НАДГРОБОК КНЯЗЯ КОСТЯНТИНА ІВАНОВИЧА ОСТРОЗЬКОГО

Надгробок князя Костянтина Івановича Острозького (лит. Kunigaikščio Konstantino Ivanovičiaus Otrožskio antkapis, укр. Надгробок князя Костянтина Івановича Острозького), народж. 1460 р. Острог на Волині у Великому князівстві Литовському (укр. Острог, нині місто в Рівненському районі Рівненської області) – помер 11.09.1530 р. Туров, Трокське воєводство у Великому князівстві Литовському (білор. Тураў, нині місто в Житковицькому районі Гомельської області Білорусі), у віці 70 років. Костянтин Іванович Острозький був одним з найвидатніших полководців XVI століття. Сучасники порівнювали його зі стратегами античності – провів 35 битв, програв 2, брав участь в успішних кампаніях проти татар і Великого князівства Московського. Первісний надгробок князя не зберігся, він був зруйнований 1941 року разом з Успенським собором. Надгробок князя було відновлено 2021 року.

Місцезнаходження надгробка. Надгробок розташований у лівому приділі Успенського собору в північно-західному куті в ніші біля правого стовпа.

Історія. Князь Костянтин Іванович Острозький був військовим і державним діячем Великого князівства Литовського, представником православного роду Острозьких, він шанується Православною церквою України.

Костянтин був другим сином князя Івана Васильовича Острозького «Красного», онуком Василя Федоровича Острозького і правнуком святого Феодора (у миру – князь Федір Данилович Острозький).

10 серпня 1497 року, у 37 років, князь Костянтин став гетьманом великим Литовським (1497 – 1500 рр.). Крім того, новий гетьман отримав низку земельних пожалувань, що одразу зробило його, і без того багатого, найбільшим землевласником на Волині: староста Брацлавський, Вінницький і Звенигородський у 1497 – 1500 рр.

У ході Московсько-литовської війни (1500 – 1503 рр.) військо Костянтина Острозького 14 липня 1500 року було розбите біля річки Ведроша під Дорогобужем (нині місто, адміністративний центр Дорогобузького району Смоленської області Російської Федерації). Острозький разом з багатьма литовськими військовиками потрапив у полон. Московські воєводи одразу виділили Острозького з-поміж інших знатних полонених: його було відвезено до Москви, звідки його невдовзі заслали до Вологди (нині місто, адміністративний центр Вологодського району та Вологодської області Російської Федерації).

1506 року за посередництва вологодського духовенства, згідно з російським істориком Миколою Михайловичем Карамзіним (помер 1826 року) – під загрозою в’язниці, князь Острозький погодився служити великому князю Московському. Йому було надано сан боярина, а 18 жовтня 1506 року князь Костянтин склав присягу великому князю Василю III Івановичу, затверджену поручительством митрополита Московського і всієї Русі Симона. 

У вересні 1507 року Острозький під приводом огляду довірених йому військ виїхав з Москви, наблизився до московсько-литовського кордону і через густі ліси втік до Великого князівства Литовського.

1507 року князю Костянтину було повернуто його колишні староства Брацлавське, Вінницьке та Звенигородське (1507 – 1516 рр.), надано важливу в Литві посаду старости Луцького і маршалка Волинської землі (1507 – 1522 рр.), завдяки чому Острозький став головним військовим і цивільним начальником усієї Волині, а 26 листопада знову був затверджений як гетьман великий Литовський (1507 – 1530 рр.).

