ОПИС ЦЕРКВИ ДО XVII СТОЛІТТЯ

Попри те, що проведені в XVII і XVIII століттях відновлювальні та ремонтно-реставраційні роботи певною мірою змінили характер давньої Кирилівської церкви, її первісний вигляд можна без особливих труднощів реконструювати досить упевнено й повно. Цьому особливо сприяють матеріали й спостереження, отримані в результаті дослідження храму в процесі комплексних ремонтно-реставраційних робіт, проведених у 1949 – 1954 рр. під керівництвом радянського архітектора Миколи В’ячеславовича Холостенка (помер 1978 року).

Кирилівська церква, збудована місцевими майстрами, відображала новий напрям давньоруського зодчества, що склався наприкінці XI – у 1-й третині XII ст. в чернігівській архітектурі. Поява нового архітектурного типу в сакральному будівництві Русі XII століття свідчить про розвиток національних рис київського християнського мистецтва. Кирилівська церква є прикладом унікального функціонального поєднання сакральної комірки родинного дворового храму, усипальниці та водночас монументальної церкви-фортеці.

Церква являє собою хрестово-купольний, 6-стовпний храм із трьома напівциркульними апсидами зі східного боку. Шість хрестоподібних у плані опорних стовпів ділять внутрішній простір храму на три нефи, центральний у 2,5 раза ширший за бічні.

Кирилівська церква. План-реконструкція за обмірами М.В. Холостенка. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/12-Early13C/StCyrilMonastery.html. Фото без змін

У плані Кирилівська церква являє собою прямокутник, витягнутий по осі «захід-схід», її внутрішні розміри – 31 × 18,4 (20 × 15) метрів, при висоті 28 метрів. Площа храму становила 870 м², а загальна площа стін 2852 м². Покрівля церкви складалася зі свинцевого покриття. 

Над основним паралелепіпедом будівлі первісно здіймався єдиний купол напівсферичної форми на високому, круглому в плані барабані, прорізаному широкими вікнами з напівциркульним завершенням. Під сучасною покрівлею добре збереглася масивна четвірка, що становить основу, на якій було зведено циліндричний барабан купола.

Кирилівська церква. XII століття. Реконструкція М.В. Холостенка. 1950-ті роки. Експонується в Кирилівській церкві. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Ретельні обміри показали, що підбарабанне кільце Кирилівської церкви має прямокутну форму із заокругленими кутами. Воно зроблене за контуром основи підпружних арок, довгий бік якого лежить упоперек храму, а перехід до кільця виконано невеликими вітрилами. Сам барабан круглий, має діаметр, рівний більшому боку основи, у зв’язку з чим зодчим довелося розширити основу, звівши із західного боку додаткову арку. Розмір підкупольного простору: 7 × 7,7 метра.

Підкупольний простір. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Дослідження барабана дало змогу встановити, що давня кладка збереглася тут до верху вікон, а частково й вище. Під сучасним карнизом збереглися нескинуті фрагменти давнього арочного пояса, аналогічного аркатурі, відкритій на фасадах храму. З аркатурним поясом барабана з’єднувалися напівколони, сліди яких виявлено в простінках між вікнами.

Особливої уваги заслуговують характерні риси будівельної техніки, з’ясовані обстеженнями Кирилівської церкви. Для побудови храму було зроблено загальну під усю пляму плану виїмку ґрунту глибиною 40 см. Потім були відкопані рови під зовнішні стіни та рови стрічкових фундаментів, що пов’язували стіни й стовпи будівлі за поздовжніми та поперечними осями. Докладнішому дослідженню вдалося піддати фундаменти під зовнішніми стінами храму. Фундаменти Кирилівської церкви на відміну від фундаментів давніших київських будівель закладені на вельми значну глибину, 1,8-1,9 метра від давнього рівня ґрунту.

