ДОМОНГОЛЬСЬКИЙ ПЕРІОД

Чернігівська гілка Рюриковичів – Святославичів – Ольговичів, 1154 – 1155 рр.

.

XII. 1) середина грудня 1154 – березень 1155 рр. – князь Святослав Ольгович, хрестильне ім’я Микола (VIII), нар. 1106/1107 р., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1136 – 1138 рр., 4-й князь Курський (див. Російська Федерація) 1138 – 1139 рр., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1139 – 1141 рр., 1-й князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1141 – 1146 рр., князь Білгородський 1141 – 1146 рр., князь Туровський (див. Білорусь) 1142 року, князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1142 – 1144 рр., князь Володимиро-Волинський 1142 – 1146 рр., князь Бужський 1146 року, князь Новгород-Сіверський 1146, 1147 – 1157 рр., князь Курський (див. Російська Федерація) 1149 року, князь Туровський (див. Білорусь) 1149 – 1151 рр. (з Новгород-Сіверської гілки Рюриковичів – Святославичів – Ольговичів). Російський мандрівник Рафаїл Володимирович Зотов (помер 1893 року) вважав, що князь згаданий на позиції 11 Любецького синодика як «великий князь Святослав черниговский в иноцех Гавриил и княгиня его Екатерина». Російський історик Олександр Володимирович Шеков вважає, що князь згаданий на позиції 10 Любецького синодика як «великий князь Никола Святослав черниговский и княгиня его Анна»

молодший син князя Олега Святославича

.

1154 року князь Юрій Володимирович «Довгорукий» зажадав, щоб Ізяслав Давидович залишив Київ. Ізяслав не поспішав виконувати ультиматум Довгорукого «зане возлюби зело великое княжение Киевское», проте «видя, что ему противо силы Юрия не устоять», змушений був у березні 1155 року підкоритися київський стіл, і повернувся до Чернігова.

.

Чернігівська гілка Рюриковичів – Святославичів – Давидовичів, 1155 – 1157 рр.

.

2) березень 1155 – травень 1157 рр. – князь Ізяслав Давидович (VIII), помер 06.03.1161 р. від ран у Симеонівському монастирі в Копиревому кінці поблизу Києва (нині в Києві) отриманих у битві в боротьбі за Київ, похований у Церкві святих Бориса і Гліба в Чернігові, великий князь Київський 1157 – 1158 рр. (під іменем Ізяслав III), князь Вирський 1159 – 1161 рр., великий князь Київський 1161 року (під іменем Ізяслав III)

• дружина, відомості про неї не збереглися (синів не мали)
  • їхня дочка, ім’я невідоме, чоловік Гліб Юрійович, князь Київський, помер 1171 р., шлюб узимку 1155/1156 року в Лутаві на Десні (нині городище на південь від села Лутава в Козелецькому районі Чернігівської області)

.

Між 1155 – 1157 рр. у Чернігівській землі князівські міжусобиці.

У травні 1157 року київські бояри запросили на київський стіл Ізяслава Давидовича. Він намагався залишити за собою Чернігівське князівство. Чернігів від Святослава Ольговича та Святослава Всеволодовича обороняв його племінник Святослав Володимирович. Після нетривалого конфлікту Чернігів усе-таки було віддано Святославу Ольговичу, але основна частина земель князівства збереглася за Ізяславом Давидовичем і Святославом Володимировичем. 

.

Чернігівська гілка Рюриковичів – Святославичів – Ольговичів, 1157 – 1370 рр.

.

2) травень 1157 – 15.02.1164 рр. – князь Святослав Ольгович (VIII), помер 15.02.1164 р. Чернігів, похований у Чернігові без зазначення місця поховання, імовірно, в Церкві св. Спаса, князь Туровський (див. Білорусь) 1154 – 1155 рр., князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1155 – 1157 рр.

.

Міжусобна війна на Русі (1158 – 1161 рр.). Ольговичі відмовилися підтримати великого князя Ізяслава III Давидовича.

1158 року Ізяслав Давидович був вигнаний з Києва. Святослав Ольгович не впустив його до Чернігова, і той 1159 року розпочав одночасну боротьбу за Київ і Чернігів у союзі з половцями, причому бік Ізяслава прийняли навіть племінники Святослава та його старший син Олег.

1159 року відбувся з’їзд чернігівських князів.

1164 року по смерті князя Святослава Ольговича, між його сином Олегом та його старшим племінником Святославом Всеволодовичем було укладено угоду: уділи Чернігівського князівства успадковуються нащадками Всеволода Ольговича, уділи Новгород-Сіверського князівства – нащадками Святослава Ольговича. Вотчинні права на Чернігів і Новгород-Сіверський при цьому зберігають обидві гілки. Також Олег Святославич поступився Черніговом своєму старшому двоюрідному братові Святославу Всеволодовичу; за версією російського й радянського історика Олександра Євгеновича Преснякова (помер 1929 року), без права подальшої передачі Чернігова своєму братові – Ярославу Всеволодовичу.

Таким чином, Ольговичі розділилися на дві гілки: Старшу (чернігівську) – нащадки Всеволода Ольговича, і Молодшу (новгород-сіверську) – нащадки Святослава Ольговича, де князювали в порядку старшинства.

.

Старша (чернігівська) гілка Ольговичів «Всеволодовичі» (1164 – 1198, 1201 – 1370, 1393 – 1401 рр.). Її представники виключно володіли такими містами, як Стародуб, Вщиж, Козельськ (з Карачевом і всіма в’ятицькими землями), Сновськ, а також мали вотчинні права на Новгород-Сіверський, Чернігів і Київ.

.

Старша (чернігівська) гілка Ольговичів «Всеволодовичі», 1164 – 1198 рр.

.

XIII. 1164 – січень 1180 рр. – князь Святослав Всеволодович, хрестильне ім’я, імовірно, Михайло у чернецтві, можливо, Гавриїл (IX), нар. бл. 1123 р. Чернігів – помер 25.07.1194 р. у заміській резиденції «Новому» княжому дворі поблизу Києва (нині в Києві), похований у Кирилівській церкві Кирилівського монастиря поблизу Києва (нині в Києві), князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1140 року, князь Туровський (див. Білорусь) 1142 року, князь Володимиро-Волинський 1142 – 1146 рр., князь Бужський 1146 року, князь Сновський(?) 1151 – 1154 рр., князь Туровський (див. Білорусь) 1154 – 1155 рр., 3-й князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1155 – 1157 рр., князь Новгород-Сіверський 1157 – 1164 рр., великий князь Київський 1174, 1176, 1176 – 1180, 1181 – 1194 рр. (під іменем Святослав III) (з Новгород-Сіверської гілки Рюриковичів – Святославичів – Ольговичів). Р.В. Зотов ототожнював його з «великим князем Святославом Всеволодовичем черниговським и княгиней его Марией и сыном их Борисом» з позиції 24 Любецького синодика, але сучасними дослідниками ця версія визнана неспроможною. О.В. Шеков вважає, що князь, згаданий на позиції 11 Любецького синодика як «великий князь Святослав черниговский в иноцех Гавриил и княгиня его Екатерина»

старший син князя Всеволода Ольговича

Висяча печатка з княжим знаком Святослава Всеволодовича. XII століття. Джерело – https://sigillum.com.ua/collections/svyatoslav-vsevolodovych-knyaz-hii-st/. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін

.

