ЄДИНА ХРИСТИЯНСЬКА ДЕРЖАВА – РУСЬ

VI. 11.06.978 – 15(28).07.1015 (37 років) рр. – великий князь Володимир I Святославич «Великий» та «Святий» (давньорус. Володимѣръ Свѧтославичь, укр. Володимир Святославич «Великий» та «Святий»), хресне ім’я Василій (IV), народж. бл. 960/963 р. село Будутине (можливо, село Будник у Ядровській волості Псковського району Псковської області Російської Федерації або село Будятичі нині передмістя міста Нововолинськ у Володимир-Волинському районі Волинської області, ще один із варіантів село Будаївка нині місто Боярка у Фастівському районі Київської області) – помер 15(28).07.1015 рр. село Берестове під Києвом (нині в Києві), похований у Десятинній церкві у Києві. Від народження Володимир жив у Києві, під наглядом бабусі, княгині Ольги. Його вихованням займався, швидше за все, дядько по матері воєвода Добриня, оскільки в звичаях Русі було довіряти виховання спадкоємців старшим дружинникам; князь Новгородський 970 – 988 рр. (див. Російська Федерація) під наглядом воєводи Добрині; хреститель Русі, встановив Київську митрополію Константинопольського патріархату; імовірно, канонізований у 2-й половині XIII століття

позашлюбний син великого князя Святослава I Ігоровича

• дружини: до хрещення він перебував у кількох офіційних язичницьких шлюбах і мав безліч наложниць. «Повість врем’яних літ» під 980 роком відзначає велику кількість наложниць у князя: 300 у Вишгороді, 300 у Білгороді та 200 на Берестовому, після хрещення він перебував імовірно у 2 послідовних християнських шлюбах

1. Олава, Аллогія, померла після 990 р., «варязька дівчина» згідно з норвезькою «Сагою про Олафа Трюггвасона»; «норвезька княжна Олава» згідно з російським істориком В.М. Татищевим, походила зі знатного роду Швеції або Норвегії; шлюб 977 року (1 син – Вишеслав)
2. Рогнеда-Горислава Рогволодівна (церк.-слов. Рогънѣдь, білор. Рагнеда, укр. Рогнеда), народж. бл. 960/962 р. – померла 1000 р., імовірно, в місті Ізяславлі (нині Заславль (білор. Засла́ўе) у Мінському районі Мінської області Білорусі), де похована невідомо. 1866 року біля села Черниця (білор. Чарніца) Смолевицького району Мінської області Білорусі знайдено склеп із багатим оздобленням. Археолог та історик Олександр Максимович Сементовський-Курило (помер 1893 року) припускав, що це місце поховання Рогнеди. Вона була дочкою Рогволода, князя Полоцького (див. Білорусь), рід іноземного (варязького) походження. Взимку 977-978 року до неї сватається Володимир, але отримав відмову. Навесні 978 року під час захоплення Полоцька (білор. Полацк, нині місто, адміністративний центр Полоцького району Вітебської області Білорусі) Володимир узяв її силою. Шлюб відбувся навесні 978 року (4 сини: Ізяслав, Ярослав I, Мстислав, Всеволод і 3 дочки: Предслава, Премислава та Мстислава). Княгиня жила в селі Предславине під Києвом (нині частина Голосіївського району Києва). 987 року за замах на чоловіка вислана з сином Ізяславом до Полоцької землі (див. Білорусь), 988 року постриглася в черниці під ім’ям Анастасія                    
3. умовне ім’я Ірина або Юлія, померла після 980 р., болгарка або гречанка, вагітна вдова старшого брата Ярополка I Святославича, шлюб у червні 978 року (1 син – Святополк I, він вважався «від двох батьків», Володимир визнав його своїм сином і розглядав його як свого законного спадкоємця), після народження сина відправлена в селище Берестове або Вишгород, подальша її доля невідома
4. 1-ша чешка
5. 2-га чешка – Мальфріда (чеськ. Malfrida, укр. Малфріда), народж. 962/968 р. – померла 1000/1001 р., згідно з Повістю врем’яних літ – «другия (чехыни) Ст҃ослава», напевно, князівського роду; згідно з В.М. Татищевим – «богемська княжна» Мальфріда; шлюб 981 року (можливо, 1 син – Святослав), 989 року разом із сином відправлена до Вручія (нині місто Овруч у Коростенському районі Житомирської області)
6. Адель (згідно з пізніми, не цілком надійними даними); шлюб 981 року (3 сини: Мстислав, Судислав, Станіслав), можливо, була дочкою князя Перемишльського, одного з князівств у Хорватії
7. 1-ша волзька булгарка
8. 2-га волзька булгарка або дунайська «болгарка», за однією з версій, була дочкою Петра I (болг. Петър I) царя Болгарії, а Борис і Гліб були її дітьми, за родословцями – «болгарська княжна Милоліка»; деякі історики намагалися ідентифікувати її з царівною Анною; якщо булгарка, то шлюб після походу Русі на Волзьку Булгарію 985 року, дочка правителя Волзької Булгарії
9. Анна Візантійська (грец. Άννα Πορφυρογέννητη, укр. Анна Порфірогенета), царівна з Македонської династії, народж. 13.03.963 р. Константинополь (грец. Κωνσταντινούπολις, нині Стамбул (тур. İstanbul), місто в Туреччині) – померла 1011/1012 р. Київ, похована в Десятинній церкві в Києві; християнський шлюб 989 року в Херсонесі (літописи нічого не повідомляють про дітей Анни, з XV століття виникає тенденція вважати синами Анни – Бориса та Гліба; згідно з В.М. Татищевим була ще дочка Добронега Марія, дружина Казимира I, князя Польщі); дочка Романа II «Молодшого», імператор Візантії, сестра імператорів Василія II «Болгаробійці» та Костянтина VIII з Македонської династії.
10. Кунігунда (нім. Kunigunde), згідно з німецькою «Генеалогією Вельфів» (лат. Genealogia Welforum, написана близько 1126 року), християнський шлюб 1012 року (1 дочка – Добронега Марія); згідно з німецьким хроністом Тітмаром Мерзебурзьким (нім. Thietmar von Merseburg, помер 01.12.1018 року) 14 серпня 1018 року стала полонянкою Болеслава I, князя Польщі, на початку листопада 1018 року вивезена до Польщі; дочка Куно фон Енінгена, німецький граф з династії Конрадінів, майбутній герцог Швабії під ім’ям – Конрад I, онука (по матері) Оттона I «Великого» із Саксонської династії (Лю́дольфінгів), імператор Священної Римської імперії

діти: (13 синів і не менше 10 дочок; згідно з німецьким хроністом початку XII століття Тітмаром Мерзебурзьким на 1018 рік у живих було не менше 9 дочок), порядок старшинства дітей умовний

1. 1. Вишеслав Володимирович (давньорус. Въишєславъ Володимировичъ, укр. Вишеслав Володимирович), народж. 977 р. – помер 1010/1011 р. Новгород (старший син, від «варязької дівчини»), князь Новгородський (див. Російська Федерація) близько 988 – 1010/1011 рр.
   2. Святополк I, народж. кінець 978 р. Київ (від «гречанки»)
   3. Ізяслав Володимирович (давньорус. Изѧславль Володимировичъ, укр. Ізяслав Володимирович, білор. Ізяслаў Уладзіміравіч), народж. кінець 978 або початок 979 р. Київ – помер 1001 р. Полоцьк (білор. Полацк, нині місто, адміністративний центр Полоцького району Вітебської області Білорусі) (старший син від Рогнеди), князь Полоцький (див. Білорусь) 988 – 1001 рр. (із Полоцької гілки Рюриковичів – Ізяславичів)
   4. Ярослав I, народж. 979 р. Полоцьк (2-й син від Рогнеди)
   5. Мстислав Володимирович, народж. 980 р. – помер приблизно 985 (у немовлячому віці) р. (3-й син від Рогнеди), ім’я Мстислав у деяких версіях списку синів Володимира повторено двічі, проте в другому списку синів Володимира в «Повісті врем’яних літ» під 988 роком – один раз
   6. Святослав Володимирович, народж. 982 р. – загинув 1015 р. поблизу нинішнього міста Сколе (місто в Стрийському районі Львівської області) в Карпатах, у битві з братом великим князем Святополком I (від Мальфріди «чехині»), можливо, похований у кургані «Святославова могила» поблизу нинішнього міста Сколе, князь Древлянський 990 – 1015 рр., до лику святих на відміну від Бориса та Гліба зарахований не був
   7. Предслава Володимирівна (Гремислава-Предислава, давньорус. Передъслава Володимѣровна, укр. Предслава Володимирівна), народж. 982 або 983 р. – померла після 1018 до 1042 р. (старша дочка від Рогнеди), жила з матір’ю в селі Предславине під Києвом (нині частина Голосіївського району Києва), 1015 року виступила на боці брата Ярослава, 1017 року відмовлена овдовілому князю Польщі Болеславу I «Хороброму» з династії П’ястів, 14 серпня 1018 року Болеслав I захопив Київ, княжну було ним зґвалтовано, а на початку листопада 1018 року вивезено до Польщі як наложницю князя
   8. Мстислав Володимирович «Хоробрий» або «Удалий», «Тмутараканський» (укр. Мстислав Володимирович «Хоробрий») (від Аделі), народж. імовірно 983 р. – помер 1036 р., похований у Церкві св. Спаса в Чернігові, князь Тмутараканський (див. Російська Федерація) 990/1010 – 1023/1036 рр., князь Чернігівський 1024 – 1036 рр. (із Чернігівської гілки Рюриковичів)
   9. Всеволод Володимирович, народж. між 983-984 р. – помер до 1013 р. (4-й син від Рогнеди), князь Володимир-Волинський 988 – до 1013 рр.
   10. Судислав Володимирович (давньорус. Судиславъ Володимировичъ, укр. Судислав Володимирович), народж. бл. 984 р. Київ – помер 1063 (майже 80 років) р. у Георгіївському монастирі в Києві (від Аделі, за деякими родословцями – «від болгарки»), похований у Церкві св. Георгія Побідоносця в Києві, князь Псковський (див. Російська Федерація) 1014 – 1036 рр., у 1036 – 1059 рр. у в’язниці, з 1059 року монах у Георгіївському монастирі в Києві під ім’ям Савва, шанується місцево як святий преподобний (затворник) у Соборі всіх преподобних і в Соборі Псковських святих
   11. Станіслав Володимирович (давньорус. Станиславъ Володимировичъ, укр. Станіслав Володимирович), народж. між 984 і 987 р. – помер до 1015 р. (від Аделі, за деякими родословцями – «від болгарки»), князь Смоленський (див. Російська Федерація) близько 988/1010 – до 1015 рр. відомості про його князювання з близько 988 року з пізнього Никонівського літопису (XVI століття), не цілком надійні, він згадується в списку синів Володимира третім від кінця, з чого можна зробити висновок, що належав до його молодших синів
   12. Премислава Володимирівна, народж. 980-ті р. Київ – померла 1015 р. (2-га дочка від Рогнеди), чоловік згідно з деякими джерелами Ласло «Сар» (тобто «Лисий») (угор. Szár László) з династії Арпадів, принц Угорщини, герцог межиріччя Мароша й Грана, помер 1029 р., шлюб 1000 року, молодший син Михая, принца Угорщини, правитель Нітранського князівства, онук Такшоня з династії Арпадів, князя Угорщини
   13. Мстислава Володимирівна, народж. не пізніше 987 р. – померла не раніше 1025 р. (вважається 3-ю дочкою від Рогнеди), 1018 року стала полонянкою Болеслава I, князя Польщі
   14. Горислава Володимирівна, померла в Києві від морового повітря
   15. Позвізд Володимирович (укр. Позвізд Володимирович, народж. не пізніше 987 р. – помер 1015? р. Київ від морового повітря (один із молодших синів, невідомо від якої дружини, за деякими родословцями – «від болгарки»), судячи з язичницького слов’янського імені, народився до хрещення батька, згідно з пізнішим Густинським літописом (початку XVII століття) він мав володіння на Волині
   16. Борис Володимирович (давньорус. Борисъ Володимировичъ, укр. Борис Володимирович), хресне ім’я Роман, народж. бл. 990 (або бл. 986 р. якщо від 2-ї волзької булгарки) р. – убитий 24.07.1015 р. на річці Альті поблизу Переяслава (нині місто Переяслав у Бориспільському районі Київської області) (можливо від Анни або волзької булгарки), похований біля Церкви св. Василія у Вишгороді (нині місто, адміністративний центр Вишгородського району Київської області), перепохований у Церкві Бориса і Гліба у Вишгороді, згідно з В.М. Татищевим князь Муромський (див. Російська Федерація), князь Ростовський (див. Російська Федерація) 1010/1011 – 1015 рр., канонізований у 1-й половині XI століття
   17. Гліб Володимирович (давньорус. Глѣбъ Володимировичъ, укр. Гліб Володимирович), хресне ім’я Давид, народж. бл. 991 (або бл. 987 р. якщо від 2-ї волзької булгарки) р. – убитий 09.09.1015 р. на річковому судні в гирлі річки Смядині, близько 3 км від Смоленська (нині місто, адміністративний центр Смоленської області Російської Федерації) (наймолодший син, можливо від Анни або волзької булгарки), похований поблизу Смоленська, перепохований біля Церкви св. Василія у Вишгороді (нині місто, адміністративний центр Вишгородського району Київської області), перепохований у Церкві Бориса і Гліба у Вишгороді, князь Муромський (див. Російська Федерація) бл. 1113 – 1115 рр., канонізований у 1-й половині XI століття
   18. Феофана Володимирівна (старша дочка від Анни) згідно з польським істориком, фахівцем з історії середньовічної Русі Анджеєм Поппе (пол. Andrzej Poppe, помер 2019 року), народж. кінець X століття. Дочка Анни згадується разом зі своїм чоловіком Остромиром у післямові до Остромирового Євангелія (1057 р.), була названа на честь своєї бабусі – імператриці Феофано, чоловік Остромир, посадник Великого Новгорода (див. Російська Федерація), помер 1057 р., двоюрідний племінник великого князя Володимира I Святославича
   19. Ярослава Володимирівна (застаріле припущення), чоловік Олаф II «Святий» з династії Хорфагерів, король Норвегії, загинув 29.07. (або 31.08.) 1030 р.
   20. Добронега Марія Володимирівна (давньорус. Добронѣга, також іноді в російських джерелах – Доброгнєва, укр. Добронега Володимирівна, пол. Dobroniega Maria Włodzimierzówna), хресне ім’я Марія, народж. 1012 р. Київ – померла 13.12.1087 р. Польща (від Кунігунди або Анни), похована на Вавелі в Кракові; імовірно, 14 серпня 1018 року стала полонянкою Болеслава I «Хороброго» князя Польщі й на початку листопада 1018 року вивезена до Польщі; чоловік Казимир I «Відновник» з династії П’ястів, князь Польщі, помер 28.11.1058 р., шлюб близько 1041 року в Кракові, прийняла латинську віру
   21. дочка «слов’янка», чоловік Бернхард II «Молодший» фон Гальдслебен, маркграф Північної марки (див. ФРН), помер бл. 1044 р.
   22. дочка, ім’я невідоме
   23. дочка, ім’я невідоме

