ОПИС ХРАМУ ДО XVII СТОЛІТТЯ
Археологічні розкопки 1948 – 1952 рр. під керівництвом радянського архітектора Миколи В’ячеславовича Холостенка встановили, що під будівництво Борисоглібського храму було відведено й нівельовано частину території князівського двору, що склався навколо Спаського храму протягом XI століття. На цій території містилися сильно застарілі споруди, розібрані під час будівництва нового храму.
План розташування споруд між Спаським і Борисоглібським соборами: 1 – Спаський собор, 2 – Борисоглібський собор, 3 – «однокамерний терем» 2-ї половини XI століття, 4 – «двокамерний терем» 2-ї половини XI століття, 5 – баштоподібна споруда з проїздом («Єпископські ворота») 2-ї половини XII століття, 6 – завали кладок, 7 – дзвіниця XVII століття, 8 – залишки огорожі. Реконструкція М.В. Холостенка. Джерело – https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
Борисоглібський храм було поставлено таким чином, що одна з виявлених споруд – «двокамерний терем», опинилася всередині нього, а друга – «однокамерний терем», приблизно за 15 метрів від його південної стіни.
М.В. Холостенко пов’язував реконструкцію князівського двору з боротьбою князя Володимира «Мономаха» за чернігівське князювання, кульмінаційним пунктом якої був 1096 рік. Князь Давид Святославич, зміцнившись на чернігівському князюванні, наприкінці свого правління в 1120 – 1123 рр. розпочав капітальну реконструкцію «свого двору» та будівництво «свого» храму – князівської родової усипальниці.
Борисоглібський храм належить до найтиповіших творів чернігівської архітектурної школи, що сформувалася на початку XII століття. Його лаконічний зовнішній вигляд поєднується з оригінальністю архітектурно-пластичного декору та незвичайністю будівельної техніки. За своєю будовою храм – хрестово-купольний, 6-стовпний, 3-нефний. Зі східного боку до основного об’єму храму прилягають 3 апсиди. Довжина храму – 26,5 метра (без апсид – 22,7 метра), ширина – 18,25 метра, азимут 64°. За внутрішнім виміром 15,5 × 23,40 метра. Розмір підкупольного простору вздовж будівлі 6,1 метра, упоперек – 5,7 метра. Храм однокупольний, висота інтер’єру до зеніту купола – 25 метрів.
Західний фасад Борисоглібського храму. XII століття. Реконструкція. Джерело – https://wiki.ecity.cn.ua/%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B3%D0%BB%D0%B5%D0%B1%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80. Фото без змін
Вигляд Борисоглібського храму з північного заходу. Перспектива. Реконструкція М.В. Холостенка на підставі проведених досліджень у 1948 – 1952 рр. Джерело – Холостенко М.В. Исследования Борисоглебского собора в Чернигове // СА. – 1967. – № 2. – С. 207. – Рис. 18. Фото без змін
План комплексу храму. Реконструкція М.В. Холостенка. Джерело – Холостенко М.В. Исследования Борисоглебского собора в Чернигове // СА. – 1967. – № 2. – С. 205. – Рис. 16. Фото без змін
На реконструкції плану всього комплексу храму показано й співмірності церкви, отримані аналізом її розмірів і пропорцій. Майстри прийняли за одиницю виміру просту тмутараканську сажень – 1,52 метра. Це розмір сторони пілонів, йому кратні й розміри храму. Розбивка плану храму могла вироблятися за допомогою жердини й мотузки простими геометричними побудовами з використанням закономірності квадрата й рівностороннього трикутника зі спільним розміром сторони. На висотну побудову було перенесено той самий принцип.
