БІЧНІ ГАЛЕРЕЇ
Бічні галереї біля північного та південного фасадів Спаського храму були зведені в XII столітті. Можна припустити, що вони мали поховальне призначення. Утім, стан їхньої збереженості не дає змоги перевірити це припущення: їхній внутрішній простір на момент початку досліджень виявився повністю зруйнованим.
Зведений план Спаського храму, за М.В. Холостенком, 1970 рік. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
Північна галерея. 1923 року в західному напрямку від північно-східної прибудови в бік Сходової башти російський, український, радянський історик і археолог Микола Омелянович Макаренко фіксував завали стін 2-ї половини XII століття, складених із цегли-плінфи на цем’янці. У публікації матеріалів розкопок вони визначені як «приміщення», що сполучало Північну прибудову та Сходову башту.
Схема розташування розкопів 2012 – 2014 рр. у Спаському соборі та біля нього. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
2012 року в ході археологічних розкопок під керівництвом українського археолога Олени Євгеніївни Черненко у внутрішньому просторі колишньої Північної галереї були зафіксовані залишки цегляної конструкції XVII століття, імовірно, склепу, який частково зберігся під тамбуром XIX століття. Утім, у будь-якому разі розташування згаданих об’єктів відповідає загальній тенденції: усі відкриті навколо Спаського собору «пізні» склепи споруджені впритул до його прибудов і, відповідно, орієнтовані паралельно до їхніх поздовжніх стін (захід-схід).
Південна галерея. Зображення південної галереї Спаського храму, так само як і зображення його південно-східної прибудови, можна побачити як на «Абрисі Чернігівському», датованому 1706 роком, так і на плані міста 1751 року.
Південний фасад Спаського собору. Фрагмент копії плану «Абрису Чернігівського», 1706 рік. Джерело – Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського, ВСП 579/1. «Пам’ятки монументальної архітектури Північного Лівобережжя України ХІ–ХІІІ ст». Фото без змін
Фрагмент плану Чернігова 1751 року із зображенням Спаського собору – унизу. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6118/1/%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%20%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d0%ba%d0%b8%d0%b9%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%20%d0%b2%20%d0%a7%d0%b5%d1%80%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%be%d0%b2%d0%b5%20%d0%b2%20%d1%81%d0%b2%d0%b5%d1%82%d0%b5%20%d0%bf%d0%be%d1%81%d0%bb%d0%b5%d0%b4%d0%bd%d0%b8%d1%85%20%d0%b0%d1%80%d1%85%d0%b8%d1%82%d0%b5%d0%ba%d1%82%d1%83%d1%80%d0%bd%d0%be-%d0%b0%d1%80%d1%85%d0%b5%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b3%d0%b8%d1%87%d0%b5%d1%81%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%b8%d1%81%d1%81%d0%bb%d0%b5%d0%b4%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d0%b8%d0%b9.pdf. Фото без змін
Судячи із зображень, поміщених там, у 1-й половині ХVІІІ століття галерея утворювала одне ціле з Південною прибудовою-капелою Спаського собору. Це було перекрите односхилим дахом одноярусне приміщення з двома прямокутними вікнами та дверним прорізом на південному фасаді. Проріз, судячи з усього, розташовувався на одній осі з південним порталом собору. Слід зазначити, що відоме графіто, яке збереглося на пряслі південної стіни Спаського храму на схід від південного тамбура, було створене у внутрішньому просторі галереї. Це виключає можливість існування в неї монолітної стіни з боку собору.
1923 року в західному напрямку від південно-східної прибудови в бік «хрестильні» російський, український, радянський історик і археолог Микола Омелянович Макаренко фіксував завали стін 2-ї половини XII століття, складених із цегли-плінфи на цем’янці. У публікації матеріалів робіт М.О. Макаренка галерея іменується «приміщенням, що перебуває із західного боку від південної прибудови». Він також зазначив, що кладки західної та східної стін «приміщення» приставлені безпосередньо до кладок Спаського храму. Дослідник датував його, як і інші давні прибудови Спаського храму, досить нечітко. З певними застереженнями дослідник відносив його виникнення до «князівського часу».
