ПЕЧАТКИ КНЯГИНІ МАРИНИ

Свинцева висяча печатка з Києва. Найранішою з давньоруських печаток, що належать жінкам, вважається печатка «княгині Марії», виявлена розкопками Імператорської археологічної комісії 1909 року під керівництвом російського археолога-реставратора Дмитра Васильовича Мілєєва в митрополичому саду Софійського монастиря в Києві. На лицьовому боці печатки зображена княгиня в імператорському вбранні, ліворуч від неї вертикально «МАРН», праворуч – кілька нечітко відтиснутих знаків (а – аверс), а на зворотному боці – під титлом горизонтально виконана благопобажальна формула «Г[оспод]и помози рабѣ своеи Мари», у чотири рядки (b – реверсі).

Печатка княгині Марини («княгині Марії»). Тип 116. Садиба Софійського монастиря в Києві. Джерело – Булгакова В.И. Софийский корпус печатей: древнерусские и византийские находки на территории Софийского собора в Киеве. – 2003. – С. 59–74. – Рис. 7. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6327/1/%d0%9f%d0%b5%d1%87%d0%b0%d1%82%d0%b8%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b3%d0%b8%d0%bd%d0%b8%20%d0%9c%d0%b0%d1%80%d0%b8%d0%bd%d1%8b.pdf. Фото без змін

.

Наразі печатка вважається втраченою, але з моменту першої публікації Імператорською археологічною комісією, Археологические исследования в Киевской губернии (Свод газетных известий). 2. Раскопки в усадьбе Софийского собора. 1910. Прибавление к выпуску 34, 171 – 176, ця знахідка викликала активне обговорення у дослідників. Головним питанням була ідентифікація її власниці. Окрім явно помилкової першої версії російського церковного історика Миколи Івановича Петрова (помер 1921 року) про приналежність печатки великому князю Київському Ярославу Володимировичу «Мудрому» (укр. Ярослав Володимирович), знахідка з різною аргументацією атрибутувалася:

– Добронезі Марії (укр. Добронега Володимирівна, померла 1087 року), доньці великого князя Київського Володимира I Святославича (укр. Володимир Святославич), виданій заміж за князя Польщі Казимира І «Відновителя» (пол. Kazimierz I Odnowiciel), з Протоколу засідань Нумізматичного відділення за 1913 рік «Записки Нумизматического отделения Императорского Русского археологического общества»;

– дружині князя Чернігівського, великого князя Київського Святослава II Ярославича (укр. Святослав Ярославич, помер 1076 року), версія російського та радянського історика Миколи Петровича Лихачова (помер 1936 року);

– дружині князя Чернігівського Святослава Ольговича (укр. Святослав Ольгович, помер 1164 року), версія М.П. Лихачова та радянського й російського археолога Бориса Олександровича Рибакова (помер 2001 року);

– дружині князя Чернігівського, великого князя Київського Всеволода II Ольговича (укр. Всеволод Ольгович, помер 1146 року), версія радянського й російського історика Валентина Лаврентійовича Янина (помер 2020 року) та Вікторії І. Булгакової (2003 рік);

– «Мономахині», 1-й дружині князя Переяславського, великого князя Київського Всеволода I Ярославича (укр. Всеволод Ярославич, помер 1093 року), матері князя Володимира «Мономаха», версія російського історика Дмитра Михайловича Котишева (2006 рік).

Такій варіативності сильно сприяла не лише поширена анонімність давньоруських княгинь у літописах, що згадуються лише за іменем чоловіка, а й гранична стислість публікації знахідки з повною відсутністю опису умов виявлення та археологічного датування контексту.

Єдине, у чому дослідники були солідарні, це визначення імені власниці печатки як «Марія». У цій інтерпретації відіграли роль два чинники: перший – це власне напис «МАРН» на печатці, логічним прочитанням якого цілком могло б бути недописане ім’я «Марія», і другий – існування ще двох типів печаток із грецькими написами. Один представлений печаткою черниці Марії, текст якої уточнює статус її власниці як шляхетнішої архонтиси (В.Л. Янін, 1970 рік), а другий – новгородською печаткою з грецьким благопобажальним написом і схожим із київською знахідкою написанням імені МАРН (В.Л. Янін і радянський та російський археолог, фахівець у галузі нумізматики та сфрагістики Давньої Русі Петро Григорович Гайдуков, 1998 рік).

.