Розрізи Борисоглібського храму. Реконструкція М.В. Холостенка. Джерело – https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
Дослідження М.В. Холостенка в 1948 – 1950 рр. показали, що основне ядро Борисоглібського храму, крім апсидної частини, збереглося в первісному вигляді й ніколи заново не перекладалося. Збереглися всі зовнішні стіни до верху арочного карниза під закомарами, а місцями й нижні частини закомар з основами вікон, уся центральна частина храму з барабаном і куполом. Західні пілони дійшли до нашого часу разом із п’ятами підпружних арок, а місцями й їхніми нижніми частинами. Вціліли хори й склепіння під ними. Від давньої апсидної частини збереглися стіни на висоту 60-80 см і обрубані їхні частини, що прилягають до торців зовнішніх і міжапсидних стін на всю їхню висоту.
Показано збережені давні частини західного фасаду за М.В. Холостенком. Джерело – https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
Археологічні дослідження біля стін Борисоглібського собору виявили наявність давніх прибудов. До північного та західного фасадів були прибудовані просторі галереї, від яких збереглися тільки фундаменти. Північна галерея закінчувалася зі сходу невеликою каплицею з апсидою. З півдня галереї не було, але біля південного порталу виявлено залишки притвору (паперті), до якої зі сходу прилягала видовжена каплиця, що закінчувалася апсидою.
План Борисоглібського храму. Зі стенда в Борисоглібському соборі. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
1 – нартекс;
2 – центральний неф;
3 – північний неф;
4 – південний неф;
5 – вівтар;
6 – центральна апсида;
7 – північна апсида;
8 – південна апсида;
9 – галереї (не збереглися);
10 – каплиці (не збереглися).
Фундамент Борисоглібського храму в нижній частині складений із плит вапняку з додаванням валунів і битої цегли-плінфи, пролитих розчином. Верхня його частина складається з 16 рядів цегли-плінфи. Під основою фундаменту відзначено сліди дерев’яних лежнів із 2 колод по всьому їхньому периметру. Фундаменти храму закладені на глибину 2,4 метра. Вони прорізають шар більш раннього поселення Х – ХІ ст. і впущені в материк. Для їхнього влаштування, а також у підсипці під підлогу частково використано будівельні матеріали з більш раннього кам’яного будинку, залишки якого збереглися під північним нефом собору. Уздовж храму в напрямку схід-захід проходять стрічкові фундаменти, що з’єднують стовпи, в основі стовпів вони мають розширення. Фундамент галерей залягає на глибину 1,1 метра на культурному шарі, що покриває відкладення згорілого поселення. Він складений у нижній частині з такого самого плитняку, як і храм, потім із цегляного бою на розчині, перекритого 6 рядами кладки. Фундамент південної каплиці глибиною 1,2 метра має аналогічну конструкцію, але зверху перекритий 2 рядами плінфи.
Борисоглібський храм зведено в техніці рівношарової кладки («opus isodus») з одностороннім підрізанням шва та затертою до блиску поверхнею.
Південна стіна храму. Демонстраційний зондаж: рівношарова кладка. Фото 2013 року. Автор – О.М. Іоаннісян. Джерело – «Пам’ятки монументальної архітектури Північного Лівобережжя України ХІ–ХІІІ ст». Фото без змін
Усі давні частини храму викладені з цегли-плінфи одного сортаменту, формованої з глини каолінового типу, у випалі світло-жовтуватого кольору, і що характеризується високою якістю.
Таблиця сортаменту плінфи, складена М.В. Холостенком: внизу – лекальна плінфа, праворуч – керамічні деталі аркатурного фриза. Джерело – https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
Основні розміри плінфи 32 × 28 × 4,0-4,5 см, 31 × 27 × 4,5 см, 29 × 26 × 4,0-4,5 см. Використовувалася також лекальна плінфа з напівкруглим торцем, трапецієподібна, сегментоподібна й керамічні деталі для аркатурного фриза.
Нижче наведено дані хімічного аналізу плінфи із зовнішніх частин кладки Борисоглібського собору: водопоглинання (середнє) – 14,5%; тимчасовий опір на стиск – 52-54 кг/см².