1167 року після смерті Святослава Володимировича з «Давидовичів», князя Вщизького, виник спір через найкращі волості між Святославом Всеволодовичем і князем Новгород-Сіверським Олегом Святославичем, оскільки Святослав у Вщижі посадив сина, а «лепшую волость» Стародуб віддав своєму братові Ярославу.

1169 року Святослав був серед тих князів, які не підтримали похід Андрія Юрійовича «Боголюбського», князя Володимиро-Суздальського, на Київ і взяття столиці Русі. 

На початку 1174 року Святослав Всеволодович несподівано зайняв Київ. Проте він недовго затримався в Києві, змушений був повернутися до Чернігова, оскільки на Чернігівське князівство вчинив напад князь Новгород-Сіверський Олег Святославич. У відповідь Святослав Всеволодович облягав Новгород-Сіверський, після чого було укладено мир. Відтоді конфлікти між Святославом і Олегом припинилися. 

1176 року Святослав знову зайняв київський стіл, але Чернігів утримав за собою. На Чернігів претендував Олег Святославич.

Іпатіївський літопис під 6686 (1178) роком повідомляє про те, що великий князь Київський Святослав III Всеволодович жив у Чернігові, приїхавши з Києва. Він не поступався Черніговом ні Олегу, ні своєму братові Ярославу, імовірно виконуючи угоду 1164 року. Частина істориків, включно з українським істориком-медієвістом Леонтієм Вікторовичем Войтовичем (укр. Леонтій Вікторович Войтович, помер 2023 року), вважають Олега Святославича чернігівським князем з моменту переходу Святослава Всеволодовича до Києва (1178 – 1180 рр.), але підстав для цього немає. 

У січні 1180 року, після смерті Олега Святославича, Святослав Всеволодович передав Чернігів своєму молодшому братові Ярославу.

.

XIV. січень 1180 – 1198 рр. – князь Ярослав Всеволодович, хрестильне ім’я Прокопій, чернече ім’я Василь (IX), нар. 1139 р. – помер 1198 (59 років) р. Чернігів, похований у Церкві св. Спаса в Чернігові, князь Ропський (див. Російська Федерація) 1157 – 1160 рр., 5-й князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1160 – 1180 рр.

молодший син князя Всеволода Ольговича

• дружина Ірина, її походження невідоме

діти:

1. 1. Ростислав Ярославич, хрестильне ім’я Іван, нар. 24.07.1171 (1174) р. – помер після 1212 р. (старший син), 1-й князь Сновський 1181 – 1203 рр., князь Вишгородський 1212 року, дружина Всеслава Всеволодівна, померла після 1206 р., шлюб 11 липня 1187 року (відомості про дітей не збереглися), дочка Всеволода Юрійовича «Велике Гніздо», великого князя Володимирського (див. Російська Федерація)
   2. Ярополк Ярославич, хрестильне ім’я Гавриїл, нар. невідомо – помер після 1212 р. (молодший син), князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1197 року, князь Вишгородський 1210 – 1212 рр., дружина Василіса, їхній син Всеволод, нар. невідомо, більшістю істориків визнається князем Чернігівським (1246 – 1261 рр.)
   3. дочка, нар. невідомо – померла невідомо, чоловік Володимир Глібович, князь Переяславський, помер 18.04.1187 р., шлюб 1179 року

За чинним порядком престолонаслідування нащадки Ярослава Всеволодовича, як і нащадки Святослава Ольговича та Святослава Всеволодовича, мали права на Чернігів, але на відміну від останніх не мали прав на Новгород-Сіверський. Єдиним згадуваним у джерелах уділом нащадків Ярослава Всеволодовича був Сновськ.

.

Вислая печать Ярослава Всеволодовича Черниговского. XII век. Источник –
https://sammlung.ru/?p=19422. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін

.

Як чернігівський князь Ярослав Всеволодович володів сюзеренітетом над обширними й багатими землями на лівобережжі Дніпра. Його васалом був його двоюрідний брат Ігор Святославич, князь Новгород-Сіверський, а сам Ярослав формально підпорядковувався лише рідному братові Святославу Всеволодовичу як великому князю Київському та главі роду Ольговичів. Що входили до складу Чернігівського князівства «верхні волості», зокрема, землі в’ятичів Святослав Всеволодович залишив за собою.

1180 року відбувся з’їзд чернігівських князів.

1180 року великий князь Київський Святослав Всеволодович уклав союз з усіма Ольговичами.

Наприкінці літа – на початку осені 1180 року Святослав Всеволодович прийшов до Чернігова збирати війська для вигнання смоленських Ростиславичів із Київської землі.

У 1180 – 1181 рр. Ярослав боровся з Мономаховичами в загальноруській війні. 

Влітку 1181 року Святослав III Всеволодович остаточно утвердився в Києві.

1184 року Ярослав ухилився від участі в поході в степ.

На початку 1185 року Ярослав знову ухилився від участі в поході на половців.

1187 року організований Святославом III Всеволодовичем і Рюриком Ростиславичем похід на половців Ярослав фактично зірвав.

1191 року, коли черговий похід на половців очолив князь Новгород-Сіверський Ігор Святославич, князь Ярослав відправив йому на допомогу свого сина Ростислава.

1194 року відбувся з’їзд чернігово-сіверських князів у Рогові (укр. Рогов, нині село Роговка у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області) або Карачеві (нині місто, адміністративний центр Карачевського району Брянської області Російської Федерації).

1194 року, після смерті брата великого князя Київського Святослава III Всеволодовича, Ярослав, згідно з лествичним принципом, став найстаршим серед Ольговичів.

Наприкінці XII століття Святославичі-Ольговичі дійшли як досить згуртований рід. Чернігівський стіл у 1194 – 1205 рр. іноді називали великокнязівським.

У 1195 – 1196 рр. Ярослав командував у міжусобній війні, в якій Ольговичі та князь Володимиро-Волинський Роман Мстиславич билися проти Рюрика, Давида Ростиславичів і Всеволода Юрійовича «Велике Гніздо», великого князя Володимирського (див. Російська Федерація).

