ГЛІБ ЮРІЙОВИЧ

Гліб Юрійович, князь Київський, помер 20 січня 1171 року в Києві після тяжкої хвороби, імовірно, отруєний киянами, як і його батько. Дата його народження не визначена, але безсумнівно він був молодшим за свого брата Андрія «Боголюбського». Гліб став першим київським князем, який не титулувався як «великий».

1147 року разом зі своїм батьком Юрієм «Довгоруким» Гліб виступив проти великого князя Київського Ізяслава II Мстиславича, який доводився Глібу двоюрідним братом. Ізяслав II запрошував Гліба до Києва, обіцяючи віддати йому Городець-Остерський (нині місто Остер у Чернігівському районі Чернігівської області) та інші міста на півдні. Російський історик Олексій Юрійович Карпов вважає ймовірним, що метою такого кроку було «вбити клин між батьком і сином» і використати Гліба для тиску на Юрія «Довгорукого». Спочатку Гліб погодився на умовляння, але зрештою відмовився й вирішив відняти в сина Ізяслава II, Мстислава Переяславль. На це його підмовив Жирослав, воєвода Юрія: «Поиди Переяславлю, хотять тебе переяславци». Успіхів Гліб не домігся. Уночі він підступив до міста, але вже на світанку пішов. Мстислав Ізяславич організував погоню, і біля містечка Носова на річці Руді частина дружини Гліба полягла.

1149 року, коли Юрій «Довгорукий» уперше захопив Київ, Гліб став батьківським намісником у Каневі (нині місто в Черкаському районі Черкаської області), потім отримав Пересопницю (нині село в Рівненському районі Рівненської області). Гліб мав «стерегти» Ізяслава Мстиславича, щоб той несподівано не напав на Київ, але Ізяслав раптово попрямував до Пересопниці. Дружина Гліба зазнала поразки від волинського війська Ізяслава, і Гліб, що перебував у місті, почав просити Ізяслава про пощаду, визнавши його «старшинство».

1155 року Гліб, отримавши від батька Переяславль, зміг утриматися там і після смерті Юрія, єдиний, хто реалізував план батька щодо закріплення Юрійовичів на півдні після його смерті, але й тим самим відокремивши Переяславль від Києва.

У 1157 – 1161 рр. Гліб діяв у союзі зі своїм тестем князем Чернігівським Ізяславом Давидовичем проти Мстиславичів.

1169 року після взяття й розграбування Києва військами його брата Андрія Юрійовича «Боголюбського» Гліб зайняв київський престол, залишивши Переяславль синові Володимиру. Після остаточного затвердження Гліба в Києві 1170 року до південноруських кордонів по обох берегах Дніпра підступили половці. Тоді Гліб поїхав до Переяславської землі, побоюючись за малолітнього сина, що перебував там.

У різних літописах смерть Гліба датується різними роками (1171/1173), через застосування різних стилів, реконструкція за суміжними подіями проведена, зокрема й російським та радянським істориком Миколою Георгійовичем Бережковим (помер 1956 року). Згідно з Іпатіївським літописом під 6681 (1173) роком сказано: «преставися благоверный князь Глеб, сын Юрьев, внук Володимерь в Киеве, княжив 2 лета… И съпрятавше тело его и положиша и у святого Спаса в монастыре, иде же его отець лежить. Преставися же Глеб месяца января, в 20, в день святого отця Евфимия». Ця ж подія, але під 6680 (1172) роком, відзначена в Лаврентіївському, Воскресенському, Никонівському, Львівському, Єрмолінському літописах та Літописці Переяславля Суздальського.

Імовірно, Гліб, як і його батько, був отруєний киянами. Андрій «Боголюбський» вимагав від його наступника, Романа Ростиславича, розслідування та видачі підозрюваних у його отруєнні. Згідно з російським істориком Миколою Михайловичем Карамзіним (помер 1826 року): «… Андрей дал знать Ростиславичам, что Глеб умер в Киеве неестественною смертию, и что тайным убийцею его был … Георгий Хотович». Роман відмовився від розслідування й видачі підозрюваних і пішов до Смоленська. Боротьбу з Андрієм продовжили його молодші брати, які висунули як претендента на Київ Ярослава Ізяславича.

За свідченням Іпатіївського літопису, Гліб був «братолюбец, свято соблюдал крестное целование, отличался кротостью и благонравием, любил монастыри, почитал иноческий чин, щедро подавал милостыню нищим».

