РАННЯ ІСТОРІЯ ПОЛЬСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Легендарні та напівлегендарні польські правителі зібрані в чотири основні групи, включені до основних польських середньовічних хронік, що передують першому історично підтвердженому князю Польщі – Мешку I.

Давня легендарна династія. Існує чимало легенд про князів-засновників польської державності. Достовірно про них мало що відомо, у кожного переказу є кілька варіантів.

Згідно з «Хронікою Великопольською» (пол. Kronice Wielkopolskiej) XIV століття, три брати Лех, Рус і Чех із Паннонії (лат. Pannonia – римська провінція; регіон у центральній Європі на території сучасних Угорщини, східної Австрії, південно-західної Словаччини, північної Словенії, північної Хорватії, північно-східної Сербії, північної Боснії та Герцеговини) ходили по землі. Рус пішов на схід і заснував Русь, Чех на південь і заснував Чехію (Богемію). Лех, у свою чергу, на землях нинішньої Великої Польщі в червоних променях заходу побачив білого орла, знайшов його гніздо і тут заснував Гнезно (пол. Gniezno) – першу Польську столицю. За переказом місто було засноване 550 року, однак історики його виникнення відносять до кінця VIII століття.

(час правління)

1. бл. 525 – 550 рр. – князь Лех I (пол. Lech I), легендарний князь і прабатько польського народу-ляхів, уперше згадується в «Хроніці Великопольській»

син Пана, згідно з «Хронікою Великопольською»

Згідно з «Описом Європейської Сарматії» (лат. Sarmatiae Europeae descriptio) італійського видавця Александра Гваньїні (італ. Alessandro Guagnini, пол. Aleksander Gwagnin) династія Леха I, після його смерті, правила ще 150 років.

2. князь Лех II (пол. Lech II), легендарний князь, уперше згадується у праці «Хроніка польська» (пол. Kronika polska) польського історика XVI століття Марціна Бельського (пол. Marcin Bielski)

3. князь Візімир (пол. Wizymir), легендарний князь, уперше згадується Марціном Бельським

син або онук князя Леха I

Згідно з Марціном Бельським, Візімир був безжальний до данців, за рахунок їхніх земель він хотів розширити своє князівство до Балтійського моря. Данський король Сівард (пол. Syward) змушений був платити князю регулярну данину. Візімиру в заручники були віддані діти короля – син Ямерік (пол. Jameryk) і дві дочки, яких князь зробив своїми наложницями.

Правило 12 князів, про це пише Марцін Бельський. Александр Гваньїні у своїй праці зазначив, що 12 воєвод правили 20 років. Згідно з «Анналами, або хроніками великих королів Польщі» (лат. Annales seu cronicae incliti Regni Poloniae), званими зазвичай «Хроніками Длугоша» польського історика XV століття Яна Длугоша (пол. Jan Długosz), ці князі належали до династії Леха I

ПЛЕМІННЕ ОБ’ЄДНАННЯ ВІСЛЯН відіграло важливу роль у створенні Польської держави. Вони проживали на півдні польських земель у так званій «Малій Польщі» у верхів’ях Вісли. Їхнім центром був «ґрод» Краків (пол. Kraków), про виникнення якого розповідається в «Хроніці Великопольській». Уперше це місто згадується під 965 роком, у записах арабомовного єврейського купця середини X століття з мусульманської Іспанії – Кордови Ібрагіма ібн Якуба.

Згідно з «Хронікою та походженням королів і правителів Польських» (лат. Chronica seu originale regum et principum Poloniae), скорочено «Хроніка Вінцентіана» (лат. Cronica vincenciana) польського хроніста XIII століття Вінцентія Кадлубека (пол. Wincenty Kadłubek), їхнім князем було обрано людину на ім’я Крак, яка воювала з галлами в Паннонії або Каринтії. Намагаючись захистити свій народ, Крак вступив у сутичку з не менш легендарним «Вавельським драконом» і вбив його. На цьому місці було збудовано Краків, а Крак став його князем.

(час правління)

1. бл. 700 – бл. 750 рр. (VI – VII ст.) – князь Крак I або Кракус (пол. Krak I, Grakus – у Марціна Бельського), легендарний князь і засновник іншої польської столиці – Кракова, уперше згадується Вінцентієм Кадлубеком; згідно з легендами, він був похований у кургані – «Курган Крака» поблизу Кракова (нині в Кракові)

діти:

1. 1. Крак II (старший син)
   2. Лех II (молодший син)
   3. Ванда I (дочка)

2. (VII століття) – князь Крак II (пол. Krak II), легендарний князь, уперше згадується Вінцентієм Кадлубеком

старший син князя Крака I

нащадків не залишив

Згідно з Яном Длугошем, Крак II був убитий під час полювання своїм молодшим братом Лехом. Щоб приховати злочин, тіло князя було посічене й закопане в пісок.

3. князь Лех II (пол. Lech II), легендарний князь, уперше згадується Яном Длугошем; у Марціна Бельського – Лех III; на думку інших дослідників – це аналог князя Крака II. У своїй праці Ян Длугош пише, що після смерті батька Лех II з жаги влади вбив свого старшого брата і правив протягом багатьох років

молодший син князя Крака I

Після смерті бездітного Леха II князівство перейшло до Ванди, останньої представниці родини Крака I.

4. після 750 – бл. 760 рр. – княгиня Ванда (пол. Wanda), легендарна княгиня, уперше згадується Вінцентієм Кадлубеком, похована у кургані – «Курган Ванди» поблизу Кракова (нині в Кракові)

дочка князя Крака I

Згідно з «Хронікою Великопольською», Ванда відмовилася вийти заміж за німецького принца, який у помсту вторгся до Польщі, але його просування було зупинене. Щоб принцові не було приводу знову вторгатися до її країни, Ванда вчинила самогубство – втопилася в річці Вісла поблизу Кракова. Інша версія говорить про те, що німецький принц переміг поляків і хотів одружитися з Вандою, щоб утвердитися в нових володіннях, Ванда – втопилася. Згідно з Марціном Бельським, її тіло було знайдено там, де річка Длубня (пол. Dlubnia) впадає у Віслу, тут вона й була похована в кургані за милю від Кракова.

Правило 12 князів, про це пише Марцін Бельський. Александр Гваньїні у своїй праці зазначив, – 12 воєвод.

Згідно з Вінцентієм Кадлубеком, після смерті княгині Ванди до «країни лехітів» вторгся Александр Македонський, зазначимо, що цар Македонії жив у IV столітті до н. е. (?). За допомогою хитрощів Александра змусив відступити якийсь столяр, якого потім було обрано князем лехітів. Він прийняв ім’я Лешко, що означає «хитрий». Ян Длугош спробував зробити легенду про Лешка менш фантастичною, замінивши македонців на угорців і моравів. Історик також змінив ім’я, дане правителю, на Пшемисл, пояснюючи ім’я Лешек як назву династії, що походить від князя Леха I.

бл. 760 – бл. 810 рр. (VII століття) – князь Пшемисл (пол. Przemyśl), прийняв ім’я Лешко I (пол. Leszko I), помер у віці трохи за 30 років, легендарний князь. Під ім’ям Лешко I князь уперше згадується Вінцентієм Кадлубеком. У Марціна Бельського, під ім’ям Лешек IV (пол. Leszek IV), а його правління він датує приблизно 700 роком

спадкоємців не залишив

Згідно з хронікою Вінцентія Кадлубека, після смерті бездітного Лешка I країна поринула в боротьбу за владу, почався період міжцарів’я. Вирішили провести перегони – хто переможе, той і стане новим князем. До фіналу вийшли двоє молодих людей. Один із них швидко доскакав до фінішу, тоді як кінь другого став битися в конвульсіях. Переміг, здавалося б, перший, однак виявилося, що той, хто переміг у змаганні, не був чесним. Шахрая стратили, а чесну людину, хоча вона й була низького звання, проголосили князем під ім’ям Лешко II.

ВЕЛИКОПОЛЬСЬКИЙ ПЛЕМІННИЙ СОЮЗ ПОЛЯН став осередком виникнення польської державності. «Землею полян» вважається басейн середньої течії річки Варти, а основним адміністративним центром «ґрод» Гнезно. На чолі полян утвердилася князівська династія Попелідів.

Попелі або Попеліди (пол. Popielidzi), напівлегендарна польська князівська династія. На думку фахівців, прізвисько Попіль, імовірно, сягає слов’янської основи «попіл» – «попіл, зола, перегорілий прах». Отже, так могли прозвати погорільця, тобто людину, яка втратила під час пожежі дім і залишилася на попелищі. Можливо й те, що прізвисько Попіль отримала людина з сивим (тобто сірим, попелястого кольору) волоссям або з сірими очима.

(час правління)

1. бл. 810 – бл. 815 рр. (VII століття) – князь полян Лешко II (пол. Leszko II), його первісне ім’я невідоме, легендарний князь, вважається засновником династії Попелідів. Уперше він згадується Вінцентієм Кадлубеком. У Марціна Бельського згадується під ім’ям Лешек V (пол. Leszek V)

Згідно з Яном Длугошем, Лешко II вів переможні війни з угорцями, моравцями, чехами та німцями. Він загинув у похилому віці в бою із сином імператора Заходу Карла I «Великого». Своє князівство Лешко II заповів своєму єдиному синові.

