ОПИС СОБОРУ З XVII СТОЛІТТЯ

У 1630-х – 1640-х рр. митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Петро Могила провів у Софійському соборі капітальний ремонт, відреставрував і прикрасив храм. Головним завданням реставраційних заходів митрополита були, вочевидь, невідкладні ремонтно-відновлювальні роботи зі зміцнення центрального ядра собору. Основна увага була приділена вівтарній частині й північному фасаду, оскільки саме тут містився головний вхід, бо західна стіна все ще лежала в руїнах. План і зовнішній вигляд давнього храму не зазнали жодних істотних змін.

Рисунки голландського живописця й рисувальника Абрахама ван Вестерфельда (нідерл. Abraham van Westerveld) 1651 року дають змогу переконатися в тому, що храм після реставрації 1630-х – 1640-х рр. переважно зберіг свій первісний вигляд. Собор увінчаний давніми банями, що зберегли старі півсферичні куполи. Лише над середнім куполом височіє маленька банька на невисокому барабані. До основного масиву собору з трьох боків прилягають по дві галереї з іще не закладеними арковими прорізами. З боків центральної апсиди з’явилося два потужні контрфорси.

Східний фасад Софійського собору з дерев’яною дзвіницею з північно-східного боку. Копія XVIII століття з рисунка голландського живописця й рисувальника Абрахама ван Вестерфельда (нідерл. Abraham van Westerveld). 1651 рік. Суспільне надбання. Фото без змін

Не зовсім виразно на рисунку показана східна стіна північних галерей собору. Перекрита односхилою покрівлею, вона прикрашена над карнизом якимись загнутими вгору волютами й декоративним шпилем, на який нанизані кулі. Особливу увагу привертає пишний аттик, яким завершується північна стіна галереї. Радянський історик Федір Людвігович Ернст (помер у 1942 році), який мав змогу докладно вивчати оригінали рисунків, виданих російським археологом та істориком мистецтва Яковом Івановичем Смирновим у 1908 році, стверджував, що над аттиком зображені декоративні скульптури – постаті лицарів зі списами в руках.

Поширену думку про те, що за митрополита Петра Могили над зовнішніми галереями були надбудовані другі поверхи, справедливо відкинув іще протоієрей та історик Церкви Петро Гаврилович Лебединцев (помер у 1896 році), переконливо довівши, що ці надбудови, які так сильно спотворили давній вигляд храму, були зроблені значно пізніше, наприкінці XVII – на початку XVIII ст.

Митрополит Петро Могила подбав і про збереження давнього внутрішнього оздоблення храму. Давні мозаїки й фрески храму були збережені й не переписані, а лише частково оновлені клейовою фарбою. Археологічні дослідження в соборі, проведені за останні роки, переконали в тому, що давні мозаїчні й керамічні підлоги там, де вони збереглися, не були замінені новими. Оскільки давня мармурова передвівтарна огорожа була, вочевидь, цілком розтягнута по шматках іще в XVI – на початку XVII ст., за митрополита був споруджений високий дерев’яний різьблений золочений іконостас, цегляна основа якого, вкрита розписом, була виявлена розкопками 1949 – 1950 і 1952 рр. Вочевидь, до складу цього самого іконостаса входили два ліпні герби Петра Могили, уламки яких були знайдені під час розкопок у вівтарній частині собору в 1940 році.

У східній частині зовнішньої північної галереї на замовлення митрополита Петра Могили збудована каплиця-усипальниця для мощей Володимира «Великого», знайдених у руїнах Десятинної церкви. У каплиці можна побачити фрагменти стінопису XI і XVII – XVIII ст. Над входом до каплиці й усередині неї, на північній арці та на південній стіні збереглися сцени в дусі апофеозу православ’ю, які ілюструють Акафіст Богородиці. Саме ці сюжети, відновлені олійними фарбами у XVIII столітті, належать до доби Петра Могили.

Акафіст Богородиці. Олійний живопис. XVII – XVIII ст. Каплиця митрополита Петра Могили. Джерело – Нікітенко Н. Софійський собор: Путівник. – Київ: Національний заповідник «Софія Київська», 2015. – С. 71. Фото без змін

Святитель Петро, митрополит Київський. XVII століття. Олійний живопис. Світлина: Олександр Костючок. Сайт – Софійський музей. Фото без змін

До цього самого часу належать також фрагменти темперного малювання на південній стіні нефа Михайлівського вівтаря: над ракою з мощами священномученика митрополита Київського, Галицького і всієї Русі Макарія I були зображені дві постаті архангелів із сувоями в руках. До нашого часу збереглася постать одного з архангелів. Цей сюжет символізував служіння святого митрополита Макарія в Церкві Небесній.

У 1688 році митрополит Київський, Галицький і Малої Росії Гедеон Святополк-Четвертинський просив у царів Московських Івана V і Петра I Олексійовичів дозволу «розібрати й, розібравши, перевезти… на ремонт соборної церкви Софії» руїни двох київських церков – Василя й Катерини, які стояли, за словами прохача, «зветшалі й порожні». Дозволу на розбирання церков митрополит не отримав. Київському воєводі Івану Васильовичу Бутурліну «с товарищи» було приписано з Москви описати зазначені зветшалі церкви Василя й Катерини та «скласти кошторисний розпис, скільки старих кам’яних припасів для ремонту Софійської церкви буде й що яких припасів для того церковного будівництва потрібно виготовити заново».