Взимку 1196 року Ольговичі в союзі з полочанами (Полоцьке князівство, див. Білорусь) провели похід у Смоленську землю. Водночас противник здійснив 2 походи на Чернігів, але щоразу Ольговичам вдавалося внести розбрат серед союзників.

1198 року, після смерті князя Ярослава Всеволодовича, стіл успадкував його двоюрідний брат князь Новгород-Сіверський Ігор Святославич. Любецький синодик у цей час згадує «великого князя Феодосія черниговского», якого історики зіставляють з Ігорем.

.

Молодша гілка Ольговичів «Святославичі» (у XII – XIII ст. новгород-сіверська, у XIII – XIV ст. путивльська), 1198 – 1201 рр. Її представники виключно володіли такими містами, як Курськ, Путивль, Рильськ, Трубчевськ, а також мали вотчинні права на Новгород-Сіверський і Чернігів. На рубежі XII/XIII століть «Святославичі» перестали переміщатися по уділах. Курськ і Рильськ відійшли у володіння нащадків Олега Святославича, князя Новгород-Сіверського (за іншою версією, Курськ – у володіння Олега Ігоровича, сина князя Ігоря Святославича), Путивль – Володимира Ігоровича, князя Новгород-Сіверського(?); Трубчевськ – Святослава Всеволодовича, син Всеволода Святославича «Буй-тура». Збереглося лише переміщення між двома головними містами: Черніговом і Новгородом-Сіверським. Хоча, на думку більшості сучасних дослідників, Новгород-Сіверський з 1198 року став володінням старшої гілки Ольговичів. 

.

XV. 1198 – весна 1201 рр. – князь Ігор Святославич, хрестильне ім’я Георгій, на думку дослідника Сергія Миколайовича Безносюка хрестильне ім’я Феодосій (IX), нар. 02.04.1151 р. Новгород-Сіверський – помер весна 1201 (29.12.1202) (50-51 рік) р. Чернігів, похований у Церкві св. Спаса в Чернігові, 2-й князь Путивльський(?) 1161 – 1164 рр., князь Курський (див. Російська Федерація) 1164 – 1178 рр. (згідно з Л.В. Войтовичем), князь Новгород-Сіверський 1180 – 1198 рр. (з Новгород-Сіверської гілки Рюриковичів – Святославичів – Ольговичів), головний герой «Слова о полку Ігоревім»

другий син князя Святослава Ольговича

Висяча печатка Ігоря Святославича. XII століття. Джерело – https://sigillum.com.ua/collections/igor-svyatoslavych-knyaz-druga-pol-hii-poch-hiii-st/. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін

.

1200 року розгорілася тристороння боротьба за владу між смоленськими Ростиславичами, Ольговичами та князем Галицько-Волинським Романом Мстиславичем.

Русь у 1200 році. Джерело – Толочко П.П. Київська Русь // Енциклопедія історії України. – Київ: Наукова думка, 2007. – Т. 4. – С. 237. Фото без змін

.

Навесні 1201 року, згідно з російським і радянським істориком Миколою Георгійовичем Бережковим (помер 1956 року) «Хронология русского летописания», помер князь Ігор Святославич (згідно з Лаврентіївським літописом 1202 року).

Джерел для дослідження чернігівських князів XIII – XIV ст. практично немає. Дані про низку осіб 2-ї половини XIII століття, що належали до Ольговичів, втрачені. Для дослідження генеалогії та виявлення її персонального складу використовуються переважно пом’янники (синодики). У випадку, коли встановити час князювання князя неможливо, за основу беруть порядок спадкування.

.

Старша (чернігівська) гілка Ольговичів «Всеволодовичі», 1201 – 1370 рр. На рубежі XII/XIII століть «Всеволодовичі» перестали переміщатися по уділах. Стародуб відійшов у володіння нащадків Олега Святославича, князя Чернігівського; Вщиж – Володимира Святославича, князя Чернігівського; Козельськ – Мстислава Святославича, князя Чернігівського; Сновськ – Ростислава та Ярополка Ярославичів, сини Ярослава Всеволодовича, князя Чернігівського. Збереглося лише переміщення між двома головними містами: Черніговом і Новгородом-Сіверським. Хоча, на думку більшості сучасних дослідників, і Новгород-Сіверський з 1198 року став володінням старшої гілки Ольговичів. Верховські князі, згідно з традиційною версією, також вважаються представниками старшої гілки Ольговичів.

.

XVI. весна – осінь 1201 року – князь Володимир Святославич, хрестильне ім’я Борис (X), нар. 1143 р. – помер восени 1201 р., 2-й князь Вщизький (див. Російська Федерація) 1167 – 1201 рр., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1180 – 1181 рр. Дослідник «Слова о полку Ігоревім» російський поет, перекладач та історик літератури Андрій Юрійович Чернов висунув гіпотезу про авторство Володимира Святославича над цим твором

старший син князя Святослава Всеволодовича; традиційно ототожнювався як син князя Всеволода Ольговича

• дружина Пребрана (Марія) Михайлівна, шлюб близько 1178 року, дочка Михайла Юрійовича, великого князя Владимиро-Суздальського (див. Російська Федерація)

діти:

1. 1. (?) Пилип Володимирович (укр. Філіп Володимирович), нар. після 1178 р. – помер до 1239 р. Вщиж (за Л.В. Войтовичем), князь Кам’янецький, 3-й князь Вщизький (див. Російська Федерація) 1201 – до 1239 рр. Л.В. Войтович вважав, що він згаданий на позиції 26 Любецького синодика як «князь Филипп Владимирович и княгиня его Агафия», як старший син Володимира Святославича, його княже ім’я невідоме
   2. (?) Михайло, нар. остання третина XII ст. – помер не пізніше 1223/1246 р., князь Чернігівський(?) на початку XIII століття, можливий син Володимира Святославича або іншого зі старших синів князя Святослава Всеволодовича. Місце князювання невідоме, може визначатися гіпотетично залежно від того, хто був його батьком. У Любецькому синодику на позиції 18 згаданий князь Михайло разом із дружиною княгинею Оленою. Також у синодику згаданий ще один князь Михайло на позиції 38. Історики переважно схиляються до прочитання цієї позиції – Костянтин Михайлович, як відповідної позиції 51 Введенського синодика, точнішого в деяких моментах. С.М. Безносюк допускає, що Михайло міг бути сином, як Володимира, так і Олега чи Гліба Святославичів. Він зауважує, що у виписці з незбереженого синодика рязанського Свято-Духова монастиря згадуються Михайло з синами Романом і Костянтином, і висуває версію про те, що чернігівський князь Роман Михайлович «Старий» був сином розглянутого Михайла, а не князя Чернігівського Михайла Всеволодовича Святого. Михайло якщо був сином Володимира чи Олега, мав померти не пізніше 1223 року, і не пізніше 1246 року, якщо був сином Гліба.

