ВАРВАРА-ІРИНА КОМНІНА(?)

Варвара-Ірина Комніна, можливо, вигаданий персонаж, згідно з православною традицією дружина великого князя Київського Святополка II Ізяславича, померла 28 лютого 1125 року.

Варвара Комніна фігурує в російських джерелах та історичних працях, наприклад, у російського й американського історика-євразійця Георгія Володимировича Вернадського (помер у 1973 році), як дочка імператора Візантії Олексія I Комніна (грец. Ἀλέξιος Α’ Κομνηνός) і з 1103 або 1108 року дружина великого князя Святополка II Ізяславича.

Варвара з’являється в руській історії головним чином у зв’язку з перенесенням у 1108 році мощей своєї святої покровительки великомучениці Варвари Іліопольської (грец. Βαρβάρα) з Константинополя до Києва, «даних їй у посаг батьком». Ці мощі, згідно з традицією, вона поклала в Церкві св. Михаїла (Михайлівський Золотоверхий собор).

У старих родоводах, згідно з православною версією, князь Святополк і Варвара мали 4 дітей: сина Ярослава та 3 дочок – Анну, Збиславу й Предславу. Варварі приписується також дочка Марія, дружина польського воєводи, палатина Петра Власта (пол. Piotr Włostowic). Про Марію відомо, що вона була дочкою руського князя та грецької аристократки, відповідно вона, з більшою ймовірністю, може бути дочкою князя Новгород-Сіверського Олега Святославича та Феофано Музалоні (грец. Μουζαλώνισσα).

Згідно з «Акафістом святій великомучениці Варварі» (складений на початку XVIII століття), третя дружина Святополка, враховуючи й позашлюбну, мала ім’я Варвара і була дочкою візантійського імператора Олексія I Комніна. Синодик Михайлівського Золотоверхого собору остаточно все заплутує: він вказує, що поховання Варвари знаходилося в їхньому храмі, але похована вона, або якась інша дружина князя Святополка, як Ірина; це, можливо, її друге ім’я, яке вона отримала на Русі, вийшовши заміж. Вказана й дата смерті цієї Ірини – 28 лютого 1125 року, через 12 років після смерті чоловіка.

Щодо Варвари існували й існують різні гіпотези. Радянський історик Леонід Єфремович Махновець (укр. Леонід Єфремович Махновець, помер у 1993 році) вважав Варвару Комніну, дочку імператора Візантії Олексія I Комніна, 3-ю дружиною князя Святополка, яка пережила свого чоловіка на 12 років.

Печатка Варвари-Ірини, дружини Святополка II Ізяславича. Джерело – Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. – Київ: Наукова думка, 1989. – С. 171. Фото без змін

У своїй праці «Літопис Руський» у «Повісті минулих літ» під 6633 (1125) роком Л.Є. Махновець пише: «Преставилася княгиня (Варвара, жона) Святополка (Ізяславича, місяця) лютого (у) двадцять і восьмий (день)». Її поховали разом із чоловіком Святополком II Ізяславичем у Золотоверхій церкві св. Михаїла в Києві.

Існують і ототожнення Варвари з 2-ю дружиною князя Святополка, Оленою, дочкою половецького хана Тугоркана, яка народила Ізяслава та Брячислава. Ймовірно, що Олена після смерті чоловіка, з вокняжінням у Києві Володимира «Мономаха» в 1113 році, останні дні свого життя доживала в Турові (біл. Тураў, нині місто в Житковицькому районі Гомельської області Білорусі) разом із двома своїми синами.

Також припускають, що Варвара існувала, але не належала до імператорського роду, а просто була візантійкою. Є також імовірність, що Варвара була дочкою не імператора Олексія I Комніна, а когось з однойменних представників цієї династії.

Нині більшість учених вважають Варвару Комніну вигаданим персонажем – серед 4 дочок імператора Олексія I: Анни, Марії, Євдокії та Феодори, Варвари немає, крім того, це ім’я взагалі не зустрічається в династії Комнінів. До того ж про подібний шлюб у візантійських джерелах не згадується – а найголовнішим текстом про цю епоху є праці Анни Комніної (грец. Άννα Κομνηνή, померла в 1153 році), «сестри» Варвари, яка не згадує про неї ні серед дітей свого батька, ні як про родичку, видану за руського князя. Новітні дослідження відносять складання розповіді про Варвару Комніну до XVII століття у зв’язку з прославленням мощей святої великомучениці Варвари. Дослідники вказують, що, найімовірніше, історія про княгиню Варвару з’явилася в агіографічній літературі, наприклад, у «Книзі житій святих» митрополита Ростовського і Ярославського Димитрія (у миру – Данило (Даниїл) Савич Туптало, помер у 1709 році), а також в «Историческом и топографическом описание Киевской губернии» від 20 січня 1787 року, з легкої руки михайлівського ігумена Феодосія Сафоновича.

Нині вважається, що у князя Святополка 1-ю дружиною була невідома на ім’я, можливо, згідно з радянським і російським істориком Олександром Васильовичем Назаренком (помер у 2022 році), дочка князя Чехії Спитігнєва II (чес. Spytihněv II) з династії Пржемисловичів, від якої він мав 4 дітей, тих, яких раніше вважали дітьми Варвари Комніної.