За спостереженнями М.В. Холостенка, нижня частина фундаментів від 0 до 1,2 метра являла собою бутову кладку з валунів і каменю на цем’янковому розчині. Вище йшла кладка з пісковику, потім шар завтовшки 15-25 см розчину з цегляним щебенем, поверх якого до рівня землі велася рівношарова цегляна кладка. Спостереження історика архітектури Юрія Сергійовича Асєєва (помер 2005 року) дещо розходяться з описом М.В. Холостенка. За Ю.С. Асєєвим, нижня частина кладки фундаментів Кирилівської церкви на висоту від 0 до 1,2 метра складається з чергування рядів цегли-плінфи з рядами бутового каменю – жовтого пісковику на вапняному розчині з домішкою цем’янки. Вище, на висоту 80 см, іде рівношарова цегляна кладка, подібно до кладки стін.

Під фундаментами Кирилівської церкви не встановлено наявності дерев’яних субструкцій, що зміцнюють підошву (лежнів). Однак, зважаючи на складність дослідження цієї особливості фундаментів, цей висновок не слід поки що вважати остаточним, тим більше що під час обстеження фундаментів під їхньою підошвою було виявлено шар вапняного розчину завтовшки близько 7 см з домішкою цем’янки. Ширина фундаментів значно перевищує ширину стін будівлі, утворюючи обріз щодо зовнішньої поверхні стіни на 40 см і дещо менший щодо внутрішньої поверхні. Зовнішній обріз фундаментів слугував основою для лізен (лопаток) і напівколон, виніс внутрішнього обрізу слугував опорою для внутрішніх лізен.

Верхня частина фундаментів і стіни Кирилівської церкви складені з цегли-плінфи, у тій техніці «рівношарової кладки» («opus isodus»), яка з 1120-х років повністю витісняє давнішу техніку «змішаної кладки» із застосуванням «утопленого ряду». Для кладки застосовувався вапняно-цем’янковий розчин, кладка була вкрита затіркою рожевого тону з вапна й товченої плінфи. 

Зондаж кладки на західному фасаді. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Перегляд значної кількості цегли-плінфи дав змогу з’ясувати деякі її особливості. За способом виготовлення вона представлена двома типами: плінфа з вдавленим бортиком з постелистого гладкого боку, очевидно, виготовлена у формах із піддоном, і плінфа з нависаючим бортиком, очевидно, виготовлена в рамах без піддона, на столі. Деякі партії плінфи, за свідченням М.В. Холостенка, мають не гладку постелисту поверхню, а рифлену (дрібножолобчасту), ймовірно від шкребка, яким знімали надлишок глини під час формування.

На плінфах із Кирилівської церкви трапляються мітки двох типів: заглиблені, зроблені шкребками по сирій глині, та рельєфні – відтиски, вирізані на формувальних рамках міток. Характерною особливістю плінфи Кирилівської церкви є широка диференціація їхніх розмірів і форм. Найтиповіші розміри: 30 × 21 × 4.5, 32 × 22 × 5-4,5, 30 × 18 × 5, 29 × 19 × 5, 28 × 19 × 4, 28 × 22 × 5,5 см. Для кладки стін апсид застосовувалася трапецієподібна плінфа, для кладки напівколон – клинчаста, для напівколонок апсид і барабана та пучкових стовпів – напівкругла з одного торця. Згідно з «Каталогом знаків цегли пам’яток Х – XIII ст.» М.В. Холостенка на плінфі виявлено 8 видів міток, наприклад великий знак у вигляді князівського тризуба, пов’язаний із родом Всеволодовичів, найчастіше трапляється мітка у вигляді колеса або сонця. Товщина зовнішніх стін храму: північної – 1,96-1,98 метра, а південної, західної та східної – 1,72-1,76 метра. Горизонтальна перев’язь швів кладки досягалася при рівношаровій цегляній кладці стін прийомом чергування тичкових і ложкових рядів плінфи. Зовнішня поверхня стін викладена в одну цеглину, усередині стіна бутилася цілою або битою цеглою й каменем.

Давня кладка, зондаж відкрито на західному та південному фасадах, збереглася по всьому периметру стін до рівня п’ят закомар, а також в апсидах, опорних стовпах, підпружних арках і на 2/3 барабана купола. У вітрила хрестових склепінь закладено глиняні глеки (голосники), що слугують для поліпшення акустики.

