ДАВИД ІГОРОВИЧ
Давид Ігорович, нар. бл. 1055-1058 р. – помер 25.05.1112 р. Дорогобуж (нині село в Рівненському районі Рівненської області), князь Тмутараканський (див. Російська Федерація) 1081 – 1082 рр., князь Дорогобузький 1084 – 1086 рр., князь Володимиро-Волинський 1086 – 1098, червень 1099 – серпень 1100 рр., князь Бузький 1100 – 1112 рр., син Ігоря Ярославича, князя Володимиро-Волинського, потім князя Смоленського, і онук великого князя Київського Ярослава I «Мудрого».
Унаслідок ранньої смерті батька Давид опинився в становищі ізгоя і жив на Волині у князя Володимиро-Волинського Ярополка Ізяславича. Давид став активним учасником княжих міжусобиць. До його імені деякі історики додають прізвисько – Буйний.
1081 року він разом з іншим ізгоєм Володарем Ростиславичем втік до Тмутаракані (нині станиця Тамань у Темрюцькому районі Краснодарського краю Російської Федерації). Зібравши дружину, Давид у гирлі Дніпра перекрив торговий шлях до Візантії і 1084 року отримав від великого князя Київського Всеволода I Ярославича в уділ місто Дорогобуж на Волині.
1086 року після загибелі князя Володимиро-Волинського Ярополка Ізяславича отримав його князівство. У змові з великим князем Київським Святополком II Ізяславичем намагався відібрати галицький уділ у Володаря та Василька Ростиславичів.
Восени 1097 року Давид Ігорович брав участь у Любецькому з’їзді князів, на якому за ним була затверджена Волинь. Того ж року організував осліплення Василька Ростиславича, князя Теребовлянського. Почалася міжусобна війна на заході Русі (1097 – 1100 рр.).
1098 року Давид спробував захопити Теребовлю (нині місто в Тернопільському районі Тернопільської області), але зазнав поразки від військ Володаря Ростиславича. Обложений у Бужську (нині місто в Золочівському районі Львівської області) Володарем, Давид змушений був видати свого осліпленого бранця, а потім віддав Ростиславичам на страту й своїх радників. Переслідуваний князями, Давид втік до Польщі. Невдовзі він повернувся до Володимира-Волинського, але того ж 1098 року військо великого князя Київського Святополка II Ізяславича облягло місто, і Давид Ігорович змушений був віддати місто.
Однак Давид продовжив боротьбу за волинський стіл. 1099 року він закликав собі на допомогу половецького хана Боняка і за його підтримки, розбивши в битві на річці «Вягре» (укр. Вігор, В’яр, польськ. Wiar) у Карпатах супротивників, у червні повернув собі Володимир та Луцьк (нині місто, адміністративний центр Луцького району та Волинської області).
У серпні 1100 року на з’їзді князів в Уветичах за осліплення Василька Давид Ігорович був позбавлений своїх володінь. Замість Володимира-Волинського він отримав волинські міста Бужськ, Острог (нині місто в Рівненському районі Рівненської області), Дубно (нині місто, адміністративний центр Дубенського району в Рівненській області) та Чарторийськ (нині Старий Чарторийськ, село в Маневицькому районі Волинської області) і 400 гривень срібла, а невдовзі й Дорогобуж. Бужськ він зробив своїм стольним містом.
У березні 1111 року Давид брав участь в успішному поході руських князів у верхів’я Дінця (річка Сіверський Донець на стани половецькі.
У «Повісті временних літ» під 1112 роком сказано: «Того же лета преставися Давид Игоревичь, месяца мая в двадцать и пятый (день)», він помер 25 травня 1112 року в Дорогобужі. Князь Давид, згідно з «Повістю временних літ», був похований 29 травня 1112 року і «… и положено бысть тѣло его в двадцать и девятый (день), въ церькви святыя Богородица Влахѣрнѣ на Кловѣ».
Російський історик Михайло Дмитрович Хмиров (помер 1872 року) писав, що помер Давид Ігорович 25 травня 1113 року в Києві своєю смертю. Тіло його поховано там же, в Церкві Влахернської Богородиці на Клову.
У 1937 – 1938 рр. польський археолог і антрополог Роман Якимович (польськ. Roman Jakimowicz) у Давид-Городку (білор. Давыд-Гарадок, нині місто в Столінському районі Брестської області, Білорусь), заснованому князем Давидом Ігоровичем, проводив археологічні розкопки. Під час них були знайдені останки князівського поховання. Висловлювалося припущення, що вони могли належати Давиду.