Таблиця хімічного аналізу плінфи, складена М.В. Холостенком. Дослідження плінфи проводилися лабораторією силікатів київського Політехнічного інституту. Джерело – https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
Уся плінфа має знаки або мітки на постільній стороні. Немічена трапляється лише поодинокими екземплярами. Мітки на плінфі двох типів – писані пальцем на постільній стороні по сирій глині та рельєфні знаки на бічних сторонах плінфи. Зіставлення зібраних рельєфних і писаних на постелі міток показало, що за типом накреслень вони ідентичні.
Серед міток цікава група, що відтворює знаки Кириличного алфавіту (кирилиці). Характерна також група міток типу князівського знака – «знака Рюриковичів», загалом одного типу, лише з індивідуальною манерою написання.
Верхні чотири ряди – мітки типу літер кирилиці, нижні три ряди – мітки «тризуби», складені М.В. Холостенком. Джерело – https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
Найчисленніші знаки типу «рисок і різів». Цікаво, що прямі аналогії їм є серед знаків на цеглі та черепиці пам’яток середньовічного Причорномор’я, на стінах будівель давньоболгарської столиці Плиски (болг. Плиска, нині місто в громаді Каспічан Шуменської області Болгарії), на цеглі хозарського міста-фортеці Саркел на річці Дон (нині на дні Цимлянського водосховища, Цимлянський район Ростовської області Російської Федерації), на середньоазійській, зокрема хорезмійській цеглі. Можливо, що тут позначилися південні зв’язки Чернігова, який мав прямі контакти з Північним Причорномор’ям, Візантією, Хозарією, Кавказом і Середньою Азією.
Верхні три ряди – мітки на постільній стороні цегли; нижні чотири ряди – зіставлення борисоглібських і хорезмійських (ліворуч) знаків на цеглі, зіставлені М.В. Холостенком. Джерело – https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
Відомо, що 1117 року на Чернігівщину в гирло Остра переселялися мешканці Саркела – Білої Вежі. Радянський і російський археолог Борис Олександрович Рибаков (помер 2001 року) припускав, що, імовірно, вони й брали участь у будівництві Борисоглібського храму, і саме їм завдячує схожість знаків на його плінфі зі східними.
Обстеження розташування міченої плінфи в кладці собору показало, що деякі частини храму, наприклад, напівколони, пілони, уступи порталів, простінки барабана та інші, виконані з плінфи з певними типами міток, а інші частини, особливо стіни, мають різноманітні мітки.
Розташування міток на плінфі в нижньому ярусі храму, складене М.В. Холостенком. Джерело – https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
У нижньому ярусі храму мітки, винесені на південному, західному та північному фасадах, розташовані в гніздах від пальців риштувань (рівень ±0); мітки біля апсид перебувають у першому верхньому ряду залишків стін апсид XII століття на рівні –2,52 метра, плінфа з мітками на торцях простежена по всій висоті підкупольних стовпів; мітки біля напівколон від –2,52 метра до +8 метрів, біля південного порталу з рівня порога –3,12 метра.
Розташування міток на плінфі у верхньому ярусі храму, складене М.В. Холостенком. Джерело – https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
Можливо, що такий розподіл міток пояснюється тим, що найвідповідальніші частини храму та фасонні деталі виконувалися основними майстрами, а простіша робота, наприклад, кладка стін – рядовими працівниками.
У процесі дослідження галерей встановлено, що в них у 2-й половині XII століття було проведено великий ремонт із закладенням поперечних арочних прорізів. Ці кладки виконані дуже характерною червоною плінфою, розмірами 27 × 19 × 4,5-5,0 см і 26 × 20 × 5,0 см, з рельєфними знаками на торцях.
Зразки міток на плінфі із закладень арочних прорізів галерей, складені М.В. Холостенком. Джерело – https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
Сполучний розчин, що використовувався під час будівництва Борисоглібського храму, – однорідний, доброї якості, з цем’янкою, виготовленою з тієї самої цегли-плінфи.
