ІСТОРІЯ ЦЕРКВИ З 1640 РОКУ
Відновлення Церкви Спаса на Берестовому пов’язане з ім’ям митрополита Київського, Галицького і всієї Русі, 3-го екзарха Константинопольського престолу Петра Могили. Відомо, що Петро Могила мав особливий інтерес до відновлення з руїн тих давніх київських храмів, які на той час пов’язувалися, подекуди без достатніх на те підстав, з ім’ям великого князя Володимира Святославича. У церковно-політичній боротьбі між православною, греко-католицькою (уніатською) та католицькою церквами, що розгорнулася в Україні в цю пору, пам’ятки найдавнішого київського зодчества відігравали роль вагомих аргументів на користь споконвічності православ’я на Русі.
У 1640 – 1644 рр. митрополит Петро Могила, власним коштом, відновив Церкву Спаса в стилі українського бароко. При цьому з первісної споруди було відтворено лише західну частину храму, церква стала вдвічі меншою. За припущенням польського історика мистецтва Пйотра Красного (польськ. Piotr Krasny), до робіт із відновлення церкви Петро Могила залучав італійського архітектора Октавіано Манчіні (італ. Octaviano Mancini). До збереженого нартекса від первісної церкви зі східного боку були прибудовані вівтарна – Преображення Господнього та дві бічні апсиди: святого рівноапостольного князя Володимира (північна) і святих Косми й Дам’яна (південна), а із західного – великий дерев’яний притвор.
У червні 1644 року церква була заново розписана «перстами греків», тобто стінописцями з Афону (грец. Άθως, найбільший у світі осередок православного чернецтва в Греції), запрошеними митрополитом Петром Могилою. Серед цих розписів привертає увагу ктиторський портрет, що перебуває в центральній частині храму над аркою, яка веде до центральної апсиди, де присутнє зображення самого митрополита Петра Могили. На стінопису церква, яку Петро Могила підносить Христу, увінчана трьома главами, з яких середня розміщена над серединою давньої частини храму, західна – над новим притвором, східна – над середньою апсидою.
Про відновлювальні роботи Петра Могили в Церкві Спаса свідчать кілька написів на різних предметах, що зберігалися в ризниці церкви, і два написи на стінах храму. Над входом до церкви є ктиторський напис про відновлення та розпис храму: «Петро Могила, архієрей Божий, дарує і цей храм і самого себе Господу Владиці і завершив цей достославний і пам’ятний дім, вивівши його із забуття, перстами греків написав славу, яку Ти, Безначальний, осягнув хресними стражданнями своїми посеред землі, бо в храмі Божому кожен славу приносить. Ти, який утверджуєш звід небесний і вагу землі своєї долонею тримаєш, утримай і цей дім навіки непорушним на славу Твоєї Держави. У літо від Різдва Христового, 1644, листопада 16».
Вхід до церкви, над ним ктиторський напис про відновлення храму. Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Інший ктиторський напис з іншого боку стіни над входом, у ньому написано: «Сию церковь созда великий и всея России князь и самодержец св. Владимир, во святом крещении Василий. По летех же многих и по разорении от безбожных татар произволением божиим обновися смиренным Петром Могилою, архиепископом митрополитом Киевским, Галицким и всея Росии, екзархою святаго Константинопольскаго апостольскаго престола, архимандритом Печерским, во славу на Фаворе преобразившегося Бога Слова. 1643 года от сотворения миру 7151».
Джерело – https://kiev-klab.com.ua/czerkov-spasa-na-berestove-vtoroe-otkrytye/. Фото без змін
До оновленого храму митрополит Петро Могила, як пише український історик Микола Васильович Закревський (помер 1871 року), «пожертвував такі священні речі:
1. Срібний хрест із позолоченим зображенням Спасителя;
2. Євангеліє напрестольне, надруковане у Львові 1636 року, оправлене в зелений оксамит і срібні бляхи;
3. Ризи оксамитові, малинового кольору, вишиті золотом».
Петро Могила також передав церкві, як він вважав, череп князя Володимира Святославича, знайдений 1635 року під час розчищення руїн Десятинної церкви. У XVIII столітті череп перенесли до Успенської церкви Києво-Печерської лаври.
У 2-й половині XVII століття автор «Синопсиса Київського», вперше виданого 1674 року, стверджував, що велику кам’яну Церкву св. Спаса в Києві наказав поставити Володимир «Святий».
