Раки преподобномучеників Василія та Феодора

Раки преподобномучеників Василія та Феодора (укр. Поховання Василія і Феодора преподобномучеників), закатовані 1098 р., ченці Печерського монастиря, православні святі, шановані у лику преподобномучеників.

Пам’ять преподобномучеників Василія та Феодора звершується: у другу неділю Великого посту – Собор усіх преподобних отців Києво-Печерських і 11 (24) серпня – день пам’яті преподобномучеників (День незалежності України).

Про преподобномучеників Василія та Феодора розповідається в «Києво-Печерському патерику» («Слово 33. О святых преподобных отцах Феодоре и Василии»).

У мирському житті Феодор був дуже багатий. Почувши ж євангельські слова Господні: «Всякий из вас, кто не отрешится от всего, что имеет, не может быть Моим учеником» (Лк. 14: 33), – він послідував цьому слову. Залишивши все мирське й роздавши все своє багатство жебракам, він став ченцем у Печерському монастирі й оселився у Варязькій печері, сусідній з печерами Феодосія (нині Дальні печери).

Багато років прожив Феодор у печері суворим чернечим життям, але потім став шкодувати про втрачене багатство. Йому прийшла думка, що проживе він довго, «изнеможет телом» і не буде в змозі харчуватися монастирською їжею. Його гнітила ця думка і, як говорить літописна розповідь про нього, він «был близок к отчаянию». Один з ченців на ім’я Василій, своєю втіхою підтримав його і відвернув його від відчаю. Феодор почав оплакувати свої гріховні думки й залишився в монастирі. І відтоді цих двох інокив зв’язала найтісніша дружба.

Коли одного разу Василій на три місяці пішов за розпорядженням ігумена з монастиря, колишні думки про багатство повернулися до Феодора, і він згадав, що колись, за переказом, у його печері були закопані варягами срібло, золото й дорогоцінні посудини. Феодор відшукав скарби й вирішив піти з монастиря, купити маєток і жити в достатку. Однак Василій, який невдовзі повернувся, переконав його цього не робити. Феодор послухався поради друга й закопав скарби назад у землю. Літописець розповідає, що Феодор, щоб у неробстві не захоплюватися шкідливими думками, поставив у себе в печері жорно, брав із монастирських комор зерновий хліб і вночі перемелював його для монастирської братії.

Минуло багато років. Постарілий Феодор перейшов до Старого монастиря (він розташовувався над Дальніми (Феодосієвими) печерами), де збудував собі келію невдовзі після спалення обителі половцями 20 липня 1096 року, а Василій оселився в його печері.

Про скарби у Варязькій печері, колись закопані Феодором, дізнався князь Мстислав, син великого князя Київського Святополка II Ізяславича. Мстислав покликав Феодора до себе й зажадав вказати місце, де закопані скарби, обіцяючи поділитися з ним, а також свою вдячність. Феодор сказав: «Я не желаю брать ничего такого, что мне не на пользу; всё бы я отдал вам, так как вы служите тому, от чего я свободен; но Господь отнял у меня память того места, где я скрыл сокровище». Тоді князь у гніві сказав слугам: «Приказываю оковать этого монаха по рукам и по ногам и три дня не давать ему хлеба и воды за то, что он не пожелал моей милости». Феодора катували до того, що вся власяниця його була змочена кров’ю, потім було наказано «повесить его стремглав в сильном дыму и подложить под него огонь».

Приведений до князя Мстислава був і Василій, якого той наказав катувати без милосердя, як Феодора. Будучи п’яним («шумне быв от вина») Мстислав стрілою поранив («стрелой уязви») Василія. Василій, вийнявши стрілу з тіла, кинув її князеві, кажучи: «Такой стрелой через недолгое время ты сам будешь ранен». У відповідь князь наказав ледь живих Феодора й Василія зачинити кожного окремо у в’язниці, щоб наступного дня піддати їх ще страшнішим катуванням. Але тієї ж ночі вони обидва померли.

Смерть Василія та Феодора слід віднести до 1098 року, оскільки Мстислав Святополкович (князь Володимиро-Волинський з 09.04.1099 року) невдовзі після цього помер, а саме 12 червня 1099 року він був убитий стрілою на міській стіні у Володимирі (нині місто, адміністративний центр Володимирського району Волинської області), б’ючись з князем Давидом Ігоревичем. Перед смертю Мстислав промовив слова: «Вот, я умираю теперь за Феодора и Василия».

Монастирська братія поховала Василія і Феодора у Варязькій печері, в якій вони жили. Потім вони були перенесені до Ближніх (Антонієвих) печер, де й нині лежать нетлінними в одній раці, в закривавлених одежах і власяницях, також нетлінних.