Таблиця хімічного аналізу розчину, складена М.В. Холостенком. Дослідження розчинів проводилися лабораторією силікатів київського Політехнічного інституту. Джерело – https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
Склад розчину, визначений під час вивчення шліфа зразка під мікроскопом:
– цементуюча речовина – 77%;
– кварц – 5%;
– уламки плінфи – 15%;
– чорна непрозора речовина – 3%.
Уламки плінфи від 3 мм і менше, поширені рівномірно. Міцність на роздавлювання – 25,75 кг/ см².
Товщина стін храму становить 1,45-1,5 метра, західна стіна товща – 2,25 метра, оскільки в ній розміщено сходи на хори. Купол складений в одну плінфу.
Зовнішні поверхні стін одразу після зведення затерті штукатурним розчином із розбивкою смугами світлішим вапняно-алебастровим розчином на квадри, що імітують білокам’яну кладку, а в місцях арок – з розрізкою їх на клинчасті камені.
Таблиця хімічного аналізу штукатурки, складена М.В. Холостенком. Дослідження розчинів проводилися лабораторією силікатів київського Політехнічного інституту. Джерело – https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
Вивчення під мікроскопом у шліфі зразка показало, що він складається із зерен кальциту й каолініту, в яких є окремі шматочки вапняку. Склад зразка:
– цементуюча речовина – 90%;
– кварц – 2%;
– уламки плінфи – 8%;
– чорні непрозорі зерна – незначна кількість.
Уступи порталів і декоративні ніші на фасадах були розписані фресками, незначні за площею залишки фрескового розпису були виявлені під час їх дослідження.
Загальний вигляд храму з північного заходу. Реконструкція М.В. Холостенка. Джерело – https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
Фасади Борисоглібського храму розчленовані пілястрами з масивними напівколонами діаметром 86 см, кутові пілястри – дуже широкі й пласкі, двоуступчасті. Напівколони завершуються різьбленими капітелями з білого каменю.
Напівколони та аркатурний фриз на південному фасаді. Джерело – https://studfile.net/preview/6306717/page:4/. Фото без змін
Уздовж фасадів на рівні п’ят закомар проходить керамічний аркатурний фриз. Вікна розташовані в 3 яруси, верхній із них – у закомарах, два інші – відповідають рівню хорів. Під аркатурним фризом, над вікнами другого ярусу, розташовані декоративні арочні ніші.
Портали перспективні, вони мають горизонтальні перемички, а зовні обрамлені триступінчастими уступами з напівциркульним завершенням.
Південний портал. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Апсиди храму прикрашені поясом декоративних арочних ніш і карнизом над ними. Центральною апсидою проходять пласкі вертикальні напівколонки (тяги), у ній три вікна, в бічних – по одному.
Східний фасад. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
У 12-віконному барабані купола між вікнами розташовані вертикальні пласкі напівколонки (тяги), а під карнизом купола проходить керамічний аркатурний фриз. Фасадна пластика храму тяжіє до романських зразків.
Стіни галерей також були розчленовані лізенами (лопатками) відповідно до членувань самого храму. На апсиді північної каплиці, за її віссю, проходила вузька вертикальна напівколона. Біля північного порталу галереї просте одноуступчасте обрамлення, а західний – було оформлено кількома напівколонами.
Для архітектури Борисоглібського храму характерний спокійний силует, нерухомість масиву, лише трохи пожвавлювана членуванням фасадів кутовими лізенами та напівколонами, а також арочним (позакомарним) завершенням. В архітектурі храму помітні риси романського стилю, властивого будівлям Західної Європи того часу: аркатурні фризи, уступчасті віконні та дверні прорізи, різьблені капітелі напівколон, сходи на хори, вбудовані в західну стіну.
Інтер’єр Борисоглібського храму позначений спокійним, високо розкритим простором купола.
Склепіння нартекса у середньому членуванні циліндричне, в бічних – хрестові.
Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Внутрішні лізени (лопатки) у храмі пласкі, стовпи хрестоподібні.