Златник Володимира Святославича з князівським знаком – тризубом. X століття. Аверс монети. Автор – Златник Владимира. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін

Срібляник Володимира Святославича з князівським знаком – тризубом (тип II). X – XI ст. Реверс монети. Джерело – Белопольский С.С. Сребреники Киевской Руси X–XI веков найдены на территории Украины // Банкаўскi веснiк. – Мiнск, 2008. – № 7(408). Суспільне надбання. Фото без змін

980 року князь Володимир вжив заходів щодо реформації язичницького культу. Він спорудив на київському пагорбі капище з ідолами шести головних богів слов’янського язичництва: Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла та Мокоші, без Велеса.

980 року – посольство папи Римського до Володимира Святославича.

981 року Володимир воював з князем Польщі Мешком I (пол. Mieszko I) за прикордонну Червенську Русь, завоював Червен (пол. Czerwień) і Перемишль (нині місто Перемишль (пол. Przemyśl, в Підкарпатському воєводстві Польщі).

У 981 – 982 рр. Володимир обклав даниною в’ятичів.

983 року Володимир підкорив балто-литовське плем’я ятвягів і встановив контроль над Судовією (Ятвягією).

984 року Володимир і його воєвода Вовчий Хвіст остаточно підкорили радимичів.

985 року Володимир і його дядько воєвода Добриня в союзі з кочовими торками здійснили похід проти Волзької Булгарії. Володимир також ходив походом на Хозарію й обклав її даниною. 

987 року візантійські імператори Василій II «Болгаробійця» (грец. Βασίλειος B’ Βουλγαροκτόνος) і Костянтин VIII (грец. Κωνσταντίνος Η΄) уклали з Руссю союз для придушення в Малій Азії заколоту свого полководця Варди Фоки (сер.-грец. Βάρδας Φωκᾶς), який збунтувався в серпні 987 року проти імператорів. Умовою договору з боку Володимира була його одруження з багрянородною царівною Анною, сестрою імператорів, але інша сторона поставила умову, – хрещення князя та його народу.

987 року, згідно з «Повістю врем’яних літ» Володимир на раді бояр ухвалив рішення про хрещення «по закону греческому». Датою хрещення Русі традиційно вважається літописний 988 рік, історичні свідчення вказують на 987 рік як рік хрещення князя Володимира.

988 року «Повість врем’яних літ» повідомляє, що Володимир Святославич посадив своїх синів по різних містах. Розгалуження князівського роду почалося вже за Володимира, коли виділився князь Полоцький.

988 року Володимир наказав збудувати Церкву св. Василія.  

Навесні – влітку 988 року князь Володимир виступив у похід на Крим (Корсунський похід).

Влітку 988 року 6-тисячний загін русів виступив на допомогу візантійським імператорам.

Восени 988 року князь Володимир облягав візантійське місто Корсунь (Херсонес Таврійський (давньогрец. Χερσόνησος – ἡ χερσόνησος), нині розкопаний у Гагарінському районі міста Севастополя).

Наприкінці 988 року об’єднані сили візантійців і русів розгромили війська Варди Фоки під Хрисополем (нині район Ускюдар (тур. Üsküdar) в азіатській частині міста Стамбул, Туреччина).

13 квітня 989 року візантійці й руси в битві біля Абідоса (давньогрец. Ἄβῡδος, нині північніше міста Чанаккале (тур. Çanakkale) у Туреччині) на азіатському узбережжі протоки Дарданелли покінчили з Вардою Фокою.

Згідно з «Повістю врем’яних літ» Корсунь здалася русам після тривалої 9-місячної облоги. Візантійський історик Лев Диякон (грец. Λέων ο Διάκονος, помер 992 року) єдиний із греків, згадавши про захоплення Херсонеса (Корсуні) «тавроскіфами», приурочив цю подію до комети, що спостерігалася в липні – серпні 989 року. Потім візантійські імператори надіслали свою сестру Анну заміж за Володимира, після чого він віддав Корсунь Візантії та після повернення до Києва приступив до хрещення свого народу.

Незабаром у Києві була заснована митрополія. 989 року було розпочато спорудження кам’яної Десятинної церкви. Прийняття християнства на Русі сприяло поширенню кирилиці – досконалої слов’янської писемності, якою написані найдавніші з відомих книжкових пам’яток.

990 року – набіг печенігів на Переяславль.  

990 року закладено місто Володимир-на-Клязьмі (нині місто Володимир, адміністративний центр Володимирської області Російської Федерації).

992 року проведено похід у прикарпатські землі проти білих хорватів, який уперше включив їх до складу Русі.

992 року знову набіг печенігів на Переяславль.  

993 року – набіг печенігів на Русь.

994 року до Києва з Риму повернулися посли Володимира.

6 серпня 996 року відбулася невдала для русів битва з печенігами біля Василева (нині місто Васильків в Обухівському районі Київської області).

997 року – напад печенігів на Київ.

Наприкінці X століття загалом завершився процес формування держави – Русі, її кордони проходили у верхів’ях рік Оки та Волги на сході: Сули, Сіверського Дінця, Росі – на південному сході та півдні; Дністра, Пруту, Західного Бугу, Двіни та Німану, а також охоплювали Карпати – на заході; пролягали через Чудське озеро, Фінську затоку, Ладозьке та Онезьке озера – на півночі. У сфері політичного впливу Русі перебували також окремі райони в Криму та Приазов’ї. Міста Русі: Київ, Новгород (див. Російська Федерація), Полоцьк (див. Білорусь), Чернігів, Переяславль, Псков (див. Російська Федерація), Смоленськ (див. Російська Федерація), Туров (див. Білорусь), Володимир-Волинський, Перемишль, Тмутаракань (див. Російська Федерація), Ростов (див. Російська Федерація), Муром (див. Російська Федерація).

У 999 – 1000 рр. посольство папи Римського прибуло до Києва.

На рубежі X – XI ст. Русь досягла небаченої могутності.

1000 року руси брали участь у візантійському поході у Вірменію, а сам Володимир – у поході в дунайську Болгарію.

1001 року відбулося польсько-печенізьке вторгнення на Русь.

1001 року Володимир відправляє посольство до Риму.

1008 року Київ відвідало посольство імператора Священної Римської імперії Генріха II (нім. Heinrich II) на чолі з єпископом Кверфурта Бруно (нім. Bruno von Querfurt). Бруно зустрівся з Володимиром Святославичем, за підтримки якого вирушив хрестити печенігів. 

1013 року між Руссю та Священною Римською імперією було укладено договір.

1013 року – польсько-печенізьке вторгнення на Русь.

Князь Володимир збирався змінити порядок успадкування престолу і заповісти владу улюбленому синові князю Ростовському Борису. Його старший син Святополк був одним із співучасників змови проти великого князя. Змову було розкрито, і Святополк із дружиною після 1013 року вже перебували у в’язниці в Києві.