2. бл. 815 – бл. 830 рр. (VIII століття) – князь полян Лешко III (пол. Leszko III), легендарний князь, уперше згадується Вінцентієм Кадлубеком. У Марціна Бельського згадується під ім’ям Лешек VI (пол. Leszek VI)

син князя Лешка II

• від дружини Юлії та наложниць, князь нібито мав 21-го сина, яких забезпечив земельними володіннями

діти: (21 син)

1. 1. Попіль I (від дружини Юлії), спадкоємець батька
   2. Болеслав (пол. Bolesław), успадкував Нижню Померанію (пол. Pomorze dolne)
   3. Казимир (пол. Kazimierz), успадкував Кашубію (пол. Kaszuby)
   4. Владислав (пол. Władysław), успадкував Кашубію (пол. Kaszuby)
   5. Вратислав (пол. Wratysław), успадкував Ранію (пол. Rugia)
   6. Оддон (пол. Oddon), успадкував Дітівонію (пол. Dytywonia)
   7. Барвін (пол.Barwin), згадується близько 780 року, успадкував Нижню Померанію (пол. Pomorze dolne)
   8. Пшибислав (пол. Przybysław), успадкував Дітівонію (пол. Dytywonia)
   9. Пшемислав (пол. Przemysław), успадкував Згожелицію (пол. Zgorzelicę)
   10. Якса (пол. Jaksa), успадкував Білу Сербію (пол. Biała Serbia)
   11. Земіан (пол. Semian), успадкував Білу Сербію (пол. Białą Serbia)
   12. Земовіт (пол. Siemowit), успадкував Згожелицію (пол. Zgorzelicę)
   13. Земомисл (пол. Siemomysł), успадкував Згожелицію (пол. Zgorzelicę)
   14. Богдал (пол. Bogdal), успадкував Нижню Померанію (пол. Pomorze dolne)
   15. Спіцігнев (пол. Spicygniew), успадкував Бремен (пол. Brema)
   16. Спіцімир (пол. Spicymir), успадкував Люнебург (пол. Luneburg)
   17. Збігнев (пол. Zbigniew), успадкував Щецин (пол. Szczecin)
   18. Собеслав (пол. Sobiesław) жив у IX столітті, успадкував замок Дален (пол. gród Dalen); згідно з легендою роду Собеських герба «Яніна», Собеслав предок їхньої родини. Від якоїсь Олімпії (пол. Olimpią), дочки князя племені Бойорум (пол. Boiorum), у нього був син Арлемій (пол. Arlemiusza)
   19. Візімир (пол. Wizymir), успадкував Візімирію (пол. Wyszomiera)
   20. Честмир (пол. Czestmir), успадкував Дітівонію (пол. Dytywonia)
   21. Віслав (пол. Wisław), успадкував Медзибож (пол. Międzyborz)

Згідно з Вінцентієм Кадлубеком, Лешко III провів три переможні війни з римським полководцем Гаєм Юлієм Цезарем (жив у I столітті до н. е. (?)) і переміг Марка Ліцінія Красса (також жив у I столітті до н. е. (?)). Переможений Юлій Цезар мав віддати за Лешка III свою сестру Юлію, а в придане їй – Баварію. Однак під тиском сенату Цезар спробував відібрати Баварію в своєї сестри, чим спровокував черговий конфлікт із Лешком, який відправив Юлію назад до Рима. Від шлюбу з Юлією князь мав сина Попеля. Розставшись із дружиною, він узяв собі наложниць, від яких мав 20 синів, які після його смерті отримали власні землі. Хроніст також зазначив, що Лешко III правив гетами, парфянами та «землями поза парфянами».

Згідно з «Хронікою Великопольською», держава Лешка III на заході простягалася «до Вестфалії, Саксонії, Баварії та Тюрингії».

Такий неправдоподібний опис правління Лешка III пізніші історики намагалися пояснити раціональніше. Ян Длугош опустив розповідь про Юлія Цезаря, написавши, що Лешко III здійснював добре управління землями й допомагав угорцям у їхніх війнах «з греками та італійцями». Марцін Бельський переніс правління Лешка III до часів імператора Заходу Карла I «Великого».

Лешко III заповів своє князівство старшому синові Попелю, а решту земель розділив між молодшими синами: Болеслав, Барвін і Богдал отримали Нижню Померанію, Казимир і Владислав – Кашубію на північному заході Польщі, Якса і Земіан – Білу Сербію (землю лужицьких сербів), Вратислав – Ранію (острів Рюген у Балтійському морі, нині ФРН), Пшибислав, Честмир і Оддон – Дітівонію (область на лівому березі Ельби), Пшемислав, Земовіт і Земомисл – Згожелицію (Бранденбург, нині у ФРН). Інші брати отримали дрібніші уділи. Так Віслав заснував Медзибоже (сучасний Магдебург у ФРН або Мерзебург також у ФРН), Собеслав – Даленбург, поблизу Люнебурга у ФРН, а Візімир – Візімирію (нинішній Вісмар у ФРН). Багато інших сучасних німецьких міст також були засновані синами Лешка III. Згідно з легендою, 20 братів були отруєні їхнім племінником Попелем II.

3. бл. 830 – невід. рр. (IX століття) – князь полян Попіль I (пол. Popiel I), легендарний князь, уперше згадується Вінцентієм Кадлубеком

син князя Лешка III

Згідно з Вінцентієм Кадлубеком, Попіль I був дуже добрим правителем, правив разом із 20 зведеними братами, які за його життя (згідно з «Хронікою Великопольською», – після його смерті) одностайно обрали його сина новим князем.

Ян Длугош зазначив, що Попіль I провів безліч переможних війн, а його правління віднесло приблизно до 800 року. Попіль I правив спочатку з Кракова, але пізніше через розташування «ґроду» поблизу кордонів з Руссю та Франкською державою переніс князівську резиденцію до Гнезно. Кілька років потому він збудував свою нову столицю в Крушвиці – «замок Попеля» (пол. Kruszwica, нині місто в Іновроцлавському повіті Куявсько-Поморського воєводства).

Польський історик XVIII століття Бенедикт Йоахім Хмельовський (пол. Benedykt Joachim Chmielowski) у першій польській енциклопедії «Nowe Ateny» («Нові Афіни») назвав датою смерті Попеля I – 815 рік, а правив князь – 15 років.

4. 820 – бл. 842 рр. – князь полян Попіль II «Хосписка», тобто «зношена й жалюгідна мітла» (пол. Popiel II Chościsko), нар. на рубежі VIII і IX століть – помер 843 р. Польща, легендарний князь, уперше згадується Вінцентієм Кадлубеком

син князя Попеля I

• дружина німецька принцеса

діти: (2 сини)

1. 1. Лех (пол. Lech)
   2. Попіль III (пол. Popiel)

Згідно з Марціном Бельським, правління Попеля II припадало на часи правління імператора Заходу Людовика I «Благочестивого» 814 – 840 рр.

Хроніст початку XII століття Галл Аноним (лат. Gallus Anonymus, пол. Gall Anonim) у своїй праці «Хроніка або діяння князів і правителів польських» (лат. Cronicae et gesta ducum sive principum Polonorum) зазначає, що Попіль (без нумерації) був скинутий з престолу Земовітом, сином рільника П’яста. Його було вигнано за несправедливість, і, переслідуваний мишами, він сховався в дерев’яній вежі на острові й там був з’їдений мишами. Александр Гваньїні уточнює, що острів знаходився на озері Гопло (пол. Goplo) біля Крушвиці.

Згідно з Вінцентієм Кадлубеком, Попіль II був ледачим, боязким, жіноподібним і віроломним правителем. За наполяганням дружини він отруїв своїх 20 дядьків, давши їм отруєне вино під час бенкету, а потім відмовився ховати тіла. З трупів вилізли миші, які довго переслідували Попеля, його дружину і двох їхніх синів. Врешті-решт вони дісталися до них, які сховалися у високій вежі, і зжерли їх.

Згідно з «Хронікою Великопольською», в середині IX століття поляни за лиходійство, вчинене князем Попелем II, вигнали з племені його самого і всіх його спадкоємців і за загальною згодою проголосили (згідно з Александром Гваньїні – у Крушвиці) князем сина хлібороба П’яста – Земовіта, після того, як його батько відмовився від князювання.

Напівлегендарні представники династії П’ястів (пол. Piastowie) з привіслинських полян. П’яст («пясть» = франк. pedagogus, nutritor, рос. кормилець, дядько, дідо; хорв. дід). Існує думка, що імена напівлегендарних представників династії П’ястів мають символічне значення і були вигадані хроністом початку XII століття Галлом Анонімом. Не виключено, що Галл Аноним вигадав лише опис їхнього правління, а імена перших представників династії П’ястів справжні.

Столиця полян – Гнезно. Археологічні розкопки виявили культурні шари VIII – XIII ст. з дерев’яно-земляними укріпленнями.

(час правління)

842 – 861 рр. – П’яст Хотишкович (пол. Piast Chościskowic), нар. наприкінці VIII століття(?) – помер у 2-й половині IX століття(?), напівлегендарний засновник династії, уперше згадується в «Хроніці Великопольській»

вважається сином бідного орача Хотишка (пол. Chościsko) з Гнезно

• дружина Жепіха (Репка) (пол. Rzepicha (Rzepka))

Згідно з «Хронікою Великопольською», П’яст помер у віці 120 років, а згідно з Александром Гваньїні, він правив 20 років. П’яст так і не відновив суверенітет над землями, раніше керованими синами князя Лешка III.

1. 861 – 892 (870 – бл. 900) рр. – князь полян Земовіт (пол. Siemowit), гіпотетично нар. бл. 845 р. – помер на рубежі IX і X століть, згідно з Александром Гваньїні, князь народився 824 року, правив 4 роки з 895 по 899 рр., де похований невідомо, напівлегендарний князь, уперше згадується Галлом Анонімом

син П’яста Хотишковича

• дружина, ім’я невідоме

Земовіт об’єднав усі землі полян, які пізніше отримали назву Велика Польща.

В останній чверті IX століття землі вісланів захопило Великоморавське князівство, а після його занепаду вони відійшли до Чеської держави. Така сама доля спіткала й польські племена за течією Одри (річка Одер) – у Сілезії.

