ОПИС ЦЕРКВИ ДО XVII СТОЛІТТЯ

Навколо Церкви Спаса на Берестовому завжди було безліч питань. Крім того, що питання про дату заснування церкви викликало дуже різні тлумачення, не менше розбіжностей було й щодо того, що ж збереглося від давнього храму до наших днів і яким був первісний архітектурний вигляд Церкви Спаса.

У 1820-х роках один з перших дослідників церкви – М. Самойлов – вважав, що від давньої церкви «осталась одна только средина современного храма, во всю ширину с приделами, выключая алтарей», тобто західна частина давнього храму. Автор висловив припущення про первісні розміри будівлі, підтверджене 80 років потому, у 1909 – 1914 рр., розкопками російського археолога й архітектора Петра Петровича Покришкіна. «Если бы, – писав М. Самойлов, – снять грунт земли от углов боковых приделов к востоку, то, без сомнения, можно б открыть фундаменты и узнать величину древней церкви».

Апсиди давньої церкви. Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Думку М. Самойлова підтримав С.П. Крижанівський, а ще дещо пізніше докладно обґрунтував історик церковної архітектури Петро Олександрович Лашкарьов (помер 1899 року), довівши на основі вивчення техніки мурування наявність у Церкві Спаса кількох різночасових частин, з яких лише середню частину нинішнього хрестового храму і його північний та південний приділи дослідник визнав давніми, що слугували в храмі Володимира «Мономаха» західним притвором із прилеглими до нього усипальницею з півночі та сходовою вежею з півдня для підйому на хори (полати). Справді, під час реставраційних робіт 1860-х років, при знятті підлоги в південно-західному приділі, було виявлено основу круглого стовпа, навколо якого в давнину піднімалися гвинтові сходи на хори.

Колишня сходова вежа з основою круглого стовпа. Джерело – https://kiev-klab.com.ua/czerkov-spasa-na-berestove-vtoroe-otkrytye/. Фото без змін

Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Прихильники думки про глибоку давнину Церкви Спаса висловлювали переконання, що нинішня хрестоподібна форма будівлі є первісною. Так, історик Церкви протоієрей Петро Гаврилович Лебединцев (помер 1896 року) уперто обстоював думку, що давній, як йому здавалося, живопис на склепінні головного вівтаря свідчить тим самим і про давнину самої вівтарної апсиди.

Ще завзятіше цю точку зору обстоював російський і український історик Микола Максимович Сементовський (помер 1879 року), який у повному, як йому здавалося, збігу планів Церкви Спаса в Києві та Церкви Спаса в Корсуні (Херсонес Таврійський) бачив підтвердження своєї думки, що Церква Спаса на Берестовому, збудована 989 року, є першою кам’яною церквою в Києві, зведеною за зразком Церкви Спаса в Корсуні.

За цими ж істориками некритично йшов російський історик архітектури Андрій Михайлович Павлінов (помер 1897 року), який розглядав первісну Церкву Спаса як будівлю хрестового типу.

Ґрунтуючись на даних подальших археологічних розкопок, первісна Церква Спаса на Берестовому являла великий 3-навний, 6-стовпний, з різко виділеним нартексом у західній частині та трьома вівтарними апсидами у східній частині храм, імовірно, з одним куполом. Висота хорів в інтер’єрі церкви сягає 10 метрів, що не має собі рівних у давньоруських храмах.

Церква Спаса. Вигляд із південного заходу. Реконструкція радянського й українського історика архітектури Юрія Сергійовича Асєєва (помер 2005 року). Джерело – https://studfile.net/preview/6306717/page:3/. Фото без змін

Церква Спаса. Вигляд із північного заходу. Реконструкція Ю.С. Асєєва. Джерело – Толочко П.П. Древний Киев. – Киев: Наукова думка, 1983. – С. 28. Фото без змін

Церква Спаса. Вигляд із південного сходу. Реконструкція радянського архітектора-реставратора, історика архітектури Григорія Михайловича Штендера (помер 1992 року). Джерело – https://studfile.net/preview/6306717/page:3/. Фото без змін

Площини фасадів розділені потрійними нішами, розташованими у два яруси. Вікна на фасаді й викладені цеглою хрести урізноманітнюють досить стриману симетричну архітектуру храму. Під дахом над потрійними вікнами, розташованими у два ряди, і декоративними нішами – витончений декоративний меандровий фриз.

