Княгиня Ольга — поховання в Десятинній церкві

Ольга, велика княгиня-регентка Київська, померла 11(24) липня 969 року в Києві, у віці близько 80 років. Згідно з «Повістю минулих літ», написаною на початку XII століття, спочатку княгиня Ольга була похована за християнським обрядом, в одній зі збудованих нею церков у Києві.

У 1007 році, згідно з «Повістю минулих літ», її онук, великий князь Володимир I Святославич, переніс мощі святих, включно з Ольгою, з первісного поховання до збудованої ним Десятинної церкви. Згідно з «Житієм рівноапостольної княгині Ольги» та «Пам’яттю і похвалою князю Володимиру» ченця Якова Мніха (XI століття), тіло княгині збереглося від тління. Її «свѣтѧщєѥсѧ ѩко солнцє» тіло можна було бачити крізь віконце в невеликій кам’яній труні – «гроб камен, мал», яке відчинялося для будь-якого істинно віруючого християнина, і багато хто знаходив там зцілення. Усі ж інші бачили лише труну.

Офіційна канонізація (загальноцерковне прославлення) княгині Ольги відбулася не одразу. Коли це сталося, джерела не називають, очевидно, пізніше – до середини XIII століття. До домонгольського часу, але не раніше 2-ї половини XII століття, відносить її канонізацію російська історикиня О.В. Лосєва у своїй праці: Жития русских святых в составе древнерусских прологов XII – первой трети XV веков. – Москва, 2009.

У 1547 році княгиню Ольгу було зараховано до лику святих як рівноапостольну.

У 1824 році київський археолог-аматор Кіндрат Андрійович Лохвицький, який розчищав фундаменти давньої Десятинної церкви, у коментарях до плану церкви зазначив, що в приділі св. Климента, який, на його думку, розташовувався на північ від основного об’єму храму, були «влаштовані якнайкраще з добірного дикого каміння три місця для гробниць між фундаментними стінами; і напевно слід вважати: Свя: Великого князя Володимира, Дружини його Анни та Св. Великої Княгині Ольги, Бабки князя Володимира, у святому хрещенні названої Єленою». Цієї ж думки дотримувався й анонімний автор плану Десятинної церкви, надрукованого в 1825 році в «Отечественных записках». Він додає, що місця їхніх гробниць були «обкладені гладко тесаним диким каменем», а в східній частині приміщень, де вони стояли, була «видна основа алькова, що, ймовірно, слугувала кіотом для ікон і для незгасної лампади», але самі саркофаги – «ці гроби ще не відкриті».

Згідно з українським істориком мистецтва Костянтином Віталійовичем Широцьким (помер у 1919 році), біля лівої стіни Десятинної церкви (Церква 1842 року) поблизу іконостаса знаходиться портрет або образ княгині Ольги пізнішого походження. На ньому є й заплутаний грецький напис, що означає в перекладі «Володарка племені Росів; писав Григорій, живописець Костянтина Багрянородного». Дослідження стилю та сюжету показали, що це копія або повторення святої Марії Магдалини фламандського художника Квентіна Метсіса (1466 – 1530 рр.). Від свого оригіналу, що знаходиться в Лукці (італ. Lucca, місто, адміністративний центр провінції Лукка в регіоні Тоскана в Італії), образ у Десятинній церкві, за обстеженням російського історика мистецтва Якова Івановича Смирнова (помер у 1918 році), відрізняється лише відсутністю пейзажу й орнаментацією посудини в руках святої. Як вважав К.В. Широцький, зазначений образ у Десятинній церкві знаходиться на гаданому місці гробниці святої княгині Ольги.

Княгині Ользі приписують складену гробницю з червоного шиферу № 9 з двосхилою кришкою, але без «віконця вгорі гробу». Цю гробницю вперше знайшов у 1826 році петербурзький архітектор Микола Юхимович Єфімов. Член Імператорської археологічної комісії, російський археолог-реставратор Дмитро Васильович Мілєєв, який знайшов цю гробницю вдруге в 1908 році, безперечно довів, що її було виявлено на первісному місці, тобто за межами Десятинної церкви. Більшість дослідників вважають малоймовірною атрибуцію цього поховання княгині Ользі, що закріпилася з 1826 року. Поховання бабки Володимира «Великого», першої княгині-християнки, поза церквою малоймовірне. Літописні звістки говорять про сім випадків поховання в Десятинній церкві й у всіх семи випадках указують на поховання всередині церкви, та й узагалі поховання князів біля церкви, а не в ній самій, залишаються під питанням.

У 1939 році експедиція під керівництвом радянського археолога Михайла Костянтиновича Каргера (помер у 1976 році) під час археологічних досліджень Десятинної церкви виявила велику кількість уламків щонайменше одного повністю зруйнованого мармурового монолітного саркофага. Це підтверджує, що в Десятинній церкві знаходилися мармурові саркофаги, як про це повідомляють літописи, і щонайменше великий князь Володимир Святославич був похований у такому саркофазі, а отже, й повідомлення про поховання царівни Анни в мармуровому саркофазі правдоподібні. Тобто малоймовірно, що в шиферній гробниці могла бути похована велика княгиня-регентка Ольга.

Щоб змоделювати гіпотетичний портрет першої жінки-правительки Русі, історики й антропологи використовують етнографічні дані, літописні описи та візантійські джерела.

У «Повісті минулих літ» літописець описує Ольгу як «денницю перед сонцем, як зорю перед світанком. Адже вона сяяла, як місяць уночі…». Однак це сказано про неї як про провісницю християнської землі на Русі. У тому ж літописі, під 955 (6463) роком, візантійський імператор Костянтин VII «Багрянородний» (давньогрец. Κωνσταντῖνος Ζ΄ ὁ Πορφυρογέννητος) описує Ольгу так: «… і прийшла до нього Ольга, і, побачивши, що вона дуже вродлива обличчям і розумна, здивувався цар її розуму, розмовляючи з нею, і сказав їй: “Гідна ти царювати з нами в столиці нашій”».

Той самий імператор Костянтин VII «Багрянородний», який уславився як видатний учений і письменник, у своїх записах називає Ольгу «мудрою, стриманою та величною», що свідчить про її статну поставу й виразне обличчя.

Етнографічні припущення ґрунтуються на її ймовірному скандинавському походженні: світла шкіра, овальне обличчя, пряме або хвилясте волосся, високе чоло. Варязьке походження княгині припускають на підставі її імені, яке має відповідник у давньоскандинавській мові – «Helga». Імператор Костянтин VII «Багрянородний», який особисто приймав княгиню Ольгу, називає її – «Елга».

Іконографія в православній традиції зображує Ольгу з тонкими рисами обличчя, світлим волоссям і головним убором, який символізує її статус.

Дослідники припускають, що гіпотетичний портрет княгині Ольги виглядав так: світла шкіра з легким рум’янцем, овальне обличчя з високим чолом, прямий ніс і тонкі губи, світле або русяве волосся, зібране під головним убором, стриманий, але проникливий погляд.