2. 892 (бл. 900) – 931 рр. – князь полян Лешек IV (пол. Lestek IV), нар. 870-х р. – помер 930-х р., напівлегендарний князь, уперше згадується Галлом Анонімом. У Марціна Бельського згадується під ім’ям Лешек VII
єдиний син князя Земовіта

• мав кілька дружин:

1. моравська княжна, згідно з припущенням польського історика початку XX століття Станіслава Закшевського (пол. Stanisław Zakrzewski)  
2. саксонська принцеса, згідно з припущенням бельгійського хроніста XIV століття

діти:

1. 1. Евракер, (пол. Ewraker), помер 28.09. 971 р., єпископ Льєжа 959 – 971 рр. (фр. Liège, нині місто, адміністративний центр провінції Льєж регіону Валлонія в Бельгії), згідно з припущенням бельгійського хроніста XIV століття він був від саксонської принцеси
   2. Методія(пол. Metodia), згідно з родовою легендою Собеських герба «Яніна», чоловік Собеслав (Собеж) (пол. Sobiesław (Sobiesz)), онук Собеслава, який жив у IX столітті, князь Далена (пол. Dalen, нині місто Даленбург (нім. Dahlenburg) у районі Люнебург федеральної землі Нижня Саксонія, ФРН)

Достовірних відомостей про правління Лешека IV не збереглося. Йому може бути приписане будівництво в 915 – 922 рр. перших потужних державних замків – першого в Ґжибові (пол. Grzybowo, у Вжесньській ґміні Великопольське воєводство).

3. 931 – бл. 960 рр. – князь полян Земомисл (пол. Siemomysł), нар. наприкінці IX/початку X століття – помер бл. 960 р., де похований невідомо, напівлегендарний князь, уперше згадується Галлом Анонімом

син князя Лешека IV

• згідно з різними версіями він мав кілька дружин:

1. ім’я невідоме, дочка Владислава, князя ляхів (лендзян), данника Русі
2. Горка (пол. Gorka), згідно з чеською хронікою 1-ї половини XVI століття Вацлава Гаєка з Лібочан (чеськ. Václav Hájek z Libočan)
3. сербська принцеса(?)

діти: (3 сини)

1. 1. Мешко I, нар. 922-945 р. (старший син), згідно з чеською хронікою 1-ї половини XVI століття Вацлава Гаєка з Лібочан його матір’ю була Горка
   2. син, ім’я невідоме, помер 964 або 965 р., де похований невідомо, не виключено, що він також міг бути старшим зведеним братом Мешка I
   3. князь Чтібор (пол. Czcibor), нар. невід. – помер після 24.06.972 р. (молодший син, можливо, від сербської принцеси), він брав участь разом із братом Мешком I у переможній битві при Седині 24 червня 972 року (пол. Cedynia, нині місто в Західно-Поморському воєводстві) з німецькими лицарями, про його можливу дружину і нащадків нічого не відомо
   4. дочка, ім’я невідоме (під питанням, можливо дочка Мешка I), чоловік князь Поморський
   5. Прокуй (пол. Prokuj), згідно з версією польського історика початку XX століття Освальда Маріана Бальцера (пол. Oswald Marian Balzer), нині вважається, що Прокуй не має стосунку до династії П’ястів
   6. Аделаїда, легендарна «Біла княгиня» (пол. Adelajda Biała Knegini), згідно з версією польського історика початку XX століття Освальда Маріана Бальцера, це лише популярний образ у ранній польській історіографії

Земомислу зазвичай приписують політичне об’єднання земель полян, гоплян і мазовшан, хоча й не виключають, що об’єднання могло відбутися й під час правління його батька.

Згідно з гіпотезою польського історика та академіка Генрика Ловмянського (пол. Henryka Łowmiańskiego, помер 4 вересня 1984 року), 954 року Земомисл підтримав повстання племені украни (пол. wkrzan) проти влади німців.

ГНЕЗНЕНСЬКА ДЕРЖАВА (КНЯЗІВСТВО)

(пол. Państwo Gnieźnieńskie, лат. Civitas Schinesghe), бл. 960 – 1025 рр., назва держави західних полян на чолі з П’ястами, відома за одним джерелом 990-992 років – «Дагоме юдекс» (лат. Dagome iudex)

КОРОЛІВСТВО ПОЛЬСЬКЕ

(пол. Królestwo Polskie, лат.Regnum Poloniae), 1025 – 1569 рр.

Девіз: «Si Deus nobiscum quis contra nos» (лат.) – «Якщо Бог з нами, хто проти нас?».

Гімн: «Богородиця», «Gaude Mater Polonia» – «Радуйся, Матінко Польще»

Головним ядром Давньопольської держави стало політичне об’єднання з князями племені полян, що склалося на півночі. Невдовзі на чолі цього об’єднання став перший польський монарх, про якого збереглися достовірні відомості – Мешко I. Форма правління в державі – спадкова монархія.

Коронаційні регалії польських королів зберігалися в Королівській скарбниці в Королівському замку на Вавелі в Кракові. У жовтні 1795 року вони (зокрема 5 королівських корон) за наказом короля Пруссії Фрідріха Вільгельма II (нім. Friedrich Wilhelm II) були викрадені й таємно доставлені до Берліна (нім. Berlin) і зберігалися в берлінській скарбниці Гогенцоллернів (нім. Hohenzollern). Звідки 1809 року за наказом короля Пруссії Фрідріха Вільгельма III (нім. Friedrich Wilhelm III) їх було перевезено до Кенігсберга (нім. Königsberg, нині місто Калінінград, адміністративний центр Калінінградської області Російської Федерації). У 1811 році, побоюючись реституції («відновлення, відкликання; повернення колишніх прав і переваг»), були розібрані й переплавлені.

Репліки польських коронаційних регалій, виготовлені в 2001 – 2003 рр. у Нови-Сончі (пол. Nowy Sącz, місто в Малопольському воєводстві): корона Болеслава I «Хороброго», держава та скіпетр Станіслава II Августа Понятовського (для позначення масштабу використана монета). Корона, на честь кого її названо, ніколи йому не належала. Його корона після повалення 1031 року його сина Мешка II «Ламберта» була вивезена до Німеччини й втрачена. Корона Болеслава I «Хороброго» – була створена Владиславом I «Локетком» для своєї коронації, а назву було дано, щоб показати наступність влади між ним і першим королем Польщі. Фото 17 липня 2010 року. Автор – Gryffindor. Ліцензія – Creative Commons Uznanie autorstwa–na tych samych warunkach 3.0 niezlokalizowana, 2.5 zlokalizowana, 2.0 zlokalizowana oraz 1.0 zlokalizowana. Фото без змін

 

• Столиця – Гнезно (пол. Gniezno) у X столітті. Виникнення міста відносять до кінця VIII століття. З 1000 року – катедральне місто архієпископства, місце коронації польських королів до 1300 року в Костелі Успіння Пресвятої Богородиці. Нині місто, адміністративний центр Гнезненського повіту Великопольського воєводства.
• Столиця – Познань (пол. Poznań) наприкінці X – XI ст., резиденція польських князів. Нині місто, адміністративний центр Великопольського воєводства.
• Столиця – Плоцьк (пол. Płock) з 1079 по 1138 рік, місто отримало статус – Столичне князівське місто Плоцьк (пол. Stołeczne Książęce Miasto Płock). Нині місто в Мазовецькому воєводстві.
• Столиця – Краків (пол. Kraków) з 1039 по 1596 рік, повна офіційна назва – Столичне королівське місто Краків (пол. Stołeczne Królewskie Miasto Kraków). У Костелі св. Станіслава і св. Вацлава в Королівському замку на Вавелі (далі костел на Вавелі в Кракові) проходили коронації монархів з 1320 по 1734 рік, тут же знаходиться королівська усипальниця. Нині місто, адміністративний центр Малопольського воєводства.
• Столиця – Варшава (пол. Warszawa) з 1610 року. Уперше назва міста з’являється в рукописах: 1321 рік – у вигляді Warseuiensis, 1342 рік – Varschewia, а 1482 року – як Warschouia. Столичний статус міста був підтверджений лише в Конституції 1791 року. У Костелі св. Івана Хрестителя проходили коронації королів двічі, 1705 і 1764 року. Нині Варшава столиця сучасної Польщі, місто на правах повіту в Мазовецькому воєводстві.

Династія П’ястів (пол. Piastowie) близько 960 – 1370 рр., перші історичні князі гнезненсько-познанські.

Згідно з гіпотезою польського археолога Пшемислава Урбаньчика (пол. Przemysław Urbańczyk, нар. 21 жовтня 1951 року), П’ясти прийшли з Великої Моравії, за іншою гіпотезою вони були вихідцями зі Скандинавії, третя гіпотеза говорить, що династія П’ястів має місцеве походження.

Для перевірки цих версій з 2014 року в Польщі проводиться дослідницький проєкт, що фінансується Національним науковим центром (пол. Narodowe Centrum Nauki), під назвою «Династія і суспільство держави П’ястів у світлі комплексних історичних, антропологічних і геномних досліджень» (пол. Dynastia i społeczeństwo państwa Piastów w świetle zintegrowanych badań historycznych, antropologicznych i genomicznych). Про перші результати цього масштабного дослідження повідомила «Nauka w Polsce» (22 січня 2020 року). За словами провідного керівника дослідження, польського інженера-хіміка та біолога, професора Марека Маріана Фіглеровича (пол. Marek Marian Figlerowicz) з Інституту біоорганічної хімії Польської академії наук у Познані (пол. Instytut Chemii Bioorganicznej PAN), роботу ускладнює те, що місця поховання П’ястів або повністю зруйновані, або серйозно пошкоджені. А в могилах, що збереглися, останки правителів і членів їхніх родин виявилися перемішаними з останками людей, похованих у пізніші часи. «Коли ми починали наше дослідження, у нас був список приблизно п’ятисот п’ястівських поховань, розташованих по всій Польщі й навіть за її межами. Однак у більшості випадків виявлялося, що могили або зруйновані, або останки перемішані з пізнішими. Це було для нас великою несподіванкою», – додав учений.

Мета дослідження полягала у визначенні наступності чоловічої (ДНК) і жіночої мітохондріальної ДНК (мтДНК) ліній, а також зв’язку П’ястів з іншими династіями, такими як Арпади (угор. Árpádok), Пржемисловичі (чеськ. Přemyslovci) або Рюриковичі.
Урешті-решт, за кілька років групі дослідників вдалося виявити понад 30 місць по всій Польщі, де донині знаходяться останки представників династії П’ястів. Той факт, що останки справді належать П’ястам, підтверджує, серед іншого, загалом гарний стан поховань. Також було досліджено історію цих місць і ймовірність того, що в могилах були поховані саме представники цього роду. «Сюди не включені відомі могили королів Владислава I «Локетка» і Казимира III «Великого» на Вавелі в Кракові, які були надійно збережені протягом сотень років», – зазначив професор Марек Маріан Фіглерович.