Особливістю архітектури Церкви Спаса був збережений до наших днів нартекс, ширший за сам храм. У нартексі перебували хрещальня і сходова вежа, які ризалітами виступали на південний і північний фасади храму. Перед входами були притвори з невисокими трилопатевими арками, проте храм усе одно здавався досить високим, спрямованим за своєю архітектурою вгору.

План церкви. Джерело – https://arx.novosibdom.ru/node/1638. Фото змінено

1 – нартекс

2 – хрещальня

3 – сходова вежа

4 – притвори

Питання про існування притвору біля західної стіни храму було предметом дискусії у зв’язку з трактуванням деяких архітектурних особливостей західного фасаду Церкви Спаса. Як відомо, на західному фасаді церкви, у його середньому членуванні, що нині виходить усередину пізньої прибудови, над входом до храму видно сліди прилягання якогось склепіння, що має обриси трилопатевої арки.

Західний фасад первісного храму, вхід зі слідами перекриття притвору. Джерело – https://kiev-klab.com.ua/czerkov-spasa-na-berestove-vtoroe-otkrytye/. Фото без змін

Український історик мистецтва Костянтин Віталійович Широцький (помер 1919 року), а услід за ним радянський історик архітектури Микола Іванович Брунов (помер 1971 року) трактували цю деталь західного фасаду Церкви Спаса як доказ існування в храму західного притвору, перекритого «трилопатевими склепіннями». Проти цього рішуче заперечував радянський історик архітектури Іван Макарович Хозеров (помер 1947 року), який вважав цю деталь залишком «цегляного рельєфу, який мав виключно декоративне значення».

На доказ своєї думки І.М. Хозеров вказував на те, що середня дуга цього трилопатевого рельєфу не з’єднується з бічними напівдугами, а в проміжках, що утворилися між ними, мурування стіни має непорушену поверхню, характерну для зовнішніх фасадів храму, тобто ці проміжки слід визнати первісними. Крім того, І.М. Хозеров виключав конструктивну можливість існування трилопатевого склепіння.

Радянський історик архітектури Михайло Костянтинович Каргер (помер 1976 року), не беручи на себе вирішення питання про конструктивну можливість трилопатевого склепіння, вважав основне спостереження І.М. Хозерова безсумнівно помилковим, «части стен (в местах разрывов), признанные автором за первоначальные, в действительности являются результатом реставрационных работ П.П. Покрышкина. На фотографии этого участка стены, сделанной до реставрации, отлично видно, что «места разрывов» трехлопастной арки в действительности грубо переложены в позднейшее время и отнюдь не свидетельствуют в пользу изначальности разрывов трехлопастной арки на три части».

Західний фасад, до реставрації 1909 – 1913 рр. Джерело – Фотоархів Інституту археології Російської академії наук. Суспільне надбання. Фото без змін

Більш серйозне здивування викликає інша особливість західного фасаду Церкви Спаса. Сліди прилягання північної та південної стін західного притвору, добре помітні поруч із середніми лопатками західного фасаду, обриваються, не доходячи 1,45 метра до сучасного рівня підлоги. Нижче, на давній поверхні фасаду, жодних слідів прилягання стін притвору немає. І.М. Хозеров вважав, що розташовані поруч із лопатками виступи також були лише «декоративними рельєфами», що спиралися на консолі та становили разом з напівдугами й середньою дугою «єдину декоративну композицію середини фасаду».

М.К. Каргер не вважав можливим розглядати ці сліди як залишки декоративної композиції, він вважав, що: «по-видимому, мысль о постройке западного притвора родилась в процессе строительства, когда западная стена была возведена уже до высоты 1,45 метра. Кладка южной и северной стен западного притвора до этой высоты была сделана впритык, а выше строители решили делать перевязь».

У північній частині нартекса церкви перебувала хрещальня. Дослідження мурування стін і розкопки всередині цієї частини будівлі дали змогу встановити не лише первісний план цього приміщення, а й його призначення. У північній частині давньої східної стіни цього приміщення, під цегляним закладенням XVII століття, було виявлено маленьку, напівциркульну в плані апсиду. У збереженій лише в нижній частині південній половині цієї стіни було встановлено сліди двох інших апсид. Усі три апсиди, з яких середня була дещо більшою за бічні, перебували в товщі східної стіни північної частини нартекса. У товщі його північної стіни розташований глибокий аркосолій, призначений для поховання.