На плані Києва 1695 року Церква Спаса зображена однокупольною.
Наприкінці XVII або на початку XVIII століття на місці дерев’яного могилянського притвору на західному фасаді церкви було збудовано кам’яний притвор.
На початку XVIII століття залишки давньої Церкви Спаса, на схід від могилянської церкви, були засипані збудованим фортечним валом Печерської фортеці.
На плані Києво-Печерського монастиря 1713 – 1715 рр. Церква Спаса показана з трьома куполами, що, однак, може бути лише умовним зображенням. Оригінал цього плану зберігався в Софійському заповіднику в Києві.
Протягом XVIII – XIX ст. настінний живопис XVII століття доповнювався й переписувався олійними фарбами.
У 1751 – 1752 рр. під час капітального ремонту храм отримав п’ятиверхе завершення.
У 1780-х роках український архітектор Степан Дем’янович Ковнір (укр. Степан Дем’янович Ковнір, помер 1786 року) власним коштом поставив у церкві новий іконостас.
Церква Спаса вперше зображена з п’ятьма куполами на малюнку 1810 року російського художника Дмитра Івановича Іванова (помер після 1810 року). Український історик мистецтва Костянтин Віталійович Широцький (помер 1919 року) вважав, що до 1809-1810 року храм був покритий гонтом (пластинами з деревини), у такому вигляді він і зображений на малюнку Д.І. Іванова.
Церква Спаса. 1810 рік. Західний фасад і план, за обмірами художника Д.І. Іванова. Джерело – Альбом Бороздіна у Рукописному відділі Російської національної бібліотеки в Санкт-Петербурзі. Фото без змін
У 1813 – 1814 рр. російським архітектором і першим головним архітектором Києва Андрієм Івановичем Меленським із заходу до притвору церкви була прибудована кам’яна триярусна дзвіниця в стилі класицизму. У такому вигляді храм зберігся до наших днів.
План Церкви Спаса. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/History/Kupola/Vol04/SpasBerestovoChurch.html. Фото без змін
У 1813 – 1815 рр. стінопис у церкві реставрувався. Значний інтерес становили різьблені й карбовані прикраси престолу, виконані золотих і срібних справ майстром Ф.М. Коробкою.
У 1830-х роках стінопис у церкві знову реставрувався Оробьєвським.
У 1860-х роках під час реставраційних робіт і перших розкопок біля північної та південної стіни церкви було виявлено щонайменше два поховання. Матеріали цих розкопок не збереглися. При знятті підлоги в південній частині давнього нартекса було виявлено основу круглого стовпа, навколо якого в давнину піднімалися гвинтові сходи на хори (полати).
Ревними захисниками думки про належність Церкви св. Спаса до епохи Володимира Святославича були: історик Максим Федорович Берлинський (помер 1848 року), М. Самойлов, С.П. Крижанівський, український історик Михайло Олександрович Максимович (помер 1873 року), російський історик Микола Максимович Сементовський (помер 1879 року), історик Церкви протоієрей Петро Гаврилович Лебединцев (помер 1896 року), російський історик архітектури Андрій Михайлович Павлінов (помер 1897 року) та деякі інші. Прихильники цієї думки особливо окрилилися на початку 1860-х років, коли під шарами подальшого живопису на стінах храму було виявлено стінопис досить доброї збереженості, який вони не забарилися віднести до часу Володимира Святославича або, принаймні, Ярослава «Мудрого».
У 1863 – 1867 рр. з ініціативи П.Г. Лебединцева священником І. Жовтоножським, сумнозвісним за реставрацією софійських фресок, проведено реставрацію стінопису Церкви Спаса, під час якої було розкрито, а потім і грубо переписано розпис часу Петра Могили. Реставраційний комітет, що складався з П.Г. Лебединцева, С. Лашкевича та І. Жовтоножського, був непохитно переконаний у тому, що фрески Церкви св. Спаса, які відкривалися, належать до часу князя Володимира Святославича.
