ПОХОВАННЯ БІЛЯ ХРАМУ
У XIX – на початку XX ст. більшість дослідників місцем поховання чернігівських князів вважала підземелля Спаського собору. Російський архітектор і археолог Андрій Михайлович Павлінов (помер 1897 року) вважав, що це – цокольний ярус храму. Наскільки відомо, перша згадка про існування підземелля під підлогою собору належала соборному протопопу Івану Левицькому. У листі, направленому 1785 року єпископу Чернігівському і Новгород-Сіверському, він просив дозволу засипати землею старий підземний склеп у Спаському храмі. Зміст і причини цього звернення детально проаналізували російський, радянський історик Михайло Миколайович Бережков (помер 1932 року) та російський, український, радянський історик і археолог Микола Омелянович Макаренко (укр. Микола Омелянович Макаренко, репресований 1938 року).
Перші відомості про знайдені в соборі поховання з’явилися в ХVІІІ столітті. Проте, як зазначав М.М. Бережков, вони мали радше легендарний характер: неможливо встановити, де в цих повідомленнях правда, а де вигадка. Це стосується й знайденої в третій чверті XVIII століття гробниці (3), у якій перебувало поховання жінки в дорогому вбранні з дитиною.
1796 року в ході відновлення Спаського собору балка, що впала з розбираних хорів, пробила підлогу храму та склепіння крипти, що перебувала під підлогою. Крізь діру виднілися кістки та шматок дорогої парчі, що вкривала померлого. У крипті було багато трун, з яких уціліли не багато. На одній із них лежав великий меч, – на іншій, якась прикраса. Спираючись на дорогу парчу, меч і саму крипту, було очевидно, що тут були покладені чернігівські князі: але хто це були, залишилося невідомим, – написів на крипті не було. Подальші розвідки проведені не були, і діру одразу ж було закрито. За словами М.М. Бережкова, це повідомлення вперше з’являється в листі поручика П. Долженкова до голови Московського товариства історії та старожитностей (засновано 1804 року).
Більшої довіри заслуговують повідомлення очевидців XIX – початку ХХ ст. про давні могили, знайдені під час ремонтів і земляних робіт у самому храмі та неподалік від нього. Наявність під підлогою собору численних могил уперше засвідчив 1871 року російський архітектор, художник і археолог Олексій Олександрович Авдєєв. Вони відкрилися, коли для ремонту демонтували іконостас. Цю інформацію підтвердили й матеріали подальших археологічних досліджень.
Про виявлення крипти в Спаському соборі є свідчення Олександра Н. Юхимова. Він згадує, що 1901 року під час ремонту підлоги в центральному нефі храму між двома мармуровими колонами відкрився отвір у підземну камеру, в якій стояли напівзасипані труни. Після огляду цей отвір замурували.
Ця інформація привернула увагу дослідників, розпочалася тривала дискусія, де саме шукати князівські могили. Напередодні ХІV Археологічного з’їзду в Чернігові 1908 року спробували організувати дослідження, спрямовані на їхні пошуки, однак ці роботи не відбулися.
1923 року археологічні дослідження Спаського собору проводив М.О. Макаренко. У своїх публікаціях він указував, що програмою досліджень були й пошуки князівських поховань. У ході робіт у внутрішньому об’ємі храму було закладено кілька шурфів.