Складений невдовзі «кошторисний розпис» становить великий інтерес для вивчення будівельної історії Софії. Ось що повідомив І.В. Бутурлін у Москву: «А по мере Софейские церкве доведетца починить и вновь зделать обетшалых и разваленых мест против прежняго основания двух сторон, в пределах по два свода, на одной стороне в длину 30 сажен, а поперег один свод 3 сажени, другой 4 сажени, а в вышину до сводов две стены починить вверх по 3 сажени с полусаженью. В другом пределе своды в длину 9 сажен с полусаженью, поперег один свод 3 сажени, в другом 4 сажени, да на всходе над хорными дверми, да на пределе святых четыредесят мучеников сделать 2 главы заново против прежняго основания, и стены изнутри и с наружных сторон во многих местах обвалилися. Да у той же Святософейской церкви против предела прежняго основания зделать башню з беседою, а на те своды, и на главы, и на починку стен, и на башню з беседою, буде вышепомянутые церкви (церковь Василия и церковь Екатерины) разобрать, к старому кирпичю (по этой же смете «в обетшавших каменных церквах св. Василия и св. великомученицы Екатерины кирпичу целого и ломанного выберетца 60 тысяч») надобно вновь в прибавку 250 000 кирпичю зженого, 900 бочек извести, да на связи 500 пуд железа, да 300 брусов дубовых по 4 сажени, да к дверям на крюки и на завесы и к окнам на решетки и на гвоздья на крышу церковной кровли 100 пуд железа, да на своды и к окнам на закрепки аршинных и 3 четвертных 1000 камней белых».

Наприкінці XVII століття в центральному нефі Софійського собору була прибрана західна трипрогонова аркада.

Стінописи собору XVII – XIX ст. присвячені лише релігійній тематиці.

На межі XVII – XVIII ст. унаслідок реставрацій і перебудов Софійський собор докорінно змінив свій зовнішній вигляд.

Первісний і сучасний вигляд Софійського собору. Джерело – http://sofiyskiy-sobor.polnaya.info/ua/sofiivskiy_sobor_nartex.shtml. Фото без змін

У 1690 – 1707 рр. митрополит Київський, Галицький і Малої Росії Варлаам Ясинський та гетьман Війська Запорозького обох сторін Дніпра Іван Степанович Мазепа провели капітальний ремонт собору. Над давніми зовнішніми бічними одноярусними галереями були надбудовані другі яруси, для чого аркові прорізи галерей попередньо заклали або перетворили на вікна. Аркбутани розібрані. Галереї перетворили на закриті приміщення, у яких облаштували бічні вівтарі. Фасади надбудованих поверхів розчленували парними півколонами.

У зв’язку із заміною давніх покриттів по склепіннях високим дахом на дерев’яних кроквах багато давніх бань опинилися під дахом, деякі цілком, інші почасти. Над другими ярусами зовнішніх галерей були встановлені нові гранчасті бані (куполи). Над давніми гвинтовими сходовими вежами зведені нові куполи. На давніх банях замінили не лише покриття, а й первісні форми барабанів значною мірою були змінені. Окремі елементи вінчальних частин барабанів були розібрані, інші виявилися прихованими під новим тиньком або навіть під новими декоративними оздобами у стилі українського бароко.

Було зведено шість нових бань, і їх стало, як і нині, 19. Куполи набули характерної для українського бароко високої грушоподібної гранчастої форми, їх позолотили. Над західним і східним фасадами з’явилися вибагливої форми фронтони, декоровані ліпленням. По периметру собор зміцнили великими опорними стовпами-контрфорсами.

Східний фасад собору. Макет. Експонується в Софійському соборі. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Вигляд із південного сходу. Фото 7 жовтня 2017 року. Автор – Rbrechko. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0  International. Фото без змін

Давнє мурування Софійського собору було потиньковане й побілене. Фасади прикрасили ліпним орнаментом. В оформленні вікон північного, західного й південного фасадів з’явилися архаїчні «візантійські» мотиви, запозичені з московського декоративного стилю XVII століття. Отже, зовні собор був цілком перебудований у стилі українського бароко. Усі ці роботи надали йому того вигляду, який він переважно зберіг до наших днів.

Східний фасад, апсиди. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Південний фасад собору. Макет. Експонується в Софійському соборі. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Північний фасад. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Шипіцина Тетяна Богданівна. Фото без змін

Якщо східний фасад Софійського собору переважно зберіг свої давні риси, діставши лише незначне декоративне оздоблення, якщо північний і південний фасади храму внаслідок надбудови галерей, що закрили давні фасади, і закладення аркових прорізів унизу зазнали вже досить значних змін, то західний фасад храму, відновлений значною мірою з руїн, набув типових рис української архітектури кінця XVII століття не лише внаслідок появи на ньому тих чи інших рис декоративної обробки.

