ЦЕРКВА СВ. ФЕОДОРА ТИРОНА
Церква св. Феодора Тирона Феодорівського «отчого» монастиря (Феодорівський монастир) (укр. Церква св. Феодора Тирона Свято-Федорівського монастиря). Згідно з літописними даними, Федорівський чоловічий монастир отримав назву «вотч», «отчий», тобто родовий, оскільки слугував родинною усипальницею нащадків великого князя Мстислава I – Мстиславичів. Пам’ятка культурної спадщини України, охор. № 260013-Н.
Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Трасування (обриси) фундаменту Церкви св. Феодора. Фото 2014 року. Джерело – https://kievmonument.narod.ru/ist_kiev16-r.html. Фото без змін
Місцезнаходження монастиря. Феодорівський монастир розташовувався в південній частині «Города Володимира», поряд із міськими Софійськими воротами.
Феодорівський монастир і міські Софійські ворота. Реконструкція історика архітектури Юрія Сергійовича Асєєва (помер 2005 року), малюнок Є. Тузмана. 1982 рік. Джерело – http://www.arhplan.ru/history/feudalism/kiev-history-in-30-80-of-xix-century. Фото без змін
Церква св. Феодора Тирона, праворуч Софійські ворота. Фрагмент макета Києва X – XIII ст. Реконструкція Д. Мазюкевича, експонується в Софійському соборі. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Нині місце розташування Церкви св. Феодора перебуває у дворі будинків 7 і 9 по Володимирській вулиці.
Джерело – https://www.google.com/maps/@50.456364,30.5182304,116m/data=!3m1!1e3. Фото змінено
Проїзд між будинками 7 і 9. Фото 17 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Залишки церкви. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Історія церкви. 1128/1129 року великий князь Київський Мстислав I Володимирович (хрестильне ім’я Федір) заклав кам’яну Церкву на честь святого Феодора Тирона: «Того же лета заложи Мьстислав церковь камену святаго Федора, в Киеве, сын Володимерь». В Іпатіївському літописі ця подія під 6637 (1129) роком, у Лаврентіївському, Воскресенському, Никонівському літописах будівництво церкви віднесено до 1128 року. Літопис не повідомляє про закладення князем при церкві чоловічого монастиря, але відомо, що 1146 року він уже існував. У «Кратком житии Благоверного Великого князя Мстислава I» заснування монастиря приписується саме йому.
1132 року в церкві було поховано її будівничого, Мстислава I Володимировича, який помер 15 квітня 1132 року. Вочевидь, будівництво храму було вже закінчене.
1146 року в монастирі прийняв схиму (постригся в ченці) вигнаний з київського князювання Ігор II Ольгович, а під час повстання 1147 року обурені кияни витягли його з обителі й убили. З цієї літописної розповіді можна зрозуміти, що Федорівський монастир розташовувався десь у межах «Города Володимира», неподалік від Мстиславового двору, Бабиного торжка, князівського двору та Десятинної церкви.
1147 року ігуменом Федорівського монастиря був Онанія.
Протягом 2-ї половини XII століття в Церкві св. Феодора були поховані:
– 1154 року син Мстислава I, великий князь Київський Ізяслав II Мстиславич;
– 1167 року великий князь Київський Ростислав I Мстиславич;
– 1168 року князь Шумський і Бузький Ярополк Ізяславич;
– 1171 року наймолодший син будівничого церкви, великий князь Київський Володимир III Мстиславич;
– між 1174 – 1180 рр. великий князь Київський Ярослав II Ізяславич;
– 1187 року князь Вишгородський Мстислав Давидович «Старший».
1195 року Церква св. Феодора виступає як родинна усипальниця востаннє. У лютому цього року там був похований князь Ізяслав Ярославич.
Наведені вище відомості про князівські поховання переконливо свідчать про те, що Федорівський монастир до самого кінця XII століття був родинним («вотчим») монастирем Мстиславичів.
У грудні 1240 року, під час монгольської навали, Федорівський монастир, ймовірно, постраждав менше за інші споруди Києва, проте запустів, але залишався діючим у роки ординського панування.
Востаннє Федорівський монастир згадується в літописі під 1259 роком, у розповіді про облаштування князем Галицьким Данилом Романовичем збудованої ним Церкви Іоанна Золотоустого в Холмі (нині Хелм, польськ. Chełm, місто в Люблінському воєводстві Польщі). Для неї були використані ікони, привезені з Києва, «иже ему сестра Федора вда из монастыря Федора». Вочевидь, це були нечисленні залишки колишнього багатого оздоблення монастиря, що вціліли після монгольського розгрому Києва 1240 року. Імовірно, князь Данило вважав себе вправі це зробити, будучи праправнуком засновника Федорівського монастиря.