Хрещальня. Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Хрещальня з аркосолієм. Джерело – https://kiev-klab.com.ua/czerkov-spasa-na-berestove-vtoroe-otkrytye/. Фото без змін

Щодо призначення цієї частини нартекса Церкви Спаса висловлювалися різні припущення. П.П. Покришкін і багато з його попередників вважали це приміщення усипальницею. Історик архітектури Іполит Владиславович Моргілевський (помер 1942 року), зіставивши північну частину нартекса Церкви Спаса на Берестовому з цілком аналогічним за планом приміщенням, відкритим розкопками 1923 року біля південно-західного кута Церкви Спаса в Чернігові, висловив припущення, що ці приміщення слугували в обох названих храмах не лише усипальницями, а й одночасно були хрещальнями (баптистеріями). Думку про те, що північно-західне приміщення церкви Спаса на Берестовому слугувало в давнину хрещальнею, уперше висловив ще П.Г. Лебединцев. У тому, що поєднання функцій усипальниці та хрещальні в одному й тому самому приміщенні вважалося цілком допустимим, переконує приклад хрещальні Успенської церкви Єлецького монастиря в Чернігові, де, так само як і в Церкві Спаса на Берестовому, було виявлено поховальний аркосолій.

Хрещальня-усипальниця Церкви Спаса на Берестовому своєю північною частиною дещо виступає за лінію північної стіни храму, ніби утворюючи тим самим певною мірою самостійний архітектурний об’єм, хоча й зрощений з основним масивом будівлі. Асиметричність цього виступу підкреслена тим, що він не дорівнює виступу південної частини нартекса храму, самостійність об’єму якого виражена значно сильніше.

У південній частині нартекса храму перебувала прямокутна ззовні й кругла всередині вежа з гвинтовими сходами, що ведуть на хори (полати) з круглим стовпом посередині. Видалення пізньої штукатурки на внутрішній поверхні стін вежі дало змогу виявити на ній сліди гвинтових сходів.

Сходова вежа. На стіні сліди від гвинтових сходів. Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Вивчення мурування стін сходової вежі дало змогу встановити дуже цікаву рису будівельної історії храму. Нижні ряди цегляного мурування стін усередині вежі на висоту до 50 см утворюють квадратний план, подібно до зовнішнього обрису вежі, і тільки потім кути були закладені й мурування стали вести по колу. Вочевидь, за первісним планом внутрішність вежі припускалося зробити прямокутною, і вже в процесі побудови цей план було змінено.

Іншою особливістю храму були невеликі притвори, що прилягали до південної та північної стін храму, до їхнього середнього членування. З яких до храму вели широкі портали.

Первісна Церква Спаса на Берестовому. План-реконструкція М.К. Каргера. Джерело – https://studfile.net/preview/6306717/page:3/. Фото без змін

Притвори з рідкісною трилопатевою формою склепіння, сильно знижені стосовно основного масиву храму, надавали церкві рис хрестоподібної будівлі, що сильно відрізняли її від інших сучасних їй київських споруд кінця XI – початку XII ст. Про існування в Церкві Спаса на Берестовому трьох притворів за даними розкопок 1914 року згадували К.В. Широцький і Дмитро Власійович Айналов (помер 1939 року). Проте ця звістка, не підтверджена ні графічною документацією, ні посиланням на джерело, не знайшла визнання в подальшій літературі.

Фундаменти церкви складені з великих каменів на вапняно-цементному розчині. Валуни покладені без підготовки безпосередньо на рівну поверхню слабогумусового лесового ґрунту, у місцях розташування хрестових стовпів використано підкладки з великоформатного тесаного каменю. Простір між каменями заповнений будівельним розчином. Заповнювач у будівельних розчинах фундаментів церкви (дані отримано в 2003 – 2004 рр.) – неоднорідний: використовувався як спеціально випалений лесовидний суглинок, так і уламки цемянки, які могли бути отримані з подрібненої бракованої цегли-плінфи. Верхня площина фундаментів вирівняна товстим шаром вапняно-цементного розчину рожевого кольору.