Західний фасад через те, що середня його частина, яка впала на початку XVII століття, не була відновлена митрополитом Петром Могилою, дістав нове композиційне рішення, характерне для низки пам’яток київського зодчества кінця XVII століття. Склепіння в західних членуваннях були перебудовані. На місці давнього головного входу зроблена велика арка й збудований пишно декорований західний фасад із центральним входом. Його середня частина, що дещо відступає вглиб від лінії фасаду, увінчана пишним вибагливим фронтоном із ліпленням і прорізана у верхній частині великим вікном у формі квадрифолія, фланкується з боків двома виступами давніх сходових веж і прилеглих до них частин давньої галереї з надбудованими над ними другими поверхами. Кутові членування цих виступів завершуються малими, симетрично поставленими фронтонами. Центральний портал був обрамлений великою кількістю ліпних оздоб.

Який вигляд мав відновлений наприкінці XVII – на початку XVIII ст. західний фасад Софійського собору, дає змогу судити, як вважав радянський історик архітектури Михайло Костянтинович Каргер (помер у 1976 році), зображення собору на тезі Даміана Галаховського, присвяченій митрополиту Київському, Галицькому і всієї Малої Росії Рафаїлу Заборовському, гравіроване в 1739 році українським гравером і живописцем Григорієм Кириловичем Левицьким.

Західний фасад. Український гравер Григорій Кирилович Левицький. Гравюра XVIII століття. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/Mid11C/StSophia/RestorationLate17C.html. Фото без змін

М.К. Каргер вважав, що історик мистецтва Дмитро Олександрович Ровинський (помер у 1895 році), який опублікував це зображення, помилково сприймав його за зображення Успенського собору Києво-Печерської лаври. На цій гравюрі західний фасад собору зображений до того, як він зазнав деяких додаткових змін за митрополита Рафаїла Заборовського в 1740-ві роки, що можна встановити, порівнюючи гравюру Г.К. Левицького з рисунками художника Дмитра Івановича Іванова 1810 року в альбомі Костянтина Матвійовича Бороздіна та з гравюрою, опублікованою в 1825 році митрополитом Київським і Галицьким Євгенієм Болховітіновим в «Описании Киево-Софийского собора и Киевской иерархии».

В урочистих і святкових барокових формах Софійського собору добре читаються тріумфальні мотиви, властиві часу гетьмана Івана Мазепи.

Приміщення колишньої зовнішньої північної галереї дає змогу простежити історію перебудови Софійського собору. Зондажі мурування на стінах розповідають про первісні архітектурні форми галереї, тут само видно мурування перебудов XVII – XVIII ст. Мурування відкритих зондажів, а також експоновані будівельні матеріали розповідають про будівельну техніку того часу. Основними будівельними матеріалами були цегла й вапняно-піщаний розчин. Причому цегла часто застосовувалася не лише для мурування стін і склепінь, а й для фундаментів. Стандартних розмірів цегли не було, тому іноді навіть в одній будівлі можна зустріти цеглу різної величини. Унаслідок нерівномірності випалу вона мала різні відтінки – від темно-червоного до світло-жовтого.

Фрагменти підлог собору кінця XVII століття були відкриті під час археологічних розкопок 1940 і 1949 – 1950 рр. Найбільш послідовну картину нашарування підлог різного часу вдалося встановити у вівтарній частині храму. Над первісною, найдавнішою, наприкінці XVII століття була викладена підлога, що складалася з тонких керамічних плиток, укритих поливою й укладених на вапняній заливці. Плитки були різної форми – круглі й лекальні, що їх охоплювали. Перші були вкриті різнобарвною поливою чотирьох кольорів – синього, жовтого, зеленого й білого, лекальні плитки – одноколірною зеленою поливою. Розкопками 1940 року ця підлога була розкрита майже на всій площі центральної апсиди.

Підлога кінця XVII століття в центральній апсиді. План. Розкопки 1940 року. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/Mid11C/StSophia/Decoration.html. Фото без змін

Від початку XVIII століття в соборі збереглися мідні позолочені рельєфні двері, прикрашені іконами в овальних медальйонах із зображеннями архангелів.

Позолочені вхідні двері в нартексі. Початок XVIII століття. Джерело – Нікітенко Н. Софійський собор: Путівник. – Київ: Національний заповідник «Софія Київська», 2015. – С. 72. Фото без змін

Цей чудовий твір ювелірного мистецтва виконаний київськими майстрами. Архангели намальовані олійними фарбами на повний зріст, попарно. На лівій стулці вгорі – Михаїл із вогняним мечем, а навпроти нього – Гавриїл із лілеєю. Під ними відповідно зображені Селафіїл із молитовно притиснутими до грудей руками й Варахіїл із вінком квітів, а в нижніх медальйонах – Єгудіїл із золотим вінцем та Уріїл із запаленою свічкою в правій руці й опущеною вниз блискавкою – у лівій.

Ліва стулка дверей. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Права стулка дверей. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Шипіцина Тетяна Богданівна. Фото без змін

На межі XVII – XVIII ст. давні фрески, на той час пошкоджені й такі, що вже не відповідали новим художнім смакам, були варварськи потиньковані й забілені. Невдовзі на стінах собору почали з’являтися нові олійні розписи.