Під час Московсько-литовської війни (1507 – 1508 рр.) військо під командуванням Костянтина Острозького рушило через Мінськ (білор. Мінск, нині столиця Білорусі) до Борисова (білор. Барысаў, нині місто, адміністративний центр Борисівського району Мінської області Білорусі) та Орші (білор. Орша, нині місто, адміністративний центр Оршанського району Вітебської області Білорусі), яку облягали московські воєводи. При наближенні Острозького до Орші московське військо зняло облогу. Литовське військо слідом йшло за ворогом, що відходив, і зупинилося у Смоленську (нині місто, адміністративний центр Смоленської області Російської Федерації). Невдовзі князь Острозький рушив на місто Білий (нині місто, адміністративний центр Бельського району Тверської області Російської Федерації), взяв його, зайняв Торопець (нині місто, адміністративний центр Торопецького району Тверської області Російської Федерації) і Дорогобуж (нині місто, адміністративний центр Дорогобузького району Смоленської області Російської Федерації). Однак у вересні 1508 року московський воєвода князь Данило Васильович Патрикєєв на прізвисько Щеня повернув захоплені Острозьким міста в підданство московському князю.

1508 року кримські татари здійснили великий набіг, і Острозькому довелося виступити проти них. Татари були розбиті під Острогом.

1511 року в нагороду за заслуги князя Костянтина Івановича в боротьбі з Москвою і татарами великий князь Литовський видав універсал про призначення його каштеляном Віленським (1511 – 1522 рр.), що для князя Острозького мало дуже важливе значення: він увійшов до кола вищої литовської знаті і з цього часу був уже не лише волинським, а й литовським вельможею.

28 квітня 1512 року Острозький з невеликими силами в 6 тисяч чоловік здобув перемогу над татарським загоном біля Вишневця (нині селище міського типу в Кременецькому районі Тернопільської області).

Московсько-литовська війна (1512 – 1522 рр.). 1514 року московським військом з третьої спроби було взято Смоленськ і здійснено просування вглиб Литви із захопленням міст. Назустріч йому рушив князь Острозький з польсько-литовським військом. 8 вересня 1514 року в битві під Оршею московське військо було розбите. Водночас, Острозький не зміг узяти Смоленськ і повернув назад лише зайняті Москвою прикордонні фортеці.

Битва під Оршею. Невідомий художник або німецький портретист Ганс Крелль (нім. Hans Krell). Близько 1524 – 1530 рр. на замовлення Сигізмунда I або Костянтина Івановича Острозького. Національний музей у Варшаві. Суспільне надбання. Фото без змін

Фрагмент картини «Битва під Оршею». На передньому плані князь Костянтин Іванович Острозький. Близько 1524 – 1530 рр. Суспільне надбання. Фото без змін

Після повернення до Литви Острозький був нагороджений великим князем Сигізмундом (польськ. Zygmunt I Stary, лит. Žygimantas Senasis) небаченою досі нагородою: 3 грудня Костянтин Іванович був удостоєний урочистого тріумфу. Більше того, 30 листопада 1514 року Сигізмунд видав грамоту «вельможному (magnifico) Константину Ивановичу князю Острожскому, Каштеляну Виленскому, гетману В. К. Л., Старосте Луцкому, Брацлавскому и Винницкому и маршалку Волынской земли» з дозволом звести дві православні церкви у Вільно – в ім’я Святої Трійці та в ім’я Святого Миколая.

Влітку 1516 року знову прийшли татари, завдаючи великого спустошення, але лише-но рознеслися чутки про збір війська Костянтином Острозьким, татари негайно ж пішли.

З червня 1517 року в Москві з Литвою велися мирні переговори, але 12 листопада вони були перервані й розпочалися нові військові дії.

Восени 1517 року Острозький виступив з військом з Полоцька (білор. Полацк, нині місто, адміністративний центр Полоцького району Вітебської області Білорусі) на псковську землю, але після невдалого штурму Опочки (нині місто, адміністративний центр Опочецького району Псковської області Російської Федерації) був розбитий військом московських воєвод князя Федора Васильовича Лопати Телепньова-Оболенського та Івана Васильовича Ляцького і відступив назад до Литви, залишивши під Опочкою артилерію та обоз.

1518 року князь Острозький знову отримав староства Брацлавське, Вінницьке та Звенигородське (1518 – 1530 рр.).

