ІСТОРІЯ ЦЕРКВИ З 1936 РОКУ

У 1936 – 1937 рр. Інститут історії матеріальної культури АН УРСР проводив розкопки на території садиби Десятинної церкви та прилеглої до неї колишньої садиби М.М. Петровського. Роботи майже не зачепили руїн давньої Десятинної церкви. Лише зовсім незначна ділянка давньої південної стіни храму ввійшла до одного з розкопів 1937 року.

Згідно з «Рукописним звітом про розкопки кам’яної будівлі Х століття в Києві» з Архіву Інституту археології Російської академії наук, на ділянці, розташованій на північ від північно-східного кута Десятинної церкви, на глибині близько 3 метрів від рівня сучасної поверхні розкопками 1937 року був виявлений великий завал будівельних матеріалів, що складався з уламків плитчастої цегли-плінфи, шматків давнього розчину з домішкою цем’янки, фрагментів фрескової штукатурки та інших матеріалів. Тут же була знайдена ціла низка досить великих блоків кладки й різних архітектурних деталей церкви. Усі блоки кладки складалися з тонкої, квадратної за формою цегли-плінфи світло-жовтого кольору із зернами кварцу, розміром 31 × 31 × 2,5 см, скріпленої вапняним розчином із домішкою дрібнотовченої цегли. На поверхні багатьох цеглин до випалювання зроблені заглиблені, концентрично розташовані кола або смуги.

Фрагмент цегляної кладки з руїн Десятинної церкви. Розкопки 1937 року. Джерело – Фотоархів Інституту археології Російської академії наук. Суспільне надбання. Фото без змін

Дослідники, які проводили розкопки в 1937 році, вважали всі знайдені будівельні матеріали й блоки кладки залишками палацової будівлі, розкопаної В.В. Хвойкою в 1907 – 1908 рр.

Під час розкопок 1937 року знайдені численні уламки голосників і значна кількість фрагментів глиняних полив’яних плиток, розрахованих, очевидно, на викладання складних орнаментальних підлогових композицій.

У 1938 – 1939 рр. Київська археологічна експедиція Інституту історії матеріальної культури АН СРСР під керівництвом Михайла Костянтиновича Каргера провела ґрунтовне вивчення залишків усіх частин давньої Десятинної церкви.

Розкопками 1938 року був повністю відкритий південний неф церкви й частково західна частина храму. Виявлено, що найкраще збереглися південна та західна стіни Десятинної церкви.

Аксонометрія церкви за матеріалами розкопок 1938 – 1939 рр. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/Late10-Early11C/TitheChurch/Reconstruction.html. Фото без змін

Фундаменти південної та західної стін церкви. Розкопки 1938 – 1939 рр. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/Late10-Early11C/TitheChurch/Excavation1938.html. Фото без змін

Бутова кладка фундаменту південної стіни збереглася на різну висоту по всій її довжині, від 58 см на південно-західному куті до 80 см на перехресті біля 3-ї перемички (як тут, так і далі нумерація перемичок південної стіни ведеться із заходу на схід). Прилеглі до південної стіни фундаменти поперечних перемичок були в дещо гіршому стані, але все ж збереглися частково у вигляді кладки, частково у вигляді ровів із залишками дерев’яних субструкцій (лежнів) на їхньому дні.

Фундаменти південної галереї церкви. Розкопки 1938 – 1939 рр. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/Late10-Early11C/TitheChurch/Excavation1938.html. Фото без змін

За глибиною залягання окремі частини фундаменту відрізняються одна від одної. Різниця рівнів між фундаментами перемичок і фундаментом південної стіни, до якого вони прилягають, коливається від 10 до 30 см. Також слід відзначити дуже цікаву загальну особливість, установлену детальними обмірами фундаментів. Абсолютна глибина залягання фундаменту зменшується в напрямку із заходу на схід. Різниця між рівнем його підошви біля південно-західного кута та найсхіднішою розкопаною точкою дорівнює 40 см.

Окремі частини фундаментів, а саме фундаменти перемичок і фундаменти відрізків південної стіни між ними, складені не вперев’язку, а впритул. Очевидно, зодчі враховували різне навантаження на різні частини фундаменту. Упритул складені відрізки стін між 3-ю та 4-ю, 4-ю та 5-ю перемичками й східний кінець відрізка стіни між 3-ю та 2-ю перемичками. Також упритул прибудована вся західна частина, починаючи із західного боку 2-ї перемички, де існує ледь помітний шов. Таким чином, упритул складені фундаменти стін східної частини будівлі, у західній же ця технічна особливість відсутня.

