ІСТОРІЯ ХРАМУ З XX СТОЛІТТЯ
1902 року в Спаському соборі покладено нову підлогу зі штучного каменю – метласька або пірогранітна кахельна плитка з клеймом: «Т-Б-Э-Б», по колу напис: «БЕРГЕНГЕЙМЪ. ХАРЬКОВЪ». Це все розшифровується так: «Товариство барона Едуарда Бергенгейма в Харкові».
1906 року до вивчення Спаського собору звертались російський архітектор, реставратор, історик архітектури Федір Федорович Горностаєв та російський, радянський історик мистецтва Дмитро Власович Айналов.
Головними святинями Спасо-Преображенського собору, що зберігалися в храмі до 1917 року, були мощі князя св. Ігоря Ольговича та митрополита Київського і всієї Русі Костянтина I, які перебували в землі біля стін храму, а також мощі святителя Феодосія Углицького, які відкритими лежали в соборі. Також тут зберігалася дуже шанована на Чернігівщині з середини XVII століття чудотворна ікона Репкінської Божої Матері, що перебувала в кіоті біля лівого внутрішнього стовпа храму, у срібній позолоченій ризі. З 1740 року ікона висіла над царськими вратами Борисоглібського собору, а потім була перенесена до Спасо-Преображенського собору. Біля правого стовпа Спаського собору під балдахіном перебував кіот з іконами Олександра Невського і Марії Магдалини – небесних покровителів російського імператора Олександра III та його дружини. Ці ікони встановили на честь порятунку імператорської родини під час залізничної катастрофи 17 жовтня 1888 року біля станції Борки на Харківщині.
У центрі собору висіло велике паникадило з карбуванням, що відтворювало грона винограду, плоди, квіти. Це паникадило – дар чернігівського полковника в 1687 – 1698 рр. Якова Кондратовича Лизогуба. На початку XX століття в соборі зберігалися козацькі прапори, 18 прапорів чернігівського ополчення, що брало участь у війні з імператором французів Наполеоном I Бонапартом (фр. Napoléon Bonaparte), а також 11 прапорів ополчення часів Кримської війни 1853 – 1856 рр.
Після революційних подій 1917 року одним із перших заходів у боротьбі з релігією було розкриття мощей і вилучення їх у релігійних громад. Мощі святителя Феодосія Углицького були вилучені влітку 1921 року. Прохання архієпископа Чернігівського Пахомія (у миру – Петро Петрович Кедров) до Ради народних комісарів УСРР про передачу мощей віруючим було відхилено.
У 1923 – 1929 рр. у Спасо-Преображенському соборі Всеукраїнська академія наук організувала перші масштабні архітектурно-археологічні дослідження. Розкопки на об’єкті проводилися лише з червня по вересень 1923 року. Усі ці роботи, за сприяння духовенства, проводила група українських учених під керівництвом російського, українського, радянського історика, археолога Миколи Омеляновича Макаренка та історика архітектури Іполита Владиславовича Моргилевського.
Учасники досліджень Спасо-Преображенського собору: А. Макаренко, М.О. Макаренко, П.І. Смолічев, Я.М. Жданович, П.П. Курінний, Д. Кокотюха. Фото 1923 року. Суспільне надбання. Фото без змін
Матеріали досліджень (знахідки, креслення, фотографії) були передані до Крайового історичного музею (нині – Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського), але вони були втрачені під час Другої світової війни. Зараз у музеї зберігається лише частина речей зі скарбу ювелірних прикрас, виявленого під час розкопок у південно-східній прибудові Спаського собору. Деякі документи вдалося знайти в Державному архіві Чернігівської області та в Науковому архіві Інституту археології Національної академії наук України (укр. Науковий архів Інституту археології Національної академій наук України).