1519 року на Литву здійснив похід калга Бахадир Герай на чолі кримського війська, спустошивши землі: львівську, белзьку й люблінську. Захопивши багату здобич і ведучи безліч полонених, кримчаки стали повертатися назад. На берегах Бугу, біля міста Сокаль (нині місто в Червоноградському районі Львівської області) їх наздогнав князь Костянтин Іванович Острозький з військом, зібраним на Волині, та з допоміжним польським загоном. Зважаючи на сили ворогів і умови місцевості, він вирішив чекати підкріплення. Однак поляки, дорікаючи йому у боягузтві, 2 серпня 1519 року самовільно розпочали битву, при чому потрапили під час атаки на руїни спаленого татарами містечка й розладнали свої лави. Попри всі зусилля князя Острозького, татари завдали його загону вельми чутливої поразки і пішли додому зі здобиччю.

25 березня 1522 року великий князь Сигізмунд призначив Костянтина Острозького воєводою Віленським. Цього ж року він став і воєводою Трокським (1522 – 1530 рр.).

1522 року Костянтин Острозький, після смерті першої дружини, вдруге одружився з княжною Олександрою Семенівною Олелькович-Слуцькою, донькою князя Семена Михайловича Олельковича-Слуцького.

2 липня 1524 року князь Острозький розгромив турків-османів під Теребовлею (нині місто в Тернопільському районі Тернопільської області).

2 лютого 1526 року, коли Костянтину Острозькому було понад 60 років, у нього народився молодший син Костянтин (Василь) Костянтинович Острозький (лит. Konstantinas Konstantinovičius Otrožskis, укр. Костянтин (Василь) Костянтинович Острозький).

На початку 1527 року, за наказом султана, загін перекопської орди в 26 000 увірвався до Польщі й спустошив воєводства Белзьке та Люблінське, а потім повертався до Криму через Волинь і Київську землю. У погоню за татарами вирушив князь Костянтин Іванович Острозький і наздогнав їх на березі річки Ольшаниці між Каневом (укр. Канів, нині місто в Черкаському районі) і Черкасами (нині місто, адміністративний центр Черкаського району та Черкаської області). Татари розташувалися тут на нічліг. Костянтин Острозький напав на них зненацька 5 лютого 1527 року і завдав їм рішучої поразки. У битві під Ольшаницею було захоплено всю здобич татар, до 40 000 полонених було звільнено. Близько 700 татар потрапило в полон, решта загинули в битві або були перебиті під час втечі.

З 1527 року Костянтин Іванович присвятив себе виключно господарській діяльності, яка відігравала значну роль у його житті. Усі вільні гроші він витрачав на купівлю нових володінь. Величезні земельні володіння Острозького разом із численними королівськими «наданьями» вимагали великої праці й клопоту з управління ними (100 міст, 40 замків, 1300 сіл; іноземці називали його володіння «Країною князя Острозького», площа володінь перевищувала сучасну Тернопільську область). Князь був опікуном Києво-Печерського монастиря, він багато зробив для його відновлення та розвитку.

Князь Костянтин Іванович Острозький помер 11 вересня 1530 року в Турові. Згідно із заповітом, його вдова Олександра Семенівна Олелькович-Слуцька поховала князя 24 вересня 1530 року в крипті Успенського собору Києво-Печерського монастиря, у лівому приділі храму в північно-західному куті в ніші біля правого стовпа. До встановлення надгробка, протягом майже п’ятдесяти років, гробниця Костянтина Острозького була накрита золототканою парчею з хрестом із перлів.

7 серпня 1579 року на замовлення сина покійного, князя Костянтина (Василя) Острозького, воєводи Київського, над похованням було споруджено пишний надгробний пам’ятник у стилістиці ренесансу з червоного мармуру.

Ефігія покійного князя 1579 року, традиційна для надгробних пам’ятників Західної та Центральної Європи. Фото початку ХХ століття. Джерело – Історія українського мистецтва. – 1967. – Т 2. Суспільне надбання. Фото без змін

Внаслідок пожежі в Успенському соборі 1718 року надгробок князя Костянтина Івановича Острозького було суттєво пошкоджено. Повністю втрачено декоративне оздоблення.