Схема розташування шурфів у Спаському соборі. 1923 рік. Джерело – Науковий архів Інституту археології Національної академії наук України, ф. 21, спр. 3, арк. 9. https://www.academia.edu/45142122/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9E_%D0%A1%D0%9B%D0%86%D0%94%D0%90%D0%9C%D0%98_%D0%9C%D0%98%D0%9A%D0%9E%D0%9B%D0%98_%D0%9C%D0%90%D0%9A%D0%90%D0%A0%D0%95%D0%9D%D0%9A%D0%90_%D0%94%D0%9E%D0%A1%D0%9B%D0%86%D0%94%D0%96%D0%95%D0%9D%D0%9D%D0%AF_%D0%A7%D0%95%D0%A0%D0%9D%D0%86%D0%93%D0%86%D0%92%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%93%D0%9E_%D0%A1%D0%9F%D0%90%D0%A1%D0%9E_%D0%9F%D0%A0%D0%95%D0%9E%D0%91%D0%A0%D0%90%D0%96%D0%95%D0%9D%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%93%D0%9E_%D0%A1%D0%9E%D0%91%D0%9E%D0%A0%D0%A3_%D0%B7%D0%B0_%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B8_1923_%D1%82%D0%B0_2012_2014_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2_Chernenko_O_Following_Mykola_Makarenko_research_of_Transfi_guration_Cathedralin_Chernihiv_by_materials_of_1923_and_2012_2014_researche?email_work_card=title. Фото без змін
У зведеному плані розкопів у Спаському соборі радянський архітектор Микола В’ячеславович Холостенко (помер 1978 року) шурф I 1923 року розташував уздовж західної стіни храму. Однак така його локалізація є помилковою. Напевно, це пояснюється тим, що в публікації 1929 року М.О. Макаренка схема розташування відсутня, а в тексті розташування шурфа визначене нечітко: «праворуч від проходу в кутку біля південної стіни Спаса».
Зведений план і схема розташування шурфів із позначенням крипт XVII століття. За М.В. Холостенком, 1970 рік. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
Місце розташування шурфа I – південна частина нартекса храму, праворуч від проходу, вздовж південної стіни. Під підлогою з шестикутних плиток залягав шар попелу від пожежі 1750 року. На глибині 1,42 метра виявлено перше поховання в труні, головою на захід. На глибині 1,7 метра виявлено друге поховання, під другим – третє. У заповненні могил знайдено вугілля. На глибині 2,1 метра було виявлено окремі кістки четвертого поховання, а на 2,29 метра – п’яте поховання, покладене головою на захід. Поховання здійснене в дерев’яній труні, завширшки 42 см і заввишки 45 см. Труна була скріплена 6 скобами та цвяхами. Скелет лежав у випростаному положенні на спині, руки на грудях. Дно могили перебувало на материковому піску. Таким чином, у шурфі було зафіксовано 5 поховань.
У шурфі II було досліджено пограбовану раніше крипту XVII століття. У ній безладно перебували залишки розбитих трун із дощок: 3-х з останками дорослих і 2 – з дітьми. У східній частині склепіння крипти був невеликий отвір, який, напевно, і згадувався О.М. Юхимовим 1901 року. Ця крипта розташована приблизно в тому місці, про яке й писав О.М. Юхимов – у центральному нефі, поблизу колон південної аркади. Розміри крипти 4,12 × 3 метра, висота до 2,15 метра. Вона збудована з червоної цегли-пальчатки, із земляною підлогою та циліндричним склепінням.
Інтер’єр крипти в центральному нефі перед початком досліджень. Фотографія 1923 року. Джерело – Науковий архів Інституту археології Національної академії наук України, ф. 21, спр. 3, арк. 9. Фото без змін
Навколо в крипті перебували останки скелетів, залишки золотого шитва, жіночого та чоловічого одягу з шовку й шкіряного взуття. Серед усього цього був і фрагмент слуцького пояса. Як вдалося згодом з’ясувати, три труни були встановлені біля південної стіни на покладених на підлогу брусах. Ще дві, «дитячі», за М.О. Макаренком, розмальовані квітами «в натуралістичній, не стилізованій формі», стояли біля північної стіни на цеглі. На думку М.О. Макаренка, за залишками одягу покійних, поховання можна датувати кінцем XVII – 1-ю половиною XVIII ст. Утім, використана в конструкції крипти цегла-пальчатка 37,5 × 17,3 × 5,5 см наближена до цегли, яка відповідає першому етапу будівництва будинку Полуботків у Чернігові, 34-36 × 16-17,5 × 5,5-6 см. Цей етап датується не пізніше третьої чверті XVII століття. Така цегла-пальчатка була поширена на Північному Лівобережжі в ХVІІ – середині ХVІІІ ст. Слід також урахувати, що за принципом влаштування крипта й поховання в ній дуже схожі на крипти костелів на території Польщі (пол. Polska). Таким чином, не виключено, що крипта була збудована за часів входження Чернігова до складу Речі Посполитої (пол. Rzeczpospolita), коли Спаський храм було передано Руській уніатській церкві (лат. Ecclesia Ruthena unita, пол. Ruski Kościół Unicki, укр. Руська Унійна Церква – Українська греко-католицька церква) 1631 року. Такі крипти найчастіше правили за родинні усипальниці й могли належати як шляхті, так і заможним міщанам.
