ПОХОВАННЯ ПРЕПОДОБНОЇ ЄФРОСИНІЇ

Поховання преподобної Єфросинії, ігумені Полоцької, також трапляється форма Ефросинья, (укр. Поховання Єфросинії Полоцької, білор. Пахаванне Еўфрасінні Полацкай), імовірне хресне ім’я Євпраксія або Параскева, у миру – княжна Предслава (Предіслава) Святославна (білор. Прадслава (Прэдыслава) Святаслаўна), народж. між 1100 і 1104 р. – померла 23.05(05.06). між 1167 і 1173 р. р. Єрусалим в Єрусалимському королівстві (івр. ‏יְרוּשָׁלַיִם‏‎, нині столиця Ізраїлю). У науковій та церковній літературі роком її смерті зазвичай називається – 1173 рік, а згідно з новітніми дослідженнями, вважається – 1167 рік. Княжна походила з Полоцької гілки Рюриковичів – Ізяславичів і була дочкою Святослава Всеславича (білор. Святаслаў Усяславіч, хресне ім’я Георгій), князя Вітебського (див. Білорусь) та онукою Всеслава Брячиславича (білор. Усяслаў Брачыславіч), князя Полоцького (див. Білорусь) і великого князя Київського. Вона була однією з найосвіченіших жінок XII століття, черницею, потім ігуменею Полоцькою, просвітителькою періоду Полоцького князівства, православною святою.

Пам’ять преподобної Єфросинії звершується: у другу неділю Великого посту – Собор усіх преподобних отців Києво-Печерських; 23 травня (5 червня) – день пам’яті преподобної; у третю неділю по П’ятдесятниці – Собор Білоруських святих і 28 серпня (10 вересня) – Собор преподобних отців Києво-Печерських, що в Дальніх печерах спочивають; у Греко-католицькій церкві – 5 червня.

Не збереглося жодних документальних свідчень про точну дату народження Предслави Святославни. У різних наукових працях вказуються різні дати народження: починаючи від 1100 року і закінчуючи 1120 роком, деякі дослідники зменшують цей період до 1101 – 1104 або 1110 – 1112 рр. Відомий дослідник життя Єфросинії Полоцької білоруський літературознавець та історик Олексій Анатолійович Мельников (білор. Аляксей Анатольевіч Мельнікаў, помер 1995 року) вважав 5 січня 1104 року найімовірнішою авторитетною датою народження святої.

Згідно з джерелами, батьком Предслави був «менший» (можливо, наймолодший) із шести синів Всеслава – Георгій (білор. Георгій). Традиційно вважається, що Георгій – хресне ім’я Святослава Всеславича, але воно могло належати і князю Ростиславу: долі братів були дуже схожі, а конкретних історичних відомостей про них збереглося надзвичайно мало.

Князь Святослав-Георгій, батько Предслави, був молодший за всіх своїх братів, тому не міг володіти Полоцьким князівством. Багато дослідників вважають, що Георгію для князювання та несення християнського просвітництва було виділено місто Вітебськ (білор. Віцебск, нині місто, адміністративний центр Вітебського району та Вітебської області Білорусі), де, як гадають, можливо, і народилася Предслава. Вона була старшою і довгоочікуваною дочкою в родині. Її мати, за непрямими даними, була однією зі старших дочок Володимира «Мономаха», і, можливо, звалася Софією. Існує думка, що через матір Предслава доводилася родичкою візантійському імператорському дому Комніна. Так, білоруський релігійний і громадський діяч Лев Юрійович Горошко (білор. Леў Юр’евіч Гарошка, помер 1977 року) заявляв, що дядьком Предіслави по матері, можливо, був імператор Мануїл I Комнін (грец. Μανουήλ Α’ Κομνηνός), однак не наводить жодних посилань і аргументів. Нинішня історична наука відомості про близьку спорідненість з домом Комнінів вважає сумнівними. Предслава була не єдиною дитиною в родині, у неї були молодша сестра й брати. У «Житії преподобної Єфросинії Полоцької» агіограф називає їхні імена: молодша сестра Гордислава (білор. Гардзіслава) і брат Давид (білор. Давыд). У «Повісті временних літ» згадується ще Василько (білор. Васілька).