Слід зазначити, що перехрестя біля перемичок заглиблені більше, ніж відрізки стін між ними. Однак це витримано не всюди: перехрестя біля 2-ї перемички закладене мілкіше, ніж сусідні з ним відрізки стіни, а зовнішня лізена (лопатка) південної стіни навпроти 1-ї перемички й 1-ша з півдня зовнішня лізена західної стіни мають основу – перша вище на 25 см, а друга – на одному рівні зі стіною. Ці дві лізени взагалі дещо відрізняються від усіх інших лізен південної та західної стін. Вони дещо менші й не такі масивні, як решта, їхня ширина 1,06 метра, товщина 35-40 см.

1-ша перемичка за глибиною залягання фундаменту мілкіша за інші. Зовнішні лізени південної стіни, якщо рухатися із заходу на схід, стають дедалі масивнішими. Лізена біля 2-ї перемички винесена на 56 см, біля 3-ї – на 1,2 метра, біля 4-ї – на 1,65 метра, біля 5-ї знову дещо зменшується, але ненабагато – 95 см. У цих потужних лізенах центральної частини південної стіни, що припадають навпроти підкупольних стовпів (4-та й 5-та перемички) та навпроти стовпів, які несуть хори (2-га, 3-тя й 4-та перемички), була конструктивна необхідність. Із західного боку церкви можна припустити наявність двох рядів галерей, тобто менш навантажених частин, через що і 1-ша лізена західної стіни, і 1-ша із заходу лізена південної стіни значно поступаються за своєю потужністю іншим, які мають характер яскраво виражених контрфорсів.

Бутова кладка фундаментів складається з великих блоків червоного кварциту двох видів: один являє собою щільний камінь яскраво-червоного кольору, другий, навпаки, відрізняється шаруватістю й має темно-ліловий, пурпуровий колір. Є кілька видів пісковику: світло-сірого, із чорним нальотом зовні, залізистого темно-коричневого кольору та жовтого глинистого; першого в кладці найбільше, останнього – кілька каменів, а також моренні валуни.

Усі перелічені вище породи каменю, як правило, не перемішані одна з одною. Увесь фундамент південної стіни та 3-ї – 5-ї перемичок складений із кварциту на вапняному розчині з цем’янкою. Надлишок розчину, вичавлений каменями, вкриває зовнішні стіни майже суцільним, товстим, дуже міцним шаром. Із червоного кварциту складена також південна половина 1-ї перемички. Посередині неї проходить різка межа між червоним кварцитом у південній половині та сірим пісковиком у північній. Поряд із різницею в матеріалі цієї перемички спостерігається й різниця рівнів залягання окремих її частин. На відстані 70 см від фундаменту північної стіни нефа, також складеного із сірого пісковику, фундамент перемички різко заглиблюється на 40 см.

На окремих ділянках південної стіни збереглися не лише фундаменти, а й нижні частини стін. На одній ділянці навпроти 1-ї перемички збереглася нижня частина кладки стіни, складена з дуже тонкої квадратної цегли-плінфи 31 × 30 × 2,5 см. Ця цегляна кладка піднімається над фундаментом на 0,9-1 метр.

Кладка фундаменту й нижня частина кладки південної стіни церкви. Розкопки 1938 – 1939 рр. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/Late10-Early11C/TitheChurch/Excavation1938.html. Фото без змін

Плінфа укладена на вапняному розчині з домішкою цем’янки. Система цегляної кладки, звичайна для найдавніших пам’яток київської архітектури, являє собою чергування виступних і заглиблених у кладку рядів цегли-плінфи на розчині, гладко затертому із зовнішнього боку стін. Його товщина дуже значна – 2-3 см.

На деяких інших ділянках фундаменту південної стіни, а саме навпроти 2-ї, 3-ї та 5-ї перемичок і на всій 5-й перемичці, збереглися один-два ряди давньої цегляної кладки. В окремих випадках збереглася не сама плінфа, а лише її заглиблені відбитки в розчині.