У шурфі III на глибині 2,2 метра було виявлено дерев’яну труну, скріплену цвяхами, всередині лежав скелет на спині, головою на захід, руки покладені на груди. Фіксувалися залишки вовняної тканини коричневого кольору з 6 гачками.
Шурф IV у північному нефі собору розкрив сходинки сходів до крипти, яка мала глибину 3,25 метра. У крипті вціліли дерев’яні труни, встановлені одна на одну в 4 яруси, кожні два яруси на дерев’яних брусах. 1923 року було досліджено лише перший ярус, поховання якого датуються XVII – 1-ю половиною XVIII ст. У склепінні крипти був невеликий отвір. Як констатував М.О. Макаренко, це та крипта, склепіння якої було пробите балкою 1796 року. Справді, місце розташування цієї крипти відповідає повідомленню поручика П. Долженкова – у північному нефі, під хорами. Розміри крипти 2,5 × 2,4 метра, висота до 2,27 метра. Вона збудована з червоної цегли-пальчатки, із земляною підлогою та циліндричним склепінням. Щодо використаного в ній формату цегли відомості відсутні. І ця крипта, за принципом влаштування та поховань у ній, дуже схожа на крипти костелів на території Польщі. Знову ж таки, не виключено, що й ця крипта була збудована за часів входження Чернігова до складу Речі Посполитої.
У шурфі V у південному нефі собору виявлено материковий пісок на глибині 1,42 метра.
Шурф VIII було зроблено в південному нефі. На глибині 70 см виявлено провал діаметром 60 см, а на глибині 2,5 метра перебувало скупчення людських кісток. Нижче дослідження не проводилися.
Загалом у Спаському соборі було знайдено дві крипти, у шурфах II і IV. Вони були досліджені 1923 року, а потім заблоковані. Зараз вони недоступні. Як зазначав М.О. Макаренко, знахідки з обох склепів (крипт) були передані на зберігання до Крайового історичного музею (нині – Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського), але вони не були опрацьовані. Нині всі знахідки вважаються втраченими, утім, у майбутньому можуть бути ідентифіковані серед депаспортизованої під час Другої світової війни частини музейного зібрання, як це сталося зі знайденим 1923 року М.О. Макаренком скарбом середньовічних прикрас.
Схема розташування крипт ХVІІ – ХVІІІ ст.: 1 – крипта (шурф II); 2 – крипта (шурф IV); 3 – крипта в Північній капелі. Джерело – https://www.academia.edu/112286060/Chernenko_Olena_Lutsenko_Roman_Necropolis_of_the_Transfiguration_Cathedral_in_Chernihiv_of_the_XI_middle_of_the_XX_centuries_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%9B%D1%83%D1%86%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9D%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C_%D0%A5%D0%86_%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8_%D0%A5%D0%A5_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F_%D0%A1%D0%BF%D0%B0%D1%81%D0%BE_%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D1%83_%D0%B2_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96&nav_from=65b69ffa-79ac-4425-9c9b-646b7d9db230&rw_pos=0. Фото без змін
Конструкцію виявлених крипт Спаського собору детально розглянув М.О. Макаренко, а потім їх вивченням займався М.В. Холостенко. Вони констатували, що ці гробниці датуються XVII – XVIII ст. і були споруджені в ґрунтових ямах, опущених від рівня тодішньої підлоги. Тому ж часу, як зазначив М.О. Макаренко, відповідає й інвентар – деталі одягу та особисті речі, що збереглися в похованнях, повністю пограбованих на час відкриття.