Велика крипта, 6 × 4,5 метра, з похованнями митрополитів Київських під Успенським приділом давньої зовнішньої південної галереї собору могла бути збудована лише під час капітальних ремонтно-будівельних робіт, які проводилися на межі XVII – XVIII ст. Тобто ймовірнішим буде віднести появу крипти до часу реконструкції храму гетьманом Іваном Мазепою. Висловлювалася думка, що, найімовірніше, крипта могла бути збудована саме для гетьмана – найвидатнішого відновлювача собору. Тим більше сам Іван Мазепа виводив свій рід від Рюриковичів, засновників Софійського собору. Це припущення цілком імовірне, якщо врахувати, що крипта, збудована у східній частині відбудованої зовнішньої південної галереї, розташовувалася поруч із Капелою Івана Мазепи, розташованою в західній частині галереї. Підлога в крипті викладена квадратним кахлем, як на хорах.

У західній частині зовнішньої південної галереї за гетьмана Івана Мазепи створена ошатна капела палацового типу, присвячена Дванадцяти Апостолам. Вона орієнтована на спеціально влаштований тоді ж у східній стіні південної вежі внутрішній парадний вхід, який веде на князівські хори. Там під час служб перебувала козацько-старшинська еліта на чолі з гетьманом.

Капела Дванадцяти Апостолів (Мазепинська капела). Початок XVIII століття. Джерело – Нікітенко Н. Софійський собор: Путівник. – Київ: Національний заповідник «Софія Київська», 2015. – С. 73. Фото без змін

Декор капели нагадує орнаментальне малювання баштових склепінь. Вівтарною композицією капели є монументальний образ Спаса на престолі з предстоячими Володимиром та Ольгою. Великий князь зображений у царських шатах, на його голові – «шапка Мономаха». Святий Володимир міцно тримає меч і піднімає хрест, виступаючи надійним небесним захисником Русі-України.

Святий Володимир. Олійний живопис. XVIII століття. Мазепинська капела. Джерело – Нікітенко Н. Софійський собор: Путівник. – Київ: Національний заповідник «Софія Київська», 2015. – С. 74. Фото без змін

Святий Володимир. Фрагмент. Олійний живопис. XVIII століття. Мазепинська капела. Сайт – Софійський музей. Фото без змін

Свята Ольга вбрана в одяг знатної українки Мазепинського часу й зображена не з традиційним хрестом, а із золотою посудиною, яку вона відкриває, граційно піднімаючи її кришечку. Посудина в її руках – символ духовного зцілення, яке свята княгиня дарує від Бога своєму народові.

Свята Ольга. Олійний живопис. XVIII століття. Мазепинська капела. Джерело – Нікітенко Н. Софійський собор: Путівник. – Київ: Національний заповідник «Софія Київська», 2015. – С. 74. Фото без змін

Свята Ольга. Фрагмент. Олійний живопис. XVIII століття. Мазепинська капела. Сайт – Софійський музей. Фото без змін

Цілком можливо, що в образі Ольги можна бачити символічний образ матері гетьмана Марії-Магдалини Мазепи (укр. Марія-Магдалина (Марина Мазепа), померла в 1707 році), яка була впливовою релігійною діячкою, ігуменею аристократичного Києво-Печерського Вознесенського монастиря. Посудина з цілющим миром, імовірно, натякає на святу покровительку матері гетьмана – рівноапостольну мироносицю Марію Магдалину, бо образ Ольги в соборі нагадує зображення цієї святої. Характерні риси монументального живопису українського бароко – могутність і масштабність образів, пластичне моделювання ликів – добре відчутні в цій композиції, хоча вона й оновлювалася пізніше.

У Капелі Івана Мазепи також збереглися величні образи слов’янських першовчителів Кирила й Мефодія, першого митрополита Київського і всієї Русі Михаїла, священномученика митрополита Київського, Галицького і всієї Русі Макарія I. На склепіннях капели містяться унікальні сцени хрещення Русі й мученицької смерті митрополита Макарія I.

Святитель Михаїл. Олійний живопис. XVIII століття. Мазепинська капела. Сайт – Софійський музей. Фото без змін

В Успенському приділі (Приділ Успіння Богородиці) зберігся цікавий ансамбль живопису XVIII століття зі сценами на тему хрещення Русі, який переплітається з Богородичними сюжетами. Цей приділ був створений у східній частині зовнішньої південної галереї. Він має вигляд пишної палацової зали, прикрашеної сценами, які нагадують салонні картини.

Успіння Богородиці. Олійний живопис. XVIII століття. Успенський приділ. Сайт – Софійський музей. Фото без змін

У приділі, крім великої заглавної композиції «Успіння Богородиці» на західній стіні, на високому склепінні розміщені київські сюжети: «Княгиня Ольга біля урни з прахом Ігоря», «Вибір віри князем Володимиром», «Хрещення киян». Сцени цікаві численними деталями й мальовничим одягом персонажів, які застигли в манірних позах. Наявність тут київської тематики – відмітна риса монументального мистецтва Києва того періоду.

Вибір віри князем Володимиром. Олійний живопис. XVIII століття. Успенський приділ. Джерело – Нікітенко Н. Софійський собор: Путівник. – Київ: Національний заповідник «Софія Київська», 2015. – С. 74. Фото без змін

Під час перебудови Софійського собору наприкінці XVII – на початку XVIII ст. обидва зовнішні входи до давніх гвинтових сходових веж були замуровані, а входи до веж зроблені зсередини собору.