Висловлювалася думка, що зовнішні поверхні стін Кирилівської церкви не були оштукатурені, а фактура рівношарової цегляної кладки була підкреслена охайним підмазуванням швів. Дослідженнями останніх років встановлено, що цегляна кладка стін і укосів вікон була вкрита суцільною штукатуркою – затіркою рожевого кольору завтовшки 3-4 мм. Прийом обробки оштукатурених стін під кладку з кам’яних квадрів, відомий за пам’ятками чернігівського зодчества XII століття, у Кирилівській церкві не застосовувався.

У кладці Кирилівської церкви виявлено порожнечі від згнилих дерев’яних зв’язків. На зовнішній поверхні стін Кирилівської церкви трапляються численні круглі й прямокутні отвори, іноді зі слідами згнилого дерева. Це залишки «пальців» риштувань, які після закінчення будівництва відрізали, залишаючи кінці в кладці.

Як і багато інших давньоруських храмів XII століття, Кирилівська церква не обмежувалася в давнину замкненим об’ємом основного паралелепіпеда будівлі. Під час закладання бурових свердловин, викликаного вивченням причин осідання храму, та подальшими частковими розкопками в 1950-х роках з’ясувалося, що на невеликій глибині під рівнем сучасної поверхні збереглися залишки стін споруд, синхронних основному масиву будівлі. Так, у розкопі біля південно-східного кута храму на глибині 30 см від сучасної поверхні виявилася давня цегляна кладка стін якоїсь прибудови. Одна стіна, завширшки 1,86 метра, прилягала перпендикулярно до кутової лізени (лопатки) південного фасаду та до південної апсиди. Друга стіна, вужча, 1,52 метра, йшла паралельно південній стіні храму. За технікою кладки та за характером цегли-плінфи ця прибудова, розкрита на глибину 38 см, не відрізнялася від кладки основних стін храму. Можливо, до південної стіни основної церкви було прибудовано Церкву святих мучеників Бориса і Гліба Володимировичів, яка згадується в Іпатіївському літописі під 6702 (1194) роком. 

Вигляд з південного заходу. Прибудова біля південно-східного кута. Реконструкція М.В. Холостенка. Зі стенда в церкві. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Південний фасад церкви. XII століття. Реконструкція М.В. Холостенка. 1950-ті роки. Експонується в Кирилівській церкві. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/freski-kirillovskoy-zerkvi.html. Фото без змін

Кут точно такої самої прибудови було виявлено на глибині 15-16 см розкопом біля північно-східного кута храму. На рівні шостого ряду збереженої кладки, 50 см нижче сучасного горизонту, лежав шар підготовки під підлогу прибудови, що складався, як і в самому храмі, із ущільненого шару глини, пролитої зверху розчином, причому відмітка цієї підлоги прибудови збігається з відміткою давньої підлоги храму. Фундамент прибудови, глибина закладення 85 см, був складений у нижній його частині з булиги й пісковику на цем’янковому розчині, у верхній частині – з цегляного бою на розчині. Цегляна кладка стін прибудови ідентична кладці стін храму.

План-реконструкція М.В. Холостенка. 1950-ті роки. Джерело – https://studfile.net/preview/6306717/page:4//. Фото без змін

Археологічні дослідження 2005 року дали змогу повністю відкрити фундамент північної прибудови та уточнити реконструкцію М.В. Холостенка. Знайдені тут поховання дали підстави припустити, що прибудову використовували як усипальницю. 

Біля північної стіни церкви. Іншим каменем викладено трасування фундаменту прибудови. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Під час закладання бурових свердловин біля західного фасаду навпроти двох середніх і південної кутової лізен (лопаток) на глибині 30-40 см також було виявлено давні кладки на цем’янковому розчині, розташовані в 5 метрах від стіни храму. Ці кладки можуть свідчити про наявність критої паперті або галереї. На жаль, ця частина прибудов у 1950-х роках не була піддана розкопкам, не були розкопані повністю й описані вище частини північної та південної прибудов. М.В. Холостенко вважав усі ці прибудови одночасними з основним ядром храму або ж зведеними незабаром після закінчення його будівництва. Судячи з осадового шва, ці складені впритул до основної будівлі й, вочевидь, легші прибудови дослідник схильний був вважати закритими папертями або відкритими галереями, що оточували храм.