Результатам досліджень М.О. Макаренко присвятив монографію «Біля Чернигівського Спаса: археологічні досліди року 1923», видану в Києві 1929 року. У ній автор висловився на користь того, що всі втрачені прибудови собору правили за усипальниці. Північну прибудову він датував ХІ століттям і допускав, що вона може бути синхронною Спаському храму або наближеною до нього за часом виникнення. Південну прибудову, двоярусну прибудову («хрестильню») і галереї М.О. Макаренко вважав пізнішими, хоча й такими, що належали до «князівського часу».
1947 року радянський історик і археолог Володимир Андрійович Богусевич під час досліджень на прилеглій до Спаського собору ділянці, а також під час розкопок так званого «однокамерного терема» 1953 року зафіксував поховання некрополя Спаського храму.
У 1966 – 1969 рр. дослідження, проведені М.В. Холостенком у процесі розроблення проєкту реставрації та музеєфікації собору, також супроводжувалися знахідками поховань.
Могили біля храму були зафіксовані й українським архітектором, мистецтвознавцем і краєзнавцем Андрієм Антоновичем Карнабідою. 1967 року ним було виявлено складену гробницю з шиферу (2), а також кілька поховань у 1972, 1973 роках. 1991 року українським археологом і чернігівським краєзнавцем Володимиром Яковичем Руденком під час досліджень були виявлені поховання.
На жаль, інформація про дослідження поховань, здійснені впродовж ХХ століття, переважно фрагментарна. Більшість поховань виявилися зруйнованими або ж їх вдалося зафіксувати лише частково, польова та звітна документація дійшла до теперішнього часу не в повному обсязі, як у випадку з розкопками М.О. Макаренка. Унаслідок цього проблематично не лише підрахувати кількість виявлених могил, а й установити їхню хронологію.
Як свідчать дані, отримані в ході досліджень 1923 року (М.О. Макаренко), 1966 – 1969 рр. (М.В. Холостенко), 1991 року (В.Я. Руденок, український археолог Тетяна Григорівна Новик) і 2012 року (український археолог Олена Євгеніївна Черненко, російський історик архітектури Олег Михайлович Іоаннісян, Т.Г. Новик), цокольний ярус, або підземелля, де могла б перебувати князівська усипальниця, у Спаському соборі відсутні, хоча й існують пізні за походженням крипти. У внутрішньому об’ємі храму нижче за рівень існуючої підлоги до глибини близько 1 метра залягають нашарування, утворені різночасовими підлогами та їхніми залишками, які послідовно змінювали одна одну від XI до початку ХХ ст. Рівень цих підлог слугує важливим хронологічним маркером. Утім, не по всій площі собору всі вони збереглися. Наприклад, у південній частині нартекса давніше за 1750 рік підлоги повністю знищені могильними ямами.
Стратиграфія нашарувань у Спаському соборі. Шурф I у нартексі. 1923 рік. Малюнок із щоденника учасника розкопок українського археолога, історика й чернігівського краєзнавця Петра Івановича Смолічева. Джерело – Науковий архів Інституту археології Національної академії наук України, ф. 6, спр. 1. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
Стратиграфія нашарувань у Спаському соборі, за М.В. Холостенком. 1970 рік. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6114/1/%d0%94%d0%b0%d0%b2%d0%bd%d1%8c%d0%be%d1%80%d1%83%d1%81%d1%8c%d0%ba%d1%96%20%d1%85%d1%80%d0%b0%d0%bc%d0%b8%20%d0%a7%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d0%be%d0%b2%d0%b0%20%20%d1%96%20%d0%bc%d0%be%d0%bd%d0%b3%d0%be%d0%bb%d1%8c%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0%20%d0%bd%d0%b0%d0%b2%d0%b0%d0%bb%d0%b0.pdf. Фото без змін
Стратиграфія нашарувань у Спаському соборі. Шурф 2012 року. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
Під первісною підлогою початку XI століття, яка збереглася на окремих ділянках, перебуває заповнення будівельного котловану – ґрунт із фундаментних ровів, викопаних по периметру котловану на глибину 1,3 метра. У ньому перебувають пізні могильні ями та дві згадані вище крипти. Глибина котловану сягає 2,5 метра.
