, помер 1950 року).
1 квітня 1999 року чудотворна Єлецька ікона Божої Матері була повернена з Чернігівського обласного історичного музею імені В.В. Тарновського (укр. Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського) до обителі.
27 грудня 2006 року померла ігуменя Амвросія. З поваги до її заслуг перед Єлецьким монастирем, вона була похована біля апсид Успенського собору.
Могила ігумені Амвросії. Фото 20 вересня 2020 року. Автор – Angloman
На монастирському подвір’ї. Фото 1 січня 2009 року. Автор – Neovitaha777. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін
У період з 2012 по 2013 рік українська художниця Ольга Володимирівна Ляшенко написала ікони для іконостаса монастирської церкви.
Успенський собор і Надбрамна дзвіниця. Фото 6 березня 2016 року. Автор – Nomad0212. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін
У липні 2018 року Чернігівська експедиція під керівництвом українського археолога Олени Євгенівни Черненко вирушила на архітектурно-археологічні дослідження Єлецького монастиря. Мета експедиції: вивчення давньої забудови монастиря. Розкопки проводяться на виконання «Обласної цільової програми археологічних досліджень у Чернігівській області на 2013 – 2020 рр.».
Навесні 2022 року під час повномасштабного вторгнення в Україну російські війська обстріляли Чернігів, а разом із ним і Єлецький Успенський монастир. 7 березня під час обстрілу були пошкоджені фасади монастирської огорожі, ворота й Надбрамна дзвіниця XVII століття, барабани куполів Успенського собору XI – XVII ст.
Фото 7 березня 2022 року. Автор – Oleksandr Tkachenko. Джерело – https://ui.org.ua/postcard/yeleczkyj-uspenskyj-monastyr/. Фото без змін
Так, стіни давнього монастиря закарбували сліди ще однієї страшної війни – підступного нападу Російської Федерації, яка нищить культурну спадщину України й намагається переписати її історію.
Наприкінці лютого 2023 року Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» (укр. Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній») заявив про закінчення терміну дії договору про безоплатне користування пам’яткою архітектури – Єлецьким монастирем і зажадав від Чернігівської єпархії Української православної церкви залишити монастир до 28 березня 2023 року. УПЦ відмовилася повертати монастир і звернулася до суду з позовами, у яких просила визнати договір чинним.
У червні 2023 року українська компанія Skeiron, яка займається оцифруванням культурної спадщини, оцифрувала Єлецький монастир. Ці дані можуть бути використані під час подальших досліджень монастиря.
Фото Skeiron/Facebook. Фото без змін
Фото Skeiron/Facebook. Фото без змін
26 жовтня 2023 року Господарський суд Чернігівської області відмовив у задоволенні позовних вимог Чернігівської єпархії УПЦ про визнання поновленим договору про безоплатне користування майном Єлецького монастиря.
4 липня 2024 року постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №927/1342/23, позов Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» задоволено в повному обсязі. Таким чином, суд підтвердив, що Управління Чернігівської єпархії УПЦ не має правових підстав перебувати на території Єлецького монастиря.
16 січня 2025 року Верховний суд України у складі Касаційного господарського суду відмовив Управлінню Чернігівської єпархії УПЦ у праві користуватися Єлецьким монастирем.