У 1722 – 1729 рр. надгробок князя було відновлено артіллю «алебастрового майстра» Йосипа Белінського. Однак нове барокове оздоблення не відповідало ренесансному надгробку.

1825 року до надгробка було прибудовано раку з балдахіном для мощей усіх преподобних печерських угодників. Таке ставлення було викликане, за сучасною оцінкою, «невіглаством і святенництвом» київського православного кліру.

Рака для мощей печерських угодників. Фрагмент поздовжнього розрізу Успенського собору з оздобленням його північної сторони. Малюнок російського художника Федора Григоровича Солнцева. Середина ХІХ століття. Джерело – Памятники старины в западных губерниях империи. Суспільне надбання. Фото без змін

У 1830-ті роки для Історичного музею в Москві було виготовлено невдалу копію надгробка, яка повернулася до Києва в 1860-ті роки і нині зберігається у сховищах Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Надгробок Костянтина Івановича Острозького. Джерело – Сава-Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России: с девятнадцатью портретами, пятью рисунками, двадцатью шестью раскрашенными изображениями малороссиян и малороссиянок в старинных одеждах, планом Берестечскаго сражения, снимками подписей разных гетманов и предводителей казаков и с картою, представляющею Малороссию под владением польским в начале XVII века. – 1842. – Ч. 1. URL: http://dlib.rsl.ru/viewer/01004074916#?page=142. Фото без змін

1843 року академік живопису і професор Імператорської Академії мистецтв Федір Григорович Солнцев прямо наполягав на тому, щоб відсунути раку з мощами печерських угодників від стіни, відкривши вигляд на надгробок. Однак цієї рекомендації не схвалив російський імператор Олександр II. Фактично до знищення 1941 року надгробок князя Костянтина Острозького залишався недоступним для пересічного ока, за винятком кількох днів 1899 року, коли в Києві відбувся XI Археологічний з’їзд.

26 листопада 1898 року під час ремонтних робіт в Успенському соборі біля лівого бічного вівтаря святого Феодосія Печерського, поруч із надгробком князя Костянтина Острозького була знайдена ніша зі скарбом – 4 олов’яні посудини та кругла дерев’яна діжка, які були наповнені австрійськими, датськими, норвезькими, німецькими, польськими, шведськими, французькими й московськими монетами XIV – 2-ї половини XVII століття. Загалом скарб складався з 6184 золотих і 9895 срібних монет загальною вагою близько 312 кг. У скарбі була золота Медаль із портретом князя Костянтина (Василя) Острозького.

Наприкінці 1890-х – на початку 1900-х рр. у київській періодиці розгорнулася бурхлива дискусія щодо доцільності подальшого існування надгробка князя Острозького. Прихильники ідеї ліквідації заперечували мистецьку цінність надгробка, безпідставно стверджуючи, що він був створений посередніми майстрами XVIII століття.

Надгробок князя Костянтина Острозького. Кінець XIX – початок XX ст. Суспільне надбання. Фото без змін

Надгробок князя Костянтина Острозького. Джерело – Киевская старина. – 1900 рік. Суспільне надбання. Фото без змін

На початку XX століття з ефігії князя були відбиті скіпетр і палець на одній з рук.

У травні 1908 року намісник Києво-Печерської лаври надіслав редакторові газети «Киевлянин» листа з приводу замітки в газеті про пам’ятник князю Костянтину Острозькому. У листі значилося, що: «Надгробие князя из алебастра, вместо оживления отрадного воспоминания о досточтимой и достопамятной личности покойного, производит на благоговейного русского человека впечатление предмета, по замыслу крайне не удачного, а по виду, размещённого в церкви, в ряду находящихся здесь икон. В 1825 году, по лаврскому архивному делу № 1602-м, памятник тщательно скрыт от взоров богомольцев большим киотом. Киот устроен в соответствие такому же киоту при противоположной стене над гробом преподобного Феодосия, назначен от для помещения в нём частиц св. мощей преп. Печерских для которых и был устроен гроб. В 1825 году была написана и поставлена между колонами новосооружённого киота икона преп. Печерских для закрытия памятника князю. Для археологов и других людей науки не было препятствия для обозрения памятника в удобное время».