***

Свинцева висяча печатка з київського Подолу. Печатка була виявлена 2007 року командою археологів під керівництвом українського археолога Наталі Віталіївни Хамайко в ході археологічних розкопок на київському Подолі, вулиця Спаська, 35, який у давньоруський час виконував роль торгово-ремісничого центру столиці. Знахідці 2015 року була присвячена спеціальна публікація Н.В. Хамайко «Печатки княгині Марії». Садиба, де була виявлена печатка, демонструвала концентрацію імпорту в шарах ХІ – ХІІ ст., а безпосередньо горизонт 9, з якого походить знахідка, – наявність фрагментів візантійського скла й поливного посуду, анонімні візантійські фоліси (бронзові монети) – свідчив про візантійський вектор зв’язків власника садиби. Походження печатки зі стратиграфічно закритого горизонту, датованого за супутніми знахідками останньою чвертю ХІ століття, дозволило уточнити датування типу 116 за В.Л. Яніним.

Печатка 2007 року повністю повторює знайдену в садибі Софії Київської 1909 року та відтиснута тією ж штемпельною парою. Згідно з Н.В. Хамайко, про це говорить збіг таких дрібних деталей, як елементи вбрання зображеної на аверсі жінки, місця вигину точкового обідка, ідентичний чотирирядковий напис на реверсі та особливості накреслення літер, нечіткість відтиску лівої колонки напису на аверсі.

Печатка княгині Марини («княгині Марії»). Київ, Поділ, за Н.В. Хамайко. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6327/1/%d0%9f%d0%b5%d1%87%d0%b0%d1%82%d0%b8%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b3%d0%b8%d0%bd%d0%b8%20%d0%9c%d0%b0%d1%80%d0%b8%d0%bd%d1%8b.pdf. Фото без змін

.

Ім’я власниці печатки «МАРН», услід за вже наявними визначеннями, було інтерпретовано як «Марія». А саму печатку Н.В. Хамайко атрибутувала великій княгині Київській, 2-й дружині великого князя Київського Всеволода I Ярославича, мачусі князя Володимира «Мономаха» (померла 1111 року).

.

***

Свинцева висяча печатка з Чернігова. 2007 року в ході розкопок 2007 – 2008 рр. під керівництвом українського археолога Олени Євгеніївни Черненко та чернігівського археолога Андрія Леонідовича Казакова у північно-східній частині чернігівського Детинця поблизу зруйнованої давньоруської Благовіщенської церкви в культурному шарі кінця ХІ – початку ХІІ ст., що передував будівництву церкви, була виявлена печатка. Будівельний горизонт маркували характерні нашарування будівельного сміття: уламки цегли-плінфи, цем’янки, виплески розчину тощо. До горизонту, що передував будівництву, належали об’єкти, які містили типові для шарів Чернігова Х – ХІ ст. матеріали. Котловани цих об’єктів заповнював щільний ґрунт, насичений вапняним розчином. Останню обставину можна пов’язати з підготовкою ділянки під будівництво церкви. На думку Є.Є. Черненко, імовірно, ця ділянка була звільнена від забудови, а котловани знесених споруд не лише засипали, а й пролили розчином, щоб ущільнити структуру ґрунту й запобігти його просіданню. Цьому висновку відповідають і спостереження Б.О. Рибакова, який зазначив у ході розкопок церкви 1946 року сліди вирівнювання будівельного майданчика біля стін церкви, що передували монументальному будівництву. Виходячи з літописної згадки про освячення Благовіщенської церкви 1186 року, верхню межу часу втрати печатки можна підняти аж до 1180-х років.

Печатка двостороння, на аверсі в місці виходу каналу для шнура має загин металу, можливо, утворений під час зривання печатки з документа.

Печатка княгині Марини. Тип 116, варіант 2. Чернігів, розкопки Є.Є. Черненко та А.Л. Казакова, 2007 рік. Фото Н.В. Хамайко. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6327/1/%d0%9f%d0%b5%d1%87%d0%b0%d1%82%d0%b8%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b3%d0%b8%d0%bd%d0%b8%20%d0%9c%d0%b0%d1%80%d0%b8%d0%bd%d1%8b.pdf. Фото без змін

.

Печатка відтиснута двічі, з майже протилежним розворотом штемпеля, на 160°, що призвело до накладання зображень і написів. Обидва рази відбиток набагато чіткіше пропечатався в лівій частині аверса, і, відповідно, правій частині реверса.

