ІСТОРІЯ ХРАМУ ДО XX СТОЛІТТЯ

На початку 1030-х років чернігівський князь Мстислав Володимирович «Хоробрий» заклав кам’яну Церкву св. Спаса. Згідно з переказами, храм було збудовано на місці дерев’яної церкви, яка свого часу була зведена на місці язичницького капища. Після вдалого походу Мстислава та його брата Ярослава «Мудрого» 1031 року на Червону Русь (сучасну Галичину) та приєднання цих земель до давньоруської держави й було розпочато будівництво кам’яної церкви. Точна дата початку будівництва невідома.

Уперше храм згаданий у літописі у зв’язку зі смертю князя Мстислава Володимировича. У «Повісті временних літ» під 6544 (1036) роком сказано: «положиша его в церкви святого Спаса, которую сам заложил, были при нём выведены стены, яко на кони стояще рукою досящи» (близько 4 метрів).

Імовірно, будівництво Спаського храму після смерті Мстислава Володимировича було на деякий час припинено, оскільки на фасадах храму помітно, що кладка по вертикалі має відмінність і має дещо інший характер. Майстрів, імовірно, було знято з будівництва для спорудження храму Святої Софії (1045 – 1050 рр.) у Новгороді (нині місто Великий Новгород, адміністративний центр Новгородської області Російської Федерації).

Спаський храм, імовірно, добудовували вже за наступного чернігівського князя – Святослава Ярославича у 2-й половині 1050-х років. Відомості про завершення будівництва Спаського храму в джерелах відсутні. Згідно з проведеними дослідженнями, час завершення його будівництва неясний, але в усякому разі він не виходить за межі середини XI століття.

Праворуч макет Спаського храму, західний фасад. Храм представлений у нинішньому вигляді. Експонується в Борисоглібському соборі. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman. Суспільне надбання. Фото без змін

.

Спаський храм. XI століття. Первісний план церкви. Суспільне надбання. Фото без змін

.

До північно-західного кута храму була прибудована кругла Північна сходова башта, усередині якої гвинтовими сходами піднімалися на хори храму. Після того, як храм було збудовано, до його південно-західного кута прибудували прямокутну в плані прибудову, що отримала в літературі назву – «хрестильня».

Добудований храм, що перебуває в центрі палацових будівель княжого «стольного града», стає головною святинею Чернігово-Сіверської землі. Головний престол храму присвячений на честь Преображення Спасителя, тому його називали Спасо-Преображенським або просто Спаським. Майже 900 років храм був кафедральним собором Чернігівської єпархії, центром громадського, державного та політичного життя. Упродовж XI – XII ст. храм неодноразово згадується в літописах як місце: де оголошувалися князівські укази, де договори, що укладалися між князями, скріплювали тут цілуванням хреста, де складалися присяги. У ті часи в храмі перебувала одна з найшанованіших на Русі ікон – Одигітрія. Цю ікону привезла до Чернігова родичка візантійського імператора Костянтина IX Мономаха (грец. Κωνσταντίνος Θ΄ Μονομάχος), видана 1046 року заміж за князя Всеволода Ярославича. Їхній син Володимир «Мономах» 1097 року в Смоленську збудував храм, до якого перевіз цю ікону. Відтоді вона почала називатися Смоленською іконою Божої Матері. Вважається, що завдяки цій іконі 1239 року монгольський хан Батий не зміг узяти Смоленськ. Святиня безслідно зникла 1941 року.

Спаський храм був місцем поховання чернігово-сіверських князів, пізніше в ньому ховали духовних владик єпархії.

1076 року князя Святослава Ярославича було поховано в цьому храмі, незважаючи на те, що він помер, будучи великим князем у Києві. Це друга згадка про храм у літописах.

1078 року в Спаському храмі було поховано князя Тмутараканського Гліба Святославича.

У 2-й половині ХІ століття, на думку радянського архітектора Миколи В’ячеславовича Холостенка (помер 1978 року), Спаський храм горів, після чого був відремонтований і реконструйований: переложено підлоги та замінено основні архітектурні елементи вівтаря. Пожежу в Спасі він пов’язував з усобицею між Володимиром «Мономахом» і Олегом Святославичем, а ремонтні роботи – з будівельною діяльністю князя Давида Святославича.