Згідно з тлумаченням Р.В. Зотовим і Л.В. Войтовичем позицій 32 – 35 Любецького синодика: «князья Борис (4-й князь Вщижский), Давыд, Андрей, Дмитрий-Святослав» були синами Володимира Святославича. За припущенням Л.В. Войтовича, усі вони загинули під час оборони Вщижа від монголів 1239 року (Вщиж упав у березні 1238 року під час першого походу монголів на Русь), про їхнє потомство нічого невідомо. Дослідники зробили такий висновок, ґрунтуючись на міській легенді Вщижа, згідно з якою під час монгольської навали загинув вщизький князь із чотирма синами.

.

У Любецькому синодику великим князем Чернігівським згаданий Олег Святославич, його черга могла настати лише після смерті Ігоря та Всеволода «Буй-тура» Святославичів, дітей князя Святослава Ольговича.

.

XVII. 1201 – 1204 рр. – князь Олег Святославич, хрестильне ім’я Костянтин (X), нар. приблизно 1147 р. – помер 1204 р. Чернігів, князь Курський (див. Російська Федерація) 1161 року, князь Вщизький (див. Російська Федерація) 1167 – 1175 рр., князь Лопасненський 1176 року (за Л.В. Войтовичем), князь Вирський 1185 року (за Л.В. Войтовичем), 6-й князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1190 – 1198 рр. (за Л.В. Войтовичем), князь Новгород-Сіверський 1198 – 1201 рр. (у літописах про це князювання відомостей немає). О.В. Шеков вважав, що князь згаданий на позиції 15 Любецького синодика як «великий князь Константин Олго черниговский и сыновья его Давыд, Глеб и Александр»

другий син князя Святослава Всеволодовича

• дружини:

1. «Андріївна», померла 1166/1167 р., шлюб до 1167 року, дочка Андрія Юрійовича «Боголюбського», князя Владимиро-Суздальського (див. Російська Федерація). На думку російського історика-медієвіста Андрія Васильовича Екземплярського (помер 1900 року) «Андріївна» – дочка Андрія Володимировича «Доброго», князя Переяславського
2. Єфросинія Юріївна, шлюб не пізніше 1176 року, дочка Юрія Ростиславича. Згідно з Л.В. Войтовичем, він же Андрій Ростиславич, князь Єлецький (див. Російська Федерація) 

діти:

1. 1. (?) Костянтин (Рюрик), нар. бл. 1170 р., князь Чернігівський 1223 – 1226 рр., за версією Р.В. Зотова, а також радянського й російського історика Антона Анатолійовича Горського
   2. (?) Давид Ольгович (старший син), помер невідомо, 10-й князь Стародубський (див. Російська Федерація), князь Новгород-Сіверський 1204 – 1223 рр., згідно з літописами: «іссечён» 1196 року в поході на Смоленське князівство, іноді це тлумачиться дослідниками як його загибель; згадується в Любецькому синодику на позиції 33
   3. Гліб Ольгович, згадується лише в Любецькому синодику на позиції 15
   4. Олександр Ольгович, згадується лише в Любецькому синодику на позиції 15

С.М. Безносюк вважає, що згаданий на позиції 18 Любецького синодика «князь Михаил и княгиня его Елена» це онук Олега Святославича. На думку дослідника згадані в Любецькому синодику на позиції 37 «князь Антоний Глебович» і на позиції 38 «князь Михаил/Константин Михайлович», також є онуками Олега Святославича. С.М. Безносюк допускає, що князь, згаданий на позиції 30 Любецького синодика як «великий князь Роман Старый черниговский и княгиня его Анна и сын его князь Олег Романович» син Михайла і правнук Олега Святославича.

.

2 січня 1203 року Ольговичі разом із половцями брали участь у взятті та пограбуванні Києва Рюриком Ростиславичем.

Князь Олег Святославич згадується єдиний раз. У Московському літописному зведенні повідомляється про смерть «князя Олега Черниговъского Святославича» 1204 року. Густинський літопис датує смерть князя «Олга Игоровича» під 6713 (1205) роком. Радянський і російський історик Олег Михайлович Рапов (помер 2002 року) вважав, що йдеться тут про сина князя Новгород-Сіверського Ігоря Святославича, проте звістка Московського літописного зведення може означати, що й у Густинському літописі йдеться про Олега Святославича.

Після смерті князя Олега Святославича 1204 року чернігівський стіл успадкував його молодший брат Всеволод «Чермний». Російський історик Микола Михайлович Карамзін (помер 1826 року) у своїй праці «История государства Российского» також зазначає, що Всеволод «Чермний» став чернігівським князем після смерті Ігоря Святославича та свого старшого брата Олега. О.Є. Пресняков вважав, що Всеволод «Чермний» став чернігівським князем після смерті Ігоря Святославича 1202 року.

.

XVIII. 1) 1204 – 1206 рр. – князь Всеволод Святославич «Чермний» (тобто «рудий») (укр. Всеволод Святославич Чермний (Рудий)) хрестильне ім’я, можливо, Данило (X), нар. невідомо, 7-й князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1198 – 1201 рр., князь Новгород-Сіверський 1201 – 1204 рр., великий князь Київський 1206 і 1207 років (під іменем Всеволод III)

третій (середній) син князя Святослава Всеволодовича

Торгова пломба-печатка XII століття з княжим знаком Всеволода «Чермного». Найімовірніше мав знак у вигляді двозуба з двома перехрестями на правому зубі та «відростком» на лівому. Джерело – Нечитайло В.В. Знаки Рюриковичів, що належали великим князям Київським // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. – С. 61. Фото без змін

.

1206 року в Чернігові відбувся князівський з’їзд, останній відомий князівський з’їзд Ольговичів. У ньому також брали участь смоленські Ростиславичі та половці. Відомостей про рішення з’їзду не збереглося. Л.В. Войтович припустив, що саме на цьому з’їзді було ухвалено рішення про поширення любецьких принципів на чернігово-сіверську землю.

Міжусобна війна на Русі (1206 – 1210 рр.). Боротьба Всеволода «Чермного» за Київ із Рюриком Ростиславичем.

1206 року, після загибелі князя Галицько-Волинського Романа Мстиславича, Всеволод «Чермний» сприяв утвердженню в Галичі свого троюрідного брата Володимира Ігоровича, князя Новгород-Сіверського. 

У серпні 1206 року Всеволод «Чермний» захопив Київ.

Л.В. Войтович вважав, що 1206 року в Чернігові князем став Гліб Святославич.

.