Критичне ставлення до сенсаційних звісток і чуток про відкриття фресок «найдавнішої з усіх нині існуючих у Росії церков», які широко поширилися не лише в київській пресі, а й у столичних журналах і газетах, виявив у 1860-ті роки один з найкомпетентніших на той час знавців київського зодчества – історик церковної архітектури Петро Олександрович Лашкарьов (помер 1899 року), який піддав сумніву міцно усталене датування храму. Вивчивши техніку мурування будівлі й ураховуючи деякі факти, пов’язані з подальшою історією храму, зокрема неодноразові поховання в ньому князів з гілки Мономаховичів, П.О. Лашкарьов дійшов висновку, що збережена до нашого часу «церква Спаса на Берестове, належна монастирю, заснованому в другій половині XI століття, збудована була візантійськими зодчими в першій половині XII століття і, може бути, саме старанням Володимира Мономаха, який бажав мати в ній усипальницю для своєї родини».
Услід за П.О. Лашкарьовим Церкву Спаса з будівельною діяльністю Мономаха стали пов’язувати історик Церкви Микола Іванович Петров (помер 1921 року), Д. Слюсарєв і більшість тодішніх авторів, які писали про Церкву Спаса. Переконливість аргументів П.О. Лашкарьова змусила навіть найстійкішого захисника глибокої давнини пам’ятки – П.Г. Лебединцева – відмовитися від своєї точки зору.
Були спроби пов’язати побудову Церкви Спаса з будівельною діяльністю сина Мономаха – князя Юрія «Довгорукого». До цього припущення схилялися історик Церкви Євгеній Євсигнійович Голубинський (помер 1912 року), а услід за ним історик Церкви Степан Тимофійович Голубєв (помер 1920 року).
Церква Спаса на Берестовому. 1870-ті роки. Поштова листівка. Джерело – https://www.etoretro.ru/pic248649.htm?sort_field=image_date&sort=DESC. Фото без змін
До кінця 1880-х років Церква Спаса була парафіяльним храмом Печерська. Цвинтаря при церкві не було.
1889 року на Липках було збудовано Церкву Олександра Невського і туди перевели печерську парафію. До нової церкви перенесли й деяке начиння з Церкви Спаса: хрест і ризи митрополита Петра Могили, чашу 1642 року, Євангеліє 1631 року.
1897 року Церкву Спаса було передано громаді єдиновірців (старовірів). Останні утримували храм у незадовільному стані, неодноразово намагалися внести самовільні зміни до його розписів, навіть спробували зняти давні надкупольні хрести.
Церква Спаса на Берестовому. Гравюра. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/History/Kupola/Vol04/SpasBerestovoChurch.html. Фото без змін
1908 року церкву передали у володіння Києво-Печерської лаври.
У 1909 – 1913 рр. у храмі проводилися ремонтно-реставраційні роботи під керівництвом російського археолога й архітектора Петра Петровича Покришкіна, що переросли в архітектурно-археологічне дослідження церкви. З’ясовано, що від будівлі XII століття майже на повну висоту вціліли нартекс із хрещальнею та сходовою вежею, включений до споруди XVII століття.
1910 року П.П. Покришкіним було здійснено підбутовку фундаментів і ремонт усього покриття церкви. Ремонтні роботи проводилися з урахуванням структури та технологічних особливостей давньоруських фундаментів церкви й реального конструктивного навантаження тих чи інших її ділянок на момент реставраційних робіт. Ремонтне мурування типової форми та розмірів для цегельних заводів XIX – XX ст., виконане жовтою цеглою зі спондилової глини.
Ремонтне мурування П.П. Покришкіна. Зі стенда в церкві. Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Усередині церкви фахівцями П.П. Покришкіна в північній частині нартекса було знайдено повністю пограбоване поховання, імовірно, що належало князю. Саме тоді П.П. Покришкін дійшов висновку, що ліве приміщення нартекса становить князівську усипальницю.
Під час ремонтно-реставраційних робіт 1913 року з уцілілих давніх стін храму збили штукатурку, відкривши давньоруське мурування, а втрати відновили новими вставками як ззовні, так і в інтер’єрі. Прибудови ж XVII століття були оштукатурені й побілені вапном. Після закінчення ремонтних робіт церква фактично перетворилася на храм-пам’ятник: служба в ньому не проводилася.
Південний фасад Церкви Спаса. Джерело – Фотоархів Інституту археології Російської академії наук. Суспільне надбання. Фото без змін
Південна та східна стіни південної частини нартекса. Джерело – Фотоархів Інституту археології Російської академії наук. Суспільне надбання. Фото без змін
Західна стіна північної частини нартекса. Джерело – Фотоархів Інституту археології Російської академії наук. Суспільне надбання. Фото без змін
1913 року П.П. Покришкін опублікував широко відомий відтоді план Церкви Спаса, де східна половина давнього храму показана на ньому особливим пунктирним штрихуванням з позначенням «імовірне».