Печатка княгині Марини. Тип 116, варіант 2. Чернігів, розкопки Є.Є. Черненко та А.Л. Казакова, 2007 рік. Реконструкція відтисків, малюнок Н.В. Хамайко. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6327/1/%d0%9f%d0%b5%d1%87%d0%b0%d1%82%d0%b8%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b3%d0%b8%d0%bd%d0%b8%20%d0%9c%d0%b0%d1%80%d0%b8%d0%bd%d1%8b.pdf. Фото без змін

.

Діаметр печатки 40 × 37 мм, товщина 3-5 мм. Вага 46,90 г.

На аверсі – поясне анфасне зображення. Обличчя без деталізації, передане овальною опуклістю. На голові діадема з тринамистинним перловим декором по центру та по краях, від неї спускаються підвіски з тринамистинними закінченнями. Хітон з облямованим перлами коміром, поверх нього – багато прикрашені оплечя та лор. У лівій руці – хрест, права піднята в благопобажальному жесті. По колу – точковий обідок діаметром 27-28 мм.

Av.: Ліворуч кирилічний напис під титлом:

Літера R у дзеркальному написанні.

Праворуч напис не читається.

Rv.: Кирилічний напис у чотири рядки під титлом:

= Г[оспод]и помози рабѣ своеи Мари

.

Ліворуч у верхній частині на обох відтисках рельєф літер читається набагато гірше. Праворуч і внизу, навпаки, літери видно дуже чітко.

Літери на штемпелі виконані точковим пуансоном.

Точковий обідок по колу, діаметром 28 мм. Канал для шнура перебуває по центру. Уздовж лінії проходження шнура на аверсі помітна тріщина металу. Відтиск шнура гладкий, очевидно, шнур був шкіряний. У місці, де метал відігнутий, видно, що всередині були дві смужки, що марковано ребром по центру внутрішньої поверхні, утвореним потраплянням металу в проміжок між ними.

Дослідження складу металу не проводилося.

Порівняння з двома печатками з Києва показує повну схожість у деталях оформлення постаті та точкового обідка, але виявляє відмінність у написанні літер. Літера Р на аверсі нанесена дзеркально, як і на київських екземплярах печатки, але в латинському варианті – R. Літера Б на реверсі в слові «РАВѢ» також має неслов’янське накреслення – В, більш характерне для грецької або латинської абетки. Титло, на відміну від штемпеля київської печатки, перебуває ліворуч, над літерою М. Літери напису пропрацьовані ударами пуансона, чого не помітно на київських екземплярах. Створюється враження, що або для виготовлення штемпелів використовувався спільний маточник, підправлений перед повторним ударом, або підправлялася безпосередньо перша штемпельна пара.

У першій публікації Є.Є. Черненко 2017 року «К вопросу об истории Благовещенской церкви в Чернигове» інформація про печатку була подана лише як повідомлення з попередньою атрибуцією. У статті печатка була визначена як така, що належала княгині Марії, без ідентифікації власниці, і датована кінцем ХІ – початком ХІІ ст. за аналогією з київською печаткою 1909 року.

Згідно зі статтею «Печати княгини Марины», опублікованою 2020 року, автори Бранислав Лесак (словац. B. Lesák), Н.В. Хамайко, Є.Є. Черненко, чернігівська печатка належить до типу 116 за В.Л. Яніним (1970), але іншою парою штемпелів.

.

***

Свинцева висяча печатка з Братислави (словац. Bratislava), столиці Словаччини. 2009 року у внутрішньому дворі Братиславського Граду (словац. Bratislavský hrad) під час масштабних археологічних досліджень 2008 – 2011 рр., де було досліджено загалом 835 м², виявлено печатку.

Братислава з Братиславським Градом. Сайт – My Danube travel. Фото без змін

.

Братислава, центр: 1 – Братиславський Град, позначено місце знахідки печатки; 2 – історичний центр; 3 – Дунай. Джерело – mapka.gku.sk. https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6327/1/%d0%9f%d0%b5%d1%87%d0%b0%d1%82%d0%b8%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b3%d0%b8%d0%bd%d0%b8%20%d0%9c%d0%b0%d1%80%d0%b8%d0%bd%d1%8b.pdf. Фото без змін

.

З ХІ століття замок став важливою прикордонною фортецею Угорщини (угор. Magyarország) і разом із замками Мошон (угор. Mochon), Шопрон (угор. Sopron) та Дьйор (угор. Győr) захищав західні кордони королівства.

Братиславський Град. Фото 23 вересня 2010 року. Автор – LMih. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін

.