Спираючись на наявні матеріали, можна встановити, що 1923 року розкопки охопили всю територію вздовж північного та південного фасадів Спаського собору, за винятком невеликих ділянок по периметру тамбурів і давньої Північної сходової башти. Таким чином, були досліджені залишки північно-східної, південно-східної прибудов і залишки прибудови в південно-західному куті храму. І.В. Моргилевський висловив припущення, що прибудова в південно-західному куті слугувала не лише як усипальниця, а одночасно була й хрестильнею (баптистерієм). У західному напрямку від північно-східної прибудови в бік Північної сходової башти та від південно-східної прибудови в бік «хрестильні» М.О. Макаренко зафіксував завали стін 2-ї половини XII століття, складених із цегли-плінфи на цем’янці, які становили залишки галерей, що з’єднували прибудови з баштою та «хрестильнею».
Складена за результатами робіт схема прибудов надалі увійшла в літературу і використовувалася практично всіма авторами, які звертались до вивчення Спаського храму.
Усередині собору було закладено 8 шурфів, за допомогою яких було з’ясовано, що за час існування храму через нашарування підлог його рівень піднявся на 1 метр відносно рівня XI століття, давньоруську підлогу перекривало кілька пізніших. Під підлогами були виявлені численні поховання XV – початку XVIII ст., у більшості випадків пограбовані в давнину. Поховань князівських часів усередині собору виявлено не було. На підставі цього М.О. Макаренко зробив висновок, що в домонгольські часи поховань у самому храмі не робили, а лише у зовнішніх прибудовах.
Під час обстеження Спаського собору було виявлено фреску ХI століття із зображенням напівфігури святої. На думку М.О. Макаренка – св. Ніни (груз. წმინდა ნინო), християнської просвітительки Грузії (Східної Іберії), або св. Фекли Іконійської (грец. Θέxλα, укр. свята Текля Іконійська). Її виявили на внутрішній поверхні арки під північно-західним куполом, під товстим шаром штукатурки, який і вберіг її від численних пожеж у храмі.
Фреска «Свята Текля» на південній стороні східної підпружної арки північно-західного барабана. Фото 1923 року. Джерело – Науковий архів ІА НАНУ. – Ф. 21. – Спр. 3. – Арк. 25. Фото без змін
Оригінал фрески не зберігся, її копія зберігається в Національному заповіднику «Софія Київська».
У 1920-х роках під наглядом Іполита Владиславовича Моргилевського в Спаському соборі були проведені ремонтні роботи, переобладнано опалювальну систему.
1926 року радянська влада заборонила богослужіння в соборі.
Спаський собор у радянський період. Джерело – https://ukrainaincognita.com/ru/chernigiv-ru/spaso-preobrazhenskyi-sobor-v-chernygove. Фото без змін
1927 року постановою Ради народних комісарів УСРР собор визнано історико-архітектурною пам’яткою всеукраїнського значення та передано у відання Народного комісаріату освіти УСРР.
18 травня 1929 року постановою Ради народних комісарів УСРР Спаський собор було включено до складу створеного Чернігівського державного історико-культурного заповідника, але це рішення практично залишилося на папері, бо потрібні кошти виділені не були. Надалі будівля використовувалася як фондосховище Крайового історичного музею.
На початку 1930-х років собор рішенням Чернігівського обласного виконавчого комітету було передано на баланс бази «Главросмасложирсбыта», у храмі було влаштовано склад. Так на останках князів в одному з найдавніших і найвеличніших давньоруських храмів почали зберігати масло та жир.
1937 року храм було тимчасово передано під склад бази «Главрыба».
1938 року розпорядженням Ради народних комісарів УСРР храм повернуто в користування Чернігівського державного історичного музею і переобладнано на музей історії краю.
1941 року в ході бойових дій під час Другої світової війни Спаський собор було пошкоджено снарядом.
1942 року за німецької окупації Чернігова собор було передано церковній громаді та відремонтовано. У храмі відновлено богослужіння.
У вересні 1943 року під час боїв за Чернігів собор не постраждав.
1947 року вивченням собору займався радянський і український історик архітектури Юрій Сергійович Асєєв.
1947 року в Спаському соборі було забілено монументальний живопис XIX століття.
Спасо-Преображенський собор. 1947 рік. Джерело – Архів Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація», м. Київ. Фонд зберігання 631. Б/н. Фотографія. Фото без змін
1952 року Ю.С. Асєєв продовжив вивчення собору.