1) 1206 – 1208 рр. – князь Гліб Святославич, хрестильне ім’я Пахомій (X), нар. невідомо, князь Коломенський (див. Російська Федерація) 1179 року, князь Канівський 1182 – 1190 рр., князь Переяславський 1190 – 1194 рр. (за Л.В. Войтовичем, у літописах таких відомостей немає), 8-й князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1202 – 1204 рр. (за Л.В. Войтовичем), князь Новгород-Сіверський 1204 – 1212/1215 рр. (згідно з російським філологом-славістом, краєзнавцем Миколою Дмитровичем Квашніним-Самариним (помер не раніше 1918 року) та Л.В. Войтовичем), князь Білгородський 1205 – 1207 рр., князь Переяславський 1210 – 1212 рр. (згідно з російськими істориками Петром Васильовичем Голубовським (помер 1907 року) та Андрієм Петровичем П’ятновим)

четвертий син князя Святослава Всеволодовича

.

Восени 1206 року Рюрик Ростиславич спільно з синами та племінниками, вигнав Всеволода «Чермного» з Києва.

Взимку 1206/1207 року Всеволод «Чермний» з’явився з братами та половцями повертати Київ. Простоявши під містом три тижні, вони не змогли взяти його, і пішли назад, ні з чим. Як зазначив літописець, Всеволод через своїх союзників половців наробив багато лиха Руській землі. 

Навесні 1207 року Всеволод знову зайняв Київ.

Восени 1207 року Рюрик Ростиславич з військом раптово з’явився до Києва та вигнав із міста Всеволода «Чермного».

.

2) 1208 – 1210 рр. – князь Всеволод Святославич «Чермний» (тобто «рудий») (укр. Всеволод Святославич Чермний (Рудий)) хрестильне ім’я, можливо, Данило (X), князь Переяславський 1210 – 1212 рр., великий князь Київський 1210 – 1212 рр. (під іменем Всеволод III)

• дружина Марія-Анастасія Казимирівна, нар. 1164 р. – померла 1194 р., у Любецькому синодику вона названа Анастасією – хрестильне ім’я, похована у Кирилівській церкві Кирилівського монастиря поблизу Києва (нині в Києві), шлюб на Пилипів піст 6686 року (тобто, Різдвяний піст, з 15(28) листопада по 24 грудня (6 січня) 1179 року), дочка Казимира II «Справедливого», князя Краківського

діти:

1. 1. Михайло, нар. за традиційним датуванням 1179 р. Київ, згідно з російським істориком, автором досліджень з генеалогії Геннадієм Олександровичем Власьєвим (помер 1912 року) Михайло народився 1195 р. (старший син)
   2. (?) Андрій Всеволодович. Л.В. Войтович вважав, що князь згаданий на позиції 65 Любецького синодика як «князь Андрей Всеволодович и сын его князь Феодор», як князь Чернігівський (1261 – 1263 рр.) і брат Михайла. За іншою версією син Всеволода Ярополковича, князя Чернігівського 1246 – 1261 рр.  
   3. Агафія (Агафія) Всеволодівна, нар. бл. 1195 р. – загинула 07.02.1238 р. під час взяття монголами Владимира (нині місто, адміністративний центр Владимирської області Російської Федерації). За різними версіями, вона разом із молодшою дочкою, заживо згоріла в Успенському соборі, або була закатована в ставці хана Батия (монг. Бат хан), за деякими вказівками, «кістки її та всіх спалених із нею володимирців складені у замурованому наглухо склепі володимирського Успенського собору». Канонізована православною церквою як благовірна княгиня у складі Собору Владимирських святих, пам’ять звершується у складі собору 6 липня (23 червня за старим стилем) і 4 (17) лютого; чоловік Юрій II Всеволодович, великий князь Владимирський (див. Російська Федерація), загинув 04.03.1238 р., шлюб 10 квітня 1211 року. Її поховання викликає численні питання в істориків, насамперед радянського й російського військового історика Вадима Вікторовича Каргалова (помер 2009 року). Мощі княгині Агафії, її дочки, невісток і онуків 1238 року були покладені новим великим князем Ярославом Всеволодовичем у гробницю з мощами благовірного великого князя Михаїла Юрійовича, який помер 1176 року. До теперішнього часу ніхто не проводив розкриття гробниці та повноцінного вивчення останків. Не ясно також, чому загиблі не удостоїлися окремої гробниці або навіть гробниць, чому вони покладені в чужу гробницю Михаїла, а не Юрія (Георгія), чоловіка Агафії
   4. Віра або Олена (Єлена) Всеволодівна (укр. Віра-Олена Всеволодівна), чоловік Михайло Всеволодович, князь Пронський (див. Російська Федерація), убитий 20.07.1217 р., шлюб після 1208 року
   5. (?) Святослав, нар. невідомо, князь Чернігівський(?) (молодший син) згідно з російським істориком-генеалогом Володимиром Семеновичем Безродновим. За основною версією, він був сином Всеволода Святославича «Буй-тура», князя Трубчевського і онуком князя Святослава Ольговича

.

Згідно з традиційною літописною версією, 1210 року в ході переговорів за посередництва великого князя Владимирського Всеволода Юрійовича «Велике Гніздо», Рюрик Ростиславич поступився Києвом Всеволоду «Чермному», а сам перейшов до Чернігова, де помер через два роки. Було укладено мир між Всеволодом «Велике Гніздо» та Ольговичами. 

.

1210 – 1212 рр. – князь Рюрик Ростиславич, хрестильне ім’я Василь (X), нар. бл. 1137/1140 р. – помер 19.04.1210/1212 або 1214 р. Чернігів, де похований невідомо, князь Вишгородський 1161 – 1168 рр., князь Овруцький 1167 – 1208 (з перервами) рр., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1170 – 1171 рр., князь Білгородський з 1171 року, великий князь Київський 1173, 1176, 1180 – 1181, 1194 – 1201, 1203, 1203 – 1204, 1205 – 1206, 1206 – 1207, 1207 – 1210 рр. (зі Смоленської гілки Рюриковичів – Мономаховичів – Мстиславичів – Ростиславичів)

третій син Ростислава I Мстиславича, великого князя Київського

.

Згідно з дослідженнями Р.В. Зотова та А.П. П’ятнова, Рюрик Ростиславич помер 1210 року, тому стало можливим нове захоплення Києва Всеволодом «Чермним». Рюрика ж, що сів у Чернігові, Р.В. Зотов і А.П. П’ятнов ототожнюють із Костянтином (Рюриком) Ольговичем, старшим племінником Всеволода «Чермного». Князювання молодшого Ольговича в Чернігові А.П. П’ятнов пояснює звістками, що старші Ольговичі (Гліб і Мстислав Святославичі, Ростислав і Ярополк Ярославичі) князювали в Переяславі, Білгороді, Вишгороді та інших київських «пригородах».

.