Церква Спаса на Берестовому. План-реконструкція П.П. Покришкіна. 1913 рік. Суспільне надбання. Фото без змін
1914 року П.П. Покришкін, прибравши частину фортечного валу, провів археологічні розкопки основи зруйнованої східної частини давнього храму, що дало змогу повністю реконструювати його план. Судячи з рапорту П.П. Покришкіна до Археологічної комісії від 12 вересня 1914 року: «раскопками были открыты остатки фундаментов всей церкви, за исключением некоторых частей, оставшихся необнаруженными под земляными гребешками в северной трети всего плана». Під час розкопок були знайдені шматки штукатурки з фресками, скляний і гончарний посуд. Археологічні роботи, перервані Першою світовою війною, що почалася, не були закінчені.
Майже вся звітна документація ремонтно-реставраційних робіт 1909 – 1913 рр. і археологічних розкопок 1914 року, щоденники, звіти, обміри, замальовки безслідно зникла, за винятком численних фотографій, що збереглися в архіві колишньої Імператорської Археологічної комісії (нині у Фотоархіві Інституту археології Російської академії наук). Докладно ілюструючи основні етапи реставраційних й археологічних робіт, фотографії дають змогу певною мірою відтворити результати досліджень П.П. Покришкіна.
Розкопками 1914 року були відкриті добре збережені фундаменти давнього храму, а місцями й нижні частини східної половини південної та північної стін, південно-східного та північно-східного підбанних стовпів і трьох апсид храму.
Східна частина храму. Розкопки 1914 року. Джерело – Фотоархів Інституту археології Російської академії наук. Суспільне надбання. Фото без змін
Центральна та південна апсиди. Розкопки 1914 року. Джерело – Фотоархів Інституту археології Російської академії наук. Суспільне надбання. Фото без змін
Фундаменти церкви становлять бутове мурування, закладене в материковому лесі. Біля підошви фундаменту простежено дерев’яні бруси-лежні, скріплені у хрестовинах залізними костилями. Лежні всюди згнили, утворивши порожні канали в бутовому муруванні нижніх частин фундаменту. Судячи з ряду фотографій, знятих у процесі розкопок, поздовжні лежні зазвичай укладалися по чотири в ряд, з невеликими проміжками між ними.
Сліди дерев’яних лежнів у кам’яному муруванні фундаментів. Розкопки 1914 року. Джерело – Фотоархів Інституту археології Російської академії наук. Суспільне надбання. Фото без змін
Дерев’яні субструкції засипалися дрібнобитим каменем і заливалися розчином вапна. Вище лежить бутове мурування з крупного дикого каменю на розчині вапна.
Деталь мурування фундаменту. Розкопки 1914 року. Джерело – Фотоархів Інституту археології Російської академії наук. Суспільне надбання. Фото без змін
Підбанні стовпи храму були зведені на перетині поздовжніх і поперечних стрічкових фундаментів, розташованих по основних осях будівлі. Відрізок поперечного стрічкового фундаменту між південно-східним підбанним стовпом і південною стіною, вочевидь, був вибраний, але не до підошви.
Деталь мурування стіни та фундаменту. Розкопки 1914 року. Джерело – Фотоархів Інституту археології Російської академії наук. Суспільне надбання. Фото без змін
Бутове мурування фундаментів, будучи дещо ширшим, ніж цегляне мурування стін, що лежить на них, утворює обріз, прикритий зверху цегляною викладкою в один ряд. Глибина закладення фундаментів не перевищує 1 метра.
Судячи з даних, отриманих унаслідок ретельних археологічних досліджень пам’ятки в 1909 – 1914 рр., Церква Спаса на Берестовому являла в давнину великий 3-навний, 6-стовпний, 3-апсидний храм із різко виділеним нартексом. У південній частині нартекса перебувала прямокутна ззовні й кругла всередині вежа для підйому на хори (полати) з круглим стовпом посередині. Нижні ряди цегляного мурування стін усередині вежі на висоту до 50 см утворюють квадратний план, подібно до зовнішнього обрису вежі, і тільки потім кути були закладені й мурування стали вести по колу.
