АННА ПОЛОВЕЦЬКА
Анна Половецька, половецька княжна, 2-га дружина великого князя Київського Всеволода I Ярославича, померла 7 жовтня 1111 року в Андріївському-Янчиному монастирі в Києві. Дата народження та імена її батьків невідомі.
Згідно з поширеною думкою, була дочкою половецького хана, проте жодних письмових свідчень цьому немає, хоча цілком імовірно з погляду політичної ситуації кінця 1060-х років. 1068 року Ізяслав, Святослав і Всеволод Ярославичі зазнали поразки в битві на річці Альта від половців з клану Ольберлю на чолі з ханом Шаруканем «Старим». За цих умов, зважаючи на прикордонний характер Переяславського князівства, де князював Всеволод, він змушений був укласти угоду з Шаруканем. Яка, можливо, була підкріплена шлюбом удовіючого з 1067 року Всеволода з дочкою або онукою половецького хана. У хрещенні вона отримала ім’я Анна.
Вважається, що Анна активно брала участь у політиці, забезпечуючи чоловікові підтримку половців Ольберлю. Водночас вона займалася й вихованням своїх дітей і пасинка Володимира та падчерки Анни, які добре ставилися до неї до кінця її життя.
Після смерті Всеволода I Ярославича 1093 року Анна залишилася жити в Києві. Того ж року втратила єдиного сина Ростислава, що загинув у битві з половцями на річці Стугні.
Вочевидь, княгиня Анна користувалася повагою в киян. Коли в листопаді 1098 року її пасинок Володимир «Мономах» разом із чернігівськими князями облягав великого князя Святополка II Ізяславича у Києві, саме її та митрополита Київського і всієї Русі Миколая кияни попросили стати посередниками в переговорах між ворогуючими сторонами. Літопис повністю наводить промову, з якою Анна звернулася до Володимира «Мономаха»: «Моли ся, княже, тобе и братома твоима, не мозете погубити Русьские земли. Еще бо возмете рать межю собою, погании имуть радоватися и возмуть землю нашю, иже беша стяжали отцы ваши и деды ваши трудом великим и храбрьством, побарающе по Русьские земли, ины земли приискываху. А вы хочете погубити землю Русьскую». У літописі зазначається, що Володимир «Мономах» шанував Анну як матір, тому її слова сприйняв зі сльозами й пообіцяв виконати прохання. Зрештою чвара завершилася миром.
Наприкінці життя Анна пішла до Андріївського-Янчиного монастиря, ігуменею якого була її падчерка Янка (у миру – Анна Всеволодівна). Анна померла 7 жовтня 1111 року, похована в монастирській Церкві св. Андрія Первозваного.