1014 року князь Новгородський Ярослав припинив платити Києву данину та церковну десятину. Володимир наказав «требить путь и мостить мосты» для походу на Новгород.

1015 року Володимир захворів, князя Бориса було викликано до Києва. Незабаром після його прибуття стало відомо про вторгнення печенігів, і батько в червні 1015 року змушений був послати його з дружиною у 8 тисяч воїнів на їхнє відбиття. Ніде не зустрівши печенігів, Борис умиротворив сіверянські міста («оумиривъ грады»).

15(28) липня 1015 року великий князь Володимир помер у заміській резиденції Берестове. Святополк, який перебував у ув’язненні в Києві, без особливих труднощів посів престол.

Русь 1015 року. Джерело – Толочко П.П. Київська Русь // Енциклопедія історії України. – Київ: Наукова думка, 2007. – Т.4. – С. 231. Фото без змін

VII. 1) 15.07.(1015) – 26.11.1015 (1016?) року – великий князь Святополк I Володимирович або Ярополкович «Окаянний» (давньорус. Свѧтополкъ Владимировичь, укр. Святополк Володимирович або Ярополкович), хресне ім’я Петро (V), народж. кінець 978 р. Київ, князь Туровський (див. Білорусь) 988 – 1015 рр. При дворі князя перебувала група музикантів і скоморохів. Літописець зауважує: «Лютѣ бо граду тому, в немь же князь унъ, любя вино пити съ гусльми и с младыми свѣтникы»

старший син великого князя Володимира I Святославича або єдиний син великого князя Ярополка I Святославича, питання неоднозначне, він вважався «від двох батьків». Володимир розглядав його як свого законного спадкоємця, тоді як сам Святополк, за непрямими даними, вважав себе сином Ярополка, а Володимира – узурпатором

• дружина ім’я невідоме (Марина?), народж. бл. 995 р. – померла після 14.08.1018 р., шлюб 1013 (або на початку 1014) року, дочка Болеслава I «Хороброго» з династії П’ястів, князь Польщі

Срібляник Святополка I «Окаянного» з князівським знаком у вигляді двозуба, лівий зубець якого завершується хрестом. Карбували 1015 – 1016 рр. Реверс монети. З скарбу, виявленого в Чернігівській області 2006 року. Суспільне надбання. Фото без змін

Міжусобна війна 1015 – 1019 рр. між синами Володимира «Великого», за участю поляків, новгородців, угорських, німецьких і варязьких найманців, а також загонів печенігів. Згідно з офіційною («Повість врем’яних літ») і найприйнятнішою версією, 1015 року за наказом Святополка I вбивають трьох його братів: Бориса (24 липня 1015 року), Гліба (9 вересня 1015 року) і Святослава, які загрожували його становищу в Києві. В альтернативній версії, що базується на скандинавській «Саге про Еймунда» (XIII століття), радянський історик-медієвіст Марк Хаймович Альошковський (помер 1974 року), український учений-медієвіст Олександр Борисович Головко, М.М. Ільїн (укр. Микола Ільїн), польський історик, фахівець з історії середньовічної Русі Анджей Поппе (пол. Andrzej Poppe, помер 2019 року) і польський історик, фахівець з історії середньовіччя Анджей Фелікс Грабський (пол. Andrzej Feliks Grabski, помер 2000 року), у цих убивствах звинувачується Ярослав Володимирович.

У відповідь князь Новгородський Ярослав Володимирович, заручившись підтримкою новгородського віче, зібрав новгородську та найману варязьку дружини й виступив проти Святополка I. У ніч на 26 листопада 1015 року в Любецькій битві на Дніпрі (місто Любеч, нині селище міського типу в Рєпкінському районі Чернігівської області) Святополк I зазнав поразки й утік до Польщі до тестя, навіть не забравши із собою дружину. Ярослав посів Київ.

 

VIII. 1) 26.11.1015 (1016?) – 14.08.1018 рр. – великий князь Ярослав I Володимирович «Мудрий» (давньорус. Ѩрославъ Володимѣровичь, укр. Ярослав Володимирович), хресне ім’я Георгій (укр. Георгій) (V), народж. 979 р. Полоцьк, князь Ростовський (див. Російська Федерація) 988 – 1010/1011 рр., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1010/1011 – 1034 рр.
другий син великого князя Володимира I «Великого»

1016 року військо русів брало участь у поході візантійців на Болгарію.

Навесні 1017 року Київ зазнав печенізької облоги за участю князя Святополка, але зрештою печеніги були розбиті.

1017 року – пожежа в Києві.

У вересні 1017 року Ярослав I виступив походом на Польщу, але з настанням зими повернувся на Русь.

У червні 1018 року за підтримки польських військ Болеслава I «Хороброго» (пол. Bolesław I Chrobry), угорських, німецьких найманців і печенігів, Святополк I рушив у похід на Київ через Волинь.

22 – 23 липня 1018 року поляки під командуванням Болеслава I розбили новгородців на Західному Бузі, поблизу сучасного польського міста Грубешова (пол. Hrubieszów, нині адміністративний центр Грубешівського повіту Люблінського воєводства в Польщі) за 5 км від кордону з Україною. Князь Ярослав пішов до Новгорода, взявши із собою дружину Святополка, дочку Болеслава I.

14 серпня 1018 року Болеслав I зайняв Київ і повернув престол зятю.

 

2) 14.08.1018 – весна 1019 рр. – великий князь Святополк I Володимирович або Ярополкович «Окаянний», хресне ім’я Петро (V), помер восени? 1019 р. де невідомо, але десь на Заході (між Польщею та Чехією), де похований невідомо. У польському селі Бодзя (пол. Bodżań) було виявлено багату могилу воїна (поховання E864/I), похованого близько 1010-1020 рр. При аналізі його ДНК визначили субклад 1-S2077 Y-DNA хромосомної гаплогрупи 1a3 (Z63) і мітохондріальну гаплогрупу H1c. Усі артефакти, що перебувають там, свідчать про тісний зв’язок із правлячою елітою Русі, тому ця людина, імовірно, яка померла від бойових ран, була близька до Святополка. Кладовище в Бодзі – виняткове з погляду зв’язків зі Скандинавією та Руссю. Цей чоловік (зразок VK157) не був простим воїном із княжої свити, він сам належав до князівського роду. Його поховання – найбагатше на всьому кладовищі, і стронцієвий аналіз його зубної емалі показує, що він не був місцевим жителем. Передбачається, що він прибув до Польщі зі Святополком і загинув у бою. Це відповідає подіям 1019 року, коли сам Святополк зник після відступу з Києва до Польщі. Не виключено, що ця людина – сам Святополк. Аналіз геральдичних особливостей двозуба з хрестоподібною фігурою на правому зубці та волютоподібною фігурою нижче трикутної ніжки на бронзовому наконечнику пояса показав, що виготовлення поясного гарнітура слід відносити до часу туровського князювання Святополка, 1008 – 1013 рр. (Wladyslaw Duczko. Viking Rus: Studies on the Presence of Scandinavians in Eastern Europe. 1 січня 2004 року)

Частину військ Болеслав I відпустив додому, решту було розміщено в Києві та його найближчих передмістях на постій. Святополк віддав Болеславу I Червенські міста на лівому березі Західного Бугу.
На початку листопада 1018 року під натиском киян, що «бивали» поляків, Болеслав I змушений був залишити Київ, забравши із собою київську казну, сестер Ярослава, його дружину і мачуху.
Навесні 1019 року Ярослав з новгородцями та варягами виступив на Київ. Святополк I, не чекаючи наближення Ярослава, втік до печенігів. Престол знову посів Ярослав.

2) весна 1019 – 20.02.1054 (усього 37 років) рр. – великий князь Ярослав I Володимирович «Мудрий», хресне ім’я Георгій (Юрій) (V), помер 20.02(05.03).1054 (75 років) р. Вишгород, похований у Софійському соборі в Києві

• дружини:

1. Анна – ім’я передбачуване, померла до 1019 р., імовірно норвежка, згідно з німецьким хроністом Тітмаром Мерзебурзьким 14 серпня 1018 року стала полонянкою польського князя Болеслава I «Хороброго» і разом із сестрами Ярослава на початку листопада 1018 року назавжди вивезена до Польщі, про її подальшу долю нічого невідомо
2. Ірина на Русі, Інгігерда (швед. Ingegerd Olofsdotter, укр. Інгігерда), в чернецтві, можливо, Анна, народж. 1001 р. Сігтуна у Швеції (швед. Sigtuna, нині місто в лені Стокгольм у Швеції) – померла 10.02.1050 (близько 50 років) р. Новгород, похована у Софійському соборі в Новгороді(?), згідно з дослідженнями вчених з Університету в Гетеборзі (швед. Göteborgs universitet) у Швеції, Інгігерда померла в Києві й була похована у Софійському соборі в Києві; шлюб влітку 1019 року (10 дітей), дочка Олафа III «Шётконунга» з дому Мунсьо, король Швеції

діти: (7 синів і 3 дочки), у руському літописанні не збереглися відомості про дочок князя Ярослава, і все, що ми про них знаємо, вилучене з іноземних творів, наприклад, ісландських саг або багатотомного трактату польського історика Яна Длугоша (пол. Jan Długosz, помер 1480 року) – «Анали, або хроніки славетних королів Польщі» (лат. Annales seu cronicae incliti Regni Poloniae)