Предслава отримала порівняно добру для того часу домашню освіту. У 12-річному віці батько хотів видати її заміж. Княжна, однак, відмовилася не лише від шлюбу, а й взагалі від світського життя і таємно прийняла постриг у Полоцькому монастирі, дослідник «Житія преподобної Єфросинії Полоцької» А.А. Мельников вважав, що це сталося 15 лютого 1116 року. Ігуменею монастиря була вдова князя Романа Всеславича (білор. Раман Усяславіч), тітка Предслави. Та спочатку критично поставилася до рішення дівчини і, боячись гніву батька, відмовляла небогу, однак після прохань Предслави благословила її. Батько також не схвалив вибору доньки і відмовляв її від цього рішення. Згідно з «Житієм» святої, за Предславою «скорбел весь дом». Дослідники звертають увагу, що Предслава була пострижена в ангельський чин не єпископом, як вимагали того чернечі Правила, а звичайним священником. А.А. Мельников пояснював це тим, що тодішній єпископ Полоцький Міна (білор. Міна, помер 20.06(03.07).1116 року), доживав свої останні дні, і не можна було в такій делікатній ситуації просити його про благословення. Дівчина отримала при постригу ім’я Єфросинія.

Через деякий час після постригу, між 1118 і 1122 роками, можливо, що після військових дій 1119 року, Єфросинія переселилася за допомогою єпископа Полоцького Ілії (білор. Ілія, 1120 – 1128 рр.) до келії Софійського собору в Полоцьку, де почала переписувати книги – «нача книгу писати своими руками», у храмовому скрипторії при місцевій бібліотеці. Переписування книг було, вочевидь, одним з її чернечих обітів. За усним переказом, деякі дослідники, історик Борх і білоруський історик Вацлав Устинович Ластовський (білор. Вацлаў Юстынавіч Ластоўскі, розстріляний 1938 року) висунули гіпотезу, що літопис Полоцького князівства, який знаходився в Полоцькій бібліотеці й не зберігся до наших днів, був написаний Єфросинією. Однак дослідники вважають, що відомості про написання Полоцького літопису Єфросинією, найімовірніше, легендарні, нічим не підтверджені.

 1125 року єпископ Ілія передав Єфросинії Преображенський храм у «Сельце за две версты от Полоцка» для влаштування при ньому обителі. Того ж року вона заснувала жіночий Спаський монастир (нині Спасо-Єфросиніївський монастир у межах міста Полоцька), і була піднесена до сану ігумені цього монастиря, який став центром освіти в Полоцькому князівстві. У монастирі знаходилися училища, бібліотеки, скрипторій, богадільня, ймовірно, іконописна і ювелірна майстерні. У період з 1128 по 1156 рік при монастирі була збудована кам’яна Спаська церква (нині Спасо-Преображенська церква (білор. Спаса-Праабражэнская царква)). Нині це єдиний відомий у Білорусі храм, де збереглися розписи XII століття.

Помічницями Єфросинії стали сестри: рідна Гордислава і двоюрідна Звеніслава (білор. Звяніслава). Ігуменя Єфросинія попросила батька прислати до неї молодшу сестру Гордиславу для навчання грамоти. Потім таємно, не пізніше 1129 року, постригла її в черниці під ім’ям Євдокії. Батько, дізнавшись про це, у великому відчаї приїхав до Сельця, гірко плакав і не хотів віддавати в черниці й другу доньку. 1129 року або, може, навіть 1128 року, невдовзі після смерті свого батька Бориса Всеславича (білор. Барыс Усяславіч), князя Полоцького, до обителі вступає й двоюрідна сестра Єфросинії – Звеніслава Борисівна. Звеніслава сама прийшла до Єфросинії і принесла своє багате придане в дар храму. Отримавши після постригу ім’я Євпраксія, вона була особливо близька з Єфросинією – «яко един душа въ двою телесу». Перед самим від’їздом до Єрусалима, всупереч волі свого брата В’ячеслава Святославича (білор. Вячаслаў Святаславіч), за наполяганням Єфросинії, його доньки Ольга (білор. Вольга) і Кириния (білор. Кірынія) були пострижені в чернецтво. «Житіє преподобної Єфросинії Полоцької» стверджує, що Єфросинія мала від Бога дар: поглянувши на когось, одразу бачила, чи має той чоловік дух доброчесний і чи може він стати Божим обранцем.

Близько 1155 року Єфросинія неподалік від Спаської обителі збудувала іншу кам’яну Церкву Пресвятої Богородиці (білор. Царква Прасвятой Багародзіцы) і заснувала при ній чоловічий монастир, що також став центром освіти. Монастирю вона пожертвувала надіслану їй між 1156 і 1160 роками, на її прохання, від імператора Візантії Мануїла I Комніна і патріарха Константинопольського Луки Хрисоверга (грец. Λουκᾶς Χρυσοβέργης) ікону Пресвятої Богородиці (Ікона Богородиці Ефеської), писану євангелістом Лукою і яка перебувала в Ефесі (грец. Ἔφεσος, колишнє місто на західному узбережжі Малої Азії, сучасна територія Туреччини). Багатьох істориків дивує те, що посланий за іконою слуга Михаїл був направлений не єпископом Полоцьким, а самою ігуменею, і вони вважають, що в XII столітті вища церковна, а почасти й світська влада належала настоятельці полоцьких монастирів.