Місцезнаходження Південної галереї було позначене радянським архітектором Миколою В’ячеславовичем Холостенком (помер 1978 року) на зведеному плані собору, на рівні першого ярусу. Проте більшої уваги цьому питанню він не приділив, оскільки наявна в його розпорядженні інформація про цю прибудову була вкрай обмеженою.
Зведений план Спаського храму, за М.В. Холостенком, 1970 рік. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
1972 року, під час спостереження за земляними роботами з південного боку Спаського собору, українським архітектором, мистецтвознавцем і краєзнавцем Андрієм Антоновичем Карнабідою було виявлено завал кладки з цегли-плінфи на цем’янковому розчині зі світло-жовтих і червоних плінф формату 27-27,5 × 17-18 × 3,8-4,5 см і 26-29 × 19-21 × 3,4-5,3 см. Завал перебував на відстані близько 14 метрів на південь від Південної башти на глибині 2,02-2,37 метра від сучасної поверхні. Він становив частину стіни з фрагментом арочної перемички у два перекати, імовірно – від віконного прорізу. А.А. Карнабіда датував її ХІІ століттям. Судячи з усього, це була частина стіни зруйнованої Південної галереї.
У 2012 – 2013 рр. під керівництвом українського археолога Олени Євгеніївни Черненко були досліджені ділянки галереї: 2012 року – західна її частина, що прилягає до південно-східної прибудови (Розкоп 2), а 2013 року – західна частина, що прилягає до південно-західної прибудови.
Схема розташування розкопів 2012 – 2014 рр. у Спаському соборі та біля нього. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
Фундаменти галереї були складені з булиги (кругляка) й уламків цегли-плінфи, залитих жовтим цем’янковим розчином. У його верхній частині були покладені великі шматки плінфи. Судячи з усього, фундаменти влаштовані в ровах, впущених у культурний шар, і не досягали материка. В основі фундаменту вздовж лінії східної стіни є порожнини, що утворилися на місці дерев’яних субструкцій з розколотих колод. В основі фундаменту південної стіни, на 10 см вище його підошви, простежується горизонтальний поздовжній канал, що утворився на місці прямокутної в перерізі перетлілої плахи (колоди). Судячи з усього, вона з’єднувалася з аналогічною плахою в основі західної стіни. Їхнє з’єднання фіксувалося за відбитками в розчині на поверхні каналу 28 × 12 см в основі південно-західного кута галереї.
На ділянці, що прилягала до західної стіни Південної прибудови, від галереї вціліли залишки східної та південної стін. Східна стіна галереї впритул прибудована до західної стіни прибудови. Між ними добре простежувався шов, насамперед – на ділянці біля північно-східного кута галереї, де він «розійшовся». Окремо виділялася ділянка стіни, що відповідала входу до прибудови.
Південна прибудова, а також східна та південна стіни галереї. Вид із південного заходу. Фото 2012 року. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
Стіни галереї вужчі, ніж її фундаменти. Східна стіна збереглася на ширину до 85 см і на висоту 60 см від обрізу фундаменту. Відповідно, південна стіна – на ширину 1,5 метра і на висоту 65 см. Інтер’єрні поверхні обох стін виявилися зруйнованими, з фасадного боку південної стіни були виявлені залишки нижніх шарів кладки склепу із цегли-пальчатки ХVІІ – середини ХVІІІ ст.