Характер нашарувань у Спаському соборі було зафіксовано в 14 шурфах, закладених у 1923, 1968 – 1969 і 2012 роках у центральній апсиді, нефах і нартексі. Майже в усіх шурфах, закладених у внутрішньому просторі собору, зафіксовано кілька ярусів поховань. Найбільше, 5 ярусів – у нартексі. Згідно з дослідженнями стратиграфії нашарувань, зробленими М.В. Холостенком і уточненими в ході робіт 2012 року, усі ці могили сягають на глибину 1-2 метри від нинішньої поверхні. Вони перекриті залишками дерев’яної підлоги, яка згоріла під час пожежі 1750 року. Інвентар у похованнях, досліджених у 1923 і 2012 роках, за знахідками монет, залишками одягу та особистими речами, датується XVII століттям. Із повідомлення І. Левицького 1785 року випливає, що вже на початку XVIII століття поховання під підлогою Спаського собору, у тому числі в криптах, не проводилися. У повідомленні йдеться про стару крипту, яка давно не використовувалася. Утім, померлих могли ховати в храмі й пізніше. Це не суперечило законодавству, оскільки указ Святійшого Синоду 1723 року дозволяв ховати знатних осіб при церквах у межах міста як виняток, за умови спеціального дозволу Синоду. Загалом, виходячи з цього, масові поховання у внутрішньому об’ємі Спаського собору належать до XVII століття, що узгоджується з кафедральним статусом храму.
На думку українського історика й археолога Юрія Миколайовича Ситого (укр. Юрій Миколайович Ситий), надія знайти в Спаському соборі давніші могили, які б збереглися під давньоруською підлогою, навряд чи обґрунтована. Як свідчать результати досліджень, на тих невеликих ділянках, де підлога давньоруського часу збереглася, поховання відсутні.
Характер культурного шару поза собором інший. Стратиграфія нашарувань на цій ділянці була зафіксована під час досліджень: М.В. Холостенка поблизу Північної сходової башти та в шурфі за центральною апсидою; під час розкопок В.А. Богусевичем «однокамерного терема»; робіт А.А. Карнабіди 1970-х років біля східного та південного фасадів; розкопок 2012 – 2014 рр.
Стратиграфія нашарувань у шурфі 1969 року за апсидою Спаського собору, за М.В. Холостенком. Джерело – https://www.academia.edu/112286060/Chernenko_Olena_Lutsenko_Roman_Necropolis_of_the_Transfiguration_Cathedral_in_Chernihiv_of_the_XI_middle_of_the_XX_centuries_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%9B%D1%83%D1%86%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9D%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C_%D0%A5%D0%86_%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8_%D0%A5%D0%A5_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F_%D0%A1%D0%BF%D0%B0%D1%81%D0%BE_%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D1%83_%D0%B2_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96&nav_from=65b69ffa-79ac-4425-9c9b-646b7d9db230&rw_pos=0. Фото без змін
Ці матеріали дають змогу визначити, що потужність культурного шару під стінами собору становить 1 – 1,5 метра, а на схід і південь стрімко збільшується й перевищує 3 метри. Порівняно незначну потужність культурного шару поблизу храму можна пояснити тим, що навколишню поверхню неодноразово розчищали під час благоустрою. Водночас на сусідніх ділянках потужність культурного шару поступово збільшувалася. Таким чином, Спаський собор, збудований на підвищенні, у сучасному рельєфі опинився в низині.