1161 року для Спаської церкви Єфросинія замовила полоцькому золотих справ майстру Лазарю Богші (білор. Лазар Богш) виготовлення напрестольного хреста з реліквіями, який пізніше став відомий як Хрест Єфросинії Полоцької.

1166 року Єфросинія зібралася вирушити у далеку подорож до Єрусалима поклонитися Животворящому Гробу Господньому. На прощання з Єфросинією прибувають до Полоцького монастиря брати Василько, В’ячеслав і Давид. Улюблений брат В’ячеслав приїжджає з двома доньками – Киринією та Ольгою, яких представляє сестрі й просить про благословення, що свідчить про велику шану, якою за життя користувалася Єфросинія. Перед її від’їздом він виконує волю Єфросинії, і небоги взимку 1166-1167 років були пострижені єпископом Полоцьким Діонісієм (білор. Дыянісій). Ігуменство над монастирями Єфросинія передала своїй сестрі Євдокії, яка продовжила просвітницьку діяльність сестри. Отримавши благословення єпископа Діонісія, Єфросинія вирушила разом із братом Давидом і двоюрідною сестрою Євпраксією спочатку до Константинополя (дав.-грец. Κωνσταντινούπολις, нині Стамбул (тур. İstanbul), місто в Туреччині), потім до Святої землі. 

По дорозі до Константинополя вона зустрілася з імператором Візантії Мануїлом I, який у той час ішов на війну з угорцями. Зустріч Єфросинії з імператором ставить під сумнів загальноприйняту дату паломництва – 1169 рік. Візантійський імператор востаннє воював з угорцями 1167 року, причому вирушив у похід 8 квітня на Великдень, приблизно в цей час кордонів Візантії досягли полоцькі прочани.

Після паломництва до святинь Константинополя Єфросинія, ймовірно, наприкінці квітня 1168? року прибула до Єрусалима. Місто належало хрестоносцям і правив там король Амальрік I (фр. Amaury Ier de Jérusalem, 1163 – 1174 рр.). В Єрусалимі Єфросинія вирушила до Гробу Господнього та інших святинь. Через кілька днів вона захворіла і послала брата з сестрою по святу воду на Йордан.

Після видіння ангела Єфросинія почала підготовку до своєї кончини. До грецької давньої Лаври Сави Освяченого (грец. Ἱερά Λαύρα τοῦ Ὁσίου Σάββα τοῦ Ἡγιασμένου), розташованої в Кедронській долині в Юдейській пустелі, на території Західного берега річки Йордан, нині провінція Віфлеєм, під ізраїльським військовим і цивільним контролем) вона посилає з проханням, щоб її поховали в монастирському храмі. Однак Лавра була чоловічим монастирем, і там не приймали жінок. А.А. Мельников справедливо стверджує, що бажання бути похованою в Монастирі Святого Сави було результатом наслідування Єфросинією Полоцькою способу життя Єфросинії Александрійської, яка жила під виглядом інока Ізмарагда і була похована в чоловічому монастирі. Отримавши відмову, Єфросинія посилає слугу купити місце в паперті храму Пресвятої Богородиці в Монастирі св. Феодосія Великого (Deir Dosi, Mar Dosi, або Лавра Феодосія Великого, в 11 км на схід від Віфлеєма (араб. بَيْتَ لَحْم) в Юдейській пустелі, на території Західного берега річки Йордан, нині в Палестинській національній адміністрації).

Хворіла Єфросинія 23 дні, і померла 23 травня (5 червня за новим стилем) 1173 року в Єрусалимі й була похована в Монастирі св. Феодосія Великого в паперті храму Пресвятої Богородиці.

Після захоплення 2 жовтня 1187 року Єрусалима мусульманами султана Салах ад-Діна (Саладін, араб. صلاح الدين‎), який зажадав від християн у п’ятдесятиденний термін залишити місто, ченці винесли останки Єфросинії, які потім були перенесені й покладені в Феодосієвій печері Києво-Печерського монастиря.

Церковне шанування Єфросинії в Полоцькій землі розпочалося вже наприкінці XII століття. Уже в цей час існували церковна служба преподобній Єфросинії Полоцькій і агіографічне «Житіє преподобної Єфросинії Полоцької», ймовірно, створене в одному із заснованих Єфросинією монастирів.

Її церковне шанування до XVI століття мало лише місцевий характер, і в Московській державі, до включення в Макаріївські списки, ім’я Єфросинії майже не було відомим. Однак і на Макаріївських соборах 1547 і 1549 років її офіційної канонізації не відбулося.