На думку вченого, найперспективнішими для дослідження були останки П’ястів із Плоцька. У місцевому Костелі Успіння Пресвятої Богородиці (пол. Bazylika katedralna Wniebowzięcia Najświętszej Maryi Panny) у Королівській каплиці, поруч із колишніми правителями Польщі: Владиславом I Германом і Болеславом III «Кривоустим», знаходяться також останки 14 п’ястівських князів Мазовії. Проте ці поховання в минулому були сильно пошкоджені, їхні генетичні профілі надто фрагментарні. Тому найранішим надійним генетичним зразком, з якого дослідники починають перевірений опис чоловічої лінії П’ястів, є ДНК Конрада Мазовецького (помер 1247 року) та його нащадків.

Головним і найрезонанснішим відкриттям дослідження стало визначення чоловічої лінії П’ястів як такої, що входить до гаплогрупи R1b-BY3549. Ця конкретна генетична лінія сьогодні трапляється виключно рідко в Центрально-Східній Європі, і її сліди в давніх базах ДНК виявлені в людей, які колись жили в сучасних Франції, Нідерландах та Англії. Один з авторів подальшої публікації, генетик Лабораторії палеогенетики і консерваційної генетики Центру нових технологій Варшавського університету (пол. Laboratorium Paleogenetyki i Genetyki Konserwatorskiej Centrum Nowych Technologii Uniwersytetu Warszawskiego) та Інституту біоорганічної хімії Польської академії наук (пол. Instytut Chemii Bioorganicznej PAN) Міхал Голубінський (пол. Michaił Gołubiński) звертає увагу на значну упередженість у результатах дослідження. Ми не можемо бути впевнені на 100%, чи є чоловіча лінія Конрада Мазовецького, маркером якої є гаплогрупа r-BY3549, автентичною лінією для старших поколінь П’ястів.     

Секвеновано (від англ. sequence – «послідовність») ДНК понад 30 представників династії П’ястів із Плоцька, Ополя (пол. Opole, адміністративний центр Опольського воєводства), Любіна (пол. Lubin, адміністративний центр Любінського повіту Нижньосілезького воєводства) та Варшави. Завданням генетиків було простежити наступність еталонного геному – Y-хромосоми, яка передається у спадок по чоловічій лінії. Ці хромосоми однакові в чоловіків, що належать до однієї родини. Проте попередні результати показали, що різні П’ясти мали різні Y-хромосоми. Можливо, генетикам вдалося встановити факт невірності їхніх дружин. За словами Марека Маріана Фіглеровича: «Ми не знаємо, на якому етапі подібне могло статися і чи стосується справа лише однієї з гілок цієї династії. Ми продовжимо досліджувати зразки».

Дослідження також підтвердило відомий з документів родинний зв’язок П’ястів з угорськими Арпадами. Завдяки ідентифікації мітохондріальної лінії T2b2b1 останки Конрада Мазовецького вдалося генетично пов’язати з королем Угорщини Гезою II (угор. II. Géza, помер 1162 року). 

На новому етапі дослідження як еталонну планується використовувати Y-хромосому, отриману при аналізі останків Болеслава I «Хороброго», похованого в Архикатедральній базиліці Святих Петра і Павла в Познані (пол. Bazylika archikatedralna Świętych Apostołów Piotra i Pawła w Poznaniu). Вважається, що кістки його руки зберігаються в релікварії. Дослідники вже провели попередній аналіз невеликого зразка фаланги, кістки руки. «Ми маємо бути дуже обережними при формулюванні висновків, зроблених на підставі аналізу кісток із релікварію. Однак якщо виявиться, що Y-хромосома в цьому разі така сама, як у Владислава I Германа, Болеслава III «Кривоустого» та більшості інших, пізніших представників династії П’ястів, то можна буде з великою ймовірністю вважати, що в релікварії насправді знаходяться останки першого польського короля», – пояснив професор Марек Маріан Фіглерович.
Досліджені останки належать до всього періоду правління династії П’ястів, тобто від Мешка I і Болеслава I «Хороброго» до останніх представників династії, тобто мазовецьких (1526 рік) і сілезьких (1639 рік) князів.

ДНК-тестування останків представника Мазовецької лінії П’ястів Януша III (пол. Janusz III), який помер у ніч з 9 на 10 березня 1526 року, показало його належність до Y-хромосомної гаплогрупи R1b, характерної для німців або кельтів.

Герб П’ястів, 1000 рік.

Автор – Samhanin. Суспільне надбання. Фото без змін

I. бл. 960 – 25.05.992 рр. – князь Мешко I (пол. Mieszko I), нар. 922-945 (ближче до другої дати) р. – помер 25.05.992 р. Познань, імовірно, похований у Костелі св. апостолів Петра і Павла в Познані, перший історично достовірний польський князь

син князя Земомисла

• дружини:

1. згідно з розповіддю хроніста початку XII століття Галла Анонима (лат. Gallus Anonymus, пол. Gall Anonim), до одруження з Добравою у язичника Мешка було 7 дружин (скільки було від них дочок – невідомо, синів не мав)
2. Добрава Пржемисловна або Дубравка Чеська (пол. Dobrawa Przemyślidka, чеськ. Doubravka čeština), нар. бл. 940-ті р. Князівство Чехія – померла 977 р., похована у Костелі Успіння Пресвятої Діви Марії в Гнезно (місцезнаходження поховання невідоме), чеська княжна, шлюб 965 року (2 дітей: син і дочка, дочка Болеслава I «Грізного» з династії Пржемисловичів, князь Чехії 
3. Ода Дітріхівна (пол. Oda Dytrykówna), Ода фон Гальденслебен (нім. Oda von Haldensleben), нар. бл. 955 р. – померла 1023 р. Абатство поблизу міста Кведлінбурга в Герцогстві Саксонія (нім. Quedlinburg, нині місто у федеральній землі Саксонія-Ангальт, ФРН), де похована невідомо, до шлюбу черниця Абатства св. Лаврентія в Кальбе поблизу Магдебурга в Герцогстві Саксонія (нім. Calbe, нині місто в районі Зальцланд федеральної землі Саксонія-Ангальт, ФРН), вигнана з Польщі пасинком, черниця в Абатстві Кведлінбурга, шлюб між 978 і 980 роком (3 сини), дочка Дітріха (Теодоріха) графа фон Гальденслебена з династії Гальденслебен, маркграф Північної марки (див. ФРН)   

діти:

1. 1. дочка (гіпотетично, від однієї з язичницьких дружин), чоловік князь Поморський, шлюб близько 967 року
   2. Болеслав I, нар. 967 р. (старший син, від 2-го шлюбу)
   3. Святослава (пол. Świętosława), після шлюбу Гунхільда (давньосканд. Gunnhildr), нар. між 968-972 р. – померла після 1014 р. (від 2-го шлюбу), її ідентифікують із Сіґрід «Гордою» (швед. Sigrid Storråda) матір’ю Кнуда I «Великого», короля Данії, Англії та Норвегії. Вона була вигнана чоловіком близько 1002 року й повернулася до Польщі, 1014 року на прохання синів повернулася до Данії, чоловіки: 1) Ерік VI «Переможний» з династії Інглінгів (рід Мунсьо), король Швеції, помер 995 р., шлюб між 980-984 роком 2) Свен I «Вилобородий» з династії Кнютлінгів, король Данії, помер 02 або 03.02.1014 р., шлюб близько 996 року
   4. Мешко Мешкович (пол. Mieszko Mieszkowic), нар. між 978-984 р. – помер після 25.05.992 р. (2-й син, старший від 3-го шлюбу)
   5. Святополк Мешкович (пол. Świętopełk Mieszkowic), нар. між 979-985 р. – помер імовірно до 25.05.992 (?) р. (3-й син, 2-й від 3-го шлюбу), за однією з гіпотез прабатько князів Поморських
   6. Ламберт Мешкович (пол. Lambert Mieszkowic), нар. між 981-986 р. – помер після 25.05.992 р., можливо, 1030 р. (4-й син, 3-й від 3-го шлюбу), єпископ Краківський(?)

Приблизно 960 року Мешко став князем невеликого польського князівства у Великій Польщі з центром у Гнезно. На початку свого правління він завоював Мазовію, Куявію та Східне Помор’я.

У 966 році на Великдень князь Мешко I зі своїми підданими, за посередництва чеських священників, прийняв християнство за латинським обрядом.

У 967 році Західне Помор’я з «ґродами» Щецин (пол. Szczecin, нині місто, адміністративний центр Західно-Поморського воєводства), Колобжег (пол. Kołobrzeg, нині місто, адміністративний центр Колобжезького повіту Західно-Поморського воєводства) і Волін приєднано до Польщі.

У 968 році було засновано перше польське єпископство в місті Познань.

24 червня 972 року війська Мешка I та його брата Чтібора здобули перемогу над німецькими лицарями в битві при Седині (пол. Cedynia, нині місто в Західно-Поморському воєводстві).

У 981 році великий князь Київський Володимир I Святославич унаслідок свого походу на Польщу приєднав до Русі Червенські міста.

Між 987 і 989 роками війна поляків із чехами, до польської держави приєднано Малу Польщу та Сілезію.

Наприкінці правління Мешко I об’єднав усі землі між Одером і Віслою, на яких проживали польські племена.

У 990-992 роках оформлено «Дагоме юдекс» (лат. Dagome iudex), що становить акт, у якому князь Мешко I (названий «Дагоме»), з дружиною Одою та двома синами Мешком і Ламбертом, передає польську державу під захист Святого престолу.

Згідно з розповіддю німецького хроніста початку XI століття Тітмара Мерзебурзького (нім. Thietmar von Merseburg), перед смертю Мешко I розділив свою державу між кількома князями. Імовірно, це були його сини: Болеслав, Мешко та Ламберт.

У 992 році після смерті Мешка I почалася боротьба за верховенство в державі, що тривала кілька тижнів. Старший син князя, Болеслав, посів престол і вигнав з Польщі свою мачуху Оду та зведених братів.