Цитадель займає найвищий майданчик на території Братиславського Граду. Вершина майже горизонтального плато замкової гори, що сягає 212,95 метра над рівнем моря, створює неправильну поздовжню форму, орієнтовану вздовж довгої осі приблизно в напрямку захід – схід. Своєю висотою майданчик цитаделі відокремлюється від решти замку й розташований у місці максимального наближення надзаплавного плато до русла річки Дунай (словац. Dunaj).

Перші систематичні археологічні дослідження замкового комплексу були проведені ще в 1958 – 1966 рр. Під час досліджень 2008 – 2011 рр. територія розкопок була розділена мережею контрольних бровок, що сформували 33 ділянки, орієнтовані паралельно північному крилу замкового палацу, і 12 оглядових розрізів.

Двір Граду, план місця розкопок. Червоним виділені ділянки NS 5/2009 (вище) і NS 7/2009 (нижче). Креслення Бранислава Лесака. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6327/1/%d0%9f%d0%b5%d1%87%d0%b0%d1%82%d0%b8%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b3%d0%b8%d0%bd%d0%b8%20%d0%9c%d0%b0%d1%80%d0%b8%d0%bd%d1%8b.pdf. Фото без змін

.

Здебільшого розміри ділянок становили 4 × 4 метри, а в разі потреби збільшувалися. Метод вертикально-спрямованих розкопок полягав у комбінації стратиграфічних розрізів і ручного відбору проб із виділених шарів. Культурні відкладення, пов’язані з поселенням XI – XII ст., вдалося простежити на площі близько 240 м².

Висяча печатка була знайдена на ділянці NS 5/2009, розташованій неподалік північного крила замкового палацу, у заповненні об’єкта 45/2009.

Ділянка NS 5/2009, 1 – знахідка печатки. Креслення Бранислава Лесака. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6327/1/%d0%9f%d0%b5%d1%87%d0%b0%d1%82%d0%b8%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b3%d0%b8%d0%bd%d0%b8%20%d0%9c%d0%b0%d1%80%d0%b8%d0%bd%d1%8b.pdf. Фото без змін

.

Об’єкт 45/2009 було виявлено у східній частині ділянки, на позначці 212,06 метра над рівнем моря. Він був впущений у попередній горизонт поселення (об’єкт 63/2009, NS 5/2009, профіль B-B´, шар 617). Дно об’єкта перебувало на 39 см нижче за рівень запуску (позначка 211,67 метра). Частково він був прорізаний сучасними перекопами з півночі та півдня, а в східному напрямку об’єкт заходив під контрольні бровки між ділянками NS 5/2009 і NS 4/2009 (праворуч), що не дозволило дослідити його повністю.

Заповнення споруди складалося з горизонтально відкладених антропогенних глинисто-піщаних шарів із включеннями вугілля, печини та попелу, виявлених в інтервалі від 211,60 до 212,10 метра (NS 5/2009, профіль B-B´, шар 603a, 603c, 603e, 603d, NS 4/09, профіль D-D’, шар 603d). Шари на його нижньому рівні, імовірно, були пов’язані з його використанням (NS 5/2009, профіль B-B ‘, шар 604, 606d, NS 4/09, профіль D-D’, шар 606n, 606o, 623b).

Ділянка NS 5/2009, секція B-B´. Автор – Б. Габура, геодезист. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6327/1/%d0%9f%d0%b5%d1%87%d0%b0%d1%82%d0%b8%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b3%d0%b8%d0%bd%d0%b8%20%d0%9c%d0%b0%d1%80%d0%b8%d0%bd%d1%8b.pdf. Фото без змін

.

Нижня частина об’єкта 45/2009 була чітко відокремлена шаром глини (NS 5/2009, профіль B-B´, шар № 708).

Місцезнаходження свинцевої печатки перебувало на позначці 211,72 метра (NS 5/2009, профіль B-B’, інтерфейс рівня 603d – 604). Супутні знахідки із заповнення об’єкта 45/2009: фрагменти обмазки та окремі фрагменти кераміки. Об’єкт був впущений у культурний шар поселення X – XI ст. і датований методом інтерпретації вертикальної стратиграфії кінцем ХІ – 1-ю половиною ХІІ ст. (B. Lesák, J. Kováč, Andrej Vrtel, 2012 рік).