1. 1. Ілля Ярославич, народж. до 1018 р. – помер 1019/1020 р. у дитинстві (старший син, імовірно від 1-го шлюбу), перераховуючи синів Ярослава, літописець Іллю до уваги не бере; гіпотетичний князь Новгородський. Ілля згадується лише в Новгородському літописі молодшого зводу в списку: «И родися у Ярослава сынъ Илья, и посади в Новѣгородѣ, и умре. И потомъ разгнѣвася Ярославъ на Коснятина (посадник Константин Добрынич), и заточи и; а сына своего Володимира посади в Новѣгородѣ»
   2. Володимир Ярославич, імовірно хресне ім’я Василій, народж. 1020 р. Новгород – помер 04.10.1052 (32 роки) р. Новгород (2-й син, старший від 2-го шлюбу), похований у Софійському соборі в Новгороді, князь Новгородський 1034 – 1052 р., канонізований Руською православною церквою в XV столітті, як святий благовірний князь. 7 вересня 1862 року його мощі переміщені до нової раки в стилі рококо роботи ювеліра Федора Андрійовича Верховцева
   3. дочка-підліток ім’я невідоме, померла 1026 р.
   4. Анастасія(?) Ярославна, ім’я Анастасія не фігурує ні в руських літописах, ні в угорських хроніках, де вона згадується як «дочка князя Русі». Воно згадане лише в такому пізньому джерелі, як трактат Яна Длугоша, тож це ім’я можна вважати умовним, народж. бл. 1023 р. Київ – померла між 1174 і 1194 р. за переказом в Абатстві Адмонт (нім. Stift Admont) у Штирії (нині місто Адмонт (нім. Admont) в окрузі Ліцен федеральної землі Штирія в Австрії) (старша, імовірно, дочка від 2-го шлюбу), похована в Абатстві Адмонт. У ряді застарілих досліджень назву цього абатства було прийнято за її ім’я, так, що вона в цих роботах помилково називається «Агмунда»; управляла Угорщиною за паралізованого чоловіка, а з 1063 року і за малолітнього сина короля Шаламона (угор. Salamon), після повалення якого 1074 року поїхала до Німеччини, чоловіки: 1) Андраш I «Білий» з династії Арпадів, король Угорщини, помер грудень 1060 р., перебуваючи у вигнанні в 1034 – 1046 рр. жив у Києві, шлюб приблизно 1038 року в Києві, 2) Пото (нім. Poto), німецький граф
   5. Ізяслав I, народж. 1024 р. Новгород (3-й син, 2-й син від 2-го шлюбу). Між Ізяславом і Святославом був ще один брат, що незабаром помер, але літописець не згадує його імені
   6. Єлизавета Ярославна, у Давній Русі аж до XIV століття ім’я Єлизавета в джерелах ніде не зафіксоване, слов’янське ім’я Олісава; у сагах – Еллісів або Еллісіф, народж. 1025? р.– померла 1067 р. (2-га дочка від 2-го шлюбу), виросла при княжому дворі в Києві, де отримала добру освіту, після смерті чоловіка Гаральда III (норв. Harald III Hardråde) про її життя нічого невідомо, можливо, вона оселилася у свого пасинка короля Норвегії Олафа III «Тихого» (норв. Olav Kyrre) і померла не пізніше, ніж через рік після смерті чоловіка, чоловіки: 1) Гаральд III Сігурдарсон «Суворий» з роду Хорфагерів, король Норвегії, загинув 25.09.1066 р., шлюб узимку 1044/1045 року в Києві, 2) Свен II Ульфсон з династії Естрідсенів, король Данії, помер 28.04.1076 р., нині більшість істориків версію цього шлюбу не підтримують, шлюб 1067 року
   7. Святослав II, народж. 1027 р. Київ (4-й син, 3-й син від 2-го шлюбу)
   8. Всеволод I, народж. 1030 р. (5-й син, 4-й син від 2-го шлюбу)
   9. Анна Ярославна, у Франції була відома як «дочка короля русів Анна» (лат. Filiam Regis Russorum Annum), у західноєвропейській історіографії відома як Анна Руська (фр. Anne de Russie) і Агнеса Руська (фр. Agnès de Russie), а також, пізніший варіант – Анна Київська (фр. Anne de Kiev), народж. приблизно 1032 або 1036 р. – померла між 1075 і 1089 р. Франція (молодша дочка від 2-го шлюбу). Французький історик Робер-Анрі Ботьє (фр. Robert-Henri Bautier, помер 2010 року) зазначав, що її не було в живих уже до 1079 року, а оскільки її поминали в заснованому нею неподалік Парижа – Абатстві Сен-Венсан у Санлісі (фр. Senlis, нині місто в окрузі Санліс департаменту Уаза регіону О-де-Франс у Франції) – 5 вересня, можна зробити висновок, що Анна померла цього дня між 1075 і 1078 роками. Відома версія про те, що наприкінці життя Анна повернулася на батьківщину. Версія ґрунтується на єдиному повідомленні Хроніки абатства Флері, анонімному й малодостовірному, яке підбиває підсумки її життя однією фразою: «король умер, Анна вышла за графа Рауля, он умер, она вернулась в свою родную землю». Кінець цієї фрази згодом було поміщено на постаменті статуї Анни в Санлісі. Де похована королева Анна невідомо. Жодних слідів не знайдено ні в усипальниці Сен-Дені, де похований її чоловік король Генріх I (фр. Henri I), ні в Абатстві Флері в Сен-Бенуа-сюр-Луар (фр. Saint-Benoît-sur-Loire), де спочиває їхній син король Філіпп I (фр. Philippe I). Є деякі підстави вважати, що вона була похована в заснованому нею Абатстві Сен-Венсан, і поховання зникло під час подальших перебудов абатства. Учений єзуїт Менетр’є (фр. Claude-François Ménestrier) опублікував 22 червня 1682 року в «Journal des savants» повідомлення про відкриття ним могили Анни в храмі Абатства Вільє, що знаходилося біля Ла-Ферте-Але (фр. La Ferté-Alais) у середньовічному графстві Гатіне (фр. Gâtine). За його словами, на надгробній плиті навколо портрета жінки були вибиті такі слова: «Hic jacet domina Agnes, uxor quondam Henrici regis» (Здесь лежит госпожа Агнеса, некогда супруга короля Генриха), частина напису не збереглася, і далі «…eorum per misericordiam Dei recuiescant in расе» (они милостью Божией покоятся в мире). Згодом це повідомлення виявилося звичайною фальсифікацією, оскільки могилу обстежили ще 1642 року, потім спеціально й ретельно досліджували 1749 року і жодного слова «regis» не виявили. До того ж саме абатство було засновано 1220 року, а стиль напису та зображення жінки на надгробній плиті безсумнівно належать до середини XIII століття. Саме абатство було зруйноване під час церковних погромів часів Великої французької революції, а надгробок зник. Анна була коронована французькою короною 1051 року. З собою вона привезла до Франції давньоруське Євангеліє (Євангелістерій), яке потім перебувало в Соборі Реймса і дістало назву Реймського. Нині Реймське Євангеліє зберігається в Національній бібліотеці Франції (фр. Bibliothèque nationale de France, скорочено BNF) у Парижі. Після 1054 року ім’я Анни рідко трапляється в королівських хартіях, де згадані її діти, а в детальному звіті про коронацію її сина Філіппа I 1059 року про королеву не сказано ні слова. Після смерті чоловіка 1060 року вона стала опікункою-регентшею при малолітньому синові, королі Філіппі I. Проте на початку 1061 року її ім’я знову зникає з королівських актів, доля Анни сповнена пригод. Близько 1062 року на полюванні її викрав один із наймогутніших феодалів Північної Франції граф Рауль IV де Крепі (фр. Raoul de Crépy). Їхній шлюб не був визнаний законним папою Римським, оскільки Рауль уже був одружений. Графа було відлучено від церкви. Попри це, Анна жила з Раулем у родовому маєтку Валуа. Після його смерті 1074 року вона повернулася до двору сина. Останній документ Анна підписала 1075 року, у цьому акті вона названа просто «Анна, мати короля Філіппа», без королівського титулу. Її чоловіки: 1) Генріх I з династії Капетингів, король Франції, помер 04.08.1060 р., шлюб на П’ятидесятницю (19 травня) 1051 року в Соборі Реймса, ця дата вважається достатньо обґрунтованою, ніж на П’ятидесятницю (14 травня) 1049 року, 2) Рауль IV «Великий» де Крепі, граф де Валуа, граф Ам’єна і – під ім’ям Рауль III, помер 23.02. або 08.09.1074 р., викрав Анну й одружився з нею близько 1062 року
   10. Ігор Ярославич, хресне ім’я достовірно невідоме, народж. бл. 1034-1035 (у В.М. Татищева – 1036) р. Новгород – помер 1060 (близько 24 років) р. Смоленськ (6-й син, 5-й син від 2-го шлюбу), похований «в теремце» (усипальниці) Церкви св. Спаса в Чернігові, князь Володимир-Волинський 1054 – 1057 рр., князь Смоленський (див. Російська Федерація) 1057 – 1060 рр. (із Володимир-Волинської гілки Рюриковичів)
   11. В’ячеслав Ярославич, за актовими печатками хресне ім’я Меркурій, народж. бл. 1036 (у Никонівському літописі – 1033, в Іпатіївському літописі – 1036, у В.М. Татищева – 1034) р. імовірно, Київ – помер 1057 р. (7-й син, 6-й син від 2-го шлюбу), князь Смоленський (див. Російська Федерація) 1054 – 1057 рр.
   12. Агата (Агафія, англ. Agatha), народж. невід. – померла не раніше 1067 р., її походження – одна з ще не розв’язаних загадок історії Середньовіччя та генеалогії. Її чоловік Едуард «Етелінг», більш відомий як Едуард «Вигнанець» (англ. Edward the Exile) з Уессекської династії, помер 1057 р., син Едмунда II «Залізнобокого»», король Англії. 1057 року принц Едуард разом зі своєю родиною повернувся до Англії, проте помер через кілька тижнів після прибуття. 1067 року після завоювання Англії Вільгельмом I «Завойовником» (англ. William I the Conqueror) Агата разом з дітьми втекла до Шотландії, де стала черницею. Англійський історик і хроніст Вільям із Мальмсбері (англ. William of Malmesbury, помер 1142 або 1143 р.) у «De Gestis Regis Anglorum» (Діяння англійських королів) стверджував, що дружина принца Едуарда була сестрою королеви Угорщини. Про це повідомляє також цистерціанський монах і хроніст Альберік де Труа-Фонтен (фр. Albèric de Trois-Fontaines, помер після 1252 року). Англійський хроніст Роджер із Ховедена (англ. Roger of Hoveden, помер 1201 року) і автор «Законів Едуарда Сповідника» повідомляє, що, коли принц Едуард проживав при дворі київського «короля Малесклода», він одружився зі знатною жінкою. Відомо, що десь у 1038 – 1043 рр. Едуард перебував у Києві і, ймовірно, у цей час одружився з Агатою. Більше того, Роджер із Ховедена додає, що мати святої королеви Шотландії Маргарити (англ. Saint Margaret of Scotland) походила з руського королівського роду

Генетичні дослідження нині живих нащадків Рюрика показали розбіжність гаплогруп у нащадків великого князя Володимира «Мономаха» (північна гаплогрупа N1a1) і князя Чернігівського Олега Святославича (центральноєвропейська – R1a). С.С. Алексашин спробував пояснити ці дані, спираючись на саги про «таємне кохання» між Інгігердою та її колишнім нареченим королем Норвегії Олафом II Харальдссоном (норв. Olav II Haraldson). 1028 року Олаф II втік до Новгорода, де довго гостював і, як кажуть, Ірина «мала з ним таємний любовний зв’язок». 1030 року король повернувся до Норвегії і 29 липня (або 31 серпня) 1030 року загинув у битві. С.С. Алексашин висунув гіпотезу про позашлюбних дітей Олафа. Він припустив, що фактичним сином Олафа від Ірини-Інгігерди був князь Всеволод Ярославич, батько Володимира «Мономаха».

Проте достовірність легенд, викладених у скандинавських сагах, ставиться під сумнів радянськими й російськими істориками-скандинавістами, такими як: Олена Олександрівна Мельникова, Галина Василівна Глазиріна (померла 2016 року) і Тетяною Миколаївною Джаксон. За їхніми словами, історичні факти в сагах зазнали сильної белетризації – у сюжеті про «таємне кохання» занадто багато від європейської куртуазної літератури, поширеної в XII – XIII ст., тобто в той час, коли записувалися саги, і поведінка героїв саг типова для подібного сюжету. Також у цьому сюжеті помітне типове для скандинавської літератури підкреслення переваги скандинавів (Інгігерди й Олафа) над іноплемінником (Ярославом).