28 січня 1910 року генерал-губернатор Київський, Подільський і Волинський направив митрополитові Київському, священноархімандриту Лаври Флавіану листа з приводу пам’ятника князю Костянтину Острозькому: «В храме в левом северо-западном углу, над ракою с частицами святых мощей Угодников печерских возвышается массивный балдахин, который сокрывает помещённый в нише лепной гипсовый саркофаг, сооружённый в память князя К.И. Острожского. Небрежность позы, приданной художником фигуре князя, облачённой в латы, находится в некотором несоответствии со святостью места и несомненно поселяла смущение в умах монашествующей братии и богомольцев. Это обстоятельство побудило Лавру 85 лет назад соорудить монументальную сень, что представило значительные неудобства и тесноту. В тоже время, произведение неизвестного художника XVI века, представляет исторический интерес, будучи чрезвычайно характерным для данной эпохи. В интересах науки стоит передать памятник для дальнейшего хранения в Киевский Городской Музей Императора Николая II (ныне Национальный художественный музей Украины), в ведение Общества любителей древности и искусств. Таким образом, саркофаг князя не будет уничтожен и станет доступным для всеобщего обозрения».

17 лютого 1910 року на лист генерал-губернатора Київського від 28 січня 1910 року вийшла Резолюція Духовного собору Києво-Печерської лаври: «Духовный собор Лавры согласился передать гипсовый саркофаг князя Константина Ивановича Острожского на дальнейшее хранение в Киевский Городской Музей Императора Николая II, в ведение Общества любителей древности и искусств. Предложено подготовить рапорт в Святейший Синод с просьбой разрешить передачу саркофага в музей». Але, завдяки протестам громадськості скульптуру перенести до музею не вдалося.

У 1931 – 1932 рр. проведено реставрацію надгробка. Встановлено, що пам’ятник тричі фарбували олійними фарбами – коричневою, білою та сірою. Оригінал скульптури було виготовлено з червоного мармуру. Крім того, пам’ятник був розбитий на шматки і його двічі реставрували. Перша реставрація була виконана досить уважно, з відновленням втрачених частин червоною фарбованою масою. Вдруге реставрація виявилася невдалою. Відсутні фрагменти відтворені вапном з алебастром.

3 листопада 1941 року надгробок князя було втрачено разом з Успенським собором.

На початку 1990-х років під час реставраційних робіт відновлено підземний некрополь Успенського собору, потривожено й прах князя Костянтина Острозького.

2014 року Надзвичайним і Повноважним послом Литовської Республіки в Україні Пятрасом Вайтєкунасом (лит. Petras Vaitiekūnas) було ініційовано проєкт з відновлення надгробка князю Костянтину Острозькому, який не був відновлений у процесі відновлення Успенського собору. Проєкт перебуває під опікою литовської та української сторін.

З 2016 року основну підтримку проєкту відновлення надгробка надає створений Благодійний фонд «Корона князів Острозьких». Творчий колектив проєкту інтернаціональний: український скульптор Олесь Юрійович Сидорук, український скульптор-монументаліст Борис Юрійович Крилов і професор Вільнюської художньої академії Арунас Сакалаускас (лит. Arūnas Sakalauskas).

Макет надгробного пам’ятника князю Костянтину Острозькому. Автори: Б. Крилов, О. Сидорук, А. Сакалаускас. Фото 24 січня 2016 року. Автор – Юля Крилова. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін

22 серпня 2018 року указом №232/2018 президента України Петра Олексійовича Порошенка 30-й окремій механізованій бригаді (30 ОМБр) ЗС України було присвоєно почесне найменування «імені князя Костянтина Острозького» (укр. 30-та окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького (30 ОМБр)).     

