ДРУЦЬКІ-ПУТЯТИЧІ
Друцькі-Путятичі (Путятіни) (білор. Друцкія-Пуцяцічы, лит. Drutskis-Putyatichi), західноруський князівський рід із Рюриковичів, гілка князів Друцьких (Друцьк, білор. Друцк, нині агромістечко в Толочинському районі Вітебської області Білорусі). Аналіз генетичного матеріалу нині живого князя Путятіна, проведений у XXI столітті, підтвердив його належність до Мономаховичів. Спільний по чоловічій лінії предок Путятіна та князів Смоленської гілки жив в останній третині XI століття, тобто з великим ступенем імовірності це був великий князь Київський Мстислав Володимирович «Великий».
У Києво-Печерському монастирі були поховані:
князь Іван Семенович Друцький (лит. Princas Ivanas Semjonovičius Drutskis) на прізвисько Путята, помер після 1466 р. (XVIII покоління від Рюрика), державний діяч Великого князівства Литовського, другий син князя Семена Дмитровича Друцького. Іван Семенович є родоначальником гілки князів Путятичів, які після переселення до Московської держави стали називатися Путятіними. Він був одружений з Анастасією Федорівною, дочкою князя Федора Даниловича Острозького.
Князь Іван Семенович уперше згадується 1422 року як один з гарантів Мельненського миру Великого князівства Литовського з Тевтонським орденом. 1423 року він із військом був відправлений великим князем Литовським Вітовтом (лит. Vytautas) до Москви до великого князя Василя I Дмитровича на допомогу проти чингізида Худайдата (Куйдадата).
Геральдичний знак князя Івана Семеновича Друцького «Путяти». 1423 рік. Автор – AntonBryl. Ліцензія – Creative Commons Attribution 3.0 Unported. Ґрунтується на зображенні в: Studya, rozprawy i materyały z dziedziny historyi polskiej i prawa polskiego T.7; Jana Zamoyskiego notaty heraldyczno-sfragistyczne. Фото без змін
Печатка Івана Семеновича Друцького від 1423 року зі знаком у вигляді розквітлого хреста, яким користувалися й його нащадки, наведена у виданні «Снимки древних русских печатей государственных, царских, областных, городских, присутственных мест и частных лиц». Вона підвішена до документа, що зберігався в Пулавах (польськ. Puławy, місто, адміністративний центр Пулавської гміни та повіту в Люблінському воєводстві) у зібранні давніх актів князів Чарторийських.
Князь Іван Семенович був вірним прихильником великого князя Литовського Свидригайла Ольгердовича (лит. Švitrigaila, 1430 – 1432 рр.) та членом його Ради. 1433 року князь став воєводою Смоленським. Після поразки Свидригайла пішов із ним на Волинь, при цьому зберіг право на частину Друцького князівства.
Російський історик Сергій Володимирович Полєхов вважає, що Путята помер не пізніше кінця 1450-х років, «оскільки в цей час уже діють його сини».
князь Димитрій Іванович Друцький-Путятич (лит. Princas Dimitrijus Ivanovičius Drutskis-Putyatichas), помер 1505 р. Київ, державний діяч Великого князівства Литовського, намісник Мценський і Любутський, 4-й воєвода Київський 1492 – 1505 рр., син князя Івана Семеновича Друцького «Путяти».
Князь Димитрій Іванович зарекомендував себе, коли служив великому князю Литовському Казимиру Ягеллончику (лит. Kazimieras Jogailaitis, польськ. Kazimierz IV Jagiellończyk), так, посли ногайського хана Ібака (Саїд Ібрагім-хан, тат. Айбәк хан, Ибәк), перебуваючи 1489 року в Москві, скаржилися на «князя Дмитрея», який охороняв південні кордони Великого князівства Литовського й збирав податки.
Після смерті великого князя Казимира 1492 року його син Олександр Ягеллончик (лит. Aleksandras) почав шукати підтримку в колишніх удільних князівствах Русі. Союзників великий князь вербував методом призначення представників князівських родів своїми намісниками. Одним із таких намісників став і князь Димитрій Іванович.
З уведенням у Києві Магдебурзького права 1497 року Дмитро Іванович, будучи воєводою Київським, мав конфлікт із міщанами Києва, які скаржилися на нього, оскільки він заборонив їм використовувати свічки та олійні лампи, ввечері побоюючись пожеж, – зрештою, міщани домоглися свого.
Димитрій Іванович помер 1505 року бездітним, перед смертю доручивши розпорядитися своїм майном князю Михайлу Львовичу Глинському, який передав половину його прибутків Києво-Печерському монастирю, другу половину – на спорудження каплиці у Вільні (нині Вільнюс (лит. Vilnius), столиця Литви). 1506 року князь Димитрій Іванович був похований у Печерському монастирі.
Ще за життя князь Димитрій Іванович Друцький-Путятич не встиг зробити внесок до Печерської обителі «по своей души и тежъ по души родителей своихъ, которыи лежать въ манастыри Печерьскомъ у Святое Пречистое въ Киеве». Ця звістка джерела вказує на те, що в середині XV століття в монастирі також був похований і його батько князь Іван Семенович Друцький «Путята» та мати.