2012 року в попередній публікації як коментар до ілюстрації печатки її автори J. Šedivý і словацький археолог, історик Тетяна Штефановичова (словац. Tatiana Štefanovičová), з посиланням на консультації радянського та українського археолога Федора Олександровича Андрощука і Є.В. Степанової, прочитали напис на аверсі як: «М/А/Р//И/А» і на реверсі: «Г[оспод]Н ПОМ/[о]ЗН РАБ[ь]/СВОЄН М/АРИМ», атрибутувавши печатку як тип 116 за В.Л. Яніним (1970). Власницею печатки було названо дружину князя Чернігівського, великого князя Київського Всеволода II Ольговича – Марію Мстиславну (укр. Марія Мстиславна, померла 1179 року). А час випадіння печатки в культурному шарі Братислави визначено в межах 1-ї половини ХІІ століття.

Для хронологізації вертикальної стратиграфії були використані знахідки, виявлені в синхронних шарах сусідніх ділянок. Йдеться про знахідки на ділянці NS 7/2009, приблизно на позначці 211,60-211,70 метра, де були виявлені залишки кам’яних конструкцій 46/2009 і 46b/2009. Вони включали знахідки трьох монет, угорських анонімних денаріїв старшої групи, що мали обіг на рубежі XI – XII ст. Визначення нумізматичних матеріалів виконав і результати опублікував 2013 року Ян Хунка (словац. Ján Hunka) з Інституту археології Словацької академії наук (словац. Archeologický ústav Slovenskej akadémie vied) у м. Нітра (словац. Nitra), Словаччина.

Ділянка NS 7/2009, 2, 3, 4 – знахідки монет. Креслення Бранислава Лесака. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6327/1/%d0%9f%d0%b5%d1%87%d0%b0%d1%82%d0%b8%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b3%d0%b8%d0%bd%d0%b8%20%d0%9c%d0%b0%d1%80%d0%b8%d0%bd%d1%8b.pdf. Фото без змін

.

Ці монети не мають імені якого-небудь государя, але мають типові для них прості хрести, доповнені колами й трикутниками. Таке зображення, безсумнівно, ґрунтується на художніх ідеях доби королів Угорщини Кальмана I «Книжника» (угор. Könyves Kálmán, словац. Koloman, 1095 – 1116 рр.) і Бели II (угор. II. (Vak) Béla, 1131 – 1141 рр.).

У своїй публікації 2014 року Бранислав Лесак (словац. B. Lesák), J. Kováč та Andrej Vrtel зазначили, що хоча й не прямо, але все ж модель інтерпретації вертикальної стратиграфії всередині ділянки NS 30/2009 показує зв’язок між культурними відкладеннями кінця XI – 1-ї половини XII ст. зі знайденою печаткою. Контекст поселення підтверджується знахідками монет королів Угорщини Ласло I Святого (угор. I. Szent László, словац. Ladislav I, 1077 – 1095 рр.), Кальмана I «Книжника» (1095 – 1116 рр.) і Бели II (1131 – 1141 рр.).

Знайдена печатка двостороння, дуже доброї збереженості.

Печатка княгині Марини. Тип 116а. Братиславський Град. Розкопки 2009 року. Фото (угорі) – П. Хоранського. Малюнок (унизу) – З. Нагевої. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6327/1/%d0%9f%d0%b5%d1%87%d0%b0%d1%82%d0%b8%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b3%d0%b8%d0%bd%d0%b8%20%d0%9c%d0%b0%d1%80%d0%b8%d0%bd%d1%8b.pdf. Фото без змін

.

Діаметр 31 мм, товщина 5-6 мм. Вага 25,9 г.

Канал для шнура перебуває по центру. Отвір у верхній і нижній частині печатки один, прямокутної форми, злегка змінений.

На аверсі – поясне анфасне зображення. Обличчя з деталізованими рисами: добре читаються брови, очі, ніс і губи. На голові діадема, від неї спускаються підвіски з тринамистинними закінченнями. Одяг без деталізації, добре читається лише верхня накидка з рельєфною облямівкою, поверх якої, можливо, обгорнутий лор. У правій руці – хрест, ліва піднята в благопобажальному жесті. Точковий обідок по колу, діаметром 26 мм

Напис:

Av.: Ліворуч вертикально три знаки з титлом над «Н», останній знак нестандартний:

Праворуч вертикально три знаки в дзеркальному відображенні:

За аналогією з печатками типу 116 за В.Л. Яніним, напис має включати ім’я «МАРН҃», записане в цьому випадку у два стовпці з помилкою різьбяра матриці у вигляді дзеркального розташування початку напису та дзеркальним накресленням курсивної «а».