24 серпня 2021 року в Успенському соборі, до Дня Незалежності України, відкрили відновлений пам’ятник Костянтину Острозькому. Надгробок встановлено на його історичному місці, де він знаходився з самого початку. 25 серпня 2021 року президент Литви Гітанас Науседа (лит. Gitanas Nausėda) з дружиною відвідали Успенський собор.

Фото 25 серпня 2021 року. Джерело – https://www.ukrinform.ru/rubric-tourism/3303780-v-kievopecerskoj-lavre-otrestavrirovali-pamatnik-konstantinu-ostrozskomu-tkacenko.html. Фото без змін

Фото 25 серпня 2021 року. Джерело – https://www.ukrinform.ru/rubric-tourism/3303780-v-kievopecerskoj-lavre-otrestavrirovali-pamatnik-konstantinu-ostrozskomu-tkacenko.html. Фото без змін

Фото 25 серпня 2021 року. Джерело – https://vechirniy.kyiv.ua/news/55827/. Фото без змін

7 вересня 2024 року, напередодні 510-ї річниці битви під Оршею, бійці Сил оборони України зібралися, щоб вшанувати спадщину предків. Свій прапор до храму передала 30-та окрема механізована бригада ім. князя Костянтина Острозького. Передача військового прапора має особливе значення, це символ зв’язку між поколіннями воїнів, які століттями захищали наші землі від агресора.

Фото 7 вересня 2024 року. Сайт – Національний заповідник Києво-Печерська лавра. Фото без змін

Розпочато наступний етап складних реставраційних робіт декорацій самої зали, де знаходиться надгробок.

Відновлений надгробок князя Костянтина Івановича Острозького. Джерело – https://vechirniy.kyiv.ua/news/73780/. Фото без змін

 

Опис надгробка. Надгробок князя Костянтина Івановича Острозького в Успенському соборі Києво-Печерської лаври – рідкісний зразок української пластики, яскравий вияв сарматської ідеології 2-ї половини XVI століття, виконаний у дусі традицій і настроїв італійського Відродження. Був композиційно-ідеологічним стрижнем інтер’єру Успенського собору. Вважається символічним виявом покликання до модернізації православ’я, що здійснювалася центром, згуртованим навколо дому князів Острозьких.

Ефігія князя Костянтина Острозького, традиційна для надгробних пам’ятників Західної та Центральної Європи. Фото початку ХХ століття. Джерело – Історія українського мистецтва. – 1967. – Т 2. Суспільне надбання. Фото без змін

Найраніший докладний опис надгробка князя Костянтина Острозького залишив член посольства патріарха Антіохійського Макарія, Павло Алеппський (араб. بولس ابن مكاريوس الزعيم الحلبي‎), який 26 червня 1654 року відвідав Києво-Печерську обитель. У його описі Успенської церкви сказано: «Во втором отделении нартекса, справа от присутствующих очень высокая, большая арка, которая заходит за архиерейское место, внутри она вся из мрамора с письменами; откосы с той и с другой стороны покрыты блестящим мрамором с резными украшениями (барельефами): на нём изображены люди, кони, битвы, колесницы и пушки тонкой чёткой работы, которая поражает удивлением разум. На половине этой арки присутствуют очертания продолговатого стола, на котором спит человек с бородой, в железных доспехах; она сделана из твёрдого красного камня, похожего на порфир, и ничем не отличается от полной человеческой фигуры. Она лежит на боку, оперевшись на локоть, подложив правую под голову; одно колено его возложено на второе; на голове позолоченная корона, на груди золочёные цепи. Эта работа поражает удивлением разум. Нам рассказывали, что он был царём над руськими, уверовал в Христа где-то 600 лет назад и выстроил эту церковь. Напротив него, с северной стороны, находится изображение его сына с длинной белой бородой». У XIX столітті під час реставрації собору портрет Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького було збито разом зі штукатуркою, збереглися лише фотографії, на яких обличчя заретушоване.