Музеєфікований фрагмент фундаментів XI – XII ст. Археологічні дослідження 2002 – 2003 рр. Джерело – https://kiev-klab.com.ua/czerkov-spasa-na-berestove-vtoroe-otkrytye/. Фото без змін

Використання спеціально випаленого лесовидного суглинку, як показано в працях Ю.М. Стриленко та Т.Є. Нестеренко, характерне для споруд Х – початку XI ст., а подрібненої плінфи – для кінця XI – XII ст. Наявність спеціального випаленого наповнювача в будівельних розчинах дає змогу з великою ймовірністю стверджувати, що церква будувалася в XI столітті, найімовірніше, в його 2-й половині, що також підтверджується й характером штукатурних фрескових розчинів нартекса та великою схожістю з будівельними розчинами Михайлівського собору Видубицького монастиря.

Під фундаментами церкви Спаса виявлено субструкції, що складаються з дерев’яних лежнів, скріплених у хрестовинах залізними костилями, забитими вертикально між лежнями, на відміну від давнішої техніки викладки дерев’яних субструкцій, скріплених дерев’яними кілками, характерної для київських споруд Х – 1-ї половини XI століття.

Західна частина давнього храму, що збереглася приблизно на дві третини своєї первісної висоти, дає змогу досить повно уявити давній вигляд Церкви Спаса на Берестовому. Фасади найдавнішої частини храму під час реставраційних робіт 1909 – 1913 рр. були звільнені від пізнішої штукатурки, і характерне мурування стін було залишене відкритим, як це було в давнину.

Північна частина нартекса давньої церкви. Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Мурування Церкви Спаса на Берестовому різко відрізняється і від мурування київських споруд Х – XI ст., і тим більше від мурування київських будівель XII – початку XIII ст. На відміну від перших мурування Церкви Спаса не належить до техніки «opus mixtum», тобто до змішаного мурування з цегли-плінфи та каменю. У Церкві Спаса камінь вжито лише як матеріал для мурування фундаментів і в дуже незначній кількості як бут у товщі мурування стін, і ніде не виходив назовні. На збережених фасадах давнього храму ніде не проступають типові для київських споруд Х – XI ст. ряди каменю, що чергуються з рядами плінфи.

Водночас цегляне мурування Церкви Спаса аж ніяк не може бути віднесене і до так званого рівношарового цегляного мурування, що панувало в київському зодчестві XII – початку XIII ст. На відміну від останнього для мурування Церкви Спаса характерне чергування рядів цегли-плінфи, що лежать у площині фасаду, з рядами, заглибленими в глибину мурування на 2-3 см («мурування із заглибленим рядом»), прикритими шаром рожевуватого від домішки товченої цегли розчину, товщина якого значно перевищує товщину плінфи. Це створювало декоративну поверхню стіни з рядів цегли та рожевуватого розчину, що чергуються.

Фрагмент давнього мурування Церкви Спаса на Берестовому. Джерело – https://www.radiosvoboda.org/a/24643503.html. Фото без змін

Церква Спаса на Берестовому серед київських споруд XI – XII ст. є майже єдиним представником цієї техніки, що не прищепилася, вочевидь, у київському зодчестві, але стала з середини XII століття характерною особливістю зодчества Полоцької землі (див. Білорусь).

Фасади Церкви Спаса відрізняються серед київських пам’яток ще однією характерною рисою. Улюбленим прийомом зодчого Церкви Спаса є ряди декоративних ніш з напівциркульним верхом, що майже суцільно вкривають давні фасади храму. На різних ділянках фасадів ніші мають різні обриси та розміри, різняться вони й за характером профілювання. Крім ніш, на фасадах церкви рясно застосовані орнаментальні мотиви, виконані цегляним муруванням, – меандр і хрести різних форм.

Джерело – https://www.shukach.com/node/53199. Фото без змін

Одразу після побудови церква була розписана фресковим живописом. В інтер’єрі храму знайдено й збережено фрагменти фресок XI – XII ст. Одна з них, фреска 1113 – 1125 рр. «Явлення Христа учням на Тиверіадському озері». Її відкриття стало справжньою сенсацією.