Під цегляною кладкою стін на окремих ділянках лежить один ряд кладки з квадрового, добре обтесаного каменю – кварциту. Із таких самих квадрових каменів викладені хрестовини на стиках другої та третьої перемичок із південною стіною. Ці ряди каменю, безсумнівно, знаходилися вже над рівнем землі й були своєрідним цоколем стін.

Протягом липня – серпня 1939 року на території руїн Десятинної церкви розгорнулися археологічні розкопки, розмах яких перевершував усі попередні роботи на території храму. Ця робота й була основним завданням Київської експедиції 1939 року поряд із додатковими дослідженнями на ділянках, прилеглих до садиби Десятинної церкви: садиба Художньої школи, колишня садиба М.М. Петровського та садиба Слюсаревського в Десятинному провулку.

Під час розкопок установлено, що західна стіна давньої Десятинної церкви збереглася по всій довжині у вигляді потужного фундаменту, із зовнішнього боку укріпленого шістьма сильно виступними лізенами. Увесь розкритий фундамент західної стіни являє собою бутову кладку із сірого пісковику на вапняному розчині з домішкою цем’янки.

Фундамент західної стіни церкви. Розкопки 1939 року. Джерело – Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. – Київ: Наукова думка, 1989. – С. 70. Фото без змін

До внутрішнього боку західної стіни прилягають поздовжні фундаменти, що збереглися лише на відстані не більш ніж 1,5 метра від стіни. Продовженням цих поздовжніх фундаментів є рови, простежені з незначними перервами вздовж усієї споруди.

На відміну від фундаменту південної стіни, що являє собою кілька не пов’язаних між собою відрізків, увесь фундамент західної стіни є монолітною кладкою, пов’язаною вперев’язку з фундаментами поздовжніх перемичок будівлі. Коливання глибини закладення фундаменту не перевищують 20 см.

Необхідно зазначити, що, крім фундаментів південної та західної стін, добре зберігся ще фундамент поздовжньої стіни, паралельної південній стіні храму.

Під фундаментами південної та західної стін майже по всій їхній довжині були простежені поперечні, а іноді й поздовжні дерев’яні лежні, здебільшого цілком зотлілі. Їхні форма й напрямок легко визначалися за отворами, що збереглися в розчині у вигляді поперечних або поздовжніх каналів під кам’яною кладкою.

Фундамент зі слідами дерев’яних лежнів під ним. Розкопки 1939 року. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/Late10-Early11C/TitheChurch/Excavation1938.html. Фото без змін

Внутрішня поверхня цих каналів нерідко дозволяла встановити відбитки волокон дерев’яних брусів, круглих або прямокутних у перерізі, а іноді й перегнилі частини цих брусів. Лежні були укладені, очевидно, у два ряди, один із яких – нижній – ішов уздовж стіни, інший – верхній – упоперек. Іноді поперечні лежні на 8-10 см не доходили до краю стіни, тому знайти їхні сліди без підкопу під фундамент було неможливо.

Подекуди торці лежнів були наглухо закриті товстим шаром розчину. Під збереженими фундаментами вдавалося встановити й зафіксувати зазвичай лише сліди поперечних лежнів, за небагатьма винятками, коли були встановлені й сліди лежнів, покладених уздовж стіни. Факт укладання лежнів навхрест повністю підтвердився на тих ділянках, де кладка фундаментів була вибрана, а сліди дерев’яних субструкцій збереглися лише на дні фундаментних ровів. Ретельне зачищення ровів показало на низці ділянок, що дерев’яні бруси під стіною були укладені одні вздовж, інші впоперек стіни. Якщо в нижніх частинах збереженої кладки краще й значно частіше простежувалися поперечні лежні, то в ровах, навпаки, краще й значно частіше простежувалися поздовжні, оскільки вони, очевидно, знаходилися нижче, а поперечні лежні, що лежали на них, зазвичай руйнувалися під час виймання буту фундаменту.

Між лежнями були вбиті в землю вертикальні кілки, сліди й навіть залишки яких були відкриті у величезній кількості. Як було встановлено, кілки вбивали в ґрунт між лежнями під усім фундаментом. Саме тому вони йдуть правильними рядами вздовж усіх ровів, віддаляючись один від одного на 24-30 см.