Північна й південна сходові вежі. Фото 15 червня 2018 року. Автор – Angloman

Під час подальших перебудов давні форми сходів веж були вкриті новими чавунними сходинками, які не збігалися з первісними. Під час архітектурно-археологічних досліджень сходам повернуті первісні форми, своєрідність яких полягає в поєднанні крутих сходинок із пологим пандусом.

У 1-й третині XVIII століття на первісному стінописі були зроблені нові олійні зображення, що відповідали вимогам часу. У центральній частині Софійського собору були зображені сім Вселенських соборів, які пишним фризом оточили підкупольний простір. Збереглося лише зображення Першого Вселенського собору над західною вхідною аркою центрального нефа. Він відбувся в 325 році в Нікеї (грец. Νίκαια, сучасне місто Ізнік (тур. İznik) в ілі Бурса в Туреччині). Тому Собор іще називають Першим Нікейським собором.

Перший Вселенський собор. Олійний живопис. Початок XVIII століття. Західна стіна центрального нефа. Джерело – 6wGagAS8xvs8Ng at Google Cultural Institute, zoom level maximum. Суспільне надбання. Фото без змін

Ця урочиста композиція заповнена постатями десяти ієрархів у пишних святительських ризах, а також численними образами мирян. У центрі композиції зображений Костянтин «Великий», який сидить на троні, тримаючи в руках атрибути царської влади – державу й скіпетр. Із двох боків від нього – образи десяти ієрархів, позаду яких юрмляться миряни. Лики ієрархів нагадують портрети десяти московських патріархів XVII століття, а зображення мирян – козацьку старшину, серед якої вгадується образ гетьмана Івана Мазепи. Ця композиція виникла за його правління, на самому початку XVIII століття. Вона втілила актуальну в період Гетьманщини ідею рівності й співпраці держави та Церкви.

Від стінопису XVIII століття на першому ярусі Софійського собору збереглися й інші цінні сюжети: «Чудо архангела Михаїла в Хонах» – на південній стіні Михайлівського вівтаря під збереженою дерев’яною віконною рамою XI століття, «Архангел Єгудіїл із вінцем» – на пілоні стовпа над місцем раки митрополита Макарія I, і чудово намальоване «Зішестя Христа в пекло» на високому склепінні Вівтаря св. Петра й Павла.

Зішестя Христа в пекло. Олійний живопис. XVIII століття. Сайт – Софійський музей. Фото без змін

У 1740-х роках за митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Росії Рафаїла Заборовського Софійський собор зазнав нової реставрації, що певною мірою торкнулася зовнішнього вигляду храму й вельми сильно змінила його інтер’єр. Західний фасад собору зазнав деяких додаткових змін. У цей самий час був значно піднятий рівень підлоги в соборі, заново перебудований і декорований полив’яними кахлями синтрон у центральному вівтарі.

Фрагменти підлог собору середини XVIII століття були відкриті під час археологічних розкопок 1940 і 1949 – 1950 рр. Як уже зазначалося, найбільш послідовну картину нашарування підлог різного часу вдалося встановити у вівтарній частині храму. У 1744 – 1747 рр. була викладена підлога, що складалася з шестикутних цегляних плиток без поливи, щільно припасованих одна до одної на розчині вапна. Така підлога добре збереглася в Приділі св. Георгія.

Підлога XVIII століття в апсиді Приділу св. Георгія. План. Розкопки 1940 року. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/Mid11C/StSophia/Decoration.html. Фото без змін

У 1747 році в Софійському соборі за митрополита Рафаїла Заборовського встановлений дерев’яний різьблений позолочений іконостас, що існує й нині, первісно прикрашений скульптурою й поліхромним розфарбуванням. Він є чудовим зразком різьблення по дереву й станкового живопису українських майстрів XVIII століття. Два його верхні яруси були зняті під час реставраційних робіт XIX століття, щоб відкрити для огляду мозаїки вівтаря. До наших днів дійшов лише його нижній ярус, який уміщує ікони цього й цокольного ряду.

Іконостас. XVIII століття. Джерело – https://gamerwall.pro/48340-sofijskij-sobor-v-kieve-vnutri.html. Фото без змін

Із двох боків Царських врат розташовані традиційні образи Спасителя й Богородиці. Вони відзначаються монументальним трактуванням форм, виразним рисунком постатей, насиченим яскравим колоритом.

Водночас багатофігурні ікони «Свята Софія – Премудрість Божа» й «Сім святителів»/«Ієрархи віри» мають складну композиційну будову, деталізовану іконографію та дрібний рисунок форм. Вони є своєрідними богословськими трактатами в образотворчій формі.

На храмовій іконі Святої Софії, розташованій праворуч від образу Спасителя, зображена Богоматір Знамення з Божественним Немовлям на руках, яка стоїть на серпоподібному місяці.