Реконструкція Спаського храму. Джерело – https://cn.archives.gov.ua/expos/temat/PDA/5_1.php. Державний архів Чернігівської області, Асєєв Ю.С. Архітектура Київської Русі. – Київ, 1969.– С. 47. Документи онлайн публікуються вперше. Фото без змін
Спаський собор, ліворуч – Борисоглібський собор. 1960 рік. Джерело – https://cn.archives.gov.ua/expos/temat/PDA/3.php. Державний архів Чернігівської області, один. збер. 0–9685. Фотографія. Фото без змін
1961 року Спаський собор було знову закрито, богослужіння в храмі заборонені. До цього часу в соборі перебували мощі святителя Феодосія Углицького.
У 1966 – 1969 рр. у соборі проводилися ремонтно-реставраційні роботи, автори проєкту радянський архітектор Микола В’ячеславович Холостенко та український, радянський архітектор-реставратор, історик архітектури Маріоніла Мойсеївна Говденко, консультант радянський, український краєзнавець, історик архітектури Григорій Никонович Логвин. Роботи супроводжувалися закладанням шурфів. Храм реставрували в існуючому об’ємі зі збереженням пізніх нашарувань, одночасно з виявленням елементів давньої архітектури в межах сформованого вигляду та пристосування для музейного використання. Дослідження показали, що будівля Спаського собору збереглася практично цілком, хоча частина її склепінь, включно з конхами апсид, переложена. У ході робіт зовнішня штукатурка фасадів була замінена, зондажем відкрито ділянки первісної кладки для демонстрації її особливостей і колориту.
Спаський храм. Обміри давніх кладок західного фасаду. Схема за М.В. Холостенком. Джерело – Холостенко М.В. Исследования Спасского собора в Чернигове // Реставрация и исследования памятников культуры. – Москва, 1990. – С. 9. – Рис. 9. Фото без змін
1967 року під час реставраційних робіт на південному фасаді Спаського собору виявили графіті ХІІ – початку ХІІІ ст.
1967 року собор увійшов до складу Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей» (укр. Державний архітектурно-історичний заповідник «Софійський музей»), потім – Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника, створеного в лютому 1967 року на правах філії Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей». Частина багатого колись золотого та срібного соборного начиння зберігається в Чернігівському обласному історичному музеї імені В.В. Тарновського.
1 жовтня 1967 року в Спаському соборі було відкрито першу музейну експозицію Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника. Свідченням зацікавленості історичною експозицією в соборі стала значна кількість її відвідувачів – 10 000 осіб протягом жовтня – грудня 1967 року.
Спаський собор, інтер’єр. 1969 рік. Джерело – https://cn.archives.gov.ua/expos/temat/PDA/5_1.php. Державний архів Чернігівської області, Асєєв Ю.С. Архітектура Київської Русі. – Київ, 1969.– С. 45. Фотографія. Документи онлайн публікуються вперше. Фото без змін
Спаський собор, аркада на хорах. 1969 рік. Джерело – https://cn.archives.gov.ua/expos/temat/PDA/5_1.php. Державний архів Чернігівської області, Асєєв Ю.С. Архітектура Київської Русі. – Київ, 1969.– С. 47. Фотографія. Документи онлайн публікуються вперше. Фото без змін
Музейна експозиція в нартексі собору. Початок 1970-х років. Сайт – Національний заповідник «Чернігів стародавній». Фото без змін
У 1970-х роках Спаський собор обладнано новою системою опалення.
У 1972 – 1976 рр. археологічні розкопки в межах собору та на прилеглих до нього ділянках здійснював український архітектор, мистецтвознавець і краєзнавець Андрій Антонович Карнабіда.
Спеціальні дослідження присвятив цьому храму радянський і російський мистецтвознавець Олексій Ілліч Комеч (помер 2007 року).
У 1979 – 1996 рр. у Спаському соборі провідний український художник-реставратор Валентин Поліщук проводив реставрацію монументального живопису початку XIX століття.