Руїни Федорівського монастиря збереглися до XVII століття. Про це свідчить схематичне зображення напівзруйнованої будівлі монастирського храму на відомому гравійованому плані Києва 1638 року, доданому до «Тератургіми» ченця Києво-Печерського монастиря, церковного письменника Афанасія Кальнофойського. У поясновальному тексті до плану А. Кальнофойський написав: «№ 50. Церковь св. Феодора Тирона, только стены стоят». Точне місце розташування руїн за цими зображеннями встановити неможливо.
Давня монастирська традиція XVII століття стверджувала, що Федорівська церква розташовувалася неподалік від Михайлівської Золотоверхої церкви.
Імовірно, руїни Церкви св. Феодора. Південний фасад. Копія XVIII століття з малюнка Абрахама ван Вестерфельда 1651 року (оригінал є уцілілим фрагментом, зміненим подальшою «реставрацією»). Джерело – Смирнов Я.И. Рисунки Киева 1651 года по копиям их конца XVIII века. – Москва: Т-во типографии А.И. Мамонтова, 1908. http://artclassic.edu.ru/catalog.asp?ob_no=15197&cat_ob_no=12516. Суспільне надбання. Фото без змін
На трьох малюнках 1651 року голландський живописець і рисувальник Абрахам ван Вестерфельд (нідерл. Abraham van Westerveld) зобразив руїни церкви. Але написи під цими зображеннями вказують, що змальовані руїни були розташовані на Печерську.
Руїни Церкви св. Феодора схематично зображені на плані Києва 1695 року, що зберігається в Архіві давніх актів у Москві. На дуже неточній копії цього плану, опублікованій 1893 року Київською комісією для розбору давніх актів, зображення Федорівського храму немає.
За залишки Федорівського монастиря приймали кам’яні фундаменти, відкриті близько 1710 року в районі сучасної Костельної вулиці.
У «Краткой записке о Михайловском Златоверхом монастыре», складеній 1785 року для російської імператриці Катерини II, як залишки Федорівського монастиря описані руїни кам’яного храму, виявлені в монастирському саду на північний схід від Михайлівського храму.
Один із фундаторів наукової історіографії та археології Києва Максим Федорович Берлинський (помер 1848 року) вважав, що Федорівський монастир був розташований на південь від Десятинної церкви.
Київський археолог-любитель Кондрат Андрійович Лохвицький у доповідній записці Тимчасовому комітету досліджень старожитностей у Києві від 17 вересня 1837 року наполягав на необхідності пошуків руїн Федорівського монастиря в садибі Корольова по Володимирській вулиці, за Старокиївською аптекою.
1838 року в садибі Старокиївської аптеки, що на розі вулиць Володимирської та Великої Житомирської (укр. Велика Житомирська вулиця), російський історик Олексій Іванович Ставровський (помер 1882 року) провів розкопки й виявив фундаменти будівлі, збудованої з квадратної цегли. У «Отчете о действиях Временного комитета изыскания древностей в Киеве в 1838 году», надрукованому в книжці «Журнал Министерства народного просвещения» за березень 1839 року, про результати цих розкопок читаємо: «Вскоре по начатии работ открыты остатки фундаментов древнего здания, которое вероятным образом должно признать за церковное, по соображению следующих обстоятельств. Прежде всего, открыт в углублении на 3 аршина (около 2,1 метра) в землю род подземного канала, имеющий около 1 фута (около 30 см) широты и высоты и составленный частью из кирпичей, частью из красных плиток, может быть, служивший воздухопроводом для подземелий древнего здания». Автор звіту зіставляв цей «воздухопровод» з подібною «трубою» в середній поперечній стінці фундаментів Десятинної церкви, виявленою під час розкопок останньої 1824 року. Вочевидь, в обох випадках ідеться про сліди дерев’яних зв’язків, після вигнивання яких у муруванні утворилися поздовжні канали.
Далі, згідно зі звітом: «были открыты две небольшие параллельные стены, которые имеют направление от запада к востоку и заключаются третьего круглою стеною; к одной из параллельных стен (южной) пристроена из одинакового с нею материала гробница, заключающая в себе некоторые следы истлевшего деревянного гроба с прахом и костями человеческими, подобная гробницам, найденным в алтарных пределах древней церкви Ирины». Опублікований схематичний план цієї частини відкритих у садибі Корольова руїн дає змогу погодитися з висновком автора звіту, який вважав її однією з вівтарних апсид храму.