Ікона «Свята Софія – Премудрість Божа». XVIII століття. Олійний живопис. Іконостас. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman

У картушах на семи стовпах ротонди, зображеної на іконі, – емблеми семи дарів Святого Духа, над і під картушами зображені розгорнуті сувої з текстами, які тлумачать емблеми. На карнизі ротонди читається ключовий напис грецькою, який цитує слова Соломонової притчі: «Премудрість збудувала Собі дім і утвердила його на семи стовпах». Над ротондою зображений Бог Отець, який благословляє, від нього на Богоматір сходить Дух Святий у подобі голуба. Із двох боків Бога Отця – сім архангелів: ліворуч від нього – Михаїл із полум’яним мечем, Уріїл із блискавкою, Рафаїл з алабастром мира; а праворуч – Гавриїл із лілеєю, Селафіїл із чотками, Єгудіїл із царським вінцем і Варахіїл із китицею квітів на білій хустці. Перед Богоматір’ю на семи сходинках амвона стоять праотці й пророки, які провістили явлення Премудрості у світ: праворуч від неї – провідники «народу Божого»: Мойсей зі скрижалями, Аарон із розквітлим жезлом і Давид із ковчегом Завіту; ліворуч – чотири великі пророки: Ісая з хартією свого пророцтва, Єремія із сувоєм, Єзекія із зачиненими вратами й Даниїл із наріжним каменем. На сходинках ротонди накреслені імена семи християнських чеснот: Віра, Надія, Любов, Чистота, Смирення, Благість, Слава. Характерно, що в храмовій іконі акцентоване число 7, яке символізує Богородицю-Церкву як Дім Святої Софії Премудрості Божої.

Ікона «Сім святителів» має цю традиційну назву в усіх давніх джерелах, вона також акцентує благословенне число 7 і так само тісно пов’язана із церковно-соборною темою. Вона міститься на іконостасі ліворуч від образу Богородиці. У ликах семи знаменитих святителів православної Церкви представлені чотири патріарші кафедри: Єрусалимська, Константинопольська, Антіохійська й Александрійська. У центрі ікони – брат Господній св. апостол Яків; праворуч від нього – святі Іоанн Златоуст, Григорій Богослов і Василій Великий, ліворуч – святі Ігнатій Антіохійський, Афанасій Великий і Кирило Александрійський. Над ними в семи медальйонах зображені емблеми святителів. Угорі – трикутник, складений із трьох архіпастирських жезлів, це символ Трійці як Церкви Небесної. Навпроти, на іншому боці ікони, – складена з чотирьох жезлів перша літера імені Богоматері «М» як символ Церкви Земної. Разом ці емблеми образно складають мережу як символ Вселенської Церкви, що стоїть на семи таїнствах. Загалом зміст ікон перегукується із сюжетами семи Вселенських соборів, які прикрашали стіни центрального ядра Софійського собору.

По краях намісного ряду розташовані: з півдня – ікони «Різдво Пресвятої Богородиці» й «Покров Пресвятої Богородиці», з півночі – «Богоматір Скорботна» (або «Богоматір із мечем у грудях») та «Апостол Іоанн Богослов».

Ікона «Різдво Пресвятої Богородиці». XVIII століття. Олійний живопис. Світлина Дорат Капоріков. Сайт – Софійський музей. Фото без змін

Ікона «Покров Пресвятої Богородиці». XVIII століття. Полотно, олія. Іконостас. Джерело – сторінка Facebook: Вадим Кириленко. Фото без змін

Ікона «Апостол Іоанн Богослов». XVIII століття. Олійний живопис. Світлина Дорат Капоріков. Сайт – Софійський музей. Фото без змін

Невеликі, вишукані за формою ікони цокольного ряду, що нагадують коштовні емалі, пов’язані за змістом із розташованими над ними образами. У цокольному ряду містяться ікони (зліва направо): «Мідний змій», «Проповідь апостола Павла», «Архангел Михаїл скидає змія на землю», «Проповідь апостола Петра», «Ангел із вогняною кадильницею», «Ліствиця Якова». Іконографія образів поєднує в собі східні й західні риси. В іконах, зокрема, відчутний вплив італійського й фламандського живопису, що є властивим манері тогочасних київських художників. Ікони малювали художники софійської майстерні, яку очолював талановитий іконописець Києво-Печерської лаври ієромонах Алімпій (у миру – Яків Галик, помер у 1763 році).

Ікона «Таємна вечеря». Фрагмент. XVIII століття. Олійний живопис. Іконостас. Світлина Дорат Капоріков. Сайт – Софійський музей. Фото без змін

Ідейною й художньою домінантою іконостаса є срібні позолочені Царські врата. Цей визначний твір українського бароко був виготовлений для іконостаса за митрополитів Рафаїла Заборовського й Тимофія (у миру – Тихон Іванович Щербацький, 1748 – 1757 рр.). Про це йдеться у вкладному написі в нижній частині врат. Там само повідомляється, що вони виготовлялися майже 3 роки – з 18 жовтня 1747 року до 7 вересня 1750 року, і зазначається, що на них пішло 6 пудів і 20 фунтів срібла (104 кг) та 120 червінців на позолоту.