У північній частині давньої східної стіни північної частини нартекса, під цегляним закладенням XVII століття, було виявлено маленьку, напівциркульну в плані апсиду. У збереженій лише в нижній частині південній половині цієї стіни було встановлено сліди двох інших апсид. Усі три апсиди, з яких середня була дещо більшою за бічні, перебували в товщі східної стіни північної частини нартекса. У товщі його північної стіни перебуває глибокий аркосолій, призначений для поховання. П.П. Покришкін, як уже зазначалося, вважав це приміщення усипальницею.
Розкрита археологічними розкопками східна половина храму показала, що композиція будівлі в давнину була значно складнішою. Біля південної стіни храму, прилягаючи до її середнього членування, перебував у давнину невеликий притвор.
Мурування фундаменту та південної стіни храму й південного притвору. Розкопки 1914 року. Джерело – Фотоархів Інституту археології Російської академії наук. Суспільне надбання. Фото без змін
Фундамент цієї прибудови, що прилягає впритул до фундаменту південної стіни храму, був закладений на значно меншу глибину, що свідчить про меншу висоту цієї прибудови.
Мурування фундаменту та південної стіни храму й південного притвору. Розкопки 1914 року. Джерело – Фотоархів Інституту археології Російської академії наук. Суспільне надбання. Фото без змін
Техніка бутового мурування фундаменту, як і техніка цегляного мурування стін південного притвору, не залишає ані найменших сумнівів в одночасності його побудови з основним масивом тринавної будівлі храму. З південного притвору до храму вів широкий портал, нижню частину якого було відкрито розкопками.
Західний кут південного порталу. Розкопки 1914 року. Джерело – Фотоархів Інституту археології Російської академії наук. Суспільне надбання. Фото без змін
1915 року під час реставраційних робіт церковний стінопис 1644 року було розчищено від пізніших «реставраційних» нашарувань.
«Церква Спаса на Берестовому». Український живописець Іван Сидорович Їжакевич. 1910-ті роки. Джерело – http://irbis-nbuv.gov.ua/fond/vom/show/show_009/17.htm. Суспільне надбання. Фото без змін
У січні 1918 року під час штурму більшовиками Києва один з уламків шрапнельного снаряда застряг у дерев’яній балці біля купола Церкви Спаса і був знайдений під час реставраційних робіт 2018 року. Він виставлений в оновленій експозиції церкви.
У 1920-х роках Церкву Спаса включили до складу Всеукраїнського державного культурно-історичного заповідника «Всеукраїнське музейне містечко», пізніше реорганізованого в Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник.
У 1-й половині XX століття прихильниками думки про належність церкви до епохи Володимира Святославича «Великого» залишалися: російський і радянський візантолог Федір Іванович Шмідт (репресований 1937 року), російський історик архітектури Георгій Крескентійович Лукомський (помер 1952 року) та деякі інші. Прихильниками думки про належність храму до епохи Володимира «Мономаха» були: український історик мистецтва Костянтин Віталійович Широцький (помер 1919 року), український і радянський учений Федір Людвигович Ернст (репресований 1942 року), український історик Павло Костянтинович Федоренко (помер 1962 року) та Дмитро Пилипович Красицький (помер 1989 року).
Російський і радянський історик Михайло Дмитрович Приселков (помер 1941 року), спираючись на однойменність Церкви Спаса на Берестовому з Собором Спаса в Чернігові, висловлював слабо обґрунтоване припущення, що монастир на Берестовому був заснований князем Чернігівським і великим князем Київським Святославом Ярославичем (помер 1076 року), який назвав його за іменем свого чернігівського храму Спаса.
Влітку 1932 року Церкву Спаса на Берестовому було відкрито для відвідування екскурсантами як музейний об’єкт.
Східний фасад церкви. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1923Lukomsky/Churches/StSaviourChurch.html. Фото без змін
Південна та західна стіни південної частини нартекса. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1923Lukomsky/Churches/StSaviourChurch.html. Фото без змін
1947 року з нагоди святкування 800-річчя заснування Москви, яке відзначається у вересні, у Церкві Спаса на Берестовому були проведені дослідницькі роботи з метою виявити кісткові рештки засновника Москви Юрія «Довгорукого». Пошуки результатів не дали, однак церкву було капітально відремонтовано. У північній частині нартекса (усипальниці) було встановлено символічний надгробок (кенотаф) князя Юрія «Довгорукого».