Наприкінці 1980-х років релігійна громада Української православної церкви самовільно захопила храм, викинувши з нього музейне начиння. У ньому було відновлено богослужіння.
З 1989 року Спаський собор числиться серед кандидатів на включення до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
1990 року собор було передано в користування Чернігівському єпархіальному управлінню Української православної церкви. Реставраційні роботи в соборі тривали до початку 1990-х років.
1991 року дослідження та розкопки собору проводили український археолог, чернігівський краєзнавець Володимир Якович Руденок і український археолог Тетяна Григорівна Новик.
Фото 11 травня 2009 року. Автор – Ієрей Максим Массалітін. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
У 2012 – 2014 рр. архітектурно-археологічні дослідження Спасо-Преображенського собору проводили український археолог Олена Євгеніївна Черненко, російський історик архітектури Олег Михайлович Іоаннісян, Т.Г. Новик. У роботах брали участь фахівці з Державного Ермітажу м. Санкт-Петербург, Російська Федерація. Розкопки в храмі були погоджені з архієпископом Чернігівським і Новгород-Сіверським Амвросієм (у миру – Андрій Якович Полікопа) і проводилися під наглядом кліру Спасо-Преображенського собору. Згідно з домовленістю, антропологічні дослідження не проводилися, виявлені людські останки перепоховали в шурфі в нартексі перед консервацією в материку.
Ці дослідження дозволили не лише уточнити деякі дані щодо досліджених Миколою Омеляновичем Макаренком археологічних комплексів, а й отримати зовсім нові матеріали для вивчення тисячолітньої історії храму. Основний обсяг розкопок здійснювався протягом 2012 – 2013 рр. Розкопи розбили таким чином, що їхнє розташування відповідало місцезнаходженню втрачених прибудов Спасо-Преображенського собору, а межі розкопів були по можливості наближені до меж досліджених 1923 року ділянок.
Схема розташування розкопів 2012 – 2014 рр. у соборі та біля нього. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
2012 року вдалося здійснити дослідження прибудов, прибудованих до храму з півночі (Розкоп 1) і з півдня (Розкоп 2). Тоді ж були розпочаті роботи з вивчення південної галереї та закладено шурф у південному відсіку нартекса (Шурф 1). 2013 року основним об’єктом робіт стали залишки так званої «хрестильні», що збереглися в основі Південної башти. Одночасно продовжилися роботи з вивчення південної галереї. 2014 року було проведено фіксацію ділянок кладки собору, відкритих у підвалі під північним тамбуром 1818 року. Хоча підвал було споруджено для обслуговування опалювальної системи ще наприкінці ХІХ століття, доступні в ньому ділянки давньої кладки раніше не фіксувалися. Крім того, у рамках робіт були проведені дослідження будівельних розчинів технологом-реставратором Юлією Миколаївною Стріленко та будівельного каменю археологом Ігорем Святославовичем Нікітенком.
2012 року вдалося дослідити фундаменти Спаського собору на кількох ділянках. Насамперед вони були розкриті в межах південно-східної прибудови, у зондажі, закладеному з рівня материкового дна ями, викопаної під час прокладання опалення наприкінці ХІХ століття до основи підошви фундаментів (Яма 1). На цій ділянці, східній частині південної стіни, глибина закладення фундаментів сягає 3,6 метра від рівня сучасної поверхні та близько 2,7 метра від давньої.