Царські врата іконостаса після реконструкції. Джерело – Нікітенко Н. Софійський собор: Путівник. – Київ: Національний заповідник «Софія Київська», 2015. – С. 81. Фото без змін

У Румянцевському літописі під 1747 роком згадується, що ці врата зроблені києво-подільськими золотарями Семеном Тараном, Петром Волохом та Іваном Завадовським. Врата виготовлені у вигляді декорованих рослинними мотивами наскрізних срібних ґраток із накладними позолоченими рельєфними зображеннями. Над митрою вгорі врат прикріплена пластина із зображенням Духа Святого у вигляді голуба в золотому сяйві, із двох боків якого розташовані постаті «Благовіщення» – архангела Гавриїла й Діви Марії. Під «Благовіщенням» зображені чотири євангелісти, які пишуть Євангеліє. Між ними, біля стулки, розташовані постаті Діви Марії та праведної Єлизавети, які вітають одна одну простягнутими руками. Унизу зображені Богоотці Йоаким та Анна з двох боків великої постаті царя Давида на троні, який тримає розгорнуту книгу й скіпетр. Давид є старозавітним прообразом Христа як Царя Слави, який виходить на літургії до вірян через Царські врата, а розгорнута книга – символ Премудрості Божої, яку Він утілює.

Протягом 2-ї половини XVIII і 1-ї половини XIX ст. великих реставраційних робіт у Софійському соборі, вочевидь, не проводилося. Однак за цей час біля південної й північної стін собору з’явилися масивні контрфорси – очевидно, надбудова 2-го ярусу бічних галерей спричинила розповзання давніх прибудов собору.

Наприкінці XVIII століття підлога в соборі викладена гладкими квадратними чавунними підлоговими плитами.

У 1843 – 1853 рр. у Софійському соборі під керівництвом російського художника, архітектора й історика Федора Григоровича Солнцева були проведені великі реставраційні роботи, що торкнулися переважно внутрішнього вигляду храму. Давні фрески примітивними методами очищували з-під пізніших нашарувань тиньку й розпису XVIII століття. Відкриті фрески промальовували олійними фарбами, які, як правило, повторювали первісні контури й збережену на той час іконографічну схему давніх фресок. При цьому на першому етапі робіт відкриті давні фрески вкривали під новий стінопис гарячою олією, яка проникала в ґрунт фресок XI століття. Фрагменти, які погано трималися, не закріплювали, а знищували. Чимало зображень було намальовано заново. Також були залишені й відновлені деякі сюжети XVIII століття. Зображення чотирьох Вселенських соборів у центральному нефі (Четвертого, П’ятого, Шостого й Сьомого), на місці яких були виявлені фрески, перенесли у вільних копіях на склепіння західної внутрішньої галереї, розмістивши їх над вхідними дверима. Після оновлення всього стінопису через втрату більшості написів реставраторам XIX століття довелося заново давати імена святим відповідно до іконописних «Подлинников» (зразків). Тому майже всі імена святих були поставлені довільно й виявилися переважно помилковими.

Північний бік центрального нефа. Розміщення олійного живопису кінця XVII і XIX ст. Джерело – Нікітенко Н. Софійський собор: Путівник. – Київ: Національний заповідник «Софія Київська», 2015. – С. 97. Фото змінено

1. Старозавітні отроки, фрагмент темперного стінопису кінця XVII століття

2. Севастійські мученики, олійний живопис XIX століття

3. Святий Вавила, фрагмент олійного живопису середини XIX століття

4. У медальйонах – погрудні зображення святих, олійний живопис середини XIX століття

5. Святий Йоаким, олійний живопис середини XIX століття

6. Святі, олійний живопис середини XIX століття

7. Орнаменти, олійний живопис середини XIX століття

Південний бік центрального нефа. Розміщення олійного живопису XIX століття. Джерело – Нікітенко Н. Софійський собор: Путівник. – Київ: Національний заповідник «Софія Київська», 2015. – С. 97. Фото змінено

1. Севастійські мученики, олійний живопис XIX століття

2. Пророк Мойсей, олійний живопис середини XIX століття

3. У медальйонах – погрудні зображення святих, олійний живопис середини XIX століття

4. Свята Анна, олійний живопис середини XIX століття

5. Святий Олександр, олійний живопис середини XIX століття

6. Орнаменти, олійний живопис середини XIX століття

7. Орнаменти, олійний живопис середини XIX століття

Улітку 1846 року під час реставраційних робіт підлога в соборі була понижена майже на 50 см, за винятком вівтарної частини храму. Нова підлога була викладена з чавунних рельєфних плит меншого розміру, виготовлених за спеціально затвердженим зразком, який зберігся дотепер.

У 1854 році протоієрей І.М. Скворцов у своїй книзі про реставрацію собору, що вийшла в 1854 році, писав: «Здавна були помітні в одному з бічних відділень Собору, з південного боку, на склепінні давні зображення ангелів, серафимів і херувимів, і можна було, придивившись пильно, прочитати тут грецькі написи».

У північному бічному Вівтарі св. Георгія привертають увагу дві намальовані чоловічі голови на склепінні вівтаря, ліворуч від зображення Георгія. Ці рисунки виконані продряпуванням фрескового тла, очевидно, під час реставраційних робіт XIX століття.

Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Шипіцина Тетяна Богданівна. Фото без змін

Дорога в Еммаус. Олійний живопис. XIX століття. Сайт – Софійський музей. Фото – Дорат Капоріков (Dorat Kaporikov). Фото без змін

Стрітення Господнє. Художник Іван Федорович Селезньов. Олійний живопис. Центральний неф. Джерело – сторінка Facebook: Ірина Марголіна. Фото без змін

Хрещення Господнє. Художник Іван Федорович Селезньов. 1894 рік. Олійний живопис. Джерело – сторінка Facebook: Вадим Кириленко. Фото без змін

У 1882 – 1889 рр. західний фасад Софійського собору, облаштований під час реставрації собору кінця XVII – початку XVIII ст., був перебудований. У прорізі між бічними виступами була збудована у псевдовізантійському стилі одноярусна паперть, замість барокового фронтону з’явилася фальшива «закомара», а вікно у формі квадрифолія замінене величезним прорізом із півциркульним верхом. У такому вигляді західний фасад дійшов до нашого часу.

Західний фасад собору. Макет. Експонується в Софійському соборі. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Західний фасад, центральний вхід. Фото 15 червня 2018 року. Автор – Шипіцина Тетяна Богданівна. Фото без змін

У 1909 році підлога з чавунних плит у вівтарній частині Софійського собору була замінена теплішим дерев’яним паркетом.

У 1939 – 1940 і 1948 – 1952 рр. під час археологічних досліджень підлога XIX століття була опущена на рівень XI століття.

План 1-го ярусу собору. Джерело – http://sofiyskiy-sobor.polnaya.info/ua/sofiya_kyivska_arhitectura_i_rozpysy.shtml. Фото без змін. Ключові слова (теги): колишня князівська усипальниця, колишня галерея, північна вежа, Вівтар св. Георгія, Вівтар св. Петра й Павла, головний вівтар, трансепт, центральний неф, нартекс, Вівтар св. Йоакима й Анни, Вівтар св. Михаїла, хрещальня, південна вежа

Давня частина Софійського собору XI – XII ст.

Добудови XVII – XIX ст.

Експоновані розкопки

1. Макет. Софійський собор у XI – XII ст.

2. Макет. Софійський собор. Сучасний вигляд

3. Двері XVIII століття

4. Пороги XI століття

5. Основи колон аркади XI століття

6. Фрагменти підлог XI століття

7. Іконостас XVIII століття

8. Плита престолу XI століття

9. Підлога кінця XVII – початку XVIII ст.

10. Горнє місце (кафедра) і трон митрополита XI століття

11. Саркофаг Ярослава «Мудрого»

12. Надгроб’я митрополита Платона Городецького

13. Надгроб’я митрополита Євгенія Болховітінова

14. Віконна рама XI століття

15. Князівський саркофаг

16. Основи мурування аркбутана XI століття

17. Фрагменти архітектурних кам’яних деталей собору XI століття

18. Вхід і сходинки вежі XI століття

Хори. Піднявшись гвинтовими сходами веж на другий ярус, відвідувач потрапляє на колишні князівські хори Софійського собору. Освітленість і пишнота хорів різко контрастують із низькими затемненими приміщеннями на верхніх сходових майданчиках веж. Численні куполи собору на прорізаних вікнами барабанах дають хорам добре освітлення.

План 2-го ярусу собору. Джерело – http://sofiyskiy-sobor.polnaya.info/ua/freski_sofiivskogo_soboru.shtml. Фото без змін. Ключові слова (теги): виставковий зал (колишнє гульбище), виставковий зал (колишня галерея), Вівтар св. Миколи Мокрого, «полаті» (хори), Вівтар св. Андрія Первозваного

Стик між різними муруваннями на хорах у західній частині південного залу. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Західна частина хорів перебудовувалася у XVIII і XIX століттях. Північна й південна частини цілком зберегли свої первісні архітектурні форми.

Інтер’єр хорів собору. Джерело – http://sofiyskiy-sobor.polnaya.info/ua/freski_sofiivskogo_soboru.shtml. Фото без змін

У 2-й половині XVIII століття хори собору вкрили живописом. У південній частині західної галереї з’явилися сюжети «Страшний суд», «Потоп», «Лот із дочками», «Втеча Лота із Содома» та сцени з Апокаліпсиса: «Відділення овець від козлищ», «Сім світильників» та інші. На склепінні північних хорів збереглася композиція «Ветхий днями» й сцена «Поклоніння Старому днями», остання виразно позначена стильовими особливостями пізнього бароко. Близьким до неї за своїм стилем є репрезентативний образ священномученика єпископа Власія Севастійського – на стовпі в центрі північних хорів.

Композиція «Ветхий днями». Фрагмент. Олія. XVIII століття. Джерело – http://sofiyskiy-sobor.polnaya.info/ua/freski_sofiivskogo_soboru.shtml. Фото без змін

У західній частині хорів на стіні й склепінні – олійний живопис XIX століття. Його фрагменти видно на північній стіні хорів із двох боків збережених давніх фресок, однак сюжетно він не відповідає їм.

Програмне місце в живописі хорів посідає грандіозна композиція «Похвала Богородиці», розташована в центрі західних хорів. У зеніті склепіння – «Знамення Богородиці» у тріумфальному оточенні дев’яти ангельських чинів, що створює яскраво-барвистий вінок слави. Його супроводжують образи пророків на скосах склепіння й західній стіні. Апофеозна «Похвала Богородиці», відкрита в центральний неф, перегукується з розташованим навпроти неї вівтарним образом Богоматері Оранти.