СПИСОК ЧЕРНІГОВО-СІВЕРСЬКИХ КНЯЗІВ І ЧЛЕНІВ ЇХНІХ СІМЕЙ
(укр. Чернігово-Сіверська земля)
ПОЧИНАЮЧИ З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО XV СТОЛІТТЯ
СІВЕРСЬКА СЛАВЕНІЯ. Сіверяни (дав.-рус. сѣверѧне, сѣверо, сѣверъ, сѣверы, укр. сіверяни), східнослов’янський племінний союз, що населяв у VIII – X ст. середню течію Десни, Сейму і верхню течію Сули, Псла (укр. Псел) та Ворскли, території нинішніх Чернігівської (укр. Чернігівська область) і Сумської (укр. Сумська область) областей, а також Брянської (Російська Федерація), Курської (Російська Федерація) та Білгородської (Російська Федерація) областей. В археології ототожнюються з роменсько-борщівською археологічною культурою (укр. Роменсько-борщевська археологічна культура, 2-га половина VIII – X ст.) та волинцевською археологічною культурою (укр. Волинцівська археологічна культура, 2-га половина VIII – IX ст.).
Сусідніми племенами сіверян були на північному сході – в’ятичі (див. Російська Федерація), на півночі – радимичі (білор. радзімічы, див. Білорусь і Російська Федерація), на заході – поляни, на південному заході – уличі. На південний схід від сіверян не існувало усталеного кордону та постійних сусідів, і ареал сіверян у деякі періоди доходив до Сіверського Дінця (укр. Сіверський Донець).
Карта розселення слов’ян наприкінці VIII століття. Автор – Koryakov Yuri. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
Племена сіверян мали своїх князів, власні стольні гради. Первісно племінним центром сіверян був Седнів (нині селище міського типу в Чернігівському районі Чернігівської області). У своїх працях український історик-краєзнавець Костянтин Тимофійович Карпинський (укр. Костянтин Тимофійович Карпинський, помер 1947 року) зазначив, що: «За могилами сіверянського поховального обряду, до часу заснування Чернігова, або точніше, перетворення раніше існуючого тут городка на резиденцію князів Сіверянської землі, найстарішим містом сіверян був Седнів, у якому є два великі городища і навколо кілька сотень курганів».
Легендарна династія Чорних (https://perlyny-ua.narod.ru/cernigivska/chernigov/cernigov2-p21.html)
I. кінець VII століття – легендарний князь Чорний (Черниг), родоначальник династії чернігово-сіверських племінних князів, засновник Чернігова, який назвав град на свою честь
У 1-й половині VIII століття більшу частину землі сіверян було захоплено Хозарським каганатом, і сіверяни аж до IX століття включно змушені були платити данину хозарам.
II. середина VIII – кінець IХ ст. – легендарний князь Чорний, герой відомої легенди, який воював із хозарами
У сучасній російській історіографії услід за радянською продовжує переважати гіпотеза, що згадки про Каганат русів (укр. Руський каганат) у IX столітті пов’язані з південною Руссю – південноруським князівством у Середньому Подніпров’ї. До його складу входила й частина дніпровського лівобережжя з Черніговом і Переяславлем.
У IX столітті Чернігів (нині місто, адміністративний центр Чернігівської області) стає центром Сіверської землі. Він був заснований наприкінці VII століття, уперше місто згадується в «Повісті временних літ» (початок XII століття) під 6415 (907) роком.
Інші населені пункти сіверян:
Любеч (нині селище міського типу в Ріпкинському районі Чернігівської області), уперше згадується в «Повісті временних літ» під 6390 (882) роком;
Переяславль (укр. Переяславль, нині місто Переяслав у Бориспільському районі Київської області), уперше згаданий у «Повісті временних літ» під 6415 (907) роком.
884 року великий князь-регент Київський Олег «Віщий» підкорив країну «сіверян», що жили по течії Десни. У «Повісті временних літ» під 6392 (884) роком сказано: «Олег иде на сиверян, и победил сиверян, и возложил на них дань легку. И не велел им хозарам дани платити». Сіверяни, окрім полян, стали одним з основних племен, що склали державу – Русь. Таким чином, до складу Русі було включено й частину дніпровського лівобережжя з містами Черніговом і Переяславлем. Точно визначити східний кордон держави важко. Радянський і російський археолог Борис Олександрович Рибаков (помер 2001 року) відносить сюди середню течію Десни та басейн Сейму.
Згідно з «Повістю временних літ» у договорі 907 року великого князя-регента Олега з візантійцями головні центри дніпровського лівобережжя Чернігів і Переяславль згадані серед руських міст відповідно на другому та третьому місці після Києва і сказано, що в них сидять князі, підвладні Олегу.