Ділянка фундаменту південної стіни собору (Розкоп 2, 2012 рік). Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6118/1/%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%20%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d0%ba%d0%b8%d0%b9%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%20%d0%b2%20%d0%a7%d0%b5%d1%80%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%be%d0%b2%d0%b5%20%d0%b2%20%d1%81%d0%b2%d0%b5%d1%82%d0%b5%20%d0%bf%d0%be%d1%81%d0%bb%d0%b5%d0%b4%d0%bd%d0%b8%d1%85%20%d0%b0%d1%80%d1%85%d0%b8%d1%82%d0%b5%d0%ba%d1%82%d1%83%d1%80%d0%bd%d0%be-%d0%b0%d1%80%d1%85%d0%b5%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b3%d0%b8%d1%87%d0%b5%d1%81%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%b8%d1%81%d1%81%d0%bb%d0%b5%d0%b4%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d0%b8%d0%b9.pdf. Фото без змін
Фундамент складений із покладених рядами підтесаних блоків пісковику, залитого дуже щільним інтенсивно-рожевим цем’янковим розчином. Слід зазначити, що за висновком Ю.М. Стріленко, проби розчинів із дослідженої ділянки мали повні аналогії з пробами розчинів фундаментів, взятими 1972 року. В обох випадках структура цем’янки виявилася повністю ідентичною до структури розчину в нижній частині стін основного об’єму Спаського храму.
Розріз через південну стіну та фундамент (Розкоп 2, 2012 рік) Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6118/1/%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%20%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d0%ba%d0%b8%d0%b9%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%20%d0%b2%20%d0%a7%d0%b5%d1%80%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%be%d0%b2%d0%b5%20%d0%b2%20%d1%81%d0%b2%d0%b5%d1%82%d0%b5%20%d0%bf%d0%be%d1%81%d0%bb%d0%b5%d0%b4%d0%bd%d0%b8%d1%85%20%d0%b0%d1%80%d1%85%d0%b8%d1%82%d0%b5%d0%ba%d1%82%d1%83%d1%80%d0%bd%d0%be-%d0%b0%d1%80%d1%85%d0%b5%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b3%d0%b8%d1%87%d0%b5%d1%81%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%b8%d1%81%d1%81%d0%bb%d0%b5%d0%b4%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d0%b8%d0%b9.pdf. Фото без змін
Зовнішній обріз фундаменту храму виступає на 35-40 см за межі площини південної стіни. Водночас, згідно з даними М.В. Холостенка, біля західної стіни фундаментний виступ становить 61-65 см, а в апсидній частині – до 1,45 метра. Будівельний котлован собору зберігся нижче за рівень закладення фундаментів південно-східної прибудови. Борт котловану відстояв від фундаменту на 1 метр і майже вертикально спускався вниз до глибини близько 1,9 метра. З цього рівня було закладено фундаментний рів.
На поверхні фундаменту дуже добре простежувалося кілька зупиночних швів, що відповідали, імовірно, нетривалим перервам у будівельному циклі. Найчіткіше простежується горизонтальний шов, вище якого фундамент практично вертикальний і акуратно викладений. Нижче шва він поступово звужується, максимально – на 15 см, його поверхня нерівна, назовні виступають окремі кам’яні блоки.
Платформа, що перебувала в основі південної апсиди Спаського собору, входила в межі Розкопу 2 2012 року. Було відкрито її край, що виступав за площину південної стіни на 35 см і від вигину апсиди – на 1,2 метра. Верх платформи утворювали блоки пісковику, залиті зверху товстим, щонайменше 2 см, шаром інтенсивно-рожевого цем’янкового розчину. З-під заливки назовні виступали окремі брили каменю. Бічна поверхня платформи була вертикальною. Її також покривав товстий, акуратно загладжений затирочний шар рожевого цем’янкового розчину. Як свідчить хіміко-технологічне дослідження, склад розчину ідентичний тому, що показали проведені 1972 року дослідження розчинів з основи Спаського храму.
Кладку фундаменту внутрішньої стіни собору вдалося дослідити з південного боку прорізу, що відокремлює нартекс від нефа. До глибини 60 см кладку утворювали шари цегли-плінфи. Нижче вона складалася з підтесаних блоків пісковику. Стіна спирається на поперечну фундаментну стрічку, що прилягала до основи південної стіни Спаського собору, складену з постелистих підтесаних блоків пісковику. Край стрічки прямовисно спускається вниз. Нижче фундамент складений з уламків пісковику на цем’янковому розчині. Фундаментна стрічка встановлена на дні будівельного котловану. Її основа перебуває на глибині 3,07-3,14 метра.
