ГЛІБ ВСЕСЛАВИЧ
4. Гліб Всеславич (білор. Глеб Усяславіч, укр. Гліб Всеславич), князь Мінський (див. Білорусь) 1101 – 1119 рр., князь Ізяславський (див. Білорусь) 1114 – 1116 рр., народж. 1050-ті роки – помер 13.09.1119 р. Київ, з династії Рюриковичів, гілки Ізяславичів Полоцьких, родоначальник Мінської гілки князів Полоцьких (див. Білорусь).
Гліб Всеславич намагався проводити свою політику незалежно від Києва та Полоцька. Він володів значним майном, про що свідчать пожертви Києво-Печерському монастирю – 600 гривень срібла і 50 гривень золота особисто, і 100 гривень срібла і 50 гривень золота від його дружини після смерті князя.
1116 року Гліб розпочав війну з великим князем Київським Володимиром «Мономахом» і спалив Слуцьк (білор. Слуцк, Слуцак, нині місто, адміністративний центр Слуцького району Мінської області Білорусі). У відповідь на це Мономах пішов на Мінське князівство, спустошив Друцьк (білор. Друцк, нині агромістечко в Толочинському районі Вітебської області Білорусі) та Оршу (білор. Орша, нині місто, адміністративний центр Оршанського району Вітебської області Білорусі) і обложив Мінськ (білор. Мінск, нині столиця Білорусі). Однак після переговорів відступив від міста, залишивши Глібові його волость.
Попри це, 1119 року Гліб Всеславич знову розпочав нову війну. Цього разу син Мономаха, Мстислав Володимирович розгромив його, взяв у полон і привів до Києва.
13 вересня 1119 року, перебуваючи в київській в’язниці, Гліб Всеславич помер. Він був похований у Печерському монастирі в притворі по правому боці, «в головах» св. Феодосія Печерського.
У Києво-Печерському монастирі довго жила пам’ять про Гліба та його дружину Анастасію. 1638 року інок Печерського монастиря та церковний письменник Афанасій Кальнофойський у своїй книзі «Тератургіма» в переліку надгробків людей, похованих у межах монастиря, наводить присвячену Глібові та Анастасії епітафію з віршованою присвятою. Основною чеснотою, гідною честі, автор називає благочестя та благочестя померлих, а ореол святого Феодосія не протиставляється його відсутності у звичайних смертних, а огортає пару своєю благодаттю.
Уривок з «Тератургіми» з епітафією Глібові та його дружині, 1638 рік. Джерело – The collection of materials for historical topography of Kiev and its vicinities. – Kyiv, Fedorov Printing house, 1874. Суспільне надбання. Фото без змін
Текст епітафії з «Тератургіми»:
Це гріб, що із простої лічби випадає
Шануй його, хай гостя взаємно навчає,
Князь київський Гліб в ньому поклав свої кості,
Із жінкою – по світа оцього марноті.
У головах поклались із русів святого,
Не подивуй, зумисне лягли біля нього,
Святого Теодося у світі любили,
Лягли з ним у помір, щоб потім з ним жили.
На добре вийшло; більше живі полюбляють
Святих Господніх, більше й собі вони мають.