III. 2-га половина Х століття – легендарний князь Чорний, похований у Кургані «Чорна могила», останній представник династії чернігово-сіверських племінних князів. Існує переказ, що в період з 948 по 968 рік у Чернігові правив племінник великого князя Київського Ігоря I Рюриковича (укр. Ігор Рюрикович), до речі його теж звали Ігор, на прізвисько «Чорний». У нього було двоє дітей – Володислав і Предслава. Легенда свідчить, що Предслава була жінкою-воїном і мала неземну вроду. Дізнавшись про неї, каган хозарський (в іншій версії – деревлянський князь) забажав узяти її за дружину. Батько Предслави дав згоду, але дівчина відмовилася виходити заміж за нелюбого. Коли договір із каганом було розірвано, відбулася страшна битва, під час якої відважна дівчина викинулася з вікна високого терема. Князь «Чорний» також загинув у цій битві й був похований у високому кургані. Замість весілля відбулися похорони прекрасної княжни Предслави та її батька. Згодом цей курган стали називати «Чорною могилою». Коли запалювали багаття на його вершині, то вогонь було видно на 30 км навколо.
Перекази про князя Чорного дозволили історикам припустити, що в Чернігові був князівський стіл. Однак уперше про це припущення, як про серйозний науковий висновок, стало можливо говорити лише після детального вивчення чернігівських курганів, проведеного Б.О. Рибаковим. Аналіз знахідок привів Б.О. Рибакова до висновку, що в Чернігові в X столітті були свої князі.
Гіпотеза Б.О. Рибакова про наявність своїх князів у Чернігові зустріла підтримку серед фахівців. Проте знайшлися й противники. Радянський історик, археограф, джерелознавець Арсеній Миколайович Насонов (помер 1965 року), а пізніше радянський і російський історик, археолог Олексій Костянтинович Зайцев (помер 2009 року), радянський і російський археолог, історик Дмитро Олексійович Мачинський (помер 2012 року), радянський і російський археолог Гліб Сергійович Лебедєв (помер 2003 року), радянський і російський археолог Анатолій Миколайович Кирпичников (помер 2020 року) та інші висловили припущення, що в Чернігові не було князівського столу, а містом управляли безпосередньо з Києва. Що ж до «Чорної могили», то в ній міг бути похований якийсь воєвода або намісник київського князя. На підтвердження наводиться історія появи лівобережного воєводи Претича.
Перша згадка в літописі «людей тієї сторони Дніпра» як представників особливого територіального утворення належить до 6476 (968) року. На чолі цих людей згаданий воєвода Претич, який міг бути посадовою особою великого князя Київського Святослава I Ігоровича (укр. Святослав Ігорович). Проте вирішальним доводом на користь втручання їх в облогу Києва печенігами є побоювання помсти з боку київського князя. Завдяки несподіваному втручанню Претич укладає з печенізьким ханом мир, і той зняв облогу Києва.
Але головним «аргументом» противників гіпотези Б.О. Рибакова є їхня упевненість у тому, що до середини X століття на Русі вже була лише одна князівська династія – Рюриковичі. Проте текст договору 6452 (944) року змушує засумніватися в цьому, імовірно, до середини X століття князів на Русі було кілька.
За правління великого князя Київського Володимира I Святославича (укр. Володимир Святославич) Русь прийняла християнство. Услід за киянами, приблизно 989 року або в найближчі роки, чернігівці були охрещені. За народною легендою, цей обряд провели в Святому озері поблизу Десни.
992 року в Чернігові було засновано єпископію.
На початку XI століття земля сіверян управлялася місцевими племінними старостами та воєводами з Києва, яких присилали великі князі Київські для збору данини, судочинства та оборони краю від зовнішніх ворогів, переважно кочівників.
У виданих російським філологом-славістом Ізмаїлом Івановичем Срезневським (помер 1880 року) «Сказаниях о святых Борисе и Глебе» похід князя Бориса Володимировича 1015 року закінчується умиротворенням («оумиривъ грады») сіверянських міст на Десні та роменських городищ у Посем’ї.
1019 року князь Тмутараканський (див. Російська Федерація) Мстислав Володимирович відправив послання своєму старшому братові великому князю Київському Ярославу I Володимировичу «Мудрому» (укр. Ярослав Володимирович), з проханням віддати йому частину уділів братів, якими той заволодів. Ярослав запропонував йому Муром (нині місто, адміністративний центр Муромського району Владимирської області Російської Федерації), але це не могло задовольнити Мстислава і він почав готуватися до походу.
1023 року, в той час коли великий князь Ярослав Володимирович утихомирював заколот у Суздалі (нині місто, адміністративний центр Суздальського району Владимирської області Російської Федерації), Мстислав Володимирович з дружиною та своїми союзниками хозарами й касогами підійшов до Києва, проте місто його не прийняло. Облягати Київ Мстислав не став і в березні 1024 року захопив Чернігів і все Лівобережжя Дніпра.
Останньою згадкою про сіверян є літописне повідомлення під 6532 (1024) роком. Їхні нащадки увійшли до складу українського та російського народів.