Західна стіна нартекса з фрескою «Явлення Христа учням на Тиверіадському озері». 1113 – 1125 рр. Під фрескою добре видно горизонтальну балку – це дерев’яний елемент, що зберігся з часів Русі. Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman

У січні 1970 року на західній стіні нартекса, над дверним прорізом відшарувалася штукатурка. Під розписом XVII століття художники-реставратори В.І. Бабюков, О.І. Марампольський і Г.Ф. Чеснейший виявили цікавий фресковий живопис 1-ї половини XII століття загальною площею 100 кв. метрів. Було ухвалено рішення відкрити фреску, а живопис XVII століття перенести в західну частину церкви. Це велика жанрова сцена «Явлення Христа учням на Тиверіадському озері» (Галілейському морі), що передає описане в «Євангелії від Івана» відоме сказання про те, як невпізнаний Христос допоміг Петру, Хомі, Якову, Іоанну й Нафанаїлу піймати повні сіті риби (третє явлення Христа після Воскресіння з мертвих). Христос указав учням місце, куди потрібно закинути сіті, і ті за хвилину наповнилися рибою. Тоді один з учнів сказав Петру: «Це ж Господь!», а Петро, почувши це, кинувся у воду й поплив до Учителя.

Фреска «Явлення Христа учням на Тиверіадському озері». Джерело – https://fakty.ua/242303-v-kupole-cerkvi-spasa-na-berestove-obnaruzhili-snaryad-100-let-nazad-vypucshennyj-bolshevikami-po-kievo-pecherskoj-lavre-foto. Фото без змін

Як зазначали у своїй праці радянський і російський художник-реставратор Володимир Дмитрович Сарабьянов (помер 2015 року) та радянський і російський історик давньоруського мистецтва Енгеліна Сергіївна Смирнова: «Живопись фрески отличается лаконичными приёмами, упрощением моделировки форм, преобладанием контурного рисунка и локальных цветовых пятен. Это указывает на распространение аскетического направления в искусстве шире за пределы монашеской среды».

Фреска «Явлення Христа учням на Тиверіадському озері». 1113 – 1125 рр. Джерело – Сарабьянов В.Д., Смирнова Э.С. История древнерусской живописи. Москва: ПСТГУ, 2007. Суспільне надбання. Фото без змін

Фреска вражає легким і вільним малюнком, виконаним без графії та схожим за тоном на прозору акварель. Оригінальна манера письма, стриманість колориту й надзвичайний динамізм композиції свідчать про великий хист її автора. Сцена лову риби, хоча й має сакральний зміст, але написана як дуже жива жанрова сцена. Вочевидь, авторами фрески були місцеві київські майстри, які наслідували елліністично-візантійські традиції.

Відсутність аналогії цього стінопису в інших пам’ятках Києва дала підставу радянському й українському історику архітектури Григорію Никоновичу Логвину (помер 2001 року) припустити, що в її виконанні брали участь переяславські майстри, запрошені князем Володимиром «Мономахом». Підтвердити або спростувати цю цікаву думку могли б стінописи переяславських храмів, але, на жаль, вони не збереглися до наших днів.

Своєрідні риси будівельної техніки, властиві Церкві Спаса на Берестовому, дають змогу повернутися до питання про дату пам’ятки. Субструкції з дерев’яних лежнів під фундаментами церкви, скріплених у хрестовинах залізними костилями, на відміну від давнішого скріплення дерев’яними кілками, характерного для київських споруд Х і 1-ї половини XI століття, є типовою особливістю київської будівельної техніки 2-ї половини XI – початку XII ст. Ця техніка відома в ряді пам’яток київського зодчества зазначеного періоду – у Церкві Бориса і Гліба у Вишгороді, в руїнах храму, розкопаного М.К. Каргером 1947 року на території Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, в руїнах великого храму Зарубського монастиря, розкопаного М.К. Каргером у 1948 – 1949 рр.

Охарактеризована вище техніка мурування стін Церкви Спаса, що є ніби перехідною від техніки «opus mixtum», характерної для київських споруд Х – початку XI століття, до техніки рівношарового цегляного мурування, що прищепилася в київському зодчестві, починаючи з 1130-х років, також вказує на рубіж XI і XII ст. як на час побудови Церкви Спаса.

Разом із перерахованими вище політичними фактами, що характеризують Церкву Спаса на Берестовому як родинну усипальницю сім’ї Володимира «Мономаха», а також особливості будівельної техніки храму цілком підтверджують гіпотезу про належність його до числа споруд цього князя.