Варіанти закінчення напису залежать від трактування нижнього лівого знака, який найбільше нагадує грецьку лігатуру «ГI». У першому варіанті читання напис матиме вигляд «МАРН҃ АГІ[a]».

Другий варіант, російського лінгвіста й текстолога Олексія Олексійовича Гіппіуса, прочитання виходить із положення, що імена на аверсі та реверсі печатки збігаються, звідси напис на аверсі «МАРН҃NА» (Марина). У цьому випадку різьбяр написав «МА» праворуч, потім «РИН» ліворуч, а потім додав «А» на вільне місце праворуч. Судячи із запису «Н҃» з титлом, різьбяр первісно мав намір дати ім’я у скороченні, що й спричинило подальші проблеми з розміщенням закінчення імені.

Зазначимо, що грецький варіант читання аверса як «Μαρη[να] αγί[α]» також не може бути зовсім виключений, але в будь-якій версії про зображення святої на аверсі натрапляємо на серйозну проблему ідентифікації такої персони, оскільки іконографічна традиція наділяти святих царськими шатами, незалежно від їхнього походження, належить до значно пізнішого часу.

Rv.: Напис реверса кирилічний. Розташований у п’ять рядків під титлом:

= Г[оспод]и пом[о]зи рабѣ своеи Маринѣ

.

Точковий обідок по колу, діаметром 28 мм.

.

***

Зіставлення печаток. Погана збереженість київської знахідки 2007 року та проблематичність читання напису праворуч від постаті могла б бути компенсована прочитанням напису на печатці з Чернігова. Але, якщо на київських екземплярах права сторона аверса лише нечітко відтиснута, на чернігівському екземплярі через подвійний відтиск з розворотом печатки ця частина повністю не читається. Мабуть, проблема полягала в кліщах буллотирія, які до часу виготовлення чернігівської печатки забезпечували дедалі помітніший перекіс.

Майстер, який оновлював штемпельну пару, використав латинські або грецькі літери замість кирилиці. Подібне використання латиниці в комбінації з грецькою абеткою в написах на монетах і печатках характерне для Візантії, що змушує припускати іноземне походження різьбяра.

Братиславська печатка трохи менша за діаметром, але зберігає на аверсі ту саму «імператорську» іконографію. Різьбяр напису на звороті допустив одну помилку, проте накреслення знаків тут повністю аналогічне київській групі печаток типу 116, можливо, навіть є підстави говорити про один почерк. Порівняння братиславської знахідки з київськими та чернігівською печатками, за дуже близької палеографії написів, усе ж виявляє помітні відмінності в деталях оформлення і лицьового, і зворотного боків.

Аv.: На відміну від печаток типу 116, у братиславської пропрацьовані риси обличчя; зате вінець княгині виконаний більш схематично, на ньому відсутні тринамистинні закінчення; деталі одягу виконані по-іншому, немає пропрацювання деталей лора і взагалі немає оплечя; хрест зображений не в лівій руці, а в правій; ліва піднята в благопобажальному жесті, що показує дзеркальне розташування відносно київської та чернігівської постатей і означає помилку різьбяра, який не відобразив усю матрицю аверса дзеркально. Відрізняється і розташування знаків напису.

Rv.: Напис, виконаний на реверсі, також відрізняється в деталях. На київських і чернігівській знахідках титло, поміщене вгорі, досить велике й займає простір над трьома літерами, на братиславській же воно помітно менше й тонше, і вміщується над однією центральною літерою верхнього ряду. Літера «О» на початку другого ряду пропущена, а літера «Ѣ» перенесена з початку третього ряду в кінець другого. Те саме і з літерою «М», що стоїть наприкінці третього ряду, на відміну від попередніх екземплярів, де вона стоїть на початку четвертого. І найпомітніша новація – поява ще двох літер: «N» наприкінці четвертого ряду і «Ѣ» у п’ятому ряду, яких не було на попередніх двох штемпельних парах, і які дозволили з упевненістю прочитати повне ім’я її власниці, використане тут у давальному відмінку – «МАРНNѢ».

На обох сторонах із помітними відмінностями виконаний точковий обідок. На братиславській печатці різниться діаметр точкового обідка аверса й реверса – 26 мм і 28 мм відповідно.

