1,2. ДВА МАРМУРОВІ САРКОФАГИ
1 і 2. Два мармурові саркофаги. У 1636 році з ініціативи митрополита Київського, Галицького і всієї Русі Петра Могили з-під нашарувань землі були розчищені залишки Десятинної церкви. Під час робіт були виявлені два мармурові саркофаги, які, на думку Петра Могили, належали великому князю Володимиру I Святославичу та його дружині царівні Анні. Докладний опис цієї події з’явився лише наприкінці ХVIII століття у другому виданні «Краткого исторического описания Киево-Печерской лавры» митрополита Київського й Галицького Самуїла (у миру – Симеон Григорович Миславський, помер у 1796 році) в 1795 році. Розповідається, що на початку XVII століття «Митрополит Петро Могила, маючи звичай відвідувати святі храми щосуботи, одного разу пішов до церкви святителя Миколая, що залишилася після Батиєвого розорення від великої, званої Десятинною церкви, де звершував звичайну свою молитву і, вийшовши з неї, оглядаючи її околиці, несподівано побачив неподалік від нової церкви невелику яму в землі й, зацікавившись, наказав глибше те місце розрити; після виконання цього знайдено дві мармурові труни, в яких, за свідченням покладених на них написів, лежали кістки Св. Князя Володимира та дружини його, Грецької Царівни, Анни».
Після вилучення з них останків саркофаги знову закопали. Як випливає з тексту, ідентифікацію гробниці, або гробниць, було здійснено за написом, який, однак, явно пізнього походження й містить фактичні суперечності, датування від Різдва Христового тощо. Історик Церкви, митрополит Київський і Галицький Євгеній (у миру – Євфимій Олексійович Болховітінов, помер у 1837 році), поставився до розповіді з цілковитою недовірою. Російський історик, один з основоположників наукової історіографії та археології Києва Максим Федорович Берлинський (загинув у 1848 році) не вірив в існування написів. Як зазначає радянський і російський археолог та історик мистецтва Леонід Андрійович Бєляєв, традиція маркування поховань у Давній Русі фіксується лише з XV століття. Сучасні дослідники сумніваються в тому, що це справді були саркофаги Володимира та Анни.
Останки, вилучені з поховання, були роздані до київських і московських соборів і до нашого часу втрачені.
Написи, за якими нібито ідентифікували саркофаги Володимира та його дружини, не були оприлюднені й залишилися невідомими. Згадка про них з’являється лише наприкінці XVIII століття.
Російський письменник та історик Микола Михайлович Карамзін (помер у 1826 році) порушував питання: «Але що ж Петро Могила зробив із гробницями? Знову зарив у землю? Де?»
У 1826 році гадане місце розташування мармурових саркофагів знову розкопав петербурзький архітектор Микола Юхимович Єфімов. Були знайдені саркофаги? (4, 8, 9), але вони не відповідали опису XVII століття.
Радянський історик архітектури, археолог Михайло Костянтинович Каргер (помер у 1976 році) вважав, що, оскільки кришка від саркофага № 4 була виявлена в західній частині південного нефа давньої церкви, тобто саме там, де митрополит Петро Могила нібито виявив два мармурові саркофаги, то уламки знайденої кришки походили від одного з них.