У літописах у двох випадках зазначено, що давньоруські поховання були зроблені «у святого Спаса в тереме» (1150 рік) або в «теремці» (1159 рік). Яке приміщення в Спаському храмі мало цю назву, досі не визначено. Де перебував терем? Теремами (від грец. τέρεμνον, τέραμνον, латиною Secretarium) називалися у Візантії особливі покої при імператорському палаці, призначені для нарад у справах найважливіших, що потребували таємності.
У XIX – на початку XX ст. згаданий вище «терем» найчастіше ототожнювали з давньою баштою, прибудованою до храму з північного заходу – Північна сходова башта. Її так і називали й нині називають – «червоний терем». Такої думки дотримувалися історик Церкви й церковної архітектури Євген Євсигнійович Голубинський (помер 1912 року), український історик Микола Андрійович Маркевич (укр. Микола Андрійович Маркевич, помер 1860 року) та інші. Думка про поховальне призначення Північної башти храму була спростована на рубежі XIX – XX ст. Подібні сходові баштоподібні прибудови давньоруських храмів XI століття слугували окремим входом для осіб високого соціального статусу на хори (полати), де ті перебували під час літургії або молитовного усамітнення.
2012 року в ході археологічних розкопок було закладено шурф у внутрішньому об’ємі Спаського собору, у східному куті південної частини нартекса, на ділянці, що прилягає до шурфа I 1923 року. Було виявлено дві давньоруські поховальні ніші (7, 8).
Схема розташування розкопів 2012 – 2014 рр. у соборі та біля нього. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
Північна, так само як і південна прибудови-капели храму до нашого часу не збереглися. Археологічно їхні залишки були досліджені в 1881, 1923 і 2012 роках. Ці прибудови, на думку Є.Є. Черненко, мають численні прототипи серед візантійських парекліа. Найчастіше парекліа, прибудовані до основного об’єму храму, створювалися як усипальниці, призначені для поховання та поминання представників привілейованих родин. На думку американського археолога й дослідника візантійської архітектури Роберта Оустерхаута (англ. Robert Ousterhout, помер 2023 року), з особливим ставленням до парекліа в суспільстві й пов’язане поширення цих прибудов. Можливо, прибудови Спаського храму були першими спорудами такого типу в давньоруській архітектурі.
Автори досліджень 2012 року вважають, що якщо конструкції прибудов-капел були подібними, то в підземній частині(?) північної стіни Південної капели мав перебувати похоронний аркосолій XVII століття, а в наземній частині північної стіни Північної прибудови перебував давньоруський похоронний аркосолій. Таким чином, прибудови-капели передбачали наземні частини з престолами й аркосоліями в товщі стін і підземні – для поховань. У наземній частині було достатньо місця для поховання членів князівської родини та священнослужителів. У Південній прибудові збереглися залишки давньоруської поховальної ніші-аркосолію (5), а біля Північної прибудови – давньоруська комбінована гробниця з рожевого шиферу та цегли-плінфи (1).
Біля південно-західного кута Спаського храму перебувала двоярусна прибудова – «хрестильня» початку XII століття. Її залишки збереглися в основі нинішньої Південної башти Спаського собору. У північній стіні «хрестильні» були зафіксовані залишки давньоруської поховальної ніші-аркосолію (6). Це, у свою чергу, свідчить, що південно-західна прибудова до храму створювалася як усипальниця. Упритул до південної стіни фундаменту «хрестильні» виявлено давньоруську комбіновану гробницю з цегли-плінфи та рожевого шиферу (4).
За аналогією можна також припустити, що поховальне призначення мали й зведені в XII столітті бічні галереї. Утім, стан їхньої збереженості не дає змоги перевірити це припущення: їхній внутрішній простір на момент початку досліджень виявився повністю зруйнованим.