Стіни галереї складені в техніці рівношарової кладки («opus isodus») з використанням як цілих плінф, так і їхніх уламків на цем’янковому розчині, який візуально дещо відрізняється від розчину Південної прибудови. Як показало хіміко-петрографічне дослідження, проведене технологом-реставратором Юлією Миколаївною Стріленко, ця різниця зумовлена різним ступенем подрібненості та кількістю цем’янки. У кладці переважають плінфи формату 31-32 × 26-27 × 4-4,5 см, хоча трапляються окремі дещо меншого, завширшки 20 см, або більшого, завтовшки 5,4 см, формату. На торцях багатьох плінф є знаки.
2013 року досліджувалася та частина галереї, яка прилягала до південно-західної прибудови-«хрестильні» Спаського храму. У межі розкопу ввійшла західна стіна галереї, приставлена до східної стіни «хрестильні» без перев’язки кладки – між ними добре простежувався шов, і відрізок південної стіни завдовжки 1,6 метра.
Східна стіна «хрестильні», а також західна та південна стіни галереї. Вид з півдня. Фото 2013 року. Джерело – Черненко О.Є., Іоаннисян О.М., Новик Т.Г., Зиков П.Л., Торшин Є.М. Звіт про науково-рятівні археологічні дослідження Спасо-Преображенського собору в Чернігові у 2013 р. // Науковий архів ІА НАНУ. Фонд експедицій (б/н). – Т. І1. – С. 95. – Рис. 32. Фото без змін
У межах галереї з її північного боку, безпосередньо під стіною Спаського собору, під кладкою цоколя ХІХ століття збереглися залишки конструкції з плінфи. Від неї вціліло до двох рядів кладки на цем’янковому розчині. Майже в усіх плінф торці сколоті, що не дозволяє визначити їхній формат, проте за товщиною, 4,5-5 см, і кольором вони ідентичні тим, що використані в західній і південній стінах галереї. Не виключено, що ця кладка пов’язана з конструкцією підлоги галереї, кладку підстилає шар ґрунту з цем’янковою крихтою.
У нинішньому стані ширина західної стіни галереї сягає 80 см. Порівняння з фотографіями 1923 року дозволило встановити, що на час попередніх розкопок її збереженість була значно кращою. Так, на фотографіях можна побачити, що верхні ряди кладки перебували врівень із залишками «хрестильні».
Вид з даху Спаського собору на «хрестильню». Фото 1923 року. Джерело – Макаренко М.О. Чернігівський Спас. Археологічні досліди 1923 р. – Київ, 1929. – Рис. 28. Фото без змін
Наразі ці ряди втрачені, кладка завалилася у внутрішній простір галереї. Унаслідок цього інтер’єрна поверхня стіни та відповідна їй сторона фундаменту виявилися зруйнованими, у самій стіні утворилася широка до 10 см тріщина.
Найкраще західна стіна збереглася на прилеглій до Спаського собору ділянці. Тут від її наземної частини вціліло до 3 рядів плінфи, що перекривають виступ фундаменту «хрестильні». Верхня позначка цього виступу маркує рівень денної поверхні на момент початку будівництва. Таким чином, ту ділянку стіни, що перебуває нижче цього рівня, можна віднести до конструкції фундаменту.
Східна стіна «хрестильні», а також контрфорс, південна, західна та північна стіни галереї. План із позначенням різночасових кладок. Ключові слова (теги): пісковик, плінфа прибудови (капели), цегла контрфорсу, плінфа галерей, скупчення уламків плінфи, цем’янковий розчин галерей, цегла кладки башти, цем’янковий розчин прибудови (капели), вапняковий розчин. Джерело –https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
У південній частині західної стіни зберігся ще одна ділянка кладки, що перебувала вище за рівень давньої поверхні. Вона прилягає до східної стіни «хрестильні» навпроти її центральної апсиди.
