ВОЛОДИМИР АНДРІЙОВИЧ
Володимир Андрійович, нар. 1118 р. – помер 28.01.1170 р., князь Володимиро-Волинський 1147 року, князь Білгородський 1150 року, князь Дорогобузький 1150 – 1152 рр., князь Пересопницький 1150 – 1152 рр., князь Берестейський (див. Білорусь) 1154 – 1156 рр., князь Дорогобузький 1156 – 1170 рр., син князя Переяславського Андрія Володимировича «Доброго», онук великого князя Київського Володимира II «Мономаха» і правнук по матері половецького хана Тугоркана.
Син одного з молодших Мономаховичів, Володимир досить рано залишився без батька, той помер 1141 року у віці 40 років. Таким чином, за чинним порядком спадкування на Русі він став князем-ізгоєм. Рання біографія Володимира багато в чому визначалася угодою, досягнутою його батьком з іншим молодшим Мономаховичем – Юрієм «Довгоруким», разом із яким Андрій боровся проти старших племінників, Мстиславичів, ще в 1130-х роках. Суть угоди полягала в тому, що Юрій пообіцяв після смерті Андрія, який князював багато років на Волині, забезпечити отримання володимиро-волинського престолу його сином Володимиром.
Під час боротьби Юрія з Ізяславом Мстиславичем за велике князювання в 1149 – 1154 рр. Ізяславу вдалося, зокрема за допомогою правителів Угорщини та Польщі, з якими він перебував у родинних зв’язках, утвердити Володимиро-Волинське князівство за своїми нащадками. Володимиру вдавалося князювати лише в удільних центрах на Волині, які він отримував спочатку від Юрія, що захоплював їх, а потім від спадкоємця Ізяслава – Мстислава.
Князь Володимир Андрійович був одружений, але відомості про його нащадків у літописах відсутні. Генетичними дослідженнями XXI століття встановлено, що князі Пузина й Воронецькі по чоловічій лінії походять від Володимира II «Мономаха», але через іншого його сина, ніж Юрій «Довгорукий» – прародитель північно-східної гілки Рюриковичів, і Мстислав «Великий» – прародитель князів смоленської та галицької гілок (див. Y-DNA (37 markers) database including Rurikid princes and those males who are also suspecting their descent from Rurik (the 1st Russian prince, 9th century). Таким чином, є ймовірність, що предком цієї групи прізвищ, яка могла також включати й Вишневецьких герба «Корибут», був Андрій «Добрий».
Під 1166 роком Іпатіївський літопис XV століття зазначає, що Володимир разом з іншими князями був посланий великим князем Київським Ростиславом I Мстиславичем, якому був відданий – «яся по Ростиславе всем сердцем», до Канева (нині місто в Черкаському районі Черкаської області) оберігати від половців купецькі каравани.
У березні 1169 року Володимир, роздратований відмовою великого князя Київського Мстислава II Ізяславича, в якого випрошував волості, перейшов на бік князя Володимиро-Суздальського Андрія «Боголюбського» і був серед 12 князів, які взяли й зруйнували Київ та позбавили Мстислава II київського престолу.
1169 року Володимир, усе ще будучи в досаді на Мстислава Ізяславича, не пустив до себе в Дорогобуж його сина Володимира Мстиславича, який шукав притулку від своїх же союзників берендеїв.
1170 року князь Мстислав Ізяславич напав на волості Володимира й спалив багато його міст. Хворий Володимир сам не міг дати йому відсічі й помер того ж року, 28 січня. Тіло князя було перевезено до Києва і 15 лютого поховано в Церкві св. Андрія Первозваного Андріївського-Янчиного монастиря.