Давність відкритих розкопками руїн, на думку автора звіту, «доказывается сходством большей части материалов (кирпича и цемента) по их форме с подобными материалами, из коих состоят остатки древней церкви Ирины и других современных ей памятников», проте при цьому відзначено наявність у деяких частинах будівлі й значно пізнішої цегли, що свідчить, на думку автора, про пізніші прибудови до основного давнього ядра будівлі.
Будівлю не було відкрито повністю: частини її, розташовані на південь від розкопаної апсиди, що опинилися під кухнею, власник садиби розкопувати не дозволив. З північного та східного боків на деякій відстані від апсиди на глибині від 1,5 до 2 метрів були відкриті «низкие и тонкие полосы кирпича и цемента, которые идут в разных, пересекающихся взаимно направлениях, образуя более или менее правильные фигуры», які становили, на думку автора звіту, «самую нижнюю часть фундамента древних зданий». Ці частини, згідно зі звітом, «так обветшали, что при каждом ударе распадались в щебень», внаслідок чого було визнано «невозможным даже приблизительно определить, в которую сторону от упомянутой, по предположению алтарной части простирались прочие части древней церкви». «Полосы камня» на північ і схід від вівтарної апсиди, згідно зі звітом, взагалі «с наибольшей вероятностью можно принять не за остатки здания собственно церковного, но за фундаменты жилых монастырских зданий, находившихся близ церкви и, может быть, отчасти к ней примыкавших».
Відкриті розкопками в садибі Корольова залишки давніх будівель, як випливає з викладеного вище, зовсім не зрозумілі дослідником у процесі розкопок, були визнані Комітетом «недостойными сохранения».
Виявлений радянським археологом Михайлом Костянтиновичем Каргером (помер 1976 року) в Архіві Інституту археології АН УРСР справжній план розкопок у садибі Корольова: «к сожалению, не способствует уяснению характера древних построек, открытых раскопками 1838 года. На плане изображены фундаменты, по-видимому, разновременных частей какого-то здания, понять план которого по невразумительному чертежу не представляется возможным».
1940 року знову були виявлені залишки цієї церкви.
1957 року радянський історик і археолог Володимир Андрійович Богусевич (помер 1978 року) визначив, що давньоруський Федорівський монастир припинив існування не 1240 року, а 1482 року, після набігу на Київ кримських татар.
У 1982 – 1985 рр. залишки церкви у дворі будинків 7 і 9 по вулиці Володимирській були заново розкриті та досліджені С.Р. Кілієвич і українським фахівцем з археології та архітектури Київської Русі й середньовічної України Віктором Олександровичем Харламовим. Під час розкопок виявлено кілька рядових поховань. Також розкопки підтвердили припущення В.О. Богусевича, висловлене 1957 року. Під час археологічних досліджень були виявлені: прибудова до давньоруської церкви, збудована з жолобчастої цегли XIV – XV ст., і розташоване поблизу залишків храму житло з піччю, складеною з цегли-пальчатки. Після закінчення робіт план Церкви св. Феодора було викладено на поверхні червоним кварцитом.
Обриси фундаментів церкви, викладені каменем. Фото 5 червня 2007 року. Автор – George Alex 1971. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Джерело –
http://wek.kiev.ua/uk/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Fed3.jpg. Фото без змін
Справу відновлення давнього храму та піклування про меморіал «Князівські могили» взяла на себе громада Святого Юрія Побідоносця. Її зусиллями 2003 року біля підніжжя давнього храму з’явилася невелика Церква св. Юрія.
Церква св. Юрія (Георгія) Побідоносця поруч із основою давньої церкви. Фото 5 червня 2007 року. Автор – George Alex 1971. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Джерело – http://wek.kiev.ua/uk/Файл:Fed2.jpg. Фото без змін
Меморіал «Князівські могили». Фото 5 червня 2007 року. Автор – George Alex 1971. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Джерело –
http://wek.kiev.ua/uk/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Fed1.jpg. Фото без змін. Як випливає з інформації на https://2gis.ua/ru/kyiv/geo/15059607038725518, на цьому місці було поховано дев’ять руських князів
Вигляд зі східного боку. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Північна нава. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Опис церкви. Згідно з розкопками 1983 – 1985 рр. Церква св. Феодора Тирона являла собою 3-навний, 6-стовпний храм. Його розміри 27,9 × 19,5 метра з підбанним квадратом 6 × 5,7 метра. Зі сходу виступали три напівкруглі апсиди, із заходу був доданий нартекс. Храм зорієнтований апсидами в бік північного сходу. Фундаменти мали ширину 1,8 метра, в апсидах – 2,2 метра, вони мали дерев’яні субструкції (опорні конструкції) – лежні.
