ВОЛОДИМИР III МСТИСЛАВИЧ «МАЧЕШИЧ»
Володимир III Мстиславич «Мачешич», великий князь Київський, помер 30 травня 1171 року в Києві від тяжкої хвороби у віці близько 40 років. Він був наймолодшим сином великого князя Київського Мстислава I Володимировича від другого шлюбу, Мачешич.
З 1152 року Володимир князював у Дорогобужі (нині село в Рівненському районі Рівненської області).
1154 року після смерті свого старшого брата Святополка він князює у Володимирі-Волинському. Спираючись на своїх угорських родичів, активно підтримував своїх братів у їхній боротьбі з Юрієм «Довгоруким».
1157 року Володимир Мстиславич брав участь в облозі великим князем Юрієм «Довгоруким» свого племінника Мстислава Ізяславича в Луцьку. За це того ж року Мстислав вигнав Володимира з Володимира-Волинського. Родина Володимира опинилася в полоні. Володимир втік до Угорщини, сподіваючись отримати там підтримку, але ні король Угорщини, ні великий князь Київський йому не допомогли. Повернувшись на Русь, Володимир опинився без волості й воював на боці великого князя Київського Ізяслава III Давидовича.
1162 року за невідомих обставин Володимир заволодів Слуцьком (білор. Слуцк, нині місто, адміністративний центр Слуцького району Мінської області Білорусі), але невдовзі був вигнаний звідти братом великим князем Ростиславом I, а натомість отримав Трипілля (нині село в Обухівському районі Київської області).
Після смерті великого князя Ростислава I Мстиславича 1167 року Володимир опинився найстаршим серед Мономаховичів, але сил для захоплення й утримання Києва не мав. Тому він разом із синами Ростислава I закликав свого племінника Мстислава Ізяславича на велике князювання, розраховуючи на подяку збільшити свої володіння. Собі він хотів на додачу до Трипілля Торческ (давньорус. Торцьскъ, незбережене місто, нині в Ракитнянському районі Київської області) з усім Поросся. Однак Мстислав, дізнавшись про змову, обложив дядька у Вишгороді (нині місто, адміністративний центр Вишгородського району Київської області). Невдовзі Володимир і великий князь Мстислав II домовилися залишатися при старих волостях.
Боярин Василь Настасьїч доніс великому князю Мстиславу II Ізяславичу про те, що Володимир Мстиславич став будувати проти нього нові підступи. Мстислав викликав Володимира на суд. Однак довгі судові суперечки набридли Мстиславу. Він запропонував Володимиру знову поцілувати хрест і розійтися миром. Володимир став зноситися з чорними клобуками, але бояри й дружина не підтримали його. Тоді він, з невеликою кількістю дружинників вирушивши до берендеїв, але не отримав у них підтримки – ті прогнали його, ледь не вбивши. Після цього Володимир, як клятвопорушник, став поневірятися по князівствах. Недовго прожив у Рязані, він 1169 року, за згодою Мстислава Ізяславича, вирушив до Волинської землі, де оселився в містечку Полонному (нині місто в Шепетівському районі Хмельницької області). Дізнавшись про смерть 1170 року князя Дорогобузького Володимира Андрійовича, Володимир Мстиславич з’явився до Дорогобужа, давши обіцянку і родині покійного князя, і боярам, що не зробить їм нічого поганого. Але, увійшовши до міста, відняв маєтки у бояр Володимира Андрійовича й вигнав його вдову з міста.
У лютому 1171 року після смерті великого князя Київського Гліба Юрійовича Давид і Мстислав Ростиславичі покликали на велике князювання до Києва свого дядька Володимира Мстиславича. Потай від племінника Ярослава Ізяславича та князя Володимиро-Суздальського Андрія «Боголюбського» Володимир прибув до Києва, залишивши Дорогобуж своєму синові Мстиславу.
Дізнавшись про це, князь Андрій «Боголюбський» зажадав від Володимира залишити Київ. Володимир, прокнязювавши близько чотирьох місяців, не дочекавшись насильницького вигнання з великого столу, 30 травня 1171 року помер від тяжкої хвороби. Він був похований у Церкві св. Феодора, покладений «в святем Федоре, в отни ему монастыре». Іпатіївський і Густинський літописи повідомляють про це під 6682 (1174) роком. У Хлєбніковському списку Іпатіївського літопису він помер: «маа (мая) в 10 преставися русальной недели в понед(ельник)».