Вигляд з північного заходу. Реконструкція історика архітектури Юрія Сергійовича Асєєва. Фото 31 січня 2010 року. Автор – Palukopa. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін

Фасади храму були розчленовані лізенами відповідно до внутрішніх структурних членувань церкви. Кожне членування завершувалося півколом склепіння (закомарою), п’яти якого спиралися на лізени. Форма й пропорції закомар нагадують обрис апсид на плані храму, що особливо добре помітно на його західному фасаді. Розкопками встановлено, що до середніх лізен північного та південного фасадів у давнину прилягали потужні напівколони, складені з лекальної плінфи, їхні нижні частини добре збереглися.

Західний фасад церкви. Реконструкція Ю.С. Асєєва. Малюнок Л.І. Андрієвського, В.А. Буйновського. Джерело – Толочко П.П. Древний Киев. – Киев: Наукова думка, 1983. – С. 89. Фото без змін

Питання про наявність напівколон у середніх лізен західного фасаду залишилося нез’ясованим, оскільки пілони, прибудовані наприкінці XVII століття до давніх лізен, не дають змоги з’ясувати характер останніх. Цілком імовірно припустити, що за пілонами й нині приховані давні напівколони. Кутові лізени на всіх фасадах напівколон не мали.

Західний фасад церкви. XII століття. Реконструкція М.В. Холостенка. 1950-ті роки. Експонується в Кирилівській церкві. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman

У середньому членуванні західного, північного та південного фасадів розташовані давні перспективні триуступчасті портали, що завершувалися напівциркульною аркою.

Давні вікна храму також мали уступчастий профіль. Вікна верхнього ряду, розташовані в закомарах середніх, значно підвищених членувань західного, південного та північного фасадів, не збереглися. Нижні частини цих вікон були виявлені під час обстеження пам’ятки Ю.С. Асєєвим, а пізніше М.В. Холостенком.

М.В. Холостенко зондажами в нижніх частинах закомар північного фасаду виявив у східному членуванні одне, а в центральному членуванні три вікна, що збереглися на висоту 1,1 метра, ширина вікон 87, 91 і 94 см. На давній штукатурці віконних перемичок збереглися зовнішній орнаментальний розпис, виконаний червоною фарбою. Видалення пізнього закладення вікон дало змогу виявити фрагменти дерев’яних віконниць XII століття й шибок до них трикутної, круглої та ромбоподібної форми із загнутими зовнішніми бортиками.

Вузькі, щілиноподібні вікна в західних членуваннях північного фасаду освітлюють сходи в товщі стіни, що ведуть на хори.

Вигляд з південного сходу. Апсиди. XII століття. Реконструкція М.В. Холостенка. 1950-ті роки. Експонується в Кирилівській церкві. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Давні апсиди храму повністю збереглися на всю їхню висоту. Розкоп біля південної апсиди дав змогу встановити, що апсиди давньої Кирилівської церкви членувалися тонкими напівколонами.

Східний фасад церкви. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Під час обстеження центральної апсиди з’ясувалося, що первісне вікно невдовзі після закінчення будівництва храму було зменшено по висоті, оскільки композиція розпису апсиди в іншому разі виявлялася прорізаною віконним отвором. Під час розбирання закладення XVIII століття були також знайдені зотлілі фрагменти дерев’яної віконниці й уламки круглих шибок із загнутим бортиком. Ззовні та зсередини до дерев’яної віконниці прилягала давня штукатурка, причому на внутрішніх перемичках вона була зроблена до низу первісного, ще не зменшеного отвору вікна.