Якщо відмінності між київськими та чернігівською печаткою мінімальні й можуть бути пояснені зміною (або оновленням) штемпельної пари за збереження типу печатки, то в братиславській, за повторення іконографічного типу та благопобажального напису типу 116, відмінності не лише набагато помітніші – розмір, деталі виконання та довша форма імені власниці печатки – «Марина», а й показують зміну портретного зображення та написів на лицьовому й зворотному боках. Ці особливості змушують виділити братиславську печатку в окремий тип 116а.

Знахідки печаток типу 116а з нелегального металопошуку, судячи з відкритих джерел, відомі й на території власне Русі (І.О. Жуков, 2015 рік). Але, окрім етичних міркувань, їх використання неможливе й через відсутність археологічного контексту, впевненості в правдивості наданих відомостей і навіть автентичності.

Поверхня братиславського екземпляра була проаналізована двома неруйнівними методами, а результати були згодом інтерпретовані. Дослідження провела С. Міловська (словац. S. Milovská) з Інституту наук про Землю Словацької академії наук (словац. Geovedný ústav Slovenskej akadémie vied) у м. Банська-Бистриця (словац. Banská Bystrica), Словаччина.

Першим застосованим методом був рентгенофлуоресцентний аналіз (РФА), проведений для визначення хімічного складу матеріалу у вибраних точках (1 – 10). Аналіз проводився у вакуумному середовищі, в якому було збуджено рентгенівський сигнал випромінювання енергією 50 кВ/600 мкА, ширина променя на зразку близько 200 мкм. Час окремих точкових вимірювань не перевищував 120 с.

Раманівська мікроспектроскопія використовувалася для визначення фазового складу білого покриття на металі. Вимірювання проводилося за кімнатної температури, сигнал генерувався лазерним випромінюванням з λ = 532 нм, проходячи через оптичну систему (об’єктив 100х) і падаючи на детектор. Отриманий спектр було зіставлено з базою даних програмного забезпечення LabSpec5.

Результати застосованих методів показали, що матеріал, з якого виготовлена печатка, складається з металу з домінуючим вмістом Pb – 98,79%, незначним вмістом слідів Fe – 0,28%, Sb – 0,28%, Cu – 0,53%, Zn – 0,05%, Co – 0,01%, Cr – 0,03% і Mn – 0,02%. На металі є біле покриття, яке було ідентифіковане як PbCO3 – церусит, із зазначенням присутності гідроксицеруситу. Це продукти вивітрювання мінералів і матеріалів Pb. Жовто-оранжева патина також спостерігалася на поверхні церуситу, де були визначені елементи P і Ca, які можуть походити із зовнішнього середовища.

Порівняння з київською печаткою 2007 року, для якої також проводилися дослідження металу за допомогою рентгенофлуоресцентного аналізу, матеріали опубліковані 2015 року Н.В. Хамайко, виявляє схожий склад металу, де переважає майже чистий свинець. Мікродомішки містилися й у київській знахідці, пояснені корозійними процесами. У цьому випадку вони можуть свідчити як про залишки рудних домішок, так і про сліди взаємодії із зовнішнім середовищем.

.

***

Висновки. Нові знахідки одразу трьох печаток дозволили підняти на новий рівень питання про атрибуцію печатки типу 116 (за В.Л. Яніним) з розкопок Софії Київської. Вони дозволили уточнити повне ім’я їхньої власниці, виділити новий споріднений тип 116а і другу штемпельну пару для типу 116. Але головне, що умови їхнього виявлення під час стаціонарних археологічних розкопок на сучасному рівні дозволили знову підняти питання про датування печаток та історичну роль княгині, якій вони належали.

Унікальні геологічні умови формування культурних нашарувань київського Подолу зумовили чітке розмежування хронологічних горизонтів алювіальними та делювіальними шарами, завдяки чому київська печатка 2007 року виявилася датованою найвужче з усіх. Загальна кількість виявлених на Спаському розкопі хронологічних горизонтів із залишками життєдіяльності становить – 25. Вони поділяються на два великі періоди освоєння цієї ділянки, один з яких, потужніший, належить до давньоруського часу (рубіж X-XI – 1-ша половина XIII ст.) і налічує 17 хронологічних горизонтів з міською забудовою та 5 зі слідами антропогенного впливу. Горизонт 9, у заповненні якого перебувала печатка, належить до останньої чверті ХІ століття.