XIX. 1)(?) 1210 – 1212 рр. – князь Костянтин Ольгович, княже ім’я Рюрик (XI), нар. бл. 1170 р., 9-й князь Стародубський (див. Російська Федерація), князь Новгород-Сіверський? 1206 – 1210 рр. Його згадував російський історик Василь Микитович Татищев (помер 1750 року). Р.В. Зотов і А.А. Горський вважали, що князь згаданий на позиції 15 Любецького синодика як «великий князь Константин Олго Черниговский и сыновья его Давыд, Глеб и Александр»

син князя Олега Святославича за Р.В. Зотовим. О.В. Шеков, залучаючи дані Введенського синодика із написанням «великий князь Константин Олго Черниговский и сыновья его Давид, Глеб и Александр», доводив, що Костянтина Ольговича не існувало, що це є сам князь Олег Святославич, а Костянтин його хрестильне ім’я

.

Влітку 1212 року Всеволод «Чермний» був вигнаний із Києва Ростиславичами й повернувся до Чернігова. У Новгородських першому й четвертому літописах, а також Никонівському ця подія описана під 6722 (1214) роком, у Софійському першому літописі явно помилково під 6703 роком і вдруге під 6723 (1215) роком, у Тверському літописі двічі — під 6720 (1212) і 6722, у Воскресенському літописі під 6720 роком. Згідно з висновками Н.Г. Бережкова, заснованих на порівнянні даних Новгородських літописів із Лівонськими хроніками, це 1212 рік. Проте російський історик Олександр В’ячеславович Майоров, указує, що дані внутрішньолітописної реконструкції говорять за 1214 рік. Наприклад, 1 лютого березневого 6722 (1215) року було неділею, як і вказано в Новгородському першому літописі, а в Іпатіївському літописі Всеволод указаний як київський князь під 6719 роком, що в її хронології відповідає 1214 року.

.

3) 1212 рік – князь Всеволод Святославич «Чермний», хрестильне ім’я, можливо, Данило (X), помер 1212 або вересень 1215 р. Чернігів, похований у Кирилівській церкві Кирилівського монастиря поблизу Києва (нині в Києві)

.

Наприкінці липня 1212 року новий великий князь Київський із союзниками, негайно виступив на Чернігів. Князі тримали Всеволода «Чермного» в облозі 12 днів, потім замирилися й пішли. Згідно ж із Воскресенським літописом, Чернігів начебто був в облозі три тижні, тоді ж і помер Всеволод «Чермний». Чернігівський стіл зайняв молодший брат Всеволода, Гліб.

.

XX. 2) 1212 – до 1219 рр. – князь Гліб Святославич, хрестильне ім’я Пахомій (X), помер до 1219 р.

• дружина Анастасія Рюриківна, шлюб 1182 року, дочка Рюрика Ростиславича, великого князя Київського

діти:

1. 1. Мстислав, нар. невідомо
   2. Євфимія Глібівна, нар. 1184 р. – померла невідомо, 1194 року засватана візантійськими послами за «царевича» – швидше за все, за Олексія (майбутній імператор Олексій IV Ангел, убитий 1204 р.) – сина Ісаака II Ангела, імператора Візантії. Однак шлюб, швидше за все, не було укладено
   3. дочка, чоловік Володимир Всеволодович, князь Стародубський (див. Російська Федерація), помер 06.01.1227 р., шлюб 1215/1216 року

Згідно з тлумаченням Р.В. Зотовим і Л.В. Войтовичем Любецького синодика синами Гліба Святославича були «князь Антоний Глебович» на позиції 37 і «князья Акинф, Роман и Иоанн» на позиціях 39 – 41. Л.В. Войтович також вважав, що сином Гліба Святославича був і «князь Михаил/Константин Михайлович» на позиції 38. Князів на позиції 38 – 41 вважають синами Гліба Святославича за аналогією зі згаданим перед ними Антонієм Глібовичем із позиції 37. Усі вони, на думку Л.В. Войтовича, загинули під час монгольської навали 1239 року.

.

У 1212 – 1223 рр. період занепаду Ольговичів.

1219 року в Никонівському літописі чернігівським князем згаданий Мстислав Святославич, що змінив старшого брата Гліба. 

.

XXI. 1219 – 31.05.1223 рр. – князь Мстислав Святославич, хрестильне ім’я Пантелеймон (X), нар. невідомо – загинув 31.05.1223 р. у битві на річці Калка, 1-й князь Козельський (див. Російська Федерація) 1201 – 1216/1219 рр., князь Новгород-Сіверський 1212/1215 – 1216/1219 рр. (за Н.Д. Квашніним-Самаріним)

молодший (п’ятий) син князя Святослава Всеволодовича

• дружина Марфа (ім’я згідно з Любецьким синодиком) Шварнівна, ясська княжна – «ясиня», шлюб 1182/1183 року, дочка Сварно (Шварно), князя центральноєвропейських аланів (осетин)

діти: перелічені нижче, за версією історика Церкви, архієпископа Чернігівського і Ніжинського Філарета (помер 1866 року) та Р.В. Зотова. Н.Д. Квашнін-Самарін вважав їх дітьми Мстислава Глібовича, князя Чернігівського 1235 – після 1239 рр.

1. 1. Дмитро (або Василько) Мстиславич, нар. невідомо – загинув 31.05.1223 р. у битві на річці Калка (старший син), 2-й князь Козельський (див. Російська Федерація) 1216/1219 – 1223 рр. В.М. Татищев на підставі невідомих джерел називав княжича, що загинув на Калці, – Василько. Л.В. Войтович припустив, що Василько – особисте ім’я князя, а Дмитро – його церковне ім’я. Р.В. Зотов і Л.В. Войтович вважали, що князь згаданий на позиції 42 Любецького синодика як «князь Димитрий черниговский, убиенный от татар за православную веру и княгиня его Мамелфа». Дмитро також згадується в Єлецькому та Сіверському синодиках паралельно до Дмитра «чернігівського» вбитого татарами. Генеалог і фахівець із генеалогії руських князів XI – XVI ст. Микола Олександрович фон Баумгартен (помер 1939 року) на підставі Любецького синодика вважав, що Дмитро був чернігівським князем. Проте його позиція підтримки не отримала. Його дружина Мамелфа, згадується в Любецькому синодику на позиції 42, їхні діти: 1) Михайло, нар. не пізніше 1223 р., князь Чернігівський (кінець XIII – початок XIV ст.) 2) Федір Дмитрович, у літописах не згадується
   2. (?) Андрій Мстиславич, у літописах не згадується, але його ім’я присутнє в Єлецькому та Сіверському синодиках. Р.В. Зотов ототожнював його з Андрієм Мстиславичем, князем Воргольським, убитим 1245 р. у Золотій Орді монголами, сином Мстислава Святославича, князя Рильського (див. Російська Федерація), убитого 1241 р. монголами. Л.В. Войтович ототожнював його з сином князя Мстислава Глібовича, князя Чернігівського 1235 – після 1239 рр.
   3. Іван Мстиславич, помер бл. 1238 р., у літописах не згадується, але його ім’я присутнє в Єлецькому та Сіверському синодиках. На думку Л.В. Войтовича, він був 3-м князем Козельським (див. Російська Федерація) 1223 – бл. 1238 рр., його дружина Агріппіна, їхній син Василь, 4-й князь Козельський 1238 року, загинув на початку травня 1238 (12 років) р. під час монгольської навали
   4. (?) Гавриїл Мстиславич, у літописах не згадується, але його ім’я присутнє в Єлецькому та Сіверському синодиках

.