Срібляник Ярослава «Мудрого» з князівським знаком – тризубом. Початок XI століття. Реверс монети. Автор – АРЕС. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін

24 липня 1019 року Ярослав I на річці Альті (укр. Ільтиця, правий доплив Трубежа), неподалік від того місця, де був убитий князь Борис («Альтське поле», точне місце невідоме), розбив Святополка I з печенігами. Поранений Святополк утік, захворів на тяжкий психічний недуг. Його мучила манія переслідування, він утік на Захід, минувши Брест, потім швидко через усю Польщу і десь далеко від Руської землі помер у невідомому літописцю місці «між Ляхы и Чехы».

1020 року племінник Ярослава, князь Полоцький Брячислав Ізяславич (білор. Брачыслаў Ізяславіч) напав на Новгород, але на зворотному шляху був наздогнаний Ярославом на річці Судомі (протікає по Псковській області Російської Федерації). Брячислав був розбитий і втік.

1020 або 1021 року варяги вирушили з Києва до Полоцька, а потім до Скандинавії.

1021 року – передача Ярославом Брячиславу Ізяславичу Вітебська (білор. Віцебск, нині адміністративний центр Вітебської області Білорусі) і Усвята (нині селище міського типу, адміністративний центр Усвятського району Псковської області Російської Федерації).  

1023 року Ярослав угамовував заколот у Суздалі.

1023 року брат Ярослава, Мстислав Володимирович, князь Тмутараканський зі своїми союзниками хозарами та касогами підійшов до Києва, проте місто йому не здалося. Облягати Київ Мстислав не став.

З початку 1024 року до (весни) 1026 року в Києві сидів посадник Ярослава.

У березні 1024 року Мстислав Володимирович захопив Чернігів і все Лівобережжя Дніпра.

Угамувавши заколот у Суздалі, Ярослав повернувся до Новгорода, найняв варягів і рушив на Мстислава.

Восени 1024 року під Лиственом біля Чернігова (нині село Малий Листвен у Рєпкінському районі Чернігівської області) відбулася битва, Мстислав здобув перемогу над Ярославом, який утік до Новгорода. Мстислав зробив своїм столичним містом Чернігів.

Навесні? 1026 року Ярослав, зібравши велике військо, повернувся до Києва і уклав з Мстиславом мир у Городця (очевидно, Остер, нині місто в Чернігівському районі Чернігівської області, або однойменний Городець поблизу Києва). Брати розділили землі Русі по Дніпру: Лівобережжя (без Переяславля) залишилося за Мстиславом, а Правобережжя (з Переяславлем) – за Ярославом. Проте, будучи великим князем Київським, Ярослав віддавав перевагу життю в Новгороді.

1029 року Ярослав, допомагаючи братові Мстиславу, здійснив похід на ясів і косогів, вигнавши їх із Тмутаракані.

Близько 1030 року складено Перший київський літопис.

1030 року Ярослав переміг чудь і заклав місто Юр’єв (нині Тарту (ест. Tartu) в Естонії). Того ж року він узяв Белз у Галичині (укр. Белз, нині місто в Червоноградському районі Львівської області).

1031 року король Норвегії Гаральд III «Суворий» (норв. Harald Hardråde) втік до Ярослава і служив у його дружині. 

1031 року Ярослав і Мстислав зібрали велике військо і пішли на поляків, відвоювали Червенські міста: Перемишль (нині місто Перемишль (пол. Przemyśl) у Підкарпатському воєводстві Польщі) і Червен (пол. Czerwień).

1032 року, згідно з літописом, Ярослав «нача ставити городы по Роси». Таким чином, здійснюються великі заходи щодо зміцнення південних кордонів Русі.   

1036 року помер князь Мстислав Володимирович. Ярослав став єдиним правителем більшої частини Русі, за винятком Полоцького князівства, де княжила Полоцька гілка Рюриковичів (див. Білорусь). За словами літописця, Ярослав став «самовластцем в Русской земле». Мабуть, остерігаючись якихось претензій на київське князювання, Ярослав 1036 року ув’язнив свого останнього брата, князя Псковського Судислава до в’язниці (порубу). Лише після цих подій Ярослав наважився переїхати зі своїм двором із Новгорода до Києва.

1036 року Ярослав розгромив печенігів під стінами Києва і цим звільнив Русь від їхніх набігів.

У 1037 – 1039 рр. Ярослав поклав початок складанню Церковного статуту і першого писаного зводу законів «Правди Ярослава» – найдавнішої частини «Руської правди».

1038 року військо Ярослава здійснило похід на ятвягів.

Приблизно в 1038-1043 рр. до Ярослава від короля Данії, Англії і Норвегії Кнуда «Великого» (давньоскандинавськ. Knūtr inn rīki), втекли англосаксонські принци Едуард «Етелінг», більш відомий як «Вигнанець» (англ. Edward the Exile) та Едмунд, сини короля Англії Едмунда «Залізнобокого» (англ. Edmund Ironside) з Уессекської династії.

Влітку 1039 року укладено договір між Руссю та Польщею. Згідно з ним Ярослав надає військову допомогу Польщі, а Казимир I «Відновник» (пол. Kazimierz I Odnowiciel) повертає руських військовополонених, захоплених ще Болеславом I, і відмовляється від усіх претензій на Червенські міста.

1040 року руси здійснили похід на литву (племена).

1041 року – водний похід русів на човнах до Мазовії. 

1042 року син Ярослава, Володимир переміг ємь (західних фінів), що жили на території нинішньої Південної Фінляндії.

1042 року князь Ярослав надав допомогу в боротьбі за польський князівський престол Казимиру I «Відновнику», одруженому з Марією Добронегою, сестрою Ярослава. На знак союзу з Польщею було укладено шлюб сина Ярослава, Ізяслава з сестрою Казимира I, Гертрудою (на Русі – Олісава, Олена).

1043 року Ярослав відправив свого сина князя Новгородського Володимира та воєводу Вишату в похід на Візантію. Військові дії розгорнулися і на морі, і на суші, проте похід закінчився поразкою. Володимиру із залишками війська вдалося повернутися на Русь. Багато дружинників, зокрема й воєвода Вишата, потрапили в полон.

1044 року Ярослав організував похід на литву (племена).

1045 року князь Ярослав і княгиня Ірина попрямували з Києва до Новгорода до сина Володимира на закладку ним кам’яного Софійського собору замість згорілого дерев’яного.

1046 року між Руссю та Візантією укладено мирний договір. На знак цієї події син Ярослава, Всеволод одружився з візантійською царівною дочкою або племінницею імператора Візантії Костянтина IX Мономаха (грец. Κωνσταντίνος Θ΄ Μονομάχος).

1047 року Ярослав розірвав союз із Польщею.

1048 року до Києва прибуло посольство короля Франції Генріха I (фр. Henri I) Капета, на чолі з єпископом Шелона Рожером, просити руки дочки Ярослава, Анни для короля.

1051 року Ярослав зібрав руських єпископів у Софійському соборі, і з його ініціативи митрополитом Київським і всієї Русі було обрано Іларіона, який став першим митрополитом із русинів. 

Останні роки життя великий князь Ярослав провів у Вишгороді, де й помер 20 лютого 1054 року.

Русь 1054 року. Джерело – Толочко П.П. Київська Русь // Енциклопедія історії України. – Київ: Наукова думка, 2007. – Т. 4. – С. 233. Фото без змін

Наприкінці лютого 1054 року згідно із заповітом Ярослава I «Мудрого» Русь була розділена на уділи між п’ятьма його синами: старший Ізяслав отримав великокнязівський престол у Києві, до його складу вперше увійшла Древлянська земля, а також Туров, Новгород і Псков; Святослав – Чернігівщину з містами Чернігів, Муром і Тмутаракань; Всеволод – Переяславщину та Ростово-Суздальські землі; Ігор – Володимир-Волинський; В’ячеслав – Смоленськ. Таким чином, разом із Полоцьком на Русі утворилося 6 великих удільних князівств, у вигляді федерації або конфедерації, на чолі з Києвом. Главою держави, як і раніше, залишався київський князь – «Се же поручаю в себе мѣсто столѣ старѣйшому сыну своему и брату вашему Изяславу Киевъ, сего же послушайте, якоже послушаете мене».

У 1054 – 1073 рр. – спільне правління Ярославичів «Тріумвірат Ярославичів» – Ізяслава, Святослава та Всеволода.

IX. 1) 20.02.1054 – 15.09.1068 рр. – великий князь Ізяслав I Ярославич (давньорус. Изѧславь Ӕрославичь, укр. Ізяслав Ярославич, білор. Ізяслаў Яраславіч), хресне ім’я Димитрій (VI), народж. 1024 р. Новгород, князь Туровський (див. Білорусь) 1042 – 1054 р., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1052 – 1054 рр. (із Турово-Пінської гілки Рюриковичів – Ізяславичів)

старший син великого князя Ярослава I «Мудрого»

Висла печатка Ізяслава Ярославича за часів князювання в Новгороді (1052 – 1054 рр.), знайдена в Новгороді 1962 року. На аверсі – князівський знак-тризуб із грецьким написом по колу: «Господи, помоги рабу своему Дмитрию». Джерело – Жуков И. Ранняя вислая печать Киевского князя Изяслава (Дмитрия) Ярославича (1054-1078 гг.) // Нумизматика и Фалеристика. – Киев, № 3, 2014. Суспільне надбання. Фото без змін

Висла печатка з князівським знаком Ізяслава Ярославича. Використовуючи систему «опятнышей», що з’явилася, можна припустити, що його знак мав вигляд тризуба, як і в батька, але замість кулі на середньому зубі він розмістив – півмісяць. Знак відомий за вислою печаткою, знайденою в Новгороді. Джерело – Клейноди України: З історії державної і національної символіки. – Київ: Абрис, 1991. – № 1. Фото без змін

1054 року – «Велика схизма» – розкол християнської церкви на католицьку та православну.

Ізяслав вчинив військові походи проти чуді та голяді.

1060 року Ярославичі спільно ходили на торків і розбили їх.

З 1065 року Ізяслав I вів війну з князем Полоцьким Всеславом Брячиславичем (білор. Усяслаў Брачыславіч), який претендував на Новгородську землю. 3 березня 1067 року Ізяслав I разом із братами Святославом і Всеволодом, розбив Всеслава в битві на річці Німізі (білор. Няміга) поблизу Мінська (білор. Мінск, нині столиця Білорусі), Всеслав утік.

10 липня 1067 року на княжому з’їзді біля річки Орша поблизу Смоленська (нині адміністративний центр Смоленської області Російської Федерації) Всеслав Брячиславич, попри гарантію безпеки, був схоплений Ярославичами та посаджений у земляну в’язницю («поруб») у Києві. Не лише південноруські землі, а й уся Русь опинилася в руках трьох Ярославичів.

1068 року – поразка Ярославичів на річці Альті (укр. Ільтиця, правий доплив Трубежа) поблизу Переяславля від половців. Ізяслав і Всеволод утекли до Києва.