Мощі святої великомучениці Варвари. Про перенесення 1108 року мощей святої Варвари, а також подальші їхні поневіряння за часів монгольської навали відомо з повісті, написаної в 1669 – 1670 рр. ігуменом Михайлівського монастиря Феодосієм Сафоновичем: «…Михаил-Святополк Князь Киевский, сын Изяславов… име первую жену Гречаныню, Алексия Комнина дщерь, именем Варвару; та отходящи от Царяграда в Российския страны, умоли отца своего, да дасть ей честные мощи Св. Великомученицы Варвары; и вземши я, во град Киев, с собой принесе. Муж же ея, Великий Князь Михаил, создавши церковь каменную во имя заступника своего святаго Архистратига Михаила, в лето от Создания мира 6616 (1108 г.), положи в ней тыя святые Мощи честно…». Як вказувало багато істориків, завдяки цій повісті гіпотеза про шлюб Святополка з Варварою, дочкою імператора Олексія I Комніна, набула подальшого поширення. Згідно з повістю, спочатку мощі спочивали в кипарисовій труні в північній наві церкви, а також повідомляється про численні зцілення від святині. Під час монгольської навали мощі святої Варвари ховали під сходами (залишки сходів збереглися в Михайлівському соборі до наших днів) давнього храму-хрещальні, що знаходився з південного боку основної Михайлівської церкви.

Водночас, згідно з оповіддю мандрівника й архідиякона Павла Алеппського (араб. بولس ابن مكاريوس الزعيم الحلبي, помер у 1669 році), патріарх Антіохійський Макарій III (у миру – Юсеф Юханна Мелетій Макарій Заїм), який відвідав Київ у 1656 році, чув інший переказ про перенесення мощей до Києва у зв’язку зі шлюбом царівни Анни з великим князем Володимиром «Хрестителем».

У 1644 році за митрополита Київського, Галицького і всієї Русі Петра Могили до мощей великомучениці Варвари здійснив паломництво канцлер Польського королівства Георгій Оссолінський (пол. Gieorgij Osoliński), який отримав у дар частину перста десниці великомучениці Варвари. Коли в 1651 році Київ був захоплений польним гетьманом литовським Янушем Радзивіллом (пол. Janusz Radziwiłł), він також узяв 2 частки мощей святої. Одна частка знаходилася в його дружини Марії (пол. Maria), дочки господаря Молдавського князівства Василя Лупу (рум. Vasile Lupu), потім зберігалася в місті Каневі (нині місто в Черкаському районі Черкаської області). Інша частка була передана католицькому єпископу Віленському в 1649 – 1656 рр. Єжи Тишкевичу (лит. Jurgis Tiškevičius).

За свідченням мандрівника й архідиякона Павла Алеппського, у середині XVII століття рака з мощами святої Варвари стояла в Михайлівському соборі за лівим кліросом. Над нею знаходилася сінь із залізними стулчастими дверима.

За деякими відомостями, на початку 1690-х років за посередництва гетьмана Війська Запорозького обох сторін Дніпра Івана Степановича Мазепи частку мощей св. Варвари з Канева перенесли до Крупицького в ім’я свт. Миколая монастиря поблизу Батурина (нині місто в Ніжинському районі Чернігівської області), який очолював ігумен Димитрій (у миру – Данило (Даниїл) Савич Туптало). Також гетьман І.С. Мазепа власним коштом зробив для мощей великомучениці Варвари в Михайлівському соборі позолочену раку зі срібла. Рака примітна своїм багатим карбуванням у стилі бароко з розкішних фруктових гірлянд і букетів.

У 1701 році, прямуючи до Єрусалима через Київ, московський старообрядець Іоанн Лук’янов (Леонтій) так описував відвідини Михайлівського монастиря: «В Верхнем городе церковь хороша – Михайла Златоверхова; в той церкве мощи св. великомученицы Варвары; а меня грешного Бог сподобил ея мощи лобзати». Серед паломників до мощей були вихідці не лише з Лівобережної України, а й з Підляшшя, Волині, з Галичини, Поділля, Білорусі, Литви, Московії.

Митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Росії Іоасаф (у миру Олександр Кроковський, 1708 – 1718 рр.), будучи шанувальником святої великомучениці Варвари, склав «Акафіст святій великомучениці Варварі», який читали перед її мощами щотижня у вівторок.

У 1775 році коштом статського радника Якова Олексійовича Шубського над ракою було встановлено нову дерев’яну різьблену позолочену сінь, «підтримувану чотирма ангелами».

У XIX столітті існувала традиція 4 грудня урочисто обносити мощі святої Варвари навколо Михайлівського собору.

У 1847 році санкт-петербурзький майстер Андреєв коштом (40 000 рублів) графині Анни Олексіївни Орлової-Чесменської виготовив нову позолочену срібну раку карбованої роботи із сінню на 4 срібних «тумбах» з рельєфними зображеннями ангелів. Загальна вага гробниці становила близько 400 кілограмів.

Рака з мощами св. Варвари. 1872 рік. Джерело – http://academy-professional.narod.ru/fotoarch1.html. Суспільне надбання. Фото без змін

Купол сіні прикрашали позолочені фігури 4 серафимів і 4 херувимів. Над ракою висіли 9 лампад, одна з яких – золота, була пожертвувана імператрицею Катериною II. Рака, замовлена гетьманом Іваном Степановичем Мазепою, використовувалася для часток мощей святих Харлампія, Пантелеймона та Спиридона.

У 1930-х роках мощі святої Варвари були перенесені до Музейного містечка в Києво-Печерському музеї-заповіднику

У 1941 – 1944 рр. вони знаходилися у Варваринських келіях обителі, у 1944 – 1961 рр. – в Андріївській церкві.

З 1961 року святиня зберігається у Володимирському соборі в Києві.