Центральна апсида храму. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Внутрішній діаметр центральної апсиди 5,8 метра, бічних – по 3,1 метра.
Як стверджують автори розкопок, мурування церкви було рядовим – тобто без заглиблених у розчин рядів плінфи та без прошарків каменю-бута. Це перша споруда Києва, збудована в новій техніці мурування, що набула поширення у XII столітті. Плінфа розміром 27,5-30 × 21-23 × 4,5 см на цементному розчині. На одній із плінф виявлено цікаве графіті «+ОХОНАМО ПОПОМО…».
Фасади храму мали пласкі пілястри відповідно до внутрішнього членування споруди. Лізени (лопатки) на фасадах церкви – прямокутні, без напівколон.
Підлога в церкві була викладена з шиферних плит, інкрустованих смальтою, і керамічних кольорових глазурованих плиток розміром 12 × 12 × 2 см.
Церква св. Феодора Тирона була щедро розписана фресковим живописом. Під час розкопок знайдено багато фрагментів фресковопису.
Схематичний план фундаментів церкви. Автор – Angloman. Складено 11 квітня 2022 року
1 – приділ-усипальниця
До південної стіни церкви наприкінці ХII – на початку ХIII ст. було прибудовано приділ із власною круглою апсидою. Ширина фундаментного рову – 1,2 метра. Її стіни складені з жолобчастої цегли розміром 25,5 × 12 × 7,5 см. У прибудові перебувало кілька поховань у гробницях з такої самої цегли із залишками прикрас дорогого одягу. Можливо, вони належали комусь із родини Мстиславичів чи їхнього оточення.
Згідно з літописами в церкві були поховані (усього поховано 8 князів):
Мстислав I Володимирович, великий князь Київський, помер 15.04.1132 р.;
Агнеса Гогенштауфен, 1-ша дружина великого князя Київського Ізяслава II Мстиславича, померла 1151 р.;
Ізяслав II Мстиславич, великий князь Київський, помер 13.11.1154 р.;
Ростислав I Мстиславич, великий князь Київський, помер 14.03.1167 р.;
Ярополк Ізяславич, князь Шумський, князь Бузький, син великого князя Ізяслава II Мстиславича, помер 07.03.1168 р.;
Володимир III Мстиславич «Мачешич», великий князь Київський, помер 30.05.1171 р.;
Ярослав II Ізяславич, князь Луцький, великий князь Київський, помер після 1173, до 1180 р.;
Мстислав Давидович «Старший», князь Вишгородський, син князя Смоленського Давида Ростиславича, помер 07.05.1187 р.;
Ізяслав Ярославич, можливо, князь Шумський, син великого князя Ярослава II Ізяславича, помер у лютому 1195 р.
Меморіал «Князівські могили». Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
У тексті на пам’ятному надгробку про поховані в Церкві св. Феодора Тирона князі допущено низку помилок. Згідно з надгробком:
– «Князь Луцький Ярополк Ізяславич, помер у 1169 р.». Такого князя не було, можливо, мається на увазі князь Шумський і Бузький Ярополк Ізяславич, помер у 1168 році;
– «Князь Мстислав Мстиславич, помер у 1173 р.». Такого князя не було, можливо, мається на увазі великий князь Київський Володимир III Мстиславич, помер у 1171 році.
Меморіал «Князівські могили». Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
У тексті на пам’ятному надгробку про поховані в Церкві св. Феодора Тирона князі допущено низку помилок. Згідно з надгробком:
– «Князь Луцький Володимир Мстиславич, помер у 1173 р.». Навіть уявити складно, аналогів для заміни немає, хіба що знову все той самий великий князь Київський Володимир III Мстиславич, помер у 1171 році;
– «Князь Луцький Ізяслав Ярославич, помер у 1195 р.». Такого князя не було, можливо, мається на увазі Ізяслав Ярославич, імовірно, князь Шумський, помер у 1195 році, але він ніколи не був князем Луцьким, таким князем був його батько;
– «Князь Муромський Гліб Юрійович, помер у 1198 р.», такого князя серед муромських князів немає, до того ж гілка князів муромських веде свій родовід від князя Святослава Ярославича Чернігівського, а в Церкві св. Феодора ховали лише представників гілки – Мстиславичів.