Фундаментні рови із залишками дерев’яних субструкцій. Розкопки 1939 року. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/Late10-Early11C/TitheChurch/Excavation1938.html. Фото без змін

Фундаментні рови із залишками дерев’яних субструкцій. Розкопки 1939 року. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/Late10-Early11C/TitheChurch/Excavation1938.html. Фото без змін

Фундаментні рови із залишками дерев’яних субструкцій. Розкопки 1939 року. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/Late10-Early11C/TitheChurch/Excavation1938.html. Фото без змін

Фундаментні рови із залишками дерев’яних субструкцій. Розкопки 1939 року. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/Late10-Early11C/TitheChurch/Excavation1938.html. Фото без змін

Під час зачищення нижніх частин збережених фундаментів південної та західної стін була відкрита значна кількість вертикальних кілків, верхівки яких відбилися в розчині кладки, а нижні загострені кінці збереглися в материку під фундаментом у вигляді отворів, наповнених деревною темно-коричневою м’якою трухою. Довжина кілків зазвичай близько 50 см, діаметр 5-7 см. Їхня форма різна. Більша частина мала в перерізі прямокутну форму, але траплялися й круглі.

Велика кількість дерева в субструкціях позначилася на міцності споруди. Ціла низка розривів у кладці фундаментів свідчить про нерівномірне осідання храму.

До наземних частин західної стіни слід віднести лише частину кладки заввишки 35 см, що збереглася над фундаментом 3-ї з півдня лізени. Це, очевидно, основа хрещатого стовпа, складеного з невеликих рівних тесаних квадрів пісковику. Основа стовпа вужча за фундамент, що виступає з-під неї в усі боки, на 20 см. Грані стовпа простежуються далеко не повністю. Найчіткіші вони з північного боку, де добре збереглася вапняна обмазка стовпа на висоту до 20 см. Товщина обмазки 3 см, вона дуже міцна й гладко затерта зовні, від значної домішки товченої цегли має інтенсивний червонувато-коричневий колір. Добре простежувалася й східна грань стовпа, а також кут між північним і східним рукавами хреста.

До наземних частин західної стіни слід віднести також ділянку між 4-ю та 5-ю з півдня лізенами, де під цегляною кладкою XIX століття були виявлені три ряди давніх пласких цеглин-плінфи на давньому розчині. Товщина розчину 2-2,5 см.

На поздовжній стіні, паралельній південній стіні церкви, збереглася давня цегляна кладка, що місцями сягає чотирнадцяти рядів цегли на розчині. Як і кладка західного відрізка південної стіни, вона збереглася, очевидно, завдяки тому, що ввійшла до складу Церкви 1654 року, яка займала південно-західний кут давньої церкви.

Серед фрагментів фрескової штукатурки, знайдених у значній кількості, чітко розрізнялися два типи, для внутрішньої та зовнішньої поверхні стін. Серед фрагментів зовнішньої штукатурки переважали шматки, вкриті розписом вохристо-червоного кольору. Серед інших будівельних матеріалів, виявлених у завалі споруди, заслуговують на увагу численні уламки голосників, кованих залізних цвяхів, фрагменти віконного скла, кілька невеликих фрагментів мозаїчної підлоги та значна кількість фрагментів глиняних полив’яних плиток, розрахованих, очевидно, на викладання складних орнаментальних підлогових композицій.

Під час археологічних розкопок Десятинної церкви в 1938 – 1939 рр. було знайдено 8 гробниць у церкві та 2 гробниці поза церквою. У 1939 році було виявлене поховання в дерев’яній труні (17), імовірно, з останками князя Ростислава Мстиславича, і знайдені уламки мармурового саркофага (18) з фрагментами орнаменту.

План фундаментів за матеріалами розкопок 1938 – 1939 рр. Джерело – Архівна копія від 10 січня 2022 на Wayback Machine / Сектор дофеодальной и феодальной Восточной Европы, 9.XII.1939 г. / Краткие сообщения о докладах и полевых исследованиях института истории материальной культуры (КСИИМК). – Москва-Ленинград, 1940. – Вып. 4. Суспільне надбання. Фото без змін

Поряд із Десятинною церквою були досліджені залишки князівських і боярських теремів, а також майстерні ремісників та численні поховання IX – X ст. Археологічні знахідки зберігаються в Національному заповіднику «Софія Київська», Національному музеї історії України та Державному Ермітажі в Санкт-Петербурзі.

Своєрідною пам’яткою боротьби киян із монголами в 1240 році може слугувати й глибокий, до 5 метрів, підкоп, відкритий під руїнами Десятинної церкви. Тут виявлені кістки чотирьох людських скелетів. На дні стояли два заступи, якими люди, що перебували в церкві, очевидно, намагалися прорити собі хід під землею в бік Дніпра.

Шолом, меч і кольчуга зі схованки під Десятинною церквою. Джерело – Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. – Київ: Наукова думка, 1989. – С. 303. Фото без змін.

У серпні 2021 року шолом був представлений на виставці «Церква Богородиці Десятинна: архітектурно-художній образ» у Національному музеї історії України

Залізний шолом XIII століття, знайдений під час розкопок фундаментів Десятинної церкви. Він міг належати київському дружиннику, який загинув під час узяття Києва монголами. Національний музей історії України. Сайт – Національний музей історії України. Суспільне надбання. Фото без змін

У 1939 році під час розкопок схованки під Десятинною церквою дослідники виявили уламки чудової дерев’яної тарелі, внутрішня поверхня якої вкрита тонким різьбленням.

У результаті археологічних робіт 1938 – 1939 рр. була розкрита вся площа давньої церкви, за винятком апсид і північної стіни, розкопаних ще Д.В. Мілєєвим. З’ясовано, що давні фундаменти Десятинної церкви добре збереглися в трьох місцях: південна лізена південно-східного кута східної стіни, друга зі сходу лізена північної стіни й північний кут західної стіни. У більшій частині фундаментних ровів бутовий камінь виявився повністю вибраним, на їхньому дні всюди виявляли міцні вапняні підошви, що слугували основою для кладки фундаментів і залишилися нерозбитими при вийманні бутової кладки. Вапняні підошви лежали на глибині 2,6 метра від сучасної поверхні землі.

Загальний вигляд фундаментів Десятинної церкви. Розкопки 1938 – 1939 рр. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/Late10-Early11C/TitheChurch/Excavation1938.html. Фото без змін

Археологічні дослідження 1938 – 1939 рр. дали винятково цінні матеріали для реконструкції не лише плану, а й архітектурного вигляду Десятинної церкви. Ретельні спостереження й найточніша графічна фіксація найменших слідів давньої споруди дозволили повністю відновити план церкви.

У 1946 році в схованці під Десятинною церквою виявлені залізні окуття лопат.

У 1947 році М.К. Каргер знову провів розкопки на всій площі давньої церкви. Характер кладки фундаментів під апсидною частиною та стрічковими фундаментами церкви був дуже цікавий. Після розпланування споруди в цих частинах фундаменту на певній відстані від його краю була вийнята земля до материкового ґрунту, тут у впорядкованій системі були забиті кілки завдовжки 50 см, діаметром 5-7 см. У перерізі вони чотиригранні, іноді – круглі. На вирівняній площині будували фундаменти, і коли їх виводили на рівень поверхні, простір між ними засипали землею разом із будівельними залишками, часто у вигляді вапняного розчину й битого каменю. Цей метод відрізнявся від звичайного, використовуваного на Русі, коли камені укладали у фундаментні рови й заливали розчином. Під час розкопок поблизу фундаменту Десятинної церкви й безпосередньо під ним виявлене найтісніше скупчення багатих камерних поховань зрубної конструкції X століття. Зверху над похованнями насипали курган. На відміну від ґрунтових могил, зрубні вирізнялися багатством і витонченістю ювелірних виробів із золота та срібла, підкреслюючи належність їхніх власників до вищих кіл київського суспільства.

У 1948 році під час розкопок М.К. Каргера біля західної стіни храму був знайдений досить великий шматок верхньої частини церкви. Ділянка, доступна для розкопок, була вкрай обмежена через те, що з одного боку вздовж західної стіни руїн Десятинної церкви проходить проїзна дорога до будівлі Історичного музею, а з іншого росте величезна столітня липа, коріння якої не дозволяло розширювати розкоп на захід. Попри мізерність доступної для дослідження площі, розкопки дали цілком несподівані результати, які дозволили по-новому зрозуміти деякі найважливіші питання давньоруської будівельної техніки. Особливий інтерес викликає блок давньої кладки, виявлений у північно-західному куті розкопу. На рівні давнього горизонту, на гумусному шарі зі знахідками домонгольського часу, лежала впала долілиць західна стіна Десятинної церкви. Уцілів лише невеликий шматок півкруглого завершення стіни – закомари (склепіння).

Частина впалої закомари. Розкопки 1948 року. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/Late10-Early11C/TitheChurch/Reconstruction.html. Фото без змін

Восени 1958 року фундаменти давньої церкви були тимчасово відкриті з-під землі для комісії з оформлення території Десятинної церкви.

Фундаменти Десятинної церкви 989 – 996 рр. План за М.К. Каргером. 1961 рік. Суспільне надбання. Фото без змін

У 1980 році виконано так зване трасування фундаменту Десятинної церкви, на поверхні викладені обриси її фундаменту.

Обриси фундаменту церкви, викладені каменем. Фото 1980-х років. Суспільне надбання. Фото без змін

План фундаментів Десятинної церкви. Джерело – Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. – Київ: Наукова думка, 1989. – С. 68. Фото без змін

3 лютого 2005 року президент України Віктор Андрійович Ющенко підписав указ про проведення археологічних досліджень Десятинної церкви й поставив Київській міській державній адміністрації завдання відновити церкву, для чого передбачалося виділити з бюджету близько 90 млн гривень.

Із липня 2005 до 2011 року архітектурно-археологічна експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом радянського й українського археолога Гліба Юрійовича Івакіна, спільно з дослідниками із Санкт-Петербурга (зокрема Ермітажу) та за допомогою студентів історичних факультетів України, проводила археологічні дослідження фундаментів Десятинної церкви на глибині близько 2 метрів і частини оборонного рову із залишками дерев’яних конструкцій. Досліджені раніше не розкопані ділянки, складений уточнений план залишків фундаментів, визначені етапи їх зведення, зібрана значна колекція фрагментів фресок і будівельних деталей. Був виявлений найбільший фрагмент стіни Десятинної церкви – уламок завдовжки 70 сантиметрів із рослинним орнаментом. Попри відсутність фінансування, археологічні дослідження не припинялися.

Розкопки Десятинної церкви в 2008 році. Джерело – https://pravlife.org/ru/content/istoriya-kieva-desyatinnaya-cerkov. Фото без змін

У 2005 році на музейній території біля фундаментів Десятинної церкви був установлений храм-скинія (давньогрец. σκηνή, скене, «намет; шатро»), синій кіоск із хрестом, Української православної церкви, щодо законності якого висловлювалися сумніви.

У 2007 році на місці тимчасового храму-скинії був установлений дерев’яний храм, який 25 липня того ж року освятив предстоятель Української православної церкви, митрополит Київський і всієї України Володимир (у миру – Віктор Маркіянович Сабодан).

У 2008 – 2009 рр. проводилися дослідження будівельного каменю з фундаментів Десятинної церкви.

9 липня 2009 року на засіданні Священного Синоду УПЦ було ухвалене рішення про відкриття в Києві Десятинного чоловічого монастиря Різдва Пресвятої Богородиці з призначенням намісника.

У січні 2010 року начальник Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Києва, радянський і український архітектор Сергій Анатолійович Целовальник, повідомив, що на руїнах Десятинної церкви збудують платформу, на якій буде нова церква, що належатиме Українській православній церкві. Пізніше, однак, він же заявив про відмову від будівництва нових об’єктів на фундаментах у зв’язку з підписаними Україною конвенціями. При цьому конкурсна комісія з визначення подальшої долі залишків фундаменту Десятинної церкви оголосила переможцями конкурсу два проєкти, один із яких передбачає відновлення храму, а інший – збереження фундаментів як археологічної пам’ятки з будівництвом каплиці неподалік. Ініціатива УПЦ не знайшла повної підтримки суспільства й зазнавала критики у зв’язку з тим, що інформація про зовнішній вигляд давньої Десятинної церкви не збереглася й автентична реконструкція неможлива.

24 червня 2011 року Міжнародна комісія ЮНЕСКО, а також ІКОМОС (Міжнародна рада з охорони пам’яток та визначних місць) виступили проти планів будівництва нової церкви на фундаменті Десятинної церкви.

У 2011 році проведена надійна консервація залишків Десятинної церкви. Для цього територію вкрили піском і глиною, а також створили систему відведення води, щоб давні фундаменти не намокали. Виконане трасування – на поверхні з червоного граніту викладені точні обриси фундаментів храму. Фундамент Десятинної церкви відкритий для огляду всім охочим, його автентична частина – вкрита захисним склом.

Трасування фундаменту Десятинної церкви. Фото 21 травня 2018 року. Джерело – https://www.youtube.com/watch?app=desktop&v=sn9SdjZw0oM. Фото без змін

У 2012 році був створений історико-археологічний Музей історії Десятинної церкви (МІДЦ) за адресою: Володимирська вулиця, 6/1, тимчасове розташування – Обсерваторна вулиця, 21а. Музей вивчає історію храму, а також досліджує фундамент Десятинної церкви.

Північна апсида й північний неф церкви. Фото 21 травня 2018 року. Джерело – https://www.tripadvisor.ru/LocationPhotoDirectLink-g294474-d3207910-i434526604-Church_of_the_Tithes-Kyiv.html. Фото без змін

У 2018 році Національний музей історії України подав позов із вимогою демонтувати на музейній території дерев’яний храм УПЦ – Церкву св. Миколая Мирлікійського. Того ж року комісія Київської міської ради підтримала петицію про його демонтаж.

Фото 16 червня 2018 року. Автор – Angloman

Фото 17 вересня 2020 року. Автор – Angloman

У серпні 2021 року в Національному музеї історії України відкрилася виставка, що представила понад 1000 знахідок із руїн Десятинної церкви: будівельні матеріали, деталі декору, фрагменти фресок і мозаїк, бронзовий дзвін, побутове й культове приладдя, візантійський процесійний хрест, речі зі схованки під церквою, залишки одного зі збережених князівських поховань XI століття (імовірно, під №18 уламки мармурового саркофага з орнаментом). Також експонувалися знахідки з дохристиянського могильника, на якому була зведена церква.

15 лютого 2023 року Господарський суд міста Києва зобов’язав Українську православну церкву звільнити ділянку Національного музею історії України від незаконно збудованої Церкви св. Миколая Мирлікійського (Десятинний монастир Різдва Пресвятої Богородиці), у народі названої «мафом» (МАФ – Мала архітектурна форма, торговельний павільйон, кіоск, будівлі із сендвіч-панелей). Храм знаходиться в буферній зоні пам’яток ЮНЕСКО, де заборонене нове будівництво, а також порушує ансамбль історико-археологічного комплексу «Десятинна церква».

Церква св. Миколая Мирлікійського Української православної церкви біля фундаментів Десятинної церкви. Джерело – https://www.unian.net/. Фото без змін

14 вересня 2023 року Північний апеляційний господарський суд підтвердив незаконність самобуду й зобов’язав знести Церкву св. Миколая Мирлікійського («Церкву-МАФ») коштом релігійної громади.

У ніч із 16 на 17 травня 2024 року, згідно із судовим рішенням, знесена Церква св. Миколая Мирлікійського («Церква-МАФ») як незаконна споруда на землях історичного значення.

Ранок 17 травня 2024 року. Сайт – Національний музей історії України. Фото без змін

3 вересня 2026 року біля Національного музею історії України встановлена точна копія давнього дзвона Десятинної церкви, втраченого в 1240 році після руйнування церкви під час монгольської навали.

Фото УНІАН – новини України. Фото без змін

Фрагмент дзвона знайшли в 1937 році під час археологічних розкопок. Збереглося близько 60% його поверхні, але не було язика та кріплень.

Фото УНІАН – новини України. Фото без змін

Копію зробили максимально схожою на оригінал – не лише за формою, а й за звучанням. Таким чином, майже через 800 років знову пролунав дзвін Десятинної церкви. Над проєктом працювали фахівці з України, Нідерландів, Німеччини та Португалії, а відлили дзвін на найбільшій у світі нідерландській ливарній фабриці дзвонів і баштових годинників «Royal Eijsbouts» у місті Астен (нідерл. Asten, у провінції Північний Брабант, Нідерланди).

Фото УНІАН – новини України. Фото без змін

Побачити дзвін можна до 30 вересня 2026 року.