План Спаського собору на рівні першого ярусу. Обміри 2014 року. Джерело – Черненко О.Є., Новик Т.Г. Звіт про наукові археологічні дослідження Спасо-Преображенського собору в Чернігові // Науковий архів ІА НАНУ. Фонд експедицій (б/н). – С. 45. – Рис. 9. Фото без змін
Спасо-Преображенський собор. Розріз через центральний неф. Обміри 2014 року. Джерело – Черненко О.Є., Новик Т.Г. Звіт про наукові археологічні дослідження Спасо-Преображенського собору в Чернігові у 2014 р. // Науковий архів ІА НАНУ. Фонд експедицій (б/н). – С. 45. – Рис. 9. Фото без змін
Підбиваючи підсумки досліджень Спасо-Преображенського собору в 2012 – 2014 рр., можна зазначити, що головним їхнім результатом стало уточнення датувань давніх прибудов храму. Було також виявлено новий елемент його первісної конструкції – закладений на першому етапі будівництва й, імовірно, так і не добудований південний притвор. Крім цього, отримані результати змушують знову замислитися над висловленими ще на рубежі XIX і XX ст. припущеннями про малоазійські або кавказькі корені будівельників, які розпочали зведення Спаського храму за життя князя Мстислава Володимировича. Матеріали, зібрані в ході робіт, зберігаються у фондах Чернігівського національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».
Фото 5 вересня 2013 року. Автор – Kovalvl. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
Фото 23 квітня 2017 року. Автор – Nomad0212. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін
Реставрація фасаду Північної сходової башти. Фото 5 жовтня 2019 року. Автор – Ольга Заполіна. Суспільне надбання
Фото 20 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Шипіцина Тетяна Богданівна. Фото без змін
Наприкінці лютого 2023 року Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» заявив про закінчення строку дії договору від 2016 року про безоплатне користування пам’яткою архітектури – Спасо-Преображенським собором і вимагав від Чернігівської єпархії Української православної церкви залишити святиню до 28 березня 2023 року. УПЦ відмовилася повертати Спасо-Преображенський собор.
5 жовтня 2023 року в Чернігові розпочала роботу комісія Міністерства культури та інформаційної політики України. Під час огляду Спасо-Преображенського собору члени комісії побачили ікону російського імператора Миколи II та його родини, зарахованих Руською православною церквою до лику «страстотерпців». Після зауваження священники Спасо-Преображенського собору демонтували цю ікону й винесли її з українського храму.
14 грудня 2023 року Комітет ЮНЕСКО із захисту культурної спадщини затвердив рішення внести чергові п’ять об’єктів культурної спадщини України до Міжнародного переліку культурних цінностей, які перебувають під тимчасовим посиленим захистом. Серед них значиться і Спасо-Преображенський собор.
23 травня 2024 року розпочалися роботи з оновлення собору, щоб відкрити його для відвідувачів.
Сайт – Національний заповідник «Чернігів стародавній». Фото без змін
Сайт – Національний заповідник «Чернігів стародавній». Фото без змін
28 червня 2024 року Спасо-Преображенський собор було відкрито для відвідувачів. Храм став центром державного життя Чернігівщини.
29 червня 2024 року в соборі було виставлено унікальний артефакт нашої української історії – печатку князя Святослава Ярославича (див. другу), одного зі збудовників цього храму. З 12 липня 2024 року княжа печатка постійно експонуватиметься в Спасо-Преображенському соборі.
Вітрина була створена спеціально для артефакта Володимиром Тараном. Фото 29 червня 2024 року. Автор фото – Віктор Кошмал. Фото без змін
Печатка князя Святослава Ярославича є подарунком Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» від співзасновника та директора «Музею Шереметьєвих» Олексія Євгеновича Шереметьєва з його приватної колекції.
У листопаді 2024 року Верховний суд України підтвердив, що УПЦ не має права користуватися Спасо-Преображенським собором.
Починаючи з липня 2026 року Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» розробляє концепцію меморіалізації княжих поховань у Спаському храмі. Спас Чернігівський – найбільший і найдавніший княжий пантеон Русі.