Символічний надгробок князя Юрія «Довгорукого», стилізований під давньоруський саркофаг. Надгробок виготовлений з українського лабрадориту радянським архітектором – Петром Пилиповичем Остапенком. Джерело – https://fakty.ua/242303-v-kupole-cerkvi-spasa-na-berestove-obnaruzhili-snaryad-100-let-nazad-vypucshennyj-bolshevikami-po-kievo-pecherskoj-lavre-foto. Фото без змін
Фото 27 липня 2017 року. Джерело – https://kiev-foto.info/ru/tserkvi/2066-tserkov-spasa-na-berestove. Фото без змін
У 1960-х роках у Церкві Спаса проведено реставраційні роботи.
У січні 1970 року під час чергової реставрації на західній стіні нартекса церкви виявлено фресковий живопис 1-ї половини XII століття. Це велика жанрова сцена «Явлення Христа учням на Тиверіадському озері». Також на стінах храму знайдено близько 500 різночасових графіті.
1972 року в церкві повністю закріпили стінопис.
Південний фасад церкви. Фото 1976 року. Поштова листівка. Автор – Ю. Орлов. Фото без змін
1980 року в Церкві Спаса були завершені чергові реставраційні роботи.
У 1980-х – 1990-х рр. частина розписів XVII століття була очищена від пізніших нашарувань і законсервована. 1982 року в храмі проведено роботи з відновлення деяких старовинних фресок. Виявлено понад 80 давніх поховань.
Західний фасад церкви. Джерело – https://studfile.net/preview/6306717/page:3/. Фото без змін
У 1989 – 1990 рр. експедиція Інституту археології Національної академії наук України під керівництвом археолога Віктора Олександровича Харламова (укр. Віктор Олександрович Харламов, помер 1996 року) вивчала давній фундамент Церкви Спаса. У різних місцях за кілька метрів від храму було знайдено три гробниці: дві шиферні, імовірно, Юрія «Довгорукого» (2) та Гліба Юрійовича (3), третя з цегли-плінфи, імовірно – Євфимії Володимирівни (1), причому покійницю поховали за чернечою традицією – з підголовником. Сестра Юрія «Довгорукого» померла черницею. Ці поховання розглядаються археологами як поховання представників гілки Мономаховичів. Ця версія частково не суперечить відомим літописним повідомленням і антропологічним даним. Логічно припустити, що це і є три князівські поховання, про які йдеться в літописі. На її користь говорить і характеристика гробниць як «закритих археологічних комплексів» та деякі риси похоронного обряду, імовірної гробниці Юрія Довгорукого, на кшталт «травневої» орієнтації похоронної споруди. Ще одне міркування на користь цієї версії полягає в тому, що у відомій нам частині некрополя Церкви Спаса немає більше поховань, які за ознаками похоронного обряду можна було б вважати князівськими.
Церква Спаса на Берестовому XI – XXI ст. Зведений план археологічних розкопок 1914, 1989 – 1990 і 2002 років. Київський археолог Володимир Гончар, 2002 рік. Джерело – Балакин С.А. Некрополь церкви Спаса на Берестове: история исследования и современные проблемы. – Русь Киевская – Русь Московская. – Москва: Планета-2000, 2003. – С. 134. Фото без змін
Думка про належність знайдених у 1989 – 1990 рр. гробниць Юрію «Довгорукому» та його близьким родичам не є загальновизнаною, що пояснюється, насамперед, суперечливими повідомленнями літописів.
У 1991 – 1992 рр. у Церкві Спаса проведено реставраційні роботи. Контури фундаменту втраченої частини давньої церкви були трасовані (викладені) каменем.
Фундамент давньої церкви трасований. Джерело – https://kiev-foto.info/ru/tserkvi/2066-tserkov-spasa-na-berestove. Фото без змін
У середині 1990-х років утворилася церковна парафія, і в Церкві Спаса відновили богослужіння.
2001 року через аварійний стан храм був закритий на реставрацію. Основною проблемою Церкви Спаса є висока вологість, яка руйнує унікальний настінний живопис. Річ у тім, що під час будівництва храм перебував на пагорбі, а після того, як у середині XVIII століття під час будівництва Печерської фортеці насипали вали, церква опинилася в низовині.
2001 року Інститут архітектурної консервації «Гетті» надав грант на проєкт підготовки реставрації Церкви Спаса на Берестовому з метою сприяння її збереженню як пам’ятки всесвітнього значення.