1115 року в храмі було поховано князя Олега Святославича.

1150 року князь Святослав Ольгович переніс до храму мощі вбитого 1147 року в Києві великого князя Київського Ігоря Ольговича, пізніше канонізованого. 1159 року в храмі було поховано митрополита Костянтина I.

1198 року в храмі поховано князя Ярослава Всеволодовича.

1239 року під час навали монголів Спаський храм і князівська усипальниця були пограбовані та частково зруйновані. На думку українського й радянського архітектора-реставратора, історика архітектури Маріоніли Мойсеївни Говденко (укр. Маріоніла Мойсеївна Говденко, померла 2012 року), 1239 року собор горів, проте конструктивна основа храму не постраждала. За переказом (Иловайский П.И. Черниговская старина по преданиям и легендам. – Чернигов: Типография губернского правления, 1898. – С. 45), у храмі зачинилися останні захисники міста. Дружина князя Мстислава Глібовича, щоб не потрапити до рук ворога, викинулася з вікна «червоного терема» в храмі й розбилася. Що таке «червоний терем», досі не з’ясовано: можливо, це була прибудова до храму, а може, якесь приміщення на хорах. У XIX столітті з «червоним теремом» безпідставно ототожнювали Північну сходову башту.

Невдовзі храм продовжив функціонувати. За правління в Чернігові князя Михайла Всеволодовича (1243 – 1246 рр.) у храмі провели якісь ремонтні роботи. Імовірно, втрачене свинцеве покриття даху замінили дерев’яним, а підлога, згідно з археологічними дослідженнями М.В. Холостенка, стала глиняною.

1246 року, згідно зі свідченням XVI століття, до храму були перенесені останки князя Михайла Всеволодовича та боярина його Федора, страчених в Орді. 1572 року за наказом московського царя Івана IV «Грозного» їхні мощі були перенесені до Москви.

1288 року, згідно з літописним свідченням, князь Волинський Володимир Василькович (укр. Володимир Василькович у 1288 році) відправив до Чернігова «в епископью», тобто – до кафедрального собору, дороговартісне Євангеліє. У літописі сказано: «до Чернигова послав в епископью евангелие апракос золотом писано, а оковано серебром с жемчугом, и среди его Спаса с финиптом» Це підтверджує те, що в Спаському храмі проводилися богослужіння й після монгольської навали. 

Проте поступово храм усе ж прийшов у запустіння, його склепіння частково обрушилися.  

У XVI столітті в Спаському храмі проводилися ремонтні роботи.

У березні 1610 року, коли коронні загони київського підкоморія Самуїла Єронімовича Горностая (пол. Samuel Hornostaj) заняли й «спалили Чернігів», – згорів і Спаський храм.

1631 року «ветхий», після тривалого занепаду, Спаський храм було передано Руській уніатській церкві (лат. Ecclesia Ruthena unita, пол. Ruski Kościół Unicki, укр. Руська Унійна Церква – Українська греко-католицька церква). Є відомості, що 1631 року настоятелем храму призначили уніата Йозефа Григоровича, не виключено, що тоді ж були розпочаті ремонтні роботи. Можливо, саме в цей час у внутрішньому просторі храму з’являються численні поховання під підлогою.

1648 року храм було повернуто православній церкві.

1675 року храм було відновлено старанням архієпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського Лазаря (у миру – Лука Васильович Баранович), за фінансової допомоги чернігівського полковника Василя Касперовича Андрійовича Дуніна-Борковського, згідно з текстом його епітафії. Проведено перший капітальний ремонт і перебудову храму: відремонтовано бані (верхи) храму, що набули барокових форм, зроблено металеву покрівлю замість дерев’яної та відновлено храмові прибудови. Давній вівтар було переділано.

Першим достовірно відомим зображенням Спаського собору можна вважати мініатюру на плані міста, так званому «Абрисі Чернігівському», датованому 1706 роком. На мініатюрі відтворено південний фасад храму, з південно-західною прибудовою – «хрестильнею», із ще зниженою східною закомарою і з не надбудованою південною апсидою.