1871 року єпископ Полоцький і Вітебський Савва (у миру – Іван Михайлович Тихомиров) домігся, щоб до Спасо-Єфросиніївського монастиря в Полоцьку з Києва була доставлена частина мощей Єфросинії.

Рака св. Єфросинії Полоцької в Києво-Печерській лаврі. Джерело – Батюшков П.И. Белоруссия и Литва. – Санкт-Петербург, 1890. – С. 27. Суспільне надбання. Фото без змін

1893 року православною церквою було затверджено загальну службу на честь святої Єфросинії.

На початку XX століття в пресі з’явилися відомості про канонізацію Єфросинії папою Римським Григорієм X (лат. Gregorius PP. X) на 2-му Ліонському соборі 1274 року. Цьому немає документального підтвердження, але за традицією Єфросинію визнають святою і католицька, і уніатська церкви.

Дозвіл на перенесення мощей св. Єфросинії з Києва до Спасо-Єфросиніївського монастиря в Полоцьку було отримано за російського імператора Миколи II. Останки, за винятком символічної частини, були 1910 року перенесені до Полоцька. Перенесення відбувалося дуже урочисто, мощі супроводжували відомі релігійні та державні особи Росії.

Перенесення мощей преподобної Єфросинії Полоцької. Перед Спасо-Преображенською церквою в Полоцьку. Фото 5 червня 1910 року. Суспільне надбання. Фото без змін

У день смерті подвижниці – 23 травня (5 червня) – нетлінні останки привезли до Спасо-Преображенської церкви й поклали в спеціально зроблену кипарисову раку, обкладену сріблом. Віряни пожертвували на раку суму в 12 тисяч рублів. Рака була виготовлена московським фабрикантом Мєшковим за проєктом і кресленнями художника Павла Зикова. По кутах раки знаходилися капітелі, а на лицьовій стороні точна копія старовинного барельєфа, який був на труні Єфросинії в Києво-Печерській лаврі. На раці знаходилася ікона Єфросинії Полоцької на повний зріст у лежачому положенні.

Під час Першої світової війни при евакуації 1915 року останки Єфросинії були перенесені до Авраамієвого Богоявленського монастиря в Ростові (нині місто Ростов у Ярославській області Російської Федерації).

У лютому 1919 року Народний комісаріат юстиції РРФСР ухвалив постанову, згідно з якою проводилося організоване розкриття святих мощей по всій країні. 1920 року гробниця Єфросинії, що знаходилася в Ростові, була розкрита.

13 травня 1922 року вже в Полоцьку вона була розкрита повторно, виявлено погано збережене тіло, на думку присутнього вченого-археолога Дейніса він бачив і краще збережені єгипетські мумії. Останки були відправлені на атеїстичну виставку до Москви, а звідти – до експозиції Вітебського краєзнавчого музею. Усі цінності, які були при останках, зокрема 40-пудова срібна рака, були вилучені.

Під час німецької окупації віряни перенесли останки святої до Свято-Покровської церкви (білор. Царква Пакрова Прасвятой Багародзіцы) в Полоцьку, а після 23 жовтня 1943 року останки були повернуті до Спасо-Єфросиніївського монастиря, де залишаються й нині.

1984 року преподобну Єфросинію Полоцьку було зараховано до Собору Білоруських Святих.

5 червня 2007 року було освячено нову раку для мощей св. Єфросинії. Її виготовив художник Микола Петрович Кузьмич (білор. Мікалай Пятровіч Кузьміч), який відновив і Хрест Єфросинії Полоцької. Рака являє собою невеликий ковчег і має розміри 2,1 × 1,2 × 0,9 метра. Кленова рама-каркас облицьована срібними пластинами та прикрашена бронзовими золотистими барельєфами. Зображення відрізняються від первісного оригіналу. Бічні барельєфи зображують найважливіші моменти життя ігумені: момент закладення Церкви Спаса і перенесення її останків з Єрусалима до Києва. На тильному боці показано тринадцять білоруських святих і саму Єфросинію. В узголів’ї – відлитий хрест у сяйві та напис «співрозмовниця ангелів», у ногах – образ Полоцька XII століття. По периметру пропущено орнамент із кольорових емалей і виноградної лози. У верхній частині раки Єфросинія показана на повний зріст. Риза, мантія і схима святої виконані зі срібла. Нова рака є не копією колишньої раки, а самостійним авторським твором М.П. Кузьмича.

Рака з мощами преподобної Єфросинії Полоцької. Фото 7 грудня 2008 року. Джерело – Ефросиния Полоцкая. – Мінськ: ФУАинформ, 2007. – С. 68. ISBN 978—985-6721-69-7. Фото без змін