Склепіння східних кутових членувань храму циліндричні, орієнтовані осями вздовж храму, а в західних кутових членуваннях – під прямим кутом до центральної осі (упоперек) будівлі. Вітрила центрального купола складені нависаючими рядами, в їхні п’яти закладені амфори-голосники – корчаги «київського» типу горловиною назовні й ще по два голосники закладено на одній третині висоти вітрил.
Обриси барабана купола в нижній частині наближені до прямокутника із закругленими кутами, а вище він поступово наближається до кола. Храм освітлюється через віконні прорізи в стінах і барабані.
Підкупольний простір. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
У вітрилах і п’ятах склепінь нижнього ярусу храму також відзначено наявність голосників, розташованих у суворому порядку за певною системою.
Схема розміщення голосників у нижньому ярусі західного членування храму, складена М.В. Холостенком. Джерело – https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
Південно-західний кут храму з голосником. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Планування храму виходило з основного призначення храму – стати усипальницею чернігівським князям, для чого в нефах, у західній частині південної та північної стін храму було облаштовано по три похоронні ніші-аркосолії.
Аркосолії XII століття в північному нефі. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Аркосолії XII століття в південному нефі. Фото 2015 року. Автор – Є.Є. Черненко. Джерело – «Пам’ятки монументальної архітектури Північного Лівобережжя України ХІ–ХІІІ ст». Фото без змін
Хори мають у плані П-подібну форму, займаючи західне членування храму й два прилеглі до нього бічні членування.
Хори. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Для підйому на хори в північній частині західної стіни храму є внутрішньостінні сходи.
Сходи на хори. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
На хори також є вхід через портал у північній частині західної стіни. Цей портал вів назовні, на другий ярус галереї (гульбище). Самі хори відкриті в храм великими прорізами. Перекриття сходів на хори та всі пояси-карнизи виконані з червоного шиферу (пірофіліту).
На хорах. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Ребро давнього хрестового склепіння над хорами. Зондаж 1947 року. Джерело – Борисо-Глебский собор в г. Чернигове. Материалы обследования // Научный архив НЗ «София Киевская», КН-6534/НАДР-1718. – Фото 40. Фото без змін
У Борисоглібському храмі виявлено залишки кількох підлог, що змінювали одна одну: залишки згорілої підлоги 1941 року, підлог XIX століття, 2-ї та 1-ї половини XVIII століття, середини XVII століття, XVI – XV ст., підлоги XIII століття, під якою містилася первісна підлога з шиферних (пірофілітових) плит. Плити були покладені на шар піску, під яким містилася підготовка з дрібнобитої цегли-плінфи та розчину. Нижче був планувальний шар із землі, будівельних залишків, що лежать на культурному прошарку, який покриває шар згорілого поселення VIII – X ст. Окремі частини напівземлянок, що потрапили в розкоп, врізані в материковий лес. Нижче лесу – ущільнений суглинок; під ним – прошарок сірого піску, на якому й були закладені фундаменти храму.
Підлога з шиферних плит у храмі найкраще збереглася в центральному нефі.
Загальний вигляд залишків давньої підлоги після робіт 1956 року. Фотографии к отчёту об исследованиях древнего пола пам. арх. ХІІ в. в Чернигове. // Науковий архів НЗ «Софія Київська», НДФ 6105. – Фото 9. Фото без змін
Шиферні підлогові плити, їхня товщина 6-8 см, розміри їх різні, але витримані за довжиною в давньоруських мірах – 1,52, 1,76, 1,83, 2,16 метра.
Давню підлогу з шиферних плит у храмі було відновлено.
Підлога з шиферних плит. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
У підкупольному просторі збереглися залишки омфалія з різьблених шиферних плит, інкрустованих різнобарвною мозаїкою зі смальти жовтого, червоного, зеленого, кремового й чорного кольорів. Бордюр омфалія складався з чотирьох послідовно прилеглих одна до одної плит розміром 2,62 × 1,05 метра, а центр – із двох плит по 1,52 × 0,76 метра. На уламку бордюрної плити вцілів фрагмент мозаїчного набору. Загальний вигляд омфалія було реконструйовано в 1950-х роках за знайденими фрагментами з використанням сучасних матеріалів.
Омфалій (реконструкція). Розкопки М.В. Холостенка. Джерело – https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
Омфалій. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Рівень підлоги у вівтарній частині за допомогою підсипки з дрібнотовченої плінфи був на 20-22 см вищий за підлогу основної частини храму, тобто храм мав солею. Під час досліджень зафіксовано уцілілі залишки первісного пристрою вівтаря: дерев’яної вівтарної огорожі (темплона) збереглися частини брусів його основи, і престолу з шиферних плит синтрона (горнього місця). У центральній апсиді знайдено шиферні плити від престолу, покладені як підкладки під підлогу 1627 – 1628 рр. Під закладенням з цегли того самого часу прорізу між апсидами виявлено частину верхньої плити престолу з різьбленим орнаментом під мозаїку. Престол був зроблений із чотирьох бічних плит і верхньої плити, з’єднаних між собою в паз.
У вівтарній частині храму збереглася лише невелика частина підготовки під підлогу та частина основи синтрона. Підлогу тут було пошкоджено криптою XVII століття, в якій була похована ціла родина польського шляхтича в період, коли храм був костелом. На підготовці під підлогу збереглися відбитки та фрагменти полив’яних (майолікових) керамічних плиток розмірами 19,5 × 19 × 1,8 і 20 × 19,5 × 1,8-2 см зеленого та жовтого кольорів, покладених на підсипку з піску поверх шару підготовки з цегляного щебеню, пролитого розчином.
Інтер’єр храму було оштукатурено й покрито фресковим розписом, який виконувався по додатково нанесеному шару штукатурки й прописувався корпусною технікою. Фрагменти розпису вціліли тільки на одвірках (укосах) середніх вікон хорів північної та південної стін. Геометричний орнамент фрески ХІІ століття ледь проглядається на укосі середнього вікна північної стіни, колишньому порталі з хорів на галерею (гульбище).
Геометричний фресковий орнамент. ХІІ століття. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Також невеликі фрагменти фрескового розпису спостерігалися на стінах і простінках барабана купола. Основні кольори розпису – коричневий, червоний, жовтий, для тла – синій і блакитний. Під час археологічних досліджень знайдено уламки штукатурки зі слідами фрескового розпису, деякі з них із графіто. Також виявлено фрагменти голосників, свинцевих плит покрівлі тощо.
Храм також прикрашало оригінальне білокам’яне різьблення кінця XI – початку XII ст., романський характер якого також свідчить про роботу запрошеної артілі ломбардських майстрів. Виняткову цікавість становлять білокам’яні архітектурні деталі та їхні уламки, знайдені під час розкопок. 1857 року під час перебудови собору були знайдені різьблена білокам’яна капітель і фрагмент напівколонки. У 1947 – 1956 рр. під час археологічних розкопок виявлено ще 5 білокам’яних блоків: капітелі, камінь від капітелі пілястра, кутовий камінь із плетеними орнаментами. Таким чином, загалом знайдено 7 цілих і фрагментованих білокам’яних різьблених блоків: капітелі із зображеннями собак і вовків, кутові камені від оформлення порталів із зображеннями дракона й птаха, лева. М.В. Холостенко вважав, що різьблені капітелі вінчали пілястри напівколон фасадів. У ході реставрації копії цих капітелей з оргскла з мармуровою крихтою було встановлено: на західному фасаді виконані за зразком капітелі, знайденої 1857 року; на південному й північному – за зразком капітелей, знайдених у 1950 – 1956 рр. Інші камені М.В. Холостенко вважав оформленням втраченого західного порталу галереї. Оригінальні білокам’яні різьблені блоки нині зберігаються: 1 – у Чернігівському обласному історичному музеї імені В.В. Тарновського, 5 – у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній».
Фрагмент капітелі із зображенням тварин і крина. Умовна назва в літературі – «капітель із пальметтою». Матеріал – вапняк. Національний заповідник «Чернігів стародавній», КН 132, А-1. Індивідуальний № 1466. Джерело – https://studfile.net/preview/6306717/page:4/. Фото без змін
Капітель. Матеріал – вапняк. Національний заповідник «Чернігів стародавній». Джерело – https://studfile.net/preview/6306717/page:4/. Фото без змін
Кутовий камінь оформлення порталу(?) із зображенням давньоруського язичницького божества Симаргла – так званого «Чернігівського звіра» – символу міста Чернігова (дракон і птах). Умовна назва в літературі – «капітель із Симарглом». XII століття. Матеріал – вапняк. Національний заповідник «Чернігів стародавній», експонується в Борисоглібському соборі, КН 139, А-1. Індивідуальний № 828. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Різьблена деталь порталу(?). Матеріал – вапняк. Національний заповідник «Чернігів стародавній». Джерело – https://studfile.net/preview/6306717/page:4/. Фото без змін
Фрагмент капітелі із зображенням тварин і крина. Умовна назва в літературі – «капітель із пальметтою». Матеріал – вапняк. Національний заповідник «Чернігів стародавній», КН 141, А-1. Індивідуальний № 831
Кутовий камінь плінта капітелі пілястра. Матеріал – вапняк. Національний заповідник «Чернігів стародавній», КН 142, А-1. Індивідуальний № 832
Фрагмент капітелі із зображенням тварин. Умовна назва в літературі – «капітель із гепардами». Матеріал – вапняк. Національний заповідник «Чернігів стародавній», КН 139, А-1. Індивідуальний № 829
До вивчення білокам’яного різьблення собору в різний час звертались російський і радянський історик мистецтва Дмитро Власович Айналов (помер 1939 року), російський, український і радянський історик Микола Омелянович Макаренко (укр. Микола Омелянович Макаренко, репресований 1938 року), М.В. Холостенко, Є.В. Воробйова, український археолог Руслан Сергійович Орлов (укр. Руслан Сергійович Орлов, помер 2013 року), російський історик архітектури Олег Михайлович Іоаннісян, український історик Єлизавета Іванівна Архипова, український, російський, радянський історик-мистецтвознавець Василь Григорович Пуцко та інші.
Досі походження всіх цих фрагментів неясне. Наприклад, Є.В. Воробйова вважає, що капітелі не одночасні й могли належати навіть різним будівлям. Більш імовірно все ж, що всі знайдені в Борисоглібському соборі білокам’яні фрагменти походять від цього храму, хоча невідомо, від яких його частин. Різні автори пов’язували їх із розвитком східнослов’янського, візантійського або балканського мистецтва або ж виділяли в самостійну стилістичну групу – «чернігівський звіриний стиль», що йде від язичницьких часів, де рослинні орнаменти поєднуються в казковому мереживі з фантастичними птахами, звірами-грифонами, і є характерною рисою саме чернігівської архітектури XII століття. Залежно від цього різнилося й трактування втілених у різьбленні художніх образів. Нині переважає думка щодо їхніх романських витоків.
Внутрішні стіни галерей Борисоглібського храму були розчленовані лізенами (лопатками) відповідно до членування внутрішнього об’єму храму. Ширина галерей 3,9-4,1 метра. Судячи з пілонів, прибудованих до пілястр храму, галереї перекривалися склепіннями. У північній і західній стінах галерей розташовувалися численні аркосольні ніші. Підлога галерей була вистелена полив’яними керамічними плитками 20 × 20 × 2 см, 19 × 19 × 2,3-2,5 см, коричнево-червоного, чорного, жовтого та зеленого кольору, а в каплицях, як показали численні розсипи смальти, вона була мозаїчною. У північній каплиці збереглися залишки престолу. Ця каплиця, крім входу з галереї, мала вузький прохід до північної апсиди Борисоглібського храму.