У 1219 – 1221 рр. Ольговичі допомагали князю Мстиславу Мстиславичу «Удатному» у вигнанні угорців із Галича.

1220 року Мстислав Святославич розбив литовців, що вторглися в його володіння.

У 1220-х роках Чернігово-Сіверська земля складалася з 12 уділів: в Україні – Чернігівський, Новгород-Сіверський (1097 – 1523 рр.), Путивльський (1157 р. – XIV ст.), Сновський (1181 – після 1263 рр.); у Білорусі – Клецький (1142/1147 – 1521 рр.); у Російській Федерації – Курський (1094 р. – XIV ст.), Стародубський (1141 – 1517 рр.), Вщизький (1157 – 1238 рр.), Трубчевський (1164 – 1566 рр.), Рильський (1180 – 1523 рр.), Козельський (1201 – 1408 рр.), Липовицький (XIII століття).

1223 року в Києві зібрався з’їзд князів під головуванням: Мстислава Романовича Київського, Мстислава Мстиславича «Удатного» та Мстислава Святославича Чернігівського. На раді було вирішено виступити на допомогу половцям проти монголів, що вторглися.

31 травня 1223 року на річці Калці (укр. Калка, нині річка Кальчик на території нинішньої Донецької області) русько-половецькі війська були розбиті монголами. Загинуло багато князів, серед них був і Мстислав Святославич разом зі старшим сином Дмитром.

Традиційно вважається, що Михайло Всеволодович був чернігівським князем з 1223 року. За версією ж О.О. Горського, чернігівським князем, після загибелі в битві на Калці Мстислава Святославича, був Костянтин (Рюрик) Ольгович.

.

2)(?) 1223 – 1226 рр. – князь Костянтин Ольгович, княже ім’я Рюрик (XI), помер між 1212 і 1215 або 1226 р.

його син Олександр Костянтинович, так вважав Р.В. Зотов, а Михайло Олександрович, князь Чернігівський середини XIV століття, був його онуком. Водночас О.О. Горський акцентував увагу на хронологічну сумнівність цієї версії

.

XXII. 1) 1223/1226 – 1226 рр. – князь Михайло (Михаїл) Всеволодович Святий (XI), нар. за традиційним датуванням 1179 р. Київ, князь Переяславський 1206 року, князь Новгород-Сіверський 1212 – 1223 рр. (згідно з російським істориком-генеалогом Володимиром Семеновичем Безродновим та російським істориком Олександром Васильовичем Журавлем, за Н.Д. Квашніним-Самаріним з 1216/1219 року), князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1224 року

більшістю істориків вважається старшим сином князя Всеволода Святославича «Чермного». Проте у Воскресенському літописі (XVI століття), Никонівському літописі (XVI століття) та в Любецькому синодику (або джерела трактували неправильно) він фігурує як син Всеволода Святославича «Буй-Тура», князя Трубчевського (див. Російська Федерація) (із Молодшої гілки Ольговичів «Святославичі» і на покоління старший)

.

На думку О.О. Горського усобиця 1226 року була приурочена до смерті Костянтина Ольговича.

1226 року між Михайлом Всеволодовичем і Олегом Курським сталася усобиця, до якої Михайло князював у Новгороді і після якої він достовірно став чернігівським князем. Традиційно вважається, що Олег був молодшим дядьком Михайла, сином князя Ігоря Святославича. Причину конфлікту літопис не вказує, а Л.В. Войтович вважав, що Олег Курський намагався «змінити рішення чернігівського з’їзду 1206 року».

.

XXIII. 1226 рік – князь Олег Курський (укр. Олег Ігорович) (X), помер після 1228 р., 9-й князь Курський (див. Російська Федерація) бл. 1206 – після 1228 рр., учасник битви на річці Калка 1223 року (із Молодшої гілки Ольговичів «Святославичі»). Р.В. Зотов вважав, що князь згаданий на позиції 49 Любецького синодика як «князь Георгий курский и сын его князь Георгий»

другий син князя Ігоря Святославича, або син Святослава Ольговича (син Олега Святославича, князя Новгород-Сіверського). За версією Р.В. Зотова й О.О. Горського, Олег, можливо, був сином Святослава Ігоровича, тобто онуком князя Ігоря Святославича  

• дружина, про неї нічого невідомо

діти: за Л.В. Войтовичем – 2 сини й дочка

1. 1. Юрій Ольгович, 10-й князь Курський (див. Російська Федерація). Л.В. Войтович вважав, що князь згаданий на позиції 49 Любецького синодика як «князь Георгий курский и сын его князь Георгий», як онук Святослава Ольговича
   2. Дмитро Ольгович, князь Курський (див. Російська Федерація). Л.В. Войтович вважав, що князь згаданий на позиції 62 Любецького синодика як «князь Димитрий курский, княгиня его Феодора и сын их князь Василий убитый от татар, княгиня его Анастасия», як онук Святослава Ольговича
   3. Марія Олегівна (укр. Марина Олегівна), чоловік Всеволод Костянтинович, князь Ярославський (див. Російська Федерація), убитий 1238 р.

С.М. Безносюк вважає, що «князь Димитрий курский, княгиня его Феодора и сын их князь Василий убитый от татар, княгиня его Анастасия» згаданий на позиції 62 Любецького синодика був онуком Олега Курського і правнуком князя Ігоря Святославича

.

1226 року Олег був розбитий Михайлом Всеволодовичем за допомогою військ свого шурина Юрія Всеволодовича, великого князя Владимирського (див. Російська Федерація).

.

2) 1226 – 1235 рр. – князь Михайло Всеволодович (XI), князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1229 року, князь Галицький 1235 – 1238 рр., великий князь Київський 1238 – 1239, 1241 – 1243 рр. (під іменем Михайло II)

Торгова пломба-печатка XII століття з княжим знаком Михайла Всеволодовича. Він міг мати знак, відомий за пломбами, знайденими в Чернігівській області. Родовий знак Михайла тотожний знаку його батька, але з кільцем знизу. Джерело – Нечитайло В.В. Знаки Рюриковичів, що належали великим князям Київським // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. – С. 61. Фото без змін

.