Спаський собор. Фрагмент копії плану «Абрису Чернігівського», 1706 рік. Джерело – Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського, ВСП 579/1. «Пам’ятки монументальної архітектури Північного Лівобережжя України ХІ–ХІІІ ст». Фото без змін

.

1718 року Спаський собор сильно постраждав від пожежі.

Протягом ХVІІІ – ХІХ ст. Спасо-Преображенський собор був кафедральним храмом Чернігівської єпархії, а зважаючи на тодішню ментальність населення – і громадським центром міста. Тут проходили як святкові, так і жалобні події.

1750 року собор дуже сильно постраждав від пожежі – «Старый город Чернигов от произошедшего пожара весь выгорел, и церковь всемилостивого Спаса вся обгорела и совсем разорилась» (Марков М.Е. О достопримечательностях Чернигова. – М.: Университетская типография, 1847. – С. 14). У храмі було знищено внутрішнє оздоблення, загинули майже всі домонгольські фрески, згоріли дерев’яні конструкції, у Північній башті обрушилися наполовину висоти сходи на хори, у храмі мармурові стовпи потрійних арок від впливу високої температури потріскалися, згоріли дерев’яні хори над бічними нефами, майже розвалилася південно-західна прибудова-«хрестильня» – невдовзі вона була повністю розібрана.

Фрагмент плану Чернігова 1751 року із зображенням Спаського собору – унизу. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6118/1/%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%20%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d0%ba%d0%b8%d0%b9%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%20%d0%b2%20%d0%a7%d0%b5%d1%80%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%be%d0%b2%d0%b5%20%d0%b2%20%d1%81%d0%b2%d0%b5%d1%82%d0%b5%20%d0%bf%d0%be%d1%81%d0%bb%d0%b5%d0%b4%d0%bd%d0%b8%d1%85%20%d0%b0%d1%80%d1%85%d0%b8%d1%82%d0%b5%d0%ba%d1%82%d1%83%d1%80%d0%bd%d0%be-%d0%b0%d1%80%d1%85%d0%b5%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b3%d0%b8%d1%87%d0%b5%d1%81%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%b8%d1%81%d1%81%d0%bb%d0%b5%d0%b4%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d0%b8%d0%b9.pdf. Фото без змін

.

1754 року відновлювальні роботи в соборі були завершені, при цьому покрівлю знову зробили з дерев’яного гонту, після чого єпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Іраклій (у миру – Іван Комаровський) освятив храм.

1770 року за розпорядженням єпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського Феофіла (у миру – Феодор Киргакович Ігнатович) було зроблено ще один ремонт. Бічні прибудови-капели були розібрані, а з півночі, півдня й заходу, перед порталами, прибудували притвори.

1783 року в Чернігові проїздом був світлійший князь Григорій Олександрович Потьомкін-Таврійський. Він зацікавився Спаським собором. За його вимогою були складені план храму та історична довідка. Завдяки клопотанням князя 1790 року вийшло розпорядження уряду про «виділення коштів для надання храму кращого вигляду».

У 1780-х роках були зруйновані поховання, що перебували в розібраних прибудовах-капелах і під підлогою бічних нефів собору. 1785 року соборний протопоп Іван Левицький написав рапорт єпископу Феофілу: «В соборной черниговской Спасской церкви находится для захоронения мёртвых тел склеп, слишком истлевший, в связи с запретом захоронения в нём умерших сейчас не нужен, а более выходящими из него вредными парами опасен. Ниже сего прошу приказать засыпать его землёй» (Ефимов А. Черниговские кафедральные соборы. – Чернигов: Типография губернского правления, 1908. – С. 46). На цьому рапорті чиновники духовної консисторії дописали: «По мнению своему считаем: указанный склеп приказать засыпать, а если он очень истлел и может порождать какие-либо пары, то в устье склепа построить свод кирпичный и сверху сравнять с полом кирпичом». Єпископ 18 вересня 1785 року наклав резолюцію: «Предварительно землёй засыпать, а затем сделать свод».