У 2002 – 2003 рр. у рамках програми грантів фонду «Гетті» та за фінансової підтримки Київської міської державної адміністрації у Церкві Спаса проводилися науково-реставраційні дослідження, пов’язані з розробленням проєкту консервації та музеєфікації пам’ятки, а також виконання невідкладних робіт. Дослідження проводила архітектурно-археологічна експедиція НАН України під керівництвом українського археолога Гліба Юрійовича Івакіна, за участі археологічного відділу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, зокрема Сергія А. Балакіна, О. Зажигалова, Д. Фінадоріна, а також наукових працівників і технологів Державного центру консервації предметів археології. Були проведені науково-технологічне й інженерно-конструкторське обстеження фасадів, конструкцій покрівлі та перекриття, а також живопису в інтер’єрі храму.
Під час обстеження температурно-вологісний контроль у церкві протягом осінньо-зимового періоду 2002 – 2003 рр. визначено як незадовільний. Значна частина стін на висоті понад 2 метри й склепінь нартекса та вівтаря мають підвищену вологість – понад 7%, а місцями й високу – понад 10%. Крім того, відносна вологість повітря в церкві іноді сягає 90%, а температура знижується до -3°С, що призводить до утворення конденсату на поверхні стін і негативно позначається на збереженні живопису. Цокольна частина церкви оштукатурена щільним цементно-піщаним розчином завтовшки до 3 см, який перебував у незадовільному стані: по всій поверхні цоколя спостерігалися тріщини, відшарування й втрати штукатурки на значних обсягах. Навіть у спекотний період року за високої температури повітря на окремих ділянках рівень вологості сягав 14%, за норми до 7%. Аналізуючи розподіл вологи по висоті церкви, було зроблено висновок, що основною причиною намокання поверхні стін є капілярне підсмоктування вологи з ґрунту та відсутність повноцінного відведення води від стін церкви. Саме незадовільний вологісний стан і був основною причиною руйнування оздоблення пам’ятки, як на фасаді, так і в інтер’єрі. У зв’язку з цим постало питання про загальне осушення не лише стін, а й заміни бетонної підлоги, яка утримує вологу та сприяє зниженню температури повітря в церкві. У результаті проведених робіт було розроблено програму збереження пам’ятки, а також проведено невідкладні консерваційні роботи по цоколю церкви.
Згідно з дослідженнями 2002 – 2003 рр., частина фрескового живопису XI – XII ст., відкрита під час попередніх реставрацій, перебуває в кращому стані, ніж розписи XVII століття, але також потребує проведення консерваційних робіт. Частина розписів XVII століття, які були очищені від пізніших нашарувань та законсервовані в 1980-х – 1990-х рр., перебувають у задовільному стані, хоча й забруднені кіптявою та пилом. Інша частина розписів XVII століття, не очищена від нашарувань, – переважно в аварійному стані. Є численні місця лущення барвистого шару стінопису, внаслідок чого активно руйнується барвистий шар розписів. Також відбувається відшарування штукатурки XVII століття, вона вкривається тріщинами. Реставратори з деяких стін храму зняли розписи XVII століття, щоб відкрити давніші. Ці сюжети експонуються окремо в Церкві св. Миколая Києво-Печерської лаври, але після завершення реставрації Церкви Спаса їх повернуть назад.
У 2003 – 2004 рр. усередині храму було закладено 4 шурфи і 2 на фасадах для з’ясування технічного стану фундаментів і характеру їхньої реставрації, проведеної під час реставраційних робіт 1909 – 1914 рр. під керівництвом П.П. Покришкіна. С.А. Балакін у Володимирському приділі церкви, під ремонтно-реставраційним муруванням XX століття, виявив залишки давньоруських фундаментів XI століття. Виконано технологічне обстеження фундаментів, стан муровань, виміри вологості мурування, відбір проб будівельних матеріалів для лабораторних аналізів і фотофіксацію. Результати досліджень показали, що під час реставраційних робіт П.П. Покришкіна було здійснено обмурування фундаментів по всьому периметру з метою їх зміцнення. У результаті чого досягнуто стабілізації стану фундаментів. Дослідження складу та структур давніх будівельних розчинів виконувалося за допомогою комплексного хіміко-петрографічного аналізу. Результати дослідження матеріалів цієї пам’ятки стали основою не лише для розроблення науково обґрунтованої технології консервації, а й для датування пам’ятки, виходячи з особливостей складу будівельних розчинів. У результаті проведених робіт було отримано дані, що підтверджують теорію про заснування церкви в XI столітті. Також отримано відомості про невідому реконструкцію церкви в XIV – XV ст.