На території навколо Спаського собору, за межами його прибудов, були виявлені залишки кількох склепів і численні ґрунтові могили, впущені в культурний шар, який містив матеріали Х – ХVІІІ ст. Ґрунтові могили «пізнього» некрополя навколо собору займали фактично весь навколишній простір. Вони перебували практично в кожному розкопі, розбитому в безпосередній близькості до храму, поблизу північного, східного, південного й західного фасадів. Слід також зазначити, що до соборного некрополя належали й поховання, виявлені під час розкопок В.А. Богусевича 1953 року, дослідження «однокамерного терема», перед в’їзними воротами Борисоглібського монастиря. Їх датували ХVІІІ – ХІХ ст. З різних причин, погана збереженість, недокументованість тощо, загальну кількість цих могил неможливо точно підрахувати й уточнити їхнє датування.
Усі поховання здійснені за християнським обрядом, у ґрунтових ямах і орієнтовані по осі захід-схід із відхиленнями, які можна пов’язати як з орієнтацією могил паралельно стінам собору, так і з проведенням поховань у різні сезони. У деяких могилах збереглися залишки гробниць – залишки дощок і цвяхів, які їх з’єднували. На кількох скелетах були знайдені залишки металевих натільних хрестиків. М.О. Макаренко датував виявлені 1923 року могили «не раніше ХVІ століття» або ХVІІ – ХVІІІ ст. Утім, ураховуючи стратиграфічну ситуацію, не виключено, що частина з них може виявитися дещо пізнішими: XIX – початок ХХ ст. За наявною інформацією, уточнити це датування неможливо.
Загалом у хронології соборного некрополя сьогодні можна виділити два основні періоди. Давньоруський, XI – XIII ст., до нього належать поховання в гробницях навколо прибудов, у нартексі та в нішах-аркосоліях південних прибудов. До другого періоду належить XVII – XVIII ст. Можна припустити, що в цей період некрополь собору функціонував фактично як міське (парафіяльне?) кладовище. Ураховуючи його розташування в центрі міста, найімовірніше, тут були могили переважно представників місцевої шляхти, церковних служителів і заможних міщан. Деякі місцеві родини утримували в соборі усипальниці-крипти, утім, до середини XVIII століття ці усипальниці були занедбані, не виключено, що через зубожіння або зникнення власників. Окремі поховання на соборному кладовищі здійснювалися й упродовж ХІХ століття і до середини ХХ століття. З метричних книг Спаського собору XIX – початку ХХ ст. (1876 – 1905 рр.) можна зрозуміти, що в цей час поховання поблизу храму продовжували проводитися, хоча вони були й нечисленні. Згідно з інформацією, зібраною Л. Нижник, тут поховали не більше 15 осіб, майже всі – священнослужителі собору. Останнє поховання було здійснено під час Другої світової війни. 1944 року біля північного фасаду собору поховали жертву бомбардування.
Не виключено, що частина недатованих або зруйнованих могил виникла між XIII і XVII ст. (час запустіння храму), проте на сьогодні відсутні дані, які б дозволяли це стверджувати.
Під час археологічних розкопок було встановлено, що жодне із середньовічних поховань соборного некрополя не збереглося в недоторканому стані. Усі вони пограбовані або повністю зруйновані в давнину. Частково вціліли лише пов’язані з ними конструкції: ніші-аркосолії та гробниці.
Некрополь Спаського храму. Схема розташування поховань XI – XIII ст.: 1, 2 – аркосолії; 3 – 7 – гробниці. Джерело – https://www.academia.edu/112286060/Chernenko_Olena_Lutsenko_Roman_Necropolis_of_the_Transfiguration_Cathedral_in_Chernihiv_of_the_XI_middle_of_the_XX_centuries_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%9B%D1%83%D1%86%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9D%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C_%D0%A5%D0%86_%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8_%D0%A5%D0%A5_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F_%D0%A1%D0%BF%D0%B0%D1%81%D0%BE_%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D1%83_%D0%B2_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96&nav_from=65b69ffa-79ac-4425-9c9b-646b7d9db230&rw_pos=0. Фото без змін
Виходячи із запозиченої Рюриковичами візантійської традиції, згідно з якою правителі ще за життя дбали про місце свого майбутнього поховання, та враховуючи датування прибудов, авторами досліджень 2012 – 2014 рр. було запропоновано таку модель: Північна прибудова початку XI століття збудована як усипальниця князя Мстислава Володимировича; південна прибудова середини XI століття – для поховання князя Святослава Ярославича; південно-західна прибудова («хрестильня») початку XII століття послужила усипальницею князю Олегу Святославичу. Така модель видається досить імовірною, хоча й не має прямих підтверджень. Прибудови храму погано збереглися, лише у двох випадках у них збереглися залишки ніш-аркосолій.
Спаський храм. Схема втрачених прибудов за результатами досліджень 2012 – 2014 рр.: 1 – існуюча споруда (разом з баштами); 2 – прибудови початку XI століття; 3 – прибудова середини XI століття; 4 – прибудова початку XII століття; 5 – прибудова XII століття; 6 – ділянки втрачених кладок. Джерело – https://www.academia.edu/112286060/Chernenko_Olena_Lutsenko_Roman_Necropolis_of_the_Transfiguration_Cathedral_in_Chernihiv_of_the_XI_middle_of_the_XX_centuries_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%9B%D1%83%D1%86%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9D%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C_%D0%A5%D0%86_%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8_%D0%A5%D0%A5_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F_%D0%A1%D0%BF%D0%B0%D1%81%D0%BE_%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D1%83_%D0%B2_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96&nav_from=65b69ffa-79ac-4425-9c9b-646b7d9db230&rw_pos=0. Фото без змін
Є.Є. Черненко в статті «Про місцезнаходження князівських поховань у Чернігівському Спасо-Преображенському соборі» 2016 року зазначила, що про місцезнаходження князівських поховань сьогодні можна скласти уявлення лише завдяки залишкам зруйнованих могил. Місце поховання конкретних осіб визначається лише з певною мірою достовірності. У внутрішньому просторі храму зафіксовано існування лише двох поховань давньоруського часу. Вони розташовані в південній частині нартекса й могли належати канонізованому князю Ігорю Ольговичу та митрополиту Київському і всієї Русі Костянтину I. Усипальницями інших осіб, про поховання яких у храмі згадує літопис, могли слугувати прибудовані до нього прибудови-парекліа.
Підсумовуючи сказане, слід додати, що поки немає достовірних даних про здійснення в храмі або навколо нього поховань у ґрунтових ямах, дерев’яних трунах часів Середньовіччя. Не можна виключати, що подібні могили існували, але були зруйновані, наприклад, під час зведення або ремонту прибудов храму. Проте на цьому етапі досліджень складається враження, що впродовж Середньовіччя поховання в Спаському храмі було подією виключною, тут ховали лише обраних. Проте серед цих обраних могли бути не лише князі, а й священнослужителі високого рангу або інші особи, що належали до соціальної верхівки Чернігівського князівства.
Спаський храм. План зі знайденими давньоруськими похованнями. Джерело – Ситий Ю.М. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Чернігова. – Чернігів: Десна Поліграф, 2013. – С. 19. Фото змінено 29 грудня 2023 року, додано 5 – 8. Автор змін – Angloman
1. Комбінована гробниця XI століття з рожевого шиферу та цегли-плінфи
– уперше розкопана 1923 року
– вдруге розкопана 2012 року
– розкопана 1967 року
3. Гробниця, її ймовірне місцезнаходження
– знайдена в третій чверті XVIII століття (1770 року) і знову закопана
4. Комбінована гробниця з цегли-плінфи та рожевого шиферу
– розкопана 1923 року
– уперше розкопана 1923 року
– вдруге розкопана 2012 року
– розкопана 2013 року
7, 8. Дві поховальні ніші XII століття
– розкопані 2012 року