Південна стіна галереї збереглася дещо краще. У її верхній частині кладка так само виявилася втраченою, вціліла лише забутовка, що заповнювала внутрішній простір стіни. Забутовка складалася з колотого каменю й уламків плінфи, залитих щільним цем’янковим розчином із включенням суміші цем’янок, переважно – червоного кольору. На обох фасадах стіни вціліло до трьох рядів недбалої рівношарової кладки. У ній плінфа верхніх і нижніх рядів не завжди розташовується одна над одною, горизонтальні шви мають різну товщину до 3 см. Виходячи з недбалого характеру кладки, можна допустити, що ця частина стіни належала до конструкцій фундаменту й була закрита шаром засипки. Найімовірніше, вона була споруджена в котловані.
На думку Олени Євгеніївни Черненко, можна погодитися з М.О. Макаренком, що техніка кладки галереї відрізняється від інших прибудов храму. Загалом, характеризуючи Південну галерею храму, слід визнати, що вона є найпізнішою з домонгольських прибудов до Спаського храму, а час її зведення слід відносити до XII століття. Слід також зазначити, що в кладці поверхні її стін між цеглою-плінфою траплялися окремі уламки цегли–пальчатки. Судячи з усього, ці цегли використовувалися для закладення вивалів під час ремонту галереї в ХVІІ столітті. Очевидно, її ремонтували одночасно з іншими прибудовами храму.
Майже весь внутрішній простір Південної галереї займають поховання XVII – XVIII ст., напівзруйновані перекопами ХІХ – ХХ ст.
У західній частині галереї 2013 року були відкриті поховання в ґрунтових ямах. Вони були впущені одна в одну й утворювали кілька ярусів. Досліджено дві могили, орієнтовані паралельно храму, здійснені в трунах, частково збереглися дошки та цвяхи. В одній із них (поховання 3, 2013 рік), на грудних кістках покійниці збереглися залишки перетлілого хреста з кольорового металу, а на черепі – залишки прикрашеного шитвом (укр. гаптуванням) головного убору – кибалки. За формою в розгорнутому вигляді вишивка наближена до овалу.
Вишивка наголовника кибалки після реставрації (поховання 3). Розгорнута й розчищена реставратором II категорії Т. Мінжулиною 2014 року. Джерело – https://www.academia.edu/45142122/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9E_%D0%A1%D0%9B%D0%86%D0%94%D0%90%D0%9C%D0%98_%D0%9C%D0%98%D0%9A%D0%9E%D0%9B%D0%98_%D0%9C%D0%90%D0%9A%D0%90%D0%A0%D0%95%D0%9D%D0%9A%D0%90_%D0%94%D0%9E%D0%A1%D0%9B%D0%86%D0%94%D0%96%D0%95%D0%9D%D0%9D%D0%AF_%D0%A7%D0%95%D0%A0%D0%9D%D0%86%D0%93%D0%86%D0%92%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%93%D0%9E_%D0%A1%D0%9F%D0%90%D0%A1%D0%9E_%D0%9F%D0%A0%D0%95%D0%9E%D0%91%D0%A0%D0%90%D0%96%D0%95%D0%9D%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%93%D0%9E_%D0%A1%D0%9E%D0%91%D0%9E%D0%A0%D0%A3_%D0%B7%D0%B0_%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B8_1923_%D1%82%D0%B0_2012_2014_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2_Chernenko_O_Following_Mykola_Makarenko_research_of_Transfi_guration_Cathedralin_Chernihiv_by_materials_of_1923_and_2012_2014_researche?email_work_card=title. Фото без змін
Вишивка зображає двоголового орла, увінчаного чотирма коронами, з геральдичним щитом на грудях. Орла оточує рослинний орнамент у вигляді вінка з п’ятипелюсткових квіток, зубчастого листя та пагонів. Кибалки з наголовниками, прикрашеними вишитими зображеннями двоголових орлів, були приналежністю парадного вбрання жінок із козацької старшини в ХVІІ – ХVІІІ ст. Ураховуючи те, що декор кибалки відтворював герб Московського царства, знахідку можна датувати не раніше 2-ї половини ХVІІ століття.