Дослідженнями верхніх частин фасадів після видалення пізньої штукатурки було з’ясовано, що від давніх закомар храму збереглися лише нижні частини на висоту до 1,3 метра, оскільки у верхню їхню частину врізано існуючий карниз XVIII століття. На рівні п’ят закомар південного фасаду будівлі під тягою архітрава пізнього карниза були виявлені залишки збитого у XVIII столітті аркатурного фриза на консольках, подібного до фриза Успенської церкви Єлецького монастиря в Чернігові. Давня аркатура фриза складалася з лекальної плінфи: кронштейнів, напіварочок, що утворюють арочки поясу, «денець» – вставок усередині арочок і «сердечок» – вставок між арочок. На своєму первісному місці в кладці фасадів виявлено «денця», «сердечка», більшу частину арочок і закладені в кладку частини кронштейнів. Збиті частини фриза неодноразово траплялися під час розкопок біля стін церкви.

Південний фасад церкви. XII століття. Реконструкція М.В. Холостенка. 1950-ті роки. Експонується в Кирилівській церкві. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Південний фасад церкви. Збережено архітектурні форми та фрагменти первісного фрескового розпису південного порталу. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Ретельне дослідження зовнішньої поверхні стін храму дало змогу дійти висновку, що на фасадах Кирилівської церкви не було пояса невеликих декоративних нішок, характерних для низки пам’яток київського та чернігівського зодчества XII століття: Церква св. Феодора Тирона, Церква св. Георгія в Каневі, Церква Бориса і Гліба в Чернігові.

Стримана й аскетична архітектура давньої Кирилівської церкви тяжіє до романського архітектурного стилю з аркатурними пояски, смугами поребрика, двоступінчастими й триступінчастими амбразурами порталів, хрестових склепінь.

Внутрішнє планування Кирилівської церкви майже не змінилося з XII століття, її інтер’єр вирізняється ясністю та єдністю простору. Церква освітлена через 12 великих вікон центрального барабана та через 13 вікон – на фасадах, розташованих у 2 яруси в стінах основного об’єму та на рівні закомар. Вікна в давнину мали дубові рами з круглими, трикутними й ромбоподібними шибками. Підбарабанне кільце має форму прямокутника із заокругленими кутами; перехід від арок до кільця барабана виконано невеликими вітрилами. Давні зодчі зробили барабан круглим, з діаметром, рівним більшому боку прямокутника, однак він не вміщувався на заданій основі. Для вирішення цієї проблеми основу барабана було розширено, із західного боку зроблено додаткову арку, а зі сходу частину стіни барабана звішено консольно. Під час реставраційних робіт 1965 року радянським і українським істориком, археологом Сергієм Олександровичем Висоцьким у барабані було знайдено напис XII століття: «Пойдет на высекание», ймовірно виконаний головним майстром, який виявив будівельну помилку й позначив спосіб її виправлення. Невідповідність розмірів барабана та підкупольного прямокутника створює враження потужності й непропорційності купола щодо основного об’єму храму.

Розріз-аксонометрія Ю.С. Асєєва. Джерело – https://studfile.net/preview/6306717/page:4/. Фото без змін

Від XII століття в Кирилівській церкві збереглися підпружні арки, усі конхи, арки та склепіння під хорами. Дослідження 1960-х років дали змогу реконструювати покриття: над хрестовими склепіннями нижнього ярусу були влаштовані напівциркульні склепіння.

Вівтар відокремлювався від центру храму невисокою передвівтарною перегородкою – темплоном. Зовнішній вигляд кирилівського темплона залишається припущенням. У центральній апсиді було знайдено залишки престолу XII століття з основою для надпрестольної сіні, під яким виявлено заглиблення із залишками зотлілого дерева, можливо, хреста або скриньки для мощей. Давній престол відновлювали в XVII столітті, у XIX столітті його нарощено за допомогою кладки. У бічних апсидах у давнину престолів не було, їх влаштували на давній підлозі в XVII столітті та теж нарощено за допомогою кладки в XIX столітті. У 1965 – 1966 рр., під час проведення ремонтних робіт із пониження підлоги на 45 – 50 см до давнього рівня, престоли розібрали. У центральній апсиді збереглися давній синтрон і горнє місце.