II. 25.05.992 – 17.06.1025 рр. – князь (1-й король 18.04.1025 – 17.06.1025 рр.) Болеслав I «Хоробрий» («Великий») (пол. Bolesław I Chrobry (Wielki)), нар. 967 р. – помер 17.06.1025 (58 років) р., похований у Костелі св. апостолів Петра і Павла в Познані (первісно посередині костелу); за життя батька правив у Малій Польщі з центром у Кракові, князь Чехії 1003 – 1004 рр. (під ім’ям Болеслав IV (чеськ. Boleslav IV)), руські літописи зазначають, що він був настільки «великий і товстий, що й на коні не міг сидіти», у цитаті з праці німецького хроніста кінця X – початку XI ст. Тітмара з Мерзебурга зазначено, що з часом Болеслав I став «товстим і схильним до перелюбства»; коронований польською короною 1025 року, де й точна дата невідомі, але прийнято вважати – 18 квітня на Великдень, найімовірнішим місцем коронації є – Гнезно

старший син князя Мешка I

• дружини:

1. ім’я невідоме, нар. невід. – померла 985 р., шлюб 984 року, шлюб анульовано 985 року після смерті її батька, дочка Рікдага, маркграф Мейсена (див. ФРН), помер у січні 985 р.
2. імовірно, Юдита Гезівна (пол. Judyta Gejzówna), нар. невід. – померла 997 р., угорська принцеса, шлюб 986 року (1 син)шлюб розірвано 987 року, дочка Гези з династії Арпадів, великий князь Угорщини
3. Емнільда Слов’янська (пол. Emnilda słowiańska), нар. між 970-975 р. – померла наприкінці 1016 або 1017 р., шлюб 987 року (мінімум 2 сини і 3 дочки), дочка Добромира, можливо, князь із Моравії (Оломоуц, чеськ. Olomouc) або західних земель (Лужиці чи Мільсько)
4. Ода Мейсенська (пол. Oda Miśnieńska), нар. 996-1002 р. – померла після 1018 р., де похована невідомо, можливо, коронована польською короною 1025 року разом із чоловіком, шлюб 3 лютого 1018 року в замку Чичани (нині Гросс-Зайтшен (нім. Groß Seitzschen) у комуні Гьода району Баутцен федеральної землі Саксонія, ФРН) (1 дочка), дочка Еккегарда I з роду Еккегардінгів, маркграф Мейсена (див. ФРН)

• наложниця Предслава Володимирівна (пол. Przedsława Włodzimierzówna, укр. Предслава Володимирівна) або Предислава (пол. Predysława), нар. 982 або 983 р. – померла після 1018 до 1042 р., руська княжна, 1017 року відмовлена овдовілому Болеславу I, 14 серпня 1018 року Болеслав I захопив Київ, княжна була ним зґвалтована, а на початку листопада 1018 року вивезена до Польщі як наложниця князя, старша дочка Володимира I Святославича «Великого» з династії Рюриковичів, великий князь Київський (див. Україна)

діти:

1. 1. Безприм, нар. 986 або 987 р. (старший син, від 2-го шлюбу)
   2. дочка, ім’я невідоме, нар. 988 р. – померла після 1013 р. (старша від 3-го шлюбу), абатиса невідомого бенедиктинського абатства
   3. Регелінда (пол. Regelinda), нар. імовірно, 989 р. – померла 21.03. бл. 1030 р. (2-га дочка від 3-го шлюбу), чоловік Герман I, маркграф Мейсена (див. ФРН), помер 1031 р., шлюб 1002 або 1003 року
   4. Мешко II, нар. 990 р. (2-й син, старший син від 3-го шлюбу)
   5. дочка, ім’я невідоме (Марина?), нар. бл. 995 р. – померла після 14.08.1018 р. (3-тя дочка від 3-го шлюбу), чоловік Святополк I «Окаянний» з династії Рюриковичів, великий князь Київський (див. Україна), помер восени? 1019 р., шлюб 1013 (або на початку 1014) року
   6. Отто Болеславович (пол.Otto Bolesławowic), нар. бл. 1000 р. – помер 1033 р. (3-й син, молодший від 3-го шлюбу), поїхав до Німеччини 1030 року, де похований невідомо, правив частиною Польщі 1032 (або раніше) – 1033 рр., імовірно, неодружений
   7. Матильда Болеславівна (пол. Matylda Bolesławówna), нар. після 1018 р. – померла після 1036 р. (від 4-го шлюбу), чоловік Оттон Швайнфурт, герцог Швабії (див. ФРН), помер 1057 р., шлюб 1035 року або заручена приблизно 18 травня 1035 року, заручини розірвано в травні 1036 року на Священному синоді

У 997 році Болеслав I викупив тіло вбитого прусами Войцеха (пол. Wojciech) він же Адальберт єпископ Празький (лат. Adalbertus Pragensis), причому вага виплаченого золота дорівнювала вазі його останків. Тіло єпископа було покладено в костелі в Гнезно. У 998 році Войцех був канонізований Папою Римським.

У березні 1000 року створено незалежну польську церковну митрополію з архієпископством у Гнезно. Першим архієпископом став Гауденцій (Радим) (пол. Radzim-Gaudenty) брат св. Войцеха. У Гнезно імператор Оттон III, без згоди Папи Римського, провів символічну коронацію Болеслава I.
У 1001 році поляки спільно з кочівниками печенігами вторглися на Русь.

Війни з Німеччиною за панування в Полабі та Богемії, 1002 – 1005, 1007 – 1013, 1015 – 1018 рр. До Польщі близько 1003 року приєднано Моравію. У 1003 році Болеслав I вторгся до Чехії й посів трон у Празі. У 1004 році імператор відібрав у Болеслава I Чехію. Моравія і Словаччина залишилися у складі Польщі. У 1005 році імператор захопив Мільсько (пол. Milsko, нині в Любуському воєводстві). Імовірно, 1007 року Західне Помор’я стало незалежним від Польщі. У 1013 році за угодою з імператором до Польщі відійшли Мільсько та Лужицька земля.
У 1013 році польсько-печенізьке вторгнення на Русь.

У 1018 році Болеслав I підтримав свого зятя Святополка I у боротьбі за Київ, розбивши 22 – 23 липня 1018 року війська великого князя Київського Ярослава I Володимировича «Мудрого» (укр. Ярослав I Володимирович) на Західному Бузі, поблизу сучасного польського міста Грубешова (пол. Hrubieszów, нині адміністративний центр Грубешівського повіту Люблінського воєводства) за 5 км від кордону з Україною. Князь Ярослав пішов до Новгорода, взявши з собою дружину Святополка, дочку Болеслава I. 14 серпня 1018 року Болеслав зайняв Київ і повернув престол зятю. Святополк I віддав Болеславу I Червенські міста на лівому березі Західного Бугу. На початку листопада 1018 року під натиском киян, які «побивали» поляків, Болеслав I пішов із Києва, забрав із собою сестер Ярослава, його дружину та мачуху.  

В останні роки життя Болеслав I правив разом зі своїм сином Мешком.

У 1025 році Болеслав I, не погодивши з германським імператором, але за згодою Папи Римського, прийняв королівський титул і коронувався. Але невдовзі «внаслідок своїх справ король захворів і за кілька місяців помер», йому успадкував його син Мешко.

III. 1) 17.06.1025 – 10.05.1031 рр. – 2-й король Мешко II «Ламберт» (пол. Mieszko II Lambert), нар. 990 р., коронований 25 грудня 1025 року в костелі в Гнезно

другий син короля Болеслава I «Хороброго»

• дружина Ріхеза (Рікса) Лотаринзька (пол. Rycheza (Ryksą) Lotaryńska), нар. бл. 993 р. Лотарингія (нині на північному сході Франції) – померла 21.03.1063 р. Бенедиктинське абатство в Браувайлері (нім. Brauweiler, нині місто в районі Бад-Кройцнах федеральної землі Рейнланд-Пфальц, ФРН) поблизу міста Кельна (нім. Köln, нині місто у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія, ФРН), похована в Кірсі Діви Марії ад Градус у Кельні, 1817 року при демонтажі кірхи перепохована у Катедральному соборі св. Петра і Марії в Кельні, коронована разом із чоловіком 25 грудня 1025 року в костелі в Гнезно, наприкінці 1031 року поїхала з дітьми до Німеччини, продовжуючи носити королівський титул, черниця Бенедиктинського абатства в Браувайлері поблизу Кельна з 1047 року, відома як Блаженна, шлюб у січні 1013 року (3 дітей: 2 дочки і син), дочка Еренфріда, частіше Еццо, граф в Ауельгау і Боннгау, з династії Еццонів, пфальцграф Лотарингії, внучка по матері Оттона II «Рудого» із Саксонської династії (Людольфінги), імператор Священної Римської імперії

діти:

1. 1. дочка, ім’я невідоме (можливо Ріхеза або Аделаїда (пол. Rycheza lub Adelajda), нар. невід., можливо 22.09.1013 р. – померла 21.05.1075 (61 рік) р. (старша дочка), чоловік Бела I з династії Арпадів, король Угорщини, помер 11.09.1063 р., шлюб між 1039 і 1043 роками
   2. Казимир I, нар. 25.07.1016 р. Краків
   3. Гертруда Мешківна (пол. Gertruda Mieszkówna), на Русі – Олісава, Олена, також її називали просто «ляховицею», нар. 16.03. бл. 1025 р. – померла 04.01.1108 р. Турів (білор. Тураў, місто в Житковицькому районі Гомельської області, Білорусь) (молодша дочка), де похована невідомо, найстаріша польська письменниця – авторка близько 90 молитов латинською мовою, записаних у 1073 – 1086 рр. на полях і вільних сторінках належного їй псалтиря – «Кодексу Гертруди», чоловік Ізяслав I Ярославич з Турово-Пінської гілки Рюриковичів (див. Білорусь), великий князь Київський (див. Україна), загинув 03.10.1078 р., шлюб між 1 березня 1043 і 29 лютого 1044 року

У 1027 році король Мешко II поступився Угорщині територією Словаччини.

У 1028 році він здійснив напад на Саксонію.