У 1792 – 1798 рр. коштом, наданим урядом за поданням світлійшого князя Г.О. Потьомкіна, у соборі були проведені масштабні реконструкційні роботи. Достеменно невідомо, хто керував роботами: напевно, місцеве духовенство. Професійного архітектора запрошено не було. Розібрали конструкції, збудовані ще в домонгольські часи. На куполах зробили нову бляшану покрівлю дуже сплющеної форми. Південну та північну частину склепінь було переділано, від цього в соборі стало більше світла, оскільки світло стало проходити до храму у два ряди вікон.

В інтер’єрі Спаського собору почали розбирати хори над бічними нефами, що постраждали під час пожежі 1750 року, хори залишалися лише над західною частиною храму. Оскільки мармурові стовпи потрійних арок у трансепті під час пожежі потріскалися, вони були обкладені цеглою й оштукатурені, від чого втратили свою стрункість. Увесь храм було оштукатурено й побілено, всередині та ззовні. Покладено нову чавунну підлогу.

На місці давньої, знесеної 1751 року південно-західної прибудови-«хрестильні» за проєктом російського архітектора Івана Денисовича Ясиґіна збудовано круглу в плані Південну башту, симетрично лівій збереженій давній Північній башті. Яка також була змінена, її надбудували дзвіницею на рівень вище за центральну баню храму. Обидві башти завершили високими конусоподібними шпилями, висота башт становила 35 метрів, що спотворило давній вигляд храму та надало собору схожості з католицькими костелами. Поступове підвищення мас храму догори із західного боку було втрачено. Пірамідальне зростання собору залишилося видимим лише зі сходу.

У 1795 – 1798 рр. ніжинськими майстрами-різьбярами Саввою Волощенком і Степаном Білопольським за проєктом архітектора І.Д. Ясиґіна було виготовлено розкішний іконостас у стилі бароко з деякими елементами класицизму. На нього з монастирських прибутків єпархії було виділено 5 тисяч рублів, а державна скарбниця дала 100 липових колод. Він був встановлений на місці попереднього, пошкодженого пожежею 1750 року. Іконостасні роботи були виконані борзнянським священником Тимофієм Мізьком. Висота іконостаса в центральному нефі сягає 12 метрів, ширина по трьох нефах – 20 метрів, в іконостасі встановлено 62 ікони. Цей іконостас дійшов до нас майже неушкодженим, проте кілька разів перероблявся.

1796 року, коли розбирали хори над нефом, дерев’яна балка перекриття, що впала або була скинута вниз, пробила підлогу храму й потрапила в поховання. У спогадах про цю подію, опублікованих 1863 року, написано: «В склепе видели кости и обрывки дорогой парчи, которой был покрыт усопший. Под полом собора видели много других захоронений, из которых уцелело немного» (Ефимов А. Черниговские кафедральные соборы. – Чернигов: Типография губернского правления, 1908. – С. 47). Напевно, тоді ж більшість поховань у Спаському соборі й було знищено.

Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. перші описи Спаського собору склали російський історик Лівобережної України Афанасій Филимонович Шафонський (помер 1811 року) та чернігівський історик-краєзнавець Михайло Єгорович Марков (помер 1819 року).

1814 року, за давнім звичаєм, у соборі встановили прапори чернігівського ополчення, що брало участь у війні з імператором французів Наполеоном I Бонапартом (фр. Napoléon Bonaparte).

1814 року з ініціативи архієпископа Чернігівського і Ніжинського Михаїла (у миру – Матфей Михайлович Десницький) було розроблено проєкт розпису інтер’єру храму, який так і не було реалізовано.

1818 року за проєктом українського архітектора Антона Івановича Карташевського біля західного, північного та південного порталів Спаського собору були збудовані великі тамбури з візерунковими декоративними завершеннями, а в стилі ампір оформили колони та зробили карнизи в інтер’єрі храму.

У 1818 – 1820 рр. втілено спрощений проєкт розпису стін собору архієпископа Михаїла, який виконав олійними фарбами художник Я. Юрінов з помічниками. Тоді ж, через недбалість майстрів, були частково зарисовані фрески XI століття. Потім стінопис ще кілька разів оновлювався.

У 1824 – 1825 рр. Спаський собор було розписано чудовими картинами зі Старого та Нового Заповітів, а також переділано іконостас, він був покритий золотом і сріблом.

У 1834 – 1851 рр. у соборі проводилися ремонти, у тому числі роботи з відновлення живопису. 

.

Спасо-Преображенський собор, вигляд із південного сходу. 1840 рік. Джерело – Image taken from page 635 of ‘Reise im Europäischen Russland in den Jahren 1840 und 1841. [With plates.]’. Суспільне надбання. Фото без змін

.

1856 року в соборі встановили прапори чернігівського ополчення, що прославилося під час Кримської війни 1853 – 1856 рр.

1857 року південний престол Спаського собору освячено на честь чернігівських мучеників – князя Михаїла та боярина Феодора.

Архієпископ Чернігівський і Ніжинський Філарет (у миру – Дмитро Григорович Гумілевський, помер 1866 року) склав опис Спаського собору.

1871 року соборний іконостас було демонтовано для ремонту. Російський архітектор, художник і археолог Олексій Олександрович Авдєєв провів перші значні архітектурно-археологічні та натурні дослідження собору.

У 1872 – 1873 рр. настінні розписи в храмі були відновлені майстрами Михайлом та Олексієм Кмяшками.

Опис Спаського собору склав російський історик, генерал-лейтенант, граф Григорій Олександрович Мілорадович (помер 1905 року).

1881 року російський архітектор і археолог Андрій Михайлович Павлінов провів перше архітектурно-археологічне дослідження собору, у тому числі й перше дослідження його прибудов. На той час навколо собору ще зберігалися руїни цих споруд. Археологічно були досліджені північно-східна та південно-східна прибудови. За проєкт реставрації Спасо-Преображенського собору в Чернігові 6 березня 1883 року він отримав звання академіка архітектури.

Давній Спаський храм: ліворуч – реконструкція, праворуч – план, А.М. Павлінова. Джерело – Павлинов А.М. История русской архитектуры. – Москва, 1894. – С. 13. Фото без змін

.

На складеному А.М. Павліновим плані можна побачити, що з двох боків від апсид храму позначені невеликі приділи, а біля бічних фасадів – галереї. Крім цього, на плані А.М. Павлінова на місці існуючих башт позначені квадратні в плані споруди. У випадку з південною баштою це вірно. Що ж до північної башти, то А.М. Павлінов помилився, прийнявши широкий виступ її масивної фундаментної платформи за залишки раннішої споруди.

1891 року Спаський собор було знову реконструйовано під наглядом архітектора-інженера Д.В. Савицького. Церковний староста собору чернігівський губернатор Олександр Костянтинович Афанасьєв зібрав майже 50 тисяч рублів, на які куполи храму було позолочено, причому хрести та підхрестові кулі – технологією «вогневого золочення» (амальгамування). Оригінальна позолота досі прикрашає храм. Завершення башт було переділано. Після цих змін собор фактично набув нинішнього вигляду.

1896 року до Спаського собору з Борисоглібського собору перенесли мощі святителя Феодосія Углицького (у миру – Феодосій Полоницький-Углицький, помер 1696 року), архієпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського. Їх встановили в храмі праворуч на мармуровому помості під металевим балдахіном. Мощі лежали в одязі з білої парчі з хрестом і панагією, на голову одягали одну з восьми митр, які змінювали; в ногах лежав архієрейський жезл, з яким Феодосій правив службу Божу. Кипарисова труна з мощами лежала в срібній раці масою понад 16 пудів (262 кг), виготовленій за проєктом відомого мистецтвознавця, фахівця у сфері християнської іконографії Адріана Вікторовича Прахова коштом українського підприємця й благодійника Миколи Артемовича Терещенка.

До кінця XIX століття Спаський собор був холодним, службу Божу правили в ньому лише влітку.

1899 року до Спаського собору підведено центральне парове опалення, на яке витратили 11 931 рубль, і службу стали правити й узимку. Проте система опалення виявилася дуже недосконалою – різко підвищилася вологість, стіни храму почали вкриватися конденсатом, що призвело до відшарування живопису та штукатурки. Система опалення кілька разів переділювалася, але добре вона так і не запрацювала.