Анна Візантійська — поховання в Десятинній церкві

Анна Візантійська, царівна з Македонської династії, дочка Романа II «Молодшого» (Ρωμανός Β΄), імператора Візантії, перша християнська дружина великого князя Київського Володимира I Святославича, померла в 1011/1012 році в Києві.

Анну в літописах називали не княгинею, як зазвичай, а «цесарицею», зберігаючи за нею гідність члена імператорської родини. Цариці, у звичайному розумінні титулу як дружини царя, з’явилися лише за царя Московського Івана IV «Грозного».

Сирійський історик XI століття Ях’я Антіохійський (араб. يحيى بن سعيد الأنطاكي‎) у своїй праці зазначив, що царівна Анна ревно брала участь у поширенні православ’я на Русі, «збудувавши багато церков». У «Церковному уставі Володимира», первісно укладеному наприкінці XI – на початку XI ст., йдеться про те, що князь радився з дружиною в церковних справах: «сгадав аз с своею княгинею Анною».

Літописи нічого не повідомляють про дітей царівни Анни. З XV століття виникає тенденція вважати синами Анни Бориса й Гліба. Згідно з російським істориком Василем Микитовичем Татищевим (помер у 1750 році), дочкою Анни була й Марія Добронега, дружина Казимира I «Відновителя» (польськ. Kazimierz I Odnowiciel), князя Польщі.

Царівна Анна померла в році 6519 від створення світу за візантійським календарем, що відповідає 1011/1012 року, новий рік рахували з 1 вересня, тобто за 4 роки до смерті чоловіка.

Літопис повідомляє, що царівна Анна була похована в Десятинній церкві, у саркофазі. Який вигляд мав і навіть із якого матеріалу був зроблений її саркофаг, невідомо. Мармуровий саркофаг великого князя Володимира Святославича, який помер у 1015 році, був поставлений поруч. Згідно з описом німецького хроніста, єпископа Тітмара з Мерзебурга (нім. Thietmar von Merseburg, помер у 1018 році), «у церкві мученика Христового папи Климента… саркофаги їхні стоять на видноті посеред храму». Хроніст називає церкву за назвою приділу, присвяченого св. Клименту, мощі якого Володимир Святославич привіз із Херсонеса й поклав у Десятинній церкві.

Як свідчить Тітмар із Мерзебурга, саркофаги князя Володимира та його дружини були частиною церковного інтер’єру, тому, як і Саркофаг Ярослава «Мудрого» в Софійському соборі, були монолітними. Саркофаг Анни, хроніст помилково називає її Єленою, також, очевидно, був мармуровим.

На думку радянського й українського історика-медієвіста Олексія Петровича Толочка, з виникненням спільного шанування св. Володимира та св. Ольги (хресне ім’я Єлена) саркофаг Анни, що стояв поруч із саркофагом Володимира, могли ототожнювати з ракою Ольги.

Десятинну церкву зруйнували монголи 6 грудня 1240 року, і під її уламками опинилися саркофаги великого князя Володимира, його дружини царівни Анни, місце їхнього поховання було втрачене.

У 1635 році під час розчищення залишків Десятинної церкви були виявлені давні мармурові саркофаги, які митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Петро Могила прийняв за поховання великого князя Володимира та його дружини царівни Анни (мармуровий саркофаг № 2). Докладний опис цієї події з’явився лише наприкінці ХVIII століття у другому виданні «Краткого исторического описания Киево-Печерской лавры» митрополита Київського й Галицького Самуїла (у миру – Симеон Григорович Миславський, помер у 1796 році) в 1795 році. Розповідається, що на початку XVII століття «Митрополит Петро Могила, маючи звичай відвідувати святі храми щосуботи, одного разу пішов до церкви святителя Миколая, що залишилася після Батиєвого розорення від великої, званої Десятинною церкви, де звершував звичайну свою молитву і, вийшовши з неї, оглядаючи її околиці, несподівано побачив неподалік від нової церкви невелику яму в землі й, зацікавившись, наказав глибше те місце розрити; після виконання цього знайдено дві мармурові труни, в яких, за свідченням покладених на них написів, лежали кістки Св. Князя Володимира та дружини його, Грецької Царівни, Анни».

Після вилучення з них останків саркофаги знову закопали. Як випливає з тексту, ідентифікацію гробниці, або гробниць, було здійснено за написом, який, однак, явно пізнього походження й містить фактичні суперечності, датування від Різдва Христового тощо. Історик Церкви, митрополит Київський і Галицький Євгеній (у миру – Євфимій Олексійович Болховітінов, помер у 1837 році), поставився до розповіді з цілковитою недовірою. Сучасні дослідники сумніваються в тому, що це справді були саркофаги Володимира та Анни.

Останки, вилучені з поховання, були роздані до київських і московських соборів і до нашого часу втрачені.

У 1824 році київський археолог-аматор Кіндрат Андрійович Лохвицький, який розчищав фундаменти давньої Десятинної церкви, у коментарях до плану церкви зазначив, що в приділі св. Климента, який, на його думку, розташовувався на північ від основного об’єму храму, були «влаштовані якнайкраще з добірного дикого каміння три місця для гробниць між фундаментними стінами; і напевно слід вважати: Свя: Великого князя Володимира, Дружини його Анни та Св. Великої Княгині Ольги, Бабки князя Володимира, у святому хрещенні названої Єленою». Цієї ж думки дотримувався й анонімний автор плану Десятинної церкви, надрукованого в 1825 році в «Отечественных записках». Він додає, що місця їхніх гробниць були «обкладені гладко тесаним диким каменем», а в східній частині приміщень, де вони стояли, була «видна основа алькова, що, ймовірно, слугувала кіотом для ікон і для незгасної лампади», але самі саркофаги – «ці гроби ще не відкриті».

У 1826 році гадане місце поховання Володимира та Анни в Десятинній церкві знову розкопав петербурзький архітектор Микола Юхимович Єфімов. Були знайдені саркофаги? (4, 8, 9), але вони не відповідали опису XVII століття.