 

***

У 1989 – 1990 рр. під час археологічних досліджень експедиція Інституту археології Національної академії наук УРСР під керівництвом українського фахівця з археології та архітектури Київської Русі й середньовічної України Віктора Олександровича Харламова 1990 року на відстані 14,5 метра від гробниці № 2 (Юрія «Довгорукого») виявила ще одну гробницю під № 3.

Церква Спаса на Берестовому XI – XXI ст. Зведений план археологічних розкопок 1914, 1989 – 1990 і 2002 років. Київський археолог Володимир Гончар, 2002 рік. Джерело – Балакин С.А. Некрополь церкви Спаса на Берестове: история исследования и современные проблемы. – Русь Киевская – Русь Московская. – Москва: Планета-2000, 2003. – С. 134. Фото без змін

Місцезнаходження гробниці. Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Поздовжньою віссю гробниця зорієнтована за лінією схід-захід, строго паралельно північній давньоруській стіні храму. Поховальна споруда являла собою кам’яну скриню прямокутної форми, зібрану з 6 рівномірних тесаних плит рожевого пірофілітового сланцю (овруцького шиферу).

Вигляд гробниці з півдня. Розкопки В.О. Харламова. 1990 рік. Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/mediko-kriminalisticheskoe-issledovanie-ostankov-iz-zahoroneniya-predpolozhitelno-yuriya-dolgorukogo-i-chlenov-ego-semi-versii-i/viewer. Фото без змін

У порожнині гробниці перебувало два поховання, що розташовувалися одне поверх іншого в анатомічному порядку. Обидва поховані зорієнтовані головою на захід. Верхнє поховання було дещо зміщене до північної стіни гробниці. Кістки скелета збереглися порівняно непогано. Нижнє поховання збереглося гірше за верхнє: череп розпався на окремі фрагменти, кістки рук і таза згнили майже повністю.

Вигляд гробниці зі сходу. Джерело – https://fakty.ua/ru/404470-skelet-v-kotorom-rossiyane-uvideli-ostanki-osnovatelya-moskvy-vidimo-byl-zhenskim-neozhidannyj-povorot-v-istorii-knyazheskogo-sarkofaga-najdennogo-v-kieve. Фото без змін

В історичному сенсі перше за часом поховання в гробниці можна ідентифікувати з похованням Гліба Юрійовича. Пізніше поховання цього ж поховання могло належати 2-й дружині князя Гліба Юрійовича, дочці князя Чернігівського Ізяслава Давидовича, весілля відбулося взимку 1155/1156 року. Іншими відомостями історична наука не розташовує. Якщо версія про її поховання в цій гробниці вірна, то вона померла після 1171 року у віці не молодше за 30-35 років.

У 1990 – 2002 рр. українські вчені провели антропологічні та судово-медичні дослідження кісткових решток із гробниці.

2002 року в Києві антропологічні дослідження кісток із саркофагів 1, 2 і 3 проведені антропологом Інституту археології АН УРСР кандидатом біологічних наук Олександрою Д. Козак та німецьким антропологом Мартіном Шульцем (нім. Martin Schulz). У короткій виписці зі Звіту про результати антропологічного дослідження кісток сказано: «были заимствованы продольные размеры большой берцовой кости скелетов и бедренной кости нижнего скелета (признаки № 1, 2), которые вследствие поперечных распилов диафиза, произведенных в 2002 году, оказались утраченными». Далі у звіті йде опис кожного скелета окремо.

Нижній скелет (3). «Скелет належить чоловікові похилого віку (понад 50-60 років, визначення І.Д. Потєхіної).

Ознаки статі на черепі та нижній щелепі неоднозначні. Лоб високий з вираженими лобовими буграми. Соскоподібні відростки потужні. Підборіддя квадратне, кут гілки наближається до прямого, розвиток рельєфу значний, проте розміри невеликі.

Череп візуально різко брахікранний, вимірам не піддається, оскільки посмертно деформований (стиснений у лобово-потиличному напрямку) та розбитий на дрібні фрагменти. Перенісся слабо виражене. Кістки склепіння мають значну товщину. В області лобових горбів їхня товщина становить 7 мм, в області тім’яного горба – 9 мм, в області тім’яних отворів – 10 мм.

Поверхня кісток черепа значно змінена посмертною ерозією. На збережених ділянках відзначені незначні зміни в сенсі слабких слідів запалення окістя… (тім’яна частина лобової кістки). На лобовій кістці з боку lamina interna групами симетрично розташовані видовжені заглибини, що мають також сліди вторинного запалення. Рентгенограма лобової кістки показує, що ці заглибини з’єднані з каналами діплоїчних вен.

