РОСТИСЛАВ ВСЕВОЛОДОВИЧ
Ростислав Всеволодович, хресне ім’я, імовірно, Михаїл, князь Переяславський, молодший син великого князя Всеволода I Ярославича від шлюбу з половецькою князівною, потонув 26 травня 1093 року в річці Стугні, у віці 23 років.
У Києві, на території Видубицького монастиря, міститься Михайлівський собор, закладений і зведений князем Всеволодом Ярославичем у 1070 – 1088 рр. з нагоди народження сина Ростислава.
У травні 1093 року великий князь Святополк II Ізяславич, князі Володимир «Мономах» і Ростислав перейшли на правий берег річки Стугни біля Треполя (нині Трипілля, село в Обухівському районі Київської області) й 26 травня атакували половців. Ростислав зі своїм полком утримував центр руських позицій. Після того як половці знесли правий фланг, який захищали кияни Святополка, вони атакували чернігівців на лівому фланзі й переяславців Ростислава. Руси не витримали натиску й побігли до броду на Стугні. Під час відступу на переправі Ростислав почав тонути. Володимир намагався врятувати брата, але ледь не потонув сам. Відомості про це збереглися в «Повісті временних літ» та в низці похідних від неї джерел, зокрема в Радзивіллівському літописі XV століття.
Сторінка Радзивіллівського (Кенігсберзького) літопису з описом загибелі князя Ростислава Всеволодовича. Суспільне надбання. Фото без змін
Після битви тіло Ростислава знайшли в річці. Його відвезли до Києва, де «плакала за ним мати його (княгиня Анна), і всі люди плакали за ним дуже, заради юності його».
Ростислав був похований у Софійському соборі в 1093 році, біля батька.
Смерть Ростислава була резонансною подією того часу. Про неї свідчать графіті на стінах Софійського собору. У «Слові о полку Ігоревім» (кінець XII століття) про Стугну сказано, що ця річка «уношу князя Ростислава затвори». У тому самому творі є й поетичний опис оплакування загиблого юнака: «Плачется мати Ростиславля по уноши князи Ростиславе. Уныша цветы жалобою, и древо с тугою к земли преклонилося».
Згідно з Києво-Печерським патериком (XIII століття), Ростислав був запальною та неврівноваженою людиною. Він утопив ченця Григорія, який намагався навернути його до праведного життя, за це на Стугні князя й спіткало покарання. Ще перед битвою, 25 травня 1093 року, Ростислав Всеволодович зі своїми дружинниками, прямуючи до Печерського монастиря для молитви й благословення, на березі Дніпра зустрів печерського ченця-старця Григорія. Дружинники, «побачивши старця, почали глузувати з нього й докучати йому сороміцькими словами». Григорій же, відчувши пророчим духом, що вони близькі до смерті, сказав їм, що вони потонуть. Почувши це, князь Ростислав сприйняв слова ченця як докори, а не пророцтво, сильно розгнівався й наказав зв’язати старцеві руки й ноги, повісити йому камінь на шию та кинути його у воду.
Ростислав, не відчуваючи провини у своєму гріху й дихаючи люттю, навіть не зайшов до монастиря, як збирався, не прийняв благословення й проїхав повз. Брат його Володимир «Мономах» побував у монастирі, отримав молитву й благословення. Під час втечі після поразки Володимир, отримавши благословення Печерських святих, переправився через Стугну. Ростислав же з усіма своїми дружинниками потонув у ній. Коли Володимир «Мономах» звелів поховати свого брата в Софійському соборі, на вівтарній стіні Приділу св. Георгія біля усипальниці Ярославичів з’явився обвинувальний напис: «Месяца мая в 25-е утоплен ГРГОРИИ к(ня)зе(м)».
У 1961 році під час досліджень Софійського собору, проведених радянським археологом Михайлом Костянтиновичем Каргером у підземеллі храму, імовірно, в усипальниці київських князів, серед інших останків був знайдений череп, у якому застряг залізний наконечник стріли. Імовірно, він належав Ростиславу, який був смертельно поранений і тому так раптово потонув на очах у брата.
Існує припущення, що навпроти фрески Всеволода Ярославовича, на Князівському груповому портреті на північній стіні Софійського собору зображений Ростислав Всеволодович.