На Детинці Чернігова та Братиславському Граді печатки потрапили в культурні шари з менш подрібненою стратиграфічною прив’язкою, внаслідок чого їхнє датування ширше: 2-га половина XI – початок XII ст. і кінець XI – 1-ша половина XII ст. відповідно. Таким чином, часовий діапазон обох типів – остання чверть ХІ – початок ХІІ ст. Що стосується 1-ї половини XII століття, імовірно, до цього часу письмові документи, скріплені цими печатками, уже втратили актуальність, і печатки опинилися викинутими.

Особливої уваги заслуговують місця нових знахідок, які виводять тип 116 і, відповідно, рамки діяльності княгині Марини, далеко за межі вузько київського контексту. У Чернігові печатка була знайдена поблизу залишків давньої Благовіщенської церкви, яка колись була частиною комплексу монументальних споруд, імовірно – князівського двору. До цього комплексу належали церква-усипальниця та ворота «Князівського двору». Усі ці споруди розташовувалися в північно-східній частині Детинця поблизу лінії міського валу досить компактно, на відстані до 30 метрів одна від одної. Найраніша зі споруд ансамблю, церква-усипальниця, була збудована, на думку радянського історика архітектури, археолога Павла Олександровича Раппопорта (помер 1988 року) та українського археолога Володимира Петровича Коваленка (укр. Володимир Петрович Коваленко, помер 2016 року), у період між 1078 і 1081 роками. Її будівництво дослідники пов’язали з діяльністю артілі константинопольських (візантійських) майстрів, запрошених до Чернігова Володимиром Всеволодовичем «Мономахом», який князював у Чернігові в 1078 – 1094 рр.

Таким чином, у Чернігові печатка княгині Марини була виявлена на території комплексу монументальних споруд, пов’язаних своїм виникненням з діяльністю князя Володимира «Мономаха». Є всі підстави віднести випадіння печатки до часу, близького до початку монументального будівництва на цій ділянці Детинця, кінця ХІ століття, ще до будівництва Благовіщенської церкви.

Два типи й щонайменше три штемпельні пари печаток княгині Марини, відомі на сьогодні, свідчать, що матриці буллотирія, зношуючись, потребували оновлення, а то й узагалі заміни. Печатки з Києва та Чернігова – не лише найближчого до Києва міста, а й великого князівського центру – можуть бути цілком логічно пояснені самостійною господарською діяльністю княгині або ж її участю у справах церкви. Така ділова активність княгині в Давній Русі не знаходить аналогій з жодною власницею, і може бути порівняна лише з печатками самих князів. І зовсім оригінальним, навіть на чоловічому тлі, виглядає місце знахідки печатки в Братиславі. Про що свідчить ця печатка, про зовнішньополітичний зв’язок княгині Марини чи про її ділові (торговельні) контакти?

2015 року в спеціальній публікації «Печатки княгині Марії», присвяченій київській знахідці 2007 року, Наталя Віталіївна Хамайко акцентувала увагу на великокнязівському статусі княгині, 2-ї дружини великого князя Київського Всеволода I Ярославича, та її вірогідному іноземному походженні. Проте ім’я «Марина» не трапляється на Русі в домонгольський час. У XI – XII ст. використання цього імені відоме переважно у Візантії та Болгарії.

На продовження цієї версії, 2020 року в статті «Печатки княгині Марини» Б. Лесак (словац. B. Lesák), Н.В. Хамайко та Є.Є. Черненко акцентували увагу, що нові знахідки печаток дозволяють атрибутувати печатки 2-й дружині, а потім удові, великого князя Київського Всеволода I Ярославича, яка померла 1111 року, як досить активній княгині:

– безпрецедентно для Русі того часу виглядає графіто № 25 на стіні Софії Київської про купівлю землі Бояновою княгинею «Всеволожею». Радянський і український історик, археолог Сергій Олександрович Висоцький (помер 1998 року) на основі палеографічного аналізу та дослідження фонетичних особливостей тексту датував графіто № 25 2-ю половиною XII століття, а зазначену княгиню ототожнював із вдовою великого князя Київського Всеволода II Ольговича, княгинею Марією (Агафією) Мстиславною, померла 1179 року;

– факт виявлення давньоруської жіночої печатки в Братиславському замку пояснюється крізь призму вірогідного листування княгині 1097 року з її дочкою Євпраксією (Аделаїдою) під час короткого перебування останньої в Угорщині на шляху на Русь із Німеччини;

– 1098 року вдова Всеволода Ярославича за підтримки митрополита бере участь у розв’язанні воєнного конфлікту між своїм пасинком Володимиром «Мономахом» і великим князем Київським Святополком II Ізяславичем (укр. Святополк Ізяславич).