Внутрішня пластина черепа вкрита новоутвореними кістковими структурами різної форми та розміру – «нашлепками», пластинками і нерівностями, які розташовані здебільшого навколо борозен, грануляційних ямок і борозен венозних синусів (а також у них)… Рарефікуючий гіперостоз склепіння черепа, можливо, має причини в порушенні гормонального статусу організму внаслідок хронічної системної інфекції або злоякісного процесу в м’яких тканинах чи органах. Можливі інші причини ендокринної патології».

Верхній скелет (4), «…належить жінці 25-30 (35) років. Кістки грацильні… Зріст 154-155 см. Зафіксовано молочні в альвеолах лівих ікла та 2-го малого кутнього зубів (23 і 25 зуби)… Гіпоплазія емалі, що вказує на наявність захворювання, перенесеного у віці 3-6 років (2-3 бали за схемою М. Шульца, 1988). Зафіксовано двосторонній отит??».

Водночас доказова база отриманих археолого-антропологічних відомостей виявилася недостатньою для категоричних висновків про належність знайдених 1990 року решток Глібу Юрійовичу та його дружині. Однією з причин була відсутність порівняльного дослідження кістяків з метою встановлення їхньої біологічної спорідненості та належності до князівської гілки Мономаховичів.

2006 року російським ученим були передані проби кісток із гробниці, знайденої 1990 року, для проведення експертизи, оскільки в Російській Федерації є рештки князів з роду Рюриковичів. Тому вони могли порівняти їхню ДНК з ДНК кісток людей, знайдених у гробниці біля Церкви Спаса на Берестовому.

У 2006 – 2008 рр. на прохання Московського фонду міжнародного співробітництва імені Юрія Довгорукого ФДБУ «Російський Центр судово-медичної експертизи» МОЗ РФ (директор А.В. Ковальов) провів медико-криміналістичне дослідження решток із гробниці. Паралельно з імовірними скелетами Гліба Юрійовича та його дружини були досліджені мощі князя Володимиро-Суздальського Андрія Юрійовича «Боголюбського» (нар. бл. 1111 р. – убитий 29.06.1174 р.), сина Юрія «Довгорукого» та брата Гліба Юрійовича, що перебувають у раці Успенського собору міста Володимира (нині адміністративний центр Володимирської області Російської Федерації). Їхня достовірна належність до гілки Мономаховичів ні в кого з істориків сумнівів не викликає.

Анатомо-морфологічні особливості. Кісткові рештки, імовірно Гліба Юрійовича та його дружини, збереглися не в повному обсязі та у фрагментованому вигляді, особливо перші. Кістки сухі, світло-коричневого кольору, з наявністю множинних поздовжніх тріщин і поверхневої деструкції коркового шару, на дотик крихкі й легкі.

Нижній скелет (№ 3) – імовірно князя Гліба Юрійовича, включає фрагменти мозкового й лицевого відділів черепа, нижню щелепу, 12 верхніх і 5 нижніх зубів, 2 фрагменти I шийного хребця (без задньої дуги) і праві плечову, стегнову та велику гомілкову кістки.

Загальний вигляд фрагментованого черепа. Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/mediko-kriminalisticheskoe-issledovanie-ostankov-iz-zahoroneniya-predpolozhitelno-yuriya-dolgorukogo-i-chlenov-ego-semi-versii-i/viewer. Фото без змін

При зіставленні фрагментів черепа ознак посмертної деформації мозкового відділу не виявлено. Його характерними особливостями є: різко збільшена ширина, тобто ультрабрахікранія; середні розміри лицевого скелета; вузький ніс; відсутність виступання підборіддя. За краніометричними даними чоловік достовірно належав до європеоїдної раси, але встановити антропологічний тип (з огляду на фрагментацію) не вдалося.

Довгі трубчасті кістки за сучасними мірками характеризуються дуже малими поздовжніми розмірами. Їхня типологія близька до скелета № 2 («Юрія Довгорукого»).

Загальний вигляд довгих трубчастих кісток і фрагмент хребта. Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/mediko-kriminalisticheskoe-issledovanie-ostankov-iz-zahoroneniya-predpolozhitelno-yuriya-dolgorukogo-i-chlenov-ego-semi-versii-i/viewer. Фото без змін

Характерною рисою плечової, стегнової та великої гомілкової кісток є переважання сагітального діаметра діафіза над поперечним, що характерно для західного варіанта північноєвропейського антропологічного типу. Скелет адаптований до важких фізичних навантажень, хоча м’язовий рельєф виражений меншою мірою, ніж у попередньому випадку зі скелетом № 2 («Юрія Довгорукого»).

Виявлено різку інволюцію кісткової тканини, яка, мабуть, більш властива важкій хронічній патології організму.

На шліфі стегнової кістки мікроскопічно визначається відсутність шару зовнішніх і внутрішніх загальних пластинок і первинних остеонів. Компактний шар витончений. Уся товща кортикального шару пронизана вторинними остеонами, в основному з багаторазовими перебудовами. Привертає увагу велика кількість обширних резорбційних порожнин і активно діюча резорбція остеонів з боку гаверсових каналів.

Зуби стерті на повний переріз коронок, з оголенням коренів на 1/3. За ступенем облітерації швів черепа вік чоловіка перебував у діапазоні від 54,4 до 72,5 року (в середньому 63,5), але найімовірніше, що його вік на момент смерті був дещо меншим (50-60 років).

Аномалії та анатомічні варіанти. Подвоєння тім’яного отвору праворуч. Додатковий отвір на клиноподібній кістці спереду від овального отвору (foramen ovale). Вроджена адентія зубів мудрості, крім нижнього ліворуч. Останній має аномально малі розміри коронки.

Ушкодження та захворювання. На нижній щелепі прижиттєво видалені 3 зуби: 6 і 4 праворуч, 6 – ліворуч (з наявністю ознак хронічного запалення). Різке потовщення кісток склепіння черепа. Товщина кісток черепа (мм) і категорії розмірів: Глабелла – 14,9 (б), Лобові горби, центр – 5,0 (с), Брегма – 9,0 (об), Вертекс – 9,0 (об), Обеліон – 11,4 (б), Еуріон – 6,7 (об), Лямбда – 12,8 (іб). Луска скроневої кістки, центр – 1,2 (м), Ініон, центр хрестоподібного підвищення – 18,2 (об), Астеріон – 8,9 (об), Мозкова ямка потиличної кістки, центр – 4,2 (с), Мозочкова ямка потиличної кістки, центр – 4,3 (б).

Глибокі й поширені пахіонові грануляції на ендокрані, різке витончення внутрішньої кортикальної пластинки й розширення губчастого шару, поглиблення ложа середньої мозкової артерії.

Патологічне потовщення верхнього відділу луски потиличної кістки з наявністю горбистого гіперостозу й пористих «виразкових дефектів» зовнішнього кортикального шару, що проникають у губчасту речовину. Осередкове розсмоктування, розрідження та перебудова спонгіозних балок, що набувають радіальної орієнтації.

Виявлені зміни потиличної кістки характерні для доброякісної пухлини, що виходить з кровоносних судин (гемангіома) і складається з кількох гемангіоматозних вузлів. Як правило, пухлина виникає на основі вродженої вади судин. Руйнування шкірних покривів супроводжується виникненням кровотеч, виразок. Може спостерігатися порушення кровообігу головного мозку, приєднання вторинної інфекції та тромбозів.

Висновок ФДБУ «Російський Центр судово-медичної експертизи» МОЗ РФ щодо медико-криміналістичного дослідження решток із гробниці біля Церкви Спаса на Берестовому були опубліковані 2015 року. У них сказано: Отримані результати, узяті в сукупності з матеріалами раніше проведених досліджень (архівні, археологічні, антропологічні, судово-медичні), припускають висновок про належність поховання представнику князівської гілки Мономаховичів: Скелет 3 – князь Гліб Юрійович, помер 1171 р., син великого князя Юрія «Довгорукого» (Саркофаг 3, нижнє поховання), похованого, за літописними даними, біля церкви Спаса на Берестовому, «де й батько його лежить». Вік на момент смерті 50-60 років, довжина тіла 152,7-155,2 см, черевно-м’язовий соматотип, імовірна маса тіла 64,5-66,9 кг.

Це дослідження виявило наявність тяжкого хронічного захворювання Гліба Юрійовича, яке саме по собі або через ускладнення могло стати причиною смерті. Таким чином, версія про насильницьку смерть князя Гліба Юрійовича внаслідок злого наміру стає малоймовірною. На черепі Гліба Юрійовича виявлено аномалію зубощелепної системи, що має, вочевидь, генетичне походження.

Верхній скелет (№ 4) – імовірно 2-ї дружини Гліба Юрійовича, дочки князя Чернігівського Ізяслава Давидовича. Представлений черепом з нижньою щелепою та 23 зубами (решта 9 зубів випали посмертно), правими плечовою та ліктьовою, стегновою та великою гомілковою кістками з відсутніми одним або обома епіфізами. Статевий диморфізм черепа виражений добре за жіночим типом (ДК – 69,897).

Загальний вигляд кісткових решток. Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/mediko-kriminalisticheskoe-issledovanie-ostankov-iz-zahoroneniya-predpolozhitelno-yuriya-dolgorukogo-i-chlenov-ego-semi-versii-i/viewer. Фото без змін

Череп брахікранної конфігурації; вертикальне профілювання обличчя ортогнатне; горизонтальне профілювання середнього відділу обличчя злегка сплощене; ніс широкий, середньовисокий і середньовиступаючий; підборіддя висунуте вперед.

Череп у положенні анфас. Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/mediko-kriminalisticheskoe-issledovanie-ostankov-iz-zahoroneniya-predpolozhitelno-yuriya-dolgorukogo-i-chlenov-ego-semi-versii-i/viewer. Фото без змін

За краніометричними даними жінка найімовірніше належала до північноєвропейського антропологічного типу європеоїдної раси з наявністю деяких східних рис.

Довгі трубчасті кістки її скелета, як правило, характеризуються малою довжиною та дуже малими поперечними розмірами. Велика гомілкова кістка вузька, сагітальний діаметр, як і у скелетів № 1 («Євфимії Володимирівни») і № 3 («Гліба Юрійовича»), переважає над широтним.

Ознаки інволюції скелета відсутні. За ступенем облітерації швів черепа вік цієї жінки перебував у діапазоні від 21,1 до 28,1 року (в середньому 24,6 року). Стертість зубів характерна для віку 20-25 років.

Скелет, визначення типу тілобудови жінки проводили за схемою І.Б. Галанта з урахуванням розмірів і форми обличчя. Судячи з краніо-остеометричних даних, жінка належить до стенопластичного варіанта лептосомного соматотипу. Жінок подібного соматотипу відрізняє: невелика довжина тіла, помірне або злегка знижене жировідкладення, пружна за тонусом, але мала за обсягом мускулатура, грудна клітка сплощена та злегка виступаючий живіт. Це фізично міцна вузькотіла жінка.

Аномалії та анатомічні варіанти. Стенокротофія праворуч (лускатий, вінцевий, основно-тім’яний шви сходяться в одну точку). Тім’яні отвори: лівий і центральний. Підвищення по ходу піднебінного шва (torus palatinus). Виявлено затримку прорізування (ретенцію) другого різця й ікла на верхній щелепі праворуч. На їхньому місці в зубному ряду перебувають лунки молочних зубів. У дефекті кортикальної пластинки альвеолярного відростка видно коронку одного з непрорізаних постійних зубів. Пізнє прорізування зубів є аномалією розвитку і спостерігається у зв’язку з порушенням загального стану людини або вродженою недостатністю ендокринних залоз.

Ушкодження та захворювання. Гіпоплазія емалі передніх зубів. Зміна емалі відображає тяжке захворювання або стрес, що були в ранньому дитинстві.

Висновок ФДБУ «Російський Центр судово-медичної експертизи» МОЗ РФ щодо медико-криміналістичного дослідження решток із гробниці біля Церкви Спаса на Берестовому були опубліковані 2015 року. У них сказано: Отримані результати, узяті в сукупності з матеріалами раніше проведених досліджень (архівні, археологічні, антропологічні, судово-медичні), припускають висновок про належність поховання представнику князівської гілки Мономаховичів: Скелет 4 – імовірно дочка князя Гліба Юрійовича, що померла після 1171 року у віці 20-25 років (Саркофаг 3, верхнє поховання). Довжина тіла 153-155,3 см, стенопластичний варіант лептосомного типу (фізично міцна вузькотіла жінка з невеликою довжиною тіла), імовірна маса тіла 48-54,3 кг. Належність скелета 4, 2-ї дружини Гліба Юрійовича, дочки Ізяслава Давидовича князя Чернігівського видається спірною за ознакою невідповідності її віку (20-25 років), даті вступу в шлюб (зима 11551156 року) і ймовірній даті смерті (після 1171 року)

На черепі імовірно дочки Гліба Юрійовича виявлено аномалію зубощелепної системи, що має, вочевидь, генетичне походження.

Проте й нині наукових даних недостатньо для впевненої ідентифікації небіжчиків із гробниці з відомими історичними постатями.

Гробниця, в якій перебували поховані, законсервована. Її залишили на колишньому місці й засипали піском, щоб згодом тут же й поховати рештки померлих.