У центрі південної апсиди (діаконнику) у товщі південної стіни, за дверима знаходяться круті сходи, які піднімаються на висоту 4,9 метра. Тут у південному пілоні знаходиться арковий вихід на невеликий майданчик-«балкон», спрямований у бік вівтаря. Довжина сходів трохи більше 4 метрів, ширина ходу 65 см.

Південна апсида Кирилівської церкви. Фрагмент плану-реконструкції М.В. Холостенка. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/12-Early13C/StCyrilMonastery.html. Фото без змін

Схема ходу на балкон у південній апсиді церкви. Реконструкція І.Є. Марголіної. Джерело – https://www.pravenc.ru/text/1840467.html. Фото без змін

Вихід зі сходів являє собою невеликий майданчик завширшки 60-65 см, висота аркового виходу 1,87 метра. Навпроти, у стіні південно-східного стовпа тріумфальної арки, чітко простежується гніздо із залишками дерев’яних брусів, що слугували опорою для помосту. Довжина цього помосту-балкона становила 2,47 метра, ширина – приблизно 60-65 см. Вихід на балкон оформлено багатим парадним фресковим орнаментом, досить великий фрагмент якого зберігся з XII століття. Ця конструкція не має аналогів у давній церковній архітектурі.

На думку історика мистецтва Костянтина Віталійовича Широцького (помер 1919 року), прохід у південній стіні призначався для «новопостриженных монахов, проводивших некоторое время в храме, или для какого-либо хранилища, не исключая и погребального назначения». М.В. Холостенко вважав, що балкон міг призначатися для проповіді, радянський і російський мистецтвознавець Василь Григорович Пуцко вирішив, що він використовувався для хору співаків, О. Певна припускала, що тут зберігалися реліквії, пов’язані зі святим Кирилом Александрійським, оскільки балкон мав вихід у приділ із фресковими сценами з Житія святого Кирила. На думку радянського і російського художника-реставратора Володимира Дмитровича Сараб’янова (помер 2015 року), це залишки конструкції темплона або підйому до нього. Усі висловлені припущення видаються спірними. Найімовірніша версія про те, що балкон був місцем, призначеним для князя: південно-східна частина храму й хори традиційно вважалися у Візантії та на Русі імператорським або князівським місцем. Крім того, навпроти балкона, на стінах південної апсиди, розташовані сцени з Житія Александрійських святителів Афанасія і Кирила – небесних покровителів князя Всеволода II Ольговича, при цьому безпосередньо з князівського місця на балконі видно сцену «Святий Кирило навчає царя». Як вважає український історик-культуролог Ірина Євгенівна Марголіна, можливо, архітектурну прибудову в південній апсиді було влаштовано на замовлення князя Всеволода II як місце молитви князя.

Між західною парою хрестоподібних стовпів знаходиться стіна з широкою, але присадкуватою аркою, що веде із середньої частини храму в нартекс (притвор). Центральна частина нартекса перекрита коробовим склепінням, бічні частини – хрестовими склепіннями. На відміну від інших частин Кирилівської церкви, добре освітлених численними великими вікнами, нартекс, що освітлюється лише двома вузькими вікнами, являє собою напівтемне приміщення. У південній і західній стінах нартекса розташовані чотири глибокі похоронні ніші-аркосолії, де стояли князівські саркофаги-гробниці. Є свідчення, що саркофаги були на своїх місцях ще на початку XVII століття.

Під час археологічних розкопок 1952 року в південній частині нартекса знайдено залишки давньої хрещальні. Було визначено, що хрещальня Кирилівської церкви була розташована подібно до хрещалень Успенської церкви Єлецького монастиря в Чернігові та Борисоглібського собору в Рязані в південно-західному куті храму.

Хрещальня XII століття з невеликою апсидою. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman

На східній поверхні стіни хрещальні збереглися залишки давнього фрескового розпису. Подібно до хрещалень інших давньоруських храмів XI – XII ст. хрещальня Кирилівської церкви, вочевидь, слугувала й усипальницею, про що свідчать ніші-аркосолії в південній і західній її стінах, призначені для князівських поховань.