Коронована голова Костянтина Івановича Острозького. Фрагмент ефігії 1579 року. Фото початку ХХ століття. Джерело – Історія українського мистецтва. – 1967. – Т 2. Суспільне надбання. Фото без змін

Джерела містять два варіанти епітафії, яка була розміщена на надгробку. Найраніший текст поданий 1638 року іноком Печерського монастиря Афанасієм Кальнофойським у його книзі «Тератургіма», куди були записані надгробні епітафії фундаторів обителі. У розділі 12 є епітафія князя Костянтина Острозького: «Константин Ивановичь, князь Острожский, воевода Троцкий, гетман Великого Княжества Литовского, после многих побед сражённый смертию, здесь похоронен 1533 года от Р. X., имел 70 лет отроду. Побед им одержано 63. Одержавши над Москвой и татарами шестьдесят три победы, кровью окрашены – Рось, Днепр, Ольшанка, он кроме сего основал много замков, много монастырей, много святых церквей, как в княжестве Острожском, так и в столичном городе Великого Княжества Литовского Вильне; щедро одарил храм Пречистой Богородицы Печерской, в котором после смерти и был положен. Основал для убогих приюты, для детей школы, для людей рыцарских оставил в Марсовой Академии копья с саблями. Напиши с приятностию: Сципиону руському Константину Ивановичу Острожскому, гетману Великого Княжества Литовского – да будет всё это надгробием» (в оригінале – польська мова).

Інший і повніший варіант епітафії розміщено в одному з рукописних збірників Софійського собору в Києві: «Эпитафион. Бог наш Троица Отец и Сын и Святой Дух, в единстве поклоняемый, им же живём и движемся и есть. Года от сотворения мира 7023, и от рождества Сына Божьего 1526. Предстал перед смертью благоверный и христолюбивый, просвещённый и могучий князь Константин Иванович Острожский, славный во всей Руси, сын рода князей руських, воевода Троцкий, гетман Великого княжества Литовского, этот известный храбростью и преодолел и победил с помощью всесильного Бога супостатов королевства польского. Он же с юных лет и до старости с верой служил, и немало великих битв выиграл, все 60, а больших Три: на Белой Церкви, у Орши, у Днепра, и Гольшаницы-реки. Ещё в заключении 7 лет долго сидел; затем от властителя отцом был назван. Жизнь эту окончил в 70 лет с великой жалобой и плачем людским. Здесь же погребено тело его в лавре преподобных отцов наших Антония и Феодосия Печерских. Гроб этот высечен сыном его благоверным князем Константином, в святом крещении Василием Острожским, воеводой Киевским, маршалком земли Волынской, старостой Владимирским, и в память о нём установлен года 1579, месяца августа 7. Как предстал перед смертью, до этого года 1693 – Имел лет 167, а могиле лет 114, по смерти лет 50 и три поставлено» (в оригінале – російська мова. Дата смерті вказана помилково).

Припускають, що автором надгробка міг бути майстер львівської школи Себастьян Чесек (Чешек) (укр Себастян Чесек або Чешек, помер після 1612 року). Згідно з описами пам’ятника та збереженими фотографіями, князя було зображено лежачим на боці в латах і широко розкинувши ноги, загнувши праву ногу під високо піднесене коліно лівої ноги. Статуя покійного князя, традиційна для надгробних пам’ятників Західної та Центральної Європи.

У скульптурі князя втілено класично-ренесансний мотив, момент переходу до сну, коли його легко сплутати з пробудженням. У своєму мотиві «законсервованого руху» і скульптурної пластики вона перегукується з сарматським портретом. Таким чином, надгробок князя Костянтина Острозького можна вважати яскравим втіленням сарматизму. Як підмітив український арткритик, історик мистецтва Олег В’ячеславович Сидор-Гібелінда: «… портрет князя является портретом его рыцарского доспеха, со всеми замками, ремешками, полосами и заклёпками, к которым автоматически прилагаются и цепи на груди, корона с бородой, и только потом – его имперсональное лицо, в котором при желании можно прочитать что угодно: tabula rasa – как раз для непредвзятых интерпретаций. Его пластика – это система плоскостей, которые вступили между собой в союз, чтобы притвориться объёмом, и это им почти удалось».