У 1030 році нове вторгнення Мешка II до Саксонії.

У 1030 році обох братів Мешка II було вигнано з Польщі або, можливо, вони залишили її добровільно.

Імовірно, 1031 року чехи відібрали в Польщі Сілезію та Моравію.

У 1031 році імператор Конрад II захопив у Польщі Лужицю та Мільсько.

У 1031 році великий князь Київський Ярослав I «Мудрий» відібрав у Польщі Червенські міста.

У 1031 році внаслідок спільних нападів Русі та німецьких військ на Польщу Мешко II втратив трон і втік до Чехії, де був схоплений, ув’язнений і кастрований. Його брати повернулися до Польщі, престол посів Безприм.

IV. 1031 – весна 1032 (1 рік) рр. – князь Безприм (пол. Bezprym), нар. 986 або 987 р. – убитий не пізніше весни 1032 р. унаслідок змови, де похований невідомо, навчався в абатстві в Італії з 1001 або 1003 року, 1030 року поїхав на Русь до Києва

старший син короля Болеслава I «Хороброго»

Безприм відправив імператору Священної Римської імперії польські коронаційні регалії. Таким чином, він відмовився від королівського титулу й визнав першість свого західного сусіда.

Відносини Безприма зі зведеним братом Отто швидко зіпсувалися, Безприм був убитий унаслідок змови, престол виявився вакантним.

7 липня 1032 року імператор Конрад II у Мерзебурзі (нім. Merseburg, нині в районі Заале федеральної землі Саксонія-Ангальт, ФРН) зустрівся з П’ястами. Звільнений із чеського полону Мешко II відмовився від корони й погодився на розділ Польщі між ним, його братом Отто та Дітріхом (пол. Dytryk), нар. після 992 р. імовірно, в Німеччині – помер приблизно 1033 р. Імовірно, Дітріх був двоюрідним братом попередніх, сином одного з двох єдинокровних братів Болеслава I «Хороброго» – Мешка або Ламберта. Невідомо, якими землями володіли представники П’ястів.

2) липень 1032 – 10 або 11.05.1034 рр. – князь Мешко II «Ламберт», помер 10 або 11.05.1034 р. Познань, похований у Костелі св. апостолів Петра і Павла в Познані

У 1033 році помер Отто, його володіння зайняв Мешко II. Невдовзі Мешко вигнав Дітріха з його володінь і знову об’єднав державу.

У 1034 році Мешко II «Ламберт» раптово помер, природною смертю.

1034 – 1038 рр. – князь Болеслав «Забутий» Мешкович (пол. Bolesław Zapomniany Mieszkowic), нар. 1014 або 1015 р. – помер на початку 1038 р., легендарний польський князь із династії П’ястів, ця гіпотеза була висунута середньовічними хроністами, але з кінця XIX століття його постать вважалася вигаданою

старший син короля Мешка II «Ламберта» (ця гіпотеза була висунута в середині XIX століття)

Політична криза в Польщі: селянське повстання у Великій Польщі 1037 – 1038 рр., від Польщі відокремилися Помор’я та Мазовія, де утвердилися місцеві династії, по країні прокотилися язичницькі повстання.

У 1038 році вторгнення до країни князя Чехії. Він пограбував Велику Польщу, зруйнував єпископські міста Познань, Крушвицю (пол. Kruszwica, нині місто в Іновроцлавському повіті Куявсько-Поморського воєводства) і Гнезно.

У 1038 році за допомогою німецького загону Казимир, син Мешка II «Ламберта», посів польський престол. Польща визнавала сюзеренітет Священної Римської імперії.

V. 1038 (або з 1034) – 19.03.1058 рр. – князь Казимир I «Відновитель» (пол. Kazimierz I Odnowiciel), нар. 25.07.1016 р. Краків – помер 28.11.1058 (42 роки) р. Познань, похований у Костелі св. апостолів Петра і Павла в Познані, з 1026 року виховувався при Бенедиктинському абатстві Клюні (фр. Cluny, нині місто у Верхній Бургундії департаменту Сона і Луара регіону Бургундія – Франш-Конте у Франції), з 1034 року жив при угорському дворі, з 1038 року перебував у матері в Саксонії

син короля Мешка II «Ламберта»

• дружина Марія Добронега Володимирівна (пол. Dobroniega Maria Włodzimierzówna, укр. Добронега Володимирівна), хресне ім’я Марія, нар. 1012 р. Київ, столиця Русі – померла 13.12.1087 р. Польща, похована на Вавелі в Кракові. Імовірно, 14 серпня 1018 року Добронега стала бранкою князя Болеслава I «Хороброго» і на початку листопада 1018 року була вивезена до Польщі, де деякий час проживала. У ці роки вона познайомилася з майбутнім чоловіком. Шлюб із Казимиром I близько 1041 року в Кракові, знадобився спеціальний дозвіл Папи Римського на шлюб (5 дітей: 4 сини і дочка), прийняла латинську віру, дочка Володимира I Святославича «Великого» з династії Рюриковичів, великий князь Київський (див. Україна). У 2020 році в полі біля села Слушкув (пол. Słuszków) поблизу міста Каліша (пол. Kalisz, місто у Великопольському воєводстві) археологи виявили 6,5 тис. срібних монет у лляних мішечках, зливки срібла, фрагменти свинцю, а також золоті перстні. Одна з каблучок належала Марії-Добронезі, напис кирилицею: «Господи, помоги своїй слузі Марії». Знахідка датується приблизно 1105 роком.

  Фото 26 грудня 2020 року. Джерело – http://vsviti.com.ua/news/121546. Фото без змін

  Фото 26 грудня 2020 року. Джерело – http://vsviti.com.ua/news/121546. Фото без змін

діти:

1. 1. Болеслав II, нар. бл. 1042 р. Польща (старший син)
   2. Владислав I Герман, нар. бл. 1043 р. Краків (2-й син)
   3. Мешко Казимирович (пол. Mieszko Kazimierzowic), нар. 16.04.1045 р. – помер 28.01.1065 (19 років) рр. (3-й син), імовірно, князь Куявський з 1058 року, неодружений
   4. Світослава, після весілля Сватава (пол. Świętosława Swatawa, чеськ. Svatava Polská), нар. 1046-1048 р. – померла 01.09.1126 р., Прага столиця Чехії, похована у Костелі св. Петра і Павла у Вишеграді (чеськ. Vyšehrad) давня фортеця (замок) та історичний район нинішньої Праги, свята в Польській православній церкві, чоловік Вратислав II з династії Пржемисловичів, король Чехії, помер 14.01.1092 р., шлюб наприкінці 1062 року
   5. Отто (пол. Otto), нар. 1047 або 1048 р. – помер 1048 рр. (4-й син)

Казимир I відновив центральну владу. У 1039 році він переніс свою резиденцію до Кракова.
Влітку 1039 року укладено договір між Руссю та Польщею. Згідно з яким великий князь Ярослав I «Мудрий» надає військову допомогу Польщі, а Казимир I повертає руських військовополонених, захоплених ще Болеславом I, і відмовляється від будь-яких претензій на Червенські міста.   

У 1047 році Казимир I приєднав Мазовію, його верховенство визнали Східне (Гданське) Помор’я, але Західне Помор’я залишилося у складі Священної Римської імперії.
У 1047 році Ярослав I «Мудрий» розірвав союз із Польщею. 

У 1050 році Польща завоювала Сілезію.

У 1054 році за досягнутою угодою на з’їзді монархів у Кведлінбурзі (нім. Quedlinburg, нині у федеральній землі Саксонія-Ангальт, ФРН), до Польщі, ціною сплати щорічної данини Чехії, була повернута Сілезія.

VI. 1058 – 1079 рр. – князь (3-й король 25.12.1076 – 1079 рр.) Болеслав II Сміливий, або Щедрий (пол. Bolesław II Szczodry (Śmiały)), нар. бл. 1042 р. Польща – помер 02 або 03.04.1081 або 1082 р. Оссіах (нім. Ossiach, нині комуна в окрузі Фельдкірхен федеральної землі Каринтія в Австрії), коронований на Різдво 25 грудня 1076 року в Гнезно, похований у Бенедиктинському абатстві Оссіах (місцезнаходження поховання під питанням)

старший син князя Казимира I «Відновителя»

• дружина невідома, можливо Вишеслава Святославівна (пол. Wyszesława Światosławówna), нар. бл. 1047 р. – померла не раніше 1089 р., шлюб 1067 року (1 син), імовірно коронована 1076 року разом із чоловіком, 1079 року разом із чоловіком і сином утекла до Угорщини, повернулася до Польщі із сином 1086 року, 1089 року взяла участь у похороні сина, і це є останньою згадкою про неї в літописах, дочка Святослава II Ярославича з Чернігівської гілки Рюриковичів, великий князь Київський (див. Україна). Щодо походження Вишеслави існує безліч версій. За однією з них, Вишеслава – дочка В’ячеслава Ярославича князя Смоленського (див. Російська Федерація), сина Ярослава «Мудрого» великого князя Київського (див. Україна). У 1058 році овдовілою матір’ю вивезена до Німеччини. Польський історик XV століття Ян Длугош (пол. Jan Długosz) називає дружину Болеслава II Вишеславною, єдиною дочкою руського князя. Польський історик XVI століття Марцін Кромер (пол. Marcin Kromer) говорить, що ім’я її батька невідоме. Німецький генеалог початку XVIII століття Йоганн Гюбнер (нім. Johann Hübner) у своїх «Genealogische Tabellen» називає її дочкою Вислава, якого російський учений 1-ї половини XVIII століття Михайло Васильович Ломоносов виправляє на В’ячеслава. У руських літописах дружина Болеслава II називається «дівицею красною». Російський історик 1-ї половини XVIII століття Василь Никитич Татищев вважав Вишеславу дочкою Святослава Ярославича великого князя Київського (див. Україна). Густинський літопис початку XVII століття говорить, що «Болеслав Смілий… поя себе в жену… дщерь В’ячеславлю, внуку Ярославлю».
• їхній син Мешко Болеславович (пол. Mieszko Bolesławowic), нар. 1069 р. імовірно, Краків – отруєний 1089 р. під час застілля, похований на Вавелі в Кракові; після смерті батька виховувався при угорському дворі, 1086 року за запрошенням дядька князя Владислава I Германа повернувся до Польщі з матір’ю, імовірно князь Краківський 1086 – 1089 рр. (співправитель Владислава I Германа), його дружина невідома руська княжна, або – або:
  • Євдокія або Євпраксія Ізяславівна, шлюб 1088 року, дочка Ізяслава I Ярославича з Турово-Пінської гілки Рюриковичів (див. Білорусь), великий князь Київський (див. Україна)  
  • Катаржина Всеволодівна (пол. Katarzyna Wsiewołodowna), померла 11.07.1108 р., у чернецтві Ірина, шлюб 1088 року, дочка Всеволода I Ярославовича з Переяславської гілки Рюриковичів, великий князь Київський (див. Україна)

Королівський титул латиною: «Dei gratia rex Poloniæ»;

переклад польською: «Z Bożej łaski król Polski»;

переклад українською: «Божою милістю, король Польщі».

У 1069 році Болеслав II підтримав Ізяслава I Ярославича (укр. Ізяслав Ярославич), одруженого з його тіткою, у боротьбі за Київ. Навесні він очолив великий похід на Русь. 2 травня 1069 року Болеслав II зайняв Київ, на київський престол повернувся Ізяслав I. Зиму 1069-1070 року Болеслав II провів у Києві.

Болеслав II у боротьбі за інвеституру (домінуючу роль у Європі) між імператором Священної Римської імперії Генріхом IV і Папою Римським Григорієм VII виступив на боці останнього. У 1072 році Болеслав II відмовився виплачувати данину імператору й оголосив про незалежність Польщі, а 1074 року визнав польську державу леном папського престолу.

У 1076 році Болеслав II за згодою Папи Римського прийняв королівський титул, коронований на Різдво 25 грудня 1076 року в костелі в Гнезно архієпископом Гнезненським у присутності папських легатів.

У 1077 році за настановою Папи Римського на допомогу Ізяславу I Болеслав здійснив другий похід на Русь і 15 липня 1077 року поляки знову увійшли до Києва. Київський престол знову посів Ізяслав.

11 квітня 1079 року, після конфлікту, що виник між ними, король убив єпископа Краківського Станіслава зі Щепанова (пол. Stanisław ze Szczepanowa), який був зарахований католицькою церквою до святих мучеників (канонізований) 1253 року. У 1079 році Папа Римський Григорій VII наклав на Польщу інтердикт (заборона всіх церковних дій і треб).

У 1079 році король був скинутий з престолу внаслідок повстання магнатів і з родиною втік до Угорщини, де помер за загадкових обставин, як кажуть деякі історики, був отруєний. За іншою версією, колишній король жив в абатстві поблизу Філлаха в горах Каринтії (нині в Австрії). Престол посів його молодший брат Владислав Герман.

VII. 1079 – 04.06.1102 рр. – князь Владислав I Герман (пол. Władysław I Herman), нар. бл. 1043 р. Краків – помер 04.06.1102 р. Плоцьк, похований у Костелі Успіння Пресвятої Богородиці в Плоцьку, після смерті батька він правив у Мазовії як васал старшого брата

другий син князя Казимира I «Відновителя»

• дружини:

1. Пшецлава з польського роду Правджичів (пол. Przecława z rodu Prawdziców), роки життя невід., шлюб близько 1070 року за давнім слов’янським обрядом без вінчання (1 син), можливо, 1079 року розлучилися
2. Юдита Пржемисловна (пол. Judyta Przemyślidka), нар. 1056/1058 р. Прага столиця Чехії – померла в ніч з 24 на 25.12.1086 р. Плоцьк, через 4 місяці після народження сина, похована у Костелі Успіння Пресвятої Богородиці в Плоцьку, шлюб близько 1080 року в Польщі (1 син), дочка Вратислава II з династії Пржемисловичів, король Чехії         
3. Юдита Марія Саліська (пол. Judyta Maria Salicka), змінила ім’я на Софію 1089 року, нар. 09.04.1054 р. Госляр (нім. Goslar, нині адміністративний центр району у федеральній землі Нижня Саксонія, ФРН) – померла 14.03. після 1105 р., похована у Бенедиктинському абатстві Адмонт (нім. Admont, нині місто в окрузі Ліцен федеральної землі Штирія, Австрія) (місцезнаходження поховання невідоме), шлюб 1089 року (3 дочки), дочка Генріха III «Чорного» з Франконської (Саліської) династії, імператор Священної Римської імперії, вдова Шаламона з династії Арпадів, король Угорщини, помер у березні 1087 р.

діти:

1. 1. Збігнев, нар. 1070-1073 р. Польща (первісток, вважається позашлюбним сином від 1-го шлюбу, не визнаний церквою), 1089 року відправлений до Саксонії та поміщений в Абатство Кведлінбург (нім. Quedlinburg, нині місто у федеральній землі Саксонія-Ангальт, ФРН)
   2. Болеслав III, нар. 20.08.1086 р. Краків (син від 2-го шлюбу)
   3. дочка, ім’я невідоме, можливо, Юдита Марія, нар. 1089 або 1090 р. – померла 1122 р. (старша дочка, від 3-го шлюбу), чоловік невідомий руський князь, імовірно Ярослав Святополкович з Турово-Пінської гілки Рюриковичів (див. Білорусь), князь Володимиро-Волинський (див. Україна), убитий 20.05.1123 р., шлюб 1106 року
   4. Агнешка I Владиславівна (пол. Agnieszka Władysławówna), нар. 1090 або 1091 р. – померла 29.12.1125 р. Кведлінбург (нім. Quedlinburg, нині місто у федеральній землі Саксонія-Ангальт, ФРН) (2-га дочка, від 3-го шлюбу), абатиса Абатства Ганґерсгайм (нім. Gandersheim, нині місто Бад-Гандерсгайм у федеральній землі Нижня Саксонія, ФРН) 1103 – 1110 рр., принцеса-абатиса Абатства Кведлінбург 1110 – 1125 рр.
   5. дочка, ім’я невідоме, можливо, Аделаїда (пол. Adelajdą), нар. 1091 або 1092 р. – померла 25/26.03.1127 рр. (3-тя, наймолодша дочка від 3-го шлюбу), чоловік невідомий польський магнат або можливо, Діпольд III фон Фобургіс з роду Рапотонідів, граф Наббурга, Фобурга і Хама (див. ФРН), маркграф Північної марки (див. ФРН), помер 08.04.1146 р., шлюб 1118 року

Владислав I Герман задовольнився князівським титулом, його головною резиденцією був Плоцьк у Мазовії. Папа Римський скасував свій інтердикт.

При дворі Владислава I у 1080 – 1100 рр. значну роль відігравав воєвода (палатин, пол. palatyn) малопольський магнат Сецех (пол. Sieciech) з роду Старжів-Топорчиків (пол. Starżów-Toporczyków).

Близько 1086 року владі Владислава I у Польському князівстві загрожувала коронація князя Чехії Вратислава II з династії Пржемисловичів як короля Чехії та Польщі.

У 1086 році між Владиславом I Германом і Ласло I Святим королем Угорщини було укладено політичний компроміс, згідно з яким племінник князя Мешко Болеславович отримав Малопольські землі, а Владислав I Герман зберіг верховну владу.

У 1089 році з ініціативи Сецеха і королеви Юдити Марії Мешко Болеславович був отруєний, а старший син Владислава I Германа, Збігнев був відправлений до абатства в Саксонії.

У 1090 році Польща захопила Гданське Помор’я, але наприкінці 1090 року ця територія стала незалежною.

У 1093 році під тиском знаті Владислав I прийняв Закон про легітимацію, що надав його синові Збігневу право спадкування престолу, до цього він був позбавлений цього права. Початок протистояння знаті та Збігнева з Владиславом I, мачухою та Сецехою за владу в країні.

У 1097 році на бік Збігнева перейшов і його молодший брат Болеслав.

У 1097 році Владислав I під тиском синів і знаті був змушений піти на розділ польської держави. За договором 1097 року князь передавав Збігневу частину Великої Польщі, а молодшому синові Болеславу – Сілезію.

У 1098 році війна Владислава I зі своїми дітьми відновилася. Збігневу та Болеславу вдалося розбити війська батька і 1099 року змусили його до нового розділу країни: Збігневу дісталася решта частини Великої Польщі, Куявія та Серадзько-Ленчицька земля, а Болеславу – Сілезія та Мала Польща з Краковом. У результаті під владою князя Владислава I залишилася лише Мазовія та верховна влада.

На рубежі 1100/1101 року в ході переговорів Владислав I Герман погодився вигнати магната Сецеху з країни.

Після смерті Владислава I 1102 року його володіння – Мазовію успадкував Збігнев. Польща розділена між Збігневом – північні землі, Болеславом III «Кривоустим» – південні, під їхнім незалежним управлінням.

Автор – Kargul1965. Ліцензія – Creative Commons Uznanie autorstwa 3.0. Фото без змін

– землі Збігнева;

– землі Болеслава III.

VIII. 1102 – 1106 рр. – князь Збігнев (пол. Zbigniew), нар. 1070-1073 р. Польща – помер 08.07.1113? р. Бенедиктинське абатство в селі Тинець (пол. Tyniec, нині в південно-західній частині міста Кракова в районі Тинець), похований у Костелі св. Петра і Павла при Бенедиктинському абатстві в Тинці, правив у Великій Польщі, Мазовії та Куявії, з 1106 року лише в Мазовії як феод

старший син (вважається позашлюбним) князя Владислава I Германа

У 1106 році Болеслав III за допомогою військ Русі та угорців напав на Збігнева (громадянська війна за верховенство). Збігнев зазнав поразки в Ленчиці (пол. Łęczyca, нині місто, адміністративний центр Ленчицького повіту Лодзинського воєводства). Він офіційно визнав Болеслава III верховним князем усієї Польщі й зберіг за собою лише Мазовію як феод.

IX. 1102 (1106) – 28.10.1138 (36 років) рр. – князь Болеслав III «Кривоустий» (через фізичний недолік) (пол. Bolesław III Krzywousty), нар. 20.08.1086 р. Краків – помер 28.10.1138 (52 роки) Костел Бенедиктинського Свято-Троїцького абатства в Сохачеві (пол. Sochaczew, нині місто, адміністративний центр Сохачівського повіту Мазовецького воєводства) (костел не зберігся), похований у Костелі Успіння Пресвятої Богородиці в Плоцьку, правив у Сілезії, Малій Польщі та Сандомирі 1102 – 1106 рр.

молодший син князя Владислава I Германа

• дружини:

1. Збислава Святополківна (пол. Zbysława Światopełkówna), нар. між 1085-1090 р. – померла 1114 р., шлюб узимку 1102/1103 року за спеціального дозволу Папи Римського (3 дітей: 2 сини і дочка), дочка Святополка II Ізяславича з Турово-Пінської гілки Рюриковичів (див. Білорусь), великий князь Київський (див. Україна)
2. Саломея фон Берг (пол. Salomea z Bergu, нім. Salome von Berg), нар. між 1093 і 1101, імовірно бл. 1099 р. – померла 27.07.1144 р. Ленчиця (пол. Łęczyca, нині місто, адміністративний центр Ленчицького повіту Лодзинського воєводства), похована у Костелі Успіння Пресвятої Богородиці в Плоцьку поруч із чоловіком, шлюб у січні або лютому 1115 року (12 дітей: 6 синів і 6 дочок), дочка Генріха I фон Берг-Шельклінґена, граф Берга поблизу Ейнгена в Швабії (нині місто Ейнген (Дунай) (нім. Ehingen (Donau) в районі Альб-Дунай округу Тюбінген у південно-східній частині федеральної землі Баден-Вюртемберг, ФРН)

діти:

1. 1. Владислав II, нар. 1105 р. (старший син від 1-го шлюбу)
   2. син, ім’я невідоме, нар. 1108 р. – помер у юнацькому віці (2-й син від 1-го шлюбу)
   3. дочка, ім’я невідоме, можливо Юдита (пол. Judyta), нар. 1111 р. – померла після 1124 р. (старша дочка, єдина від 1-го шлюбу), чоловік Всеволод Давидович з Чернігівської гілки Рюриковичів (див. Україна), князь Муромський (див. Російська Федерація), шлюб 1124 року
   4. Лешек Болеславович (пол. Leszek Bolesławowic), нар. 1115 або 1116 р. – помер 26.08. до 1131 р. (3-й син, старший син від 2-го шлюбу)
   5. Рикса Болеславівна (пол. Ryksa Bolesławówna, швед. Rikissa Boleslavsdotter av Polen), нар. 1116 р. – померла після 25.12.1155 (40 років) р. імовірно в Кракові (2-га дочка, старша дочка від 2-го шлюбу), похована в Абатстві Альвастра (швед. Alvastra kloster, руїни абатства розташовані біля південного підніжжя гори Омберг у нинішній комуні Едесхьоґ лену Естергётланд, на березі озера Веттерн у Швеції), чоловіки: 1) Магнус «Сильний» з роду Естрідсенів, король Швеції, загинув 04.06.1134 р., шлюб 1129 або 1130 року 2) руський князь: або – Володимир Всеволодович з Переяславської гілки Рюриковичів, роду Мономаховичів (див. Україна), князь Новгородський (див. Російська Федерація), помер бл. 1140 р., шлюб між 1136 і 1138 роками, або – Володар Глібович з Полоцької гілки Рюриковичів, князь Мінський (див. Білорусь), помер після 1167 р., шлюб 1135/1136 року, розлучилися наприкінці 1140-х років 3) Свеккер I «Старший» з дому Свеккерів, король Швеції, убитий 25.12.1156 р., шлюб наприкінці 1140-х років
   6. дочка, ім’я невідоме, нар. 1117/1122 р. – померла після 1132 р. (3-тя дочка, 2-га дочка від 2-го шлюбу), наречена або дружина (незадовго до смерті графа) Конрада фон Плецкау, граф Плецкау, маркграф Північної марки (див. ФРН), загинув 10.01.1133 р.
   7. Казимир (пол. Kazimierz), званий в історіографії «Старшим» (пол. Starszy), нар. 1117/1122 р. – помер 19.10.1131 (9 років) р. (4-й син, 2-й син від 2-го шлюбу)
   8. Болеслав IV, нар. бл. 1122 р. (5-й син, 3-й син від 2-го шлюбу)
   9. Мешко III, нар. між 1122 і 1125 р. (6-й син, 4-й син від 2-го шлюбу)
   10. Гертруда (пол. Gertruda), нар. 1126/1135 р. – померла 07.05.1160 р. (4-та дочка, 3-тя дочка від 2-го шлюбу), черниця в Абатстві Цвіфальтен (нім. Zwiefalten, нині комуна в районі Ройтлінген округу Тюбінген у федеральній землі Баден-Вюртемберг, ФРН)
   11. Добронега Лудгарда (пол. Dobroniega Ludgarda), нар. 1128 або 1129 р. – померла після 1160 р. (5-та дочка, 4-та дочка від 2-го шлюбу), чоловік Дітріх II фон Веттін, маркграф Ландсберга, маркграф Нижньо-Лужицький (нім. Niederlausitz, н.-луж. Dolna Łužyca, Нижня Лужиця, історико-географічна область, на території нинішньої німецької федеральної землі Бранденбург і західної Польщі), помер 09.02.1185 р., шлюб близько 1142 року, близько 1144 року Дітріх II покинув дружину
   12. Генріх Сандомирський (пол. Henryk Sandomierski), нар. бл. 1130 р. – загинув 18.10.1166 р. на Мазурських болотах при Вомбжезьно (пол. Wąbrzeźno, нині місто, адміністративний центр Вомбжезького повіту Куявсько-Поморського воєводства) у битві з прусами (7-й син, 5-й від 2-го шлюбу), імовірно, похований у романському Колегіальному костелі Різдва Пресвятої Богородиці (костел не зберігся) у Віслиці (пол. Wiślica, нині місто в Бузькому повіті Свентокшиського воєводства), князь Сандомирський 1146 – 18.10.1166 рр., воював у Святій Землі 1154 року, неодружений
   13. Юдита Болеславівна (пол. Judyta Bolesławówna), нар. між 1130 і 1135 р. – померла 08.07. між 1171 і 1175 р. (6-та дочка, 5-та дочка від 2-го шлюбу), похована у центральній частині Собору в Бранденбурзі (нині місто Бранденбург-на-Гафелі (нім. Brandenburg an der Havel) у федеральній землі Бранденбург, ФРН), чоловік Оттон I з династії Асканіїв, маркграф Бранденбурга (див. ФРН), помер 07.03.1184 р., шлюб 6 січня 1148 року
   14. Агнешка Болеславівна (пол. Agnieszka Bolesławówna), нар. 1137 р. – померла після 1182 р. (7-ма дочка, 6-та дочка від 2-го шлюбу), де похована невідомо, чоловік Мстислав II Ізяславич з Володимиро-Волинської гілки Рюриковичів, роду Мономаховичів, великий князь Київський (див. Україна), помер 19.08.1170 р., шлюб наприкінці 1149/1151 року
   15. Казимир II, нар. 1138 р. після смерті батька (8-й син, 6-й син від 2-го шлюбу)

У 1107 році Збігнев організував повстання проти брата.

Взимку 1107/1108 року Мазовію було атаковано об’єднаними силами Болеслава III і руськоугорських військ. Збігнев утік до Праги, потім до Німеччини.

У 1109 році війна Польщі з Німеччиною.

У 1111 році Болеслав III уклав перемир’я з Чехією та імператором Генріхом V. Умовою імператора було дозволити Збігневу повернутися до Польщі. Невдовзі після свого повернення Збігнев був осліплений за наказом брата і невдовзі помер.

У 1115 – 1119 рр. Болеслав III завоював Східне Помор’я з Гданськом.

У 1121 – 1123 рр. Болеслав III завоював Західне Помор’я (Померанію) зі Щецином.

15 серпня 1135 року на імперському з’їзді в Мерзебурзі (нім. Merseburg, нині місто в районі Заале федеральної землі Саксонія-Ангальт, ФРН) Болеслав III був визнаний сюзереном Західного Помор’я, але склав оммаж імператору за цей лен.

Перед смертю 1137 року Болеслав III проголосив принцип спадкування верховної влади (пізніше він отримав назву – статуту). Згідно з ним, Польська держава остаточно розділилася між його синами на кілька уділів, старшим з яких вважався Краківський. Крім того, документ запроваджував правило сеніорату, тобто неспадкового володіння: після смерті старшого сина управління країною переходило в руки наступного за старшинством. Цей акт започаткував у польській історії період феодальної роздрібленості, що супроводжується міжусобними війнами.

З 1138 року за старшим представником П’ястів (на даний момент Владиславом II) – князем-принцепсом (пол. princepsem) – закріплювався сеньйоріальний уділ (або Краківське князівство) – західна Мала Польща, східна Велика Польща, західна Куявія, Східне (Гданське) Помор’я і Західне Помор’я, зі столицями Гнезно та Краків. Князь-принцепс очолював військо, керував зовнішньою політикою, вирішував судові справи. У спадкове володіння Владислав II отримав Сілезію з Вроцлавом і Любушську землю, Болеслав IV – Мазовію з Плоцьком і східну Куявію, Мешко III – більшу частину Великої Польщі з Познанню, Генріх – 1146 року Сандомирську землю з Сандомиром і Люблінську землю з Любліном до річки Буг, які після його передчасної смерті перейшли до наймолодшого сина – Казимира II, народженого вже після смерті батька. Саломея, вдова Болеслава III, отримала так звану вдовину частку – Ленчицьку землю з Серадзем і Ленчицею. Після її смерті ці землі мали увійти до сеньйоріального уділу.

Автор – Farary. Суспільне надбання. Фото без змін

– сеньйоріальний уділ;

– лен під контролем принцепса;

– спадкове володіння Владислава II;

– спадкове володіння Болеслава IV;

– спадкове володіння Мешка III;

– спадкове володіння Генріха;

– вдовина частка Саломеї.