1228 року великий князь Київський Володимир IV Рюрикович (укр. Володимир Рюрикович) з князем Михайлом Всеволодовичем і половцями облягав місто Кам’янець (білор. Каменец, нині адміністративний центр Кам’янецького району Берестейської області Білорусі) – володіння князя Володимиро-Волинського Данила Романовича. Протистояння закінчилося примиренням.

У 1229 – 1231 рр. Михайло Всеволодович невдало боровся за князювання у Великому Новгороді. 

6 квітня 1231 року в Києві відбувся князівський з’їзд смоленських Ростиславичів та Ольговичів.

1231 року похід князів Володимиро-Суздальських на Чернігівську землю.

.

? князь Святослав Всеволодович, хрестильне ім’я Онуфрій (X), нар. невідомо – помер після 1232 р., 2-й князь Трубчевський (див. Російська Федерація) 1196 – після 1232 рр. Традиційно він вважається другорядним князем. Проте, на думку О.В. Шекова, Л.В. Войтовича, В.С. Безроднова та С.М. Безносюка, у Любецькому синодику на позиції 24, він згаданий як «великий князь Святослав Всеволодович черниговский и княгиня его Мария и сын их Борис» після князя Мстислава Святославича і до князя Мстислава Глібовича

син Всеволода Святославича «Буй-тура», князя Трубчевського (див. Російська Федерація), онук князя Святослава Ольговича. На думку В.С. Безроднова він був молодшим сином князя Всеволода Святославича «Чермного»

• дружина Марія, її походження невідоме, згадана в Любецькому синодику на позиції 24
  • їхній син Борис Святославич, згаданий у Любецькому синодику на позиції 24

Р.В. Зотов і Л.В. Войтович вважали, що онук князя Святослава Всеволодовича, згаданий на позиції 68 Любецького синодика як «князь Михаил Андреевич трубецкой». Л.В. Войтович вважав онуком Михаїла Андрійовича згаданого на позиції 95 Любецького синодика «князя Иоанна Михайловича трубецкого».

С.М. Безносюк вважає, що правнук князя Святослава Всеволодовича, згаданий на позиції 60 Любецького синодика як «князь Михаил Всеволодович», а інший його правнук згаданий на позиції 65 Любецького синодика як «князь Андрей Всеволодович и сын его князь Феодор». Також він вважає, що праправнук князя Святослава Всеволодовича, згаданий на позиції 68 Любецького синодика як «князь Михаил Андреевич трубецкой». С.М. Безносюк вважав сином Михаїла Андрійовича згаданого на позиції 95 Любецького синодика «князя Иоанна Михайловича трубецкого».

.

Наприкінці 1234 року князь Михайло Всеволодович узяв Київ в облогу, і великий князь Володимир IV закликав на допомогу князя Галицько-Волинського Данила Романовича. Михайло відступив за Дніпро.

У січні 1235 року Володимир IV разом із Данилом Романовичем облягають Чернігів, укладено переможний мир.

17 травня 1235 року під Торческом (дав.-рус. Торцьскъ, Торъчьскии градъ, нині городище в Київській області), Михайло з князем Новгород-Сіверським Ізяславом Володимировичем і половцями розбили Володимира IV і Данила. Михайло захопив Галич, а Ізяслав – Київ.

Влітку 1235 року князь Михайло передав Чернігів своєму двоюрідному братові Мстиславу.

.

XXIV. влітку 1235 – після 1239 рр. – князь Мстислав Глібович, хрестильне ім’я Федір (XI), нар. невідомо – помер після жовтня 1239 р., князь Новгород-Сіверський 1212/1215 (дата залежить від датування смерті Всеволода «Чермного») – 1239 рр. (згідно з Л.В. Войтовичем, а за Н.Д. Квашніним-Самаріним з 1223 року), один із лідерів чернігівських Ольговичів у 1230-х роках, у Любецькому синодику він згаданий як великий князь Чернігівський

син князя Гліба Святославича

• дружина, про неї нічого невідомо

діти: як правило, нижче перелічені, вважаються синами Мстислава Святославича, князя Рильського (убитий 1241 р.) (див. Російська Федерація)

1. 1. Андрій, нар. невідомо, згідно з Л.В. Войтовичем
   2. син, нар. 1233 р. – убитий 1245 (12 років) р., згідно з Л.В. Войтовичем

.

Чернігівське князівство на карті Русі 1237 року. Дата створення – березень 2008 року. Автор – Hellerick (talk). Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін

.

До 1237 року Ольговичі через міжусобні війни виснажили свої військові ресурси.

Навесні 1238 року монголи на чолі з Бату-ханом (монг. Бат хаан?) облягли місто Козельськ, місто оборонялося 7 тижнів. Після чого монголи залишили руські землі.

Навесні 1239 року монголи знову рушили на Русь і влітку або на початку осені чингізид Мунке (монг. Менх хаан?) вступив у південну частину Чернігівської землі та взяв міста Глухів, Курськ, Рильськ, Путивль.

Восени 1239 року війська Мунке розпочали наступ на Чернігів. Спочатку були взяті міста по течії Десни: Сосниця (укр. Сосниця, за 100 км від Чернігова, нині селище міського типу в Корюківському районі Чернігівської області), потім Хоробор (за 85 км) і Сновськ (укр. Сновськ, за 30 км від Чернігова, нині місто в Корюківському районі Чернігівської області). У жовтні розпочалася облога Чернігова. Чернігівські князі на чолі з Мстиславом Глібовичем прийшли на допомогу місту, і в полі біля міста прийняли бій, але зазнали поразки. Чернігів був оточений, блокований, і після жорстокого штурму із застосуванням стінобитних машин і каменеметів 12 жовтня (до 18 жовтня) 1239 року місто впало. За однією з численних легенд дружина князя Мстислава, Домникія викинулася з терема біля Церкви св. Спаса і розбилася – щоб не зазнати наруги, і була нібито похована поблизу П’ятницької церкви.

Після Чернігова монгольські загони зайнялися підкоренням міст Чернігівського князівства вздовж Десни та Сейму: археологічні дослідження показали, що Любеч (на півночі) був не чіпаний, зате прикордонні з Половецьким степом міста князівства, такі як Новгород-Сіверський, Путивль, Глухів, Вир і Рильськ, були зруйновані й спустошені. З цими подіями одна з версій пов’язує загибель чотирьох молодших братів Мстислава Глібовича, а також Івана Івановича, князя Рильського, онука Романа Ігоровича.

Після походу на Чернігівське князівство, монгольські війська повернулися на південь, у Половецький степ. Наприкінці грудня 1239 року відзначено їхню появу в Сурожі (нині місто Судак адміністративний центр міського округу Судак) у Криму.

Після 1239 року князь Мстислав Глібович у літописах не згадується. Імовірно, разом із великим князем Київським Михайлом Всеволодовичем та іншими Ольговичами вирушив до Угорщини, або загинув у бою з монголами.