15 вересня 1068 року на віче в Києві на Подолі («Торговище»), через відмову князя Ізяслава видати киянам зброю та коней для боротьби з половцями, почалося повстання, що перекинулося і на Верхнє місто. Ізяслав I втік до Польщі до свого двоюрідного брата князя Болеслава II «Щедрого» (пол. Bolesław II Szczodry). Великим київським князем кияни проголосили звільненого з в’язниці Всеслава Брячиславича.

X. 15.09.1068 – середина квітня 1069 (7 місяців) рр. – великий князь Всеслав Брячиславич «Чарівник» (білор. Усяслаў Брачыславіч, укр. Всеслав Брячиславич Чародій) (VII), народж. бл. 1029 р. Полоцьк (білор. Полацк, нині місто, адміністративний центр Полоцького району Вітебської області Білорусі) – помер 14.04.1101 р. Полоцьк, похований у Софійському соборі в Полоцьку, князь Полоцький (див. Білорусь) 1044 – 1067, 1071 – 1101 рр. (із Полоцької гілки Рюриковичів – Ізяславичів)  

син Брячислава Ізяславича, князя Полоцького

Князівський знак Полоцької гілки Рюриковичів на вислій печатці князя Полоцького Ізяслава Володимировича. Знак Ізяслава Володимировича, можливо, був у вигляді тризуба з «відростком» збоку, він також відомий за пломбами кінця X століття. Джерело – Клейноди України: З історії державної і національної символіки. – Київ: Абрис, 1991. – № 1. Фото без змін

Торговельна пломба-печатка з князівським знаком Всеслава Брячиславича. Його знаком, можливо, був тризуб простої форми, він відомий за пломбами XI століття. Джерело – Нечитайло В.В. Знаки Рюриковичів, що належали великим князям Київським // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. – С. 59. Фото без змін

Навесні 1069 року Ізяслав Ярославич із великим польським військом на чолі з Болеславом II рушив на Київ. Всеслав Брячиславич, що вийшов їм назустріч із київським ополченням, раптово в середині квітня залишив свою армію біля Білгорода і під покровом ночі «утаися кыянъ» – втік. Кияни, повернувшись до Києва, скликають віче. Брати Ізяслава, Святослав і Всеволод, які прийшли до Києва на запрошення віче, просили Ізяслава не карати киян, що розкаялися. Проте той відправив уперед свого сина Мстислава з воїнами, які після прибуття до міста «высѣкли числом 70 чади, а другыя исъслѣпиша».

2 травня 1069 року Болеслав II з польським військом зайняв Київ, на київський престол знову сів Ізяслав.

2) 02.05.1069 – 22.03.1073 рр. – великий князь Ізяслав I Ярославич, хресне ім’я Димитрій (VI)

Ізяслав I розпорядився перенести торг («Торговище») «на гору», тобто в межі княжої частини міста, для більшого контролю.

Зиму 1069-1170 року польський князь Болеслав II провів у Києві. Літописець відзначає, що населення Київської землі рішуче розправлялося з «ляхами», розпущеними по селах на прогодування.

1071 року Всеславу Брячиславичу вдалося повернути собі Полоцьк, після чого брати запідозрили Ізяслава в союзі з ним.

20 травня 1072 року – з’їзд князів у Вишгороді для урочистого перенесення мощей Бориса та Гліба в нову кам’яну церкву. Існує припущення, що саме на цьому з’їзді було прийнято «Правду Ярославичів», другу частину «Руської Правди».

Близько 1072 року – повстання в Новгородській землі та Ростово-Суздальській землі. 

1073 року Святослав і Всеволод вступили в змову проти Ізяслава, на Русі почалася міжусобна війна між Ярославичами.

22 березня 1073 року молодші брати Ізяслава I зайняли Київ, Ізяслав ще до їхнього приходу знову втік до Польщі. Київський стіл посів Святослав, а Всеволод перейшов до Чернігова, віддавши Переяславль Давиду Святославичу.

XI. 22.03.1073 – 27.12.1076 рр. – великий князь Святослав II Ярославич (давньорус. Ст҃ославь, Ст҃ославль Ӕрославичь, укр. Святослав Ярославич), хресне ім’я Миколай (укр. Миколай (Микола)) (VI), народж. 1027 р. Київ – помер 27.12.1076 (49 років) р. Київ під час невдалої операції на шийному нариві («резания желве» – розрізання пухлини), похований у Церкві св. Спаса в Чернігові, князь Володимир-Волинський 1013 – 1054 рр., князь Чернігівський 1054 – 1073 рр. (із Чернігівської гілки Рюриковичів – Святославичів), родоначальник чернігівської князівської династії, інтронізація на Київ відбулася в Берестовому

середній син великого князя Ярослава I «Мудрого»

Торговельна пломба-печатка з князівським знаком Святослава Ярославича. Його знаком був двозуб без жодних додаткових елементів. Святослав Ярославич повернув собі знак свого прадіда, Святослава Ігоровича, у спрощеній формі. Відомий за пломбами. Джерело – Нечитайло. В.В. Знаки Рюриковичів, що належали великим князям Київським // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. – С. 58. Фото без змін

Спочатку Святослав II правив разом із Всеволодом, але недовго, незабаром вони посварилися.

1073 року Святослав II взяв участь у закладці кам’яного храму Печерського монастиря – Церкви Успіння Пресвятої Богородиці.

1073 року князь замовив «Ізборник Святослава».

1075 року до Києва до Святослава прибуло посольство імператора Священної Римської імперії Генріха IV (нім. Heinrich IV) на чолі з шурином імператора настоятелем Собору в Трірі Бурхардтом (нім. Burchard).

Тим часом Ізяслав Ярославич шукав підтримки в Польщі, а після невдачі, наприкінці 1074 року, попрямував до германського імператора. В анналах німецького хроніста Ламберта з Герсфельда (нім. Lambert von Hersfeld, помер у 1080-х роках), у листі до імператора Генріха IV від 1075 року, Ізяслав називає себе «Demetrius, rex Ruzenorum» (Дмитром, королем Русі). 1075 року він звернувся до папи Римського. Папа Григорій VII у посланні Ізяславу від 17 квітня 1075 року звертається до нього так само – «Demetrius, rex Ruscorum», і в Римі коронував його сина Ярополка, давши останньому Руське королівство як лен Святого Престолу.

27 грудня 1076 року Святослав II раптово помер, і київський стіл посів Всеволод.

XII. 1) 29.12.1076 – 15.07.1077 року – великий князь Всеволод I Ярославич (давньорус. Всеволодъ Ӕрославичь, укр. Всеволод Ярославич), хресне ім’я Андрій (VI), народж. 1030 р., князь Переяславський 1054 – 1073 рр., князь Чернігівський 1073 – 1076 рр. (із Переяславської гілки Рюриковичів)

молодший син великого князя Ярослава I «Мудрого»

Торговельна пломба-печатка з князівським знаком Всеволода Ярославича. Його знаком був двозуб із угнутими всередину краями (праворуч), а також, як варіант, його родовим знаком міг бути процвітаючий хрест (ліворуч), знак, відомий за його пломбами. Джерело – Нечитайло В.В. Знаки Рюриковичів, що належали великим князям Київським // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. – С. 58. Фото без змін

Князівський знак Всеволода Ярославича. Джерело – Клейноди України: З історії державної і національної символіки. – Київ: Абрис, 1992. Автор – Alex K. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 2.1 Japan. Фото без змін

1077 року, за настановою папи Римського, король Польщі Болеслав II здійснив другий похід на Русь. Дорогою Ізяслав Ярославич уклав мир із Всеволодом I, за яким київське князювання знову повернуто Ізяславу, а Всеволод віддалився до Чернігова.

15 липня 1077 року поляки увійшли до Києва, київський престол знову посів Ізяслав.

3) 15.07.1077 – 03.10.1078 рр. – великий князь Ізяслав I Ярославич, хресне ім’я Димитрій (VI), загинув 03.10.1078 р. у битві на Нежатиній Ниві в околицях Чернігова, похований у Десятинній церкві в Києві, радянський історик Леонід Юхимович Махновець (укр. Леонід Єфремович Махновець, помер 1993 року) вважав місцем поховання Ізяслава – Церкву Успіння Богородиці в Києві

У 1077/1078 роки Святославичі були позбавлені своїх володінь: Давид Святославич (3-й син Святослава II) був виведений із Переяславля, що повернувся під контроль Всеволода, який зберіг також і Смоленськ. Олег Святославич (4-й син Святослава II) позбувся Волині, де сів Ярополк Ізяславич (старший син Ізяслава I), який загинув 30 травня 1078 року в Заволоччі Гліба Святославича (старший син Святослава II) у Новгороді замінив Святополк Ізяславич (молодший син Ізяслава I).

1078 року – міжусобна війна на Русі. Проти дядьків – Ізяслава I та Всеволода – повстали їхні безземельні племінники Олег Святославич і Борис В’ячеславич. З’єднавшись із половцями, вони 25 серпня 1078 року розбили Всеволода на річці Сожиці (Оржиці) і зайняли Чернігів. Всеволод утік по допомогу до Києва. Повернувшись разом з Ізяславом I, вони обложили Чернігів.

3 жовтня 1078 року – битва на Нежатиній Ниві в околицях Чернігова, точне місцезнаходження невідоме. Битва закінчилася поразкою військ Бориса та Олега, у ній загинули Ізяслав I і Борис. Київський престол посів Всеволод I.

 

2) 03.10.1078 – 13.04.1093 рр. – великий князь Всеволод I Ярославич «Благовірний», хресне ім’я Андрій (VI), помер 13.04.1093 (62 роки) р. Вишгород під Києвом, князь Чернігівський 1077 – 1078 рр. похований у Софійському соборі в Києві, перший правитель Києва, який використовував титул «князь всієї Русі», що відобразився на його печатках

1079 року Олег Святославич із братом Романом Святославичем знову рушив із Тмутаракані на Київ, але Всеволод I підкупив половців, які вбили Романа, а Олега заслали до Візантії на острів Родос (грец. Ρόδος, нині грецький острів в Егейському морі). Тмутаракань перейшла під контроль Києва.

На рубежі 1070-1080-х років князь Полоцький Всеслав Брячиславич здійснив похід під Смоленськ. На помсту син Всеволода I, Володимир «Мономах» здійснив спустошливий похід на Полоцьке князівство, а потім і другий похід із половцями із захопленням Мінська.

Без точного датування, «Повчання Володимира Мономаха» повідомляє, що половці вторглися на Русь, дійшли до Стародуба (нині місто в Брянській області Російської Федерації), але були розбиті на річці Десні Володимиром «Мономахом», хани Асадук і Саук потрапили в полон, потім східніше Новгород-Сіверського був розбитий і хан Белкатгін.

На початку 1080-х років було проведено два підряд зимові походи проти племінного союзу в’ятичів. Земля в’ятичів остаточно увійшла до складу Чернігівського князівства.

1085 року Всеволод I виділив: племіннику Давиду Ігоревичу – Володимир-Волинський, ізгоям Ростиславичам, синам Ростислава Володимировича, старшим правнукам Ярослава «Мудрого», Червенські міста: Рюрику – Перемишль, Володарю – Звенигород, Васильку – Теребовль. Таким чином, на Волині зіткнулися інтереси Ярополка Ізяславича з інтересами Всеволода I. Незабаром Ярополк загинув від руки найманого вбивці в поході проти Ростиславичів 1087 року.

1088 року Всеволод I віддав Туров Святополку Ізяславичу, а в Новгороді посадив свого 12-річного онука Мстислава Володимировича.

У 1089 – 1090 рр. – посольство до Константинополя, яке очолила дочка Всеволода I, Янка, ігуменя Андріївського монастиря, по нового митрополита.

В останні роки життя Всеволод фактично не займався державними справами, перекладаючи ці турботи на князівську адміністрацію. Нові радники великого князя зловживали своїм становищем: «начаша грабити, людей продавати».

1092 року, під час хвороби Всеволода I, половці вторглися на Русь.

13 квітня 1093 року помер великий князь Всеволод I. Його син Володимир «Мономах» першим опинився біля труни померлого князя. Проте він вирішив не намагатися посісти київський престол, щоб уникнути боротьби з двоюрідним братом Святополком Ізяславичем, який, будучи старшим у роді, мав усі права на успадкування Києва.

24 квітня 1093 року Святополк приїхав із Турова до Києва.

XIII. 24.04.1093 – 16.04.1113 рр. – великий князь Святополк II Ізяславич (давньорус. Свѧтополкъ Изѧславичь, білор. Сьвятаполк Ізяславіч, укр. Святополк Ізяславич), хресне ім’я Михаїл (VII), народж. 08.11.1050 р. – помер 16.04.1113 (62 роки) р. Вишгород, похований у Церкві архістратига Михаїла (нині Михайлівський Золотоверхий собор) у Києві, князь Полоцький (див. Білорусь) 1069 – 1071 рр., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1078 – 1088 рр., князь Туровський (див. Білорусь) 1088 – 1093 рр. (із Турово-Пінської гілки Рюриковичів – Ізяславичів)

другий син великого князя Ізяслава I Ярославича

Торговельна пломба-печатка з князівським знаком Святополка Ізяславича. У зв’язку з великою кількістю знайдених пломб кінця XI століття, можна припустити, що його знаком був

двозуб із перехрестям або «відростком» у нижній частині. Джерело – Нечитайло В.В. Знаки Рюриковичів, що належали великим князям Київським // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. – С. 59. Фото без змін

У квітні 1093 року половці вторглися на Русь. Святополк II разом із Володимиром «Мономахом» і його братом князем Переяславським Ростиславом виступив із військом назустріч половцям на річку Стугну. 26 травня 1093 року переправившись на правий берег річки біля Треполя (нині Трипілля, село в Обухівському районі Київської області) руські князі атакували половців, але зазнали нищівної поразки.   

23 липня 1093 року на річці Желянь (сучасне урочище Жуляни в Києві) Святополк II з київською дружиною у 700 воїнів знову зазнав поразки від половців. Сил цих було явно недостатньо для боротьби з половцями.

4 грудня 1093? року, на думку російського історика Олексія Сергійовича Щавельова, на Желяні проходив з’їзд князів.   

Святополк II з Володимиром «Мономахом» бився з половцями біля Халепа (нині Халеп’я село в Обухівському районі Київської області) на правому березі Дніпра приблизно за 40 км південніше Києва. Підсумок битви невідомий, але після неї 1094 року укладено мир із половцями і Святополк II узяв за дружину дочку половецького хана Тугоркана.

Міжусобна війна на Русі (1094 – 1097 рр.). 

1096 року Святополк II допомагав Володимиру «Мономаху» в його боротьбі з Олегом Святославичем. Спільними їхніми зусиллями 3 травня 1096 року Олег був вигнаний із Чернігова, а 8 червня 1096 року зі Стародуба (нині місто в Брянській області Російської Федерації).

1096 року, скориставшись відсутністю основних руських сил біля південних кордонів, половецький хан Боняк атакував околиці Києва, спалив князівський двір у Берестовому, хан Куря 24 травня спалив Устя на лівобережжі Дніпра, 30 травня хан Тугоркан облягав Переяславль. 

19 липня 1096 року Святополк II і Володимир «Мономах» розбили Тугоркана на річці Трубеж, загинули сам хан, його син і багато інших ханів.

20 липня 1096 року хан Боняк удруге підійшов до Києва, спалив усю низину й передгір’я. Потім половці пограбували київські монастирі – Стефанів, Германів (Спаський) і Печерський.

Восени 1097 року – Любецький з’їзд князів (Любеч, нині селище міського типу в Рєпкінському районі Чернігівської області). На з’їзді було проголошено принцип: «Каждо да держить очьчину свою». Таким чином, за збереження лествичного права, у разі смерті одного з князів переміщення спадкоємців було обмежено їхньою вотчиною. Проте це відкрило шлях до політичної роздробленості, оскільки в кожній землі утверджувалася окрема гілка Рюриковичів, а великий князь Київський стає першим серед рівних, втрачаючи роль сюзерена. З’їзд також повернув Святославичам спадкові землі їхнього батька.

Міжусобиця на заході Русі (1097 – 1100 рр.) почалася майже одразу після Любецького з’їзду з осліплення князя Теребовльського Василька Ростиславича князем Володимир-Волинським Давидом Ігоревичем. 

Навесні 1098 року відбувся Городецький з’їзд князів. Давид і Олег Святославичі з Володимиром «Мономахом» зажадали від Святополка II покарати Давида. Обложений їхніми військами в Києві в листопаді 1098 року, Святополк ледь не втратив київський престол. Вигнавши ж Давида з Волині, Святополк спробував заволодіти й землями Ростиславичів, але безуспішно.  

У серпні 1100 року – з’їзд князів в Уветичах (Витичів, нині село Витачів в Обухівському районі Київської області) на правому березі Дніпра в околицях Києва. Припинення усобиці на заході Русі.

У вересні 1101 року – Саківський з’їзд князів на річці Золотчі (річка поблизу Києва, лівий доплив Дніпра).

Русь 1101 року. Джерело – Толочко П.П. Київська Русь // Енциклопедія історії України. – Київ: Наукова думка, 2007. – Т. 4. – С. 234. Фото без змін

Навесні 1103 року – Долобський з’їзд князів на Долобському озері поблизу Києва. На з’їзді прийнято рішення про перший похід проти половців у степ.

4 квітня 1103 року руські розбили половців на річці Сутені (нині річка Молочна в Запорізькій області).

1106 року – битва Святополка II з половцями.

1107 року біля Лубен (нині місто, адміністративний центр Лубенського району Полтавської області) на річці Сулі були розбиті хани Боняк і Шарукан під час їхнього походу на Русь.

Взимку 1107/1108 року Святополк II послав війська на допомогу своєму зятю князю Польщі Болеславу III «Кривоустому» (пол. Bolesław III Krzywousty) для боротьби з братом Збігневом (пол. Zbigniew).

1109 року – переможний похід на половців.

На початку березня 1111 року Святополк II, князь Чернігівський Давид Святославич і Володимир «Мономах» вторглися в землі верхів’їв Дінця (річка Сіверський Донець, взяли міста Шарукань і Сугров. 27 березня 1111 року вони розгромили половців на річці Сальниці (правий доплив Сіверського Дінця (Ізюм, Харківська область)). Половці відкочували до Грузинського царства.

Близько 1113 року складено Нестерову редакцію руського літопису «Повісті врем’яних літ».

16 квітня 1113 року великий князь Святополк II помер. На князювання його прибічниками був запрошений Володимир «Мономах». Князь відповів відмовою. Згідно з лествичним правом на великокнязівський стіл мав право князь Чернігівський Давид Святославич.

17 квітня 1113 року – повстання в Києві проти прибічників покійного великого князя та його адміністрації, а також зводилися рахунки з купцями-лихварями. До князя Володимира знову були відправлені посли з проханням посісти князювання. Цього разу Володимир «Мономах» погодився.

1113 року в князівській резиденції Берестове складено «Устав Владимира Всеволодовича» або «Устав о резах», про обмеження прав лихварів, який увійшов до складу розширеної редакції «Руської Правди».

XIV. 20.04.1113 – 19.05.1125 рр. – великий князь Володимир II Всеволодович «Мономах» (давньорус. Володимеръ Всеволодовичь, укр. Володимир Всеволодович Мономах), хресне ім’я Василій (VII), народж. 26.05.1053 р. Переяславль – помер 19.05.1125 р. (71 рік) біля Переяславля, похований у Софійському соборі в Києві, князь Ростовський (див. Російська Федерація) 1066 – 1073 рр., князь Смоленський (див. Російська Федерація) 1073 – 1078 рр., князь Чернігівський 1076 – 1077, 1078 – 1094 рр., князь Переяславський 1094 – 1113 рр. (із Переяславської гілки Рюриковичів – Мономаховичів), полководець, письменник, мислитель. Прозваний Мономахом за назвою роду матері, яка була родичкою імператора Візантії Костянтина IX Мономаха (грец. Κωνσταντίνος Θ΄ Μονομάχος). На збережених печатках Володимир «Мономах» використовував також титул архонт всієї землі Руської, на кшталт візантійського титулу

старший син великого князя Всеволода I Ярославича

Висла печатка з князівським знаком Володимира «Мономаха», у вигляді двозуба з угнутими всередину краями і з «відростком» на правому зубі. Джерело – Нечитайло В.В. Знаки Рюриковичів, що належали великим князям Київським // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. – С. 59. Фото без змін

20 квітня 1113 року Володимир «Мономах» угамував повстання: «и въшѣд утоли мятежъ и гълку в людѣх». Разом із Київською волостю Володимир отримав і Туров.

1115 року – спорудження біля Києва мосту через Дніпро.

1116 року – другий похід руських дружин у верхів’я Сіверського Дінця з розгромом міст, що перебувають під владою половців.

1116 року під приводом повернення престолу «законному царевичу Льву Діогену» (грец. Λέων Διογένης) Володимир «Мономах» пішов війною проти візантійського імператора Олексія I Комніна (грец. Ἀλέξιος Α’ Κομνηνός) вдалося заволодіти багатьма дунайськими містами. 15 серпня 1116 року в місті Доростолі Лев (Леон) був підступно вбитий прибічниками імператора. Незабаром Візантія змогла повернути собі придунайські землі.  

1117 року Володимир «Мономах» відкликав свого старшого сина Мстислава з Новгорода до Білгорода.

1118 року Мономах викликав новгородських бояр до Києва і привів їх до присяги.

1118 року – остаточна редакція «Повісті врем’яних літ».

1118 року Ярослав Святополчич був вигнаний з Волині. Після чого він намагався повернути князівство за допомогою угорців, поляків і галицьких Ростиславичів, але безуспішно, був убитий 1123 року. 

1119 року Володимир «Мономах» силою зброї заволодів також Мінським князівством (див. Білорусь).

За Володимира «Мономаха» почали укладатися династичні шлюби між Рюриковичами. 

Під своєю владою Володимир II «Мономах» об’єднав ¾ Русі: Київ, Волинь, Турово-Пінськ, Смоленськ, Переяславль (отчина), Новгород, частину Полоцької землі, Ростово-Суздальські землі. За межами його володінь залишилися тільки Галицька, Чернігово-Сіверська землі та Полоцьк.

Перед смертю 1125 року Володимир II «Мономах» передав Київ у спадок старшому синові Мстиславу, хоча законними претендентами були Святополковичі.

XV. 20.05.1125 – 15.04.1132 рр. – великий князь Мстислав I Володимирович «Великий» (укр. Мстислав Володимирович Великий), хресне ім’я Феодор, третє ім’я, у західних джерелах – Гаральд, наречений на честь діда – короля Англії Гарольда II Годвінсона (давньоангл. Harold Godƿinson) (VIII), народж. середина лютого (01.06. за В.М. Татищевим) 1076 р. Туров (див. Білорусь) – помер 15.04.1132 (65 років) р. Київ, похований у Церкві св. Феодора Тирона Феодорівського монастиря в Києві, князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1088 – 1094 рр., князь Ростовський (див. Російська Федерація) 1094 – 1095 рр., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1095 – 1117 рр., князь Білгородський 1117 – 1125 рр. (із Переяславської гілки Рюриковичів – Мономаховичів), прародитель князів смоленської та галицької груп, канонізований Руською церквою як святий благовірний князь

старший син великого князя Володимира II «Мономаха»

• дружини:

1. Христина Інгесдоттер (швед. Kristina Ingesdotter, укр. Христина Шведська), народж. невід. Уппсала у Швеції (швед. Uppsala, нині адміністративний центр лену Уппсала у Швеції) – померла 18.01.1122 р. імовірно, у Білгороді (нині село Білогородка на річці Ірпінь, у Бучанському районі Київської області), де похована невідомо, шлюб близько 1095 року, четвероюрідна сестра нареченого, дочка Інге I Стенкільссона «Старшого» з династії Стенкілів, король Швеції
2. Любава (ім’я згідно з В.М. Татищевим) Дмитрівна (укр. Любава Дмитріївна), народж. бл. 1104 р. – померла після 1167 р., після смерті чоловіка продовжувала жити в Києві, з 1149 року у Володимирі-Волинському, з 1167 року в Чернігові, шлюб 1122/1123 року в Новгороді, дочка Дмитра Завидича, новгородський посадник

діти: (у руських джерелах, що дійшли до нас, збереглося особисте ім’я лише однієї з усіх дочок князя – Рогніди, решта іменуються лише по батькові. Усі інші жіночі імена – або відомі за західними повідомленнями, або вигадки пізніх історіографів)

1. 1. Мальмфріда Мстиславна, у руських джерелах не згадується, її слов’янське ім’я невідоме, народж. 1095 р. – померла після 1137 р. (старша дочка від 1-го шлюбу), чоловіки: 1) Сігурд I «Хрестоносець» з роду Хорфагерів, король Норвегії, помер 26.03.1130 р., шлюб між 1111 і 1115 роками, 1128 року чоловік остаточно відкинув її, 1130 року поїхала до Данії до сестри, 2) Ерік II «Незабутній» з роду Естрідсенів, король Данії, убитий 18.09.1137 р., шлюб 1133 року
   2. Всеволод Мстиславич, хресне ім’я Гавриїл, народж. не раніше 1095 р. Новгород – помер 11.02.1138 р. Псков (старший син від 1-го шлюбу), похований у Церкві св. Димитрія в Пскові, перепохований 1192 року в Свято-Троїцькому соборі в Пскові (у раці), князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1117 – 1132 рр., князь Переяславський 1132 року, князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1132 – 1136 рр., князь Вишгородський 1136 – 1137 рр., князь Псковський (див. Російська Федерація) 1137 – 1138 рр., канонізований 1549 року Руською православною церквою як святий благовірний князь Всеволод Псковськ
   3. Ізяслав II, народж. бл. 1097 р. Новгород (2-й син від 1-го шлюбу)
   4. Рогнеда Мстиславна (укр. Рогніда Мстиславна, 2-га дочка від 1-го шлюбу), чоловік Ярослав Святополчич, князь Володимир-Волинський, загинув травень 1123 р., шлюб 1112 року, розрив між ними 1119 року
   5. Інгеборга (Інгібйорг) Мстиславна (укр. Інґеборґа Мстиславна), народж. приблизно 1100 р. Київ – померла після 1137 р. (3-тя дочка від 1-го шлюбу), 1137 року разом з дітьми змушена була повернутися на батьківщину, чоловік Кнуд «Лавард» Датський з роду Естрідсенів, ярл Шлезвіга (південної Ютландії), король Венедів, убитий 07.01.1131 р., шлюб між 1115 і 1117 роками, син Еріка I «Доброго», король Данії
   6. Добродея (ім’я науково-популярне, наведене лише в «Історії» В.М. Татищева) Мстиславна, хресне ім’я неясне, можливо при хрещенні Євпраксія (з грец. – «благоденствіє»), при коронації Зоя, трапляється також Ірина, народж. початок XII ст. Київ – померла 1131 р. (4-та дочка від 1-го шлюбу), чоловік Олексій Комнін, помер 02.08.1142 р., старший син Іоанна II Комніна, імператор Візантії; автор пізнього Густинського літопису, не називаючи особистих імен обох наречених, повідомляє про видачу дочки Мстислава «за царевича греческого, сына Иоанна Комнина». В інших джерелах називається ім’я – Андронік Комнін – так звали, зокрема, молодшого брата вищезгаданого Олексія, шлюб 1122 року
   7. Ростислав I, народж. бл. 1108 р. Київ (3-й син від 1-го шлюбу)
   8. Марія (Агафія) Мстиславна (укр. Марія (Агафія) Мстиславна), пізніше припущення, у літописах вона жодного разу за особистим іменем не названа. Агафією вона названа в «Історії Російській» В.М. Татищева. Під ім’ям Марія вона згадана в пізньому Густинському літописі, народж. бл. 1110/1113 р. – померла бл. 06.08.1179 р. (5-та дочка від 1-го шлюбу), похована у Кирилівській церкві Кирилівського монастиря поблизу Києва (нині в Києві), чоловік Всеволод II Ольгович, великий князь Київський, помер 01.08.1146 р., шлюб приблизно 1126 або 1127 року
   9. Святополк Мстиславич, хресне ім’я імовірно Іван (Іоанн, укр. Іван), народж. бл. 1114/1118 р. – помер 20.02.1154 р. (4-й син від 1-го шлюбу), князь Полоцький (див. Білорусь) 1132 року, князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1132 і 1138 року, князь Псковський (див. Російська Федерація) 1138 – 1140 рр., князь Берестейський 1140 року, князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1142 – 1148 рр., князь Володимир-Волинський 1149 року, князь Луцький 1150 – 1151, 1151 – 1152 рр., князь Володимир-Волинський 1151 – 1154 рр.
   10. Ксенія Мстиславна (6-та дочка від 1-го шлюбу), чоловік Брячислав Давидович, князь Ізяславський (див. Білорусь), помер імовірно, після 1160-х, але не пізніше 1180 року, шлюб за відомостями В.М. Татищева
   11. Ярополк Мстиславич, народж. бл. 1123 або бл. 1128 р. – помер після 02.09.1149 р. (5-й син, старший син від 2-го шлюбу), князь Поросський
   12. Єфросинія Мстиславна, в Угорщині королева Фружина (угор. Fruzsina), народж. 1130 р. Київ – померла 1193 р. Угорщина (7-ма дочка, єдина від 2-го шлюбу), похована в базиліці (зруйнована) в Секешфегерварі (угор. Székesfehérvár, нині адміністративний центр медьє Фейєр) за 65 км на південний захід від Будапешта в Угорщині, чоловік Геза II з династії Арпадів, король Угорщини, помер 31.05.1162 р., шлюб 1146 року, їхній син король Бела III, помер 23.04.1196 р., похований у базиліці в Секешфегерварі (гробниця збереглася). За даними генетиків (8 лютого 2022 року) у Бели III визначена Y-хромосомна гаплогрупа R1a1a1b2-Z93 (субклад R1a1a1b2a2-Z2124>R1a1a1b2a2a-Z2123>SUR51>R1a1a1b2a2a1c3a3b-ARP) і мітохондріальна гаплогрупа H1b. У мітохондріальній гаплогрупі H1b мітохондріальна послідовність короля Бели III має найближчий зв’язок із людиною з групи KL-VI Карпатського басейну
   13. Володимир III «Мачешич», народж. 1132 р. (6-й син, молодший син від 2-го шлюбу)

За припущенням польського історика В. Бжезінського (пол. W. Brzeziński), дочкою Мстислава I від 2-го шлюбу могла бути Дюрансія (чеськ. Durancie), померла після 13.12.1160 р., чоловік Ота III Детлеб із Пржемисловичів, помер 12.05.1160 року, князь Оломоуцький у Моравії (див. Чехія), молоді роки він провів на Русі.

Торговельна пломба-печатка початку XII століття з князівським знаком Мстислава «Великого», у вигляді двозуба з кінцями, що розширюються, як припускав радянський і російський археолог, історик Сергій Васильович Білецький (помер 2022 року). Джерело – Нечитайло В.В. Знаки Рюриковичів, що належали великим князям Київським // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. – С. 59. Фото без змін

У 1125 – 1126 рр. Мстислав I разом із Васильковичами Теребовльськими підтримував князя Ростислава Перемишльського проти його брата, який за допомогою угорців намагався заволодіти Перемишлем (нині місто Перемишль (пол. Przemyśl) у Підкарпатському воєводстві Польщі), а потім оборонявся в Звенигороді (нині село у Львівському районі Львівської області).

1127 року в ході міжусобної боротьби в Чернігівському князівстві Курськ (місто, адміністративний центр Курської області Російської Федерації) з Посем’ям відійшли до Мстислава I за невтручання.

1127 року Мстислав I здійснив перший похід на Полоцьке князівство (див. Білорусь).

1129 року – новий похід на Полоцьке князівство. Мстислав I взяв у полон трьох Всеславичів, що залишилися: Давида, Святослава, Ростислава і всіх їхніх рідних, а Полоцьке князівство приєднав до своїх земель. Полонених полоцьких князів було вислано до Константинополя.

Влада Мстислава I «Великого» була загальноруською. Під його владою перебували майже всі землі Русі, крім Галичини та земель Святославичів, а це не більше ¼ всієї Русі.

1130 року – похід Мстислава I у Прибалтику, чудь обкладена даниною.

1131 року новий похід у Прибалтику закінчився поразкою Мстислава I біля Юр’єва (нині Тарту (ест. Tartu), адміністративний центр повіту Тартумаа в Естонії). 

1132 року похід у Литву був вдалим, але на зворотному шляху кияни були розбиті.

15 квітня 1132 року Мстислав I помер. З його смертю завершується період єднання Русі й починається її розпад на самостійні князівства.

Київський стіл Мстислав I передав своєму молодшому братові Ярополку.