Невеликі двері в північній стіні нартекса ведуть у вузький, 76-79 см, щілиноподібний простір у товщі стіни, з двома вузькими віконцями-прорізами, де знаходяться круті сходи на хори (полати). Її розташування є новим архітектурним рішенням.

Сходи на хори Кирилівської церкви. Фрагмент плану-реконструкції М.В. Холостенка. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1958Karger/Vol2/12-Early13C/StCyrilMonastery.html. Фото без змін

Сходи на хори. Джерело – сторінка Facebook: Елена Мельникова. Фото без змін

Сходи на хори. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Хори Кирилівської церкви розташовані в основному над західною частиною нартекса, над бічними нефами вони висуваються на схід на одне членування, маючи в плані П-подібну форму. У південній частині хорів у товщі східної стіни розташований невеликий ізольований приділ (капличка) з однією напівциркульною апсидою. До 1950-х років була поширена думка, що тут містилася в давнину хрещальня. Нині її визначають як князівську молитовню.

Середнє приміщення над нартексом (центральна частина хорів) відкривається в центральну частину храму 2-арочним отвором із пучковим стовпом у центрі. Характерною особливістю хорів Кирилівської церкви є застосування стовпів із напівколонкою, у чому позначається безсумнівний вплив значно давніших архітектурних традицій, аналогічні стовпи з напівколонкою в Десятинній церкві, Київській Софії, Церкві Спаса в Чернігові. Зі східного боку хори відкривалися в центральну частину храму двома арками, над якими первісно були три вікна, нижні частини їх було виявлено на горищному приміщенні церкви.

Середня частина хорів була перекрита в давнину високим коробовим склепінням, із шелигою по осі схід-захід. Під час реставрації верхніх частин церкви на початку XVII століття замість цього склепіння було зроблено нове, значно нижче, із шелигою по осі північ-південь. Тоді ж згадані вище три вікна, що освітлювали західну частину храму, опинилися в горищному приміщенні.

У давнину стіни Кирилівської церкви були вкриті фресковим живописом (Частина 1, Частина 2).  

Архітектурно-археологічні дослідження храму, проведені в 1949 – 1954 рр. М.В. Холостенком, дали змогу з’ясувати деякі питання внутрішнього убранства храму. Під сучасною дерев’яною підлогою та шаром будівельного сміття лежить підлога з цегли-плінфи розміром 26 × 13 × 7 см, покладеної на підсипці з піску. Нижче знову шар будівельного сміття, що лежить на шарі землі з фрагментами фресок, кераміки та іншим. Ще нижче відкрилася глиняна основа під найдавнішу підлогу: від неї знайдено уламки шиферних плит зі слідами розчину, на якому вони були укладені, і шматки смальти від мозаїчних наборів підлоги.

Розташування знахідок фрагментів давньої підлоги дало підстави М.В. Холостенку припускати, що в підкупольному просторі підлога була викладена з різьблених шиферних плит, покладених на глиняну основу, з інкрустованими в них мозаїчними наборами смальти, а в решті частини центрального нефа та в бічних нефах була вимощена плінфою, що збереглася в північній апсиді. У центральній апсиді храму над глиняною основою підлоги було знайдено уламки майолікових плиток зеленого кольору розміром 17 × 17 × 1,8 см, що дало підстави припустити у вівтарній частині храму підлогу з майолікових плиток. У бічних апсидах виявлено добре збережену підлогу, викладену з сильно витертих від ходіння по них давніх плінф. Давні підлоги всіх частин храму лежали на одному рівні, на глибині 45-50 см нижче існуючої дерев’яної підлоги. Підвищення для солеї у Кирилівській церкві не було.

Внутрішнє убранство Кирилівської церкви в давнину, звісно, не обмежувалося багатими килимами мозаїчної та майолікової підлоги. Хори церкви відокремлювалися від основної частини храму різьбленими шиферними парапетами з пірофілітового сланцю, так званого червоного шиферу, на місці яких нині знаходяться мармурові різьблені плити, зроблені під час реставрації храму 1880 року за малюнком російського історика мистецтва Адріана Вікторовича Прахова.