Західний фасад церкви. Фото 1 липня 2007 року. Автор – Serguei S. Dukachev. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
2007 року фахівцями для дослідження фундаменту церкви було знято бетонну підлогу, яка була покладена на початку XX століття. Підлогу планується зробити з кам’яних плит.
У жовтні 2007 року Київська міська рада ухвалила рішення передати Церкву Спаса на Берестовому Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі (чоловічому монастирю). Невдовзі Міністерство культури відкликало з Київради свою згоду на передачу храму монастирю.
Південний фасад церкви. На храмі на центральній главі відсутній хрест. Фото 2012 року. Джерело – https://www.radiosvoboda.org/a/24643503.html. Фото без змін
У 2012 – 2014 рр. у церкві знову проводилися першочергові протиаварійні роботи, але за браком коштів не були закінчені.
Реставрація церкви. 2013 рік. Джерело – https://kiev-foto.info/ru/tserkvi/2066-tserkov-spasa-na-berestove. Фото без змін
Стан трасування фундаментів втраченої частини храму. Фото 1 липня 2013 року. Автор – Сарапулов. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
У 2017 – 2019 рр. у Церкві Спаса проводилися реставраційні роботи. Замовником проєкту є ГО «Андріївська-Пейзажна ініціатива». Проєкт передбачав реставрацію храму всередині та території навколо нього, а також комплекс консерваційних і реставраційних робіт. Особливу цінність, як зазначив генеральний директор Києво-Печерського заповідника український археолог Любомир Павлович Михайлина, становлять фрески, якими багата церква. Меценатом проєкту є президент Кондитерської корпорації «Рошен» В’ячеслав Олександрович Москалевський, який виділив на цей проєкт 50 мільйонів гривень.
Меценатський проєкт реставрації пам’ятки архітектури національного значення «Церква Спаса на Берестовому» благоустрій прилеглої території та Спаського бастіону Печерської фортеці. Генплан 2017 року. Головний архітектор проєкту Тетяна Філіппова. Фото 28 липня 2017 року. Фото без змін
Макет прилеглої до храму території. Генплан 2017 року. Фото 28 липня 2017 року. Джерело – https://spzh.news/ru/news/65274-v-kijeve-otkrojut-cerkovy-spasa-na-berestove. Фото без змін
Реставрація церкви. 2017 рік. Джерело – https://kiev-foto.info/ru/tserkvi/2066-tserkov-spasa-na-berestove. Фото без змін
Інтер’єр храму. Фото 27 липня 2017 року. Джерело – https://abcnews.com.ua/ru/education/v-kiievie-riestavriruiut-tsierkov-spasa-na-bieriestovie-foto. Фото без змін
Фото 27 липня 2017 року. Джерело – https://abcnews.com.ua/ru/education/v-kiievie-riestavriruiut-tsierkov-spasa-na-bieriestovie-foto. Фото без змін
Фото 27 липня 2017 року. Фото без змін
Фото 28 липня 2017 року. Фото без змін
Фото 16 червня 2018 року. Автор – Angloman
Під час реставраційних робіт було збережено всі автентичні фрагменти Церкви Спаса. Були здійснені: гідроізоляція фундаментів, обстеження та реставрація ікон барабанів, куполів церкви, облаштування систем блискавкозахисту та снігоскидання, відреставровані металеві вікна та ґрати, замінені та оновлені внутрішні електричні мережі. На прилеглій до храму території проведено роботи з благоустрою, було влаштовано дренажну систему та зливову каналізацію. Під час консерваційних робіт більша частина давніх фундаментів, які не були використані при відновленні, законсервована й музеєфікована.
2019 року під час ремонтних робіт біля церкви археологи виявили залишки поселення IX століття до нашої ери.
28 вересня 2019 року після завершення всіх консерваційних і реставраційних робіт територія навколо Церкви Спаса знову була відкрита. Храм уперше був відкритий для відвідувачів, починаючи з 2001 року, і то на нетривалий час, у зв’язку з осінньо-зимовим сезоном.
Південний фасад церкви. Фото 10 вересня 2020 року. Автор – Ягайло Хмельницький. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін
Північний фасад церкви. Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Фундаменти східної частини церкви XI століття. Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman