СПИСОК КНЯЗІВ НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИХ І ЧЛЕНІВ ЇХНІХ СІМЕЙ

НОВГОРОД-СІВЕРСЬКЕ КНЯЗІВСТВО

(укр. Новгород-Сіверське князівство)

1097 – 1523 рр.

.

Новгород-Сіверське князівство (Сіверське князівство) первісно перебувало у складі Чернігівського князівства.

Князівство розташовувалося на територіях, населених східнослов’янським плем’ям сіверян, і розташовувалося в басейні середньої Десни та її приток: Сейму, Снову, Судості, Неруси, Навлі.

.

Столиця – Новгород-Сіверський (нині місто, адміністративний центр Новгород-Сіверського району, Чернігівської області). З даних археологічних досліджень випливає, що в середині X століття місто було вже цілком сформованим соціальним організмом. Офіційна дата заснування міста – 988 рік, а перша згадка в літописі 1078 – 1079 рр.

Іншими значними містами були:

Курськ (нині місто, адміністративний центр Курської області Російської Федерації), уперше згаданий 1032 року;

Путивль (нині місто в Конотопському районі Сумської області), заснований, швидше за все, в XI столітті, уперше згадується в Іпатіївському літописі під 1146 роком;

Рильськ (нині місто, адміністративний центр Рильського району Курської області Російської Федерації), уперше згадується в літописі під 1152 роком;

Трубчевськ (нині місто, адміністративний центр Трубчевського району Брянської області Російської Федерації), уперше згаданий 1185 року.

Новгород-Сіверське князівство в XII столітті. Дата створення – січень 2007 року. Автор – Koryakov Yuri. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 2.5 Generic. Фото без змін

.

До середини XII століття Новгород-Сіверський, як правило, займав другий за старшинством нащадок князя Святослава Ярославича. «Можна припустити… що кращий стіл після чернігівського діставався тому, хто був наступним за старшинством після чернігівського князя. Але… Новгород-Сіверський не став сходинкою до Чернігова, хоча іноді слугував для задоволення найстаршого в другій лінії…»: – російський і радянський історик Олександр Євгенович Пресняков (помер 1929 року).

Формально новгород-сіверські князі підпорядковувалися Чернігову, але фактично часто проводили свою незалежну політику, що йшла урозріз з інтересами чернігівських князів.

.

Восени 1097 року на Любецькому з’їзді князів (Любеч, нині селище міського типу в Ріпкинському районі Чернігівської області) у Новгороді-Сіверському було засновано князівський стіл. Він був відданий у володіння Олегу Святославичу.

.

Новгород-Сіверська гілка Рюриковичів – Святославичів – Ольговичів (від дав.-рус. Ольгъ), 1097 – 1362 рр.

Знак Ольговичів. Дата створення – січень 2007 року. Автор – Koryakov Yuri. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін

.

I. 1097 – 01.08.1115 рр. – князь Олег Святославич «Гореславич / Горіславич» (дав.-рус. Гориславличь) (дав.-рус. Ѡлегъ Свѧтославичъ, Ѡлегъ Ст҃ославичь, укр. Олег Святославич), хрестильне ім’я Михайло (VII), нар. бл. 1050 або 1053 р. – помер 01.08.1115 р. Новгород-Сіверський, похований у Церкві св. Спаса в Чернігові, князь Володимиро-Волинський 1073 – 1078 рр., князь Тмутараканський (див. Російська Федерація) 1078 – 1079 рр., князь Чернігівський 1078 року, князь Тмутараканський (див. Російська Федерація) 1083 – 1094 рр., 3-й князь Муромський (див. Російська Федерація) 1093 – 1095 рр., князь Чернігівський 1094 – 1096 рр., князь Муромський (див. Російська Федерація) 1096 року, його нащадки в літописах та історіографії іменуються Ольговичами. За висячою печаткою відомий княжий знак Олега у вигляді двозуба з перехрестям на правому зубі

старший або четвертий син Святослава Ярославича, князя Чернігівського

• дружини, в історіографії немає єдиної думки, скільки разів був одружений Олег. Деякі історики вважають, що він одружувався двічі. За однією версією, першою дружиною була Феофанія Музалон, а другою – дочка половецького хана Осилука. За іншою – першою дружиною була половчанка, і лише потім Олег узяв за дружину Феофанію:

1. Феофанія (Феофано) Музалон (дав.-грец. θεοθάνου Μουζαλώνισσα, укр. Феофанія Музалонісса), померла близько 1090? р., патриціанка зі знатного візантійського роду Музалонів, є згадки, що Феофанія була тіткою майбутнього патріарха Константинопольського Миколи IV Музалона (дав.-грец. Πατριάρχης Νικόλαος Δ΄ Μουζάλων, помер 1152 р.); шлюб 1083 року на острові Родос (грец. Ρόδος, нині грецький острів в Егейському морі) поблизу малоазійського узбережжя, деякі історики заперечують цей шлюб. Єдина згадка про те, що Феофанія була дружиною Олега, міститься в Любецькому синодику. Вона мала власну печатку, яка була знайдена 1912 року під час археологічних досліджень Керчі (місто у східній частині Криму, розташоване на березі Керченської протоки; давньоруська назва міста Корчев, імовірно, входило до складу Тмутараканського князівства). На печатці напис: «Господи, помоги своей рабыне Феофании, архонтиси Росии, Музалонисси». Нині печатка зберігається в музеї Державний Ермітаж у Санкт-Петербурзі, Російська Федерація
2. половчанка, дочка половецького хана Осилука (у давніх списках Осолук), шлюб 1090? року 

діти:

1. 1. Марія Олегівна, нар. невідомо – померла після 1146 р. (від 1-го шлюбу), первісно була засватана за Скарбіміра, палатина польського князя Болеслава III «Кривоустого», але 1117 року він повстав проти сюзерена. Її чоловіком став Петро Власт (пол. Piotr Włostowic), польський воєвода, палатин, помер 1153 р., шлюб близько 1118 року. 1146 року, після арешту чоловіка, що стався в ході політичної боротьби в середовищі польської придворної знаті, Марія повернулася з великим ескортом на свою батьківщину. Петро Власт був звинувачений у державній зраді, осліплений і позбавлений язика. Після цього він поїхав на Русь, де продовжував плести інтриги проти князя Владислава II «Вигнанця» (пол. Władysław II Wygnaniec) до своєї смерті 1153 року
   2. Всеволод, нар. бл. 1094 р. (старший син, за однією з версій від 1-го шлюбу)
   3. Ігор, нар. 1096 р. Київ (2-й син, за однією з версій від 1-го шлюбу)
   4. Гліб Ольгович, нар. невідомо – помер восени 1138 р. Курськ (нині місто, адміністративний центр Курської області Російської Федерації), (3-й син, за однією з версій від 1-го шлюбу), 3-й князь Курський (див. Російська Федерація) 1136 – 1138 рр.; дружина, ім’я невідоме, мали 2-х синів: 1) Ізяслав Глібович, помер 14.05.1134 р. 2) Ростислав Глібович, помер після 1144 р., князь Курський
   5. Святослав, нар. 1106/1107 р. (4-й, молодший син, від 2-го шлюбу)

.

Навесні 1098 року Олег Святославич брав участь у князівському з’їзді в Городці, а потім у листопаді 1098 року, в поході Давида Святославича та Володимира «Мономаха» на великого князя Київського Святополка II Ізяславича (укр. Ізяслав Ярославич) звинуваченого у лояльності до Давида Ігоревича який осліпив князя Теребовлянського Василька Ростиславича. 

У серпні 1100 року Олег Святославич брав участь у з’їзді князів в Уветичах (Витичів, нині село Витачів в Обухівському районі Київської області). 10 серпня з’їзд засудив Давида Ігоревича, позбавивши його Волині. Олег виділив Давиду Ігоревичу сто гривен сріблом на відшкодування за Володимир-Волинський.

1101 року половці запропонували руським князям мир. Олег, Давид Святославичі та Володимир «Мономах» на з’їзді біля Сакова на річці Золотчі (річка поблизу Києва, лівий приплив Дніпра) уклали з ними мирну угоду, підтверджену обміном заручниками.

Навесні 1103 року на з’їзді князів на Долобському озері поблизу Києва було ухвалено рішення про початок походів на половців у степ. Олег під різними приводами у більшій їх частині не брав участі, набіги ж окремих половецьких племен на свої кордони він енергійно відбивав.

1107 року Олег разом з іншими князями рушив до Лубен (нині місто, адміністративний центр Лубенського району Полтавської області) проти половецького хана Шарукана, що облягав місто, останній ледве встиг урятуватися, хан же Сугра був узятий у полон.

1113 року половці підійшли до Вирі (давньоруське городище на лівому березі річки Вир у гирлі її припливу річки Крига в районі сучасного міста Білопілля у Сумському районі Сумської області). Олег Святославич об’єднавшись із Володимиром «Мономахом» прогнав половців.

1115 року у Вишгороді Олег брав участь у перепохованні мощей Бориса та Гліба в новій кам’яній церкві, а 1 серпня 1115 року помер. Йому успадкував його старший син Всеволод.

.

II. 1115 – 1127 рр. – князь Всеволод Ольгович, хрестильне ім’я Кирило (VIII), нар. бл. 1094 р. – помер 01.08.1146 р. поблизу Вишгорода (нині місто, адміністративний центр Вишгородського району Київської області) від хвороби, похований у Церкві святих Бориса і Гліба у Вишгороді, згідно з російським істориком Василем Микитовичем Татищевим (помер 1750 року) Всеволод до переходу в Чернігів займав тмутараканський престол, князь Чернігівський 1127 – 1139 рр., великий князь Київський 1139 – 1146 рр. (під іменем Всеволод II)

старший син князя Олега Святославича

• дружина Марія (Агафія) Мстиславна (укр. Марія (Агафія) Мстиславна) пізніше припущення, в літописах за особистим ім’ям вона не названа жодного разу. Агафією вона названа в «Історії Російській» В.М. Татищева, під іменем Марія вона згадана в пізньому Густинському літописі, нар. бл. 1110/1113 р. – померла бл. 06.08.1179 рр., похована у Кирилівській церкві Кирилівського монастиря поблизу Києва (нині в Києві), шлюб приблизно 1126 або 1127 року, дочь Мстислава I Володимировича, великого князя Київського

діти:

1. 1. Святослав, нар. бл. 1123 р. Чернігів (старший син, від якого шлюбу?)
   2. Анна Всеволодівна померла бл. 1141 р., чоловік Ігор-Іван Василькович, князь Теребовлянський, князь Галицький, помер 1141 р. Гіпотеза про такий шлюб була висловлена російським мандрівником Рафаїлом Володимировичем Зотовим (помер 1893 року) на підставі даних В.М. Татищева і підтримана фахівцем із генеалогії руських князів XI – XVI ст. Миколою Олександровичем фон Баумгартеном (помер 1939 року)
   3. Звенислава-Анастасія Всеволодівна (пол. Zwinisława Wsiewołodowna, Zwienisława Wszewołodowna), померла 1159/1160 р. Німеччина, згідно з одним із джерел, вона була похована у Цистерціанському абатстві в Пфорті або Шульпфорта (нім. Pforta/Schulpforta, поблизу міста Наумбург у федеральній землі Саксонія-Ангальт, ФРН), абатство було місцем поховання членів Сілезької гілки П’ястів, чоловік Болеслав I «Високий», князь Сілезько-Вроцлавський, помер 1201 р., старший син Владислава II «Вигнанця», князя Польщі, шлюб 1142 року в Кракові, Польща
   4. Ярослав Всеволодович, хрестильне ім’я Прокопій, чернече ім’я Василь, нар. 1139 р. – помер 1198 рр. (молодший син), похований у Церкві св. Спаса в Чернігові, князь Ропський (див. Російська Федерація) 1157 – 1160 рр., 5-й князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1160 – 1180 рр., князь Чернігівський 1180 – 1198 рр.
   5. (?) Володимир Всеволодович, за Р.В. Зотовим, нар. після 1142 р. – помер восени 1201 р., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1180 – 1181 рр., князь Вщизький (див. Російська Федерація) 1181 – 1201 рр., князь Чернігівський 1201 року

Висяча печатка з княжим знаком Всеволода Ольговича. Мав родовий знак, відомий за численними його печатками, у вигляді двозуба з перехрестям на лівому зубі й вигнутим зверху правим зубом. Джерело – Нечитайло В.В. Знаки Рюриковичів, що належали великим князям Київським // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. – С. 60. Фото без змін

.

Торгова пломба-печатка з княжим знаком Всеволода Ольговича. Джерело – Нечитайло В.В. Знаки Рюриковичів, що належали великим князям Київським // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. – С. 60. Фото без змін

.

1127 (1126) року Всеволод Ольгович відібрав Чернігів у свого дядька Ярослава Святославича. Дружину Ярослава посік і пограбував. Чернігівські історики Микола Корнійович Бойко (укр. Микола Корнійович Бойко, помер 2019 року) та Віталій А. Євстратов (укр. Віталій Євстратов) називають дату – 1128 рік. За відомостями В.М. Татищева Всеволод віддав Новгород-Сіверський своїм двоюрідним братам Давидовичам.

.

? 1127 – 1139 рр. – князь Володимир Давидович (VIII), нар. невідомо – загинув 19 (або 26).05.1151 р. у битві на Перепетовому полі, на південь від Василькова на берегах річечок Рут (нині Протока – лівий приплив Росі) і Рутець (правий приплив Протоки) десь в околицях нинішнього селища міського типу Гребінки (укр. Гребінки у Васильківському районі Київської області), похований у Чернігові без зазначення місця поховання, імовірно, в Церкві св. Спаса, князь Березийський 1127 – 1139 рр., князь Чернігівський 1139 – 1151 рр. (з Чернігівської гілки Рюриковичів – Святославичів – Давидовичів)

син Давида Святославича, князя Чернігівського

.

III. 1139 – серпень 1146 рр. – князь Ігор Ольгович, хрестильне ім’я Георгій, у чернецтві – Гавриїл, у схимі – Ігнатій (VIII), нар. 1096 р. Київ – убитий 09 або 19.09.1147 (близько 51 року) р. у Києві киянами, похований у Церкві св. Симеона Симеонівського монастиря в Копиревому кінці поблизу Києва (нині в Києві), перепохований 1150 року в Церкві св. Спаса в Чернігові, князь Путивльський 1127 – 1142 рр., князь Берестейсько-Дорогичинський (див. Білорусь) 1142 – 1146 рр., великий князь Київський 1146 року (під іменем Ігор II), святий Руської православної церкви

другий син князя Олега Святославича

Висяча печатка Ігоря Ольговича. Мав родовий знак, відомий за численними його печатками, знайденими в Чернігівській області. Знак мав вигляд двозуба з перехрестям на правому зубі та вигнутим лівим зубом. Валерій Нечитайло. Знаки Рюриковичів, що належали великим князям Київським. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. С. 54–66. Фото без змін

.

1144 року під час походу на Галич великого князя Київського Всеволода II та Ігоря Ольговичів із союзниками, князь Галицький Володимирко Володарович, щоб уникнути поразки, вступив у таємні переговори з Ігорем, обіцяючи тому сприяти в його утвердженні в Києві після смерті брата.

Перед своєю смертю 1146 року Всеволод II Ольгович скликав киян до Вишгорода й оголосив молодшого брата Ігоря своїм спадкоємцем. 1 серпня 1146 року Всеволод помер і Ігор успадкував велике князювання.

.

IV. 1) серпень – кінець 1146 рр. – князь Святослав Ольгович, хрестильне ім’я Микола (VIII), нар. 1106/1107 р., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1136 – 1138 рр., 4-й князь Курський (див. Російська Федерація) 1138 – 1139 рр., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1139 – 1141 рр., 1-й князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1141 – 1146 рр., князь Білгородський 1141 – 1146 рр., князь Туровський (див. Білорусь) 1142 року, князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1142 – 1144 рр., князь Володимиро-Волинський 1142 – 1146 рр.

молодший син князя Олега Святославича

.

Міжусобиця в Чернігово-Сіверській землі (1146 – 1147 рр.).

Наприкінці 1146 року князь Чернігівський Володимир Давидович за підтримки нового великого князя Київського Ізяслава II Мстиславича (укр. Ізяслав Мстиславич) вигнав Святослава Ольговича з Новгород-Сіверського князівства, яке відійшло Давидовичам.

1147 року Святослав Ольгович за допомогою князя Ростово-Суздальського Юрія «Довгорукого», що претендував на Київ, і половців повернув собі Новгород-Сіверський. Проте Володимир Давидович зберіг за собою Курськ.

.

2) 1147 – травень 1157 рр. – князь Святослав Ольгович (VIII), помер 15.02.1164 р. Чернігів, похований у Чернігові без зазначення місця поховання, імовірно, в Церкві св. Спаса, князь Бужський 1146 року, князь Курський (див. Російська Федерація) 1149 року, князь Туровський (див. Білорусь) 1149 – 1151 рр., князь Чернігівський 1154 – 1155 рр., князь Туровський (див. Білорусь) 1154 – 1155 рр., князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1155 – 1157 рр., князь Чернігівський 1157 – 1164 рр.

• дружини:

1. (?) половчанка, у хрещенні, можливо, Анна, дочка половецького хана Аєпи, онука хана Гіргена, згідно з В.М. Татищевим шлюб відбувся 12 січня 1108(1107) року, в літописах під 6615 роком ім’я княжича, що вступав у шлюб, не вказано, але вважали, що це був Святослав Ольгович. Російський історик, генеалог Євген Володимирович Пчолов, дійшов висновку, що Святослав Ольгович народився в 1106-1107 роках. Дослідник звернув увагу на «Учення про числа» давньоруського книжника Кирика Новгородця (помер після 1158? року), в якому вказано, що на момент написання твору (1136 рік), Святославу Ольговичу, тоді князю Новгородському, йшов 30-й рік. Таким чином, шлюб був укладений, але з більш старшим сином князя Олега Святославича
2. Катерина, померла 1166 р., шлюб 1136 року у Великому Новгороді (нині місто, адміністративний центр Новгородської області Російської Федерації); єпископ Новгородський Ніфонт відмовився їх вінчати, оскільки князь був «не достоить ея пояти» – чому, невідомо, перешкодою могла бути близька спорідненість, кількість попередніх шлюбів в одного з тих, хто одружувався, або відібрання дружини в живого чоловіка, вінчав їх «свой поп» у Нікольсько-Дворищенській церкві; дочка Петрили Мікульчича новгородського посадника. Згідно з версією В.М. Татищева, який посилався на не збережений «Ростовський літопис», причиною конфлікту з єпископом був той факт, що перший чоловік нареченої нещодавно загинув. Інше пояснення конфлікту є в російського історика Сергія Вікторовича Алєксєєва – на момент другого шлюбу Святослава, його перша дружина могла бути ще жива

діти:

1. 1. дочка, чоловік Роман Ростиславич, князь Смоленський, великий князь Київський, помер 14.06.1180 р., шлюб узимку 1147/1148 року
   2. Олег, нар. бл. 1137 р. (старший син)
   3. дочка, чоловік Володимир Андрійович, князь Дорогобузький, помер 28.01.1170 р.
   4. Марія Святославна, нар. 1149 р. – померла 1189? рр., чоловік Ярополк Ізяславич, князь Шумський, князь Бужський, помер 07.03.1168 р., шлюб 1166 року
   5. Ігор, нар. 02.04.1151 р. Новгород-Сіверський (2-й син)
   6. Всеволод Святославич, на прізвисько Буй-тур (тобто «Дикий бик (зубр)» – символ виняткової сили та відваги), нар. 1153? (1155) р. – помер 17.05.1196 р. Чернігів (молодший син), похований у Церкві св. Богородиці в Чернігові, 3-й князь Путивльський 1164 – 1185 рр., 1-й князь Трубчевський (див. Російська Федерація) 1164 – 1196 рр., 8-й князь Курський (див. Російська Федерація) 1180 – 1196 рр.

• • • дружина Ольга? Глібівна, померла після 1185 року, вона згадана в «Слові о полку Ігоревім», але достовірно відоме лише її по батькові, у ряді джерел княгиню називають Ольгою, але походження цих даних є неясним; імовірно, дочка Гліба Юрійовича, князя Переяславського і князя Київського
      • їхній син Святослав Всеволодович, хрестильне ім’я Онуфрій, нар. невідомо – помер після 1232 р., 2-й князь Трубчевський (див. Російська Федерація) 1196 – після 1232 рр., князь Чернігівський(?)

На підставі Воскресенського літопису (XVI століття), Никонівського літопису (XVI століття), Любецького синодика (середина XVIII століття) та родоводів ще одним сином Всеволода Святославича іноді вважається Михайло Всеволодович Святий, князь Чернігівський, імовірно літописи неправильно трактували. Більшістю істориків князь Михайло вважається сином князя Всеволода Святославича «Чермного».

.

1149 року Святослав Ольгович підтримав Юрія «Довгорукого» під час захоплення ним Києва. На подяку Юрій відняв у князя Чернігівського Володимира Давидовича Курськ і передав його Святославу.

1151 року, в ході боротьби за Київ, під час походу Ізяслава Мстиславича на великого князя Київського Юрія «Довгорукого» (укр. Юрій Володимирович), Святослав так само підтримував Юрія.

У лютому 1153 року Святослав Ольгович, як союзник Юрія «Довгорукого», був розбитий під Новгород-Сіверським великим князем Київським Ізяславом II Мстиславичем. Місто пережило облогу.

1157 року з переходом Святослава Ольговича до Чернігова, Новгород-Сіверський перейшов до його племінника Святослава Всеволодовича.

.

V. травень 1157 – 1164 рр. – князь Святослав Всеволодович, хрестильне ім’я, імовірно, Михайло, у чернецтві, можливо, Гавриїл (IX), нар. бл. 1123 р. Чернігів – помер 25.07.1194 р. у заміській резиденції «Новому» княжому дворі поблизу Києва (нині в Києві), похований у Кирилівській церкві Кирилівського монастиря поблизу Києва (нині в Києві), князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1140 року, князь Туровський (див. Білорусь) 1142 року, князь Володимиро-Волинський 1142 – 1146 рр., князь Бужський 1146 року, князь Сновський(?) 1151 – 1154 рр., князь Туровський (див. Білорусь) 1154 – 1155 рр., 3-й князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1155 – 1157 рр., князь Чернігівський 1164 – 1180 рр., великий князь Київський 1174, 1176, 1176 – 1180, 1181 – 1194 рр. (під іменем Святослав III)

старший син князя Всеволода Ольговича

• дружина Марія – за ототожнення Святослава з позицією 24 Любецького синодика, або Катерина – за ототожнення Святослава-Гавриїла з позицією 11 Любецького синодика Василківна (укр. Марія Васильківна), нар. 1130-х р. Полоцьк (білор. Полацк, нині місто, адміністративний центр Полоцького району Вітебської області Білорусі) – померла після 1194 р. Київ, шлюб 1143 року (5 синів), дочка Василька Святославича, князя Полоцького (див. Білорусь). Радянський і український історик Леонід Юхимович Махновець (укр. Леонід Єфремович Махновець, помер 1993 року) висував пропозицію, що автор «Слова о полку Ігоревім» міг багато інформації дізнатися від дружини Святослава Всеволодовича – Марії

Як бачимо, ім’я дружини князя Святослава Всеволодовича відоме лише за пом’янником чернігівських князів, що входить до складу Любецького і Введенського синодиків. При цьому в пом’янику записані два різних чернігівських князі Святослави з дружинами. Дослідниками висловлювалися різні точки зору про те, який саме запис належить до цього князя.

діти:

1. 1. Володимир Святославич, хрестильне ім’я Борис, нар. 1143 р. – помер восени 1201 р. (імовірно, старший син), 2-й князь Вщизький (див. Російська Федерація) 1167 – 1201 рр., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1180 – 1181 рр., князь Чернігівський 1201 року
   2. Олег, нар. прибл. 1147 р. (2-й син)
   3. Всеволод «Чермний», нар. невідомо (3-й, середній син – згідно з літописом під 6686 (1179) роком)
   4. Болеслава Святославна, нар. невідомо – померла 1170 р., чоловік Володимир Ярославич, князь Галицький, помер 1199 р., шлюб 1167 року. За версією дослідника, російського письменника Юрія Миколайовича Сбитнєва (помер 2021 року), Болеслава, можливо, є автором «Слова о полку Ігоревім»
   5. дочка, нар. невідомо – померла невідомо, чоловік Мстислав Володимирович, князь Трипільський, помер після 1203 р., син Володимира III Мстиславича «Мачешича», великого князя Київського, за літописними даними шлюб до 1176 року
   6. Гліб, нар. невідомо (4-й син)
   7. дочка, нар. невідомо – померла невідомо, чоловік Роман Глібович, великий князь Рязанський (див. Російська Федерація), помер 1216 р., шлюб до 1180 року
   8. Мстислав, нар. невідомо (молодший, 5-й син)

За версією Р.В. Зотова, Володимир був старшим сином, Олег другим. За версією Л.В. Войтовича, Олег був старшим сином, Всеволод «Чермний» другим, Володимир третім, хоча в літописі під 1179 роком у зв’язку з одруженням Всеволода «Чермного» на польській княжні Всеволод названий середнім сином, а це також вказує на непарну кількість синів.

Р.В. Зотов, зіставляючи Святослава Всеволодовича з князем з позиції 24 Любецького синодика, вважав, що в нього був ще 6-й син – Борис. Дослідник також вважав, що згадані на позиції 38 Любецького синодика «князья Михаил/Константин Михайлович» це онук і правнук Святослава Всеволодовича від сина Бориса. Однак таке прочитання синодика не було підтримане іншими істориками, які ототожнюють князя на позиції 24 синодика зі Святославом Всеволодовичем, князем Трубчевським. Крім того, Борисом у хрещенні вже був названий старший син Святослава – Володимир.

.

Висяча печатка з княжим знаком Святослава Всеволодовича. XII століття. Джерело – https://sigillum.com.ua/collections/svyatoslav-vsevolodovych-knyaz-hii-st/. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін

.

У 1157 – 1161 рр. Святослав Всеволодович підтримував Ізяслава Давидовича проти свого дядька Святослава Ольговича. 

1164 року з переходом Святослава Всеволодовича до Чернігова, Новгород-Сіверський перейшов до його двоюрідного брата, сина Святослава Ольговича, Олега. Між ними було укладено угоду: уділи Новгород-Сіверського князівства успадковуються нащадками Святослава Ольговича, уділи Чернігівського князівства – нащадками Всеволода Ольговича. Вотчинні права на Чернігів і Новгород-Сіверський при цьому зберігають обидві гілки.

Таким чином, Ольговичі розділилися на дві гілки: Старшу (чернігівську) – нащадки Всеволода Ольговича, і Молодшу (новгород-сіверську) – нащадки Святослава Ольговича, де князювали в порядку старшинства.

.

Молодша гілка Ольговичів «Святославичі» (у XII – XIII ст. новгород-сіверська, у XIII – XIV ст. путивльська) (1164 – 1206 рр.). Її представники виключно володіли такими містами, як Курськ, Путивль, Рильськ, Трубчевськ, а також мали вотчинні права на Новгород-Сіверський і Чернігів.

.

Молодша гілка Ольговичів «Святославичі», 1164 – 1198 рр.

.

VI. 1164 – 18.01.1180 рр. – князь Олег Святославич (IX), нар. бл. 1137 р. – помер 18.01.1180 р., похований у Церкві св. (архістратига) Михаїла в Чернігові, 1-й князь Путивльський? 1157 – 1159 рр., 7-й князь Курський (див. Російська Федерація) 1159 – 1164 рр.

старший син князя Святослава Ольговича

• дружини:

1. Олена Юріївна (укр. Олена), померла 1165 р., шлюб 1150 року, дочка Юрія Володимировича «Довгорукого», князя Ростово-Суздальського
2. Агафія (Огафія) Ростиславна, нар. бл. 1151 р. – померла, за різними версіями, після 1174/1175 або після 1180 р., шлюб 29 червня 1165 року (1 син. Д. Донський писав, що в них була ще дочка, але польський історик Даріуш Домбровський (пол. Dariusz Dąbrowski) упевнений, що це помилка), дочка Ростислава I Мстиславича, князя Смоленського та великого князя Київського. 1979 року історик-аматор Ігор Державетс висунув припущення, що Агафія Ростиславна могла бути автором «Слова о полку Ігоревім» На думку радянського й російського літературознавця Лева Олександровича Дмитрієва (помер 1993 року), аргументація І. Державетса явно ненаукова

У генеалогічних довідниках зазначається, що дружиною Олега Святославича була також дочка князя Переяславського Андрія Володимировича «Доброго», яка померла 1166/1167 року. Цей висновок ґрунтується на літописному повідомленні «Том же лете умре Андреевна, за Олгом за Стославичем», але оскільки Олег був у той час одружений з Агафією Ростиславною, то йдеться, мабуть, про сина князя Святослава Всеволодовича, Олега Святославича, майбутнього князя Чернігівського, а «Андріївна» була дочкою Андрія Юрійовича «Боголюбського», князя Владимиро-Суздальського (див. Російська Федерація).

• • його син Святослав Ольгович (укр. Святослав Ольгович), хрестильне ім’я Борис (укр. Борис), нар. 1167 р. – остання згадка у 1191 р. (від 2-го шлюбу), 1-й князь Рильський (див. Російська Федерація), учасник невдалого походу 1185 року, потрапив у полон до половців, його подальша доля неясна. Згідно з даними з «Поколінного розпису російських… князів», він помер 1186 року в полоні, за іншою версією, повернувся на Русь і був князем Курським (див. Російська Федерація) з 1196 року
    • дружина Євдокія, згідно з українським істориком-медієвістом Леонтієм Вікторовичем Войтовичем (укр. Леонтій Вікторович Войтович, помер 2023 року)

діти (можливо 2 сини):

1. 1. 1. 1. (?) Олег Курський, нар. невідомо – помер після 1228 р., князь Курський (див. Російська Федерація) бл. 1206 – після 1228 рр., князь Чернігівський 1226 року
         2. Мстислав Святославич, нар. невідомо – убитий 1241 р. монголами за невідомих обставин, 2-й князь Рильський (див. Російська Федерація) після 1191 – 1241 рр., родоначальник Рильської гілки Ольговичів

.

1167 року після смерті Святослава Володимировича з «Давидовичів», князя Вщизького, виник спір через волості між Олегом Святославичем і Святославом Всеволодовичем, князем Чернігівським. Олег провів похід у напрямку Стародуба, а брат Святослава, Ярослав Всеволодович із половцями – у напрямку Новгорода-Сіверського. За посередництва великого князя Київського Ростислава I Мстиславича (укр. Ростислав Мстиславич) було укладено мир. Олег отримав від Святослава – 4 міста, у тому числі Трубчевськ і Гомій (нині місто Гомель (білор. Гомель), адміністративний центр Гомельської області Білорусі).  

1169 року Олег брав участь у поході Андрія Юрійовича «Боголюбського», князя Владимиро-Суздальського, на Київ і взятті столиці Русі.

1174 року Олег Святославич зі смоленськими Ростиславичами напав на Чернігівське князівство, узяв Лутаву (нині село в Козелецькому районі Чернігівської області) і Моровієськ (нині село Моровськ у Козелецькому районі Чернігівської області) і підходив до Стародуба, домагаючись від князя Святослава Всеволодовича перерозподілу волостей. У відповідь Святослав Всеволодович обложив Новгород-Сіверський, після чого було укладено мир. Відтоді конфлікти між Святославом і Олегом припинилися.

Після смерті князя Олега 1180 року князем став його молодший брат Ігор Святославич.  

.

VII. 1180 – 1198 рр. – князь Ігор Святославич, хрестильне ім’я Георгій (IX), нар. 02.04.1151 р. Новгород-Сіверський – помер навесні 1201 (29.12.1202) (50-51 рік) р. Чернігів, похований у Церкві св. Спаса в Чернігові, 2-й князь Путивльський? 1161 – 1164 рр., князь Курський (див. Російська Федерація) 1164 – 1178 рр. (згідно з Л.В. Войтовичем), князь Чернігівський 1198 – 1201 рр., головний герой «Слова о полку Ігоревім»

другий син князя Святослава Ольговича

• дружина Єфросинія Ярославна, її ім’я в літописах не згадується. У «Родоводі» російської імператриці Катерини II дружину Ігоря названо Єфросинією. Р.В. Зотов також вважав, що ім’я дружини Ігоря було Єфросинія, і це ім’я сягає «Любецького синодика». Хоча й сумнівався в ототожненні князя Феодосія, що згадується там, з Ігорем Святославичем. Хрестильним ім’ям Ігоря було Георгій, а Феодосій, на думку С.В. Алєксєєва, було християнським ім’ям князя Всеволода Святославича, молодшого брата Ігоря. Проте залучення даних Введенського синодика дозволяє вважати, що Феодосій було чернечим ім’ям майбутнього князя Чернігівського, з великою ймовірністю саме Ігоря Святославича, інших кандидатів, на думку українського історика Станіслава Миколайовича Келембета, на роль ченця Феодосія серед чернігівських князів немає. Радянський і російський літературознавець-медієвіст Олег Вікторович Творогов (помер 2015 року) припускав, що дружині Ігоря, Ярославні, помилково приписали чернече ім’я її матері, Ольги Юріївни. Проте ім’я Єфросинія закріпилося в літературі за княгинею. Їхнє одруження відбулося близько 1169 року, вона була дочкою Ярослава Володимировича «Осмомисла», князя Галицького

У деяких джерелах Єфросинію вказано 2-ю дружиною Ігоря Святославича, а дату шлюбу відносять до 1184 року. Уперше ця дата з’явилася у вже згаданому «Родоводі» російської імператриці Катерини II. На думку сучасних дослідників, ця дата одруження виникла внаслідок неточного прочитання «Історії Російської» В.М. Татищева. Російський, югославський і швейцарський історик Олександр Васильович Соловйов (помер 1971 року) довів, що матір’ю всіх дітей Ігоря була Ярославна. Оскільки старший син Ігоря і Ярославни, Володимир, народився 1170 року, шлюб не міг бути укладений 1184 року.

діти: (6? синів)

1. 1. Володимир, нар. 08.10.1170 р. (старший син)
   2. Олег Ігорович, хрестильне ім’я Павло, нар. 1174 або 1175 р. – помер 1185/1186, 1205 або після 1228 р. (2-й син). У «Слові о полку Ігоревім» міститься згадка про цього княжича, на той момент десяти- або одинадцятирічного, як про учасника батьківського походу в степ 1185 року. Автор твору, повідомляючи про розгром руського війська і полонення князів, пише: «Два солнца помѣркоста, оба багряная стлъпа погасоста и съ нима молодая мѣсяца, Олегъ и Святъславъ, тъмою ся поволокоста». За даними Лаврентіївського літопису, Ігор узяв із собою двох синів, але їхні імена не названо, а Іпатіївський літопис говорить лише про одного, найстаршого, – Володимира. Думки вчених із цього приводу розходяться. С.В. Алєксєєв вважає, що Олег міг брати участь у поході, інші вважають таку участь неможливою через надто юний вік княжича. Існує версія про те, що: «молодая мѣсяца, Олегъ и Святъславъ» – пізніша вставка. Точної інформації про те, як склалася доля Олега Ігоровича, у збережених джерелах немає. За версією С.В. Алєксєєва, він міг померти в половецькому полоні 1185 або 1186 року. Густинський літопис датує 6713 (1205) роком смерть князів «Олга Игоровича» і «Володимера Юрьевича Муромского». Радянський і російський історик Олег Михайлович Рапов (помер 2002 року) вважав, що йдеться про Олега Ігоровича. У Московському літописному зводі під 1204 роком повідомляється про смерть «князя Олега Черниговъского Святославича» і «князя Володимера Юрьевича Муромского». Це може означати, що в Густинському літописі помилка, і мова в ньому також іде про Олега Святославича, сина князя Святослава Всеволодовича. Деякі дослідники ототожнюють Олега Ігоровича з Олегом Курським, князем Чернігівським 1226 року. Дослідник Сергій Миколайович Безносюк вважає, що на позиції 49 Любецького синодика – «князь Георгий курский и сын его князь Георгий», згаданий Олег Ігорович і його син.
   3. Святослав Ігорович, хрестильне ім’я Андрій, нар. 1176 р. – повішений у вересні 1211 р. поблизу Галича (нині місто в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області) на прохання галицьких бояр (3-й син), князь Володимиро-Волинський 1206 – 1208 рр., у полоні в Польщі 1208 року, князь Перемишльський 1209, 1210 – 1211 рр.
   4. Роман Ігорович, нар. 1170-ті р. – повішений у вересні 1211 р. поблизу Галича (нині місто в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області) на прохання галицьких бояр, 5-й князь Путивльський 1198 – 1206 рр., князь Звенигородський 1206 – 1208 рр., князь Галицький 1208 – 1210 рр., у полоні в Угорщині 1210 року, князь Звенигородський 1210 – 1211 рр.
   5. Ростислав Ігорович, нар. невідомо – імовірно, повішений у вересні 1211 р. поблизу Галича (нині місто в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області) на прохання галицьких бояр, князь Теребовлянський 1210 – 1211 рр. Ростислав згадується лише в Галицько-Волинському літописі без по батькові й лише у зв’язку з подією 1211 року. 1212 року князь Всеволод Святославич «Чермний» звинувачував смоленських Ростиславичів у повішенні двох своїх братів у Галичі. В історіографії існує гіпотеза, що літописець помилився, і що насправді Ростислава Ігоровича не існувало
   6. «Ігорівна», нар. невідомо – померла невідомо, чоловік Давид Ольгович, князь Новгород-Сіверський, помер невідомо, одруження 1190 року

.

Висяча печатка Ігоря Святославича. XII століття. Джерело – https://sigillum.com.ua/collections/igor-svyatoslavych-knyaz-druga-pol-hii-poch-hiii-st/. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін

.

1180 року Ігор Святославич брав участь у з’їзді чернігівських князів. Великий князь Київський Святослав III Всеволодович уклав союз з усіма Ольговичами.

1180 року під час Північного походу (1180 – 1181 рр.) великого князя Святослава Всеволодовича, Ігор разом з Ярославом Всеволодовичем охороняв Чернігів.

1181 року Ігор із половцями брав участь у поході під Друцьк (білор. Друцк, нині агромістечко в Толочинському районі Вітебської області Білорусі) проти Давида Ростиславича, князя Смоленського. Великий князь Святослав Всеволодович послав Ігоря разом із половцями до Долобського озера на Дніпрі, де він, однак, був розбитий Рюриком Ростиславичем, але зумів урятуватися, переправившись через Дніпро разом із ханом Кончаком.

1183 року Ігор розбив половців на річці Хирії (нині річка Хорол). 

1184 року Ігор Святославич ухилився від участі в поході в степ.

1184 року Ігор разом з іншими сіверськими князями провів вдалий похід на половецькі кочовища по річці Мерлі (нині в Харківській області).

23 квітня 1185 року Ігор Святославич разом із братом Всеволодом «Буй-туром», князем Трубчевським, і небожем Святославом Ольговичем, князем Рильським, з дружиною ковуїв (гілка чорних клобуків) рушили в степ, до берегів Дінця (нині Сіверський Донець). На берегах Каяли 10-12 травня військо зіткнулося з основними силами половців. Більша частина воїнів загинула, а поранений Ігор з іншими князями потрапив у полон. Землі Ігоря Святославича, як і володіння залежних від нього князів, було спустошено половецьким нашестям. З полону того ж року Ігорю вдалося втекти, проте в полоні залишився його син Володимир. Цей похід Ігоря Святославича на половців послужив основою для знаменитого «Слова о полку Ігоревім».

1191 року Ігор із братом Всеволодом «Буй-туром» провів вдалий похід на половців. Потім, після отримання підкріплення від великого князя Київського Святослава Всеволодовича і князя Чернігівського Ярослава Всеволодовича, на чолі з п’ятьма княжичами, Ігор удруге виступив на половців. Однак, дійшовши до річки Оскіл, де половці зуміли вчасно приготуватися до битви, Ігор відвів війська на Русь.

1194 року Ігор брав участь у з’їзді чернігівсько-сіверських князів у Рогові (укр. Рогів, нині село Роговка в Новгород-Сіверському районі Чернігівської області) або Карачеві (нині місто, адміністративний центр Карачевського району Брянської області Російської Федерації).

Наприкінці XII століття Новгород-Сіверське князівство розпалося на низку дрібних уділів – Курський, Путивльський, Рильський, Трубчевський та інші.

1198 року, згідно з традиційною версією, Ігор Святославич, після смерті чернігівського князя Ярослава Всеволодовича, посів чернігівський стіл.

Щодо списку князів Новгород-Сіверських після 1198 року у дослідників дуже великі розбіжності. Російський і радянський історик Олександр Євгенович Пресняков (помер 1929 року) писав: «В чьих руках Новгород-Северский во время старшинства Игоря, не знаем, как и вообще не можем составить списка его князей. Тем более осторожно следует относиться к схематизации явлений, о которых сведения столь отрывочны».

Російський філолог-славіст, краєзнавець Микола Дмитрович Квашнін-Самарін (помер не раніше 1918 року), Л.В. Войтович і С.М. Келембет вважали і вважають, що князем 1198 року став Олег Святославич, тобто в Новгороді-Сіверському обґрунтувалася старша гілка Ольговичів.

.

Старша (чернігівська) гілка Ольговичів «Всеволодовичі» (1198 – 1362 рр.). Її представники виключно володіли такими містами, як Стародуб, Вщиж, Козельськ (з Карачевом, усіма в’ятицькими землями), Сновськ, а також мали вотчинні права на Новгород-Сіверський, Чернігів і Київ. На рубежі XII/XIII століть «Всеволодовичі» перестали переміщатися по уділах. Стародуб відійшов у володіння нащадків Олега Святославича, князя Чернігівського; Вщиж – Володимира Святославича, князя Чернігівського; Козельськ – Мстислава Святославича, князя Чернігівського; Сновськ – Ростислава і Ярополка Ярославичів, синів Ярослава Всеволодовича, князя Чернігівського. Збереглося лише переміщення між двома головними містами: Черніговом і Новгородом-Сіверським. Хоча, на думку більшості сучасних дослідників, і Новгород-Сіверський з 1198 року став володінням старшої гілки Ольговичів. Верховські князі, згідно з традиційною версією, також вважаються представниками старшої гілки Ольговичів.

.

Старша (чернігівська) гілка Ольговичів «Всеволодовичі», 1198 – 1201 рр.

.

1198 – 1201 рр. (в літописах відомостей немає) – князь Олег Святославич, хрестильне ім’я Костянтин (X), нар. прибл. 1147 р. – помер 1204 р. Чернігів, князь Курський (див. Російська Федерація) 1161 року, князь Вщизький (див. Російська Федерація) 1167 – 1175 рр., князь Лопасненський 1176 року (за Л.В. Войтовичем), князь Вирський 1185 року (за Л.В. Войтовичем), 6-й князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1190 – 1198 рр. (за Л.В. Войтовичем), князь Чернігівський 1201 – 1204 рр. (з Чернігівської гілки Рюриковичів – Ольговичів «Всеволодовичів»)

другий син князя Святослава Всеволодовича

.

О.Є. Пресняков вважав, що в цей час князем був Володимир Ігорович. Дослідники досі сперечаються про те, чи посідав Володимир Ігорович новгород-сіверський престол. Більшість істориків вважає, що після 1198 року в Новгороді-Сіверському обґрунтувалася старша гілка Ольговичів.  

.

Молодша гілка Ольговичів «Святославичі», 1198 – 1206 рр. На рубежі XII/XIII століть «Святославичі» перестали переміщатися по уділах. Курськ і Рильськ відійшли у володіння нащадків Олега Святославича, князя Новгород-Сіверського (за іншою версією, Курськ – у володіння Олега Ігоровича, сина князя Ігоря Святославича), Путивль – Володимира Ігоровича, князя Новгород-Сіверського(?); Трубчевськ – Святослава Всеволодовича, сина Всеволода Святославича «Буй-тура». Збереглося лише переміщення між двома головними містами: Черніговом і Новгородом-Сіверським. Хоча, на думку більшості сучасних дослідників, Новгород-Сіверський з 1198 року став володінням старшої гілки Ольговичів.

.

1198 – 1206 рр. – князь Володимир Ігорович, хрестильне ім’я за літописами Петро, за Любецьким синодиком Антоній (X), нар. 08.10.1170 р. – помер після 1211 р. (старший син), 4-й князь Путивльський 1185 – 1198 рр., князь Галицький 1206 – 1208 рр., князь Путивльський 1208 – 1210 рр., князь Галицький 1210 – 1211 рр.

старший син князя Ігоря Святославича   

• дружина Настасія Кончаківна (до хрещення Свобода), нар. не пізніше 1170 р. – померла після 1188 р., одруження 1186 року в половецькому стані (2 сини), повернулися на Русь 1188 року, дочка половецького хана Кончака   

діти, за кров’ю вони більше половці, ніж русичі: їхня прапрабабка і мати – половчанки, тобто вони половці на 9/16:

1. 1. Ізяслав, нар. 1186 р. у половецькому полоні (старший син)
   2. Всеволод Володимирович, хрестильне ім’я, можливо, Семен (молодший син), згаданий один раз під 1211 роком, 7-й князь Путивльський. Р.В. Зотов, Л.В. Войтович і С.М. Безносюк вважали, що князь згаданий на позиції 29 Любецького синодика як «князь Симеон Всеволод черниговский и сын его князь Феодор Святослав убиенный от литвы, княгиня его Евфимия»

• • • дружина Євфимія (укр. Євфімія), згадана на позиції 29 Любецького синодика
      • їхній син Святослав Всеволодович, хрестильне ім’я Федір, загинув імовірно, 1239 року в бою з литовцями; згаданий на позиції 29 Любецького синодика

Російський історик-генеалог Володимир Семенович Безроднов вважає сином Всеволода-Семена, «князя Димитрия черниговского (без отчества), убиенного от татар за православную веру» з позиції 42 Любецького синодика та дідом Михайла Дмитровича, князя Чернігівського (кінець XIII – початок XIV ст.) і прадідом Василя Олександровича, князя Брянського (помер 1314 р.).

С.М. Безносюк вважає онуками Всеволода-Семена князів, згаданих на позиціях 52 – 54 Любецького синодика, «князей Иоанна Романовича путивльского, Константина Романовича, Михаила Романовича, убит от литвы».

Згідно з тлумаченням С.М. Безносюком у Любецькому синодику позицій 32 – 35 синами Володимира Ігоровича були також «князья Борис, Давыд, Андрей, Дмитрий-Святослав». Сином Давида він вважав «князя Константина Давидовича новгородского и сына его Тимофея», згаданого на позиції 51 Любецького синодика, а онуком Давида згаданого на позиції 63 Любецького синодика «князя Димитрия новгородского, княгиню Марию» з по батькові Святославич. Він також вважав, що князь, згаданий на позиції 64 Любецького синодика як «князь Иоанн Дмитриевич переяславский и княгиня его Мария», син «князя Димитрия новгородского».

.

Зі згасанням 1-ї Галицької гілки Рюриковичів 1198 року сини князя Ігоря Святославича, внуки князя Ярослава Володимировича «Осмомисла» по матері, стали претендувати на Галич (нині місто в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області). 1206 року, після загибелі князя Романа Мстиславича Галицько-Волинського, Володимир Ігорович із братами рушив походом на Галич, зайняв його і сів там на князювання. Його утвердженню в Галичі сприяв Всеволод Святославич «Чермний», князь Чернігівський. В історіографії переважає позиція, згідно з якою в Новгороді-Сіверському з цього часу стали князювати представники старшої гілки Ольговичів, можливо, в порядку компенсації за допомогу Ігоревичам або, також можливо, у зв’язку з одруженням представника старшої гілки Давида Ольговича 1190 року на дочці Ігоря Святославича.

.

Русь у 1200 році. Джерело – Толочко П.П. Київська Русь // Енциклопедія історії України. – Київ: Наукова думка, 2007. – Т. 4. – С. 237. Фото без змін

.

М.Д. Квашнін-Самарін, Л.В. Войтович і С.М. Келембет вважали, що після переходу 1201 року князя Олега Святославича до Чернігова князем став його молодший брат Всеволод Святославич «Чермний».

.

Старша (чернігівська) гілка Ольговичів «Всеволодовичі», 1201 – 1362 рр. У Новгороді-Сіверському князює завжди другий за старшинством князь. С.М. Келембет реконструював список новгород-сіверських князів за цим правилом.

.

1201 – 1204 рр. – князь Всеволод Святославич «Чермний» (тобто «рудий») (укр. Всеволод Святославич Чермний (Рудий)) хрестильне ім’я, можливо, Данило (X), нар. XII століття – помер 1212 або у вересні 1215 р. Чернігів, похований у Кирилівській церкві Кирилівського монастиря поблизу Києва (нині в Києві), 7-й князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1198 – 1201 рр., князь Чернігівський 1204 – 1206 рр., великий князь Київський 1206, 1207 років (під іменем Всеволод III), князь Чернігівський 1208 – 1210 рр., князь Переяславський 1210 – 1212 рр., великий князь Київський 1210 – 1212 рр. (під іменем Всеволод III), князь Чернігівський 1212 року князь Чернігівський 1208 (з Чернігівської гілки Рюриковичів – Ольговичів «Всеволодовичів»)

третій (середній) син князя Святослава Всеволодовича

.

М.Д. Квашнін-Самарін і Л.В. Войтович вважали, що після переходу 1204 року Всеволода Святославича «Чермного» до Чернігова князем став його молодший брат Гліб Святославич. У літописах про це князювання нічого не відомо.

.

1204 – 1212/1215 рр. – князь Гліб Святославич, хрестильне ім’я Пахомій (X), нар. невідомо – помер до 1219 р., князь Коломенський (див. Російська Федерація) 1179 року, князь Канівський 1182 – 1190 рр., князь Переяславський 1190 – 1194 рр. (за Л.В. Войтовичем, у літописах таких відомостей немає), 8-й князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1202 – 1204 рр. (за Л.В. Войтовичем), князь Білгородський 1205 – 1207 рр., князь Чернігівський 1206 – 1208 рр. (за Л.В. Войтовичем), князь Переяславський 1210 – 1212 рр. (згідно з російськими істориками Петром Васильовичем Голубовським (помер 1907 року) і Андрієм Петровичем П’ятновим), князь Чернігівський 1212 – до 1219 рр. (з Чернігівської гілки Рюриковичів – Ольговичів «Всеволодовичів»)

четвертий син князя Святослава Всеволодовича

.

За версією Л.В. Войтовича, рішенням чернігівського з’їзду князів 1206 року Гліб Святославич отримав Новгород-Сіверський у спадкове володіння.

Водночас Р.В. Зотов, С.М. Келембет вважали, що після переходу 1204 року Всеволода Святославича «Чермного» до Чернігова князем став Давид Ольгович. Р.В. Зотов вважав, що зайняття Новгорода-Сіверського Давидом було правомірним, оскільки він був князем «наступної за старшинством гілки після великокнязівської».

.

Новгород-Сіверська гілка Рюриковичів – Святославичів – Ольговичів – Давидовичів (XIII – XIV ст.). Згідно з версією С.М. Безносюка, батьком Давидовичів був не Давид Ольгович, а Давид Володимирович, онук Ігоря Святославича з молодшої гілки. Також згідно з цією версією, з молодшої гілки походили й багато верховських князів: новосильські та звенигородські від курських, а тарусські й оболенські – від трубчевських.

.

1204 – 1223 рр. – князь Давид Ольгович (XI), помер невідомо, 10-й князь Стародубський (див. Російська Федерація), за словами літописця «иссечён» у битві під Вітебськом (білор. Віцебск, нині місто, адміністративний центр Вітебської області Білорусі) 1196 року в поході на Смоленське князівство, іноді це тлумачиться дослідниками як його загибель; згадується в Любецькому синодику на позиції 33

старший син князя Олега Святославича і старший онук князя Святослава Всеволодовича. За версією С.М. Безносюка батьком Давида був князь Володимир Ігорович, у цьому випадку Молодша гілка Ольговичів продовжувала володіти Новгород-Сіверським і в XIII столітті

• дружина «Ігорівна», одруження 1190 року, дочка князя Ігоря Святославича

діти:

1. 1. Мстислав, нар. 1193 р. (датовано літописом) (старший син)
   2. (?) Володимир Давидович, 11-й князь Стародубський (див. Російська Федерація), за версією Л.В. Войтовича – старший син, він вважав, що князь згаданий на позиції 36 Любецького синодика як «князь Владимир». У прочитанні синодика Р.В. Зотовим і С.М. Безносюком це згадування є просто по батькові князів, що згадуються перед цим, на позиції 32 – 35
   3. Костянтин, нар. після 1193 р., у літописах не згадується
   4. Святослав, нар. після 1193 р., у літописах не згадується

.

Л.В. Войтович висунув версію, за якою на чернігівському з’їзді 1206 року було ухвалено рішення про спадкування чернігівсько-сіверських уділів, зокрема Новгорода-Сіверського, різними лініями Ольговичів.

За версією Р.В. Зотова, новгород-сіверським князем після Володимира Ігоровича 1206 року був Костянтин (Рюрик) Ольгович, брат князя Давида Ольговича. Згодом, при переходах Всеволода «Чермного» на київське князювання, Костянтин (Рюрик) переходив на чернігівське, а Давид Ольгович міг посідати новгород-сіверське.

 

? 1206 – 1210 рр. – князь Костянтин Ольгович, княже ім’я Рюрик (XI), нар. бл. 1170 р. – помер між 1212 і 1215 або 1226 р., 9-й князь Стародубський (див. Російська Федерація), князь Чернігівський? 1210 – 1212, 1223 – 1226 рр. Його згадував російський історик Степан Васильович Руссов (помер 1842 року). Російський мандрівник Рафаїл Володимирович Зотов (помер 1893 року) і радянський, російський історик Антон Анатолійович Горський вважали, що князь згаданий на позиції 15 Любецького синодика як «великий князь Константин Олго Черниговский и сыновья его Давыд, Глеб и Александр»

син князя Олега Святославича, за Р.В. Зотовим. Російський історик Олександр Володимирович Шеков, залучаючи дані Введенського синодика з написанням «великий князь Константин Олго Черниговский и сыновья его Давид, Глеб и Александр», доводив, що Костянтина Ольговича не існувало, що це є князь Олег Святославич, а Костянтин – його хрестильне ім’я

.

Більшістю істориків версія про існування Костянтина Ольговича не підтримується.

М.Д. Квашнін-Самарін вважав, що після Гліба Святославича князем 1212 року став Мстислав Святославич.

.

1212/1215 – 1216/1219 рр. – князь Мстислав Святославич, хрестильне ім’я Пантелеймон (X), нар. невідомо – загинув 31.05.1223 р. у битві на річці Калка, 1-й князь Козельський (див. Російська Федерація) 1201 – 1216/1219 рр., князь Чернігівський 1219 – 1223 рр. (з Чернігівської гілки Рюриковичів – Ольговичів «Всеволодовичів»)

молодший (п’ятий) син князя Святослава Всеволодовича

.

Л.В. Войтович вважав, що після Гліба Святославича князем 1212/1215 року став Мстислав Глібович. У літописах про це князювання нічого не відомо.

.

1212/1215 – 1239 рр. – князь Мстислав Глібович, хрестильне ім’я Федір (XI), нар. невідомо – помер після жовтня 1239 р., князь Чернігівський 1235 – 1239 рр. (з Чернігівської гілки Рюриковичів – Ольговичів «Всеволодовичів»)

син князя Гліба Святославича

.

В.С. Безроднов і російський історик Олександр Васильович Журавель вважали, що після Гліба Святославича князем 1212 року став Михайло Всеволодович. Михайло, на думку Л.В. Войтовича, в 1210 – 1223 рр. «владел каким-то княжеством вблизи Чернигова» без уточнення.

.

1212 – 1223 рр. – князь Михайло (Михаїл) Всеволодович Святий (XI), нар. за традиційним датуванням 1179 р. Київ – страчений 20.09.1246 (67 років) р. Старий Сарай (нині в районі села Селітренного Харабалинського району Астраханської області Російської Федерації), столиця Золотої Орди, таємно похований наближеними, потім його останки перевезли до Чернігова, 1547 року зарахований до лику святих-мучеників, 1572 року останки князя перевезені до Москви (Російська Федерація), князь Переяславський 1206 року, князь Чернігівський 1223/1226 – 1226 рр., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1224 року, князь Чернігівський 1226 – 1235 рр., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1229 року, князь Галицький 1235 – 1238 рр., великий князь Київський 1238 – 1239, 1241 – 1243 рр. (під іменем Михайло II), князь Чернігівський 1243 – 1246 рр. (з Чернігівської гілки Рюриковичів – Ольговичів «Всеволодовичів»)

більшістю істориків вважається старшим сином князя Всеволода Святославича «Чермного». Однак у Воскресенському літописі (XVI століття), Никонівському літописі (XVI століття) і в Любецькому синодику (або джерела трактували неправильно) він фігурує як син Всеволода Святославича «Буй-Тура», князя Трубчевського і Курського (див. Російська Федерація) (з Молодшої гілки Ольговичів «Святославичі» і на покоління старший)

.

М.Д. Квашнін-Самарін вважав, що Михайло Всеволодович став князем 1216/1219 року після князя Мстислава Святославича, а Мстислав Глібович з 1223 року після Михайла Всеволодовича.

1223 року в Києві зібрався з’їзд князів, у якому брав участь і Михайло Всеволодович. На раді було вирішено виступити на допомогу половцям проти монголів, що вторглися.

31 травня 1223 року на річці Калці (укр. Калка, нині річка Кальчик на території нинішньої Донецької області) русько-половецькі війська були розбиті монголами. Загинуло багато князів, Михайло Всеволодович утік. Таким чином, у битві на Калці він боровся як новгород-сіверський князь. Цю версію поділяють різні історики. Проте С.М. Келембет визнав це неспроможним, тому що воно «не залишає місця» синам Давида Ольговича, і підтримав версію Р.В. Зотова про те, що Давидовичі зайняли Новгород-Сіверський уже на початку XIII століття. Можливо, після загибелі на Калці князя Чернігівського Мстислава Святославича, Михайло зайняв чернігівський престол. 

Останніми князями Новгород-Сіверськими були сини та онук князя Давида Ольговича. Вони могли отримати права на Новгород-Сіверський як онуки Ігоря Святославича по матері.

С.М. Келембет вважав, що після Давида Ольговича князем 1223 року став його син Мстислав Давидович.

.

1223 – ? рр. – князь Мстислав Давидович, хрестильне ім’я Феодор, нар. 1193 р. – помер не раніше 1245 р., 12-й князь Стародубський (див. Російська Федерація) не раніше 1212 – 1245? рр. Р.В. Зотов і Л.В. Войтович вважали, що князь згаданий на позиції 50 Любецького синодика як «князь Феодор Мстиславич новгородский и княгиня его Матрона»

старший син князя Давида Ольговича. За версією С.М. Безносюка, його батьком міг бути Ізяслав Володимирович, князь Путивльський

• дружина Матрона, її походження невідоме, згадана в Любецькому синодику на позиції 50

.

М.Д. Квашнін-Самарін і Л.В. Войтович вважали, що Мстислав Давидович став князем лише 1239 року після Мстислава Глібовича.

.

1233 – 1235 рр. – князь Ізяслав Володимирович (за іншими даними Мстиславич) (укр. Ізяслав Володимирович), хрестильне ім’я, можливо, Пилип (XII), нар. 1186 р. – помер 1255 р., князь Теребовлянський 1210 – 1211 рр., 6-й князь Путивльський після 1212 – 1223 рр., великий князь Київський 1235 – 1236, 1236 р. (під іменем Ізяслав IV), князь Кам’янецький близько 1240 року. Р.В. Зотов і Сергій Миколайович Безносюк вважали, що князь згаданий на позиції 26 Любецького синодика як «князь Филипп Владимирович и княгиня его Агафия»

традиційно вважається, старшим сином князя Володимира Ігоровича з Молодшої гілки Ольговичів «Святославичів». У ряді літописів Ізяслав фігурує з по батькові Мстиславич. Згідно з Тверським, Никонівським і Воскресенським літописами, онук великого князя Романа Ростиславича і згідно з Воскресенським – другий син великого князя Мстислава III Романовича «Старого» (зі Смоленської гілки Рюриковичів – Мономаховичів – Мстиславичів – Ростиславичів). Згідно з іншою точкою зору, син Мстислава Мстиславича «Удатного» (зі Смоленської гілки Рюриковичів – Мономаховичів – Мстиславичів – Ростиславичів)

• дружина Агафія (укр. Агафія), згадується в Любецькому синодику на позиції 26
  • відомостей про його нащадків не збереглося

С.М. Безносюк вважав, що на позиції 50 Любецького синодика «князь Феодор Мстиславич новгородский и княгиня его Матрона» згаданий син Ізяслава Володимировича

.

Торгова пломба-печатка з княжим знаком Ізяслава Володимировича (Мстиславича). Він міг мати знак у вигляді двох паралельних вертикальних ліній з «відростком» ліворуч. Відомий перстень з таким знаком із села Городище в Шепетівському районі Хмельницької області. Джерело – Нечитайло В.В. Знаки Рюриковичів, що належали великим князям Київським // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. – С. 63. Фото без змін

.

17 травня 1235 року під Торчеськом (дав.-рус. Торцьскъ, Торъчьскии градъ, нині городище в Київській області), Ізяслав Володимирович з князем Чернігівським Михайлом Всеволодовичем і половцями розбили великого князя Київського Володимира IV Рюриковича (укр. Володимир Рюрикович) і князя Володимиро-Волинського Данила Романовича. Ізяслав захопив Київ, Михайло – Галич.

1239 року місто Новгород-Сіверський і князівство зруйновано монголами. 

Л.В. Войтович вважав князем Новгород-Сіверським у цей період Андрія Мстиславича.

.

1239 – 1245 рр. – князь Андрій Мстиславич (XII), нар. невідомо – убитий 1245/1246 р., 3-й князь Рильський (див. Російська Федерація) 1241 – 1245 рр., князь Чернігівський? 1245/1246 року, в історіографії, як правило, не вважається чернігівським князем

як правило, вважається сином князя Мстислава Святославича і правнуком Олега Святославича, князя Новгород-Сіверського. На думку Л.В. Войтовича Андрій був сином князя Мстислава Глібовича

.

XIII століття – князь Костянтин Давидович, нар. після 1193 р. – помер у XIII ст., 13-й князь Стародубський (див. Російська Федерація), у літописах не згадується. Р.В. Зотов і Л.В. Войтович вважали, що князь згаданий на позиції 51 Любецького синодика як «князь Константин Давидович новгородский и сын его Тимофей»

син князя Давида Ольговича

• • його син Тимофій Костянтинович, згаданий у Любецькому синодику на позиції 51; престолу не посідав і, можливо, помер ще за життя батька

А.В. Кузьміна вважала, що новгород-сіверський князь Костянтин Давидович та його син Тимофій Костянтинович були родичами Патрикія Давидовича, князя Стародубського (помер після 1365 р.).

.

Русь у 1262 році. Джерело – Толочко П.П. Київська Русь // Енциклопедія історії України. – Київ: Наукова думка, 2007. – Т. 4. – С. 240. Фото без змін

.

1263 року Новгород-Сіверське князівство ввійшло до складу Брянського князівства.

.

XIII століття – князь Святослав Давидович, нар. після 1193 р. – помер у XIII ст., у літописах не згадується, згаданий у Введенському синодику на позиції 76 як «Святослав Давыдович» без зазначення уділу, але після князя Костянтина Давидовича

син князя Давида Ольговича

.

XIII – XIV ст. – князь Дмитро Святославич. Р.В. Зотов вважав, що князь згаданий на позиції 63 Любецького синодика як «князь Димитрий новгородский, княгиня Мария»

син князя Святослава Давидовича – за уточненням у Введенському синодику, однак іноді вважається сином князя Мстислава Давидовича

• дружина Марія (укр. Марія), її походження невідомо, згадана в Любецькому синодику на позиції 63
  • їхній син Іван Дмитрович, князь Переяславський на початку XIV століття. Р.В. Зотов вважав, що князь згаданий на позиції 64 Любецького синодика як «князь Иоанн Дмитриевич переяславский и княгиня его Мария»

Можливо, Іван був братом згаданого наприкінці весни 1324 року в програній литовцям битві на річці Ірпінь (нині в Київській області) Олега, князя Переяславського. Появу сіверських князів у Київському князівстві на початку XIV століття пов’язують із воцарінням у Києві представників Путивльської гілки Ольговичів, у той час як Дмитра Святославича історики виводять зі старшої.

.

Дмитро Святославич вважається останнім новгород-сіверським князем із Рюриковичів перед захопленням Сіверщини великим князем Литовським Ольгердом (лит. Algirdas) 1356 року.

1362 року, між 24 вересня і 25 грудня, литовсько-західноруське військо великого князя Ольгерда розбило на берегах річки Синя Вода (річка Синюха, лівий приплив річки Південний Буг) на Поділлі, поблизу фортеці Торговиця (нині село в Голованівському районі Кіровоградської області) трьох золотоординських ноянів (правителів).

1362 року Новгород-Сіверське князівство увійшло до складу Великого князівства Литовського.

.

Династія Гедиміновичів (лит. Gediminaičių, укр. Гедиміновичі) 1362 – 1430 рр.

«Колюмни» – знак Великого князівства Литовського, найчастіше розглядуваний як герб Гедиміновичів. Автор – Arz / Begoon. Суспільне надбання. Фото без змін

.

1362 – 1379 рр. – князь Дмитро Ольгердович (лит. Dmitrijus Algirdaitis, укр. Дмитро Ольгердович Старший), нар. невідомо – загинув 12.08.1399 р. у битві на Ворсклі з монголами, князь Трубчевський (див. Російська Федерація) 1360-ті – 1379 рр., князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1360-ті – 1379 рр., князь Чернігівський 1370 – 1379 рр., князь Брянський (див. Російська Федерація) бл. 1370 – бл. 1375 рр.

син Ольгерда, великого князя Литовського

.

Взимку 1379/1380 року з переходом на службу до великого князя Московського Дмитро Ольгердович втратив свої володіння. Після 1380 року ці землі було передано у володіння його молодшому братові Корибуту Ольгердовичу.

.

після 1380 – 1393 рр. – князь Корибут Ольгердович, у православ’ї Дмитро (укр. Корибут-Дмитро Ольгердович), нар. бл. 1355 р. – помер після 1404 р., князь Брянський (див. Російська Федерація) 1370 – 1393 рр., князь Чернігівський після 1380 – 1393 рр., князь Збаразький, Брацлавський і Вінницький 1393 – після 1404 рр.

син Ольгерда, великого князя Литовського

.

1392 року після вступу на литовський престол Вітовта (лит. Vytautas) Корибут відмовився присягати йому. Військо Корибута було розбите Вітовтом біля Лиди (білор. Ліда, нині місто, адміністративний центр Лідського району Гродненської області Білорусі). Корибут замкнувся в Новгороді-Сіверському, але місто було взяте, а сам він потрапив у полон з княгинею та дітьми. За виступ проти Вітовта Корибут був позбавлений Новгород-Сіверського князівства, яке 1393 року було передане Федору Любартовичу. Натомість Корибут отримав у володіння маєтки на Волині: Збараж, Брацлав і Вінницю.

.

1393 – бл. 1405 рр. – князь Федір Любартович (Дмитрович) (лит. Fiodoras Liubartovičius, укр. Федір Любартович), нар. 1351 р. – помер у серпні 1431 р. Володимир-Волинський (нині місто Володимир адміністративний центр Володимирського району Волинської області), князь Волинський 1383 – 1393 рр., князь Жидачівський бл. 1405 – 1431 рр., князь Волинський 1431 року, перший і останній правитель руської Лодомерії (Волині) і останній галицько-волинський правитель із роду Гедиміновичів

син Любарта (Дмитра) Гедиміновича, князя Луцького (Галицько-Волинського) і онук Гедиміна, великого князя Литовського

• • його син Дмитро-Йоаким Сангушко (Сангушко Федкович), нар. невідомо – помер 1455 р., князь Луцький 1431 – 1433 рр., князь Ратненський і Каширський 1433 – 1455 рр.

.

1393 року Федір склав присягу двоюрідному братові королю Польщі Владиславу II «Ягайлу» (пол. Władysław II Jagiełło) і королеві Ядвізі (пол. Jadwiga). Король добре ставився до нього і називав його «Федюшкою» (пол. Fediuszka).

У 1397 – 1398 рр. деякий час перебував з князем Свидригайлом Ольгердовичем (лит. Švitrigaila), ще одним своїм двоюрідним братом, в Угорщині.

1404 року примирений з королем Владиславом II «Ягайлом» і великим князем Вітовтом і той, що приніс їм васальну присягу, їхній брат Свидригайло Ольгердович отримав від них у спадкове володіння обширне удільне князівство: Чернігово-Сіверську землю разом з містами: Чернігів, Новгород-Сіверський, Трубчевськ, Стародуб і Брянськ.

.

1) 1404 – липень 1408 рр. – князь Свидригайло Ольгердович (лит. Švitrigaila, укр. Свидригайло Ольгердович), православне ім’я Лев, католицьке – Болеслав з 1386 року, нар. бл. 1373 р., князь Вітебський (див. Білорусь) 1393 року, князь Подільський і Жидачівський 1400 – 1401 рр., князь Чернігівський 1404 – 1408 рр., князь Брянський (див. Російська Федерація) 1404 – 1408 рр., у 1409 – 1418 рр. у в’язниці Кременецького замку (укр. Кременецький замок, нині місто Кременець, адміністративний центр Кременецького району Тернопільської області) у великого князя Вітовта

син Ольгерда, великого князя Литовського

.

1404 року Свидригайло брав участь у поході Вітовта на Смоленськ і в Литовсько-московській війні 1406 – 1408 рр.

У липні 1408 року Свидригайло разом із групою князів і бояр виїхав із Брянська до Москви до великого князя Василя I Дмитровича. Перед від’їздом Свидригайло передав Новгород-Сіверський московському князю.

1418 року Вітовт віддав Новгород-Сіверське князівство Сигізмунду Корибутовичу.

.

1418 – 1422 рр. – князь Сигізмунд Корибутович (лит. Žygimantas Kaributaitis, укр. Сигізмунд (Жиґимонт) Корибутович), нар. бл. 1395 р. – страчений у вересні 1435 р. після програної 1 вересня 1435 року битви під Вількомиром (лит. Pabaisko mūšis, нині місто Укмерге (лит. Ukmergė) адміністративний центр Укмергеського району Литви) за наказом великого князя Литовського Сигізмунда; литовський полководець, учасник Гуситських воєн, намісник Чеського королівства 1422 – 1423 рр., проголошений королем Чехії 1424 року, але коронований так і не був, верховним командувачем гуситських військ 1424 – 1427 рр.

син князя Корибута Ольгердовича

.

1418 року разом із князем Федором (Фрідріком) Острозьким, Сигізмунд прибув до Чехії до гуситів, які висунули його королем.

1422 року Вітовт послав до Чехії 5-тисячне військо, і призначив своїм намісником у Чехії Сигізмунда. 16 травня 1422 року Сигізмунд Корибутович увійшов до Праги, де був проголошений правителем Чехії.

1422 року Чернігів, Трубчевськ, Брянськ і Новгород-Сіверський знову були віддані Свидригайлу. 

.

2) 1422 – 1430 рр. – князь Свидригайло Ольгердович, помер 10.02.1452 р. Луцький замок (укр. Луцьк, нині місто, адміністративний центр Волинської області), похований у Кафедральному соборі св. Станіслава і св. Владислава у Вільно (нині місто Вільнюс (лит. Vilnius), столиця Литви), князь Брянський (див. Російська Федерація) 1422 – 1430 рр., великий князь Литовський 1430 – 1432 рр., князь Волинський 1434 – 1452 рр.

.

«Велика російська енциклопедія» писала, що Свидригайло брав участь у війні з Тевтонським орденом (лат. Ordo fratrum domus Sanctae Mariae Theutonicorum Hierosolymitanorum) і укладенні Мельнського мирного договору 27 вересня 1422 року. Німецький драматург і романіст Август Фрідріх Фердинанд фон Коцебу (нім. August Friedrich Ferdinand von Kotzebue, помер 1819 року) наводив витяги з листа 1422 року Свидригайла до Ордену, в якому Ольгердович іменував себе ворогом ордену та вірним слугою і союзником «найстарших братів» Вітовта і Владислава II «Ягайла». У листі вказано титул Свидригайла князь Литовський, володар Чернігова, Взвора і Трубчевська (лат. Dux Luttwaniae et terrarum Czirncow, Bzwor et Trubeczen dominus).

1428 року Свидригайло брав участь у поході Вітовта на Великий Новгород (нині місто, адміністративний центр Новгородської області Російської Федерації).

27 жовтня 1430 року помер 80-річний великий князь Вітовт. Свидригайло став великим князем Литовським.

1454 року великий князь Литовський Казимир Ягеллончик (лит. Kazimieras Jogailaitis, у Польщі король Казимир IV Ягеллончик) віддав «в годування» Іванові Дмитровичу Шемякіну з московських Рюриковичів, який утік із Московії до Литви, Рильськ (нині місто, адміністративний центр Рильського району Курської області Російської Федерації) і Новгород-Сіверський.

.

Московська гілка Рюриковичів, 1454 – 1523 рр.

.

1454 – після 1471 рр. – князь Іван Дмитрович Шемякін (XVIII), нар. до 1446 р. Москва – помер після 1471 р. Новгород-Сіверський, князь Рильський (див. Російська Федерація) 1454 – після 1471 рр. Олександр Григорович Бобров висунув гіпотезу про тотожність Івана Шемякіна і знаменитого ієромонаха та книгописця 2-ї половини XV століття Євфросина (Євфросина) Білозерського, який жив у Кирило-Білозерському монастирі (нині в межах міста Кирилова, адміністративний центр Кирилівського району Вологодської області Російської Федерації)  

син Дмитра Юрійовича Шемяки, великого князя Московського

діти: руські родоводи згадують 4-х його синів

1. 1. Іван Іванович Шемячич
   2. Василь (молодший син), він найчастіше фігурує в літописах

.

Московські князі в договорах із сусідами, наприклад з Великим Новгородом – 1456 і 1471 році, з Твер’ю – 1464 і 1485 році, ставили умовою неприйняття ними Шемякіна, як зрадника і вигнанця.

Князю Іванові Дмитровичу успадкував його син Василь.

.

після 1471 – 1523 рр. – князь Василь Іванович Шемячич (XIX), помер 10.08.1529 р. Москва, в ув’язненні, похований у Москві, князь Рильський (див. Російська Федерація) після 1471 – 1523 рр.

молодший син князя Івана Дмитровича Шемякіна

• дружина Євфимія Щемятичева, після смерті чоловіка заслана до Покровського монастиря в Суздалі (нині місто, адміністративний центр Суздальського району Володимирської області Російської Федерації) 

діти:

1. 1. Євфросинія Василівна, після смерті батька заслана до Покровського монастиря в Суздалі
   2. Марфа Василівна, після смерті батька заслана до Покровського монастиря в Суздалі
   3. Іван Васильович, помер 1561 р. Троїце-Сергієв монастир у Сергієвому Посаді (нині місто, адміністративний центр Сергієво-Посадського міського округу Московської області Російської Федерації), інок Троїце-Сергієвого монастиря

.

1497 року князь Василь Іванович разом з іншими руськими князями брав участь у молдавському поході короля Польщі Яна I Ольбрахта (пол. Jan I Olbracht). Облога молдавської столиці Сучави (рум. Suceava, нині місто, адміністративний центр жудеця Сучава Румунії), закінчилася наприкінці жовтня поразкою польських військ. Сам король сховався у руських князів, які в бою так і не брали участі.

Навесні 1500 року князь Василь Іванович разом із князем Стародубським Семеном Івановичем Можайським направили до великого князя Московського Івана III Васильовича гінця з повідомленням, що хочуть перейти на службу до нього разом зі своїми волостями.

Цей перехід спровокував Московсько-литовську війну (1500 – 1503 рр.), в якій на боці Москви брав участь і князь Василь. У квітні 1500 року Новгород-Сіверський був окупований московськими військами. Під час мирних переговорів узимку 1502/1503 року литовська сторона наполягала на поверненні Литві Сіверських земель, Іван III відмовлявся їх повернути, тому переговори закінчилися перемир’ям. Сіверські землі залишилися під владою Москви, хоча Литва це й не визнала.

Князь Василь брав участь у новій Московсько-литовській війні (1512 – 1522 рр.), очоливши 1513 року військовий похід на Київ.

Восени 1514 року він разом із князем Василем Семеновичем Можайським відбивав напад сина кримського хана Менглі I Гірея (крим. I Meñli Geray), Мехмеда Гірея (крим. Mehmed Geray) на Стародуб (нині місто, адміністративний центр Стародубського району Брянської області Російської Федерації), узявши в полон кількох кримських «царевичів».

1517 року князь Василь розгромив військо кримських татар під Путивлем (нині місто в Конотопському районі Сумської області).

1523 року князь Василь був звинувачений у зраді. Він з’явився до Москви, спочатку був приголублений, а 12 травня 1525 року взятий під варту. Василь Іванович помер в ув’язненні 1529 року.

1523 року Новгород-Сіверське князівство остаточно скасовано під час ліквідації уділів у Великому князівстві Московському.